Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="https://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...
антропоніміка
Тематика проекту: 
Українська мова
Автор проекту: 
Сіденко Наталя
Керівник проекту: 
Антонова Євгенія Миколаївна
Найменування навчального закладу: 
НВК ЗОШ № 16 м. Лисичанськ

У готовому дослідницькому міні-проекті з української мови на тему "Антропоніміка міста Лисичанськ" автор вивчає антропоніми (прізвища, імена, по батькові, прізвиська) Лисичанська в етимологічному, діахронічному, лексико-семантичному, словотвірно-структурному аспектах.

Докладніше про проект:


Навчальна дослідницька робота і проект з української мови на тему "Антропоніміка міста Лисичанськ" виконана ученицею 11 класу, яка розглянула основні теоретичні засади антропоніміки, проаналізувала і класифікувала антропоніми Лисичанська в етимологічному, діахронічному, лексико-семантичному, словотвірно-структурному аспектах, та зробила висновки щодо основного складу лисичанського антропонімікону та його зміни протягом ХХ ст.

У прдставленному проекті "Антропоніміка міста Лисичанськ" було розглянено антропонімію міста Лисичанська, зокрема по батькові, як додаткове джерело вивчення чоловічих імен, та прізвиська - їх соціальні різновиди і мотиви виникнення. 

Учнівська дослідницька робота актуальна, бо всебічне вивчення антропонімії, зокрема збір конкретного антропонімного матеріалу, належить до найактуальніших проблем українського мовознавства. Дослідження регіональної антропоніміки доповнює картину української ономастики.

Зміст

Вступ                                                                       
1. Теоретичні засади антропоніміки.              
1.1. Антропоніміка як окрема галузь ономастики.                    
1.2. Типові сучасні антропоніми.                                       
Висновки до розділу 1
2. Антропонімія міста Лисичанська.       
2.1. Класифікація лисичанських прізвищ у словотвірно-структурному і лексико-семантичному аспектах.                         
2.2. Етимологічний та діахронічний погляди на імена міста Лисичанська.
2.3. По батькові як додаткове джерело вивчення чоловічих імен. 
2.4. Прізвиська: соціальні різновиди і мотиви виникнення.       
Висновки до розділу 2
Висновки                                                                    
Список використаної літератури                              

Вступ


Актуальність дослідження. Антропонімія як система власних особових назв заслуговує ґрунтовного вивчення як з теоретичного, так і з практичного погляду. Ця наука має важливе значення для адміністративно-юридичної практики, для упорядкування засобів ідентифікації населення, збагачення національного іменника. До найактуальніших проблем українського мовознавства належить всебічне вивчення антропонімії, зокрема збір конкретного антропонімного матеріалу. Дослідження регіональної антропоніміки доповнює картину української ономастики.

Незважаючи на помітні успіхи, в цій галузі досі існують проблемні аспекти. Зокрема, дослідження антропонімів найчастіше здійснюється на синхронічному рівні, а історичний матеріал рідше стає об’єктом вивчення. Дискусійними залишаються питання словотвірної класифікації антропонімів, автохтонності українських прізвищ, їх територіального поширення. Антропонімія міста Лисичанська досі не була предметом комплексного ономастичного вивчення, тому вона потребує дослідження в етимологічному, діахронічному, лексико-семантичному, словотвірно-структурному аспектах.

Об`єкт дослідження: антропоніміка як окрема галузь ономастики.

Предмет дослідження: антропонімія міста Лисичанська.

Мета дослідження: проаналізувати антропоніми (прізвища, імена, по батькові, прізвиська) Лисичанська в етимологічному, діахронічному, лексико-семантичному, словотвірно-структурному аспектах.

Завдання дослідження:

  1. Розглянути основні теоретичні засади антропоніміки.
  2. Проаналізувати і класифікувати антропоніми Лисичанська в етимологічному, діахронічному, лексико-семантичному, словотвірно-структурному аспектах.
  3. Зробити висновки щодо основного складу лисичанського антропонімікону та його зміни протягом ХХ ст.

Джерела дослідження: бази даних лисичанського паспортного столу.

Список скорочень

герм. – германське
гр. – грецьке
д.-герм. – давньогерманське
д.-євр. – давньоєврейське
д.-рус. – давньоруське
кельт. – кельтське
лат. – латинське
нім. – німецьке
рос. – російське
сканд. – скандинавське
слов. – слов’янське
фр. – французьке

Антропоніміка як окрема галузь ономастики


Власне ім’я розглядається переважно як мовне явище в аспекті його лінгвістичного та історичного розвитку. Ім’я – це знак, на основі якого індивідуалізується та ідентифікується особа. Власні найменування людей як типові номінативні одиниці є об’єктом вивчення різних наук, зокрема мовознавства, етнографії, історії, державного права, естетики, психології, філософії.

Ономастика (від грец. «мистецтво давати імена») — розділ мовознавства, що вивчає власні назви, їх будову, системну  організацію, функціонування, розвиток і походження.

Антропонімія як система власних особових назв заслуговує ґрунтовного вивчення як з теоретичного, так і з практичного погляду. Ця наука має важливе значення для адміністративно-юридичної практики, для упорядкування засобів ідентифікації населення, збагачення національного іменника.

Антропоніміка — галузь ономастики, що вивчає власні назви людей (антропоніми).

Антропоніміка досліджує:

  • особливості утворення антропонімів,
  • основні принципи номінації людини,
  • шляхи переходу апелятива в антропонім і навпаки,
  • хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини,
  • словотвір різних класів антропонімів,
  • функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах.

Антропоніміка також розв'язує суто практичні проблеми:

  • правопис антропонімів,
  • передача антропонімів іншою мовою.

Свідчення антропонімів безцінні для історії мови: в них збереглися сліди зниклих слів, які без антропонімів були б назавжди втрачені, — фонетичні, словотворчі, семантичні та інші мовні явища. Антропоніміка може служити важливим джерелом для інших наук: антропоніми минулого свідчать, зокрема, про колишнє розселення народів. У більшості народів за  різних епох найменування (або зміна імені)  пов'язане з певними обрядами, завдяки яким з часом можна одержати нові відомості про колишній побут, устрій та вірування народу.

Антропономіка, поряд із топонімікою, виділилася в окрему галузь ономастики в 1960—1970-х роках. До цього в наукових працях на позначення антропономіки часто вживався термін «ономастика».

Наукова українська антропоніміка зародилася у 19 ст., хоч окремі спроби пояснення антропонімів відомі починаючи з давньоруських літописців. Спочатку це були невеликі праці, присвячені окремим явищам в антропонімії, в основному діалектним (часто пов'язаним з етнографічними реаліями), правописним, публікації джерел тощо.

Початок ХХ ст. ознаменований появою праць з елементами наукового узагальнення, з'ясування національних рис української антропонімії та продовженням регіонального вивчення антропонімії на основі діалектних особливостей. У 40—50-х рр. ХХ ст. почалася активізація роботи на антропонімічній ниві. Дослідження того часу відзначаються цілеспрямованим добором фактичного матеріалу, спробами його класифікації, окремими порівняльно-історичними екскурсами, певними узагальненнями в межах дібраного фактажу.

1960 – 90-ті рр. характерні особливим розвитком української антропоніміки, за цей період написано низку ґрунтовних праць (П. Чучка, М. Худаш, І. Сухомлин, О. Неділько, Л. Кракалія, Р. Керста, Р. Осташ та ін.). Наукові праці останнього часу присвячено походженню (етимології), словотвірній будові, регіональній характеристиці української антропонімії; створено антропонімні  словники різних типів.

Словники українських імен почали видавати уже на початку ХХ століття. Важливу роль відіграв словник «Крестные имена людей», що вийшов у 1909 році як додаток до четвертого тому «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка. У 1954 році в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні АН УРСР було створено (укладачі Н.П. Дзятківська, С.П. Левченко, Л.Г. Скрипник) і надруковано за редакцією члена-кореспондента АН УРСР І.М. Кириченка «Українсько-російський і російсько-український словник власних імен людей», який став основою для наступних чотирьох доповнених і уточнених видань (1961, 1967, 1972, 1976).

У 1986 р. побачила світ праця Л.Г. Скрипник і Н.П. Дзятківської «Власні імена людей» за редакцією академіка HAH України В.М. Русанівського, яка помітно відрізняється від п'ятого видання «Словника власних імен людей» (1976) назвою, типом видання (словник-довідник), структурою (введено нові розділи), обсягом інформації про імена і прізвища та ін., що стало підставою вважати цю працю не повторенням попереднього видання, а новим.

До історичної антропонімії першим звернувся І. Франко у своїй праці «Причинки до української ономастики», в якій проаналізовано особові назви ХVI ст.

Ґрунтовне вивчення української антропонімії припадає на 60- 70-ті рр. ХХ ст. Це відображено у працях Л. Гумецької, І. Ковалика, І. Сухомлина, Ю. Редька, П. Чучки, М. Худаша. Видано низку монографічних досліджень, розвідок про становлення, походження, структуру і значення української антропонімії, словотвір сучасних прізвищ. На основі пам'яток української мови XIV – XV Л. Гумецька розглядає словотвірну структуру особових назв. Особовим назвам-композитам середини XVII ст. присвячені статті М. Худаша.

У монографії «З історії української антропонімії» автор багато уваги приділяє характеристиці способів ідентифікації особи в адміністративно-юридичних документах, джерелам формування сучасних українських прізвищ, проблемі становлення української антропонімійної системи кінця XVII - початку XIX ст. Автор подає власну класифікацію історичних антропонімів. Вивченню українських прізвищевих назв XVI - XVII ст. присвячено дослідження Р. Керсти «Українські антропоніми XVI ст.

Чоловічі найменування», у якому аналізується історична антропонімія XVI ст. усіх етнічних земель України. Суттєвим внеском в українську антропоніміку є дослідження козацьких «Реєстрів» львівським мовознавцем Р. Осташем та кандидатська дисертація О. Добровольської «Лексична база прізвищ Війська Запорозького, за реєстрами 1649 року».

Українська антропонімія окремих пам'яток письменства XVII ст. відображена у працях С. Бевзенка, В. Франчук, І. Желєзняк. Дослідженню історичної антропонімії також присвячено статті І. Сухомлина, О. Неділько, В. Франчук. Широке коло проблем з антропонімії висвітлено у монографіях Ю. Редька «Сучасні українські прізвища» та «Довідник українських прізвищ», де автор подає відомості про семантику, будову, відмінювання та правопис українських прізвищ.

На сьогодні перед вченими-ономастами стоїть низка невирішених завдань,  зокрема укладання словника прізвищ України, а також необхідність порівняльного вивчення ономастики [9].

Існують значні здобутки регіональної антропоніміки, де глибоко проаналізовано прізвища Бойківщини (Г.Є. Бучко), Буковини (Л.В. Кракалія), Гуцульщини (Б.Б. Близнюк), Дніпровського Припоріжжя  (І.А. Корнієнко), Закарпаття (П.П. Чучка), давньої Лемківщини (С.Є. Панцьо), Лубенщини (Л.О. Кравченко), Нижньої Наддніпрянщини (І.І. Ільченко), Верхньої Наддністрянщини (І.Д. Фаріон), північного Лівобережжя (О.Д. Неділько), Опілля (Г.Д. Панчук), північного Степу (Т.В. Марталога), північної Тернопільщини (С.В. Шеремета), Правобережного Побужжя (Т.Д. Космакова),  Середньої Наддніпрянщини (Ю.Б. Бабій), степової України (В.О. Горпинич).

Наявні праці Н.Ю. Булави, яка опрацювала прізвищеву систему північної Донеччини (понад 10000 номінацій), Н.М. Фєдотової, що дослідила сучасні прізвиська Луганщини та В.Д. Познанської, що залучила до опису антропонімікон східних областей України [27].

Типові сучасні антропоніми


Антропонім — власна назва людини. В українській мові це особове ім'я, ім'я по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім [20].

Прізвище – це найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість [23].

Більшість ономастів (Б.Б. Близнюк, Л.О. Кравченко, Ю.К. Редько, П.П. Чучка) вважає, що про українські прізвища в сучасному розумінні цього терміна можна говорити умовно починаючи з 30-х років XIX ст., тобто з того часу, коли на всій етнічній українській території діяло кодифіковане право і відповідні правила користування особовими назвами [2].

Інтерес до власного прізвища викликає у людини закономірне прагнення проникнути в його суть, зрозуміти його етимологію. Цій проблемі присвячена велика кількість наукових монографій, популярних книг, статей.

До перших спроб укладання нормативного словника українських прізвищ належить «Довідник українських прізвищ» Ю. Редька, який містить понад 4 тисячі антропонімів. Пізніше в Мюнхені вийшов «Етимологічний словник українських прізвищ» В. Ірклієвського, а в Калузі – «Словарь славянских имен и прозвищ» В. Казакова.

Опубліковано кілька фундаментальних монографічних досліджень української антропонімії: «Сучасні українські прізвища» Ю. Редька, «Антропонімія Закарпаття», «Словотвір українських андронімів», «Прізвища закарпатських українців» (2005) П. Чучки, «З історії української антропонімії», «Із спостережень над українськими козацькими особовими назвами-композитами середини XVII ст.» М. Худаша, «Українська антропонімія XVI ст.

Чоловічі іменування» Р. Керсти, «Із спостережень над старокиївською антропонімією // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов’янських мовах» С. Бевзенка, «Феномен України» О. Братка-Кутинського, «Українські імена та прізвища» (1990) Л. Масенко. У мовознавчих виданнях опубліковано також низку досліджень із антропоніміки І. Сухомлина, І. Желєзняк, О. Неділько, Л. Гумецької, В. Німчука, О. Ткаченка, А. Залеського та інших учених.

Типові українські прізвища мають такі суфікси:

  • -енко (-єнко, -енько): Гриценко, Шевченко, Потапенко, Несвященко, Ткаченко, Коваленко, Бондаренко, Кириленко, Симоненко, Зленко, Іваненко, Петренко, Павленко, Огієнко;
  • -ейко: Шумейко, Бутейко;
  • -очко: Семочко, Толочко, Марочко;
  • -ко: Сірко, Огірко, Забужко, Бутко, Цушко, Кличко, Андрійко, Хорошко, Бойченко;
  • -овський (-івський): Котовський, Масловський, Барановський, Яворівський, Гладковський, Стаховський;
  • -евський (-євський) (в основному шляхта): Трублаєвський, Алчевський, Миклашевський, Могилевська, Гриневська;
  • -ський (-цький) (в основному з польського): Ільницький, Коцюбинський, Скоропадський, Саксаганський, Милославський, Хованський, Городецький;
  • -ич (у осн. шляхта, з польської і білоруської): Давидович, Германович, Шуфрич, Зварич, Станкович;
  • -ів (-ов, -ев): Стецьків (загальноукраїнське Стецько), Каськів, Петрів, Іванів, Павлів, Плачков, Хрущов (Хрущев), Брежнєв, Драгоманов, Костомаров, Голохвастов;
  • -во: Хитрово, Дурново;
  • -ій: Палій, Плаксій, Повалій, Червоній;
  • -й (-ою; укр: -ій): Многогрішний, Мирний, Карпенко-Карий, Червоний, Яловий, Яровий, Ланової;
  • -ук (-юк): Хитрук, Поліщук (з Полісся), Волощук, Тарасюк, Сердюк, Басаврюк, Михайлюк, Романюк, Гнатюк;
  • -чук: Кравчук, Корнійчук, Гайчук;
  • -ець (-єць): Коломієць, Горобець;
  • -ла: Притула, Гамула;
  • -ло: Рожило, Трясило;
  • -йло (з литовського): Мазайло, Стігайло, Грум-Гржимайло;
  • -ба: Шкраба, Дзюба;
  • -да: Негода, Майборода, Кривда;
  • -ра: (галицьке): Бандера, Магера, Петлюра;
  • -но: Ліхно, Махно, Юхно.

Етимологічно українські прізвища можна поділити на такі різновиди: прізвища, утворені від назв професій (Грабар — землекоп, гробокопач; Гончар, Гончаренко, Гончарук — гончар; Коваль — коваль; Кравець — кравець), від імен (Лавріненко — Лаврін; Кириленко — Кирило; Андрієнко — Андрій), від іменників (Бандурка; Кошара; Мороз; Середа), від назв тварин (Гоголь — птах; Комар, Комаровський — комар; Лящ, Лещинський, Лещенко — лящ), прізвища з двох частин (прикметник + іменник) (Білоштан; Діроштан; Каливод; Красношапка; Кривоніс), січові прізвища (зазвичай складаються з двох частин — дієслово в наказовому способі + іменник: Вирвихвіст, Держихвістпістолем, Жуйборода, Загубиколесо, Задерихвіст, Займидорога, Закривідорога, Замниборщ, Заплюйсвічка, Лупибатько, Небийморда, Неварикаша, Нездійминога, Неїжборщ, Неїжкаша, Неїжмак, Непийпиво, Несвятипаска, Оббіжисвіт, Перебийніс, Підкуймуха, Підопригора, Пробийголова, Тягнирядно).

Авторами січових прізвищ були козаки. За правилами Січі, новоприбулі повинні були залишити свої прізвища за зовнішніми стінами і увійти до козацького світу з тим ім'ям, яке б найвдаліше їх характеризувало. Зважаючи на таку наочність козацького життя, не слід дивуватися з того, що сьогодні одні з найнезвичайніших прізвищ належать нащадкам справжніх козаків.

Система імен, що побутує в українського народу, формувалася протягом багатьох століть. Основу її складають імена християнського календаря.

У дохристиянських іменах доволі прозора етимологія. Дітей називали здебільшого у відповідності до обставин родинного життя. Наприклад, довгоочікуваного сина називали Ждан, небажаного — Неждан, Нечай, перший син діставав ім'я Одинець, третій у сім'ї — Третяк тощо. В іменах відображалися певні риси людей (Буян), пора року, коли дитина з'явилася на світ (Зима), віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо (Береза, Лев, Орел, Сокіл) та ін.

У кінці X ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами.

У складі сучасних імен дослідники виділяють кілька шарів.

Візантійські християнські імена, або імена християнського календаря — запозичені разом із введенням християнства на Русі у X ст. Ці канонізовані церквою і зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) імена давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські і давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими греки візантійської епохи підтримували торговельні і культурні зв'язки.

До візантійських імен належать, наприклад, популярні в Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина. На українському мовному ґрунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені.

Давньоруські — Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила та ін., у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов, і окремі імена скандинавського походження, що побутували в Давній Русі, — Ігор, Олег, Ольга.

Імена, запозичені із західнослов'янських і південнослов'янських мов: Ванда, Ружена, Власта, Квітослава та ін.

Нові імена, які почали з'являтися у радянський час: Воля, Свобода, Слава, Октябрина, Кім, Тракторина та ін. Імена-неологізми поповнювалися за рахунок назв квітів: Лілія, Піонія тощо. Іменами ставали слова типу Геній, Ідеал, Ідея, Новела, Іскра та под.

У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованої від попередніх поколінь, але естетично відшліфованої.

За часів Радянського Союзу спостерігались деякі тенденції уніфікації. Спостерігалась, наприклад, значна концентрація імен, тобто невелика кількість їх охоплювала переважну більшість новонароджених.

У теперішній час на вибір старих традиційних імен (в іменнику – маловживані) впливають такі чинники: прагнення відтворити занедбану культуру українського народу, яка обов'язково відображалася в іменнику; підвищений інтерес окремих українців до історії рідного краю; бажання вибрати дитині оригінальне українське ім'я та ін.

По батькові (у спеціалізованій літературі також «патронім») – частина родового імені, що привласнюється дитиною за ім’ям батька. Варіації патронімічних імен можуть зв'язувати їхніх носіїв і з більш далекими предками – дідами, прадідами і т.д.

У період до виникнення прізвищ іменування по імені та по батькові служило цілям більш точної ідентифікації людини, тобто  виконувало ту ж соціальну функцію, що й сучасні прізвища.

У народів, у яких побутувало більш ніж одне ім'я, традиційно функцію імен по батькові, як хоронителів інформації про найближчих предків (батьках, дідах і прадідах) несуть середні імена, але ця їх патронімічна функція жорстко не закріплена.

В українській мові по батькові має закінчення -(в)ич, -(в)на; у давньоруські часи також -ов, -ин аналогічно сучасним прізвищам (у болгарській мові це збереглося). По батькові в складі іменної формули виконувало потрійну функцію: доповнювало ім'я, відрізняючи його власника (на додаток до прізвища) від тезки, проясняло споріднення в колі родини (батько – син) і виражало повагу (форма ввічливості).

Прізвиська – антропоніми неофіційної сфери функціонування, які виражаються одним чи кількома словами та вживаються як стислі тексти, що відрізняються формальною структурно-семантичною нерозгорнутістю й розкриваються в мотиваційному/інтерпретаційному тексті. Вони характеризуються підвищеною інформативністю й експресивно-емоційною забарвленістю, компресують у своєму змісті характеристики зовнішніх і внутрішніх особливостей носія імені, імпліцитно представлені через асоціативний зв’язок з предметами чи явищами навколишньої дійсності.

Прізвиська завжди були невід’ємною ознакою українського антропонімікону. Сприйняття такого символічного знака активізує у свідомості комунікаторів однієї культури певні архетипні образи, що закріплені на нейролінгвістичному рівні у вигляді клішованих структур, крізь призму яких сприймається кожне нове явище освоюваної дійсності.

Таким чином, зберігаючи свою семантику, прізвиська в закодованому вигляді несуть інформацію не тільки про особу, якій воно надане, але й про особливості певної епохи, чим створюють культурний портрет нації. Саме за такими особливостями прізвиська ми можемо відстежувати мовні, культурні та історичні зміни в житті українського народу від давнини до сучасності.

Мотивами для появи прізвиськ можуть бути зовнішні чи внутрішні риси людини, рід діяльності, особливості мовлення, вчинки, територіальна чи етнічна характеристика особи, соціальний стан.

На відміну від прізвищ, прізвиська зберігають лексичне значення та емоційний відтінок, чим близькі до язичницьких імен наших предків. Майже всі вони однопоколінні, рідко передаються у спадок.

Менш численний розряд становлять прізвиська, які характеризують особу по відношенню до її родичів. Серед них, як і серед прізвищ, виділяються патронімічні, метронімічні, андронімічні, гінеконімічні та інші утворення. Прізвиська цього розряду, як правило, не виражають експресії, часто передаються у спадок, стають родовими прізвиськами.

В українській антропоніміці відомі дослідження І.Д. Сухомлина, М.Л. Худаша, П.П. Чучки, Л.Т. Масенко, проте в них провідним є історичний аспект вивчення прізвиськ. Набагато ширше сучасні прізвиська досліджені в російському мовознавстві, підтвердженням чого є праці Л.О. Сергєєвої, М.М. Ушакова, П.Т. Поротнікова, Г.Я. Симіної, Є.Ф. Даниліної, З.П. Нікуліної й ін.
У 2008 році побачила світ дисертація Н. Фєдотової «Сучасні прізвиська Луганщини: когнітивна прагматика творення тексту оніма». У ній досліджені сучасні прізвиська Луганщини в аспектах текстотворення й теорії комунікації та з’ясовано специфіку їх функціонування як стислих текстів.

Окрім вищеназваних, на території  України здавна існували специ фічні види антропонімів:

Андронім (або маритонім) — іменування жінки за іменем, прізвищем або прізвиськом її чоловіка (наприклад, Долинючка — дружина Долинюка).

Метронім (або матронім) — власна назва сина або дочки за іменуванням матері або когось із предків по материнській лінії (наприклад, Оленюк — син Олени).

Патронім — власна назва сина чи дочки, утворена від батькового іменування (наприклад, Іваненко — син Івана).

Висновки до розділу

У 1960-70-х роках ХХ ст. антропоніміка виділилася в окрему галузь ономастики, хоча й до цього часу проводилися наукові дослідження власних імен людей. Спроби пояснення антропонімів відомі ще з часів Київської Русі.

Систематичне дослідження загальноукраїнської і регіональної антропонімії активізувалося на початку ХХ ст.. Важливу роль у цьому відіграв словник «Крестные имена людей» (додаток до «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка). П. Чучка, М. Худаш, І. Сухомлин, О. Неділько, Л. Кракалія, Р. Керста, Р. Осташ та інші вчені здійснювали добір фактичного матеріалу, його класифікацію та узагальнення. Укладанням словників власних імен людей займалися Н.П. Дзятківська, С.П. Левченко, Л.Г. Скрипник.

Історичні пам’ятки українського письменства на предмет антропонімії досліджували С. Бевзенко, В. Франчук, І. Желєзняк, І. Сухомлин, О. Неділько. Значний обсяг мають здобутки регіональної антропоніміки, зокрема, праці таких дослідників: Г.Є. Бучко, Л.В. Кракалія, Б.Б. Близнюк, І.А. Корнієнко, П.П. Чучка, С.Є. Панцьо, Ю.Б. Бабій, В.О. Горпинич та ін..

Типові сучасні антропоніми України представлені іменами, іменами по батькові, прізвищами, прізвиськами та псевдонімами. Ця система формувалася протягом багатьох століть і зберегла в собі багато архаїчних рис, які й привертають найбільшу увагу дослідників.

Класифікація лисичанських прізвищ у словотвірно-структурному і лексико-семантичному аспектах


Кількість населення Лисичанська складає близько 108 тисяч чоловік. За національним складом переважають українці, менша кількість населення – росіяни й білоруси. На території міста зафіксовано понад 5000 різноманітних прізвищ.

Найбільш поширені з них такі: Іванов (267 носіїв), Бондаренко (247), Шевченко (240), Попов (239), Коваленко (204), Ткаченко (199), Гончаров (189), Кравченко (177), Ковальов (175), Мірошниченко (172), Клименко (143), Науменко (140), Колесников (134), Кузнєцов (123), Павлов (117), Жуков (114), Шаповалов (112), Волков (110), Олійник (107), Смирнов (107), Федоров (106), Новиков (104), Бойко (103), Сергієнко (103), Литвинов (100) та ін.

Таким чином, список найрозповсюдженіших прізвищ очолюють антропоніми з суфіксами -енко, -ов. За словотвірно-структурними особливостями прізвища Лисичанська можна поділити на кілька груп.

Прізвища з суфіксом -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, що становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов’янських народів. Такі прізвища мають семантику патронімності – їх отримували діти, залежно від прізвища, імені або прізвиська батьків. У Лисичанську, крім вище названих, зафіксовано такі прізвища цієї групи: Павленко (99 носіїв), Петренко (92), Юрченко (86), Сидоренко (85), Зінченко (84), Руденко (83), Ляшенко (80), Григоренко (79), Марченко (78), Демченко (77), Шевченко (73), Лисенко (72), Єременко (71), Фоменко (71), Карпенко (69), Антоненко (68) та ін..

Словотвірний тип прізвищ на -ов (-ев) характерний для російського антропонімікону і також вказує на патронімне походження прізвища. Найпоширеніші прізвища цієї групи у Лисичанську такі: Медвєдєв (96), Михайлов (94), Соловйов (94), Зайцев (92), Пивоваров (92), Морозов (90), Петров (87), Білоусов (86), Васильєв (86), Пономарьов (84), Кравцов (83), Сергієв (78), Орлов (76), Поляков (76), Козлов (75), Семенов (75) та ін..

Досить поширеними є прізвища із суфіксом -ин (-ін) – відіменні присвійні прикметники, що утворилися, в основному, ще в часи східнослов’янської спільності і згодом розвивалися тільки в російській антропоніміці. У Лисичанську зафіксовані такі прізвища з цим суфіксом: Волошин (90 носіїв), Калінін (60), Кузьмин (58), Нікітін (52), Сорокін (52), Воронін (49), Купін (41), Рисухін (41), Височин (40), Костін (39), Бородін (38), Черкашин (37), Мішин (35), Мухін (35), Головін (31), Лукін (29), Нікулін (26), Ільїн (24), Ларін (23), Метьолкін (23), Литвин (22), Потьомкін (22), Шишкін (22), Гущин (21), Дорохін (21), Дулін (21), Золотухін (21), Логвин (21), Звягін (20), Дьомин (19), Єрохін (19), Кожем’якін (19), Нікішин (19), Рубашкін (19), Ломакін (18).

Українські за походженням прізвища з суфіксом -ик (-ак), що походять від іменників-назв професій: Олійник (107 носіїв), Мельник (71), Решетняк (70), Чумак (69), Щербак (67), Колесник (46), Погрібак (38), Дудник (37), Михлик (37), Калашник (33), Мірошник (32), Пасічник (27), Дубовик (26), Різник (24), Тютюнник (24), Будник (20), Линник (20), Винник (18), Рудник (18), Ситник (18).

Меншу групу становлять прізвища з суфіксом -ко, які також є суто українськими: Бойко (103 носії), Величко (61), Семиряжко (52), Криворучко (45), Зубко (39), Данько (37), Рибалко (36), Глушко (25), Бутко (24), Гринько (24), Божко (23).

Утворення на -ук, -юк, -чук виявлено в ролі найменування за батьком уже в джерелах XVI ст. на території західного регіону: Сава Сниманюкъ, Омельян Менюкъ. На іншій території України такі найменування поширюються у XVII – XVIII ст., представлені вони і в козацьких реєстрах: Кирило Сенчукъ, Федоръ Гаврюкъ. На території Лисичанська прізвища цієї групи мало поширені: Ковальчук (61), Сердюк (52), Гребенюк (42), Кравчук (29), Павлюк (29), Пінчук (26), Ткачук (26), Гайдук (25), Шевчук (22), Демчук (21), Красюк (21), Мельничук (19), Бондарчук (18), Кондратюк (16), Михайлюк (16).

Середню розповсюдженість мають прізвища з суфіксом -ський (-зький, -цький). Твірними основами для них переважно виступали топоніми (власні географічні назви), імена людей, прізвиська: Зарайський (71), Белянський (66), Водолазький (52), Вербицький (37), Чернявський (37), Добровольський (34), Горобинський (30), Матвієвський (28), Луганський (27), Зеленський (25), Полтавський (24).

Прізвища прикметникового типу на -ий представлені такими онімами: Бережний (84), Задорожний (65), Гуртовий (44), Луговий (39), Безсмертний (38), Підгірний (35), Яровий (31), Нагірний (30), Тертичний (28), Світличний (24), Солодкий (24), Чорний (23), Короткий (22).

Мало представлені в лисичанському антропоніміконі прізвища з суфіксами -ець (Запорожець (43), Лебединець (20)), -их (Чорних (44), Білих (34)) -ай (Чугай (24)), -ей (Бараней (37)), -ан, -ун (Ковтун (64), Скакун (52), Чабан (23)), -иш (Черниш (28), Драниш (27)).

Прізвища, утворені неморфологічним способом, який полягає у виникненні слів шляхом появи нових лексичних значень, зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово або переходу слів чи словоформ з однієї частини мови до іншої, становлять досить численну групу лисичанських антропонімів: Мороз (86), Коваль (55), Зозуля (49), Швець (47), Соболь (42), Середа (40), Лопата (39), Бабак (31), Коробка (31), Король (31), Заїка (30), Жук (29), Рибалка (29), Кулик (26), Липка (23), Синиця (21), Буряк (20), Голуб (20), Корж (19). Мотиви виникнення деяких прізвищ цього розряду не піддаються поясненню, навіть враховуючи їх прозору основу.

Прізвища, утворені злиттям двох основ – прикметникової та іменникової – мало розповсюджені: Криворучко (45), Добровольський (34), Білоус (32), Чорножуков (30), Шестопалов (30),  Білоконь (29), Стародубцев (24), Рябоконь (18).

У лексико-семантичному аспекті найуживанішими є прізвища, що походять від назв професій: Бондаренко (247), Бондар (73), Бондарев (62) – бондар; Шевченко (240), Шевцов (71) – швець; Попов (239) – піп; Коваленко (204), Ковальов (175), Кузнєцов (123), Ковальчук (61), Коваль (55) – коваль; Ткаченко (199), Ткачов (63) – ткач; Гончаров (189) – гончар; Кравченко (177), Кравцов (83), Кравець (38) – кравець; Мірошниченко (175), Мельник (71), Мельников (59), Мірошник (32) – мірошник; Колесников (134), Колісник (46) – колісний майстер; Олійник (107), Олійников (44) – олійник; Пивоваров (92) – пивовар; Пономарьов (84), Пономаренко (58) – пономар; Чумак (69), Чумаченько (35) – чумак; Овчаренко (61) – вівчар та ін.

Не менш розповсюджені прізвища патронімічного походження, утворені від імен: Іванов (267) – Іван; Клименко (143) – Клим; Науменко (140) – Наум; Павлов (117), Павленко (99) – Павло; Федоров (106) – Федір; Сергієнко (103), Сергієв (78) – Сергій; Михайлов (94) – Михайло; Петренко (92), Петров (87) – Петро; Васильєв (86) – Василь; Юрченко (86) – Юрій; Сидоренко (85) – Сидір; Зінченко (94) – Зиновій; Григоренко (79) – Григорій; Харченко (78) – Харитон або Захар; Демченко (77) – Дементій, Демид або Дем’ян; Семенов (75) – Семен; Левченко (73) – Лев; Єременко (71) – Премій; Фоменко (71) – Фома та ін.

Прізвища, які походять від назв тварин, птахів, комах, рослин: Жуков (114) – жук; Волков (110) – вовк; Медвєдєв (96) – ведмідь; Соловйов (94) – соловей; Зайцев (92) – заєць; Орлов (76) – орел; Козлов (75) – козел; Баранов (73) – баран; Перепелиця (62) – перепелиця; Воробйов (60) – горобець; Калінін (60) – калина; Сорокін (52) – сорока; Воронін (49) – ворона; Журавльов (49) – журавель; Зозуля (49) – зозуля; Соколов (46) – сокіл; Ляшенко (42) – лящ; Соболь (42) – соболь; Виноградов (36) – виноград; Горобинський (30) – горобина.

Прізвища топонімічного походження (від власних назв місцевості, місця проживання, етнонімів): Бойко (103), Бойченко (38) – Бойківщина; Литвинов (100), Литовченко (58), Литвиненко (48) – Литва; Волошин (90) – волох (давня назва кельтського племені, що мешкало у Валахії – сучасній Молдові); Бережний (84) – берег; Ляшенко (80) – лях; Поляков (76) – поляк; Задорожний (65) – за дорогою; Черкасов (57) – Черкаси; Коломієць (44) – Коломия; Запорожець (43) –  Запоріжжя; Луговий (39) – лука; Підгірний (35) – під горою; Хохлов (32) – хохол; Яровий (31) – яр; Нагірний (30) – на горі; Рязанцев (30) – Рязань.

Прізвища, мотивом виникнення яких є характерні особливості зовнішності або характеру людини: Білоусов (86), Білоус (32) – білі вуса; Руденко (83) – рудий; Лисенко (72) – лисий; Щербак (67), Щербаков (42), Щербина (35) – зі щербиною між зубами; Белянський (66), Біляєв (36), Білих (34) – білий, білявий; Ковтун (64) – ковтати; Приходько (57) – приходити; Скакун (52) – скакати; Криворучко (45) – криві руки; Чорних (44), Чорнов (39), Чернявський (37), Чернуха (33) – чорний, чорнявий; Молчанов (35) – мовчати.

Менше представлені прізвища, що походять від назв явищ природи, часових понять, абстракцій: Морозов (90), Мороз (86) – мороз; Вітров (56) – вітер; Шестаков (43) – шостий, шоста дитина в сім’ї;  Середа (40) – середа.

Прізвища, які мають походження від назв предметів побуту, продуктів харчування: Кисельов (66) – кисіль; Маслов (65) – масло; Посохов (58) – посох; Кафтанов (56) – кафтан; Лопата (39) – лопата; Верьовка (33) – мотузка (рос. верёвка).

Прізвища, що походять від слів на позначення соціального статусу, родинних стосунків: Панченко (54) – пан; Бабенко (53) – баба; Богачов (50) – багач; Козаков (35) – козак; Корольов (32), Король (31) – король.

Отже, бачимо, що на прізвищевий склад лисичанського антропонімікону в значній мірі вплинула російська антропонімія, з якої до нас прийшли прізвища з суфіксами -ов (-ев), -ин (-ін). Разом з тим, питомі українські прізвища на -енко, -ик (-ак), -ко, -ук, -юк, -чук, -ий, а також утворені неморфологічним способом, становлять основну частину лисичанських антропонімів.

Етимологічний та діахронічний погляди на імена міста Лисичанська


У Лисичанську зареєстровано близько 800 різноманітних імен. Окрім офіційної форми імені, в народі побутують зменшені, пестливі, фамільярні форми. Ними користуються в неофіційному усному повсякденному спілкуванні для іменування дітей, родичів, друзів, знайомих. Враховуючи той факт, що абсолютна більшість населення Лисичанська російськомовна, неофіційні форми імен в більшості випадків збігаються з відповідними формами в російській мові.

Серед чоловічих імен найуживанішими є: Олександр (3177 носіїв), Сергій (2567), Володимир (2376), Микола (1857), Віктор (1424), Андрій (1150), Анатолій (1122), Юрій (1053), Олексій (951), Дмитро (946), Іван (871), Євген (816), Ігор (801), Віталій (658), Михайло (656), Валерій (590), Олег (587), Василь (583), Роман (515), Максим (395).

Найпопулярніші жіночі імена: Олена (2358), Наталя (2296), Тетяна (2172), Валентина (2099), Людмила (1808), Ольга (1717), Світлана (1503), Ірина (1391), Ганна (1242), Галина (1161), Любов (1137), Марія (1040), Ніна (983), Юлія (944), Надія (905), Катерина (853), Вікторія (790), Лідія (742), Марина (656), Віра (639).

Більшість імен Лисичанська за походженням грецькі та латинські. На українському мовному ґрунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені.

Ім’я Олександр(3177) (гр. alexo - захищаю і aner – чоловік, буквально: мужній, захисник людей) у народі звучить як Саша, Сашка, Саня, Саньок, Шура, Шурик. Жіночий варіант цього імені Олександра вживається рідше (542 носії) і має такі народні варіанти: Саша, Шура, Леся.

Сергій (2567) (лат. родове ім’я Sergius; можливо, від servus – служитель), народні форми – Серьожа, Серьога, зрідка Серж.

Наталя (2296) (лат. natalis – рідна), народні форми: Наташа, Наталочка, Ната, Тата, Наташка.

Тетяна (2172) (лат. Tatius – ім’я сабінського царя, можливо, від tatto – установлюю, призначаю) в народі звучить як Таня, Танюша, Танюха, Танька.

Ці імена вживаються з практично однаковою частотою як у 20-х роках, так і сьогодні.

Олена (2358) (гр. ім’я Helena, можливо, від hele – сонячне світло або helene – смолоскип) звучить у народі як Лєна, Альона, Лєночка, Лєнусик. Це ім’я стало вживатися частіше, починаючи з другої половини 50-х рр.

Валентин, жіночий варіант – Валентина (лат. valens – сильний, здоровий, міцний), народні форми: Валя, Валик, Валюша. Чоловіче ім’я Валентин (210) досить широко вживалося до першої половини 50-х рр., після чого дещо втрачає популярність. Жіночий же варіант, який має значно більшу розповсюдженість (2099 носіїв), був на піку популярності у 30-50-х рр., а у 90-х трапляються лише поодинокі випадки його вживання.

Микола (1857) (гр. особове ім’я Nikolaos, від nike – перемога і  laos – народ, буквально – переможець народів), народні варіанти: Коля, Колька, Колюня, зрідка Нік. Найбільшої популярності досягає у 30-х рр. Починаючи з другої половини 90-х рр., це ім’я вживається порівняно рідко.

Віктор (1424), жіночий варіант – Вікторія (790) (лат. victor – переможець, victoria – перемога), у народі – Вітя, Вітьок, Вітюша; Віка, Вікуся, Вікуля. Ім’я Віктор уживається з однаковою частотою впродовж усього ХХ століття, а Вікторія до 60-х рр. фіксується лише в поодиноких випадках, набуваючи найбільшої популярності у 70-80-х рр.

Галина (1161) (гр. galene – спокій, тиша, штиль  на морі, тиха погода), має народні варіанти Галя, Галочка, Галька, Гала, Галка. З першої половини 70-х р.р. це ім’я поступово втрачає популярність.

Поряд з грецькими та латинськими іменами стоять давньоєврейські, що також прийшли до нас разом із християнством і є канонічними.

Марія (1040)(д.-євр. mara – чинити  опір, відмовлятися, заперечувати або від marar – бути гірким) має народні варіанти Маша, Маня, Маруся, Муся. Частота вживання однакова протягом ХХ ст..

Іван (871) (д.-євр. Yochanan – Ягве (Бог) змилосердився) дещо частіше вживалося до 1950-х рр.. Народні форми – Ваня, Ванюша, Ванька.

Досить велику групу за походженням становлять слов’янські імена – Володимир, Любов, Людмила, в тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов та скандинавські Ольга, Олег, Ігор.

Володимир (2376) (д.-рус. володар миру (світу)), популярність цього імені була досить високою до другої половини 70-х рр., пізніше дещо знизилася. У народі зустрічаються форми Володя, Володька, Вова, Вовка, Вовчик.

Людмила (1808) (слов. від люд- (люди) і мил- (милий)). Народні варіанти: Люда, Людочка, Людка, Мила, Люся. Ім’я активно вживається до першої половини 80-х рр., у 90-х рр. переходить до розряду рідкісних.

Ольга (1717) (сканд. heila – свята), у народі звучить як Оля, Оленька, Олечка, Люся, Олюся. Не втрачало своєї популярності протягом усього ХХ століття, проте найбільше носіїв – 50-х та 80-х років народження.

Світлана (1503) (слов. від світл- (світлий)), народні форми: Свєта, Свєтка, Свєточка, Лана. Частота вживання цього імені була приблизно однакова у всі роки.

Любов (1137) (слов., з’явилося як калька з грецького імені Charis – любов), у народі – Люба, Любочка, Любася, Любка. Починаючи з 70-х рр., популярність цього імені зменшується, а в 90-х воно майже не вживається.

Нові імена почали з’являтися після революції 1917 року, коли церква була відокремлена від держави і батьки здобули право давати дітям імена, що виходили за межі канонічних. Помітну групу складали імена, що відображали революційну ідеологію, нові явища суспільного життя, реалії тогочасної дійсності.

Зокрема, у Лисичанську фіксуються такі імена цієї групи: Октябрина (3) (рос. октябрь), Кім (1) (Комуністичний Інтернаціонал молоді), Сталіна (2) (від Сталін), Февраліна (1) (рос. февраль), Ревміра (1) (рос. революция мировая) – носії цих імен народилися у 20-40-х рр., і згодом ці антропоніми виходять з ужитку, в той час як імена Владлен (5), Владлена (4), Владилен (1) (від Владимир Ильич Ленин)  здебільшого фіксуються у осіб, народжених у 60-70-х рр., що свідчить про поступове втрачання цими іменами революційної смислової наповненості.

Імена, запозичені із західноєвропейських мов, входять до розряду рідкісних. Більшість із них фіксуються в єдиному екземплярі. Їх поширенню сприяли твори художньої літератури, преса, радіо, кіно. Серед лисичанських антропонімів цієї групи можна виділити наступні:

Едуард (нім., д-герм. ead – власність і weard – охоронець) – найбільш поширене ім’я серед запозичених (172 носії). Народна форма – Едик. Широкого вжитку набуває у 60-х рр.

Артур (78) (кельт. arth – ведмідь), у народі – Артурчик. Ім’я починають уживати в 60-х рр., лише три носії – 40-50-х рр. народження.

Анжеліка (57), Анжела (50) (фр. Angelique, від лат. angelica – ангельська), народні форми: Анжелка, Анжелочка, Желя. Вживання цього імені припадає на 60-80-ті рр., дещо менше – у 90-х. Зафіксований лише один носій імені Анжеліка 1937 р. народження.

Жанна (29) (фр. Jaenne, жін. від Jean) в народі звучить як Жанночка, Жаннуся, Жанка. Пік уживання припадає на 60-80-ті рр., поодинокі випадки – у 30-40-х рр., один носій 1993 р. народження.

Інеса (29) (нім., можливо, за назвою міста Inessa), народна форма – Іна, Іночка. Абсолютна більшість носіїв цього імені – 60-70-х рр. народження, поодиноко ім’я вживається у 50-х, 80-90-х рр.

Ельвіра (25) (нім., можливо, від чол. Альварес або д.-герм. Alverat: aelf – ельф і rad – порада, рада), в народі – Еля, Ельвірочка, Ельвірка. Частота вживання імені досить рівномірно розподіляється між 30-90-ми рр.

Емма (17) (нім. Emma – скорочений варіант імен із складовою частиною Irm-(Erm-), зокрема Irmgard, Ermgard і под.) – в народному варіанті Ема, Емочка. Вживається у 30-80-тих рр.

Альберт (16) (нім. Albert, скорочений варіант імені Aldabert, від д.-нім.  Adal – шляхетний, благородний і berahlt – знаменитий) – в народі Берт, Бертик. Носії  30-80-тих рр. народження.

Луїза (5) (фр. Louise, нім. Luise, скорочений варіант від чоловічого імені Ludwig) – в народі Ліза, Луїзочка, Луїзонька. Вживання цього імені припадає на 40-70-ті рр.

Антропоніми можна класифікувати за частотою вживання у діахронічному зрізі. Протягом ХХ ст. з порівняно однаковою частотою вживаються імена, що входять до розряду найпоширеніших. Відомо, що з плином часу деякі імена виходять з ужитку, а на зміну їм приходять нові, найчастіше – запозичені із західноєвропейських мов та новотвори. Також в останні десятиліття простежується тенденція до повернення забутих імен, які деякий час вважалися застарілими (наприклад, Гліб, Давид, Данило, Мар’яна, Микита).

Імена, що почали вживатися в останні десятиліття, тобто після 1970 р.: Аделіна (2) – носії народилися у 90-тих рр.; Аліса (11) – 80-90-ті, поодиноко 50-70-ті; Кароліна (7) – 80-90-ті; Віолетта (13) – 70-90-ті; Елла (19) – 70-90-ті; Аліна (180) – до 1980 р. зустрічається поодиноко, потім популярність різко зростає; Вероніка (25) – один випадок у 1937 р., потім – 70-90-ті; Віта (40) – 60-ті – перша половина 90-х; Віталіна (2) – 1999-2000 р.; Діана (46) – поодиноко у 40-х, 60-х, з другої половини 80-х стає популярним; Злата (3) – з 1978 р.; Ілона (13) – 70-90-ті; Карина (95) – поодиноко вживається у 60-70-х, а від 80-х набуває широкого вжитку; Лоліта (2) – 1998 р.; Маріанна (9) – 60-80-ті; Мілена (3) – з 1989 р.; Сніжана (17) – з 1970 р.; Стелла (6) – 60-80-ті; Евеліна (2) – 1995 р.; Ян (14) – з 1952 р.

Окрема група імен здавна відома на теренах України, свідчення про них існують в історичних документах і літературних творах. Проте у ХХ столітті вони втрачають свою популярність і практично не вживаються.  У 70-х роках мода на старовинні імена поступово повертається. Зокрема, у лисичанський антропонімікон знову входять такі імена: Антип (1) – 1989 р.; Арина (16) – з 1986 р.; Олеся (27) – 70-90-ті;  Богдана (5) – один випадок у 1939 р., повертається у 90-х; Гліб (6) – з 1988 р.; Давид (8) – з 1979 р.; Данило (51) – з 1984 р.; Дем’ян (1) – 1980 р.; Кирило (74) – з 70-х рр..; Мар’яна (6) – 80-90-ті; Марк (16) – з 1970 р.; Мирослава (14) – з 1964 р.; Назар (9) – один носій 1939 р. народження, решта – після 1986 р.; Микита (93) – один носій 1916 р. народження, решта – після 1983 р.; Родіон (12) – з 1980 р.; Ростислав (27) – 1931, 1964 рр.., решта – від 1970 р.; Тимур (10) – 60-90-ті.

До цієї ж групи можна віднести імена, вживання яких припинилося дещо пізніше – у 30-40-х рр.., а у другій половині ХХ ст. розпочалося знову. Це такі імена, як  Арнольд (6) – 30-ті, поодиноко 70-ті; Елеонора (19) – 30-40-ві, 60-90-ті; Альвіна (5) – 30-40-ві, 70-90-ті; Анфіса (3) – 20-30-ті, 1990 р.; Варвара (63) – до 50-х, 80-90-ті; Венера (5) – 20-30-ті, 70-90-ті; Гаврило (2) – 1918 і 2001 р.; Герман (9) – 30-40-ві, 90-ті; Єва (4) – 40-ві, 1986 р.; Єфросинія (18) – до 1934 р., один носій 1986 р. народження; Лев (7) – 30-40-ві, 90-ті рр..; Марта (10) – 30-50-ті, 80-90-ті; Матвій (4) – 1910-30-ті, 1999 р.; Митрофан (9) – 20-40-ві, 1998 р.; Софія (50) – до 1976 р., 1990-2000 р.; Тарас (25) – 1931, з 1975 р.; Тихон (6) – до 1941, один носій 1990 р. народження; Уляна (36) – до першої половини 50-х, 80-90-ті; Фелікс (5) – 30-40-ві, 80-ті; Феодосія (6) – до 1939, 1980 р.

Наступна група лисичанських імен – це ті імена, що остаточно втратили популярність у першій половині ХХ ст. і зараз майже не вживаються. Їх носіями є переважно люди старшого покоління: Агафія (8) – до 1936 р.; Агрипина (2) – до 1924 р.; Адель (3) – до 1939 р.; Адольф (3) – до 1940 р.; Аза (8) – до 1952 р.; Акулина (2) – до 1924 р.; Август (3) – до 1935 р.; Олімпіада (2) – до 1946 р.; Альфія (8) – до 1969 р.; Ананій (2) – до 1952 р.; Асія (6) – до 1953 р.; Афанасій (3) – до 1932 р.; Броніслава (3) – до 1941 р.; Генріх (3) – до 1930 р.; Євдокія (112) – до 1964 р.; Омелян (1) – 1929 р.; Єфим (4) – до 1935 р.; Йосип (11) – до 1967 р.; Капітоліна (3) – до 1942 р.; Кіра (5) – до 1962 р.; Клавдія (200) – до 60-х рр., у 70-80-х – поодиноко; Клара (11) – до 1967 р.; Лукерія (2) – до 1913 р.; Майя (35) – до 70-х рр.., згодом – поодиноко; Макар (2) – до 1928 р.; Марфа (20) – до 1939 р.; Матрона (29) – до 1965 р.; Меланія (11) – до 1966 р.; Пелагея (38) – до 1958 р.; Парасковія (52) – до 1958 р.; Роберт (5) – 20-30-ті, один носій 1964 р. народження; Серафіма (18) – до 1954, один носій 1979 р. народження; Федора (8) – до 1931 р.; Фекла (3) – до 1930 р.

У лисичанському антропоніміконі велика кількість імен, зафіксованих в єдиному екземплярі: Авксентій (1965 р.), Ада (1930 р.), Аделла (1956 р.), Адик (1937 р.), Доліна (1939 р.), Аллій (1940 р.), Алоїда (1934 р.), Альда (1927 р.), Альзіра (1932 р.), Альфред (1940 р.), Аміна (1917 р.), Амір (1982 р.), Андріян (1968 р.), Анеля (1932 р.), Анетта (1947 р.), Анжеліна (1973 р.), Аннета (1969 р.), Антип (1989 р.), Апполінарій (1965 р.), Апполінарія (1941 р.), Аріадна (1942 р.), Арик (1938 р.), Архип (1930 р.), Бейла (1935 р.), Болеслав (1956 р.), Валіард (1947 р.), Ванда (1938 р.), Ванцета (1930 р.), Василина (1937 р.), Венедикт (1931 р.), Веста (1987 р.), Весталія (1946 р.), Вея (1939 р.), Віліадольф (1936 р.), Вілля (1944 р.), Вілорій (1980 р.), Віляна (1987 р.), Владіяр (1995 р.), В’ячеслава (1947 р.), Гарій (1937 р.), Гаррі (1939 р.), Геля (1937 р.), Генрієтта (1964 р.), Геральд (1959 р.), Глафіра (1933 р.), Горислав (1931 р.), Гульсина (1954 р.), Данара (1939 р.), Даніелла (1996 р.), Данна (1984 р.), Данута (1935 р.), Даяна (1998 р.), Джема (1937 р.), Джетта (1958 р.), Джульєтта (1972 р.), Диляра (1979 р.), Динадія (1939 р.), Динамід (1935 р.), Долина (1939 р.), Долоресса (1945 р.), Домна (1914 р.), Елвіс (1989 р.), Еліта (1973 р.), Ельвіна (1961 р.), Євалина (1939 р.), Євлампія (1914 р.), Єсенія (1988 р.), Жульєтта (1939 р.), Зиновія (1942 р.), Зоряна (1975 р.), Іоана (1942 р.), Іполит (1939 р.), Калістра (1928 р.), Калістрат (1926 р.), Камілла (1940 р.), Карелія (1924 р.), Корній (1938 р.), Кузьма (1915 р.), Леля (1965 р.), Леонтина (1967 р.), Леонела (1972 р.), Леопольд (1946 р.), Ліка (1994 р.), Любомира (1958 р.), Людвіг (1932 р.), Людвіга (1944 р.), Ляля (1938 р.), Магдалина (1919 р.), Магія (1963 р.), Майда (1941 р.), Мальвина (1943 р.), Манана (1952 р.), Марлена (1932 р.), Марцесія (1935 р.), Меланія (1923 р.), Мечислава (1923 р.), Мойсей (1926 р.), Моніка (1940 р.), Ніонель (1953 р.), Нестор (1992 р.), Никифор (1933 р.), Нюра (1945 р.), Орест (1955 р.), Осип (1945 р.), Оскар (1939 р.), Остап (1993 р.), Павла (1933 р.), Прохор (1987 р.), Ратибор (1974 р.), Романина (1949 р.), Русалина (1998 р.), Сабрина (2000 р.), Савва (1923 р.), Симон (1985 р.), Сюзанна (1988 р.), Талина (1968  р.), Теофан (1936 р.), Теофілія (1935 р.), Тіна (1963 р.), Тропія (1932 р.), Февронія (1949 р.), Флора (1938 р.), Франк (1929 р.), Францеса (1939 р.), Фрідріх (1932 р.), Цезар (1942 р.), Югина (1952 р.), Юзефа (1925 р.), Юліан (1929 р.).

З усього проаналізованого іменника бачимо, що основна кількість рідкісних імен, переважно західноєвропейського походження, припадає на 30-40-ві рр. Дещо менша їх кількість фіксується у 80-90-х рр. Це пояснюється, в більшості випадків, розвитком політичних подій у нашій державі: після Жовтневої революції було ліквідовано церковний список і введено свободу вибору імені. Таким чином, у 20-х рр. іменник значно розширився й оновився за рахунок запозичення західноєвропейських імен [28]. У 80-90-х рр. на антропонімікон чинила вплив «перебудова» і суцільна гонитва за західною модою – це стало передумовою появи другої хвилі популярності запозичених імен.

Разом із цим у 80-90-х рр. простежується тенденція до повернення в активний антропонімікон давно забутих імен. Причини цього – пробудження серед населення патріотизму, інтересу до своїх історичних коренів, бажання дати дитині рідкісне, незвичне ім’я.

По батькові як додаткове джерело вивчення чоловічих імен


Чоловічі імена по батькові у Лисичанську представлені такими найбільш розповсюдженими антропонімами: Миколайович (2767 носіїв), Іванович (2406), Володимирович (2373), Олександрович (2281), Вікторович (1634), Сергійович (1527), Васильович (1413), Анатолійович (1334), Михайлович (1081), Олексійович (850), Петрович (850), Юрійович (800), Андрійович (632), Григорович (575), Павлович (556), Федорович (476), Валерійович (441), Леонідович (436), Дмитрович (428), Євгенович (380).

Найпоширеніші імена жіночі по батькові в загальних рисах збігаються із чоловічими: Миколаївна (3416), Іванівна (3292), Володимирівна (2604), Олександрівна (2598), Василівна (1875), Вікторівна (1762), Сергіївна (1540), Михайлівна (1319), Анатоліївна (1315), Петрівна (1212), Олексіївна (1109), Григорівна (841), Юріївна (804), Андріївна (781), Федорівна (710), Павлівна (700), Дмитрівна (596), Леонідівна (496), Валеріївна (470), Євгенівна (434).

Як можна побачити, жіночих імен по батькові налічується значно більше, ніж чоловічих. Це свідчить про кількісну перевагу жіночого населення міста.

За допомогою патронімів можна не лише вивчити гендерний склад населення, але й глибше дослідити місцеву антропонімію в діахронічному аспекті. Свідчення про чоловічі імена, які вже вийшли з ужитку, можна знайти в іменах по батькові старшого покоління людей.

Наприклад, на сьогодні у Лисичанську зафіксовано тільки одного носія імені Абрам, в той час як носіїв по батькові Абрамович/Абрамівна нараховується 15. Роки їх народження – переважно до 1950 р. Звідси випливає, що ім’я Абрам почало втрачати свою популярність на початку ХХ ст. і зараз практично не зустрічається.

По батькові Адамович/Адамівна має 32 носії (роки народження – до 1960), ім’я Адам – 4. Ім’я Аким фіксується в єдиному екземплярі, а по батькові Акимович/Акимівна – в 44 (роки народження – до 1960).

Двічі зустрічається ім’я Арсентій, тоді як по батькові Арсентійович/Арсентіївна фіксується 43 рази (роки народження носіїв – переважно до 1960).

Ім’я Архип зафіксоване один раз, по батькові Архипович/Архипівна – 20 разів (носії до 1953 р. народження).

Тричі фіксується ім’я Афанасій, а по батькові Афанасійович/Афанасіївна досить розповсюджене – 158 носіїв, народжених переважно до 1960 р.

По батькові Гаврилович/Гаврилівна має 110 носіїв (переважно до 1960 р. народження), в той час як ім’я Гаврило має лише двох.

Ім’я Дем’ян фіксується один раз, а по батькові Дем’янович/Дем’янівна – 34 (носії – до 1964 р. народження).

Один раз фіксується ім’я Омелян, тоді як по батькові Омелянович/Омелянівна – 62.

Ім’я Єфим має 4 носіїв, а по батькові Єфимович/Єфимівна – 163, більшість із яких народилися до 1965 р.

Зафіксовано 67 носіїв по батькові Захарович/Захарівна (роки народження – до 1959 р.), ім’я Захар має 6 носіїв.

44 носії має по батькові Іларіонович/Іларіонівна (носії до 1955 р. народження), а ім’я Іларіон фіксується тільки 2 рази.

Ім’я Онисій в сучасному антропоніміконі Лисичанська не фіксується зовсім, а по батькові Онисійович/Онисіївна має аж 13 носіїв (до 1955 р. народження). Так само не зафіксовано імен Герасим і Гордій, хоча по батькові Герасимович/Герасимівна зустрічається 29 разів, а Гордійович/Гордіївна – 9. Носіїв імені Євдоким також не зафіксовано, але по батькові Євдокимович/Євдокимівна зустрічається 15 разів. 78 разів зустрічається по батькові Гнатович/Гнатівна (носії до 1960 р. народження), імені Гнат не зафіксовано. По батькові Лазаревич/Лазарівна має 15 носіїв, імені Лазар в сучасному антропоніміконі Лисичанська не зафіксовано.

По батькові Матвійович/Матвіївна зустрічається 74 рази, ім’я Матвій – 4 рази. 149 носіїв по батькові Тихонович/Тихонівна, ім’я Тихон зустрічається 6 разів.

Таким чином, імена по батькові відбивають свідчення про чоловічі антропоніми, які існували в активному антропоніміконі на початку ХХ ст., але вже вийшли або майже вийшли з ужитку. Зокрема, у лисичанському антропоніміконі до таких належать: Абрам, Адам, Аким, Арсентій, Архип, Афанасій, Гаврило, Дем’ян, Омелян, Єфим, Захар, Іларіон, Онисій, Герасим, Гордій, Євдоким, Гнат, Лазар, Матвій, Тихон.

З іншого боку, ім’я Едуард почало вживатися у другій половині ХХ ст., і, відповідно, по батькові Едуардович/Едуардівна (159 носіїв) фіксується з 1950 р. Ця ж тенденція стосується й імені Артур та по батькові Артурович/Артурівна (18 носіїв).

Серед людей похилого віку побутує фамільярне називання один одного тільки по батькові: Михайлівна, Іванівна, Васильович, Андрійович. Вважається, що ця звичка прийшла до нас із Росії. Її основна мета – висловлення поваги до старшого покоління.

Прізвиська: соціальні різновиди і мотиви виникнення

Механізм виникнення прізвиськ у сучасному антропоніміконі майже нічим не відрізняється від цього ж процесу у стародавні часи, змінилися хіба що твірні основи антропонімів. Утворення прізвиськ завжди обґрунтоване, і цей процес, на відміну від утворення прізвищ, завжди можна простежити і пояснити.

На матеріалі прізвиськ Луганщини, згідно із загальновживаною класифікацією, Н. Фєдотова виділяє два види прізвиськ за походженням: відапелятивні, тобто ті, що походять від загальних назв (Страус, Волчок, Шпала, Пончик) та відонімні, які походять від власних назв (Кольок – від Микола, Сірий – від Сергій, Бєля – від Белянський, Джорданбаскетболіст, Дюймовочкадівчина маленького зросту).

Найчисленнішою серед прізвиськ відонімного походження є група антропонімів, утворених від особових імен, прізвищ та імен по батькові. Стислий текст відонімного прізвиська, крім повідомлення офіційного антропоніма, містить ще й додаткові мотивації, через які прізвище стало стимулом для асоціативного переосмислення семантики прізвиська.

Визначають чотири види таких асоціацій: лексичні (прізвисько Маргарин від прізвища Маслова, Ленін від Іллічов), фонетичні (Олімпіада від Алімпієв, Назар Стодоля від Назаренко, Гризлі від Григорій), графічні або ініціальні (ГДР від Галина Дмитрівна Редько), синкретичні (Тигр Тигрович від Лев Львович).

Прізвисько, яке за своїм звучанням збігається з особовим іменем (Макс, Гриша, Філя), свідчить про позитивну оцінку носія та прийняття його колективом, крім тих імен, що історично набули негативного відтінку й у вигляді прізвиськ надаються людині з підкреслено зневажливим ставленням до неї. Відпрізвищеві прізвиська, що походять від загальної лексики, набувають тих же додаткових семантичних відтінків, якими ці слова позначені в мові, або ж розширюють свій конотативний потенціал за мотивацією надання прізвиська.

Якщо аналізувати прізвиська в соціальному аспекті, можна виділити серед них сімейні, шкільні, студентські, професійні, вуличні, сімейно-родові, інтимні прізвиська [27].

Сімейні прізвиська дають близькі родичі один одному. Вони, як правило, позитивні в оціночному відношенні і відображають ті особливості людини, які іноді зовсім не помітні для сторонніх. Так, маленьку дівчинку, яка полюбляє танцювати, називають Балериною. Дитина, що змалечку любить усіма командувати, отримує прізвисько Старшой, дуже розумна для свого віку дитина – Вундеркінд.

Шкільні прізвища найчисленніші, стійкі і можуть супроводжувати носія й у подальшому житті. Далеко не завжди їхня оцінка позитивна. Наприклад, пухку дитину називають Булка, Корова, Бомба, Кабан, Жиртрест, Бегемот. Дитина з великими вухами отримує прізвисько Чебурашка. Проте більшість прізвиськ цієї групи – відонімні. Вони являють собою скорочений чи трансформований варіант імені або прізвища: Колобков – Колобок, Браславський – Брас, Гамаюнов – Гамик, Совин – Сова, Георгій - Жорж та ін.

Студентські прізвиська подібні до шкільних, але серед них значно менше онімів з негативним забарвленням. Тут, окрім відонімних, здебільшого фіксуються прізвиська, мотивом виникнення яких стали риси характеру або зовнішності, вчинки, звички, досягнення: Ейнштейн (розумний), Хакер (людина, що знається на комп’ютерах), Їжак (людина з короткою стрижкою), Косар (той, хто прогулює заняття – «косить»).

Професійні прізвиська – це неофіційні ідентифікатори, які даються у робочих колективах. В інформативному плані тут часто підкреслюються професійні якості або просто вказується на професію, особливо рідкісну або значиму в суспільстві: МЧС (рятувальник),Шприць (лікар), Хазяїн (директор підприємства).

Вуличні прізвиська виникають на невеликій території, найчастіше це вулиця або подвір’я багатоповерхівки. Мотиви виникнення прізвиськ цієї групи найрізноманітніші: зовнішність (Крива – кульгава жінка, Патлатий – чоловік з довгим волоссям), рід занять, професія (Голуб’ятники, Дачники, Собачники), психічні особливості (Тормоз – людина, що все робить повільно; Весельчак, Рьова-корова).

У сімейно-родових прізвиськах діє чітка модель творення: для жінок у творенні найменувань бере участь суфікс -их(а), для дітей – -онок, -ат(а), -ят(а): Бондар – Бондариха – Бондарята – Бондарьонок. Прізвисько обов’язково охоплює всіх членів сім’ї, а іноді й роду.

Дослідники визначають 9 груп провідних мотивів творення прізвиськ:

  1. Характеристика зовнішності: Косий (косоокий), Рудий, Оса (дівчина з тонкою талією), Манюня, Пекінес (курносий);
  2. Психічні особливості: Істеричка, Несміяна, Хохотушка, Танк (впевнена, цілеспрямована людина), Тряпка, Переїжджа сваха (людина, якій не сидиться на одному місці);
  3. Подія, що відбулася з носієм прізвиська: Спецназ (власноруч затримав злодія), Кавун (вкрав кавун у сусіда), Американець (деякий час мешкав у США);
  4. Рід занять: Голуб’ятник, Самогонщиця, Студент, Тайсон (боксер);
  5. Уподобання: Пиріжок, Супчик, Мерседес;
  6. Соціальні характеристики: Буржуй, Магнат, Куркуль (підприємець), Погорільці, Алкаш;
  7. Місце проживання: Городський (проживає у центрі міста), Сільпо (проживає у селі або на окраїні міста), Попаснянський (проживає у місті Попасна), Бандерівець (проживає на заході України);
  8. Вік носія прізвиська: Малий, Мєлкій, Зелений, Древній, Динозавр;
  9. Родинні стосунки: Кум, Кума, Брати, Свати.

За кількістю носіїв виділяємо індивідуальні (Кнопка, Інтелігент), колективно-групові (Свята трійця; Морські котики – команда плавців), сімейно-родові, або “вуличні” (Собачники – родина, що тримає вдома багато собак; Торгаші – родина, члени якої чимось торгують), та парні прізвиська (Слон і Моська, Льолик і Болик).

Мотиваційні претексти прізвиськ містять указівку на зв’язок людини з певним середовищем, інформацію про її фізичні, психічні, функціональні якості, професію, рід занять, соціальний статус, ставлення до оточуючих. Номінаторами виділяються найсуттєвіші риси суб’єктів номінації, що закріплюються в прізвиськах, які в свою чергу в текстовому наповненні відбивають загальні мовні процеси.

Висновки до розділу

За результатами нашого дослідження, у словотвірно-структурному плані серед прізвищ Лисичанська окреслюються 4 групи, що мають найбільшу кількість носіїв: прізвища з суфіксами -енко, -ов (-ев), -ин (-ін) та утворені неморфологічним способом (шляхом переосмислення лексичного значення).

Дещо менше представлені прізвища з суфіксами -ик (-ак), -ко, -ук (-юк, -чук), -ський (-зький, -цький), із закінченням -ий та утворені шляхом злиття двох основ. Найрідше зустрічаються прізвища з суфіксами -ець, -их, -ай, -ей, -ан, -ун, -иш.

З лексико-семантичного погляду найпродуктивнішими основами виявилися назви професій, власні імена; дещо менше – назви тварин, птахів, комах, рослин; топоніми; характерні риси зовнішності чи характеру людини. Найменші за кількістю носіїв групи – прізвища, утворені від назв явищ природи, часових та абстрактних понять; предметів побуту, продуктів харчування; слів на позначення соціального статусу, родинних стосунків.

Серед імен Лисичанська за походженням виділяємо грецькі, латинські, давньоєврейські, слов’янські, скандинавські, імена-неологізми та запозичені із західноєвропейських мов. За частотою вживання у діахронічному зрізі імена можна класифікувати на ті, що вживаються з порівняно однаковою частотою протягом усього ХХ ст., і ті, частота вживання яких варіюється з плином часу. До останніх відносяться: запозичені імена, що почали вживатися в останні десятиліття (після 1970 р.); імена, забуті на якийсь час і наприкінці ХХ ст. повернені в антропонімікон; імена, що остаточно втратили популярність у першій половині ХХ ст..

У 30-40-х, а також 80-90-х роках простежується тенденція до називання новонароджених рідкісними іменами, в основному запозиченими із західних мов. Це в більшості випадків зумовлено політичними подіями у нашій державі.

Імена по батькові відбивають у собі як гендерну характеристику складу населення (жінок більше, ніж чоловіків), так і свідчення про чоловічі імена, що практично вийшли з ужитку на початку ХХ ст. і зараз фіксуються поодиноко або не фіксуються зовсім.

Прізвиська – специфічний вид антропонімів, механізм виникнення яких майже не відрізняється від аналогічного процесу у давні часи. За походженням виділяємо прізвиська відапелятивні та відонімні. За соціальним показником – сімейні, шкільні, студентські, професійні, вуличні, сімейно-родові, інтимні. Виникнення прізвиськ має під собою реальне підґрунтя, оскільки відбувається під впливом фізичних чи психічних якостей людини, професії, заняття, соціального статусу, якогось випадку в житті людини тощо.

Висновки

У курсовій роботі розглянуто основні теоретичні засади антропоніміки: її предмет, значення для мовознавства та інших наук (історії, культурології), розвиток наукової думки в цій галузі. Проаналізовано наукову літературу з проблемного питання. Вказано види сучасних українських антропонімів, особливості творення прізвищ, прізвиськ, імен по батькові, їх класифікацію.

Антропоніми Лисичанська проаналізовано в кількох аспектах. Зокрема, прізвища класифіковано за словотвірно-структурними і лексико-семантичними особливостями.  Серед імен виділено ті, що вживаються постійно протягом ХХ ст.; ті, що почали вживатись нещодавно; імена, що вийшли з антропонімікону і повернулися наприкінці ХХ ст.; імена, що остаточно втратили популярність. Імена також класифіковано за походженням.

Розглянуто імена по батькові як додаткове джерело вивчення чоловічих імен, оскільки вони зберігають у собі свідчення про імена кінця ХІХ ст. і дозволяють дослідити антропонімію глибше, ніж це дозволяє фактичний матеріал. Прізвиська класифіковано за походженням, соціальним показником та мотивом виникнення.

Зроблено висновки щодо основного складу лисичанського антропонімікону та його зміни протягом ХХ ст.: у системі прізвищ переважають оніми з суфіксами -енко, -ов (-ев), -ин (-ін) та утворені неморфологічним способом, а з лексико-семантичного погляду – прізвища, які походять від назв професій і власних імен людей. Серед імен найбільшу групу становлять грецькі та латинські імена.

У 30-40-х роках в антропонімікон входять імена, запозичені із західноєвропейських мов. У 80-90-х роках простежується ця ж тенденція, але в дещо менших масштабах. За результатами дослідження імен по батькові, жіноче населення у Лисичанську переважає над чоловічим. Також виділено ряд імен, свідчення про які фіксуються в іменах по батькові, але саме ім’я практично вийшло з ужитку. Серед прізвиськ значно переважає група відонімного походження (від імен, прізвищ, по батькові).

Таким чином, у курсовій роботі розв’язано усі поставлені завдання.

Список використаної літератури

  1. Антропонім // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. Ковалів. — Т. 1. — К.: Академія, 2007. — 469 с.
  2. Бабій Ю.Б. Прізвища сучасної середньої Наддніпрянщини: Автореф. дис... канд. філолог. наук. — Одеса: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, 2007. — 21 с.
  3. Белей Л.Е. Вариантность антропонимов на разных уровнях украинского языка: Автореф. дис… канд. филол. наук / Ужгородский университет. – Ужгород, 1986. – 23 с.
  4. Белей Л.О. Офіційні і розмовні варіанти // Українська мова і література в школі. — 1986. — № 6. — С. 63 —64.
  5. Бренер Н.М. Відпрізвищеві прізвиська-асоціати Луганщини // Наукові записки. Серія: Мовознавство. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – Вип. І. – Ч. 2. – С. 18 – 22.
  6. Булава Н. Ю. Сучасні українські прізвища північної Донеччини: Автореф. дис... канд. філолог. наук. — Одеса: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, 2005. — 19 с.
  7. Веселовский С.Б. Ономастикон: Древнерусские имена, прозвища и фамилии. – М.: Наука, 1974. – 383 с.
  8. Денисова Т.Т. Прозвища как вид антропонимов и их функционирование в современной речевой коммуникации (на матераиле прозвищ Шумячского и Ершичского районов Смоленской области): Автореф. дис… канд. филол. наук / Смоленский государственный университет. – Смоленск, 2007. – 20 с.
  9. Кравченко Г.В. Динаміка українського іменника м. Донецька з 1890 по 1990-і роки: Автореф. дис... канд. філолог. наук. — Донецьк: Донецький національний університет, 2000. — 23 с.
  10. Кравченко Г.В. Динаміка українського іменника м. Донецька к. ХІХ – п. ХХ ст. (чоловічі імена) // Лінгвістичні студії. – Вип. 3. Збірник наукових праць. –  Донецьк: ДонДУ, 1997. – С.175-180.
  11. Масенко Л.Т. Антропоніміка // Енциклопедія сучасної України. — Т. 1. — К.: Наукова думка, 2001. — 622с.
  12. Масенко Л.Т. Українські імена і прізвища. — К.: Т-во «Знання» УРСР, 1990. — 48 с.
  13. Никонов В.А. Из словаря русских фамилий // Рус. речь. – 1976. - № 1. – С. 129 – 135.
  14. Осташ P.І. Типи імен за походженням. — У кн.: Міжетнічні зв'язки в українській антропонімії XVII ст.: (Реєстри всього Війська Запорізького 1649 р. і мовно-територіальні контакти). — К.: Наукова думка, 1989. — С. 118—124.
  15. Происхождение фамилий. [Електронний ресурс].
  16. Редько Ю.К. Довідник українських прізвищ. – К.: Рад. шк., 1969. – 256 с.
  17. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. – К.: Наукова думка, 2005. – 334 с.
  18. Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. – М.: Наука, 1973. – 366 с.
  19. Суслова А.В., Суперанская А.В. О русских именах. – Изд. 2-е, испр. и доп. – Л.: Лениздат, 1991. – 220 с.
  20. Сухомлин І.Д. Питання антропоніміки в українській мові. — Дніпропетровськ: Вища школа, 1975. — 103 с.
  21. Тлумачний словник українських прізвищ. [Електронний ресурс].
  22. Трійняк І. Словник особових власних імен // Донбасс. – 1967. - № 3. – С. 135.
  23. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2004. – 824 с.
  24. Українські імена та прізвища. [Електронний ресурс].
  25. Успенский Л. Ты и твое имя. [Електронний ресурс].
  26. Федас Й. Історія, культура, краса імен // Народна творчість та етнографія. —1988. —№ 2. —С. 77 —79.
  27. Фєдотова Н.М. Сучасні прізвиська Луганщини: когнітивна прагматика творення тексту оніма: Автореф. дис... канд. філолог. наук. — Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2008. — 19 с.
  28. Худаш М. Л. З історії української антропонімії. — К.: Академія, 1977. – 235 с.
  29. Чучка П.П. Розвиток імен і прізвищ / Історія української мови: Лексика і фразеологія. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 592 – 620.
  30. Щетинин Л.М. Имена и названия. – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. университета, 1968. – 215 с.


Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться у соціальних меражах:

Статистика