Воєна тематика у творчісті Самокиша Миколи Семеновича
Буденний і страхаючий образ війни — вирви від снарядів, нальоти німецьких аеропланів, пожежі, дротові загородження, вириті окопи, солдати, які стріляють із них, і ті, що вижили після бою - усе було в полі зору художників.
Часи революційного лихоліття й громадянської війни привели сувору правду життя в кожний будинок. Академія спорожніла - хто помер, хто вбитий, хто емігрував. Майстерні "експропріювали". Художник з родиною перебирається в Крим. Дійсність втілена в картині "Голод у Криму", антитезою її драматичним образам з'являються білі хатки, привітна господиня й сонячне світло "Запорожців біля корчми". Із цього часу все ближче і яскравіше ставали спогади дитинства про діда-козака і його розповіді про героїчне минуле України.
Незмінна віра художника у волелюбність і героїзм простого солдата визначили особливість його індивідуального стилю, експресивну і яскраву, далеку від апологетики. Можливо, тому не настільки істотні розбіжності в образах воїнів різних епох — запорізьких козаків ("Бій повсталих селян з польськими панами", "Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем", "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким"), бійців Червоної Армії ("Бій за прапор", "Перехід Червоної Армії через Сиваш", "Атака"), шведських або російських солдатів ("Полтавська битва"). Але така подібність не абсолютна - одні воїни борються за свою землю й волю, інші утягнені в братовбивчу війну. Чи не тому вогонь пожарищ громадянської війни заряджає атмосферу раніше ти хих, затишних сіл похмурим, інфернальним відсвітом ("М. Щорс під Черніговом").
Кульмінацією боїв є запекла сутичка й вибухова енергія атаки. Картина надзвичайного запалу боїв немислима без зображення коней, що несуться бойовищем, закусивши вудила, із хрипом і піднятими головами. Але головні персонажі батальних сцен - вершники, безстрашні лицарі, які борються в ім'я волі й справедли- • вості У 1920 р. Літературне товариство Харкова почало випуск ілюстрованих історичних романів і відродження історичного жанру в живописі. Для видавництв "Рух" і "Книгосоюз" Самокиш робить ілюстрації до творів І. Нечуя-Левицького, І. Франка, Марка Вовчка та ін.
Наскільки художника захоплювала тема запорізької старовини показують картини історично-батального жанру - "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ після перемоги над поляками", "Похід запорожців у Крим", "Бій під Жовтими Водами".
У пізніх творах зростають героїкопатетичні інтонації й емоційна напруженість. Фігури людей, коней, волів зображуються в підкреслено складних ракурсах і поворотах, на посиленому темному або світлому тлі. Чіткіше розкривається енергія силуетів і рельєфність об'ємного, енергійного ліплення форм.
Ускладнення емоційного стану, захопленість красою миті, стихійного пориву приводять до зростання декоративних аспектів образу. Романтичний пафос, динамізм і барвистість композицій дали підстави вважати М. Самокиша засновником нового стилю "героїчного реалізму". Особливість цього стилю визначила органічну єдність концепції реалізму з елементами романтизму й імпресіонізму.
Покликаний оспівувати військові перемоги, майстер-баталіст віддав належне сміливим захисникам батьківщини, але показав дикість і нелюдськість воєн, які починалися на догоду чиїмось корисливим інтересам і вели до стихійного хаосу, де вже не було ні правих, ні винуватих.
У 1918-1921 р. він жив у Євпаторії, з 1922 р. - у Сімферополі. Там він заснував художню студію М. С. Самокиша, що стала основним регіональним центром художньої освіти. Збирав і підтримував талановиту молодь. Серед його сімферопольських учнів - народний художник України Яків Басів, Амет Устаєв, Марія Новикова, Марко Домащенко та багато інших. Постановою Раднаркому Криму від 28 червня 1937 р. на базі студії Самокиша було організовано Кримське художнє училище.
В 1960 р. ім'ям М. С. Самокиша була названа також вулиця, де він жив у Сімферополі.
У 1936-1941 рр. він був професором Харківського художнього інституту. Під час німецької окупації Криму (1941-1944) залишався в Сімферополі. Щоб не померти з голоду, продавав картини. Художника не стало 18 січня 1944 року.
Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1937). Лауреат Державної премії СРСР 1941 р. за картину "Перехід Червоної Армії через Сиваш". Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
