Проєкт "Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний"

Для учнів 8 класів буде цікавим навчальний дослідницький проєкт з історії України на тему "Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний", в якому авторка досліджує, хто такий Петро Сагайдачний, цей славнозвісний і легендарний проводир українських козаків, та що переважало у військово-політичній діяльності Сагайдачного.

Докладніше про роботу:

При виконанні дослідницької роботи з історії України про Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного ученицею 8 класу з’ясовується походження та діяльність українського гетьмана. У роботі описані морські походи козаків та початок гетьманування Петра Конашевича, похід на Москву 1618 року та відома хотинська битва.

Автором роботи в рамках дослідницького проєкту "Гетьман Петро Конашевич – Сагайдачний" вивчається, як зараз вшановується пам'ять великого полководця, які пам'ятки та пам'ятники існують в Україні. Матеріали дослідження можуть використовуватися вчителем при поясненні теми: «Доба героїчних походів козаків у І чверті XVII століття», а також учнями при підготовці до уроку та для розширення своїх знань з історії України.

Зміст

Вступ
1. Походження. Молоді роки.
2. Морські походи козаків. Початок гетьманування Петра Конашевича.
3. Похід на Москву 1618 року.
4. Хотинська битва.
5. Вшанування пам’яті гетьмана.
Висновки
Список літератури

Петро Сагайдачний - блискучий полководець та політичний діяч, полковник, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорозької Січі, один із засновників козацького флоту.

Український історик Дмитро Яворницький так висловився про цю постать: «Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний ‒ це одна з тих світлих постатей, на якій відпочиває погляд історика і образ, якої назавжди залишається у народній пам’яті».

Об’єктом даного дослідження є постать Петра Конашевича - Сагайдачного.     

Мета проєкту: дослідити хто ж він був, цей славнозвісний і легендарний проводир українських козаків; що переважало у військово-політичній діяльності Сагайдачного.

Передбачувані результати: я з’ясую походження та діяльність гетьмана Петра Конашевича – Сагайдачного.

Кінцевий результат:

• презентація;
• результати досліджень про діяльність  Петра Сагайдачного.

Практичне значення: матеріали дослідження «Гетьман Петро - Конашевич Сагайдачний» можуть використовуватися вчителем при поясненні теми: «Доба героїчних походів козаків у І чверті XVII століття», а також учнями при підготовці до уроку та для розширення своїх знань з історії України.

Петро Конашевич-Сагайдачний був найвідомішим і найславетнішим гетьманом Війська Запорізького до часів Богдана Хмельницького. Його діяльність (з незначними перервами з 1616 по 1622 рр.) стало цілою епохою в історії українського козацтва.

Сагайдачний народився приблизно у період з 1570  по 1582 роки (є різні дані) у селі Кульчиці поблизу Самбора, що нині на Львівщині, у родині дрібного шляхтича православної віри "як герб на його образку натякає". На підставі збереженого поминального запису роду Сагайдачного, історики припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом (себто Конашем). Звідси Конашевич означає по батькові, а не подвійне прізвище.

Про молодість Петра Конашевича ми знаємо дуже мало: всього два-три факти. Він навчався "час чималий" в Острозькій школі, заснованій 1576 р. Це була перша і найкраща в Україні греко-слов'янська православна школа вищого рівня. Тут Сагайдачний не тільки здобув високу освіту, а й «набув прогресивних, гуманістичних, патріотичних ідей»

Одразу після Брестської церковної унії (1596 р.) Петро Сагайдачний написав твір «Пояснення про унію», названий литовським канцлером Левом Сапєгою в його листі до полоцького уніатського архієпископа Кунцевича "найдорогоціннішим». На жаль, твір цей не дійшов до нас і згадки про нього маємо лише в цьому листі.

За твердженням Володимира Антоновича, після випуску Сагайдачний переїхав до Львова, згодом — до Києва, де працював домашнім вчителем, також помічником київського земського судді Яна Аксака.

Петро Конашевмич одружився з шляхтянкою Анастасією Повченською, яка походила з Волині або Галичини. У вільний від військових справ час сім’я мешкала у власному маєтку в Києві, на Подолі. Петро й Анастасія мали сина Лукаша. Відомий український дослідник козаччини Д. Яворницький стверджував, що «десь близько 1601 року, з якихось сімейних непорозумінь, Сагайдачний подався на Січ».

З «Віршів» Касіяна Саковича відомо, що Петро Конашевич тривалий час перебував серед запорожців, здобуваючи авторитет своєю відвагою та розумом. Саме на Запоріжжі, Конашевича як вправного лучника починають називати «Сагайдачним». Це прізвисько походить від слова «сагайда́к» або «сайда́к», що означає футляр для стріл, колчан.

Вперше ім'я Петра Сагайдачного - ватажка запорожців - стало відоме в 1606 році, коли внаслідок морського походу козаки здобули турецьку фортецю Варну, яка до того вважалася неприступною. Було захоплено 10 турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами. Розлючений султан наказав перегородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцюгом і заблокувати козаків. Проте навіть такі перешкоди не зупинили звитяжців. Уже 1607 р. запорожці провели великий похід на Кримське ханство, захопили і спалили два міста: Перекоп та Очаків.

У наступному 1608 р. та на початку 1609 р. запорожці на чолі з Сагайдачним здійснили морський похід на 16 човнах - "чайках", увійшли в гирло Дунаю і атакували Кілію, Білгород та Ізмаїл. Добою героїчних походів назвали історики морські козацькі походи 1612-1614 рр., керовані Петром Сагайдачним. Козацькі "чайки" завдали немало відчутних ударів могутньому турецькому флоту.

Інколи із Січі виходило понад 300 "чайок", в яких розміщувалося до 20 тис. козаків. Д. Яворницький, описуючи битви запорожців на "чайках" із турецьким флотом, зазначив: "Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний".

Але він був не тільки геніальним проводирем, він був великим військовим реформатором. М. Загірня пише, що «він дуже добре вмів давати порядок війську». Сагайдачний провів реформу війська на Січі. Основною суттю якої було підвищення організації, дисципліни і боєздатності козацького війська. Він перетворив партизанські ватаги козаків у регулярне військо, усунув із війська своєвільні елементи, завів сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини не рідко "карав на смерть".

У лютому 1615 року Конашевич був впливовим козацьким полковником, що мав у своєму підпорядкуванні загін чисельністю до 3000 козаків. Це відомо з листа Лукаша Сапеги, що скаржився своєму братові Леву на Сагайдачного, який перебував на Київщині та не захотів прийти на допомогу підрозділам Речі Посполитої і наказав своїм козакам відступити. Як вказував Лукаш Сапега: «Сагайдачний хотів за допомогою татар витіснити жовнірів з України, бо козаки відчували до них «ненависть».

У 1615 р. Сагайдачний із усім Військом Запорізьким вступив до Київського братства, що дало останньому матеріальну та військову підтримку.  

Навесні 1616 року запорожці здійснили похід на османські міста. Під час цього успішного походу було взято місто Варну. Османський флот, висланий наздогін, було розбито біля гирла Дунаю. Військові звитяги, природна вправність та неабиякі особисті амбіції Сагайдачного не пройшли повз увагу козацького товариства. У червні або на початку липня 1616 року  гетьманом Війська Запорозького було проголошено Петра Сагайдачного. Його близький знайомий, польський магнат Якуб Собеський – батько майбутнього короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського так писав: “Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мужності та зрілості у судженнях, винахідливий у словах і вчинках, хоча за походженням, способом життя і звичками був простою людиною… Завжди доля особливо сприяла йому: він повсякчас повертався, вкритий славою… Це був чоловік сміливий розумом, що шукав небезпеки, легковажив життям, у наступі був перший, а при відступі останній. В таборі він був сторожкий, мало спав і не був відданий  пияцтву…».

             

У липні 1616 року гетьман разом із 6-ма тисячами козаків на 120—150 чайках вирушив у морський похід. На виході з Дніпра, у Дніпровсько-Бузькому лимані, козаки зустріли ескадру османських галер, яку розгромили та захопили близько половини суден. 22 липня 1616 року Конашевич разом із 4000 козаків прибув до Очакова. Уночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи.

Відволікши вартових, запорожці перебралися через мури фортеці та відкрили ворота міста. Раптовим нападом вони захопили міську цитадель і взялися грабувати місто та звільняти християнських невільників. Переможний похід на Кафу, що мав виразний визвольний характер, набув значного розголосу не тільки в Україні. Пізніше Касіян Сакович возвеличив цей подвиг Сагайдачного та його козаків у своїх «Віршах…». Цей опис набув героїчного значення в історичній пам'яті українців.

Восени 1616 року Конашевич організував новий похід до Османської імперії. Спершу спалив османський флот (26 галер) поблизу Мінери, а потім, висадившись на берег, несподіваним штурмом узяв Трапезунд. Після цієї перемоги Сагайдачний атакував Стамбул. «Козаки, — свідчить османська архівна хроніка, — увійшли до Стамбула, убили 5 чи 6 тисяч османів, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста».

Як вказував відомий італійський мандрівник Пєтро делла Валле у травні 1618 року: "Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б не взяли і не сплюндрували козаки…".У 1615 р. Сагайдачний із усім Військом Запорізьким вступив до Київського братства, що дало останньому матеріальну та військову підтримку.

Перші десятиліття XVII століття ознаменувалися боротьбою за московський престол, на який претендував польський королевич Владислав. Польський уряд звернувся по допомогу до козаків. В березні 1618 року дванадцять запорозьких сотників зустрілись із королевичем Владиславом і пообіцяли привести йому 20-тисячне військо. Підготовку до московського походу обговорювали на двох загальних радах в червні 1618 року. Сагайдачний висунув такі вимоги:

• розширення козацької території;
• свобода на Україні православної віри;
• збільшення чисельності козацького війська;
• визнання з боку Польщі судової та адміністративної автономії України.

Король і сенат погодились на всі ці вимоги Сагайдачного і прислали до його війська клейноди, тобто булаву, бунчук, печатку і прапор. Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу.

У другій половині червня 6 полків 20-тисячного козацького війська під проводом Сагайдачного вирушили до Москви. З собою запорожці взяли 17 гармат невеликого калібру, решту артилерії, аби не уповільнювати рух, залишили у Києві. Після переправи через Дніпро, військо Сагайдачного вийшло на Муравський шлях, що вів від Криму побережжям Дніпра у напрямку Тули.

16 липня вони підійшли під Єлець — добре укріплену фортецю. 6 жовтня військо на чолі з П. Сагайдачним вирушило Каширським шляхом у бік Москви. У районі Донського монастиря їм заступило дорогу московське військо на чолі з Василем Бутурліним. Цар вислав проти Сагайдачного 6 000 вершників, всі наявні московські резерви. Під час бою запорожці знищили передні загони супротивника, і решта московської кінноти почала рятуватися втечею.

11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин з третьої ночі і до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася. Не бачачи можливості продовження атаки, польські підрозділи із невеликими втратами відступили від міста.

Наприкінці жовтня П. Сагайдачний направляє 8-тисячне військо на південь від Москви, на прилеглі до лівого берегу р. Оки землі. Основною метою цього рейду було здобуття м. Калуги — стратегічно важливого міста із добре укріпленою фортецею. Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади.

Оцінюючи ці події, Ян III Собеський вказував, що саме через цей рейд московитів охопив жах і що запорожці «якнайшвидше схилили їхніх комісарів до переговорів». Відновлення переговорів відбулося 3 грудня в селі Деуліні неподалік Троїце-Сергіївої лаври. Переговори проводились протягом трьох раундів перемовин, сторони прийшли до спільного рішення і 11 грудня 1618 року було укладене так зване Деулінське перемир'я.   

Наприкінці грудня на козацькій раді було прийнято рішення про припинення бойових дій та повернення в Україну. Військо розділялось на дві частини, що йшли паралельним шляхом. Більша частина, під керівництвом Сагайдачного, рухалась по лівому березі р. Оки за напрямком: Перемишль, Бельов, Болхов, а далі на Київ. Менша частина, під командуванням Ф. Пирського, вирушила правим берегом р. Оки у напрямку: Овдоєв, Курськ, а далі на Київ. За декілька тижнів військо Сагайдачного вже було в Україні.

Значення  Московського походу було досить велике:

• під час походу Сагайдачний засвоїв наступальну тактику ведення війни,що будувалася на факторі раптовості та високій маневреності запорозьких сил. 
• протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км
• цей похід показав патріотизм та незламний дух українського козацтва.

Після повернення до України, військо Сагайдачного розмістилось на постій у Київському воєводстві, а гетьманський полк у самому Києві. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 000 золотих та 7000 штук сукна. За словами Д. І. Яворницького — по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.

Підтримуючи освіту і православ'я, Петро Сагайдачний записується "з усім двадцятитисячним Військом Запорозьким до Київського братства". Прийнявши братство під свою козацьку опіку і захист, Сагайдачний зробив незвичний, безпрецедентний для того часу історичний крок - поставив зброю на охорону освіти, культури і православ'я, можна сказати, гуманізував зброю.

Ще одна важлива подія відбулась у Києві: відновлено православну ієрархію, а Берестейську унію (1596 р.) ліквідовано. Сагайдачний, не покладаючись більше на обіцянки польського короля, вирішив скористатися проїздом через Україну з Москви Єрусалимського патріарха Феофана. Він узяв його під охорону свого полку і звернувся з проханням висвятити митрополита і єпископів.

Патріарх Феофан довго вагався, остерігаючись польського короля та єзуїтів. Але Сагайдачному вдалося схилити патріарха Феофана на свій бік і здійснити свої наміри.

6 жовтня 1620 р. у Києві патріарх Феофан зі своїми супровідниками - софійським митрополитом Неофітом і єпископом Авраамом висвятив ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським митрополитом і п'ятьох єпископів у Полоцьк, Володимир-Волинський, Луцьк, Перемишль і Холм. Згодом усі вони стали великими борцями за православну віру, освіту і українську культуру.

Таким чином, завдяки мудрій політиці П. Сагайдачного було відроджено на території України православну ієрархію і врятовано православну церкву від небезпеки залишитися без духовенства.

Найвідомішою і найбільш важливою історичною подією, яка відбулася під Хотином в XVII столітті, була війна 1621 року між турками і поляками, які володіли тоді величезною територією України і у якій вирішальну роль зіграли українські запорозькі козаки на чолі з гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним.

На початку серпня 1621 року турецький султан Осман ІІ зосередив під Хотином майже 160-тисячну армію, яка мала більш як 300 гармат, велику кількість верблюдів, мулів, коней, чотири бойові слони. Польща на той час змогла протиставити туркам лише 35 тисячну армію на чолі з Яном Ходкевичем. Поляки звернулися за допомогою до козаків. Козацька рада ухвалила надати поміч, відрядила до короля, посольство на чолі з Петром Сагайдачним. 40-тисячне ж козацьке військо під керівництвом гетьмана Я. Бородавки вирушило в Молдавію назустріч ворогові. Крім того, щоб розпорошити сили турків, було вирішено активізувати воєнні дії на Чорному морі, куди відправили близько 10 тис. запорожців. 

Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м. Хотина, де поляки зайняли оборону. 1 вересня 1621 р. козацьке військо прибуло під Хотин.

2 вересня Петро Сагайдачний на чолі більш як 40-тисячного війська розпочав бій з турками. Увесь день, від самого ранку до вечора тривали жорстокі бої. Але козацьке військо стійко витримувало удари величезної турецької армії, завдавало ворогам значних втрат, похитнуло їх впевненість у своїх силах.

4-го вересня султан розпочав новий наступ. Турки безупинно обстрілювали козацькі полки з гармат великого калібру. Досвідчений у боях Ян Кароль Ходкевич зізнався, що “ціле життя не чув подібного гулу гармат”.

Уміло маневруючи, Петро Сагайдачний добився позиційної переваги над ворогом, з’являючись у зовсім не сподіваному для цього місці, цим самим він деморалізував вороже військо і надалі спрямував подальший перебіг подій у бік повного розгрому супротивника. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман ІІ остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій.

Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: «Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати. Не можна висловити точно з яким завзяттям мужністю, або скоріше відчаєм билися обидві сторони».

Безперечно, головну роль у цій битві, як і в попередніх, відіграли козацькі полки. Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема так званий фламандський стрій, легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту. Гетьман першим у військовій тактиці активно застосовував проти супротивника тактику засадних та зустрічних боїв, коли нечисленні загони добре вишколених козаків нападали на маршеві колони супротивника, переважаючого у десятки разів і вносили безлад і паніку у його лави. Взагалі, військова стратегія і тактика Сагайдачного була розрахована на ведення бойових дій в умовах чисельної переваги супротивника, при чому вирішальний удар завжди наносився миттєво й у найслабкіше місце.

Вимотавши сили турків, Петро Сагайдачний повів запорожців у контрнаступ. В атаку пішли і польські війська. Французький історик першої половини XVII ст. М. Бодьє писав: "Козаки з такою сміливістю переслідували турків, змітаючи все на своєму шляху, що прорвалися майже до наметів і стягів султана". Польський сеймовий комісар Якуб Собеський заявив: "Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки".

Вірменський хроніст Авксентій писав: "Якби не козаки, польське військо було б розбите за 3-4 дні. Перемогу було здобуто тільки завдяки Богові й запорозьким козакам". Султан Осман змушений був укласти з Польщею Хотинський мир, який прирівнювався до поразки.

Хотинська війна 1621 року стала зламним моментом в історії Османської імперії. Вона вражала сучасників як кількістю військ, що в ній брали участь, розмахом воєнних дій, та наслідками. Вона розвіяла легенду про могутність і незламність турків. Турки перестали бути об’єктом незборимого жаху для багатьох народів Європи і Азії.

Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, прославила запорожців і їхнього гетьмана Петра Сагайдачного, авторитет якого як полководця значно зріс. Хотинська битва справила сильне враження на всі народи і знайшла живий відголос у літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни.

Польський поет Вацлав Потоцький написав поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей – повість “Ярошенко”. Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі “Людолови”. Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.  

За успішні дії під Хотинською фортецею Петро Сагайдачний отримав з рук королевича Речі Посполитої Владислава бойового старовинного меча. Цей нагородний меч був інкрустований золотом та дорогоцінними діамантами із зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном та бою античних воїнів. На ньому напис латинською мовою – «Владислав Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа».  

Після битви Петро Сагайдачний повернувся до Києва у супроводі королівського лікаря у кареті, що її подарував Сигізмунд III. Гетьман оселився у власному будинку в Києві. Не зважаючи на хворобу, гетьман продовжував займатись активною політичною діяльністю. У січні 1622 року Сагайдачний відмовив королівським комісарам у розгляді без скликання загальної козацької ради, вимоги про скорочення війська до 3 тисяч осіб.

Наприкінці життя сприяв оновленню церков у Києві, будівництву нової у Флорівському монастирі, 15000 червоних золотих відправив Львівській братській школі.За п'ять днів до смерті Сагайдачний склав заповіт, за яким відписав своє майно на освітні, благодійні та релігійні цілі, зокрема, Київському братству і Львівській братській школі, щоб на доходи від цього майна могли навчатись бідні діти. Для своєї дружини та близьких родичів гетьман призначив опікунів:київського митрополита Йова Борецького та близького соратника Оліфера Голуба.

10 квітня (20 квітня) 1622 року Петро Сагайдачний помер внаслідок ускладнень вогнепального поранення руки, яке отримав під час битви під Хотином. Під час похорону учні Київської братської школи читали приурочені до цієї скорботної події «Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного» о. Касіяна Саковича, в яких возвеличивулась подвиги українського полководця та його служіння християнській вірі. Петра Сагайдачного поховали у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря, який надалі називали «монастирем Сагайдачного. Його срібний хрест знаходився на «престолі св. Йоанна Золотоустого» цього храму.

У 1690—1693 роки при реконструкції Богоявленської церкви Києво-Братського монастиря могила гетьмана була перенесена під південну стіну собору. У 1935 році церкву було знищено й відомості про це поховання остаточно втрачено. В даний час на території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила Конашевича.

Ім'ям Петра Сагайдачного названі вулиці в багатьох містах України, зокрема в Києві, Харкові, Дніпрі, Львові, Івано-Франківську, Кропивницькому, Кривому Розі, Луцьку, Чернівцях, Вінниці, Рівному, Тернополі та Нікополі.

28 вересня 1991 року, на честь 370-річчя битви під Хотином, під стінами Хотинської фортеці відкрито пам'ятник гетьманові П. Сагайдачному.

У 1992 році бронзовий пам'ятник Сагайдачному встановлено на його батьківщині, в селі Кульчиці, де також діє музей Петра Сагайдачного.

19 червня 2001 року в Києві на Подолі також було встановлено пам'ятник українському гетьману. У 2008 році пам'ятник Петру Сагайдачному встановлений у Севастополі.

На честь українського гетьмана названий вищий військовий навчальний заклад — Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та Запорізький інститут МАУП ім. гетьмана Петра Сагайдачного.

У 1992 році був спущений на воду фрегат, багатоцільовий корабель Військово-Морських Сил України «Гетьман Сагайдачний».

22 липня 1995 року Укрпошта випустила до обігу поштову марку із зображенням гетьмана номіналом 30 000 карбованців.

6 березня 2000 року Національним банком України випущено в обіг 10-ти гривневу срібну монету, на реверсі якої розміщено зображення батальної сцени на Чорному морі, овальний портрет гетьмана, дата його смерті та колоподібний стилізований напис: Петро Конашевич Сагайдачний.

Петро Конашевич-Сагайдачний оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях. Зокрема у відомій пісні «Ой на горі та женці жнуть». У 1994 році за романом письменника української діаспори Спиридона Черкасенка «Пригоди молодого лицаря» на кіностудії імені Олександра Довженка був знятий кінофільм «Дорога на Січ», де також присутній образ славного гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного.

Постать українського гетьмана оспівана в літературі: «Невольниця-українка: історична поема з часів гетьмана Сагайдачного» Юрія Будяка;

«Про гетьмана Сагайдачного» Адріана Кащенка; «Людолови» Зінаїди Тулуб;

«Петро Сагайдачний» — драма Пантелеймона Куліша; «Сагайдачний» — роман Андрія Чайковського.

22 вересня 2010 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про відзначення 440-річчя з дня народження гетьмана Петра Сагайдачного» у 2010 році.

У 2011 році рішенням Архієрейського собору Української автокефальної православної церкви Петро Сагайдачний був канонізований у чині «благовірний гетьман».

У 2021 році відзначаємо 400-річчя Хотинської битви, у якій брав участь  Петро Сагайдачний.

Коротка доба гетьмана Петра Сагайдачного, але має велике значення в історії України. З одного боку, він підніс престиж українського козацтва. Завдяки його політиці козаки виступають на перше місце в суспільстві України і перебирають на себе роль провідної верстви.

З другого боку, своєю діяльністю П Сагайдачний повернув Києву значення культурного і релігійного осередку України. Петро Конашевич Сагайдачний - це одна з тих світлих постатей, яка назавжди залишається в народній пам'яті.

Оцінюючи життєвий шлях Сагайдачного, слід зауважити, що ніхто з його сучасників чи істориків нового часу не заперечував полководчого хисту цієї людини.

Сагайдачний був непересічним політиком та дипломатом, який дивився на роки вперед та вибудовував як в межах України так і закордоном довгострокові дипломатичні комбінації. Він наполегливо й неухильно проводив свою політичну лінію, дотримуючись чіткої позиції щодо польського короля, магнатів та шляхти. «Політик великий і справний», як називали його сучасники, не йшов на відкриту політичну конфронтацію з Річчю Посполитою, а використовував дипломатію для утвердження і проведення своєї лінії.

І сьогодні славетний гетьман України продовжує своє життя в споруджених пам'ятниках, меморіальних дошках на будинках і назвах вулиць, його ім'я з гордістю носять флагманський корабель Військово-Морських Сил України СКР "Сагайдачний" і Військовий інститут імені П. К. Сагайдачного при Національному університеті "Львівська політехніка", а його мужність, героїзм, обізнаність з військовою справою є взірцем для воїнів Збройних Сил України у служінні українському народові та Батьківщині.

1. Апанович О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі / О. М. Апанович. – К.: Либідь, 1993. – 287 с
2. Василь Гутковський. Похід гетьмана Петра Конашевича Санайдачного на Москву.
3. Ігор Мельничук. Діяльність гетьмана П.Сагайдачного з формування української військово-політичної еліти // Наукові записки.- с.8-12.
4. Сас П. Петро Конашевич-Сагайдачний // Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К.: Україна, 1993. — С. 239—246
5. Яворницький Д. І. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. — Дніпропетровськ: Січ, 1991. — 70 с.