Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="https://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...
манявський монастир
Тематика проекту: 
Історія
Автор проекту: 
учні 8 класу
Керівник проекту: 
Струтинська Р.В.
Найменування навчального закладу: 
Манявський НВК

Автор готового дослідницького проекту з історії "Манявський Скит – український Афон з’ясувує історію Скиту Манявського та його вплив на релігійне життя українських земель у XVII – XXI століттях. У процесі цієї роботі учні 8 класу розвинули вміння узагальнювати матеріал; виховали інтерес до минулого рідного краю, покращили свої знання в області релігії.

Докладніше про проект:


У проекті з історії "Манявський Скит – український Афон" використано метод аналізу історичних даних.

В ході роботи над проектом автор дізнається більше про історію православного чоловічого монастиря у селі Манява, з’ясовує, чому Скит Манявський називають українським Афоном. Учні 8 класу відвідали Скит та поспілкувалися з настоятелем монастиря о. Феогностом, який розповів, як з’явився та змінювався монастир за всі роки його їснування та яке значення це місце має для вірян.

Практичне значення науково-дослідницької роботи з історії "Манявський Скит – український Афон" полягає у тому, що матеріали даного проекту можуть використовуватися вчителем при поясненні тем з циклу: «Наш край XVII – XХ століттях», а також учнями при підготовці до уроків та для розширення своїх знань про рідний край. Створення цього проекта покращило навички роботи учнів з різними джерелами інформації, наповнило їх почуттям духовності та любові до ближнього.

Зміст

Вступ
1. Історія Скиту Манявського.
2. Легенда про заснування Скиту.
Висновки
Список літератури
Додатки(фотографії)

Вступ


Скит Манявський — аскетичний чоловічий монастир східного обряду, визначний осередок духовності, культури й мистецтва України. Був одним із осередків культурного та релігійного життя в Галичині. Сьогодні Скит відвідує багато паломників та туристів. Саме тому ми вирішили ще раз відвідати монастир та зібрати якомога більше матеріалів з історії Скиту Манявського.

Об’єктом даного дослідження є Скит Манявський – чоловічий монастир у селі Манява.

Хронологічні рамки дослідження: 1608- 2017 рр.

Мета проекту: з’ясувати історію Скиту Манявського та його вплив на релігійне життя українських земель у XVII – XXI століттях.; розвивати вміння узагальнювати матеріал; виховувати інтерес до минулого рідного краю.

Передбачувані результати: ми з'ясуємо,чому Скит Манявський називають українським Афоном; ми відвідаємо Скит та поспілкуємося з настоятелем монастиря о. Феогностом; у нас покращаться навички роботи з різними джерелами інформації, ми наповнимося почуттям духовності та любові до ближнього.

Кінцевий результат:

  • презентація;
  • результати досліджень про історію Скиту Манявського;
  • виготовлення буклету;
  • екскурсія до Скиту Манявського.

Практичне значення: матеріали даного проекту можуть використовуватися вчителем при поясненні тем з циклу: «Наш край XVII – XХ століттях», а також учнями при підготовці до уроків та для розширення своїх знань про рідний край.

Історія Скиту Манявського


Скит Манявський – православний чоловічий монастир знаходиться у мальовничій гірській місцевості села Маняви на Прикарпатті. За суворість уставу та аскетизм Манявський Скит був названий "другим” Афоном.

Засновником та першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький родом з м. Тисмениці. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 році створено чернечу общину. Перша келія була зведена у 1611 році. У 1618 році у Скиті проживало 40 монахів, а з 13 квітня 1619 року на цій території почали споруджувати церкву Воздвиження Чесного Хреста, фундаторкою будівництва якої була Марія Могилянка, дочка колишнього воєводи і господаря Молдавського Єремії Могили.

У 1620 р., пізніше в 1748 році Скит отримав ставропігію від Константинопольського патріарха. З 1621 р. монастир був обнесений кам'яним муром з трьома оборонними вежами, за якими ховалися жителі навколишніх сіл під час нападів турків і татар.

Протягом XVII ст. сформувався ансамбль мурованих споруд, з яких збереглися: фрагменти оборонних мурів; в’їзна башта (1681-1684 рр.), яка одночасно виконувала функції оборонної башти та дзвіниці; оборонна башта майже в центрі муру, зверненого в бік гори Вознесінки; висока башта (“Скарбниця”); руїни трапезної, монастирських келій та другої в’їзної башти (дорога пронизувала монастирське подвір’я наскрізь). Відомо, що Воздвиженська церква збудована на зразок Спаської церкви Межигірського монас-тиря поблизу Києва.

У 1628 році Скитові підпорядкову-валося 556 православних монастирів. Про цей факт засвідчує підпис ігумена Скиту – Феодосія: "Многогрішний Феодосій ігумен Скитський і Угорник, Прот монаcтирей воєводства Руського, Белзького і Подольського...”. Монастир мав значний вплив на галицькі монастирі в Уневі, Улючі, Лаврові, Підгірцях, Погоні, Крехові.

Скит був духовним трибуналом при виборі митрополитів на Львівську кафедру і на видання богослужбових книг. Відомий істориик М.Грушевський у праці «Історія України-Руси», т.V писав: «Роки 1632-1647 можемо вважати періодом найбільшого піднесення Манявського Скиту». Скит підтримував зв’язки з Польщею, Молдавією, Кримом, Німеччиною, Литвою, Румунією, Грецією, Росією.

20 квітня 1656 року у Києві Богдан Хмельницький надав двом ченцям Скиту листи до московського царя Олексія Михайловича, своєрідну охоронну грамоту. Під час польсько-турецької війни у 1676 році Ібрагім-паша зруйнував монастир. Скитський літописець писав: « … братія наша і народа розного множество от огня і меча пострадало…». До 1681 року монастир був відбудований.

Понад півтора століття Скит ревно охороняв православну віру і залишився єдиним її оплотом в Західній Україні, не приєднавшись до унії. Водночас, незважаючи на всі старання російських духовних і світських зверхників, він не належав до складу російської церкви, ніколи не проклинав Мазепу та інших національних героїв України.

Дуже багато видатних осіб нашої української історії пов’язані з Скитом Манявським. Окрім православних молдавських покровителів, благодійниками і причетниками, а то й ченцями Скиту були Касіян Сакович, Кирило Ставровецький, Йов Залізо (Почаївський). Відомі краєзнавці В. Грабовецький та І.Скрипник вважали, що у Скиті похований гетьман України І.Виговський з дружиною, молдавський господар Василь Туркул з дружиною та донькою.

У 1744 році Скит Манявський відвідав ватажок опришків Олекса Довбуш. В. Грабовецький у монографії «Карпатське опришківство» писав, що

« 6 липня 1759 року… загін опришків на чолі з Іваном Бойчуком вступили до Скиту Манявського, де ченці зустріли їх як переможців…».

Протягом століть Скит Манявський був центром духовності, мав велику бібліотеку, книги якої після закриття були передані Львівському університето-ві, духовній семінарії, монастирям. Українськимй живописець Йов Кондзеле-вич створив для Скиту іконостас. Пізніше після закриття монастиря іконостас знаходився у церкві с. Богородчани. З 1924 р. іконостас перебуває у Національному музеї у Львові ім. Андрія Шептицького.

Манявський Скит мав велике господарство. Монахи створили штучне озеро, побудували млин. Вони мали право «побирати в місцевих банях щороку безплатно по два черени сировиці і переробляти її на сіль бочкову». Скитські умільці виготовляли натільні хрести, дерев’яні мисники, кошики з лози, бочки для солі.

У 1785 році Манявський Скит був закритий австрійським імператором Францом-Йосифом, на численні звернення уніатського єпископа Петра Белянського, який доносив до цісарського двору про підтримку монахами обителі Коліївщини. Монастир користувався великою популярністю серед населення, будучи єдиним осередком православ’я в Галичині.

В неділю і свята всі люди йшли в монастир, сільські греко-католицькі храми залишалися пустими, а духовенство збіднілим. Закриття монастиря викликало великий жаль у галицького народу. Монахи часто поверталися, відвідували руїни своєї обителі. Селяни нерідко бачили старця в чорній рясі.

Протягом XVIII- I половини ХХ століть карпатський Афон стояв пусткою. Впродовж 1970-1980 років львівські реставратори під керівництвом І.Р. Могитича відновлювали руїни Скиту. У 1980 році було відкрито історико- архітектуриний музей Скит Манявський. У 1995 році на кам’яному мурі встановлено меморіальну дошку Йову Княгиницькому.

28 травня 1998 року на місці музею було відкрито Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир. 30 листопада 1999 року повністю, був переданий Івано-Франківській єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, що дало поштовх другому відродженню святині. На Різдво Христове 2002 року і 12 січня 2003 року Президент України Леонід Кучма, відвідав Манявський монастир та взяв відбудову під свій патронат. 30 червня 2003 року в Манявський монастир була передана велика святиня - чудотворна ікона Пресвятої Богороди- ці Манявської – Ізбавительниці від злих (ХVІІІ ст.).

9 листопада 2013 року митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф освятив новозбудований Спасо-Преображенський храм скиту та відправив першу Божественну літургію. Завдяки сприянню співголів Всеукраїнського благодійного фонду Володимира Грабовецького та Юрія Дерев'янка 12 жовтня 2012 року відкрито та урочисто освячено монумент гетьману України Іванові Виговському. На сьогоднішній день монастир відвідують паломники та туристи не тільки з нашої країни , а й з усього світу. Отож, ми радо запрошуємо всіх відвідати цей український Афон – Скит Манявський за адресою:

Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Манява,
вул. Скитова, 16;
Україна
77772
Телефон:
0342 71 68 037
Мобільний:
+38(097) 71 80 799

Легенда про заснування Cкиту у Маняві


Було то дуже-дуже давно, ще тоді, коли Галич був столицею князя Данила. З Київської Печерської лаври були вигнані два монахи за якусь провину. Щоб спокутувати свій гріх, вони мали ходити Україною доти, поки не знайдуть джерело з водою, яка б дорівнялась до води Печерського джерела, а тоді на тім місці заснувати скит, тобто монастир.

Один чернець мав з собою золотий хрестик, а другій — пляшку води з джерела Печерської лаври та ще терези. Йшли вони від села до села, з міста у місто та й за півроку своїх блукань дійшли до Карпат. У місцині понад Бистрицею, коло Солотвина, зупинились трохи перепочити. Помолились Богу, підживились дикими плодами й ягодами, яких в тих лісах було видимо-невидимо, а відтак стали лаштуватись в дорогу.

Спустились до берега Бистриці, щоби зважити воду, й зустріли там молодого рибалку, котрий сидів над берегом і ловив сіткою рибу. Рибалка чемно привітався до монахів, розпитався, з яких вони країв, а довідавшись, звідки вони та навіщо прийшли в карпатську землю, попросив, щоби загостили до його печери.

Насправді то був не рибалка, а чорт, що його послав Люципер на сей світ, аби вигнати тих монахів і не допустити до важення води Бистриці та побудови на тім місці скиту. Ченці, не підозрюючи підступу, прийняли запрошення, а коли зайшли в печеру рибалки, тесові двері самі замкнулися з великим гуркотом. Ченці злякались, збагнувши, що потрапили у пастку до злого духа. Але потім поклались на волю Божу і заспокоїлись.

Крім стола, а властиво не стола, а пенька замість нього, не було у печері нічого. Рибалка запросив їх сідати коло пенька, а сам вийняв з якогось закамарка великій кам'яний дзбан з вином і горнятка та почав частувати своїх гостей. Ченці, перехрестивши вино, зробили кілька ковтків. Рибалка обурився тим і попросив цього більше не робити. Ченці, почувши таке, остаточно впевнились, що потрапили на гостину до злого духа. Отже, вина більше не пили, лише просили господаря, щоби випустив їх з печери. Рибалка зареготався, кажучи:

— Я випущу вас тоді на волю, коли ви мені підпишетесь, що залишите зараз цю околицю та підете туди, звідки прийшли!

По тих словах щось загуло, загуркотіло, і з'явилось зразу багато чортів. Чернець, котрий мав золотий хрест, приклав його до дверей, і вони враз відчинились, і так він вийшов з печери. Другий чернець, котрий мав воду з лаврського джерела, побачивши купу чортів навколо себе, почав кропити їх свяченою водою. Чорти, побачивши, що нічого не вдіють, почали рити землю і втікати виритою норою, аж вийшли на те місце, яке нині зветься Манявою. Блукали цілий місяць ченці лісами, нічого не знаючи про долю один одного.

По місяцю обидва монахи зійшлися знов, зважили воду, і якраз вона дорівнялась вазі води з джерела Печерської Лаври.

Отже, тут було призначено їм осісти. Вибрали вони відповідне місце під монастир, сповістили про це до Києва і отримали поміч на будову скиту. Але поки будували скит, ченці оселились у печері під скелею, яку тепер називають Блаженним Каменем. Та скеля слугувала їм за чернечу келію і каплицю.

Зрозуміло, скеля виглядала колись інакше, не так, як нині. Монахи розчистили землю від корчів тернини, зробили двері, а перед печерою завели город, де садили ярину і сіяли збіжжя. В тій печері прожили монахи дев'ять літ, а по дев'яти літах став тут гарний монастир, званий Скит Манявский. Він стояв довгі літа, аж у XVIII столітті зруйнувало його вороже військо, а цісар Йосиф II скасував його зовсім.

Висновки


У процесі роботи над проектом з історії "Манявський Скит – український Афон" ми з’ясували історію Скиту Манявського та його вплив на релігійне життя українських земель у XVII – XXI століттях.; навчилися узагальнювати матеріал. Ми з'ясували, чому Скит Манявський називають українським Афоном, відвідали монастир та поспілкувалися з настоятелем монастиря о. Феогностом. І, ми віримо в те, що відродження Скиту буде сприяти розвитку духовності, відродженню українських традицій і культури, буде укріплювати нас у прадідівській православній вірі і прививати любов до нашої Святої Православної Церкви та України.

Підсумком роботи над проектом стали презентація, буклет та екскурсія до Скиту Манявського. Матеріали даної дослідницької роботи можуть буди використані вчителем історії при поясненні теми: «Наш край у XVII – XX столітті», а також учнями при підготовці до уроку, з метою розширення своїх знань про рідний край. Також, наш проект сприятиме формуванню у дітей почуття патріотизму та любові до рідного краю, розвиватиме інтерес до минулого України.

Список літератури

  1. Бабій В. Скит Манявський (Короткий краєзнавчий путівник).- Івано-Франківськ : Місто НВ, 2003.- 16 С.
  2. Великий Скит у Карпатах / голов. ред. М.В. Кугутяк. - Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2015.- 514 С.
  3. Грабовецький В.В. Нариси історії Прикарпаття(ХVI - I п.ХVII ст.).-ІваноФранківськ, 1993.- 210 С.
  4. Грабовецький В.В.Гуцульщина ХІІІ-ХІХ століть.- Львів: Вища школа, 1982.-150 С.
  5. Звід пам’яток Івано-Франківської області. Богородчанський район.-Івано- Франківськ: Лілея –НВ, 2008.- с.183-196.
  6. Миронюк І., Фіглевський М. Скит Манявський.- Івано-Франківськ: Лілея –НВ, 2008.- 68 С.
  7. Скрипник І.Р. Нариси історії Скиту Манявського.- Богородчани: Галичина,1994,- 120С.
  8. Скрипник І.Р. Скит Манявський. Історико-архітектурний музей. Путівник.- Івано-Франківськ: Облполіграфвидав, 1989.-28 С.
  9. Треф’як Я, Арсенич П., Бабій В. Історико-краєзнавчий довідник Прикарпаття.-Івано- Франківськ: ОІППО.- 2008.- с.119-120.
  10. Целевич Ю.Історія Скиту Манявського.- Львів.- 1887.-136 С.

Додатки

1. Малюнки:

скит 1

Західні ворота Скиту Манявського.
Художник Іван Деркач

скит 2

Трапезна монастиря – скиту 1611р. в с. Манява.
Художник З. Соколовський

2. Фотографії

скит 3

Опрацювання літератури про Скит Манявський

скит 4

По дорозі до Скиту

скит 5

На подвір'ї Скиту

скит 6

Настоятель Скиту Манявського о. Феогност розповів про пам’ятник гетьману І. Виговському


Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться у соціальних меражах:

Статистика