Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="http://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="http://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...

1.2. Вплив сім'ї на становлення особистості

Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з сім'єю. У ній закладаються основи особистості дитини.


Для жінки сім'я – це можливість нормального існування, спокій і впевненість у собі, матеріальна і моральна підтримка, відчуття радості й щастя, повноцінне виховання дітей. Чоловіку сім'я надає стимул до життя, допомагає у подоланні утруднень і негараздів. Для дитини сім'я відіграє важливе значення насамперед тому, що дає перші й найважливіші знання про життя, про взаємини з людьми. Сім'я «створює матеріальні та моральні умови для її зростання, формує моральні життєві основи та статево-рольові установки»

Метою сімейного виховання є формування таких якостей і властивостей особистості, які допоможуть гідно долати труднощі та перепони, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту, творчих здібностей, пізнавальних сил і первинного досвіду трудової діяльності, моральне та естетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей – все це належить до завдань сімейного виховання.

Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої і значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку дитячої особистості, тобто гальмуванню засвоєння нею норм, правил, звичок соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру. Це зумовлено тим, що внутрішньосімейні взаємини виступають для дитини першим специфічним зразком суспільних відносин, до яких вона залучається вже з перших днів появи на світ, і які мають значний (якщо не домінуючий) вплив на формування загальної моделі її життя в майбутньому »[11, с. 283–289].

Широкий спектр проблем щодо виховання дітей у сім'ї містять роботи В.О. Сухомлинського. Зазначаючи, що виховує дитину сім'я в цілому, її загальний дух, культура людських стосунків, педагог підкреслював, що створюють цей дух самі батьки. «Без батьківської мудрості, – писав він, – немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні відносини, побудовані на відповідальності, мудрій любові і вимогливості батька і матері, самі стають великою виховною силою».

Надаючи сімейному вихованню одну з провідних ролей у формування дитячої особистості, В.О. Сухомлинський особливу увагу фокусує на аналізі такого його феномену, як батьківська любов, у якій він убачав гармонію доброти й вимогливості, ласки й суворості. Однак, звертаючи увагу на роль батьківської любові у формуванні дитячої особистості, педагог водночас застерігав від помилкового її розуміння, від хибних дій, які є цілком прийнятними з погляду батьків, а насправді приносять гіркі плоди.

У соціології існує класифікація сімей не тільки по складу, але і за характером взаємин у них. Ю.П. Азаров ділить сім'ї на три типи: ідеальна, середня, негативна.


Ідеальна – це коли одружуються, бо присутнє справжнє кохання. Коли у відносинах, або шлюбі немає навіть тіні розрахунку або користі. В таких родинах немає місця зрадам, немає сварок, а є здорова дискусія. Кожен з подружжя намагається догодити іншому. Саме в таких сім'ях, на нашу думку, діти мають гордість за батьків. В них є гарний приклад того як потрібно поводитися в своїй майбутній родині, яку вони згодом створять

Середня сім'я – це та, що поєднує в собі стосунки, що складаються в ідеальних та негативних родинах.

Негативна, або скандально-дратівлива сім'я характеризується постійними сварками, недовірою, зрадою та багато чим іншим.

Сучасні молоді сім'ї також можна класифікувати, наприклад, за структурою – повні і неповні сім'ї.

Родина – це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довготривалу і найважливішу роль. Так, у тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це приводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить з себе з щонайменшого приводу, нерідко, сам того не розуміючи, формує подібний тип поведінки у своїх дітей і т.д.

Від умов виховання в сім'ї залежить адекватна і неадекватна поведінка дитини. Зокрема діти, у яких занижена самооцінка, виростають в сім'ях, де батьки постійно засуджують дитину, або ставлять перед ним завищені завдання. Дитина відчуває, що не відповідає вимогам батьків, породжує комплекси, від яких потім неможливо позбавитися.

Неадекватність також може виявлятися і завищеною самооцінкою. Це відбувається в сім'ї, де дитину часто хвалять, і за дрібниці, і досягнення дарують подарунки (дитина звикає до матеріальної винагороди). Дитину карають дуже рідко, система вимог дуже м'яка [12, с. 14–21].

Зупинимося на найбільш поширених стилях сімейного виховання, що визначають особливості відносин підлітка з батьками і його особистісний розвиток.

Демократичні батьки цінують в поведінці підлітка і самостійність, і дисциплінованість. Вони самі надають йому право бути самостійним в певних сферах свого життя; не порушуючи його прав, одночасно вимагають виконання обов'язків. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумній турботі, зазвичай не дуже дратує підлітка; він часто прислухається до пояснень – чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості при таких взаємовідносинах проходить без особливих переживань і конфліктів.


Авторитарні батьки вимагають від підлітка беззаперечного підпорядкування і не вважають, що повинні йому пояснювати причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя, причому можуть це робити і не цілком коректно. Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, і їх спілкування з батьками порушується. Частина підлітків йде на конфлікт, але частіше діти авторитарних батьків пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими у собі, менш самостійними.

Ситуація ускладнюється, якщо висока вимогливість і контроль поєднуються з емоційно холодним відношенням до дитини. Тут неминуча повна втрата контакту. Ще більш важкий випадок – байдужі і жорстокі батьки. Діти з таких родин рідко ставляться до людей з довірою, зазнають труднощів у спілкуванні, часто самі стають жорстокими, хоча мають сильну потребу в любові.

Поєднання байдужого батьківського відношення з відсутністю контролю – гіперопіка – теж несприятливий варіант сімейних відносин. Підліткам дозволяється робити все, що заманеться, їх справами ніхто не цікавиться. Поведінка стає неконтрольованою. А підлітки, як би вони іноді не бунтували, потребують батьківської опори, вони повинні бачити зразок відповідальної поведінки дорослого, на який можна було б орієнтуватися [13, с. 387].

Гіперопіка – зайва турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, – приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні з однолітками [14].

Проблеми виникають і при високих очікуваннях батьків, виправдати які дитина не в змозі. З батьками, що мають неадекватні очікування, в підлітковому віці зазвичай втрачається духовна близькість. Підліток хоче сам вирішувати, що йому потрібно, і бунтує, відкидаючи чужі йому вимоги.

Таким чином, для того, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи сім'ї на виховання дитини, необхідно пам'ятати про внутрішньосімейні психологічні фактори, які мають виховне значення і представляють собою необхідні форми поведінки батьків.

Отже, сім'я може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього в сім'ї людей – не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується стільки про нього. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, стільки може зробити родина.

Статистика