Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="https://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...
калга
Тематика проекту: 
Географія
Автор проекту: 
Кошка Альона Олексіївна
Керівник проекту: 
Саманчук Світлана Павлівна
Найменування навчального закладу: 
Іванівський ліцей №1

У ході представленої дослідницької роботи з географії на тему "Геоекологічний стан земель балки Велика Калга" учениця 9 классу вивчає фізико-географічні і геодинамічні процеси, що впливають на природно-компонентну структуру балки; досліджує динаміку впливу антропогенної діяльності на природу.

Докладніше про проект:


У дослідницькому проєкті з географії на тему "Геоекологічний стан земель балки Велика Калга" автор розглянула географічне положення та топоніміку балки Велика Калга, тектоніко-геологічну будову та її вплив на походження балки. У роботі описується рельєф та корисні копалини, а також клімат і грунтово-рослинний покрив, які характерні для території балки.

Створений міні-проект з географії "Геоекологічний стан земель балки Велика Калга" актуальний, бо тотальне антропогенне використання степових ландшафтів, зокрема їх розорювання, зумовило низку негативних наслідків — природні комплекси стали ерозійно чутливими, екологічно розбалансованими. Автор привертає увагу до цієї проблеми та пропонує вирішення загрози антропогенного навантаження балки, описує шляхи і тенденції використання балки Велика Калга.

Зміст

Вступ
1. Загальна фізико-географічна характеристика балки Велика Калга.
1.1. Географічне положення та топоніміка балки Велика Калга.
1.2. Тектоніко-геологічна будова та її вплив на походження балки.
1.3. Рельєф та корисні копалини.
1.4. Клімат, грунтово-рослинний покрив.
2. Геоекологічний стан земель балки Велика Калга.
2.1. Вирішення проблем антропогенного навантаження балки.
2.2. Шляхи і тенденції використання балки Велика Калга.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ


Сучасне землекористування на Херсонщині характеризується катастрофічно великою часткою ріллі, як від загальної площі, так і від площі сільськогосподарських угідь. Оптимізація землекористування в степових районах можлива лише при умові створення геоекологічної інфраструктури, яка, насамперед, складається із насичення ландшафтів біотичними елементами - лісами, лісосмугами, пасовищами, цілинними степовими ділянками тощо [5, c. 20].

Доля степового ландшафту трагічна. Його історична та біосферна роль людиною неусвідомлена. Степ як природна екосистема та екологічна ніша живої матерії на межі зникнення. Жодна з природних зон за останні 150 років не зазнала таких катастрофічних змін, як степова. До загибелі останніх острівків біотичного різноманіття степу — лише один крок. Якщо не залишиться їх у степових заповідниках, бачитимемо степ тільки на картинах і фотографіях.

Землеробство в Степовій зоні України зумовило чимало негативного. Зруйнована дернина, здатна затримувати сніг та воду і захищати ґрунт від морозів (разом зі снігом) і вітру (пилових бур). Ґрунт втрачає зернисту структуру, властиву чорнозему. Спостерігається біологічне (гумусне) збіднення. Надземна рослинна маса після збору врожаю не залишається, а вивозиться з поля без належної компенсації гноєм. До розорювання потужні українські чорноземи містили до 10% гумусу, зараз наполовину менше. Як наслідок — знизились їх природна стійкість та родючість.

Актуальність теми зумовлена тим, що тотальне антропогенне використання степових ландшафтів, зокрема їх розорювання, зумовило низку негативних наслідків — природні комплекси стали ерозійно чутливими, екологічно розбалансованими.

Об'єктом дослідження є природно-господарська система Іванівського району Херсонської області та еколого-географічні процеси, що відбуваються в її структурі.

Предметом дослідження є геоекологічний стан балки Велика Калга.

Мета роботи полягає у вивченні фізико-географічних і геодинамічних процесів, що впливають на природно-компонентну структуру балки; вивченні динаміки впливу антропогенної діяльності на природу.

Теоретичні та практичні завдання дослідження полягають у:

  1. визначенні методологічних і методичних підходів до дослідження балки Велика Калга;
  2. складанні комплексної функціонально-генетичної характеристики фізико-географічних та господарських процесів;
  3. обгрунтуванні основних проблем і шляхів раціонального природокористування.

Методологічною основою дослідження стали наукові розробки в галузі фізичної і економічної географії, екологізації наукових знань, пов'язаних з дослідженням проблем взаємодії суспільства і природи, обгрунтовані  П.Ф.Веденечевим, В.І.Вернадським, А.П.Голковим, О.М.Мариничем, В.П.Руденком.

В процесі роботи були застосовані методи:

  • системно-структурного аналізу;
  • картографічний;
  • нормативний;
  • ресурсооцінковий;
  • історичний;
  • географічного прогнозу.

Дослідження здійснювалися на основі аналізу первинних матеріалів та особистих спостережень автора в результаті польових досліджень.

Географічне положення та топоніміка балки Велика Калга

Іванівський район, в межах якого знаходиться балка Велика Калга (Канджагали), розташований на північному сході Херсонської області, займає площу 1,1 тис. км2 або 0,4 % від території області. З них 105,3 тис. га – сільськогосподарські угіддя, з яких 95,1 тис. га займає рілля. Загальна площа земель, які займають сільськогосподарські підприємства– 57,8 тис. га.

Район межує: на півночі – з Нижньосірогозьким, на заході і південному заході – з Новотроїцьким та на півдні – з Генічеським районами Херсонської області, на сході – з Мелітопольським і Якимівським районами Запорізької області. Відстань від районного центру до обласного центру 179 км; відстань від районного центру до найближчої залізничної станції Верхні Сірогози – 36 км.

Балка Велика Калга (Канджагали) бере початок на північному сході за межами району і впадає в Домузлянський під. Назва Канджагали являє собою топонімізоване урумське прізвище Куїнджі, Куїнжі, фонетично перетворене в розмовне Кунжи, Кунжу, яке замінило географічний термін «тарама» (балка) (Куїнджі тарама, балка Куїнджі-Конджагали).

На Лівобережжі між Дніпром і річкою Молочна рельєф являє собою степову рівнину з невеликим похилом на південь. На цій рівнині розташований Іванівський район. На десятки кілометрів простягнувся рівний степ, на якому є плоскодонні замкнуті зниження, так звані поди. Найбільший з них – Агайманський, площею 100 км2 , глибиною до 20 метрів, частково на територію району заходять менші поди: Шотівський, Успенівський, Домузлянський.

По території району протяжністю 30 км проходить Каховський зрошувальний канал, ширина його дзеркала – 75 метрів, глибина – 6-6,5 метрів. Воду каналу використовують для зрошення земель та побутових потреб. Збудовано міжрайонний водогін, який забезпечує водою населені пункти Іванівського, Генічеського, Новотроїцького та Нижньосірогозького районів.

З корисних копалин в наявності є жовта глина – сировина для виготовлення паленої цегли та черепиці [6, c 76].

Тектоніко-геологічна будова ті її вплив на походження балки


Балки півдня України – специфічні утворення степових рівнин. Це природні акумулятори поверхневих намивних вод, з ерозійною (роздоловою) мережею. Усупереч тривалій історії дослідження депресійного мікрорельєфу, питання його походження та спорадичності розвитку окремих форм досить проблематичні та актуальні. Елементи сучасного ландшафту – поди і балки – представляють собою реліктові посткріогенні утворення термокарстової природи, що характеризуються стратиграфічно і закономірно розташовані у пліоценовій товщі перигляціальних областей четвертинного зледеніння.  

Появу та розвиток депресивних морфоструктур неможливо пояснити сучасними екзогенними або ендогенними процесами. Загалом, це реліктові пост кріогенні явища, пов’язані з епохою зледеніння та палеокліматичними і палеогеографічними умовами, що існували у післяльодовиків’ї [7, c. 23].

Макро - і мезодепресії низовинних степів є гетерогенними морфо скульптурами полігенетичного походження, серіями пост кріогенних термокарстових подів, генералізованими у цілісні низини при неотектонічних блокових опусканнях або серіями субтермокарстових степових блюдець, трансформованими при активізації лінійної ерозії та просадочних деформаціях

Територія Іванівського району Херсонської області в межах якого знаходиться балка Велика Калга, розташована в межах Причорноморської западини. Процес утворення прогину на місці всієї Причорноморської западини в основному закінчився на початку верхньої крейди.

Винятково велике значення для формування Причорноморської низовини мали відклади кайнозою і, особливо, морів третинного періоду. Палеогенові відклади представлені відкладами канівського, бучацького, київського, харківського ярусів. Вся ця товщина палеогену зверху покрита відкладами неогену. Відклади неогенової системи розповсюджені по всій території району. Вони поділяються на два відділи – нижній або міоцен та верхній або пліоцен.

В середині неогенового періоду спостерігалось опускання земної кори й наступ моря, яке зайняло всю територію області, в т.ч. і Іванівського району. Моря неогену – Нижньоміоценове, Середньоміоценове, Сарматське, Меотичне, Кіммерійське і Куяльницьке – послідовно заливали південну частину України. На початку четвертинного періоду ця територія майже вся піднялась з-під рівня моря.

Рельєф і корисні копалини

Геоморфологічна будова території, на якій розташована балка Велика Калга, склалася під впливом ендогенних та екзогенних факторів, які діяли в кайнозої. В загальному плані геоморфологічної будови район – слабо хвиляста рівнина, характер розчленування якої зумовлений геологічною будовою та тектонікою. Між геоструктурою і рельєфом на всій території існує прямий зв'язок.

Особливістю геоморфологічної будови території Іванівського району Херсонської області є те, що він повністю розташований в межах нижнього геоморфологічного рівня України – Причорноморської западини. Пануючі висоти території району 30-40 м над рівнем моря. Широкі межиріччя є майже плоскими рівнинами без великих коливань відносних висот [9, c. 120].

В рельєфі Іванівського району виділяють такі складові частини: крайня південна межа Токмацької плоскопохилої лесової рівнини (слабо виявлений уступ по лінії Каховка – Іванівка до Асканійсько – Мелітопольської терасової рівнини, на півдні рівнини поверхні докембрійських відкладів заглиблюються до 600 м, лише їх краї порізані балками, а на вододільних просторах ідеальну рівнинність порушують поди – замкнуті зниження різних розмірів та форм.

Асканійсько-Мелітопольська терасова рівнина є продовженням на південь Токмацької. І майже вся територія району знаходиться саме на ній. На сході рівнини найбільш поширеним є рівнинно-лощинний тип рельєфу. Лощини так як і поди, неглибокі і мало помітні. В центральній частині цієї рівнини на широкому вододільному просторі багато ледве помітних замкнутих подів просадкового походження.

З корисних копалин в наявності є жовта глина – сировина для виготовлення паленої цегли та черепиці. На території району, всюди поширені світлобурі суглинки (глини) четвертинного утворення. Вони залягають неглибоко, безпосередньо під грунтовим покривом, їх легко розробляти. З них виробляють цеглу, черепицю. (До революції 1917р. в Іванівці був цегляний завод Федора Милютіна, де виробляли особливо міцну цеглу, пресовану і просту черепицю).

Є також і пісок, камінь-черепашник, але вони залягають глибоко до того ж, здебільшого, під верховодкою, тому й добувати їх не рентабельно. Хоча в скрутні часи ці родовища розроблялися місцевими жителями.

Клімат, грунтово-рослинний покрив балки Велика Калга


Іванівський район знаходиться в помірному тепловому поясі Землі. Клімат помірно-континентальний з різким коливанням температур протягом усього року. Для клімату Іванівщини характерні невелика кількість опадів, часті посухи та вітри – суховії.

Величина сумарної сонячної радіації залежить в основному від географічної широти місцевості. Район знаходиться в межах помірного поясу освітленості приблизно на 460 північної широти. Цим визначається величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню: приблизно 220 в період зимового сонцестояння до 440 в дні рівнодення та до 670 в час літнього сонцестояння [4, c.75].

Із складових загальної циркуляції атмосфери на формування клімату Іванівщини найбільший вплив мають: розташування району в поясі низького тиску помірних широт і на шляху західного перенесення вітрів; панування помірних (морських та континентальних) повітряних мас і окремі вторгнення арктичного або тропічного повітря; діяльність циклонів Атлантики, Середнього та Чорного морів; вплив сибірського та азорського антициклонів і фронтів, пов’язаних з цим вихровим утворенням.

Серед факторів, що характеризують підстилаючи поверхню є незначна висота території району над рівнем моря.Тривалість сонячного сяйва – одна з найважливіших характеристик радіаційного режиму, залежить в основному від тривалості дня хмарності. Річна сума радіаційного балансу складає на території району 2250 Мдж/м2. Температура повітря. Температурний режим визначається особливостями атмосферної циркуляції, радіаційними факторами та характером підстилаючої поверхні. Взимку вторгнення арктичних повітряних мас змінюється циклонами які приносять відлигу. Найнижча температура повітря в регіоні спостерігається в січні. Середньомісячна температура січня -3, -4,50С. Мінімальна зафіксована в межах -320С.

Початок весни визначається стійким переходом добової температури повітря через 00С. Починаючи з березня, температура повітря на фоні частих знижень починає зростати, спочатку поступово, потім більш інтенсивно, особливо в квітні. На кінець березня середня добова температура переходить через +50С. Наприкінці другої, на початку третьої декади квітня температура переходить через +100С, максимальна температура підвищується до +250С.

Влітку значну роль відіграє трансформація повітря в областях підвищеного тиску. При таких процесах довго утримується суха погода з високою температурою повітря. Найтепліший місяць – липень. Середня температура червня +250С. У липні – серпні температури сягають +350С, +400С. Вегетаційний період 220-230 днів [1, c. 53].

Вологість повітря характеризується величинами абсолютної і відносної вологості та дефіцитом вологості. Абсолютна вологість змінюється в відповідності із змінами температурного режиму. В січні-лютому вона становить 4,8 – 4,9 мб. В березні, в зв’язку з загальним ростом температури, абсолютна вологість зростає приблизно на 1 мб(мілібар) і далі відбувається інтенсивне зростання.

Опади в межах району утворюються в результаті проходження атмосферних фронтів, рідше – внаслідок процесів, які відбуваються в середині повітряних мас. Річна кількість опадів незначна – 300 – 400 мм. Іванівський район відноситься як і в цілому область, до територій з континентальним типом річного ходу опадів, при якому сума опадів теплого періодів переважає над сумою опадів холодного періодів. При середньорічній кількості опадів 300 – 400мм і випаровуваності 1000 – 1050 мм, коефіцієнт зволоження дорівнює 0,3, що характеризує посушливість клімату району.

Переважно кількість опадів випадає рідко у вигляді злив. Як правило, зливи короткочасні тривалість їх більше 1 год. спостерігається рідко. Випадання короткочасних зливових дощів приводить до того, що більша частина води не встигає потрапляти в грунт і не встигає потрапляти в грунт і не використовується рослинами, а стікає зниження – поди, балки. При сильних зливах тривалістю до 2-х годин відбувається затоплення знижених частин і безстічних районів, значні лінійні та площинні змивання висушеної поверхні культурного шару грунту.

Загалом для Іванівщини характерні щорічні бездощові періоди різної тривалості. Виникають посухи – складні явища, які обумовленні відсутністю опадів в теплий період року. Атмосферна посуха може викликати грунтову посуху – висушування грунту, яке приводить до недостатнього забезпечення рослин водою, порушення їх водного режиму, і навіть до загибелі.

Отже, через низький коефіцієнт зволоження, бездощові періоди, несприятливі природні процеси та явища, Іванівський район Херсонської області можна віднести до зони ризикованого землеробства.

Грунт є компонентом природи, який формується під впливом материнської ґрунтоутворюючої породи, рельєфу, клімату, живих організмів, особливо рослинного покриву. Ці фактори визначають його основну властивість – родючість. В свою чергу грунт є відображенням всіх фізико-географічних процесів, які відбуваються в природному комплексі.

За умов дефіциту вологи на півдні Степу, а саме тут розміщений Іванівський район, сформувалися серединно-гумусні чорноземи і каштанові грунти. Хоча вони і мають високу природну родючість для вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур, все ж таки степ є територією зрошувальної та хімічної меліорації. Важливим фактором є те, що розповсюдженим елементом рельєфу на нашій території є поди та балки.        Особливістю балок є ґрунти їх дна – глеєсолоді. Завдяки їх фізичним властивостям ґрунт запливає, що створює умови для заболочування навіть при незначному зволоженні. Балки виступають також як природні накопичувачі поверхневих вод. Кліматичні умови визначають режим природного зволоження території і відповідно, необхідність її штучного зрошення чи дренування з точки зору сільськогосподарського використання, впливають на режим і баланс підземних вод, розвиток негативних екзогенних процесів тощо.

Специфічні кліматичні умови та рівнинний рельєф території сприяли інтенсивному впровадженню зрошення, що в свою чергу призвело до негативних гідрогеологічних процесів. Наслідки масштабного застосування іригаційних систем поєднано з геологічними особливостями області сьогодні досить відчутні[3, c. 46].

Грунтовий покрив території, зайнятої балкою Велика Калга, має високу комплексність, що пояснюється строкатістю водного, сольового, біологічного та інших режимів грунту. Загальним для грунтів подів є оглеєння, яке є результатом періодичного перезволоження поверхневими водами.

Грунти  в Іванівському районі представлені лучно-чорноземними і лучно-каштановими поверхнево оглеєні знаходяться в подах з відносно невеликою водозбірною площею або на периферійних частинах крупних подів, де рівні грунтових вод знаходяться на глибині більше 10м, величини гумусованого шару лучних оглеєних чорноземних та каштанових оглеєних відмін коливаються в високих межах від 50 до 100см.

Карбонати залягають на глибині 40 – 60см, горизонт білозірки 60 – 80см. Гранулометричний склад та структура грунтів подів залежить, головним чином, від ступеня оглеєності та осолодіння. Розвиток глеєвого процесу, як правило, не супроводжується збільшенням в грунтах щільності (щільність будови цих грунтів – 1,35 – 1,50/см3, пористість – 45 – 52%).

За роки інтенсивного використання грунтів зменшилась кількість родючих речовин у грунті. Землі району зазнають водної та вітрової ерозій, є площі засолених, в тому числі вторинно засолених грунтів. При застосуванні агротехнічних заходів – внесенні органічних та мінеральних добрив, гіпсуванні, зрошенні інших, можна перетворити каштанові грунти на досить родючі середньо суглинкові.

Поступова зміна умов зволоження та характеристик грунтів на схилах подів обумовлює концентричне, мікросмугове розташування рослинності. В цілому ж, дана куртинна мозаїка на великих просторах відображає приховану гетерогенність мікрорельєфу та грунтового покриву степових депресій Флюктуаційні зміни гідрорежиму депресій обумовлюють пульсуючу динаміку рослинного покриву. Рослинність розвивається в умовах, наближених до заплавних. Унікальність ландшафту виражається в динамічному співіснуванні різних типів рослинності і широкого спектру угруповань від напівпустельних до гідрофітних комплексів.

На балкових землях ростуть пирiй повзучий, пирiй подовий, осока, гiрчак подовий, молочай лозовий, спориш, ромашка.

Флористичний склад безпосередньо залежить від інтенсивності та тривалості затоплення балки та режиму природокористування (ступеня антропогенного впливу).

Вирішення проблем антропогенного навантаження земель


Господарська діяльність суспільства веде до різноманітних порушень природних комплексів, істотно змінюючи їх структуру та первинні механізми функціонування. Вже давно не існує ландшафтів, які б не зазнали прямого або опосередкованого впливу людини (суспільства). Багато вчених, зокрема географи, екологи, біологи, схиляються до висновку про майже повну заміну природних ландшафтів Землі на антропогенні ландшафти. Інші вчені  вважають, що незалежно від змін у ландшафті спричинених людиною, він залишається органічною частиною природи і своєму функціонуванні повністю підпорядковується її законам, переборюючи за рахунок стійкості та внутрішнього потенціалу самовідтворення зовнішній деструктивний вплив.

Земельні ресурси, як невід'ємна складова природних ландшафтів, зазнають чи не найбільшого (в порівнянні з іншими компонентами) впливу з боку людини. Цей вплив виражається в механічних порушеннях макро- та мікроструктури грунтового покриву, механічному та хімічному забрудненні, збільшенні інтенсивності ерозійних процесів через послаблення захисних та відтворюючих функцій внаслідок антропогенного впливу.

Цілком очевидною є задача: в умовах такого антропогенного впливу необхідно ретельне з належною конкретно-територіально прив’язкою наукову обґрунтування раціонального використання земельних ресурсів, їх захисту від деструктивного природного та антропогенного впливу, методів і засобів їх відтворення, а особливо – фінансового забезпечення зазначених робіт. Однією з необхідних умов вирішення цієї задачі є виявлення та аналіз територіальної диференціації структури та інтенсивності антропогенного навантаження на земельні ресурси. Особливу актуальність така інформація має для органів місцевої та державної влади в контексті формування стратегії і тактики регіональної політики в сфері землекористування.

Одним із джерел антропогенного навантаження на земельні ресурси є сільськогосподарське використання земель. В структурі сільськогосподарських земель Іванівського району Херсонської області площа земель балки Велика Калга складає близько 1055,2 га, з них рілля – 556,1 га, пасовища – 499,1 га. Станом на 17.10.2018 року з цих земель використовується: пасовищ – 75,68 га, ріллі – 320,93 га. Також розробляються технічні документації щодо надання земельних ділянок для створення фермерських господарств загальною площею 447,2 га [5, c. 63].

Для аналізу сільськогосподарського використання земель доцільно використовувати показники розораності сільськогосподарських угідь та розореності території, які показують питому вагу ріллі в площі сільськогосподарських угідь та в загальній площі території. Потрібно відмітити загальний високий рівень розораності сільськогосподарських угідь в Іванівському районі Херсонської області. Зокрема, розораність території балки становить 53%.

Таким чином, висока сільськогосподарська освоєність території балки Велика Калга, виснажливе землеробство, потребують нових підходів до вивчення та вирішення проблем антропогенного навантаження на земельні ресурси, зокрема, подові землі. Для цього необхідно, користуючись екологічним та природним законодавством України, запроваджувати програмно-цільовий підхід, який дозволить акцентовано вирішувати такі проблеми на конкретних територіях, які найбільше цього потребують.

Для науково-обгрунтованого визначення таких територій, як в межах адміністративної області, так і в загальнодержавному масштабі, доцільно застосовувати методичні підходи, які найбільш адекватно відображають певну проблему у використанні певного ресурсу на певній території. Такий аналіз можна з успіхом застосовувати для визначення антропогенного навантаження (порушення) на всі елементи природного середовища, які мають не дискретний характер поширення.

Шляхи та тенденції використання земель балки Велика Калга

Жодна з наших природних зон за останніх 150 років не зазнала таких катастрофічних змін, як степова. А все тому, що зону степу України перетворено, починаючи із «пшеничної гарячки» ХІХ століття, на сільськогосподарський регіон. Через це природна трав’яниста рослинність, окрім заповідних територій, залишилася тільки на так званих незатребуваних угіддях. Переважно це збої, «пустирі», стрімкі схили балок, кам’янисті відслонення, солончаки, солонці тощо. Решта на сьогодні — рілля, промислові об’єкти, населені пункти, дороги, комунікації тощо. До того ж у державі вкрай низьке розуміння «степового питання». Про це свідчить хоча б той факт, що степ у нас не захищений законодавчо.

Відомо, що на початку нашої ери ліси займали майже половину території теперішньої України, а степи — понад третину. Отож за площею степовий біом був другий після лісу. Якщо брати разом площу зони степу (в теперішніх межах) і лучних степів у зоні лісостепу та значне знищення лісів унаслідок вирубування, то на кінець ХVІІІ століття степові ландшафти становили більшість українських земель.

Однак за останні дві тисячі років площа лісів скоротилася втричі, а степів — у понад 50 разів (до 0,63 відсотка). Та й увага, яка приділяється лісу і степу нині, неоднакова. Ліси, хоч і рубаємо, проте якось відтворюємо, садимо, а степи розорали — нехай земля родить, дає врожай. Однак, погляньмо, до чого призводить і вже призвело надмірне, тотальне антропогенне використання степових ландшафтів.

Таке використання, зокрема їх розорювання, зумовило цілу низку негативних наслідків, які зробили природні комплекси ерозійно чутливими, екологічно розбалансованими», — наголошує доцент кафедри землезнавства та геоморфології КНУ, кандидат географічних наук Володимир Гетьман. За словами вченого, землеробство у степовій зоні України зумовило цілу низку негативів.

Зруйновано дернину, яка здатна затримувати сніг та воду і захищати грунт від морозів (разом зі снігом) і вітру (пилових бур). Грунт втрачає зернисту структуру. Спостерігається біологічне (гумусне) збіднення. Тобто надземна рослинна маса після збору врожаю не залишається, а вивозиться з поля без належної компенсації гноєм. «До розорювання в потужних українських чорноземах було до 10 відсотків гумусу, нині наполовину менше. Як наслідок — зменшення їх природної стійкості та родючості» [1, c. 87].

Виходячи з природоохоронних позицій та керуючись соціально-економічними аргументами (за принципом балансу екологічного оптимуму, суспільних потреб та економічних реалій), у балках варто зберегти традиційне для місцевого населення пасовищно-сінокісне господарювання. Балки є акумулятивними формами рельєфу, що з огляду на лучну, інтразональну природу рослинності, формує проблемний доробок до концепції їх абсолютного заповідання.

Загальна тенденція рослинності депресій до фанерофітизації за браком стабілізуючого (регулюючого) антропогенного чи зоогенного фактору є абсолютно логічною: сінокосіння та випас (з дотриманням норм навантаження, територіальних та сезонних ротацій) гальмують експансію чагарникової рослинності та позиціонують себе дієвими, оперативними факторами щодо оптимізації корінних лучних формацій у балках.

Загалом, обмеження режиму природокористування на території цілинних депресій зводяться до наступних:

  1. заборона подальшого розорювання цілини (у т.ч. оранки по межах розпайованих ділянок);
  2. заліснення території урочищ та закладки лісосмуг по периметру (що стало актуальним з Указом Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень" №995/2008 від 04.11.2008 р. та наказом Державного комітету лісового господарства «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України» №371 від 29.12.2008 р.);
  3. капітального будівництва (склади, ангари, тваринницькі ферми тощо);
  4. гідротехнічних робіт (спорудження водо накопичувачів по днищах, мереж водопостачання з насипними бортами);
  5. облаштування звалищ, складування грубих кормів, органічних добрив тощо;
  6. повітряної обробки пестицидами прилеглих сільськогосподарських угідь;
  7. полювання; регулюючі заходи;
  8. регулювання пасовищного навантаження, відповідно до науково обґрунтованих норм (через сезонні або річні зміни пасовищних ділянок, прогінних маршрутів);
  9. запровадження сінокісних ротацій з метою оптимізації флористичного складу цілинної рослинності, збільшення продуктивності сінокісних угідь та покращення господарської цінності сіна;
  10. упорядкування ґрунтових доріг (їх кількості та локалізації, з урахуванням особливостей рельєфу території, необхідності сполучення між окремими господарськими об'єктами та населеними пунктами, проїзду сінозбиральної техніки тощо);
  11. контроль за режимом використання і дотриманням природоохоронного та екологічного законодавства у цілинних подах та прилеглих територіях.

Висновки


Процес антропізації природних ландшафтів України триває, і зміна екосистем набуває з кожним роком більш широких масштабів. У зв'язку з цим необхідно вжити заходів для збереження унікальних ландшафтів, рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, всього генофонду рослинного і тваринного царства з метою пізнання законів природи і взаємозв'язків його окремих компонентів для забезпечення більш сприятливих умов науково-технічного прогресу і оптимальних екологічних умов для прийдешніх поколінь.

У результаті господарської діяльності упродовж століть рослинний покрив степової зони України значно змінився. Трансформація суцільного в минулому степового покриву привела до заміщення степових біогеоценозів сільськогосподарськими угіддями тощо. Освоєння земель під ріллю (а в степовій зоні розораність досягає 80 % площі) має найнебезпечніші наслідки трансформації автотрофного блоку, які проявляються через активізації деградаційних процесів та порушення здатності ґрунтів до саморегуляції й самовідновлення.

На території балок досі зберігаються популяції ряду видів рослин та тварин, які занесені до Червоної книги України, а також регіонально рідкісних видів та видів, що перебувають під охороною міжнародних договорів та конвенцій. Як свідчить дослідження популяцій раритетних рослин степової Херсонщини, вони мають острівний характер, експансії на прилеглі території не відбувається або така експансія дуже повільна. Внаслідок продовження дії цілої низки шкідливих антропогенних факторів: палів, розорювання, засмічення, забудови, а також відсутності заходів із штучного розселення та поновлення популяцій, оголошення їх місцезростань об’єктами ПЗФ з дієвим режимом охорони, прогноз виживання видів у флорі Херсонської області — негативний.

З боку державних органів та місцевого населення не здійснюється жодних заходів щодо підтримання природного стану земель балок. У більшості випадків будь-які пропозиції щодо збереження степових комплексів викликають цілковите нерозуміння з боку місцевого населення та органів місцевого самоврядування, а подекуди і активне протистояння.  На державному рівні відсутня увага до степових ландшафтів та специфічне вивчення степових комплексів як таких, узагальнення даних про їх біоту та екологічний стан. Відсутня державна програма на кшталт «Степи України» та визнання степів у чинному законодавстві як окремої категорії земель та законодавчого врегулювання питань поводження з ними в рамках окремого «Степового кодексу».

Таким чином, степові біотопи зовсім не знаходяться під охороною законодавства. Степові ділянки не мають специфічного статусу і використовуються разом із заплавними луками і деякими іншими територіями як громадські пасовища. У той час коли великі за площею та рівнинні пасовища вже втратили природне степове біорізноманіття, дійсно цінні ділянки залишилися лише в подах та накрутих схилах балок. Такі ділянки, як правило, не мають окремовизначених користувачів, є землями запасу сільських і районних рад і використовуються без жодних обмежень населенням для потреб випасу худоби й сінокосу. За градацією земель, такі території визначають як «землі, непридатні для сільськогосподарського виробництва»,«деградовані землі».

Говорячи про перелік конкретних заходів, запровадження яких необхідне для оптимізації користування, дослідження, моніторингу, охорони та відтворення степових екосистем, вкотре варто згадати, що раніше окреслення та офіційного затвердження комплексу дієвих заходів на України здійснювалося. Тому наші пропозиції виходять з глобальних питань на законодавчому рівні, але одночасно стосуються практичних природоохоронних заходів, здійснення яких необхідно планувати в залежності від поточної ситуації на окремих степових ділянках.

Список використаних джерел

  1. Веденьков Е.П. О роли пирогенного фактора в динамике растительностизаповедной степи «Аскания-Нова». 1996. – 188с.
  2. Исаченко А. Г. Оптимизация природной среды: Географический аспект / A. Г. Исаченко. – М.: Мысль, 1980. – 264 с.
  3. Мильков Ф. Н. Геоэкология и экогеография: ихсодержание и перспективыразвития / Ф. Н. Мильков // Изв-я РАН. Сериягеографическая. – 1997. – №3. – С. 31 – 39.
  4. Миркин Б.М., Наумова Л.Г. Наука о растительности (история и современноесостояние основних концепций). – Уфа: Гилем, 1998. – 413 с.
  5. Пащенко В. Зонально-регіональний огляд природних ландшафтів рівнинної території України // Розбудова екомережі України. – К., 1999. – С. 26-36.
  6. Сочава В. Б. Введение в учение о геосистемах / В. Б. Сочава. – Новосибирск: - Наука, 1978 – 319 с.
  7. Шаповал В.В. Надземна продукція фітоценозів депресій Присивасько-Приазовського низовинного степу // Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова». – 2004. – Т. 6. – С. 14-20.
  8. Шаповал В.В. До екологічного аналізу та ординації рослинності депресій Лівобережжя Нижнього Дніпра // Проблеми фундаментальної і прикладної екології, екологічної геології та раціонального природокористування: Мат-ли ІІ Міжнар. наук.-практич. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених (Кривий Ріг, 12 жовтня 2006 р.). – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2006. – С. 72-76.
  9. Шишенко П. Г. Екологічна географія: становлення, сутність, завдання /
  10. П. Г. Шищенко, Я. Б. Олійник // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Географія. – 2001. – Вип. 47. – С. 5 – 7.

Додаток А

Велика Калга 1

Карта Іванівського району Херсонської області

Додаток Б

Велика Калга 2

Балка Велика Калга в північно-східній частині смт Іванівка

Додаток В

Велика Калга 3

Пірс на старому руслі балки Велика Калга в смт Іванівка

Додаток Г

Велика Калга 4

Рослинний світ околиць балки Велика Калга


Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться у соціальних меражах:

Статистика