Образ сильної радянської жінки

Образ сильної радянської жінки

Змінювалося життя, змінювалося і мистецтво. Драматичні образи селянок реалістичного мистецтва були замінені життєрадісними делегатками, фізкультурницями. Знаменитий психологізм реалістичного портрета і осягнення драми соціального побуту йшли на задній план.

Програма нового мистецтва заперечувала культуру психологічної характеристики моделі. Фігури трудівниць заворожують по-мікеланджівськи мускулистою красою.

Можливо, нова тема “фізкультурниць” мала звичайне буденне обґрунтування. Фізична культура заохочувалася, оскільки асоціювалася в першу чергу з фізичним здоров’ям трудящих мас.

Або, як зазначає Єпишин А. у статті “Людина в ранньому радянському мистецтві. Міфи та реальність”: “Саме тема спорту дозволяла в повній мірі виразити в мистецтві не лише домінуючу ідею колективізму, а й близьку їй тему “рівності статей”: всі однаково працюють, готуються до праці та оборони, не відчуваючи якихось персоніфікованих чоловічих, а тим більше, жіночих проблем”.

Таким чином, естетика мускулінного жіночого тіла породила новий образ в живописі. Для підтвердження цієї думки наведемо для прикладу картини Олександра Самохвалова, який створив цілу серію “героїнь спорту”.

Однак образи художника здаються занадто узагальненими на полотнах “Дівчина з ядром” та “Дівчина у футболці”. Для ідентифікації персонажів тут важливий скоріше всього костюм, аніж обличчя. Обидві дівчини одягнуті у спортивну форму: перша – в полосату футболку, друга – у спортивні труси та майку з емблемою товариства “Динамо”.

Автор не акцентував увагу на спортсменках, як на жінках, він не зобразив фігурного, ніжного жіночого тіла, замість того ми помічаємо грубий, мускулінний образ. Дивлячись на такі зображення жінок, виникає думка, що в радянському суспільстві “бути жінкою” взагалі немодно.

Однак, помітимо, що не на всіх полотнах соцреалістичних митців жінка позбавлялася своєї справжньої суті: в радянському живописі також спостерігається повернення до вічної теми материнства. Цьому відповідають докорінні зміни в суспільстві. Законодавством закріплюється положення матері та сім’ї.

Тема материнства впроваджується у всі сфери життя суспільства. Відома картина Олександра Дейнеки «Мати» показує молоду жінку, що з ніжністю дивиться на сплячу на її плечі дитину. Жінка повернута до глядача спиною. Теплотою фарб і виразним ліризмом картина Дейнеки відрізняється від картин, що зображають колективне виховання в дитячих садках, куди жінки віддають дітей, відправляючись на роботу.

Ганс Гюнтер у статті “Архетипи радянської культури” зазначає особливість зображення жінки, що визначає світогляд художника та манеру виконання твору: “Здорове та оголене тіло матері у Дейнеки свідчить про земну, язичницьку установку художника”.

Отож, молода, повна фізичного здоров’я жінка-робітниця є надійною опорою для власного малюка. Незважаючи на різні соцреалістичні настанови картина все ж віє ліризмом, ніжними почуттями, які радянська жінка, незважаючи на устремління до радянського ідеалу, все ж зберегла.

З розглянутих полотен помітно, що краса жінки в радянському мистецтві трактується особливим чином. Існує іронічний жарт на тему зображення радянської красуні: “Як відрізнити на картині радянської епохи жінку від чоловіка? – Жінка в хустині”. В цьому є доля правди, однак в наступних полотнах, проаналізованих в дослідженні, буде показано трохи іншу жінку…

Бажання показати жіночу красу інколи отримує неадекватні форми, наприклад, в циклі Самохвалова про дівчат, що будують метро. Вони зображаються під час важкої праці в шахтах метро, однак художник наділяє їх еротичними пропорціями.

Одна із картин “Дівчина, що будує метро зі свердлом” показує нам постать дівчини, до речі досить мускулистої, яка вище пояса оголена. Спостерігається, що це також узагальнений образ, автор не акцентує уваги на обличчі героїні, воно взагалі повернуте в фас. Композиція побудована так, щоб в центрі картини були принади юною трудівниці. Автор не надає дівчина прекрасних рис, вона позбавлена краси та ніжності, вона груба, але все рівно еротична.

Подібний образ дівчини, створений на картині “Дівчина зі свердлом”, в якій відкрите любування палаючим тілом досягає несказанної відвертості. Але в образі молодої жінки нічого жіночого не залишилось: великі, мускулисті руки вправно тримають свердло, чоловічий комбінезон підтримує це враження. Таким чином, ці полотна представляють образ нової радянської жінки, жінки-товариша, вони повністю поривають з традиційними українськими уявлення про жінку.

Дуже часто на полотнах радянського живопису жіноча краса зливається з красою природи, наприклад, в картинах вже згаданого О. Дейнеки “Купальниці”, “Колгоспниця на велосипеді”. Картина “Купальниці” характеризується не лише зв’язком людини з природою, але і надмірністю еротичного тіла. На ній зображено чотири жінки, які збираються купатися в озері.

Однак крім оголених тіл та ставка з лісом ми більш нічого не помітимо: жінки повністю позбавлені психологічних рис, автор абсолютно не акцентує увагу на їхньому обличчі, тим більше на психологічному стані героїнь. Таке тематичне зображення оголених жінок на фоні природи породжують певні державні настанови. Згідно канонів соцреалізму, головним героєм радянського мистецтва повинна бути звичайна людина праці – трактористка, робітниця на колгоспному полі.

Однак, якщо художник має бажання зобразити трудовика під час відпочинку – наприклад, під час купання, то він має на це повне право. Тому набір сюжетів для відображення оголеної натури в радянські часи перемістився до річок, ставків, лазень. До таких зображень можна віднести “Дівчата, що біжать”, “Полудень” Олександра Дейнеки, “Російська Венера” Бориса Кустодієва.

Однак, як вже зазначалося, більшість жіночих образів носять узагальнений характер, на деяких навіть не промальовано обличчя (“Ранковий туалет” Олексія Кравченка, “Полудень” Олександра Дейнеки). Дуже часто жіночі образи позбавлені вроди, вони грубі, маскулінні – саме такий образ влаштовує радянську владу, тобто немає жінок  чи чоловіків, є герої праці.

Соцреалізм вніс помітні зміни у мистецтво, створивши нові образи, насамперед новий образ “безстатевої” жінки, жінки-активістки, трудівниці, яка своє основне призначення бачить у допомозі державі, суспільні цінності ставить на перше місце. Таку жінку зображають нам і художники: маскулінну, грубу, зазвичай під час праці, однак активну, невтомлену героїню.