Особливості гендерного аспекту сучасної української сім'ї

2. Сучасна українська сім’я: гендерний аспект

2.1. Особливості гендерного аспекту сучасної української сім'ї на селі

Сучасна українська сім’я взяла на себе основну вагу переходу українського суспільства до ринкових відносин, мобілізувавши внутрішні, матеріальні й психологічні, резерви. Зокрема, інститут сім'ї став вартіснішим у свідомості людей як гарант матеріальної підтримки іншими членами родини у разі втрати роботи та засобів існування загалом. Ця тенденція стосується усіх членів родини – і жінок, і чоловіків.

Під впливом соціально-економічних, екологічних умовформувалися не тільки репродуктивні установки жінок, й відбулися зміни в орієнтаціях щодо шлюбу і в жінок, і в чоловіків. Україна здавна належала до країн із високою шлюбністю; у всі періоди її історії цінність шлюбу й родини у свідомості людей залишалася дуже високою.

Нині ж, уперше з часів Другої світової війни, показник шлюбності, що був завжди досить стабільним і залежав переважно від чисельності молодих поколінь, різко знизився. Імовірно, ми маємо справу з відкладанням шлюбів до кращих часів, а також із рішенням не обтяжуватися родиною загалом у сучасних умовах, коли людині легше вижити самотужки. І те, й інше в соціальному аспекті – явища вкрай небажані.

За даними вітчизняних досліджень (опитування), велику частину (70 –80 %) домашньої роботи в селі, як і раніше, роблять жінки. Попри всі заклики допомогти жінкам у домашній роботі, а також прохань зайнятих дружин, чоловіки найчастіше не хочуть нарівні з дружинами брати участь у вихованні дітей, при готуванні їжі, прибиранні будинку, виконувати інші домашні обов'язки. Тому в родинах, де жінки працюють поза домом, нерідко виникає стресова ситуація [15].

Подальший розвиток досліджень показав, що домашня праця має символічне значення у сільських родинах у взаєминах статей (особливо коли дружини працюють). Зокрема, в одному з досліджень було виявлено: деякі чоловіки допомагають дружинам мало, тому що не хочуть, щоб ті через професійну діяльність стали незалежними від них; інші ж, навпаки, допомагають своїм дружинам, заохочуючи їх бажання працювати поза домом.

Очевидно, для перших найважливіший факт – субординація, що демонструє традиційний розподіл домашньої роботи. Дружини ж часто виконують роль обслуги в родині не тільки тому, що в багатьох культурних середовищах від них цього очікують і це є частиною ролі "хороша дружина", а й тому, що бажають уникнути конфліктної ситуації з чоловіком, бояться зіпсувати з ним стосунки, досягаючи ладу в родині ціною смиренності. Виникає питання про психічну та фізичну ціну такої поведінкової стратегії для жінки, зокрема, про те, хто фрустрованіший: працюючі жінки, які конфліктують із чоловіком з приводу нерівномірного розподілу домашньої праці, чи ті, хто змирився з цим [16, с. 137].

Відповідь на це питання дали подальші дослідження в галузі гендеру, в яких вивчали не просто розподіл домашньої праці, як це робилося в традиційній економічній моделі родини, а й як вираження турботи членів родини одне про одного та владні відносини (субординацію). Брак часу на домашні справи, виховання дітей у працюючої жінки часто призводить до дилеми ідентичності, тобто створення ситуації, коли батьки (переважно жінка, інколи й чоловік) прагнуть упоратися і з професійними обов'язками, і з домашніми справами однаково успішно, що часто викликає стрес, оскільки таке поєднання є доволі складним.

Не кожній працюючій жінці вдається належно залучити чоловіка до домашньої роботи. Здавалося б, в умовах економічної й соціальної кризи в країні можна сподіватися на зростання значущості такої функції родини, як "психологічний захист". Поширеним є уявлення про те, що вона може стати останнім притулком для людини, порятунком від стресів, спричинюваних навколишнім соціальним світом, і що саме в родині людина дістає підтримку й опору в житті. Проте як показують соціологічні дослідження, так буває не завжди. Найбільша кількість конфліктів припадає саме на сім'ю.

Причому в жінок і в чоловіків цей показник приблизно однаковий. Родина виявилася значно конфліктнішим середовищем, аніж вулиця й перебування в транспорті чи на роботі. Можна зробити висновок, що саме родина в наш кризовий час стає місцем, де розряджається невдоволення, вихлюпуються скарги й докори. Причому показово, що одні й ті ж проблеми викликають у різних родинах різні емоційні реакції й наслідки для сімейних стосунків. Дослідники зафіксували таке явище, як посилення згуртованості, емоційної підтримки, уваги й турботи в чоловіка та жінки у стабільних, дружних родинах тоді, коли родина під впливом погіршення зовнішніх обставин ніби починає перевірятися на міцність. Емоційна підтримка в такій родині подвоюється, сприяючи успішному подоланню труднощів.

Однак, цей тип сімейної поведінки трапляється нечасто. За даними нашого дослідження, в п'ятої частини опитаних жінок і чоловіків за останній місяць виникали конфлікти з партнером у шлюбі, що надовго позбавили їх душевної рівноваги. Адаптація сім'ї до мінливих умов існування в нашому суспільстві відбувається переважно інтуїтивно, оскільки традиції раціонального підходу до організації сімейного життя й обміркованої корекції своєї поведінки досі слабо вкорінені.

Треба відзначити, що в родині, як і в багатьох інших сферах нашого життя, відчувається брак загальної культури, не вироблені моделі доцільних взаємин чоловіка й жінки [16, с. 141]. Практиковане останнім часом відродження ідеології традиційного патріархального сімейного укладу навряд чи зможе істотно допомогти сучасній сім'ї у формуванні моделі сімейних відносин. Специфіка нинішнього етапу шлюбно-сімейних відносин така, що родинний союз, заснований на демократичних засадах (егалітарний), більшою мірою відповідає наявним соціально-економічним умовам, хоча його переваги й не заперечують існування інших форм і стилів сімейного життя.

Кожна родина має право, зважаючи на свої цілі, завдання, особливості особистості кожного чоловіка та жінки, будувати життя за власними розумінням і бажанням.У наш час причиною багатьох конфліктів у сім'ї є розлагодженість у рольових очікуваннях її членів. Різне розуміння ролей "хорошої дружини″ або"справжнього чоловіка″ призводить до втрати взаєморозуміння, а без цього неможлива злагодженість дій у сім'ї. Психологи також установили, що міцність подружньої єдності залежить від кількості спільних, подібних (тотожних чи доповнювальних) якостей особистості в одружених.

Аналіз даних соціологічного дослідження, проведеного в Україні, показує, що в молоді, яка ще не перебувала у шлюбі, уявлення щодо моделі "хорошого чоловіка" та "хорошої жінки" не тільки традиційні, навіть більше – досить примітивні. І це явище можна розглядати як прогалину в гендерному вихованні молоді.

У наш час, коли зовнішній тиск на сім'ю (релігія, заборона на розлучення, соціальний контроль) став слабким і не має такого значення, як раніше, зростає роль міжособистісних стосунків у сім'ї, кохання, піклування та психологічної підтримки. Тільки тоді буде забезпечена стабільність і якість шлюбу. З відповідей молоді можна зробити висновок, що вона майже не усвідомлює ці нові реалії та недостатньо ознайомлена з етикою та психологією сімейних стосунків. Така ситуація є результатом системи гендерного виховання, котра формує їх уявлення та погляди на сімейне життя і на взаємини статей у цілому.

Враховуючи актуальність проблеми, ми провели дослідження, яке мало на меті вивчення впливу гендерних відносин у родині на формування образу української сім’ї на селі. Входження дитини у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння гендерних ролей та культури шлюбно-сімейних взаємин, завдяки яким інтеріоризується та відтворюється система ціннісно-нормативних орієнтацій, притаманних конкретному суспільству, його досвід.

На формування батьківства та материнства впливають різні чинники, які ієрархічно можна розмістити на таких рівнях: рівень суспільства, рівень батьківської сім’ї та рівень конкретної особистості. Суспільство дає для особистості певний взірець батьківства, який започатковує формування батьківства в кожному випадку, враховуючи особливості особистостей подружжя, їх ціннісно-мотиваційну сферу та досвід, отриманий у батьківській сім'ї.

Сім'я – це мала нуклеарна група, що складається з батьків і дітей, які живуть разом, спільно ведуть домашнє господарство і взаємопов'язані емоційно, яке соціалізує особистість і впливає на формування еталонів чоловічих і жіночих якостей, поведінкових моделей, дає можливість безпосереднього пізнання сімейно-побутових стосунків чоловіків і жінок, їхніх ролей, функцій, прав та обов'язків як подружжя, як батьків, як громадян.

Отже, сучасна сім'я та сформовані в ній стосунки особливо помітно впливають на життєве самовизначення юнаків і дівчат у такій сфері, як родинне життя.

Батьківство починається із власного дитинства, із сімейної історії, яка накладає відбиток на поведінку людини. Від одного покоління до іншого передаються не стільки матеріальні блага, скільки особливості світосприймання, життєві цінності, стратегії подолання труднощів. Через сімейні настановлення можна зрозуміти ті форми поведінки, які часто сприймаються оточуючими як аномальні, або, щонайменше, морально сумнівні. Багато бажань, емоційних реакцій, життєвих кроків, які на перший погляд видаються невмотивованими і навіть аморальними, виникають через події і рішення, які можна простежити на сімейному дереві і в контексті яких вони мають пояснення і набувають особливого смислу.

Батьківська сім'я є найбільш доступним взірцем для спостереження, який за певних умов стає зразком для наслідування. Вчені підкреслюють роль партнерсько-домінаторних взаємин між батьками та дитиною як значущого чинника в розумінні проблеми розвитку та психологічної готовності дитини до дорослого життя. Батьки дитини –найважливіші об'єкти первинної ідентифікації.Дитина навчається своїй майбутній подружній ролі, уявно утотожнюючи (ідентифікуючи) себе з батьками тієї ж статі. Для хлопчика важливе значення має досвід спілкування з батьком і досвід спостереження за поведінкою батька щодо матері. Дівчинці дуже важливо усвідомити засоби поведінки матері стосовно батька. Вплив батька у засвоєнні дитиною статевої ролі може бути, на думку науковців, особливо значущим.

Батьки, зазвичай, більше, ніж матері, привчають дітей до відповідних гендерних ролей, підкреслюючи розвиток жіночності у своїх доньок і мужності – у синів. Великого значення у формуванні психологічної готовності до виконання майбутніх сімейних ролей учені надають впливу стилю взаємодії батьків із дітьми, який має віддалені наслідки і визначає їх гендерну поведінку у сім'ї. Дослідження психологів засвідчують, що розвиток Я-концепції дівчини переважно залежить від характеру вираження до неї любові у сім'ї або у стосунках зі значущими дорослими.

Любов оточуючих дорослих до дівчини-підлітка є основою її любові до себе, її самоповаги та самодостатності. Якщо дитина зростала без батьківської опіки або її виховував лише один із батьків, то пізніше їй доведеться змагатися з людьми, які мали можливість учитися в обох батьків.

Сформованість в особистості неусвідомлених тенденцій до відтворення моделі батьківської сім'ї може суттєво вплинути на взаємини чоловіка та жінки у подружньому житті. Індивід навчається своїй подружній ролі, ідентифікуючись із одностатевим дорослим, насамперед із матір'ю чи батьком. Форми батьківських взаємин стають своєрідним запрограмованим еталоном, оскільки партнери підсвідомо пристосовують власну поведінку до вже сформованих внутрішніх схем. Запрограмована система взаємин, ймовірніше, реалізується тоді, коли своєю внутрішньою програмою нагадує одного з батьків протилежної статі.

Наслідування особистісних якостей визначає і подібність подружніх та сімейних взаємин, у яких також відтворюються помилки і проблеми батьків. Характер взаємин подружжя багато в чому відповідає характеру взаємин, які були у батьківській сім'ї. Батьки, чий шлюб був удалий, дають приклад того, як потрібно будувати спільне життя чоловіка і дружини. Злагоджені дії батьків є важливою передумовою успішного формування особистості майбутнього сім'янина.

Отже, суспільство і батьківська сім'я задають ззовні певні взірці батьківства-материнства та визначають межі варіабельності його моделі. Проте кожна конкретна особистість інтеріоризує цю зовнішню модель, пропускаючи зовнішній досвід через призму власних переконань, поглядів, індивідуальних особливостей. Насамкінець відбувається узгодження та поєднання інтеріоризованих моделей батьківства подружньої пари –чоловіка та дружини, які створюють власну сім'ю та мають намір дати життя дитині.

Оскільки метою нашого дослідження було визначення основних особливостей гендерного аспекту сформованості образу сучасної української сім'ї , то вибірку дослідження було сформовано на базі Комунального закладу Ганнівського навчально- виховного комплексу «СЗШ- ДНЗ» с. Ганнівка серед учнів 9- 11х класів.

Особлива увага при відборі дітей для дослідження зверталася на те, щоб вибірка була врівноваженою щодо статі. Так, з трьох класів для тестування було обрано 30 учнів, серед яких 15 хлопців та 15 дівчат.

Для визначення гендерних аспектів у формуванні образу сучасної української сім’ї було використано метод опитування і такі методики: „Установки в сімейній парі" та проективну методику „НАND-test;" (тест Руки).

На підставі отриманих даних виявлено гендерні відмінності в образі сім'ї у підлітків. Це демонструють результати методик, проведених у двох групах. Це свідчить про адекватне засвоєння власної гендерної ролі. Тобто дівчата усвідомлюють те, що вони мають бути „жіночними", а хлопці -„мужніми".

Якщо аналізувати засвоєння шлюбних ролей і сформованість образу сім’ї, можна побачити такі відмінності:

• у хлопців більш оптимістичне уявлення про моделі загалом, ніж у дівчат (0,37% > 1,13%);
• для хлопців роль дитини в житті несподівано є більш значима, ніж у дівчат (1,43% > 1,03%);
• у хлопців більш виражена орієнтація на спільну діяльність одружених в усіх сферах сімейного життя. Дівчата в цьому аспекті більш автономні
• (1,77 % > 1,42%);
• у хлопців більш лояльне ставлення до розлучень (0,32% > 0,23%);
• у хлопців дещо більші показники за шкалою „Любов романтичного типу".
• Але і хлопці і дівчата мають досить високі показники за цією шкалою це свідчить, що на ставлення до кохання гендер не впливає (3,33 % > 3,28%);
• у хлопців більш традиційне уявлення про роль жінки. Дівчата ж не погоджуються зі стереотипами (1,47% < 0,6%);
• що стосується фінансових питань, то у дівчат більш бережливе ставлення до грошей (0,12%), а у хлопців ставлення більш легковажне (0,07%), і вони легше використовують можливість їх витрачати.

У сучасній Україні гендерна рівність забезпечується на законодавчому рівні такими нормативно-правовими актами, як Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [17], Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України, «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [18], Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року» [19].

Спільною метою усіх документів, перерахованих вище, є встановлення гендерного балансу в усіх сферах життя. Втім, цей баланс на практиці, в житті, далеко не завжди дотриманий. Це пов’язано з існуванням стійких гендерних стереотипів, які впливають на формування сталих уявлень про обов’язкові риси поведінки в залежності від статті, поділ на традиційні соціальні ролі, що нав’язує патріархальний устрій.

Гендерні стереотипи – це сформовані в культурі узагальнені уявлення (переконання) про те, як дійсно поводяться чоловіки і жінки. Цей термін слід відрізняти від поняття «гендерна роль», що означає набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок [14]. Інші дослідники визначають гендерні стереотипи як загальноприйняті норми, судження про те, якими є чоловіки та жінки та чим вони повинні займатися [20, с. 7–8].

Гендерні стереотипи формувалися протягом тривалого часу. Однак сьогодні, коли Україна має європейський вектор розвитку, наближається до європейських стандартів, декларування гендерної рівноваги повинно бути не лише на юридичному, але й укорінитися на соціальному та побутовому рівнях. Це полягає в руйнуванні усталених гендерних стереотипів (особливо в селах), які не відповідають європейським цінностям, що проголошують рівноправність, незалежно від статі. Адже рівність у правах між чоловіками та жінками є основною засадою будь-якого розвинутого суспільства та держави.

Зважаючи на традиційний розподіл ролей відповідно до гендерних стереотипів, виділяють суто жіночу та чоловічу модель поведінки, що часто загальмовує розвиток особистості, оскільки, на нашу думку, рівень розумового розвитку та творчий потенціал залежить не від статті, а визначається здатністю до отримання знань, а також активністю в усіх сферах життя, тому для більшої реалізації інтелектуального та творчого потенціалу як жінок, так і чоловіків необхідне руйнування гендерних стереотипів та встановлення відносин на партнерській основі.

К. О. Кальницька з’ясувала, що гендерні стереотипи також негативно впливають на поведінку чоловіка і жінки, оскільки прописують риси, що повинні бути притаманні конкретній статті. Таким чином, гендерні ролі обмежують розвиток особистості, бо людина спрямовується у вказаному напрямку [21, с. 33]. Вважаємо, що головне в житті кожної людини – це самореалізація як особистості, що підтверджується сучасними дослідженнями антропологів, психологів і соціологів, які дійшли висновку, що людина, намагаючись відповідати «зразку» поведінки відповідно до статі, гальмує свій розвиток і має менші можливості реалізувати себе в житті.

До того ж, М. Дем’яненко вважає, що саме патріархальний устрій є чинником існування стереотипу, що самореалізація жінки полягає лише у веденні домашнього господарства і виховання дітей. Таке уявлення негативно впливає на самоусвідомлення жінки як окремої особистості [22, с.90]. Патріархальна система чітко розмежує жінок і чоловіків на два табори. Патріарх-чоловік обмежує права жінки, тому за ним жінка апріорі не може бути повноцінною особистістю. Для неї життя можна звести до декількох позицій – народитися, народити, доглядати за чоловіком, дітьми і будинком.

Утім, у сучасному світі ця схема змінилася: жінка на додачу повинна ще й працювати часто-густо на рівні із чоловіком, і не важливо, що вона сама все життя виконує купу обов’язків по веденню домашнього господарства та вихованню дітей. Така система впливає на свідомість жінки негативно, адже через пропагування таких цінностей у суспільстві вона починає вважати це цілком нормальним і бачить свою самореалізацію без можливості проявити себе як особистість.

Б. Ф. Атрощенко, зокрема, відмічає, що жінки на 25% більше зайняті домашнім господарством, ніж чоловіки, і саме через це не прагнуть здобувати кар’єру [23, с. 5]. Існує стереотип щодо успішної і забезпеченої самотньої жінки, яка начебто нещаслива. Жінок з самого дитинства програмують на те, що найголовнішим у житті є вийти заміж, народити дитину і бути доброю господинею. Коли ж їй встигати підніматися по кар’єрних сходах, якщо вищезазначене займає більшу частину часу?

Тож, жінка боїться реалізувати свій інтелектуальний та творчий потенціал в життя, адже буде засуджена суспільством. До того ж, існування жіночої моделі поведінки впливає на свідомість, тому жінки впевненні, що сенс їх життя – сім’я, діти та збереження домашнього вогнища. Л. А. Юда наголошує ще й на тому, що дискримінація жінок є і в наші дні. На її думку, цьому сприяють сталі уявлення про чоловічі і жіночі заняття, зокрема, уявлення про те, що жінка в першу чергу є матір’ю, дружиною, хранителькою домашнього вогнища, а чоловік повинен зароблять гроші (стереотип – «якщо жінка працює, то це негативно відображається на дітях»); уявлення про те, що жінка не повинна посідати керівні посади, що призводить до нерівних можливостей щодо підняття по кар’єрній драбині [12, с. 17].

Не дивлячись на те, що більшість українського населення вважає, що повинен бути рівний розподіл домашніх обов’язків між партнерами, жінки в основному набагато більше витрачають часу на збереження порядку та чистоти в оселі.

Соціологічні опитування також показують, що більшістю українського населення виховання дітей визначається як справа обох партнерів, але ж сучасні дослідники наголошують, що в Україні існує гендерний дисбаланс у питанні вихованні дітей. Зокрема, Н. В. Лавріненко дійшла висновку, що 97% українців уважають, що лише жінка несе відповідальність за виховання дитини і лише 58% погоджуються, що чоловік теж повинен брати участь у процесі виховання [7, с. 140].

Існує стереотип, що жінка народжує дитину і повинна сама займатися її вихованням. Особливо таке уявлення посилюється при народженні в родині дівчинки. Чоловіки аргументують свою пасивність до виховної діяльності тим, що не мають тями про що і як спілкуватися з донькою. Однак по мірі дорослішання батько зазвичай починає зближуватися з сином.

Таким чином, на сьогодні в українському суспільстві, а особливо в селах, існують гендерні стереотипи щодо розподілу соціальних ролей між чоловіками і жінками. Це має негативний вплив на самореалізацію як чоловіка, так і жінки, оскільки ускладнює прояв їх як особистостей.

Тому вважаємо за необхідне вжити нижченаведених заходів щодо викорінення традиційних гендерних стереотипів з метою пропагування “адекватних” моделей поведінки в залежності від статі:

• забезпечити гендерну рівновагу в змісті освіти шляхом впровадження курсів гендерної рівності для загальноосвітніх та вищих навчальних закладів;
• створювати при навчальних закладах кафедри і науково-дослідні центри гендерних досліджень;
• запровадити тренінги для педагогів з питань гендерної рівності;
• розробити інформаційно-просвітницькі програми з метою подолання гендерних стереотипів;
• забезпечити культурно-масові заходи з метою пропагування рівності статей.