Вічна тема жінки у світовому мистецтві

Розділ 2. Вічна тема жінки у світовому мистецтві

Протягом історії людства жіноча постать викликала чималий інтерес з боку представників мистецтва. Кожний митець образ жінки бачив по-різному. Так, первісний художник втілив у своїх малюнках материнську сутність жінки – продовжувачки роду.

Скульптори Стародавньої Греції зобразили Жінку-Богиню - уособлення краси, фізичного здоров’я, бажання. Складна і бурхлива епоха середньовіччя трактувала образ жінки неоднозначно: свята чи відьма? Куртуазне кохання, турніри на честь її величності Жінки, оспівування теми материнства.

“Жінка – ось саме благодатне ім’я, яке можна дати душі.” І тут же – “Молох відьом”. Але звернемося до конкретних творів образотворчого мистецтва – графіки і живопису. Що хотіли донести до нас митці, що нового відкрити про загадкову жіночу душу, єство жінки, її суть.

Так, художники епохи Відродження зображували у своїх картинах не просто жінку, а мадонну. Великі живописці створювали собі свій образ жінки, який був був наділений якоюсь неперевершеною святістю. Тому вони часто зображували мадонну з немовлям. Причому, зображуючи її, художники рідко відмовляли собі в задоволенні додати пташку, або вазочку з квітами, або яку-небудь іскристу скляну кулю на підлокітнику крісла.

Кожен з митців цієї епохи створив свої неповторні полотна.

2.1. Образ жінки у живопису Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі – один із тих митців, що створив цілу галерею жіночих образів, що до сьогодні полонять весь світ. Розглянемо деякі з його картин.

«Дама з горностаєм»
«Дама з горностаєм» - це безсмертна сімнадцятирічна Чечілія  Галлерани. Дочка xv століття. Лукава чародійка. Фаворитка міланського палацу. Ніжна і мудра, сором'язлива і привольна, постає вона перед нами. Проста і складна.

Таємниче-приваблива, з особливим, майже статичним виглядом, вона все ж наділена магнетизмом надзвичайного, прихованого руху. Але що додає зовнішності молодої дами цю чаклунську жвавість? Посмішка. Вона ледве торкала куточки цнотливих губ. Причаїлася в трохи припухлих дівочих ямочках біля рота і, подібно зірниці, повторно блиснула в темних, розширених зіницях, прикритих округлими повіками.

Коли вдивитися пильніше в тонкі, одухотворені риси «Дами з горностаєм», в її поставу, повну гідності, в її суворий, але витончений одяг, перед нами миттєво постане Ренесанс з його чудовими витворами геніальних майстрів мистецтв.

Чечілія Галлерани... Вона, як маленька планета, відбила сяйво жорстокого, потворного і прекрасного, неповторного xv століття.

«Мадонна з квіткою»
Людина-увінчання природи. Їй відведена роль господаря життя.

І зображується вона в повному розкріпачення її енергії і волі: як у цієї юної пустотливої матері, майже дитини, яка з повною невимушеністю може повернути голову, щоб обдарувати нас щасливою посмішкою, і потім знову віддати себе всю радісній грі з сином, таким міцним і вже владним.

«Мадонна Літта»
Це надзвичайно ліричний, хвилюючий материнський образ. 

Ідеальна краса! Між тим, озброївшись лупою, можна виявити, що у прекрасної мадонни … обгризені нігті (обгризені або обламані нігті зустрічаються і у деяких інших італійських мадонн тієї ж епохи, коли манікюр був, ймовірно, поширений лише в аристократичному колі).

Чому ж художник передав таку деталь, дещо несподівану, у створеному ним образі? Очевидно, такі нігті були у натурниці, що позувала йому для мадонни.

А те, що він їх відтворив, підтверджує якийсь закон, при якому навіть будучи вільним у своїй творчості художник якимись дивними нитями завжди залишається пов'язаний з об'єктивною реальністю.

«Джоконда»
Леонардо да Вінчі вважав, що «хороший живописець повинен писати дві головні речі: людину і подання її душі». У Джоконді створив неповторний за складністю, тонкощами психологічний портрет Людини.

Ось уже майже п'ять століть як мільйони людей милуються цим шедевром світового мистецтва.

Джоконда – ця доброчесна, у скромному одязі дама – приховує за усміхненою маскою душу трепетну, глибоку, розум гострий, всеосяжний.

Неможливо описати словами стан, який надав Моні Лізі Леонардо: настільки невловимі, ​​зашифровані трепетні рухи її душі. Ми не знаємо, що буде через мить з Моною Лізою – розсміється вона чи заплаче, розгнівається або буде продовжувати посміхатися.

Джоконда гранично проста, така доступна і незбагненна у цій своїй відкритості.

Портрет прекрасної флорентійської  жінки значною мірою втілює моральний та естетичний ідеал епохи Відродження. У вигляді цієї жінки постає перед нами одухотворене "обличчя" епохи, осяяне почуттям власної гідності, багатством інтелекту, глибиною душевних переживань і своїм ідеалом краси.

Особа Мони Лізи відображає багатство відтінків її духовного життя. Посмішка злегка торкає губи жінки, особливість цієї усмішки в тому, що вона показана не як факт, а як живопис: ледве помітні рухи, що підводять куточки губ, що міняє міміку обличчя. Живописному образу, створеному Леонардо, дивно відповідає надзвичайно поетичний краєвид, що розглядається зверху і втрачається в блакитній далі. Жінка, зображена на портреті, є частиною цієї природи, що повною мірою відповідало поглядам епохи Відродження: "Людина – частина природи".

Безліч наукових праць присвячено цьому портрету, та все ж історія його до кінця не розгадана. Перш за все залишається загадкою, хто позував художникові: чи це молода дружина багатого флорентійського купця Дель Джокондо або флорентійка, що жила по сусідству з Леонардо да Вінчі, ім'я якої залишилося невідомо.

Можливо, образ, який ми бачимо на портреті, - збірний, ідеальний образ молодої жінки тієї епохи. Безперечно лише одне – для нас вона назавжди залишиться «Джокондою», таке ім'я носить портрет вже не одне століття.