Вплив синтетичних миючих засобів на здоров’я людини

Учнівська науково-дослідницька робота з хімії на тему "Вплив синтетичних миючих засобів на здоров’я людини" була створена ученицею 11 класу для того, щоб довести токсичний вплив синтетичних миючих засобів (СМЗ) і фосфатів у складі пральних порошків на людину та ознайомити з результатами дослідження користувачів пральних засобів.

Докладніше про роботу:

Учениця 11 класу у дослідницькій роботі, виконаної в рамках проєкту з хімії про токсичний вплив синтетичних миючих засобів на здоров’я людини, розповідає історію появи мила та винаходження синтетичних миючих засобів. В міні-проєкті перелічені види миючих засобів та їх хімічний склад, а також з'ясовано, як впливають СМЗ та фосфати на здоров’я людини. З результатами проведеного дослідження можно ознайомитися через діограму, представлену автором роботи.

У практичній частині дослідницької роботі над проєктом учениця 11 классу провела дослідження впливу синтетичних миючих засобів (СМЗ) на здоров’я людини, виконала дослід і визначила токсичний вплив пральних засобів на людину. Автор зробила аналіз споживацького попиту на пральні засоби серед вчителів Кочубіївської ЗОШ. У дослідницькій роботі представлені альтернативні синтетичним природні СМЗ, а також розповідається, як із натуральних речовин зробити в домашніх умовах миючі засоби.

Зміст

Вступ
1. З історії про мило і СМЗ.
2. Види миючих засобів та їх хімічний склад.
3. Влив СМЗ на здоров’я людини.
4. Результати дослідження.
4.1. Визначення токсичного впливу пральних засобів на людину.
4.2. Аналіз споживацького попиту на пральні засоби серед вчителів Кочубіївської ЗОШ.
5. Природні СМЗ.
5.1. Прання за рецептами природи.
5.2. Як із натуральних речовин зробити в домашніх умовах СМЗ.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Ми з дитинства знаємо, що "чистота – запорука здоров’я". А забезпечуємо чистоту за допомогою води, мила і синтетичних миючих засобів. З тієї пори, як людина почала робити одяг з тканини, її хвилювало питання очищення цього одягу.

Процес позбавлення одягу від бруду отримав назву прання. Проте далеко не всяке забруднення вдавалося прибрати з одягу простою водою, і найперші миючі засоби з'явилися для того, щоб відпирати одяг від жиру. Ці миючі засоби були в основному рослинного походження, наприклад корінь мильнянки, який широко використовували слов'яни, або мінерального, як калієва зола. Згодом, коли було винайдено мило, якраз воно стало основним миючим засобом на довгий час.

Крім прання білизни, тобто очищення його від бруду, з початком виготовлення кольорових тканин виникла проблема збереження кольору, а білі тканини, що з'явилися після кольорових, породили проблему вибілювання. Спочатку для цієї мети використовувалися натуральні засоби, які, на жаль, не сприяли збереженню тканин. Через багатократні прання одяг або білизна досить швидко занепадали і приходили в непридатність.

З часом розвиток хімії сприяв створенню синтетичних миючих і вибілюючих засобів, які справлялися з очищенням і вибілюванням тканин краще, ніж натуральні. Еволюція миючих засобів продовжується і у наш час. Вони зазнають певних змін, що дозволяють поліпшити якість прання і потурбуватися про збереження зовнішнього вигляду тканин і їх міцності.

Мета дослдницької роботи: доведення токсичного впливу синтетичних миючих засобів (СМЗ) і фосфатів у складі пральних порошків на людину та ознайомлення з результатами дослідження користувачів пральних засобів.

Предмет дослідження – вплив синтетичних миючих засобів (пральних порошків) на здоров’я людини.

Об’єкт дослідження - здоров’я людини.

Завдання роботи:

• опрацювати літературу з даної проблеми;
• дослідити токсичний вплив СМЗ і фосфатів на людину;
• проаналізувати споживацький попит на пральні засоби серед вчителів Кочубіївської ЗОШ;
• ознайомити із результатами дослідження користувачів синтетичних миючих засобів.

Методи дослідження: спостереження, опитування, аналіз.

Практичне значення полягає в тому, що результати роботиєважливим кроком для розуміння шкідливості використання неякісних пральних засобів для здоров’я людини. Донесення результатів проекту до якомога ширшого кола споживачів має сприяти формуванню екологічного мислення і відповідальності кожного за своє здоров’я.

Давайте повернемося у далеке минуле і дізнаємося про мило та СМЗ багато цікавого. Так, у давні часи волосся для краси намазували оліями і пахощами. Цю властивість і використовували чотири тисячоріччя назад, створивши милоподібну напіврідку речовину "сапо". Застосовували її не стільки з гігієнічними, скільки з косметичними цілями. Липка, що легко засихає, що швидко змивається маса служила для укладання волосся. Згадаєте мудрі спорудження на головах і закручені в дрібні джгути бороди на зображеннях древніх вавілонян.

Коли й де з'явилося мистецтво варити мило — ніхто не знає. У багатьох народів світу існує вираз «посипати голову попелом». У старі часи був такий звичай: у дні жалоби й горя на голову сипали золу, а у дні свята волосся змащували жиром. Якщо зола й жир змішувалися (були дні, коли горе й радість існували водночас), то утворювалася шкірка непривабливого вигляду. І, напевно, люди помітили, що таке волосся миється у воді краще, ніж звичайно. Пізніше таку миючу суміш жиру й золи почали виготовляти в горщику та кип'ятити. Так було одержано перше мило. А було це близько 2 тисяч років тому.

Але миловаріння як ремесло виникло в Європі лише в XIV столітті.

Найдавніша письмова згадка про мило в європейських країнах зустрічається в римського письменника та вченого Плінія Старшого (23-79 рр. н. е.). У трактаті «Природнича історія», що, по суті, був енциклопедією природничо-наукових знань античності, Пліній писав про способи приготування мила шляхом омилення жирів. Мало того, він писав про тверде та м'яке мило, яке одержують в результаті ви-користання соди (Na2СО3) і поташу (К2СО2) відповідно.

Раніше для прання одягу використовували луг, який одержували, обробляючи золу водою. Це було до тих часів, як стало відомо, що зола, одержана шляхом спалювання палива рослинного походження, містить поташ. Про мило згадує у своїх трактатах і німецький лікар Гален, який жив у II ст. н. е. А от Ізабелла Кастильська, яка наприкінці XV ст. стала королевою Іспанії, увійшла в історію завдяки своїй відвертості: вона зізналася, її тіло за все життя милося лише двічі — коли народилася й напередодні весілля.

Не кращими були справи й два століття тому: поки постарілі «три мушкетери» з приводу й без нього оголяли свою зброю за короля, Людовік XIV, який почувався серед знаті некомфортно, підписав вердикт, яким зобов'язував усіх відвідувачів палацу використовувати міцні парфуми, щоб їх аромат заглушав неприємні запахи брудних тіл та одягу.

Розвитку миловаріння сприяла наявність сировинних джерел. Наприклад, марсельська миловарна промисловість, відома з епохи раннього Середньовіччя, користувалася оливковою олією та содою. Оливкову олію одержували простим холодним пресуванням плодів оливкових дерев. Олія, одержана після перших двох пресувань, використовувалася для харчових цілей, а після третьої— для переробки на мило.

Марсельське мило було важливим товаром торгівлі вже у IX столітті. Воно поступилося своїм місцем у міжнародній торгівлі венеціанському милу лише наприкінці середніх віків (XIV ст.). Крім Франції, миловаріння в Європі розвивалося в Італії, Греції, Іспанії, на Кіпрі, тобто в районах, де ростуть оливкові дерева. Перші німецькі миловарні були засновані в XIV столітті.

Незважаючи на те, що наприкінці епохи Середньовіччя в різних районах існувала досить розвинена миловарна промисловість, хімічна суть процесів, звичайно, була незрозумілою.

Лише на рубежі XVIII та XIX століть було виявлено хімічну природу жирів і внесено ясність у реакцію їх омилення. У 1779 році шведський хімік Шеєле показав, що під час взаємодії оливкової олії з оксидом Плюмбуму та водою утворюється солодка й розчинна у воді речовина. Вирішальний крок на шляху вивчення хімічної природи жирів зробив французький хімік Шеврель. Він відкрив стеаринову, пальмітинову та олеїнову кислоти як продукти розкладу жирів унаслідок їх омилення водою та лугами.

Солодку речовину, одержану Шеєле, Шеврель назвав гліцерином. Цим ученим ми зобов'язані відкриттям, що мило може бути одержане з найрізноманітніших жирів, а вчений Леблан розробив порівняно простий і дешевий спосіб виробництва каустичної соди (Nа2СО3), необхідної для виготовлення з цих жирів мила.

Перший синтетичний миючий засіб з'явився тільки в 1916 році. Винахід німецького хіміка Фріца Гюнтера призначався для промислового використання; побутові синтетичні миючі засоби, більш-менш не шкідливі для рук, почали виробляти лише в 1933 році. З тих часів було розроблено цілу низку синтетичних миючих засобів вузького призначення, а їхнє виробництво стало важливою галуззю хімічної промисловості.

Значення мила і миючих засобів велике. Відомо, що на 1 см3 шкіри здорової людини знаходиться від 100 тис. до 1 млн мікроорганізмів. Шкіра виділяє особливі захисні речовини, що руйнують білки бактерій. У разі її забруднення різко знижується виділення цих речовин. Під час миття зі шкіри віддаляється до 1,5 млрд мікробів. Уже з цього випливає, що шкіру й одяг потрібно утримувати в чистоті.