Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="https://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...
ислам
Тематика проекту: 
Історія
Автор проекту: 
Насібова Зейнаб Асіфівна
Керівник проекту: 
Галоян Крістіна Камовна
Найменування навчального закладу: 
КЗ Ганнівський НВК «СЗШ-ДНЗ»

Величезний вклад у духовні пошуки людства вносили і нині вносять релігія та мистецтво. Однак, тільки у етиці як філософській науці про світ моральних цінностей, мораль стає основним предметом спеціального інтересу в цілому. У навчальному проекті вивчається ісламське уявлення про етику та його поширення у європейській культурі.

Докладніше про проект:


У представленому дослідницькому проекті з історії "Ісламське розуміння моралі в контексті європейської культури" головною метою дослідження є розкрити унікальність ісламської віри в західній культурі. Для цього учениця виявила розвиток моралі ісламського світу, з’ясувала особливості ісламської моралі, сформувала цілісне та систематизоване знання про місце і роль ісламської моралі.

Наукова значущість дослідницької роботи з історії "Ісламське розуміння моралі в контексті європейської культури" полягає у можливості використання його результатів при подальшій розробці теоретичних проблем в сфери ісламської моралі. Результати дослідження можуть бути використані під час створення навчально-методичних посібників з філософії, етики, ісламської моралі, в наукових дослідженнях, пов'язаних з подальшою розробкою теорії.

Зміст

Вступ
1. Розділ феномен моралі у контексті західноєвропейської метафізики.
1.1 Категорії «добра і зла» у класичній етиці.
1.2 Некласичне і постнекласичне визначення моралі.
2. Розділ ісламське розуміння моралі в контексті європейської культури.
2.1 Специфіка мусульманської етики.
2.2 Вплив ісламської етики на сучасну європейську культуру.
Висновки
Список використаних джерел

Вступ


Однією з найдавніших філософських дисциплін є етика, об'єктом вивчення якої служать мораль та моральність. Етику вперше позначили як особливу область дослідження, до сьогоднішніх днів інтерес до її осмислення не зменшується. В різний час до проблем вивчння етики зверталися такі філософи, як Арістотель, Спіноза, Кант, та ін..

Протягом багатьох століть людство мріяло про щасливе та благополучне життя, наповнене високим змістом та засноване на ідеалах добра та справедливості, вірності та честі, порядності та товариській взаємодопомозі, красоті та гармонії.

Такі моральні поняття: совість та доброта, честь та гідність, обов’язок та відповідальність, усі ці цінності завжди висловлювали найглибші прагнення людства у його духовному розвитку, відкривали перспективи вдосконалення людини і надавали її життю гідність та значення. Навіть у міфах та легендах, релігійних та філософських вченнях висловлені мрії людей про ідеальний світ, у якому добро та справедливість, обов’язок та відповідальністю, честь і гідність є основою суспільних відносин.

Величезний вклад у духовні пошуки людства вносили і нині вносять релігія та мистецтво. Однак, тільки у етиці як філософській науці про світ моральних цінностей, мораль стає основним предметом спеціального інтересу в цілому.

Ця дисципліна завжди прагнула до теоретичного розуміння цінних для людини проблем життя – як та для чого потрібно жити, на що орієнтуватися, у що вірити і чого прагнути.

На сьогоднішній день існує необхідність дослідження ісламської культури не в її «накової подібності» до культур європейських, а саме в її інаковості, що дозволить не лише правильно інтерпретувати дії мусульман у неісламських суспільствах, але й віднаходити внутрішньокультурні ісламські регулятори комунікацій мусульман з неісламським оточенням, адекватні в сучасних умовах.

Через множинність етнорелігійних ідентифікацій її населення, проблема адекватної інтерпретації мусульманських культур та ісламу в цілому є однією з найважливіших, особливо, коли йдеться про регіони масового проживання мусульман. Дослідження мусульманських культур має сприяти віднаходженню мирних шляхів реалізації ісламськості, запобігати як неадекватним тлумаченням проявів ісламськості в соціокультурній сфері.

Аналіз ісламської культури як цілісності дозволить переглянути частину усталених стереотипів сприйняття як ісламської, так і мусульманських культур, що сприятиме не лише поглибленню теоретичного знання, але запобігатиме зростанню міжкультурного напруження в суспільстві.

На сьогоднішній день розвиток ісламського світу перебуває у стадії руху і саме тому набуває актуальності. Вплив ісламської релігії на життя всього світу є надто великим і його не можна недооцінювати. Збільшення кількості ісламського населення поза його культурним простором змушує науковців все частіше звертати увагу на проблеми, що виникають через замкненість таких спільнот, неможливість прогресивного трансформування моральних норм, відкидання усіляких проявів прогресу.

Виникає питання про ісламський шлях розвитку у сучасному світі. У пошуках нових шляхів розвитку ісламські лідери заглиблюються у власну релігійно-культурну історію, але водночас мають активно співпрацювати з іншими культурами з їхнім набором моральних цінностей та переконань. Саме це надасть можливість мусульманам пристосуватися до викликів сучасності, а не залишатися в закритій системі своєї релігії. Щоб зрозуміти мусульман, знайти відповідь на виклик, що виникає на ґрунті протистояння культур, треба звернутися до релігії, етики ісламу, його моральних цінностей та переконань.

Серед дослідників даної проблеми варто зазначити, насамперед, класиків: І.Гольдциера, Г. фон Грюнебаума, А. Кримського, І. Фільштінського.

Серед сучасних науковців, які займаються вивченням ісламської культури та етики варто зазначити М. Хофмана, Ю. Кочубея, Р. Армура, А. Волкова, Г. Керімова, В. Лубського, М. Рибачука, М. Кирюшка та ін.

Будь-яка релігія, у тому числі й іслам, укорінена в її моральності. Це пов’язано із природою людської свідомості, що є нерозривною єдністю відображення, сприйняття об’єктивної реальності і суб’єктивного ототожнення або зіставлення цієї реальності з ідеалом, тобто з комплексом моральних установок.

Тому виникає потреба більш детально проаналізувати ісламське розуміння моралі в контексті європейської культури.

Мета нашого дослідження: розкрити унікальність ісламської віри в західній культурі.

На основі сформованої мети я поставила такі завдання:

  • дослідити основні етапи етичної проблематики.
  • виявити розвиток моралі ісламського світу.
  • з’ясувати особливості ісламської моралі.
  • сформувати цілісне та систематизоване знання промісце і роль ісламської моралі.

Актуальність заявленої теми: позиція сучасного стану ісламської віри, етики, соціокультурний аспект.

Предмет дослідження: етика ісламу.

Об’єкт дослідження: широке поле історико-філософських робіт, які опрацьовують проблеми етики, а також сакральні і дослідницькі тексти у сфері ісламської моралі.

Методами дослідження даної роботи є теоретичний синтез; узагальнення (в нашому дослідженні мав місце перехід від окремих фактів, ситуацій, подій та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень), аналіз філософської літератури.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів при подальшій розробці теоретичних проблем в сфери ісламської моралі.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані під час створення навчально-методичних посібників з філософії, етики, ісламської моралі, в наукових дослідженнях, пов'язаних з подальшою розробкою теорії.

Категорії «добра і зла» у класичній етиці


Одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики є «Добро» і «Зло». Спосіб тлумачення, розуміння, , аргументації й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні, фундаментальні

Оскільки етика належить до філософських дисциплін, бо вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставленнями індивіда до світу, вона досліджує цінності життя і світу, оцінює різноманітні ситуації морального вибору. Покращення свого буття та соціуму, до якого вона належить, з'ясовується місце людини у світі, її призначення та сенс життя.

Саме за допомогою категорій «добро» і «зло» визначається моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей та їх ставлення до природи.

Зміст категорії «<добро» іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло – як морально негативне, саме етику – як учення про добро і зло [1, с. 31].

Людині постійно доводиться вдаватися до категорій "добро" і "зло", оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критеріями моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. За словами філософа В. Соловйова, щоб спромогтися на здійснення добра, необхідно знати, чим воно є насправді. В іншому разі будь-які намагання зробити це будуть лише механічною дією [2].

З розвитком етики сформувались численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи – моральний абсолютизм і моральний релятивізм.

Абсолютистські концепції добра і зла. Їх представники онтологізують «добро» і тлумачать «зло» як щось негативне, що протистоїть буттю, спотворює його. Добро і зло протиставляють, стверджують, ніби добро за будь-яких умов не може переходити у зло, і навпаки. Категорії «добро» і «зло» розглядають як незмінні, абсолютно істинні, вони не піддаються сумніву. При цьому не враховують, що їх авторами були окремі люди (філософи, апостоли, пророки), які мали специфічні, іноді гранично полярні, несумісні погляди, переконання, світогляди [1, с. 101].

Згідно з абсолютистською етичною концепцією добро часто ототожнювали з духовним началом, а зло - з матеріальним.

Антична етика вбачала перевагу душі над тілом у її здатності до пізнання. Наслідком цього було ототожнення добра зі знанням, а зла - з незнанням, хибністю [1, с. 121].

Релятивістські концепції добра і зла. У цій системі поглядів поняття моралі надається умовне, відносне значення. Що призводить до суб'єктивізму в тлумаченні моральних понять і суджень, заперечення в них об’єктивного змісту, нерідко - до нігілізму та імморалізму вселюдських моральних цінностей.

Релятивісти бачать те, що моральні поняття й уявлення різних народів, соціальних груп, людей, перебуваючи у зв’язку з їх проблемами, переконаннями й уподобаннями, мають суттєві відмінності, а також залежать від часу, конкретних життєвих ситуації. Звертаючись до фактів, що засвідчували, протилежність моральних уявлень у різних народів, на відносності добра і зла наполягали софісти [3, с. 56].

Подібним було ставлення до моральних, і не тільки моральних, уявлень скептиків. Що з особливою переконливістю виявилося в аргументах проти можливості точного знання. Скептики, наприклад, вважали, що існує стільки рівноцінних моральних суджень, стільки є народів і осіб. Оскільки зла, на їхню думку, не існує, потрібно просто остерігатися того, що вважалось злом. І зберігати завдяки цьому душевну незворушність[3, с. 31].

Сучасні етапи не дають однозначного тлумачення добра і зла, пояснюючи це такими особливостями:

  • Поняття "добро", яке охоплює всі позитивні моральні явища, якщо й буде визначеним, то виявиться беззмістовною абстракцією. Однак жодна наука не може обійтися без гранично загальних для неї понять.
  • Добро, як правило, виконує в моральному судженні роль предиката, і спроби змінити місцями суб’єкт і предикат закінчуються невдачею. Добро - це найвища, абсолютна вселюдська цінність.
  • Безмежна багатоманітність виявів добра, невичерпна застосовуваність поняття "добра". Так терміном" добро" є в етиці позначають тільки навмисні вільні дії людини, тобто вчинки.

Люди, мовляв, різняться між собою, тому загальне добро не може бути однаковим для всіх. В іншому разі вона буде нездатною адекватно орієнтуватись у сфері моральних цінностей.

Відсутність достатніх підстав, що вважати добро або об’єктивною властивістю буття, або суб’єктивним станом психіки людини, оскільки неможливо встановити, де воно існує, де його шукати - у предметах і явищах об’єктивного світу чи в душі. На цій основі виникають сумніви, чи існує воно саме по собі, безвідносно до зла.

Відомо, що питання про природу добра і зла перебуває в нерозривному зв’язку з проблемою природи і сутності моралі[4, с. 141].

В історії етико-філософської думки інтерес до моральних добра і зла, як до предмету досліджень, відзначається певною стабільністю. Адже однією з сутнісних рис моралі, як зазначалося вище, є якраз осмислення дійсності з точки зору протилежності добра і зла [4, с. 11].

Прагнення розкрити таємницю "добра і зла" притаманне людині від найдавніших часів. За Біблійною версією, знанням добра і зла змій спокушає перших людей: «…і ви будете, як боги, що знають добро і зло».

Та ще більш давні літературні джерела, що дійшли до нас, вже містять і сумнів щодо цінності таких знань, цінності самого благодіяння.

На тісний зв'язок моральних добра і зла в житті людини вказав автор біблійної Книги Екклезіаста: "Немає людини праведної на землі, яка робила б добро і не грішила б...". Однак справедливою є і сентенція Ювенала: "Жодна зла людина не буває щасливою".

Що ж таке моральне зло? Сучасна етика виокремлює три види зла як анти-блага, узагальнено визначеного як позитивна цінність предметів і явищ.

  • фізичне зло;
  • соціальне зло;
  • моральне зло.

Сучасний дослідник А. Н. Скрипник зазначає, що моральне зло укорінене в людській суб'єктивності, воно є нероздільним з індивідуальною провиною, свободою і відповідальністю. Це таке використання специфічних здібностей (перед усе, свідомості і волі), яке спрямоване на руйнування людини і олюдненого світу. В феномені морального зла відбувається самознищення людського в людині, дегуманізація людей [6, с. 22].

Схожі думки висловлює і український вчений В.А. Малахов, вказуючи на те, що моральне зло має місце в тому випадку, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб'єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт [7, с. 127].

Щодо походження морального зла, зокрема, А. П. Скрипник виокремлює наступні дві головні його "протоформи", які умовно можуть бути визначені як ворожість і розпущеність. Перша з них виникає на підвалинах активного прагнення самоствердження за рахунок іншої людини і виявляє себе в різноманітних модифікаціях негативного відношення до неї [7, с. 35].

Принципово важливим для розуміння моральних добра і зла, пошуків способів і засобів утвердження першого і подолання другого на практиці є відповідь на запитання: чи є зло за своєю суттю лише чимось негативним, лише запереченням і руйнуванням добра - чи воно позначає якусь особливу самодостатню реальність, тобто субстанцію, що є співвідносною з добром, взаємно зумовленою, проте такою, що має власні витоки в бутті? [7, с. 34].

Августин у своїй "Сповіді" згадує часи, коли він був під впливом запальних проповідей маніхеїв. Далі в VП ст. Західна Вірменія стала місцем зародження так званої павликіанської (від імені апостола Павла) єресі. Павликіани вірили, що світ утворений за участю злого бога [8, с. 39].

Коли візантійські імператори силою своїх військ здолали цих єретиків, частину полонених поселили у Фракії (зараз це землі на кордоні між Болгарією, Грецією та Туреччиною).

Раніше чи пізніше однак віруюча людина повинна віднайти, задовольняючі відповіді на цілу низку запитань, що виникають при відмові від дуалізму. Чудово цю ситуацію описав Августин у «Сповіді»: «Правда, це Добро, найбільше й найвище, створило речі менш добрі за нього, однак і Творець, і створіння - усі разом добрі. Звідкіля ж береться зло? А може, та матерія, з якої Він створив ті твори, була зла, а Він оформивши й упорядкувавши, може, залишив у ній щось зле, чого не перемінив на добро?

Але чому ж? Хіба ж Він не мав сили? Він, Всемогутній, міг перетворити її й перемінити таким чином, щоб у ній не лишилося ні крихітки зла? Чому ж урешті саме з цієї матерії Він хотів зробити щось, а не міг ужити Своєї Всемогутності, аби знищити її зовсім?.. Або якщо Він несподівано відчув волю робити щось, то чому не міг у своїй Всемогутності краще зробити так, щоб вона перестала існувати, а щоб тривав тільки Він Сам, Він, Добро абсолютно правдиве, найвище й безконечне? Або, якщо це не було добре і якщо б Він, будучи добрим, не створив і не заснував чогось доброго, то чи не мав би Він ту злу матерію усунути й знищити дотла, замінивши її доброю, з якої міг би створити все? Бо ж Він не був би Всемогутнім, коли б не міг створити нічого без допомоги цієї матерії, якої Він Сам не створив »[8, с. 108].

Августин, як і його наставник Амбросій Медіоланський, вбачав причину зла в свобідній волі людини, Зло не є самостійною субстанцією, є збоченість волі. Августин писав: "Злом називається і те, що людина чинить і те, від чого вона потерпає. Перше - це гріх, друге - покара... Людина чинить зло, яке бажає, і потерпає від зла, якого не бажає". А в іншій праці "Енхиридіон Лаврентію" Августин наголошує на тому що зло виникло з добра, і іншим чином ніж в якому-небудь добрі не існує; і не було нічого іншого, звідки могла б виникнути будь-яка природа зла", що "з доброї природи людини може виникнути як добра воля, так і зла; і немає іншого джерела злої волі, окрім доброї природи ангела і людини" [8, с. 124].

Таким чином, добро і зло постають відносними, коли співвідносяться з вищим Благом, взірцем довершеності Краси і Добра. Але їх протистояння - абсолютне, коли воно "втілюється" в думки, слова і вчинки людини.

Нормативно-ціннісний зміст добра і зла визначається не тим, в чому вбачається джерело ідеалу чи вищого блага, а тим, що є його зміст [9, с. 65].

Отже, моральне зло не знищуване в тому сенсі, що іншого способу виявити себе суб'єктом моральної діяльності, виявити свій олюднений зміст, ніж обрати між добром і злом у людини немає.

Некласичне і постнекласичне визначення моралі


Етимологічно термін «мораль» походить до латинського слова «mos» (множина «mores»), що позначає «вдача». Інше значення цього слова - закон, правило, розпорядження. У сучасній філософській літературі під мораллю розуміється моральність, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм [10, с. 5].

Між етикою і мораллю не існує абсолютної межі. Етика і мораль мають свої спільні точки. По-перше, моральні норми та чесноти з’являються в безіменній стихії суспільної свідомості, проте можливості буденної свідомості обмежені і тому тут на допомогу приходить етика. По-друге, мораль – це не тільки вимоги до поведінки, але і певне їх обґрунтування. Моральна аргументація на рівні повсякденної свідомості несе випадковий, неповний характер, вона набуває розвитку і завершується в етиці.

По-третє, мораль не тільки фіксує те, що є, а й формує те, на що необхідно орієнтуватися; вона систематизує моральні вимоги, виділяючи серед них найбільш важливі, перспективні. Це вже, по суті, аналітичне завдання, яке переважно вирішується на рівні етичного осмислення дійсності. По-четверте, мораль може не тільки виражати, але часто і спотворювати реальні моральні відносини; звідси – важливе завдання етики: піддавати критиці реальну моральну свідомість, виявляти ступінь її відповідності дійсним моральним відносинам.

Специфіка етики як науки, в остаточному підсумку, визначається особливостями її об’єкта і предмета. Об’єктом вивчення етики є мораль. Предметом етики як науки виступають сутність, закони виникнення та історичного розвитку моралі, специфічні функції моралі, моральні цінності суспільного життя [11 ,8-9].

Мораль виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поводження людей у різних сферах їхнього життя. Мораль вважається одним із самих доступних способів осмислення людьми складних процесів соціального буття. Корінною проблемою моралі є регулювання взаємин і інтересів особистості і суспільства [12, с. 15].

Моральні ідеали, принципи і норми виникли з представлень людей про справедливість, гуманність, добро, суспільному благу і т.п. Поводження людей, що відповідало цим представленням з'являлося моральним, протилежне – аморальним. Іншими словами, морально те, що, на думку людей, відповідає інтересам суспільства й індивідів. Те, що приносить найбільшу користь. Природно, що ці представлення мінялися від століття до століття, і, крім того, вони були різні в представників різних шарів і груп. Звідси ж виникає специфічність моралі в представників різних професій. Усе сказане дає підставу говорити, що мораль має історичний, філософський, соціально-класовий і професійний характер[12, с.85].

Мораль – спосіб духовного буття людства, природно можливий спосіб людини бути людиною. Серцевиною етичної свідомості є моральний вибір і відповідальність за нього. Моральний вибір – це не одноразовий акт, а процес перманентний. Звідси постійний пошук, сумніви, корекції, вічна боротьба з собою й вічне собою невдоволення. «Ситуація морального вибору» є надзвичайно тяжкою й відповідальною. Людина не завжди є вільною в своєму моральному виборі. Моральний обов'язок іноді вимагає повстати проти власної думки. А погодження з громадською думкою може набути рис конформізму і, навіть, аморальності.

До того ж, сьогодні ми є свідками поширення моралізаторської демагогії. Блез Паскаль свого часу зазначив, що людство ділиться на дві категорії: грішники, що вважають себе праведниками та праведники, що вважають себе грішниками. Традиційно складною й суперечливою проблемою класичної етики є співвідношення моралі та моралізаторства. Чим більш розвинена моральність, тим критичніше людина ставиться до себе. Той, хто міг би давати об’єктивну моральну оцінку, не буде цього робити. А той, хто готовий до цього, не заслуговує довіри. «Мораль в її абсолютних домаганнях – не те, про що говорять і що виставляють на показ; це – те, про що мовчать і що приховують.

Через дієве слідування моральним заборонам, через відповідні їм негативні вчинки ми можемо мовчати так, щоб це було мовчання про мораль» [13, с. 5]. У філософській традиції моральність і прагнення до морального вдосконалення розглядались як необхідна умова для досягнення істини та добра. Моральнісні регулятори є надзвичайно могутніми й ефективними. Відомо, що Лактанцій переконав імператора Костянтина прийняти християнство для спасіння імперії від морального й духовного розкладу.

На моральне вдосконалення покладаємо надію і ми сьогодні. Проте, як слушно зазначав Ганс Йонас, змінюються часи, мусить змінюватися й етика. Раніше все спілкування з позалюдським світом, за винятком медицини, було етично нейтральним. Етична значущість з'являлася під час безпосереднього спілкування людини з людиною, тому традиційна етика була винятково антропоцентричною. Ставлення людини до природи нині набуває такого самого морального значення, як і ставлення людини до людини. По суті, це одне й те саме ставлення. І цю обставину мають на увазі, коли кажуть про перехід морального імперативу в імператив екологічний [14, с. 52].

Отже, мораль, як основа «практичного розуму», нині виявляє тенденцію до розширення традиційного поля міжлюдських стосунків. У міру ускладнення суспільних відносин в соціумі виникає необхідність більш точного визначення тих чи інших моральних норм у конкретних колізіях людського співіснування.

Специфіка мусульманської етики


Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлення індивіда до світу. Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з'ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Слід зауважити, що в своєрідній ролі, яку етика відіграє в філософії — вивіряти її ідеї про людство через їх реалізацію у взаєминах між людьми,— й полягає гуманістичний смисл етики, який визначає її роль у системі філософських знань.

Якщо говорити про мусульманську етику, то слід зазначити, що це узагальнене позначення комплексу морально-етичних переконань і вчень, що отримали розвиток у середньовічній арабо-мусульманській культурі. На сьогоднішній день взаємодія народів, націй, національностей є надзвичайно актуальною. Не обходить це питання взаєморозуміння і між релігіями. Найдавнішою і найбільш численнішою зі світових релігій є іслам. Так, як мусульманські країни знаходяться у центрі всезагальної уваги , особливо зараз, то звернення до нього завжди є актуальним. Існують значні відмінності в законах і традиціях різних держав та народностей, а значить, і в етиці. Етика ісламу теж має свою особливість. Розглядаючи етику раннього ісламу, обрядовість, догматизм, необхідно відзначити, що в основі цієї ідеології лежить іудейськохристиянський світогляд, але пристосований до примітивнішого суспільного устрою.

Мусульманський світ на основі етики ісламу, після пророка Мухаммеда, об'єднав декілька рас, безліч держав, величезну кількість племен, мов і народностей. Етика ісламу внесла порядок і взаєморозуміння до віруючих. Дозволене і заборонене етикою ісламу називається халалом і харамом. Етика ісламу вміщує в собі непорушні закони і правила, виконуючи які людина здійснює свій обов’язок перед Всевишнім Аллахом і користується ними як інструментом для будівництва й полегшення свого життєвого шляху. У цьому і є основне призначення та специфіка мусульманської етики.

Головні вимоги етики ісламу до етичної поведінки, заборони на недозволене містяться в сурах Корану, в Сунні та в збірках хадисів, в яких зафіксовані усні розповіді про Мухаммеда тих людей, які добре знали його. Дозволене й заборонене мусульманинові етикою ісламу розповсюджується на всі сфери життя: сім’ю, здоров’я,будинок, роботу, відпочинок, війну, але найбільш важливо з’ясувати, які вимоги халала і харама в соціальному житті суспільства.

Згідно з етикою ісламу, відносини в суспільстві між його членами будуються на двох принципах: на основі братерства і пошани до прав особистості. Будь-який вислів або дія, що ображають ці принципи, в етиці ісламу вважається харамом. З перших днів свого виникнення іслам не залишив ніякого ґрунту для фанатизму, етика ісламу забороняє правовірним мусульманам прославляти яку б то не було ідею ісламу.

Етика ісламу «наказує» бути справедливим, відплачувати за добро добром, бути щедрим, допомагати бідним тощо. Слово «іслам» означає «покірність». Відношення правовірного мусульманина до бога є відношення покірного, неміркуючого слуги, що сліпо виконує те, що йому судилося». Життєві проблеми проходять через етичну нормативну сітку, що рятує людину від панування над ним егоїстичних пристрастей і бажань.

Між іншим, ісламська етика сприяє створенню особистостей, що володіють високими морально-вольовими якостями. Іслам ставить людину в умови добра, створюючи громадський порядок без участі негативних сил, не затверджує лише вихованість і людські чесноти, але рекомендує способи знищення поганих навиків. Всі ті, хто має позитивне відношення до цих вимог, об’єднуються і називаються мусульманами. Посланник Аллаха Мухаммед узагальнює етичні норми мусульман таким чином: «Коли я один і коли я серед людей, Аллах повеліває мені жити його думкою і бути в його обсязі сприйняття з наступними заповідями:

  • не судити нікого, будучи в люті або в радісному стані;
  • вибирати «середній» шлях між багатством і бідністю;
  • відновити дружбу з тим, хто її перервав;
  • займатися розумовою діяльністю у момент мовчання;
  • роздавати блага тому, хто не подає руки;
  • бути справедливим.

Соціальні проблеми в ісламі ґрунтуються на милосерді, благородстві і чуйності. Зауважимо, у суспільстві іслам приділяє особливу увагу благородству. Проблеми взаємовідносин у ширшому колі включають питання і обов’язки щодо сусідів, близьких і родичів. Існує хадис про те, як слід відноситися до сусідів: «Не той мусульманин, який сам ситий, тоді як сусід його голодний»[16, с. 26 ].

Повага до батьків є одним з найважливіших розділів ісламського учення, якому приділяється особлива увага. Що стосується близьких і родичів, то пріоритети розташовуються в наступному порядку: батьки, чоловік або дружина, діти, сироти, близькі й далекі родичі, сусіди, друзі, знайомі, вдови і вдівці, що потребують допомоги, друзі мусульмани, інші люди й тварини. І кожній з цих категорій у Корані знайшлося місце і увага. Відповідальність ця надалі охоплює навіть все людство, тваринний світ, дерева й рослини. Іслам вчить, що погано поводитися з тваринами означає не підкорятися волі Бога. Тварини теж мають душу: «Якщо ти любиш Аллаха, то не можеш не любити його творіння», – вчить Коран [17].

Іслам очищує душу людини від себелюбства, від жорстокості і терору, від пихатості, розбещеності. Він, Іслам, – прихильник богобоязливих, самовідданих, дисциплінованих, справедливих. Він стимулює відчуття відповідальності і самоконтролю. Основні етичні чесноти ісламу створюють необхідні передумови для досягнення суспільного благополуччя у найвищому ступені [18,с.6 ].

Розглядаючи різні аспекти людських взаємовідносин, буде логічним описати і етику сім’ї, відносин між чоловіком і жінкою. В ісламі заохочується шлюб. Мусульманські шлюби ґрунтуються на підпорядкуванні законам Корану, на загальних переконаннях, цінностях, способі життя забезпечує їм міцний фундамент для побудови спільного життя. Від жінок потрібна повна цнотливість до шлюбу і від чоловіків – абсолютна відданість дружині.

Іслам вважає гідність жінок недоторканою і наполягає на тому, щоб з ними обходилися з належною їм пошаною. Від них же потрібно всіляко зберігати свою скромність і етичну чистоту. Розлучення ж допустиме лише у крайніх випадках, коли всі спроби примирення між чоловіком і дружиною потерпіли невдачу. Сім’я є осередком суспільства і утворює сукупність, що іменується державою.

Ісламська сімейна система приймає як єдине ціле чоловіка і дружину, матір і батька, дітей і родичів, захищає їхні інтереси. Тому в 58-ми державах ісламського світу не було і немає фактів відмови від дітей, батьків або родичів. Без сумніву, ісламська етика гідна наслідування. У ній описано навіть про те, як слід вітати один одного. У Корані сказано: «А коли до вас звертатимуться з вітанням, вітайте тим, що краще або відповідайте тим же».

Таке взаємовідношення народжує відчуття довіри і братерства між віруючими. Інформацією до роздуму є той факт, що країни з розвиненою економікою, що оволоділи новітніми технологіями, спромоглися послати людину на Місяць, так і не змогли перегородити шлях відчуженості, байдужості, а то й ненависті між своїми громадянами [16,с.12 ].

Таким чином, можна зрозуміти, що мусульманська етика є досить багатогранною та «корисною» для людей, адже вона виховує такі якості, як справедливість, доброту, любов до своїх ближніх, відданість сім’ї, повагу до старших тощо. У наш час все рідше можна зустріти людину з такими якостями, і тому, не дивлячись на всі міжетнічні, релігійні, економічні, політичні негаразди, слід більшу увагу звертати на свій внутрішній світ і знаходити у своєму серці місце для любові та доброти до своїх ближніх та людей, які тебе оточують, чому і вчить етика у мусульманській культурі.

Отже, можна зробити висновок, що іслам вплинув і продовжує значно впливати на суспільне життя людей, що виявляється в різних сферах їхнього життя, визначаючи моральні й духовні цінності. Ці етичні цінності мають значний вплив, оскільки етика ісламу, впливаючи на спосіб життя народів, що сповідають іслам, всесторонньо відбивається на їхній психології, менталітеті й життєвих уявленнях.

Вплив ісламської етики на сучасну європейську культуру


Зацікавленість до ісламу за останні десятиліття різко зростає. У поле зору як вчених, так пересічних віруючих потрапляють усі аспекти цього суспільно-історичного і духовно-культурного феномену: історія виникнення, специфіка функціонування, структура суспільства та державний устрій, основи віровчення, обрядово-культова практика, витоки великиких мусульманських цивілізацій і «мусульманського світу» загалом.

Сучасний процес ісламського відродження зумовлений багато в чому зовнішніми факторами (зокрема, міграційним кризою) і пов’язаний із ростом числа іммігрантів-мусульман, які шукають в ісламі підтримку своєї ідентичності. Даний процес можна охарактеризувати як «релігійне відродження, привнесене ззовні», пов’язане з нестачею в країнах Західної Європи внутрішніх джерел і ресурсів контрсекулярізації. Відбувається розвиток процесу десекуляризації, а ускладнення інтеграції іммігрантів-мусульман і зростання ісламського радикалізму створюють загрозу трансформації процесу релігійного відродження в релігійну радикалізацію.

«Мусульманський світ» в очах європейців завжди виглядав дивним, незрозумілим і загадковим. Європа сьогодні мусить не лише зважати, а й рахуватися з тими економічними і соціокультурними тендеціями, що відбуваються в ісламському середовищі; з шляхами та способами адаптації мусульманської культури в єропейському культурному просторі, не кажучи вже про доволі часті прояви екстремізму та релігійного фанатизму, що має своє ідейно-релігійне обгрунтування у вченні про джихад.

Пересторога з одного боку відбиває логіку ідейно-релігйного детермінізму священної біблійної історії, а з іншого, є результатом об’єктивних реалій співіснування християнського і мусульманського світу (обидва мають аврамічні корені). Ідейно-релігійне протистояння оформлено не лише на догматичному, а й суспільно-політичному рівні. Воно освячено як релігійною традицією, так цивільним правом ісламу.

Зайве доводити, що іслам сьогодні робить активну спробу впливати на сучасні суспільно-релігійні та суспільно-політичні трансформації не лише у Європі, а й в світі. Входження цієї віросповідної системи та способу життя у світовий загально-культурний процес у цілому, відбувається різними шляхами та у багатьох формах, основними серед яких є: нав’язування ісламської культури як системи цінностей, найадекватнішої до запитів сучасного віруючого та супільства, а також і силовий тиск, де активно застосовується доктрина джихаду.

Імперативне зіставлення суспільного і особистого, дійсного з ідеальним, окремого людського вчинку, здійсненого так, як треба робити, з тим, що однаково неминуче трапиться, стає джерелом і фактором активного морального виховання, моральною орієнтацією послідовників ісламу, кожний з яких якщо й може в силу людської слабкості діяти негідно, та принаймні не може не усвідомлювати цього.

Як відомо, іслам має ряд особливостей, що відрізняють його від інших монотеїстичних релігій, включаючи християнство. Одна з цих особливостей - спрямованість ісламського віровчення на впорядкування й освячення (сакралізацію) життя, яке регулює поведінку людини. Іслам не прагне перетворити людську природу й не протиставляє їй вищі цінності. У цьому розумінні він ближче, ніж інші світові релігії, до реальності, до земного життя, до повсякденного буття людини. Ісламська мораль – це не стільки список «роби» й «не роби». Її мета – розвиток особистості, яка знає й визнає, що людина – це посланець (повірений) Бога на землі, і вона хоче й прагне вдосконалювати природу людини всередині та зовні себе в гармонії з настановами Творця [19, с.88 ].

Іслам для його послідовників - це не тільки віра, але й спосіб життя. В етичному плані моральні норми, імперативи шаріату, основи ісламського права побудовані як такі, що не нав’язані ззовні, не виходять з висот божественної мудрості, що вчить і пропонує людині, як їй жити, а виростають з реальних можливостей і бажань людини, здатної зрозуміти й прийняти їх і розумом, і серцем. До того ж, ці нормативи виступають як універсальні правила життєвого устрою, незалежні від середовища проживання мусульман.

Іслам виявляється здатним функціонувати в різні часи й у різних просторах, апелювати до тих сторін людських моральних цінностей, які можна вважати якщо не вічними, то принаймні стійкими константами людського буття, свідомості й морального кодексу. Ісламська релігія, визначаючи, що людина не завжди буде самоудосконалювати свою моральність, утримуючись від спокус, обмежила випадки, коли індивід зі слабким характером має боротися з ними. Тобто краще заборонити чи обмежити, ніж сподіватися на людську відповідальність.

В ісламській релігії немає аналогів християнським заповідям, які віруючий має запам’ятати та засвоїти. Немає поняття того особливого, праведного життя, що відрізняє праведників від інших смертних і визначає моральну дистанцію між ними. В мусульманській релігії фактично праведником вважається кожен правовірний, кожен член умми (мусульманської общини), а мораль - це власне те, чим повсякденно живе громада, забезпечуючи своє здоров’я, самовідтворення, захист та інші життєві функції.

Своєрідну людяність й водночас практичність ісламської етики відзначали багато істориків етичної думки. «Людину, яка хотіла би познайомитися з етикою Корану в компактному викладі, - писав А. Гусейнов, - чекає розчарування. Мухаммед не залишив ані свій Декалог, ані свою Нагорну проповідь. Він не створив моральної доктрини, етика немов розчинилася в його світогляді: у теоретичній частині вона збігається з вірою, у нормативній - із правом. Однак відсутність етики у звично європейському розумінні даного поняття (як особливої сфери знання й культури) не означає відсутності в Корані етики взагалі» [12,с. 214].

Мусульманська етика - це етика конкретних норм. Вона практична, її цікавлять не загальні підстави поведінки, а її предметний зміст, як і що треба робити не взагалі, а конкретно, щодня.

Коран, хоча й торкається багатьох сфер людського життя - від права до повсякденного побуту, не містить однак системи правил, на підставі якої можна було б вирішити нові проблеми. Однією з перших спроб знайти вихід із цього складного становища було звертання до висловлень Мухаммеда і до його вчинків, норм поведінки. Все це було зібрано, записано й склало Сунну Пророка.Вона стала найважливішим доповненням до Корана, і в такий спосіб був істотно розширений базис, у якому можна було знайти відповіді на нові питання часу [17, с. 52].

З погляду мусульман, Коран - це і є те Божественне одкровення, що приніс людям Пророк Мухаммед, до нього були послання від Бога, але неправильно передані та перекручені. Вважається, що пророцтва Мойсея й Ісуса при численних усних переказах і перезаписах набули помилкового змісту, який вкоренився в текстах священних книг і виявити його можна тільки в порівнянні зі справжнім Одкровенням в Корані.

Отже, Коран - це останнє істинне Слово Боже, послане людям. Корані знаходимо, що не в тім благочестя, щоб на схід або захід погляд свій звернути, а в тім, щоб увірувати в Аллаха, в Судний день, в ангелів його, в Писання Святе і в пророків; щоб із любові до Бога добром своїм, своїми грішми - як би ними не дорожив - ділитися з тим, хто близький по крові, з сиротою, з бідняком, з подорожуючим, з тими, хто потребує допомоги, і з рабами (для їхнього викупу). І по годиннику молитви робити, платити милостиню; скріплений договір виконувати; і стійким бути, і терплячим у нещасті й у стражданні своєму, в усі хвилини страху - так має чинити праведник, вірний Аллахові [17, с177].

Яким шляхом піде розвиток ісламського світу - це питання має величезне значення для тієї частини людства, що не належить до мусульманського світу, оскільки він стає важливим політичним й економічним фактором для всієї земної кулі. До цього додається й та обставина, що згодом усе більше число мусульман буде проживати за межами власного мусульманського культурного простору, і їхні долі виявляться безпосередньо пов’язаними з долями тих, з ким вони будуть жити поруч.

Іслам значно впливає на суспільне й політичне життя різних країн і народів, проявляючись у різних сферах людського життя, визначаючи моральні й духовні цінності. Етика ісламу всебічно відбивається на психології, менталітеті й життєвому устрої народів, що сповідують іслам

Безумовно, переважна більшість мусульман прагне до мирного життя, однак їх уявлення про шлях до цієї мети сильно відрізняється від уявлень немусульман. Ці розбіжності значною мірою визначать характер і напрямок дискусій серед мусульман і немусульман у найближчі десятиліття.

Виходячи із зазначених вище внутрішніх диференціацій серед мусульманського населення, не можна не наголосити на їхньому розмежуванні, відокремленості та подекуди навіть конфронтації. Коли мова заходить про єдність мусульманського світу та його наступ на християнський світ, стає очевидним той факт, що такий умовивід просто абсурдний. Звісно, не можна відкидати єдність турецького населення в Німеччині чи алжирського у Франції. Небезпечною за наслідками може стати зростаюча дистанція від європейських філософських ідей та від європейської культури як один з чинників єдності мусульманського світу в Європі. Багато мусульман мають найбільші упередження проти західної музики і проти західного образотворчого мистецтва, оскільки воно порушує заборону Корана на зображення людей та їхніх тіл, а при зображенні оголеного тіла переходить, з ісламської точки зору, усяку міру сорому й поваги до моральності.

Все сказане вище свідчить про те, що нині мусульмани - більш ніж за всі останні сторіччя - перебувають у стані пошуків свого власного шляху. Ці пошуки ще більше прискорюються й стимулюються обставинами, які пов’ язані з економічними проблемами, труднощами, які виникають через швидкий приріст чисельності мусульманського населення, із професійними установками й інтересами молодих поколінь, нарешті, з тим, що імпортовані з Європи чи США моделі суспільного розвитку (такого типу, як націоналізм, соціалізм, капіталізм) показали свою непридатність для функціонування в самому мусульманському суспільстві.

Іслам - це релігія високої моральності, яка закликає до шляхетних вчинків. Пророк сказав: «Я був посланий лише для того, щоб моральність людську довести до досконалості». «Кращий з мусульман той, хто має кращу вдачу» (Бухарі).

Тому в Ісламі забороняється все, що може призвести до занепаду моралі в суспільстві. Кожна рядова людина повинна бути джерелом поширення високих моральних цінностей. Вона повинна пам'ятати, що її родина складає моральну першооснову для всього суспільства.

Таким чином, дотримуючись приписів релігії і поширюючи благо, мусульманин забезпечить собі схвалення та винагороду Всевишнього.

Єдиний шлях збереження суспільства - дотримання принципів толерантності та поміркованості. Іслам, представлений меншістю в Європі, не має потреби в його захисті, а потребує тих, хто б найкращим чином показав його красу, сенс, зміст і глибину. Необхідно дотримуватися універсального погляду на вирішення проблем, роблячи акцент на збереження самоідентичності мусульман. Будь-яка допомога немусульманам при цьому заохочується.

Мусульмани, які живуть на Заході, зобов'язані виконувати громадянський обов'язок і допомагати у розвитку суспільства в усіх сферах, допомагати забезпечувати стабільність і безпеку в країні, використовуючи всі права, надані їм законом. Іслам закликає до взаємного знайомства і співробітництва, поважаючи всі культурні і релігійні особливості.

Висновки


На протязі багатьох століть людство мріяло про щасливе та благополучне життя, наповнене високим змістом та засноване на ідеалах добра та справедливості, вірності та честі, порядності та товариській взаємодопомозі, красоті та гармонії.

Совість та доброта, честь та гідність, обов’язок та відповідальність – усі ці моральні поняття та цінності завжди висловлювали найглибші прагнення людства у його духовному розвитку, відкривали перспективи вдосконалення людини і надавали її життю гідність та значення. Значний вклад у духовні пошуки людства вносили і вносять релігія та мистецтво. Однак, тільки у етиці як філософській науці про світ моральних цінностей та цілей, мораль стає предметом спеціального інтересу у цілому.

Дана проблематика дуже швидко спровокувала активний інтерес щодо впливу ісламської етики на сучасну європейську культуру.

Етична своєрідність етики ісламу полягає в тому, що там представлені унікальні моральні норми, ці норми дані в їх єдності з іншими формами регуляції міжлюдських відносин, релігійним ритуалом, звичаєм, правом. Моральність в ісламі систематизована у вигляді певного кодексу, зведена до доступної для огляду сукупності загальних принципів. Ми знаходимо тут одиничні приписання (типу заборони на вживання свинини або вина), є норми, що регулюють відносини в певних сферах (у шлюбі, у питаннях спадкування і т.д.), є поняття, що узагальнюють конкретні моральні відносини й чесноти (справедливість, милосердя, совість, щедрість і ін.).

На відміну від християнсько-європейської етики, яку можна назвати етикою загальних принципів, мусульманська етика є етикою конкретних норм. Етика ісламу зважає на людські можливості й обставинами. У цьому змісті вона поблажлива до людині. Наприклад, мусульманинові забороняється їсти свинину, але якщо трапляється так, що нема чого їсти, крім свинини, то допускається відступ від даної заборони. Є обов'язок поста, але він не поширюється на вагітних жінок або тих, хто перебуває в неволі.

Норми мусульманської етики знають і допускають виключення, їх імперативність не можна вважати категоричною — за одним, зрозуміло, виключенням, яке стосується самого символу мусульманської віри, тобто основних положень віровчення. За віру можна й треба вмерти. Усе інше не варто людського життя. Коран — «керівництво для богобоязливих», він не наставляє на шлях віри, а вчить лише тому, як правильно втілювати віру.

На початку своєї роботи ми ставили перед собою ряд завдань, які і намагались вирішити:

  • дослідили основні етапи етичної проблематики;
  • виявили розвиток моралі ісламського світу;
  • з’ясували особливості ісламської моралі;
  • сформували цілісне та систематизоване знання промісце і роль ісламської моралі.

Необхідно враховувати реалії життя там, де живе мусульманська меншість, ісламська меншина на Заході, людські стосунки в ісламі, баланс між громадянством у Європі та збереженням ісламської особистості.

Питання про майбутній розвиток ісламського світу, впливу ісламської етики на сучасну європейську культуру, сьогодні перебуває у стадії руху і саме тому набуває актуальності. Вплив ісламської релігії на життя всього світу є надто великим і його не можна недооцінювати. Збільшення кількості ісламського населення поза його культурним простором змушує науковців все частіше звертати увагу на проблеми, що виникають через замкненість таких спільнот, неможливість прогресивного трансформування моральних норм, відкидання усіляких проявів прогресу.

Отже, все частіше виникає питання про ісламський шлях розвитку у сучасному світі. Водночас, щоб зрозуміти мусульман, знайти відповідь на виклик, що виникає на ґрунті протистояння культур, треба звернутися до релігії, етики ісламу, його моральних цінностей та переконань.

Список використаних джерел

  1. Етика. - К.: Юрінком Інтер, 2004.- 224 с.
  2. Релігійна філософія В.С. Соловйова (загальна характеристика й основні поняття). [Електронний ресурс].
  3. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування. - К.: ЦНЛ, 2005. -254с.
  4. Християнська етика і педагогіка: статті та уроки. - Острог:, 2001. - 312с.
  5. Біблія українською мовою. Переклад О. Гижи. [Електронний ресурс] : офіц. веб-портал.Українська Біблія онлайн –Режим доступу.
  6. Наумкин В.В. Ислам и мусульмане: культура и политика. Статьи, очерки и доклады разных лет. 2009.-230с.
  7. Малахов В.А. Курс лекцій: Навч. посібник - 3-те вид. - К.: Либідь, 2001. -384 с.
  8. Святий Августин.Сповідь / Пер. з латин. Ю. Мушака; П іслям . С. Здіорука. — К.: Основи, 1999. — 319 с.
  9. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. — М.: Гардарики, 2000. — 472с.
  10. Ломачинська І. М. Професійна етика. -К.: Ун-т "Україна",2005. - 227с.
  11. Якухно І. І. Етика: духовні засади. Навчально-методичний посібник. – Житомир: «Полісся», 2016. – 198 с.
  12. Гусейнов А. А. Философские заметки / А. А. Гусейнов // Вопросы философии. - 2009. – № 10. – С.3–16.
  13. Дробницкий О.Г. Понятие морали: Историко-критический почерк. – М., 1984.
  14. Джон Д. Реконструкция в философии / Джон Дьюи. –М. : Логос, 2001. -162 с.
  15. Иванов В.Г. История этики средних веков, Изд-во «Крафт +», 2002.-156 с.
  16. Ислам, общество, культура ./ ред. Селезнев, Омск, Востоковедный сборник. – Вып. 5. –2003. – С. 106 – 112.
  17. Коран. Переклад смислів з арабської мови. Видавництво «Основи<», - 433с
  18. Анисимов С.А. Мораль и поведение. М., Мысль, 1985. – с. 10.
  19. Хасан Хатхут .Розумне читання мусульманина – м. Ічня: «Формат»,2019. –148 с.


Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться посиланням з друзями:

Статистика