Художне надбання Миколи Семеновича Самокиша
1860-1944
Вірний своєму покликанню худож- ника-баталіста Микола Самокиш завжди був в епіцентрі драматичних подій і прагнув створити правдивий літопис непростого часу, свідком якого він був.
М. С. Самокиш народився 13 (25) листопада 1860 р. у Ніжині, у бідній багатодітній родині. Дитинство майбутнього художника проходило тут же, на Чернігівщині, у мальовничому селі Носівка, де жили батьки матері. Дідусь, Дмитро Іванович, справжній козак, багато розповідав допитливому онукові про запорізьку вольницю. Відчайдушна сміливість і самовідданість, сердечна шляхетність і безмежна любов до батьківщини - якості улюблених дитячих героїв Миколи.
Талант до малювання хлопчика помітив і оцінив викладач Ніжинської класичної гімназії Родіон Корнєєв. Перша спроба поступити до Академії мистецтв не вдалася, але він був прийнятий вільним слухачем у батальну майстерню професора Б. П. Віллевальде (1878). Через рік занять хлопець здав іспити серед перших і був зарахований студентом Академії (1879-1885), в клас Б. П. Віллевальде, викладали також інші відомі вчителі - П. П. Чистяков та В. І. Якобі.
Швидко почав досягати успіхів. Уже в 1881 р. одержав малу золоту медаль за картину "Повернення військ на батьківщину". В 1882 р. видав перший альбом офортів, виконаних під керівництвом Л. Є. Дмитрієва-Кавказького. У наступному році одержав премію С. Г. Строганова за картину "Поміщики на ярмарку". В 1884 р. був нагороджений другою малою золотою медаллю за картину "Епізод з битви під Малим Ярославцем";, а картину "Прогулянка" придбав для своєї галереї П. М. Третьяков.
У 1885 р. за дипломну роботу "Російська кавалерія повертається після атаки на ворога під Аустерліцем в 1805 році" Микола Самокиш одержав велику золоту медаль і званря художника 1-го ступеня. У 1885-1888 рр. удосконалювався в Парижі під керівництвом відомого баталіста Едуарда Детайля. Зростало прагнення в досягненні динаміки композиції, виразності кольору і тону.
У Парижі доля звела його із чарівною молодою жінкою - удовою академіка Петербурзької Академії мистецтв В. Судковського - Оленою. Вона теж була талановитою художницею. Уклавши з нею шлюб, Микола знайшов прекрасну музу й опору на творчому поприщі. Спільно були виконані ілюстрації для журналів і розкішних видань - про коронацію Миколи II, з історії російських полків, царських полювань, а також малюнки до поеми Гоголя "Мертві душі" та ін. У 1900 р. праця дружини художника була відзначена нагородою - брошкою "За працю на ниві піклування".
У 1888 р. Самокиш їздив на Кавказ для збору матеріалів для картин, замовлених Тифліським воєнно - історичним музеєм. Створив три полотна: "Бій під Авляром", "Баталія біля річки Іорі", "Оборона Наурської станиці", які принесли йому популярність як баталістові. Конференц-секретар Академії мистецтв П. Ф. Ісеєв показав малюнки Самокиша великому князеві Володимирові Олександровичу, який був президентом Академії.
Той усвою чергу показах їх спадкоємцеві Миколі Олександровичу. Молодого художника рекомендували до військового відомства для замальовок маневрів. З 1890 р. він приступився до роботи. "І от я вступив на шлях ілюстрованої роботи, не підозрюючи, як я втягнуся в цю справу, і буду віддавати цій роботі більшу частину мого часу, зрідка тільки приимаючись писати картини для виставок", - записав він згодом у своєму щоденнику.
У 1890 р. за роботу "Табун орловських рисистих маток" (Ново-Томниківського конезаводу Тамбовської губернії) визнаний гідним звання академіка. Коні посідають особливе місце у творчості Самокиша. Любив він цих шляхетних тварин як художник і гарний наїзник.
У 1894 р. М. Самокиша запросили в Малювальну школу Товариства заохочення мистецтв, де він близько познайомився з М. Реріхом, І. Білібіним. Його мистецтво викликало жвавий інтерес Іллі Рєпіна.
Але війна, що розпочалася, вирвала Самокиша з полону модних салонів. З'явилася можливість побачити й запам'ятати військову дійсність, якою вона є насправді, у її страшній кривавій реальності. За завданням журналу "Нива" у травні 1904 р. він виїхав на фронт російсько-японської війни й працював там художником до кінця року. Результатом поїздки став альбом М. Самокиша "Війна 1904- 1905 рр. Із щоденника художника".
Спочатку, керуючись патріотичними почуттями, він хотів показати масштабність театру воєнних дій. Реальність виявилася складнішою, навіть страшнішою, а боєздатність російської армії - сумнівнішою. Приклади мужності, самовладання й шляхетності не змінювали картину дійсності. Війська зазнавали поразки, відступали. Крім альбому малюнків за фронтовими враженнями були створені і картини. Найбільш відома з них - "Ляоян. 18 серпня 1904 року". Полотно, присвячене одній із найбільш жорстоких битв між японською та ро сійською арміями, в 1910 р. помістили у військову галерею Зимового палацу.
У 1910 р. М. Самокиш очолив батальну майстерню Академії мистецтв, через два роки був обраний професором і приступив до створення своєї системи підготовки баталістів. Викладав до 1918 р., коли Раднарком РРФСР скасував стару Академію й створив на її базі Державні вільні художні майстерні.
У 1912 р. Росія відзначала 100-річ- чя Вітчизняної війни 1812 року. До цього ювілею М. С. Самокиш створив серію малюнків для журналу "Ни ва" - цілий ряд послідовних епізоді», найголовніших боїв і походів росій ської армії: від "Переходу через Німан 12 червня 1812 р." до "Наполеон залишає армію в Сморгоні 3 листоїш да 1812 р.". Популярність одержали виконані до ювілею роботи "Атака Шевардинського редуту" і "Подкиг солдат Раєвського під Салтанівкою".
В 1915 р. М. Самокиш сформуііа» "художній загін" з п'яти учнів баталь ного класу Академії (Р. Френц, II Котов, П. Митурич, П. Покаржевський, К. Трофименко) і виїхав на фронт Першої світової війни. Це унікальний випадок в історії мистецтва: художня практика на фронті. Було виконано близько 400 робіт.
