Оголошення

Основні види боліт та їх адаптації

Характеристика основних видів боліт та їх адаптації

Болото – ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної трав’яної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф. Болота виникають при заростанні озер. Спочатку на дні озера відкладаються мул, пісок, рештки рослин. Озеро поступово міліє.

Підводна рослинність змінюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню. Коли ці рослини відмирають, їхні рештки відкладаються на дні. З часом вони нагромаджуються, ущільнюються і перетворюються на торф. Так на місці озера з’являється болото. Болота поділяються на низинні, верхові та перехідні.. Низинні болота утворюються в долинах річок, на берегах озер. Живляться підземними водами.

З рослин переважають осока, очерет, хвощі, плавуни та інші вологолюбні рослини, з дерев – вільха. В Україні низинні болота поширені на Поліссі. Верхові болота розміщуються на вододілах річок, живляться атмосферними опадами. Рослинність на таких болотах бідна, здебільшого – різні мохи. Ростуть також пухівка, журавлина. Багато верхових боліт у районах з великою кількістю опадів.

Перехідні болота займають за характером живлення та рослинності проміжне положення. Болотам належить важлива роль у природі. Вони зволожують повітря навколишніх територій, є місцями проживання багатьох видів рослин, тварин. У болотах утворюється корисна копалина – торф, який має широке застосування. Шляхом хімічної переробки з торфу виробляють добриво, барвники та ліки. Використовується торф і як паливо.

Тривалий час люди намагалися осушувати болота і перетворювати їх на родючі поля. Проте, це нерідко призводить до негативних наслідків: знижується рівень грунтових вод, виникають пилові бурі, зникають болотні рослини і тварини, перестає утворюватися торф. На земній кулі болота займають близько 350 млн. га; найбільша їх кількість в Азії, Європі та Північній Америці.

Болото на Поліссі

В межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок, а також у Карпатах.

Рослинність боліт (угрупування)

Рослинність українських боліт дуже різноманітна, як різноманітні й умови їх формування, що залежать від великої протяжності території УРСР з півночі на південь та її розташування в різних природних зонах (лісовій, лісостеповій, степовій), ускладнених наявністю гірських систем Карпат та Криму. Неоднорідність гео-лого-геоморфологічних факторів збільшує різноманітність умов існування болотної рослинності.

Слід додати, що специфічність умов, в яких формується болотна рослинність (надмірне зволоження, погана аерація), зближує іноді характер болотних угруповань, розташованих в різних зонах. Майже однакові за фітоценологічними особливостями та складом едифікаторів угруповання можна спостерігати як на Поліссі, так і в Лісостепу і навіть Степу.

До таких угруповань належать, наприклад, вільшняки, зарості очерету (Phragmites communis Т г і п.), купинники з осоки омської (Carex omskiana М е і п в с h.). Проте ступінь поширення і склад другорядних видів цих угруповань у різних зонах можуть бути значно відмінними. Особливо відмінна у флористичному відношенні рослинність карпатських боліт.

На Україні проходить південна межа розташування вододільних боліт з оліготрофною та мезотрофною рослинністю, характерних для Руської рівнини, та північна межа масового поширення очеретяних боліт. Перша проходить по лінії Турійськ — Голоби — Колки Березно — Городниця — Ємільчине— Коростень — Димер — Чернігів — Новгород-Сіверський. Раніше вона неправильно була визначена В. С.

Доктуровським (значно північніше, а саме: в БРСР, 1927). Поза вказаною межею оліготрофні та мезотрофні болота спостерігаються на рівнинній частині України дуже рідко. Кілька малих за площею боліт цих типів виявлено в Дзержинсь-кому районі Житомирської області; Шепетівському і Полонсько-му — Хмельницької; Лопатинському, Яворівському .

Болота з очерету звичайного характерні для Лісостепу та Степу, і тому північна межа масового поширення очеретяних боліт сходиться з межею між Поліссям і Лісостепом. У західних лісостепових областях очеретяні болота поширені мало. Це пояснюється, мабуть, тим, що територія їх віднесена до Лісостепу лише умовно, зональність її ще не з'ясована. Висловлюються думки, що вона має належати до лісової зони.

На Українському Поліссі найбільш поширені евтрофні осокові та осоково-мохові болота. Вони займають великі площі в долинах річок, на Західному Поліссі трапляються також на вододільних просторах. Значно менші площі займають евтрофні лісові, чорно-вільхові та березові болота із слаборозвиненим моховим покривом або й зовсім без нього. Ще менше поширені чагарникові болота. Очеретяні болота характерні для Українського Лісостепу, а також для відомих Пінських боліт в районі Білоруського Полісся. На Українському Поліссі вони трапляються рідко і займають невеликі площі.

На заході Українського Полісся значно поширені мезотрофні болота лісового характеру, березово-соснові й соснові з суцільним сфагновим покривом. Рідше трапляються і займають менші площі оліготрофні сосново-сфагнові болота.

На оліготрофних болотах значних розмірів іноді спостерігаються пригнічені рідколісні угруповання з початковим мочаровим комплексом. На Центральному (Бачурина, 1963) і, особливо, Східному Поліссі мезотрофних і оліготрофних боліт мало.

Щодо Малого Полісся, то там представлені майже виключно евтрофні болота, серед яких переважають осоково-гіпнові та значно підсушені злаково-осоково-гіпнові, іноді ізсхенусом іржавим (Schoe-nus ferrugineus L.) та меч-травою (Cladium mariscusR. Br.). Мало поширені чорновільхові, осокові та осоково-сфагнові болота.

Лісостепові болота належать до осокових, осоково-гіпнових, очеретяних та чорновільхових. Очеретяні болота переважають тільки у південних лісостепових районах. Зрідка трапляються дуже маленькі осоково-сфагнові евтрофні та мезотрофні болота на других піщаних терасах Дніпра та інших річок. У степових районах панують очеретяні та чорновільхові болота, переважно мулуваті. На другій терасі Дніпра та Дінця відмічені осоково-сфагнові болітця.

Болота Карпат та Прикарпаття, дуже малі за площею, належать до всіх типів і характеризуються своєрідним рослинним покривом, в якому серед болотяних видів спостерігаються також суходільні. Трапляються там оліготрофні сосново-сфагнові та ялиново-сфагнові болота, мезотрофні осоково-сфагнові, евтрофні осоково-гіпнові та осоково-сфагнові.

У флористичному складі рослинності українських боліт переважають звичайні бореальні види. У невеликій кількості трапляються також аркто-альпійські види, наприклад товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris L.), ломикамінь болотний (Saxífraga hirculus L.); субарктично-бореальні — осока малоквіткова (Carex pauciflora Light f.), пухівка піхвова (Erophorum vaginatum L.) тощо. Спостерігаються тут також монтанно-бореальні види, наприклад журавлина чотирипелюсткова (Oxycoccus quadripetalus G і 1 і b.), ринхоспора біла (Rhynchospora albaV ahí.).

Серед мохів реліктами льодовикового періоду є субарктично-бореальні, а саме: Calliergon trifarium (W е b. et M o h г.) К i n d b., Scorpidium scorpioides (H e d w.) L i m p., Helodium blandowii (Web. et Mohr.) Warnst., Paludella squarrosa (H e d w.) Brid., Meesea trique ira Hedw.

До монтанно-субарктично-бореальних мохів належать Sphagnum papillosum L і n d b., S. dusenii C. J e n s., S. rubellum Wils., 5. fuscum (S с h і m p.) К 1 i n g g г., до аркто-альпійсько-бореаль-них — S. fimbriatum Wils, та S. riparium A n g s t r.

Деякі болотні види знаходять на Україні західну межу свого поширення. Серед них ліонія чашкова (Lyonia calyculata Reh b.), осока вілюйська (Carex wiluica M e і n s с h.), осока прямоколоса (С. orthostachys С. A. M.). Меч-трава (Cladium mariscus R. В г.), схенус іржавий (Schoenus ferrugineus L.), осока Давалла (Carex davalliana S m.), тобто характерні види західноєвропейських карбонатних боліт (Кац, 1948), на схід від західних областей України майже не зустрічаються.

Sphagnum tabulare S u 1 1 і w та S. tenel-lum P e r s. належать до океанічних видів. Сальвінія плаваюча (Salvinia natans All.), плавун лататтєвидний (Nymphoides pelta-tum (S. G m e 1.) Kuntz.), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.), кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum S а р і e g.) належать до південних водяних рослин, переважно третинних реліктів.

Дуже своєрідна рослинність гірськокарпатських боліт, серед якої багато специфічних гірських, високогірних та аркто-альпійських видів.

Слід відмітити велику кількість видів на неосушених болотах. Всього на українських болотах росте 284 види квіткових та папо-ротевидних рослин, 117 видів листяних мохів, близько 50 печіночників (за Д. К- Зеровим) та 30 лишайників (за А. М. Окснером). Вважаємо, що список можна продовжити. Особливо це стосується мохів та лишайників.

З вищих рослин налічується 20 видів деревних та чагарникових порід, 12 видів чагарничків, 19 — злаків, 65 — осок та ситникових, 3 — бобових, 156 — різнотрав'я, 9 видів папоротевидних. Серед мохів відмічено 29 видів сфагнових та 88 — зелених гіпнових.

За типами боліт кількість видів розподіляється так: на евтроф-них болотах зростає 274 види квіткових і папоротевидних рослин та 90 видів мохів; на мезотрофних — 91 вид квіткових і папоротевидних та 59 мохів, на оліготрофних — 22 види квіткових і 17 мохів.

Принципи класифікації болотної рослинності детально висвітлено у наших статтях (Брадіс, 1959, 1963). Наведемо тут лише основні вихідні положення для побудови класифікації рослинності українських боліт, прийнятої в цій праці.

Ми розглядаємо болотну рослинність як тип рослинності, що складається головним чином з галофітів (мезогідрофітів) — болотних рослин специфічного видового складу та видів більш широкої екології щодо умов зволоження, що зустрічаються також в умовах, близьких до мезофільних; іноді тут є домішка гідрофітів та мезофітів.

Останні ростуть на болотах в неболотних умовах, наприклад на верхівках осокових купин або на пристовбурних підвищеннях у вільшняках. Рослини-галофіти звичайно перебувають в умовах постійного надмірного зволоження різного ступеня, але ніколи не бувають занурені у воду повністю або наполовину, що характерно для прибережно-водяних і водяних рослин гідрофітів.

За кількістю видів на болотах звичайно переважають ті, що характеризуються широкою амплітудою відносно умов зволоження, а саме: факультативні галофіти (Богдановська-Гієнеф, 1946), але головну масу травостою дають облігатні галофіти. У моховому покриві факультативні галофіти утворюють нерідко велику масу. З деревних порід, поширених на болотах, сосна звичайна (Pinus silvestris L.) зустрічається взагалі в дуже різних умовах зволоження, а вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) G а е r t п.) та береза пухната (Betula pubescens E h r h.) зростають майже завжди в умовах підвищеного зволоження.

Росичка проміжна - рослина боліт

Звичайним субстратом для болотної рослинності є торф, рідше мулувато-глеєві грунти, у зв'язку з чим треба розрізняти торфові та мулуваті болота. Неправильно відносити до боліт лише торфові болота. Поширені на півдні дуже обводнені зарості очерету або вільхи чорної, часто зовсім позбавлені торфу або з шаром торфу завтовшки 3—5 см, ніяк не можна не віднести до боліт.

Класифікацію рослинності боліт УРСР ще до другої світової війни було розроблено Є. М. Лавренком (1928) та Д. К. Зеровим (1938). Крім того, слід згадати про класифікацію боліт Полісся в межах Польщі від 1919 до 1939 р. (Кульчинський, 1939). Класифікація Є. М. Лавренка побудована на правильному, на нашу мою, еколого-фітоценологічному принципі, запропонованому В. М. Сукачовим та В. С. Доктуровським, але вона схематична і доведена тільки до дуже крупних відділів, що цілком зрозуміло, оскільки дані по вивченню боліт на той час були незначні.

В основу своєї класифікації С. Кульчинський поклав поділ боліт за екологічним принципом на низинні, переходові та верхові, які потім поділив за життєвими формами основних домінантів та їх видами або родами. Ця класифікація взагалі близька до побудованої за еколого- фітоценологічним принципом.але тут ширше, ніж прийнято у нас, розуміється об'єм переходових боліт, до яких він, наприклад, відносить майже всі осокові болота із сфагновим покривом.

Класифікація Д. К- Зерова побудована на великому матеріалі власних досліджень з використанням усіх літературних джерел, детально розроблена, доведена до асоціацій і тому дуже цінна. Вона охоплює всі основні угруповання українських боліт в межах УРСР до 1939 р. Характеристика виділених асоціацій подана детально і доповнена описом розподілу цих асоціацій за типами боліт. В основу класифікації покладено розподіл на ряди за життєвими формами едифікаторів.

Оскільки класифікація Д. К. Зерова побудована на матеріалах боліт, розташованих в межах УРСР до 1939 р., її необхідно доповнити матеріалами з західних областей, що дали багато нового з рослинності боліт. Крім того, ми вважаємо більш правильним перші розділи класифікації подавати за еколого-фітоценологічним принципом. Тому виникає потреба дати нову класифікацію, використавши великий і цінний матеріал, зібраний Д. К. Зеровим.

Відповідно до принципів сучасної біології в основу класифікації болотної рослинності ми беремо ознаки самої рослинності у взаємодії із середовищем, її фітоценологічні та екологічні особливості. Така класифікація буде водночас і генетичною, оскільки угруповання, що знаходяться в системі близько одне до одного, споріднені між собою.

Виходячи із вказаних принципів, в основу класифікації рослинності українських боліт покладено поділ рослинності за екологічними і флористичними особливостями рослинних угруповань і за їх генезисом на основні класи формацій — оліготрофний та евтрофний і проміжний — мезотрофний. Екологічні особливості угруповань обумовлюються тими чи іншими видами, які потребують різних умов живлення.

Водяна лілія - кувшинка

Алкалітрофні угруповання Д. К- Зерова ми включаємо до евтрофного класу формацій. Серед видів квіткових рослин, що ростуть на алкалітрофних болотах (поклад яких складений карбонатними торфами), відсутні специфічні для них рослини. Серед мохів лише Drepanocladus sendíneri (Sch і mp.) Warnst, є едифікатором карбонатності, хоча на алкалітрофних болотах значно частіше трапляється Drepanocladus aduncus (Н е d w.) М o е n k.— вид широкої екології.

До оліготрофних рослин, поширених на болотах лісової зони України, відносимо мохи—Sphagnum fuscum, S. rubellum, S. angustifoli-um C. J en s., S. amblyphyllum Warnst., S. balticum Russ., S. cus-pidatum E h r h., 5. dusenii, S. magellanicum В r i d.— та квіткові рослини—багно, буяхи (Vaccinium uliginosum L.), ліонію, журавлину дрібноплоду, пухівку, росичку круглолисту (Drosera то-tundifolia L.).

До складу оліготрофних угруповань входять також види широкої щодо трофності екології: сосна, береза пухната, шейхцерія, ринхоспора біла, осока багнова (Carex limosa L.), андромеда, журавлина звичайна, осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa Ehr h.), Drepanocladus fluitans (H e d w.) Warnst., Sphagnum recurvum var, recurvum Pal. de В e a u v, біля стовбурів дерев — Aulaco-mnium palustre (W e b. et Mo hr.) Schwa egr., зелені лісові мохи тощо.

Згадані оліготрофні види разом з видами евтрофних боліт складають рослинність перехідного мезотрофного класу формацій. На евтрофних болотах ці види спостерігаються лише у виняткових випадках. Решта видів, що росте на болотах,— евтрофні. Деякі евтроф-ні види, а також види широкої екології трапляються головним чином на мезотрофних болотах. До таких, переважно мезотрофних, видів відносимо осоку пухнатоплоду, Sphagnum recurvum var. recurvum, S. obtusum, S. papillosum i S. centrale.

Для оліготрофних угруповань характерні мала зольність торфу та особливо висока кислотність і малий вміст кальцію та інших елементів, важливих для живлення рослин. Активна реакція олі-готрофного торфу не перевищує 4,5 (у водній витяжці), СаО — не більше 0,7% на абсолютно сухий торф. Нормальна зольність торфу становить не більше 6%, а у випадках пожеж або змиву піску з оточуючих мінеральних берегів вона може значно підвищитися, проте зола залишається бідною за своїм складом.

Рослини українського болота

Для мезотрофних рослинних угруповань характерна зольність поверхневого шару від 4 до 8%, іноді навіть вища, рН водної витяжки 3,5—5,0, вміст СаО — 0,7—2,0%. Кількість азоту звичайно не перевищує 20%, Р205 — не більше як 0,1%, зрідка—0,2%.

В евтрофних угрупованнях поверхневий шар торфу звичайно характеризується більш високим вмістом СаО, іноді навіть до 40% і меншою кислотністю, рН змінюється від 4,0 до 8,0. Зольність звичайно не нижче 5%, але зрідка знижується до 3,5%. Верхні межі всіх названих показників можуть бути дуже високими. Евтрофний торф, а отже і субстрат евтрофних угруповань, звичайно характеризуються також значно більшим вмістом азоту (до 4,0%), фосфору (до 15%), калію та заліза порівняно з оліготрофним і ме-зотрофним торфами.

Класи формацій або підтипи поділяються на групи формацій за життєвими формами головних едифікаторів болотних фітоценозів. Виділяються лісова та рідколісна, чагарникова, трав'яна, трав'яно-мохова і мохова групи формацій. Цей поділ пов'язаний із ступенем зволоження, що обумовлює наявність або відсутність деревної і чагарникової рослинності та ступінь її розвитку, а також розвитку трав'яної рослинності.

Групи формацій поділяються на формації в основному за едифікаторами або співедифікаторами квіткових рослин, зрідка мохів (у класі формацій оліготрофних боліт). Лісові формації поділяються на групи формацій за едифікатор-ними видами трав'яного ярусу, а групи асоціацій — на асоціації за співедифікаторами трав'яного ярусу або за едифікаторами мохового ярусу.

У класі формацій евтрофних боліт ми не виділяємо групи формацій мохових боліт. Виділення на болотах України окремих формацій і груп асоціацій за видами мохів не має, на наш погляд, достатніх підстав. Болота, на яких більш-менш значні площі були б зайняті моховими угрупованнями з дуже розрідженим пригніченим трав'яним ярусом, на Україні відсутні. Таке явище спостерігається на болотах Уралу (Тюремнов, 1949).

Покриття трав'яного ярусу на болотах України звичайно становить 40—60%, іноді до 70% і лише зрідка на незначних площах воно знижується до 30% і менше. У таких випадках ми можемо говорити про єдиний едифікатор — мох. Як правило, трав'яно-мохові угруповання мають два едифікатори — мох і траву, причому більш чітко виділяються представники трав'яного ярусу і краще характеризують угруповання. До того ж моховий покрив, особливо гіпновий, частіше представлений кількома видами. Сфагновий покрив звичайно більш одноманітний. Тому вважаємо за доцільне формації трав'яно-мохової групи розділяти на групи асоціацій за едифікаторами трав'яного ярусу, а асоціації виділяти за едифікаторами мохового.

Серед осоково-мохових угруповань ми розрізняємо тільки три формації — осоково-гіпнову, осоково-сфагнову та проміжну осоко-во-гіпново-сфагнову. Це пов'язано з тим, що добре розвинутий моховий покрив при нормальному зволоженні створює майже однакові умови розвитку: багатші за мінеральним живленням — на гіпновому килимі, бідніші — на сфагновому.
Тому не спостерігається якихось певних сполучень між окремими видами осок та мохів.

Різні види осок можуть утворювати більш-менш чисті або здебільшого змішані травостої на змішаному або чистому моховому покриві. Решта травостою, крім осок, досить одноманітна, представлена одними й тими ж видами. У багатьох випадках було б дуже важко віднести будь-яку (навіть типову) асоціацію до тієї або іншої формації. Наприклад, осока здута утворює асоціації разом з осоками пухнатоплодою, двотичинковою, омською тощо.

Поділ формацій за видами осок привів би до виділення великої їх кількості: серед осоково-гіпнових—до 20, серед осоково-сфагнових — до шести. Ці формації були б дуже схожі між собою за екологією, фізіономічністю та видовим складом. Але ж формації повинні добре відрізнятися за названими взаємозв'язаними ознаками. Тому ми не вважаємо за потрібне поділити осоково-гіпнову та осоково-сфагнову формації на більш дрібні.

На основі викладених принципів розроблено класифікацію природної рослинності тих українських боліт, що не зазнали пожеж або осушення. Вплив останніх описано нижче. При складанні цієї класифікації автор використав власні матеріали та дані літератури. Використано також неопубліковану монографію про болота Полісся Г. Ф. Бачуриної і Є. М. Брадіс (1955), кандидатську дисертацію І. М. Григори (1956) та докторську — Г. В. Козія (1950).

Перейти до роздiлу: 3. Тваринний світ боліт

Банер сайту

Сайт Обучонок містить дослідницькі роботи і творчі проєкти учнів шкіл України, теми дослідницьких робіт, проєктів і міні-проєктів з різних предметів, правила і вимоги оформлення.
Будемо вдячні, якщо встановите на своєму сайті наш банер!

Банер нашого сайту
Код банера:

<a href="https://obuchonok.com.ua" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/obuchua.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і проєкти учнів України"></a>

Інші банери...

Статистика