Оголошення

Проєкт "Козацька держава – наша гордість і слава!"

| nikolay
Козацька держава – наша гордість і слава!
Тематика:
Автор роботи:
Задорожня Лілія Яківна
Керівник проєкту:
Злидень Світлана Вікторівна
Навчальний заклад:
Сомівська філія Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Клас:
5

Автор навчального дослідницького проєкту з історії України на тему "Козацька держава – наша гордість і слава!" своїм дослідженням намагається показати, яку роль в історії рідної країни відіграли козаки та їхні мужні вчинки.

Докладніше про проєкт:

У творчому міні-проєкті з історії України на тему "Козацька держава – наша гордість і слава!" ученицею 5 класу було проаналізовано літературні джерела, які допомогли визначити короткі відомості про козацтво в Україні. У дослідницькій роботі в рамках проєкту розповідається, хто таки козаки, чим вони відрізняються від солдатів, та які функціональні обов'язки виконували у давні часи, чим займаються сьогодні.

У індивідуальній науково-дослідницькій роботи з історії України на тему "Козацька держава – наша гордість і слава!" детально розглянуто біографії славетних гетьманів України, жінок козаччини, а також наведено декілька легенд, приказок та віршів про козаків. Автор роботи пояснює, яким чином наші сучасники продовжують традиції козаків.

Вступ

1. Все про козаків.
2. Славетні гетьмани.
3. Жінки козаччини.
4. Легенди про козаків.
5. В’язка приказок й віршів про пригоди козаків.
6. Ми - діти козацького роду.
Висновок
Джерела інформації

Вступ

Із давніх-давен людям відомо: «Дерево життя –це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого, другий – сучасного, третій – майбутнього».

Кожна людина повинна знати минуле свого народу, його історію.

У минулому українського народу було неповторне явище – Запорізька Січ, де жили легендарні лицарі – запорізькі козаки. Вони мужньо боронили рідну землю від ворогів. Світ знає про їхню військову доблесть та високу освіченість.

Все про козаків

У ХVІ столітті гетьман - виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, з  ХVІІ століття до 1764 року – начальник козацького війська та верховний правитель України.

Резиденції гетьманів були у Чигирині, Гадячі, Батурині, Глухові.

В Україні ХV – ХVІІІ століть козаком називали вільну людину з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі і брала участь у боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників. Згодом почали так іменувати нащадка цієї людини. Слово це походить з тюрських мов, що означає вільна, незалежна людина.

Запорізька Січ була вартовою сторожею, яка боронила волю, віру українського народу від татар, турків, ляхів і російського царизму.

Називали її так тому, що знаходилась вона за порогами Дніпра. Початок Січі – острів Хортиця(завдовжки 12 кілометрів). Січ була вільним товариством воїнів. Все майно козака – зброя і кінь. Своєю покровителькою козаки вважали Матір Божу.

Клейноди Запорізької Січі – символи влади військової старшини. До клейнодів належали: корогва (прапор), бунчук, булава, литаври та печатка. Клейноди були святинею Січі. Втрата їх вважалася великою ганьбою.

На чолі всього запорізького війська стояв гетьман, який мав при собі булаву – срібну палицю з кулею на кінці. Гетьман їхав завжди попереду свого війська, а позад нього виднівся бунчук, тобто ще одна палиця з довгим кінським волоссям, різнобарвною стрічкою та гострим наконечником.

Її ніс козак, якого називали бунчужним. Полковники мали в своєму розпорядженні малу булаву або пірнач. Хорунжі тримали в руках козацькі прапори,які ще називають корогвами. Кожний полк мав окрему корогву з різними символами; козак з рушницею і шаблею або хрест, сонце і місяць.

Гетьманський писар носив із собою печатку, календар і перо. В козацькому війську були обозні, які наглядали за артилерією та усім табором, осавули, які передавали військові накази, та судді, котрі карали козаків за ту чи іншу провину. Музикантами в козаків були бандуристи, сурмачі і довбуші, які били в литаври.

Мабуть, кожному відомо, що основу запорозької флотилії складали швидкісні човни – чайки. Ці човни були довжиною до 20 м, а шириною до 4 м. Посередині стояв високий стовп – щогла, на якому вішали вітрила з полотна. Вітер напинав вітрила, і чайка рухалась. Її несли 12 пар весел. Днище човнів обливали смолою, щоб не проходила вода.

В один човен сідало від 50 до 70 козаків. Кожен козак був озброєний двома рушницями та шаблею. Також брали на човен чотири-шість фальконетів (гармат), запас пороху, достатню кількість свинцю та ядра для своїх гармат. Плавучий козацький табір на Чорному морі не боявся штурмувати найбільш укріплені міста анатолійського берега.

Найбільше успіхів та слави здобули козаки у морських походах при гетьмані Петрі Конашевичу-Сагайдачному. Він провів ґрунтовну реформу козацтва, перетворивши недисципліновані ватаги на регулярне військо з суворою дисципліною. Сагайдачний брав участь у походах на Молдавію, Лівонію, але, головним чином, прославився морськими походами на Крим та Туреччину.

Запорозькі козаки на чолі зі своїм ватажком брали неприступні турецькі фортеці: Варну, Синоп, Трапезунд. Та найславетніший похід на море був у 1616 році, коли запорожці здобули Кафу (сучасне місто Феодосія), де був найбільший ринок невільників, і звільнив їх. Все це викликало паніку в турецькій державі і неабияк підняло авторитет січовиків. Бились з ворогом козаки до скону, на смерть. Тарас Шевченко написав про це так:

Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає!

Поблизу Берестечка у розпал війни 1648-1654 років відбулась битва, яку поляки досі вважають однією з найбільших перемог у своїй історії, а ми – однією з найбільших трагедій.

У цій битві брали участь близько 150 тисяч поляків проти 100 тисяч козаків. На боці армії Хмельницького було ще близько 30 тисяч татар з ханом  Іслам- Гіреєм на чолі. У розпалі битви татарські війська зрадили Хмельницького і залишили поле бою. Богдан Хмельницький, дізнавшись про зраду, кинувся навздогін за татарами. Думав переконати їх  і повернути назад, а натомість сам потрапив у полон. Бій тривав ще десять днів, але доля його вже була вирішена.

В один із останніх днів битви на великому острові зайняли оборону триста запорожців. Цілий день не могли їх здолати кілька тисяч поляків. Не допомогли ні мушкети, ні гармати. На штурм острова прибув сам польський король Ян Казимир. Лише надвечір загони німецьких найманців, що воювали на боці поляків, змогли захопити острів. На місці битви викарбувані слова: «Друже! Вклонись землі, на якій в 1651 році, виборюючи свободу, незалежність українського народу, запорозькі козаки смертю смерть здолали.»

Перемоги й поразки переплелись в нашій історії. Але боротьба за волю не зупинялась.

Славетні гетьмани

За вільну Україну боролися наші славні гетьмани, які були високоосвіченими людьми, вміли орудувати шаблею, розмовляти багатьма європейськими мовами.

Славетний Петро Сагайдачний боронив рідну землю від зазіхань шляхти і зводив храм науки – Києво–Могилянську академію.

Цікаве про Петра Сагайдачного. Петро Конашевич Сагайдачний народився у шляхетній забезпеченій родині, яка навіть мала власний герб. Він закінчив Острозьку школу, яка була першою і найкращою українською греко-слов’янською православною школою вищого рівня. Військовому мистецтву Сагайдачний навчався у Самійла Кішки.

До початку своєї успішної військової кар‘єри, Петро Сагайдачний займався журналістикою і підробляв репетиторством. Саме Сагайдачний зробив із запорізьких козаків армію (ввів армійську дисципліну і розробив тактику бою, властиву саме козакам), що дало йому можливість воювати з переважаючою кількістю турецької армії. Сагайдачний заборонив козакам пити горілку під час морських походів, а за провини не рідко карав смертною карою.

Сутність його оборони була у використанні тактики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак. Своє легендарне прізвисько Сагайдачний дістав завдяки умінню влучно стріляти з лука (Сагайдак — сагайдак для стріл). Присвятивши своє життя військовій справі Сагайдачний все ж створив сім’ю. Дружиною його була шляхтянка Анастасія Повченська.

У них був син Лукаш, але він помер молодим. Перед смертю Сагайдачний заповів усе своє майно на просвітницькі, доброчинні та релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі. Помер після важкого поранення отруєною татарською стрілою.

Іван Мазепа посіяв в душах українців невмирущу ідею відокремлених споконвічних українських земель від  Росії. Гірка чаша випала на його долю, та прагнення і мрії про незалежність пережила віки.

Цікаве про Івана Мазепу. Іван Мазепа належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту здобув у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум і Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя.

Знав кілька іноземних мов; Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 день). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури; на початку XVIII століття в умовах Північної війни (1700-1721) Іван Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським, а також шведським королем Карлом XII зробив спробу реалізувати свій військово-політичний проект.

Головною метою даного проекту був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави; метою Мазепи як гетьмана Війська Запорізького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини та Ханської України в складі єдиної Української держави , встановлення міцної автократичної гетьманської влади у складі держави європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. (Додаток 4)

Козак Мамай – мандрівний запорожець, вояк, жартун, бандурист і співак – народний герой, якого  споконвіку знають як Козак Мамай – вродливий січовик, невеличкий, кремезний вусань з козацьким оселедцем, з бандурою в руках. Він відважний і невловимий, ніколи не засмучується, завжди виходить переможцем. А ще він був характерником. Міг раптово зникнути і з’явитись. Його не брала звичайна зброя.

Жінки козаччини

Але у кожного козака була мати, сестра, кохана чи наречена, вірна дружина. Вони сумували, плакали, проводжаючи їх на Січ в далекі походи. Чимало сліз пролили чекаючи їх роками з бою. На плечі жінок лягали важкі жіночі і чоловічі обов’язки.  Коли нападав ворог на села та міста, жінки брали в руки зброю і захищали себе, дітей, життя.

На Запорізьку Січ під страхом смерті заборонялося приводити жінок. Ця заборона була викликана не зневагою до жінки, а високою пошаною до неї, відповідальністю за свої вчинки перед дівчиною, жінкою, матір’ю. Хоч  українську жінку і не пускали на Січ, все ж таки серед них було багато справжніх патріоток свого народу.

Тяжка і трагічна була доля українських жінок, особливо бранок, яких продавали на невільницьких ринках.

Однією з легендарних жіночих постатей, оспіваних у народних думах та історичних піснях, є українська дівчина-бранка Маруся Богуславка. Перебуваючи в неволі у турецького паші, вона відчинила темницю й випустила 700 козаків-невільників. Вірогідних історичних відомостей про мужню патріотку не лишилося. За фольклорними джерелами, жила вона у ХVIст., з походження – попівна. У полон її захопили з трьома сестрами.

Найвродливіша із сестер стала дружиною паші. Маруся звертається до вже вільних співвітчизників з проханням повідомити про неї батькам у Богуслав. І водночас застерегти, щоб вони не намагалися визволити її з неволі.

«Потурчена», «побусурманена», ця жінка не втратила любові до рідного народу. Україна в її прощальних словах – «наша земля». Маруся  Богуславка набула рис узагальненого образу української патріотки, що здійснила подвиг в ім’я Батьківщини. (Додаток 6)

Ще однією легендарною жінкою України того часу була Маруся Чурай. Її називали золотим голосом України. Яскравою і водночас сумною сторінкою нашої історії є життя і творчість полтавської співачки і поетеси. Полтаві в 1625 році козацької родини Гордія Чурая. За своє коротке життя дівчина пережила немало: смерть покараного батька у Варшаві, палке кохання козака і його зраду. Пережите горе і радість, гіркий сум, боротьба зі шляхтою вилились у пісні, які часто називають народними.

Ліна Костенко присвятила їй такі рядки:

Ця дівчина не просто так: Маруся,
Це – голос наш, це– пісня, це –душа.

Маруся Чурай склала понад 200 пісень. До нас дійшло небагато, але вони стали народними. Це такі, як « За світ встали козаченьки», « Їхав козак за Дунай», « В кінці греблі шумлять верби» та інші.

Легенди про козаків

Легенда 1. Як козаків випробували на Січі.

Як приходив хтось у Січ, то запорожці випробували міру його спритності. Накажуть йому варити куліш, розкажуть як, застережуть, щоб не сирий був і не перекипів. А самі йдуть наче косити. Парубкові ж так накажуть:

— Коли зготуєш, то виходь на могилу й клич нас. Ми почуємо та й прийдемо.

Залізуть козаки в очерет і лежать. Ото хлопець зварить куліш, виходить на могилу, починає кликати. Вони чують, та не відгукуються. Кличе він їх, кличе, а тоді в сльози.

Козаки лежать у траві, чують усе це й кажуть:

— Ні, це не наш!

Тоді повернуться в курінь, дадуть тому хлопцеві коня і грошей на дорогу й скажуть:

— Іди собі! Нам таких не треба!

А котрий хлопець вдасться спритний та кмітливий, то вийшовши на могилу, крикне, гукне разів зо два. А як не відгукнуться, то він сам іде куліш їсти. Та ще й вдарить гопака й пісні затягне.

Тоді запорожці, прихопивши коси, йдуть до куреня. А він:

— Де вас чорти носили, панове? Кликав я вас, кликав, та й захрип. Тоді, щоб не вистиг куліш, почав сам їсти!

Перезирнуться запорожці та скажуть:

— Вставай, джуро! Тепер ти рівний нам козак!

І приймають парубка до свого товариства.

Легенда 2. Козацькі сторожі.

Від ріки Орелі аж по ріку Кінську козаки побудували земляні укріплення. Такі укріплення називаються редути. У кожному редуті був курінь на п’ятдесят чоловік. З редутів козаки висилали в степи пікети й розвідки.

Біля кожного редута ставили фігури. Це були хитромудро збудовані маяки. За їх допомогою можна було швидко оповістити увесь край про несподіваний ворожий набіг.

Кожна фігура складалася з двадцятьох смоляних бочок. Будували її ось як.

В основу ставили шість бочок сторч. Їх міцно з’єднували, обв’язували смоляним канатом. Усередині залишали порожнє місце. На них ставили п’ять бочок, а там — чотири, останні ж дві — одна на одну.

Верхня бочка була найменша і без дна. Всередині її був вставлений залізний прут. До прута прив’язували довгий мотузок. Один кінець мотузка звисав аж до самої землі. Біля другого кінця прив’язували здоровенний пук вивареного в селітрі лика.

Щоб не трапилося пожежі, такі фігури ставили подалі від редута. Удень і вночі біля кожної пильнували вартові. Від редута до редута снували козаки, чоловік по п’ять і більше. Як вгледять татарву, то й чкурнуть до укріплення. Там осавул звелить запалювати фігуру. По інших редутах побачать і собі запалюють.

Так в одну годину козаки увесь край оповістять, щоб люди рятувалися.

Легенда 3. Як жили козаки на Січі.

Січ – ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися… А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п’ятнадцять, двадцять, а то й менш.

У Січі – так там жили все по куренях, по скільки там сот чоловік. Та й курені були великі. Ставлялись курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі так просто все було: одні двері та одне віконце, – маленьке та таке, як тарілочка, кругле, – а то й зовсім без вікна.

Оце викопав козак яму, обставить її чим там попало, обліпить, обмаже, поставить піч хліб пекти, зробить кабицю страву варити та й живе. Димарів тоді не було. Зимою як розпалить камінь, так він аж горить – уже холодно не буде.

Де в яких землянках було і вбранство: по стінах висіла зброя всяка, а на покуті стояли образи, – усі розмальовані, під золотом. Попід стінами ставляли лавки, ослончики, щоб було де сісти.

Землянок запорожці ніколи не замикали. Як їдуть куди або йдуть, то так і кидають їх: ніхто нічого не зачепить. У них так, що хто хочеш, той заходь у землянку. Як хочеш їсти, розводь вогонь, бери казан, вари страву, яка там зоставлена, їж, пий, спочивай – заборони не було. А приїде хазяїн, так ще й рад гостеві, бо то тільки й родини йому на широкому степу. Він йому рад, він його і привітає.

Тепер увійдеш у хату, так вона красить кутками, а не красить пирогами, а тоді було не так: усякого нагодують. Хазяїн їде куди, так ще й зоставляє страву для прохожого. Хто хоч, заходь. Та й заходять, було. Наїдяться, нап’ються на дурничку та зроблять хрест, поставлять його серед землянки – це значить, що були гості й дякують господареві.

Легенда 4. Душа козака-кобзаря.

Помирає старий кобзар. З останнім подихом вилетіла з тіла душа козацька і понеслась попід хмари. Аж тут їй перед вратами небесними загородили путь: з одного боку Пресвяті Ангели Пречисті, а з другого боку Сила Нечиста.

І кажуть Чорти: «Заберем ми його в пекло вогняне на вічні муки, за безчинства його, за те що шаблею в літа молоді убив багато люду, спустив величезні ріки людських сліз та крові»

Кажуть Ангели: «Е ні, Сила Нечиста! Не буть по твоєму! Кров та сльози він проливав не безневинного люду, а ворогів, що нападали на його землю. Рубав він їх чесно, у бою, захищаючи власну домівку. За це йому належить місце у Чертогах Райських!»

Аж тут озвалася душа кобзаря козацька: «Душа козака вільна. За життя я ні під ким не був. І зараз вона нікому належати не зможе – ні в пеклі, ні в раю… А душа козака безсмертна в кобзі. І оживатиму я кожний раз, коли хтось заграє на її струнах!»

Легенда 5. Таємниця козацької криниці.

Є довгожителі серед людей, серед дерев, проте, щоб були довгожителі серед криниць, чути довелося вперше.

Щоправда, від тієї, ще козацької, криниці мало що й залишилося — лише дерев’яний зруб. А була ж, кажуть, недалеко від річки чудо-криниця із високим журавлем, що підіймав здоровенний кадуб води. Він перехилявся в дужих руках козаків і виливався в довгий жолоб, з якого, спрагло припадаючи, пили виморені в походах козацькі коні.

А чутка дійшла до нас така, що в цьому краю сміливе козацтво не раз відбивало ворожі навали монголо-татар. В одній надзвичайно кривавій січі удача сприяла українцям. Вони отримали перемогу і відібрали у ворога нечувано великий скарб: багато золотих прикрас, золотих монет і ще всіляких дорогоцінних речей. Мужні оборонці не мали часу на довгий перепочинок, бо потрібно було прогнати ворога геть з рідної землі.

І вночі, при світлі місяця та яскравого багаття взялися до важливої роботи: щоб зберегти відібраний у ворогів народний скарб, вирішили його закопати. Дружно й швидко кипіла робота: хто коней напував із добротної криниці з журавлем та жолобом, хто варив куліш, хто зброю налаштовував, а більшість трудились на береговій землі, віддаючи їй на довге збереження скарби із золота.

Тільки завдяки залишкам славнозвісної криниці можна здогадуватись про місце знаходження закопаного золота.

Щоліта хлюпоче хвилями спокійна тихоплинна Рось, буйно заленіють навколишні луки, повіває легенький вітерець, навічно зберігаючи таємницю давніх часів.

В’язка приказок й віршів про пригоди козаків

Про козаків читаємо — сміливими зростаємо

Запорозький козак
Що би хто не звелів,
Що би хто не казав,
Я сьогодні таки
Запорозький козак.

Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий —
Українські шляхи
В Січ мене завели.

В мене коник баский,
В мене шабля лиха.
Ворог схоче прийти —
Бережеться нехай!

В мене спис — до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я вже славний козак
Кошового Сірка.

В когось є далина
І своя сторона,
А для мене лишень
Україна одна!
(За Йосипом Струцюком)

Прислів'я та приказки про українських козаків
(записав Володимир Плав'юк)

Козак з біди не заплаче. (Козак шаблею обороняє себе, а не сльозами)**.

Козак із бідою, як риба з водою. (Козак без пригод, як риба без води жити не може).

Козак мовчить, а все знає. (Він не вихапується з бесідою, не вихваляється. Уміє задержати тайну).

Не втечи козаку від Січи. (Козаки так зживалися на Січи з товариством та з порядками, що коли покинули Січ, то тужили за нею і навідували її, як паломники святе місце).

Ой ти, козаче, зелений барвінку, прийди до мене, хоч на хвилинку. (Так дразнять дівчину, що виглядає свого милого).

От так по-козацьки, нема хліба, їдять пляцки. (Жартом, коли нема хліба).

Пропав козак, ні за цапову душу. (Пропав марно, і то без великої причини).

Терпи козаче, атаманом будеш. (Терпеливість доводить до успіху).

Тому козак гладкий, бо наївся, заснув і не має гадки. (Живе безжурним життям).

У козака: кінь і кульбака. (Тільки його й майна, більше він і не хоче).

Степ, та воля — козацька доля. (Козак нічого більше не бажає, як свободи).

Чи сяк, чи так, не боїться козак. (Характеристика козака, бути смілим і відважним).

Ще не вмерла козацька мати. (Рід людей, які люблять свій нарід і готові посвятити себе за нього, ніколи не переведеться).

Як череді без личмана, так козакам без гетьмана. (І череда, і козаки мусять мати провід. Личман — старший пастух. Гетьман — начальник козаків. Череда — гурт рогатої худоби, або овець).

Добрий козак баче, де отаман скаче. (Про доброго козака або робітника)**.

Козак журби не знає. (Про чоловіка, який ніколи не журиться).

Козак коли не п’є, то ворогів б’є, а все не гуляє. (Жарт).

Козак хоч і на ріллі осяде, а честі своєї лицарської не забуде. (Про козацьку гордість).

Козакові море по коліна. (Сміливий нічого не боїться).

Козача потилиця панам не хилиться. (Українські козаки були дуже свободолюбиві і нікому не корилися).

Куди козака доля не закине - все буде козак. (Козак всюди залишається сміливим і відважним).

На козаку і рогожа пригожа. (Гарному чоловікові всяка одежа до лиця).

То не козак, що отаманом не думає бути. (Добрий робітник хоче добитися успіху і стати керівником).

Щирий козак ззаду не нападає. (Добрий воїн чесно веде бій).

Що за холод, як козак молод. (Молоді легко переносять холод).

Що козак чує, те на вус мотає. (Кмітливий чоловік усе бачить і запам'ятовує).

**  В дужках подається пояснення значення кожної приказки.

Ми - діти козацького роду

Дитяча  організація  «Козачата» Сомівської філії Зачепилівської ЗОШ І-ІІ ступенів утворена  на  добровільній  основі,  визначає  своєю  метою  захист  прав  та  інтересів  членів  організації,  спрямовує  свої  зусилля  на  добрі  й  корисні  справи,  розвиток  здібностей  учнів  школи  і  діє  відповідно  до  вимог  Декларації  прав  людини,  Конвенції  про  права  дитини.

Членами  організації  можуть  бути  діти,  підлітки  й  дорослі,  незалежно  від  національності,  соціальної  та  релігійної  належності.

Вступ  в  організацію  відбувається,  як  правило,  за  їхнього  бажання.  Прийом  здійснюється  з  1  класу.  Приймають  дітей,  котрі  бажають  жити  за  законами  організації,  навчатися,  працювати,  приносити  радість  людям,  займатися  цікавими  справами.  Прийом  здійснюється  на  загально шкільному  театралізованому  святі  «Козацькі  забави».

Умови  та  ритуал  прийому  визначає  організаційна  рада  «Козацький  кіш».  Член  організації  за  особистим  бажанням  може  вибути,  повідомивши  про  це  організаційну  раду.

Члени  організації  «Козачата»  зобов’язані  дотримуватися  вимог  Статуту.

Усі  члени  організації  «Козачата»  мають  однакові  права.

Напрямки  роботи:

  • Науково-пізнавальний  -  вивчення  історії  українського  козацтва.
  • Пізнавально-діяльнісний  -  відродження  та  збереження  народних  традицій  та  обрядів.
  • Пізнавально-пошуковий  -  збирання  та  обробка  народного  фольклору.

Закони, за якими живуть козачата:

  • Люби Україну,  свій  край, добром  і  турботою  її  оточуй.
  • Вивчай історію та  культуру українського  народу, його  звичаї та традиції.
  • До батьків  стався  з  повагою, слухай  їхні поради.
  • Будь корисним  для  людей,  неси  добро.
  • Будь вірним  товаришем,  допомагай у біді.
  • Створюй красу, милуйся природою, охороняй  її.
  • Займайся спортом.
  • Вір у свої сили.
  • Думай про майбутнє
  • У будьякій  ситуації  залишайся  Людиною

Обов’язки:

  • бути прикладом  у  навчанні  та  праці.
  • захищати інтереси  учнів.
  • організовувати  роботу  у  класному  колективі.
  • забезпечувати  життєдіяльність  учнівської  організації.
  • брати  активну  участь  в  підготовці  та  проведенні  загальношкільних  заходів.

Функції:

  1. участь  у  розробці  плану  роботи  школи  на  новий  навчальний  рік.
  2. забезпечення  порядку  та  організація  чергування  по  школі  та  в  класах.
  3. заслуховування  звітів  органів  учнівського  самоврядування.
  4. підготовка  та  проведення загальношкільних  заходів,  конкурсів,  свят,  змагань.
  5. організація  прибирання  в  класах.
  6. організація  роботи  зі  збереження  майна,  підручників,  електроенергії.

У  своїй  діяльності  дитяча  організація  «Козачата»  керується  основними  законами:  єдність  слова  і  діла;  честь  і  совість;  дружба  й  товариськість;  турбота  й  милосердя.

Дитяча  організація  «Козачата»  використовує  найрізноманітніші  форми,  методи  й  засоби  розвитку  загальнолюдських  цінностей  через  реалізацію   своєї  програми:

  • виховувати  віру  в  себе,  розкривати  і  розвивати  свої  здібності;
  • утверджувати  себе  в  праці,  шанувати  будь-яку  корисну  справу;
  • прагнути стати  сильним, витривалим та сміливим;
  • шанувати свою  Батьківщину, берегти тепло  батьківської оселі;
  • поважати старших,  піклуватися  про  молодших, жити турботами й радощами  своїх  рідних, близьких  і  друзів;
  • вивчати, утверджувати, берегти та примножувати традиції свого народу, України;
  • жити  в  злагоді  з  природою.

Шкільна дитяча організація підтримує тісний зв'язок із дорослою організацією козаків Зачепилівщини «Спілка Козачого Відродження».

Висновок

У висновку дослідницької робои (творчого проєкта) з історії України "Козацька держава – наша гордість і слава!" можна сказати, що історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасні сторінки. В героїчному найбільше вимальовується національний характер народу, його душевна краса, краса, його талант.

Українці сьогодні можуть пишатися своїм історичним минулим, в якому були і слава, і сила, і легендарні герої, які здатні були витримати найважчі випробування. Нашу землю топтали, палили, нищили наш народ, але зростали нові покоління, які відроджували з руїн свою Батьківщину, її культуру, виховували нових лицарів правди і волі.

Наш народ ніколи не поневолював інші народи, лише захищав себе від чужинців.

Український народ вів тисячолітню боротьбу за свою свободу. Кожен українець може гордитися походами князів Святослава і Данила Галицького. Запорізька Січ стала вогнищем непокори поневолювачам. Київська Русь і епоха козаччини – це славні сторінки героїзму українського народу.

Народ мій є!
В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Василь Симоненко

Додаток

козацтво 1

Петро Сагайдачний — овіяний славою подвигів

козацтво 3

Іван Мазепа

козацтво 4

Козак Мамай – генетичний код нації

козацтво 5

Маруся Богуславка

козацтво 6

Маруся Чурай

козацтво 7

Прапор нашого козацтва

Для написання цьєї дослідницької роботи (проєкту) було використано джерела мережі Інтернет.

Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться у соціальних меражах:

Банер сайту

Сайт Обучонок містить дослідницькі роботи і творчі проєкти учнів шкіл України, теми дослідницьких робіт, проєктів і міні-проєктів з різних предметів, правила і вимоги оформлення.
Будемо вдячні, якщо встановите на своєму сайті наш банер!

Банер нашого сайту
Код банера:

<a href="https://obuchonok.com.ua" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/obuchua.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і проєкти учнів України"></a>

Інші банери...

Статистика