Джерельна Петриківка: історія села і петриківського розпису

Виконуючи пошуково-дослідницьку роботу з мистецтва про Джерельну Петриківку: історію села і петриківського розпису, учні 8 класу відвідують саме село, спілкуються з майстрами, відвідують музей народного мистецтва і таким чином вивчають історію виникнення петриківського розпису. В творчій роботі також діти вивчають роль народних майстрів у розвитку петриківського декоративно-ужиткового мистецтва.

Докладніше про роботу:

Група учнів 8 класу, працюючи над творчим дослідницьким проєктом з мистецтва, вивчають Джерельну Петриківку: історію села і петриківського розпису. Діти шукають теоретичний матеріал про петриківський декоративний розпис, беруть интерв'ю у майстрів цього розпису, а також дізнаються, чому село Петриківка вважається острівцем символічно-декоративного малювання Придніпров'я.

Науково-дослідницька робота з мистецтва (краєзнавства) на тему "Джерельна Петриківка: історія села і петриківського розпису" буде корисна для вивчення у 8, 7 і 9 класах, в яких учні ознайомляться з витоками петриківського декоративного розпису та сучасним життям петриківського орнаменту. Проєктна робота дає змогу проаналізувати духовну спадщину Дніпропетровщини - петриківський розпис, та визначити його роль у житті українців.

Автори роботи:
Авторська група – учасники пошукової групи, вихованці гуртка "Народні витоки", який діє на базі музею етнографії "Україно, краю рідний" Криворізької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 90.

1. Дяченко Олександр Миколайович. Рік народження: 2006. Місце навчання: учень 8 класу Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 90. Обов'язки в групі: робота з джерелами.
2. Криловська Варвара Іванівна. Рік народження: 2007. Місце навчання: учениця 8 класу Криворізької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 90. Обов'язки в групі: інтерв'ювання.
3. Фартушна Віолетта Станіславівна. Рік народження: 2007. Місце навчання: учениця 8 класу Криворізької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 90. Обов'язки в групі: комп'ютерний набір.

Керівник пошукової групи:
Сорочинська Ніна Миколаївна. Рік народження: 1962. Посада: керівник гуртка "Народні витоки" Криворізької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 90.

Зміст

Вступ
1. Петриківка - острівець символічно-декоративного малювання Придніпров'я.
1.1. Витоки петриківського декоративного розпису.
1.2. Сучасне життя петриківського орнаменту.
2. Неповторна мелодія майстрів Петриківки.
2.1. Петриківський розпис як сімейний промисел Надії Кондратюк та Ганни Масюкевич.
Висновки
Список використаних джерел.
Додатки

Долучитися до дослідницької роботи з історії петриківського розпису і традицій народної творчості спонукало пошуківців гуртка "Народні витоки" пізнати і вивчити самобутність, чарівність, неповторність творчості майстрів петриківського розпису. Так у травні 2019 року випала нагода побувати на екскурсії в Дніпропетровському національному музеї імені Д.І. Яворницького, де ознайомилися з історією виникнення петриківського декоративного розпису.

Серед численних колекцій музейної скарбниці на пошуківців велике враження справили витвори петриківських майстрів, колекція яких налічує 1150 одиниць. Виник задум відвідати сел. Петриківка і зустрітися з майстрами декоративного розпису. Тому ми звернулися до Криворізької ради ветеранських організацій з проханням здійснити спільний проєкт "Вивчаємо спадщину поколінь: Петриківка".

Першим кроком у здійсненні задуму і виконанні проєкту з образотворчого мистецтва було поповнення виробами з петриківським розписом експозиційного розділу "Ремесла та промисли" музею етнографії школи та розписано піч у світлиці з елементами петриківського розпису. Другим кроком у реалізації проєкту стала спільна поїздка пошуківців разом з членами Криворізької ради ветеранських організацій до сел. Петриківка, що на Дніпропетровщині, для зібрання краєзнавчого матеріалу.

Тема роботи: "Джерельна Петриківка".

Актуальність дослідження полягає в тому, що петриківський розпис знайшов своє відображення в сучасному житті, бо це народне ремесло об'єднує цілі покоління, сімейні династії впродовж десятиліть.

Об'єктом дослідження став процес вивчення духовної спадщини Дніпропетровщини - петриківський розпис у житті українців.

Предметом дослідження є використання петриківського розпису, який зберігає традиції минулого і сьогодення.

Метою дослідницької роботи є вивчення історії виникнення петриківського розпису та роль народних майстрів у розвитку цього декоративно-ужиткового мистецтва.

Завдання дослідження:

• ознайомитися в рамках навчального проєкту з історичними джерелами щодо виникнення і становлення петриківського розпису як виду декоративно-ужиткового мистецтва;
• здійснити пошукову експедицію до сел. Петриківка Дніпропетровської області для зібрання краєзнавчого матеріалу;
• провести зустріч з майстрами петриківського розпису;
• створити фото та відеорепортаж зібраного матеріалу;
• на основі проаналізованих джерел систематизувати матеріал для написання роботи;
• сформулювати  висновки  щодо здійсненого дослідження;
• виховувати в учнів повагу до духовних і культурних цінностей українського народу.

Методи дослідження: метод аналізу, пошуковий метод, порівняльний метод, дослідження, спостереження, проєктування, інтерв'ювання, експедиційний пошук.

Стратегія дослідницької роботи:

1. робота з джерелами історичної інформації;
2. дослідження розвитку петриківського розпису, становлення талановитих  майстрів;
3. зустріч з майстрами декоративно-ужиткового мистецтва - носіями українських традицій;
4. популяризувати краєзнавчий матеріал на сайті школи та під час проведення методичних заходів, на ТРК "Рудана".

Очікувані результати:

1. опанувати методи дослідницької роботи (проєкту) в умовах екскурсії;
2. навчитися методам збору краєзнавчої інформації з місцевим населенням;
3. навчитися досліджувати об'єкти духовної спадщини Дніпропетровщини;
4. почати створення віртуального екскурсійного маршруту "Петриківка – перлина Дніпропетровщини".

Практична значущість краєзнавчо-дослідницької роботи:

У серпні 2020 року на базі музею етнографії "Україно, краю рідний" КЗШ № 90 ТРК  "Рудана" проводила зйомку передачі "Цей день". У рубриці "Символи України" популяризувався досвід майстрів Петриківки.

Матеріал експедиції висвітлюватиметься на сайті школи та в соціальних мережах. Зібраний і узагальнений краєзнавчий матеріал буде використано в освітньому процесі: при проведенні тематичних виховних годин, на уроках українознавства, під час засідань гуртка "Народні витоки", при проведенні тематичних екскурсій у Зразковому музеї етнографії "Україно, краю рідний", для створення віртуального екскурсійного маршруту "Петриківка - перлина Дніпропетровщини" з метою виховання любові до духовної спадщини українського народу.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, трьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Уславлений осередок декоративного розпису – селище Петриківка, що в Дніпропетровській області, на всьому Придніпров'і відоме доброю водою й запашним хлібом. А головне – це єдиний у всьому краї острівець, що залишився від колись могутнього материка символічно-декоративного малювання. Щоб поглянути на зразки петриківського розпису і познайомитись із майстрами, їдуть сюди звідусіль.

1772 рік - це дата не створення Петриківки, а першої письмової згадки про неї. Саме того ж року жителі села Курилівки звернулися до кошового отамана Петра Калнишевського (тут були його зимівники) зі своєю бідою: їхню церкву підтоплювали води Дніпра. І тоді з дозволу Калнишевського дерев'яну церкву перенесли до Петриківки, точніше – просто перекотили на дерев'яних котках. І перша письмова згадка  про село – це прохання Калнишевського до вищого духовенства про освячення церкви на новому місці [ 8].

Кажуть, що раніше в Петриківці художників зовсім не було. Кожна жінка в селі до великого свята білила хату і заново її розписувала. І жодна не вважала себе майстром, малювала, щоб гарно було в оселі й надворі. Паперові ж мальовки робили взимку цілими сім'ями, а навесні все це мішками везли на базар. Продавали недорого, людям на радість – "стьожки" з квітковим орнаментом на оздобу печі, мальовки для стелі, мальовані рушники для стін.

Замість фарби використовували кольорову глину та відвари трав. У кожного майстра були свої секрети й свої орнаменти. Калина, мак, цибулька, півники, зозульки − все, пов'язане  природою. А вона в цих краях неповторна: мальовничі береги річечки Чаплинки, розкидані довкола хутори з давніми назвами, козацькі могили.

Час безжальний і до імен славнозвісних народних майстринь, і до творінь їх рук. Одним із перших серйозних дослідників та збирачів творів петриківських «малювальниць» був катеринославський історик і етнограф Дмитро Яворницький [7]. Уперше тоді стали відомі імена Тетяни Пати, Надії Білокінь та ін. (додаток 1). Ще в довоєнні роки в селі організували спеціальну дворічну школу декоративного малювання, якою керував художник Олександр Статива.

У ній навчалися відомі нині майстри, зокрема Тетяна Пата, Федір Панко, Василь Соколенко та ін. Після Другої світової війни, у 1958 році, зусиллями Федора Панка у Петриківці було відкрито цех підлакового розпису, який з 1960 року перетворився на фабрику художніх виробів «Дружба», а в 1973 році на її базі було створено експериментальний цех Художнього фонду України.

У 1998 році творчий колектив і будівля Експериментального цеху петриківського розпису стали основою для створення Центру народного мистецтва «Петриківка», яким з того часу керує народний художник України Андрій Пікуш (додаток 2). У сучасних умовах колектив Центру є творчим ядром осередку петриківського розпису, колектив якого об'єднує близько сорока провідних майстрів Петриківки.

У той же час немало значних майстрів живе у Петриківці, не працюючи в цьому закладі, а деякі художники з класичної петриківської школи живуть та працюють у різних містах України, розвиваючи петриківський розпис там.

Петриківський розпис, як і будь-який вид мистецтва, не стоїть на місці. Він розвивається і реагує на події та запити сьогодення. Мало хто тепер розмальовує стіни оселі барвистими квітами − петриківка поступово переходить у новий вимір. Петриківський розпис поєднує історію, традицію, сьогодення.

Сучасне переосмислення петриківки відбувається просто у нас на очах: популярними стають принти на футболках, світшотах, торбинках. Орнаменти петриківки прикрашають капоти авто та мобільні телефони й дедалі більше використовуються у дизайні, на посуді та предметах побуту.

Петриківський орнамент став художньою візитівкою України. Рослинні петриківські візерунки в різний час використовувалися для дизайну банківських кредитних карток, в монументальному мистецтві (зокрема в м. Малинів створено мурал за петриківськими мотивами).

У 2000, 2010, 2013 роках «Укрпошта» випустила серію марок з репродукціями петриківського розпису (додаток 3). 2013 року вийшов блок марок «Краса і велич України. Дніпропетровська область», більшу частину якого займає репродукція роботи Володимира Глущенка. У 2016 році Національний Банк України випустив пам'ятну монету номіналом у 5 гривень, присвячену петриківському декоративному мистецтву.

У 2012 році петриківський розпис внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, а в 2013 − до Списку Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. В січні 2013 року було зареєстровано логотип "Петриківка", який створила заслужений майстер народної творчості України Людмила Горбуля (додаток 5). Його гармонійність, унікальність, простота перевірені часом.

Це витік і початок усіх початків. Логотип безкоштовно передали громаді і майстрам селища, аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції. Традиції петриківського розпису вміло поєднують майстри з сучасним життям Петриківки, розмальовуючи орнаментом будівлі, паркани, архітектурні витвори (додаток 6).

З 2007 року щорічно, переважно у вересні місяці, проводиться обласний фестиваль народної творчості «Петриківський дивоцвіт», на який традиційно збирається багато майстрів петриківського розпису. На фестивалі проводяться ярмарок, майстер - класи, виставки, концерт.

Петриківка є своєрідною візитівкою Дніпропетровщини., бо петриківський розпис, а саме цибулинка, став символом нашого краю. Майстри з народу створили орнамент, який підказала їм природа ріднокраю. Завдяки творчим особистостям, петриківський розпис став художнім промислом, якому почали навчати професійно бажаючих. Петриківський розпис пройшов випробування часом. Залишилися традиції попередніх поколінь, які наразі трансформуються сучасними запитами суспільства.

Петриківку можна назвати селищем художників, малюють тут усі. Малюють по дереву, розмальовують стіни, печі, меблі, посуд. Злітають з лакованих тарелей і ваз казкові жар-птиці, достигає червона калина, розквітає купальським цвітом буйна папороть. А творять усі ці дива жителі Петриківки.

Ось уже майже два століття ведуть свою неповторну мелодію відомі на весь світ майстри Петриківки, для яких петриківський розпис існує як родинний промисел. Серед таких майстрів є рідні сестри – Надія Кондратюк та Ганна Масюкевич. Під час проведення свята Петриківки в липні 2019 року пошуковцям поталанило побувати на ярмарку та взяти інтерв'ю у цих майстринь.

В енциклопедії "Вікіпедія" ми знайшли короткі відомості про цих талановитих жінок. Надія Кондратюк народилася 16 червня 1948 року, а її сестра Ганна Масюкевич − 28 серпня 1050 року в сел. Петриківка Петриківського району Дніпропетровської області. Працюють у жанрі декоративно – ужиткового мистецтва. На становлення творчості мали вплив їхні вчителі - Федір Панко та Василь Соколенко.

Інтерв'юер Варвара Криловська вела запис бесід з майстринями, від яких почерпнула багато цікавого для себе. Записуючи почуте, намагалися зберегти колорит місцевої говірки.

Ось що розповіла про себе Надія Кондратюк (додаток 7):

- Я - майстер петриківського розпису. Малюю з дитинства. В десять років пішла в дитячу художню школу. В нас в Петриківці тут є. Після закінчення восьми класів і дитячої художньої школи пішла працювати на фабрику "Дружба". В нас фабрика тут була дуже велика і мала велике значення. Людей стільки там працювало! І я, було, як іду з школи і дивлюсь, що вже лежать палітри, вже вироблені. Такі яскраві форми! І я не могла минути фабрику, поки ту палітру хоч кусочок скляночки взять і подерти. І тоді після закінчення школи пішла працювати на фабрику. Так, це великий труд, велике усилля. Нада буть тут уважним, придивлятись. Якщо це подобається, воно обов'язково получиться.

Раніше, в давнину, не було ні хварб, ні кісточки, нічого. Наші майстри смогли витворити такий петриківський розпис. Брали хварбу з природи. Оранжевий колір − давили морковку, сік морковки, із пірця цибульки давили зелений, із буряка − буряковий, з бузини − сірєнєвий. І так у нас получилися вже кольори. І тут додумалися додавать жовточок, із куриного яйця жовточка трохи. І розводили з цим сочком яскравим і малювали. Кісточки нема. Вони рішили пальчиком.

Пальчиком − калини, пальчиком − мальви, пальчиком − бутони. Треба ще ж звести його до кучі. Додумалися трошки вистригти кошачої шерсті у кішечки. Держачок застругали, рівнесенько склали, ниточкою прив'язали. Вийшла кошача кість. І по цей день ця кошача кість і палець незаменімі для нас. От петриківська розпис. Вона індивідуальна, красочна, яскрава. Вона захоплює своїми фарбами. Так що хай діти дивляться, учаться. Можна до нас в училище записаться. На уроках тепер проводять петриківський розпис. Треба, щоб настоящий мастер побув на уроці. І дєйствітєльно показав дітям, щоб доступно, щоб поняли, як ставити пальчик, як розводить краску. Ми ось малюємо: розводимо гуаш, клей ПВА. І малюємо. І це наші вироби (додаток 8).

У Ганни Масюкевич інтерв'юер поцікавився:

- Хто вплинув на ваш життєвий вибір?

- Я, Ганна Масюкевич, сестра Надії Кондратюк (додаток 9). Пішла вона (сестра) на фабрику ще маленькою дівчинкою.Малювала вона гарно, потім вивчилася. А я пішла на повара вчитися. Коли вивчилася, сестра мене взяла на фабрику. Мені сподобалося. І разом з нею малювала. Вона (сестра) для мене перший учитель. Другий дуже цінний для мене учитель − Соколенко Василь Іванович. Йому вже за 90 років. Дуже він багато кой чому мене вивчив. Приймаємо участь у виставках, куди запрошують − приходимо. Зараз на пенсії. Але дуже люблю малювати.

- А ваші діти це ремесло перейняли?

- Так, моя доця у Приватбанку працює − головний дизайнер по рекламі, в Дніпропетровську. Діти малюють, онучата всі малюють. Дуже нам подобається, і передаємо цю традицію (додаток 10). Я вам говорила, що вивчилася на повара. Печу короваї і украшаю петриківським розписом дивні, шишечки. Так що Петриківка розцвітає.

Хочеться додати ще один цікавий факт про майстриню, який ми знайшли в енциклопедії "Вікіпедія". Ганна Масюкевич розповідала: "На моє прохання старий петриківський майстер пічної справи збудував справжню українську піч, в якій за прадавніми рецептами я випікаю великодню випічку, весільні дивні, голубки та калачики. Петриківські квіти тепер можна побачити не тільки на моїх тарелях, а й на весільних калачах. І на сьогоднішній день я печу, малюю, навчаю розпису молодь, проводжу майстер - класи" [ 8].

Майстри петриківського розпису належно сприймають зміни й виклики сучасності, продовжуючи її власною творчістю. Кожен із них бачить своє місце і своє завдання у збереженні та розвитку цього мистецтва. Збереженні саме вдома, в Україні. Адже за красою не обов'язково їхати кудись далеко.

Під час проведення пошукової дослідницької роботи (проєкту) з історії села Петріківка і петриківського розпису нами було проаналізовано літературні джерела, за якими ми визначили, що петриківський декоративний розпис дійсно є одним із унікальних проявів української художньої культури. Культури суто національної, не скаламученої сторонніми домішками та впливами, що втілила в собі духовне багатство й творчу щедрість українського народу.

Під час дослідження ми проведи наступну роботу:

• ознайомилися з історичними джерелами виникнення села Петриківки, в якому зароджувався неповторний декоративно - ужитковий розпис, створюваний протягом століть працею і талантом наших предків та сучасників;
• у липні 2019 року здійснили пошукову експедицію до сел. Петриківка Дніпропетровської області для зібрання краєзнавчого матеріалу:
• пошуковці гуртка "Народні витоки " зустрілися з майстрами петриківського розпису - Надією Кондратюк та Ганною Масюкевич, для яких ця справа стала родинним промислом;
• інтерв'юер Варвара Криловська записала інтерв'ю з цими майстринями, щоб зрозуміти і донести нам, як ці талановиті особистості цінують петриківські українські традиції і роблять усе, щоб вони збереглися, щоб молодь пам'ятала й шанувала їх.
• фото та відеорепортаж зібраного матеріалу використано при написанні краєзнавчо - дослідницької роботи.

У подальшому ми плануємо співпрацювати з майстрами петриківського розпису м. Кривого Рогу, відвідувати їх майстер - класи, аби долучитися до духовної спадщини українського народу.

Вивчення літературних та інтернет-джерел, знайомство з майстрами петриківського розпису дозволяють зробити висновок в рамках проєкту з образотворчого мистецтва про те, що культура українського народу є унікальною, яку ми повинні зберігати і вивчати.

1. Белоусов Е. Петриковка − жемчужина Украины. Днепропетровск: ИМА - пресс, 2014.160 с.
2. Глухенькая Н. Петриковка. Дніпропетровськ, Промінь.1975.
3. Супруненко В.П. Ми − українці. Енциклопедія українознавства. У 2 кн. - Дніпропетровськ: "Дніпрокнига", 1999. Кн.2 - 144с.: іл.
4. Шестакова О.І. Петриківський розпис. Джерела. Київ: Мистецтво 2018. 80 с.

Інтернет - ресурси:
Міський сайт Дніпра Режим доступу: // Gorod.dp.ua (дата звернення 16 серпня 2020 р.). – Назва з екрана.
Центр народного мистецтва Петрикіка. Історія Петрикіського розпису. Режим доступу // https://petrykivka.jimdofree.com (дата звернення серпень 2020).
Надія Кондратюк. Ганна Масюкевви. Режим доступу // https:uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення 20 серпня 2020 р.). – Назва з екрана.
Історичні події / Петриківка. Історії міст і сіл/379 Режим доступу // htps://mistaua.com/ / (дата звернення 20 серпня 2020 р.). – Назва з екрана.
Інтерв’ю з Ганною Масюкевич та Надією Кондратюк, жителями сел.. Петриківка Дніпропетровської області (липень 2019).