Дослідницька робота "Крилаті слова античного походження"

У роботі над дослідницьким проєктом на тему "Крилаті слова античного походження" з української мови учениця 8 класу знайомиться з давньогрецькими міфами, крилатими словами, які створені на їх підставі, і досліджує їх тлумачення. Автор роботи з'ясовує, яку функцію крилаті слова виконують у сучасному мовленні.

Докладніше про роботу:

Індивідуальна науково-дослідницька робота на тему "Крилаті слова античного походження" з української мови та літератури виконана ученицею 8 класу, яка розглянула, що таке крилаті слова, вивчила міфи Давньої Греції, дала тлумачення, що таке міф та яка історія його виникнення, з'ясувала, чим міфи привертають увагу читача, дала опис Богів, героїв і титанів античних джерел.

В учнівській творчій і дослідницькій роботі (проєкті) "Крилаті слова античного походження" з українскої мови та літератури 8 класу розглянено крилаті слова античного походження, крилаті вислови, їх походження і тлумачення. Автор в дослідницькій діяльності розмірковує на тему того, що грецька міфологія є невичерпним джерелом для літератури і мистецтва, а образні вираження, які прийшли у наше мовлення із міфів, є скарбницею мудрості людства і мають дуже важливне значення у нашому повсякденному житті.            

Зміст

Вступ
1. Що таке крилаті слова.
2. Міфи Давньої Греції.
2.1. Що таке міф? Яка історія його виникнення?                   
2.2. Чим міфи привертають увагу читача?                            
3. Крилаті слова античного походження.
3.1. Боги, герої і титани античних джерел.                          
3.2. Крилаті вислови, їх походження і тлумачення.             
4. Крилаті слова – скарбниця мудрості людства.                                        
4.1. Грецька міфологія – невичерпне джерело для літератури і мистецтва.                                                     
4.2. Значення крилатих слів у житті.                           
Висновки                                                                                  
Використана література   

Актуальність теми. Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно добре володіти мовою.

Гарна мова сучасної людини повинна бути точною, правильною, чистою, виразною, також багатою. Саме в незліченному запасі лексики і фразеології, в смисловій насиченості словника – її багатство. Тож знання і вживання в мові крилатих слів будь-якого походження зробить її багатшою і образною, як і вимагає від спілкувальника сьогодення.

Об’єкт дослідження. Крилаті слова античного походження. Вони прийшли до нас з міфів Давньої Греції.

Мета дослідження. Познайомитися з давньогрецькими міфами, крилатими словами, які створені на їх підставі, і дослідити їх тлумачення.

Наукова ідея. Довести, що крилаті слова античного походження – це скарбниця мудрості людства, невичерпне джерело для літератури і мистецтва (живопису і музики).

Практичне значення. Робота може бути цікавою для учнів будь-якого віку, а також для
вчителів літератури, історії, образотворчого мистецтва, світової культури.

Висновки. Робота докладно знайомить з крилатими словами античного походження, розкриває історію їх виникнення, пояснює  тлумачення кожного і доводить, що саме вони є скарбницею мудрості людства, а античність – колиска європейської культури і літератури.

«Крилате слово»… Яке слово може бути крилатим?  А.П. Коваль вважає, що слово «крилате» було епітетом за часів Гомера, а сьогодні – це науковий термін. «Крилаті слова у наш час – це своєрідні «цитати» -  уламки різних розповідей: назви місць подій, імена персонажів творів, висловлення історичних і легендарних осіб та ін. Так, Юлій Цезар сповістив про свою перемогу саме словами veni, vidi, vici (прийшов, побачив, переміг); страшного пса, який оберігав вхід до підземного царства, звали Цербер (Кербер), а не якось інакше; князь Святослав переказував своїм ворогам Іду на ви! (а не за сучасними нормами «іду на вас»), а знаменита сварка відбулася саме між Іваном Івановичем та Іваном Нікіфоровичем» [Коваль, стор.3].

Влучні вислови видатних осіб, цитати з літератури та інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення й частот, які  повторюються в мовленні, прийнято називати «крилатими словами».

Не кожна назва або цитата з будь-якого джерела може бути «крилатою». «Щоб стати крилатим словом, вона повинна «випурхнути» з-під обкладинки книжки, відірватися від неї, навіть переосмислитися і розширитися за значенням» [Коваль, стор.3].

Так, вислів поета М. Лермонтова «герой нашого часу» спочатку асоціювався з його героєм роману Печоріним і означав «зайву людину». А з часом значення цього вислову розширилось, і тепер цей вислів означає сучасну гармонійно розвинену активну і цілеспрямовану людину.

У мові кожного народу є багато крилатих слів. Велика кількість їх прийшла з художніх творів. В українській мові значна частина крилатих слів походить з творів Т. Шевченка, С. Руданського, Л. Глібова, І. Франка, Л. Українки, П. Тичини, О. Гончара та інших.

Протягом віків, як золотники піску, осідали в мовах найяскравіші за формою і найбагатші за змістом слова та вислови. Але найбільше вражають нас ті, що виникли в Античну добу і пов’язані з давньогрецькими міфами.

Вони зберігають зв’язок з першоджерелом і можуть мати форму речень: Пізнай самого себе. Від великого до смішного один крок. Всякому городу нрав і права.

Але найчастіше вони виступають у вигляді сталих словосполучень: ахіллесова п’ята, перейти рубікон, танталові муки, блудний син, терновий вінок, шагренева шкіра, апостол правди і науки тощо.

До крилатих слів відносять також окремі слова з узагальнено-метафорічним значенням. Це бувають назви населених пунктів, місцевостей, географічних об’єктів, пов’язаних із чимось знаменним: Олімп, Парнас, Едем, Голгофа, Мекка, Ватерлоо, Крути тощо. Сюди належать також назви історичних осіб, міфологічних та літературних персонажів, з якими пов’язуються певні поняття, уявлення, символи: Прометей, Геркулес, Герострат, Гамлет, Робінзон, Калитка, Наполеон, Рокефелер тощо.

Джерела крилатих слів надзвичайно різноманітні. Найбільше їх походить із текстів Біблії в перекладах як на слов’янську, так і на сучасну українську мову: Ноєв ковчег, всякої тварі по парі, пісня пісень, манна небесна, вавилонське стовпотворіння, тридцять срібняків, царство небесне тощо.

Багато крилатих слів в українську мову потрапило з античних джерел. Це, зокрема, пов’язано з тим, що в середні віки в Україні вивчалася грецька і латинська мови, була поширеною антична література. В цей час з’являються такі крилаті слова: олімпійський спокій, троянський кінь, яблуко розбрату, між Сцилою і Харибдою, дамоклів меч, гордіїв вузол, езопівська мова, через терни до зірок, спалити кораблі, тримати камінь за пазухою, папір не червоніє, гроші не пахнуть, крапля камінь точить тощо.

Стали широковживаними слова з найвидатніших художніх творів багатьох мов, найбільше – із західноєвропейських та російської, які перекладені на українську мову: три мушкетери, на крилах пісень, чисте мистецтво, боротися з вітряками, над розбитим коритом, батьки і діти, живий труп, людина у футлярі тощо.

Стали й широковживаними й влучні слова з української літератури як давньої, так і сучасної: криваве вино, ламати списи, мужича правда є колюча, конотопська відьма, незлим, тихим словом; караюсь, мучусь, але не каюсь; досвітні вогні запали тощо.

Міфом називають щось нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності. Як вважає А.О. Білецький, слово «міф» походить від давньогрецького слова «мюткос». У давніх греків, чи елінів, як вони себе називали, це слово означало "слово, промова, розмова, порада, намір, прислів’я, чутка, відомість, оповідання, переказ, байка, зміст оповідання".

Зараз літературознавці вважають, що міф – це переказ про незрозумілі явища природи, богів, обожнених героїв тощо.

Міфи є у всіх народів. Вони народжуються разом з мовою, разом з думкою, намагаються прояснити незрозуміле: ким були створені світ та людина, як з’явилися небо, сонце, зірки, місяць.

Створюючи міфи, давні люди прагнули порозумітися з грізними силами, знайти з ними спільну мову задля власної безпеки.

«За давніх часів люди сприймали міфи як правдиві розповіді про те, що було колись. Але минали віки, міфи поступово перетворювалися на бабусині казки, і вже тільки малі діти вірили у їхню правдивість. Їх починали тлумачити не в прямому, а в переносному розумінні» [5, стор.5 ].

Насамперед це міфи про виникнення чи створення світу. Вони по-різному пояснюють це явище. Існував міф про богиню Евріному, яка північний вітер перетворила на великого змія Офіона, а сама стала голубкою і знесла яйце, з якого виник всесвіт – сонце, місяць, планети, зорі й земля з усім, що на ній.

Інші міфи стверджують, що світ виник з первісної «ріки» Океану або про те, як богиня Ніч знесла яйце, а з нього вийшов бог світового ладу Ерот, що пізніше став богом кохання.

В пізніших міфах уже йдеться не про яйце, а про первісну богиню  Гею – матір землю, яка створила бога Урана – батька Небо, а потім породила все, що є на світі.

У багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що втілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву.

Від шлюбу двох богів – Землі і Неба – народилося перше покоління богів. Один з них, Кронос, захопив владу, скинувши свого батька Урана. Йому було провіщено, що так само, як він забрав владу, так і один із його синів забере в нього. Боячись цього, Кронос поглинав усіх дітей, яких йому народжувала дружина Рея. Але одного, Зевса, вона сховала в печері на острові Кріті. Зевс до вина батька домішав таких ліків, що він одригнув усіх поглинених богів – Зевсових братів і сестер.

Дуже багато існувало міфів про діяння богів, які були часом сприятливими, а часом згубними для смертних людей. Боги щедро нагороджували тих, хто шанував їх, і жорстоко карали тих, хто їх зневажав. Згадаймо Тантала, Сізіфа, Прометея тощо.

Інші міфи розповідали про походження людей. Вони дуже суперечливі. Одні міфи стверджують, ніби людей виліпив з глини титан Прометей, інші переконують, що після всесвітнього потопу лишилася одна пара – Давкаліон і Пірра, в яких не було дітей. За порадою богів вони після потопу через голову кидають каміння, яке перетворюється від Пірри в жінок, а від Девкаліона – в чоловіків.

Існувало багато розповідей про героїв: напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок. Вони були розумними, сильними і хоробрими, зробили багато добра людям. Згадаймо Геракла, Персея, Тесея. Першими серед добродійників слід згадати титана Прометея, якого жорстоко покарав Зевс за те, що він викрав з Олімпу вогонь для людей і навчив їх всім премудрощам життя.

Не випадково, що міфи – творіння колективного людського розуму – з їх захоплюючими і вражаючими сюжетами стали глибоким джерелом «крилатих слів».

Цікаві міфи також переказали давньогрецький поет Гесіод і римський поет Овідій, увагу привертають і історичні твори Гомера «Іліада» і «Одіссея», прикрашені фантазією геніального автора, все ж вселяють впевненість в історичне існування таких людей, як Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Пріам, Гектор тощо.

Наші пращури сприймали міфи як реальність, персоніфікуючи божественні сили і наділяючи їх рисами земних людей. У міфах з особливою урочистістю описувалися діяння богів і подвиги героїв, від яких залежало життя простих смертних. Катаклізми природи, війни, зміну правління – всі значущі події в міфах знаходили просте і переконливе пояснення.  І не випадково багато висловів, запозичених з міфів, стали крилатими словами.

Часто в міфах зустрічаються фантастичні явища і істоти:

Кентаври-напівлюди-напівконі; Мінотаври-потвори з головою бугая і тулубом людини, Горгони із гадюками замість волосся, семиголова лернейська гідра в міфі про Геракла, триголовий пес Кербер, що охороняє підземне царство Аїда тощо. І це цікаво читачу.

Привертають увагу і неймовірні перетворення. Так, самозакоханий нарцис перетворюється на гарну квітку, смертельно поранений вепрем Адоніс стає червоною квіткою-горицвітом, Дафна, рятуючись від переслідування, стає вічнозеленим деревом – лавром тощо. Трапляються і перетворення неживих речей на живих людей: наприклад, оживлення статуї, яку вирізьбив Пігмаліон.

У міфах також зустрічаються розповіді про перетворення на зірки та сузір’я, адже назви майже всіх сузір’їв пов’язані з давньогрецькими міфами. Сузір’я Андромеди викликає в пам’яті міф про Персея, Велика Ведмедиця – це німфа Калісто (мати Аркада, родоначальниця аркадян), Мала Ведмедиця – це німфа Кіносура, Оріон – мисливець, що був супутником Артеміди, планета Меркурій – це грецький Гермес, Венера – це Афродіта, Марс – Арес, Юпітер – Зевс тощо.

«У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих часів мрії  людства: приборкання сил природи (подвиги Геракла та інших героїв), освоєння далеких земель і морів (подорожі аргонавтів і Одіссея), опанування повітряного простору (Дедалі та Ікар), перемога над усіма хворобами, навіть смертю (міф про божественного лікаря Асклепія)» [5, 8-9с.].

Опис життя богів, героїв вимагає урочистості і особливої ритмічної організації мовлення. І тому міфи відрізняються урочистістю мови.

Незвичні явища і істоти, неймовірні перетворення, цікаві сюжети, які виражали мрії пращурів, піднесена мова – все це сприяє тому, що  міфи з захопленням читають не тільки діти, а й дорослі.

Як свідчать всі стародавні джерела, боги жили на Олімпі.

«Олімп був справжнім царством відтоді, як після війни з гігантами він [Зевс] поділив владу над світом між двома братами – Посейдоном і Аідом. Усі троє тягли жеребки. Зевсові дістались небо, земля разом з Олімпом, Посейдонові припало море, Аїдові – підземне царство мертвих. Зевс, як господар неба, оголосив себе найвищим богом, котрому всі повинні підкорятися» [ 6, стор.36].

Землю боги теж розділили між собою. Місто Афіни, наприклад, на яке зазіхав Посейдон, віддали Афіні, яка зробила, як вважали боги, цінніший дарунок – маслинове дерево. А дарунок Посейдона – кінь(за іншими відомостями – солоне джерело) не визнали справжнім благодіянням.

Коли всю землю було поділено, виявилося, що забули про найсвітлішого з небожителів – Геліоса, всевидящого бога сонця. На щастя з моря виринув гарний острів Родос, який і подарували Геліосові.

Зевс жив у палаці із золота і дорогоцінного каміння. Його збудував Гефест з дружиною Герою.

Щасливо живуть боги на Олімпі. Суперечки і сварки залагоджує Зевс. Боги збираються на великі свята й наради, які завжди закінчуються бенкетом.

Тоді Аполлон, оточений дев’ятьма музами, співав чудові пісні і грав на кифарі. Харити, білоногі дівчата, прикрашені квітами, танцювали. Розходилися пізно, а вранці їх будила богиня вранішньої зорі Еос.

Боги були безсмертні, але не вічні. Від старості і смерті їх оберігала амброзія. То була звичайна їжа богів – якісь надзвичайно смачні ласощі, які самі танули у роті, надаючи силу тілу, умиротворення думкам і безсмертя душі. Їх, ці ласощі, розносила чудова пара: богиня молодості Геба і прекрасний хлопець Ганімед.

Ось які олімпійські боги найчастіше пов’язані з крилатими словами або їх історією:

Зевс (бог вогню), Гера (дружина Зевса), Афіна (богиня мудрості), Аполлон (бог віщувань і ворожіння, бог лірики і поезії), Артеміда (богиня мисливства), Гермес (вісник богів), Гефест (бог вогню і ковальства), Афродіта (богиня кохання і вроди), Ерот (бог кохання), Арес (бог війни).

Крилаті вислови часто згадують синів богів, народжених смертними жінками – це Геракл (син Зевса і цариці Алкени), Персей ( син Зевса і аргоської царівни Данаї), Тантал, Тезей, Епаф тощо.

Багато міфів також присвячено титанам. Титанами звалися могутні велетні, діти Неба і Землі. Вони повстали проти богів, які жили на горі Олімп. Не хотіли волелюбні титани коритися богам. Успіх у боротьбі спочатку схилявся на бік титанів. Але на допомогу Зевсові – головному олімпійському богові – прийшло троє однооких велетнів-циклопів. Вони викували йому громи й блискавки, і Зевс став кидати небесний вогонь на титанів; запалали ліси, горіла трава і навіть земля на схилах Олімпу.

Але титани не відступали. Десять років вони воювали з богами Олімпу, і хто знає, чим би закічилась ця боротьба, якби Зевс не покликав собі на допомогу ще й сторуких велетнів з глибин Тартару. Нові воїни Зевса піднялися на гору і почали виривати скелі, величезні кам’яні брили і кидати їх на голови титанів. І не витримали титани, відступили.Зевс повелів закувати їх у кайдани і закованих кинути в одвічну темряву підземного царства – у Тартар.

Та не всі титани були однаково покарані Зевсом. Так, титан Атлас (Атлант) повинен був тримати на своїх плечах склепіння небес на крайньому заході землі на березі Океану. У нього було два брати: Прометей  та Епіметей. Прометей добре всім відомий через викрадення вогню, Епіметей моловідомий, але через його дружину Шандору Зевс покарав людей за те, що користувалися вогнем.

 Титанами звуть людей виняткового розуму і обдарування,  Атласами – людей, які несуть на собі непомірний тягар якоїсь важливої справи, а Прометеями – тих, хто захищає людей, віддає їм свою працю.

Незрівнянним джерелом крилатих слів є гомерівська «Іліада» і її герої , учасники Троянської війни: Паріс (син Пріама), Єлена (дружина спартанського царя Менелая), Агамемнон (вождь греків), воїни – Аякс, Діомед, Одіссей, Ахіллес, Телемах тощо.

Герої крилатих слів: Дедал і Ікар, цар Мінос – прийшли  з крітських легенд, Сізіф – з корінфських, а про Едіта і Сфінкса розповідають легенди міста Фіви.

АВГІЄВІ СТАЙНІ.

У мікенського володаря Еврисфея був батько Авгій, у якого були величезні стада. Скотного двору Авгія ніхто ніколи не прибирав. І ось Еврисфей загадав Гераклові, який корився йому, очистити скотний двір за один день. А Авгій пообіцяв йому за це віддати десяту частину своїх стад, бо не вірив у те, що можна це зробити.

А Геракл розламав стіни, які оточували двір, і спрямував у нього течію двох річок – Алфею і Пенею. Хвилі цих річок ринули у двір і вмить очистили його від бруду.

Цей вислів означає безладдя, справи, в яких ніхто не може розібратися.

АТЛАС ( АТЛАНТ).

Жорстоко помстився Зевс титану Атланту, якого іноді називають Атласом.

Жив собі Атлант в Аркадії й милувався своїми дочками – нерозлучними красунями Плеядами. Сподобалися вони Зевсу, і він викрав їх у батька й поселив на небі, ближче до себе.

Коли дізнався Атлант про викрадення дочок, він пішов на Олімп – битися з Зевсом. Дощем вогненних блискавок зустрів його громовержець. Обпалили вони тіло титана, і впав титан зі схилів високого Олімпу на землю. Відступив він і пішов на край землі. Тут Зевс і призначив йому кару: вічно стояти на краю землі, на березі Океану, тримаючи на собі небо.

Атлантами називають людей, які несуть непомірний тягар якої-небудь справи.

АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА.

Ахіллес був одним із найулюбленіших героїв Давньої Греції. Мати  його, морська богиня Фетиша, скупала його у водах священної ріки Стікс, щоб він став невразливий для ворожих стріл. Але при цьому вона тримала його за п’яту, яку не обмили води Стіксу.

Герой хоробро бився під стінами обложеної  греками Трої, а загинув від стріли Паріса, яку  бог Аполлон спрямував в єдине його вразливе місце – п’яту.

Ахіллесовою п’ятою називають слабке, вразливе місце.

ГЕРКУЛЕС.

Ім’я Геракла, або Геркулеса, як його називали в Римі, стало крилатим.

Дванадцять подвигів вчинив відважний Геракл. Бог Аполлон звелів йому служити царю Еврисфею. Виконуючи накази царя-боягуза, Геракл зробив те, що нікому не було під силу.

«Сильний, як Геркулес», - так кажуть про людину, яка може зробити найважчу роботу.

ДАМОКЛІВ МЕЧ.

Сіракузький цар Діонісій мав відданого друга Дамокла, який вважав його найщасливішою людиною у світі. Але Діонісій знав прекрасно, як ненавидить його народ і на які інтриги здатні царедворці. Він вирішив дати про це уявлення своєму другу.

Коли Дамоклав обідав у свого друга, запиваючи їжу дорогим вином, цар запитав його:

- Чи добре тобі, Дамокле?

Той відповів, що краще , мабуть, і не може бути, і поглянув на прохання Діонісія вгору, і – завмер. Прямо над ним на кінській волосині завис важенний меч. Якби волосинка порвалася, меч у ту саму мить відтяв би Дамоклові голову.

Крилатий вислів «Дамоклів меч» означає в сучасній мові постійну загрозу, якої не можна уникнути.

ЗОЛОТІ ЯБЛУК ГЕСПЕРИД.

Цар Еврисфей, якому служив Геракл, наказав йому принести три золотих яблука з садів Гесперид, дочок бога Атланта, що жили далеко на заході. Яблука Гесперид мали чудову властивість: вони повертали молодість і силу тим, хто їх покуштував.

На шляху Геракл зустрівся з титаном Атлантом, який тримав небесне склепіння, але погодився дістати яблука, при умові, що Геракл потримає небо. Коли приніс яблука, то хотів сам віднести Еврисфею, але Геракл зрозумів хитрість Атланта і сказав: «Згода. Тільки б я хотів собі зробити подушку на плече. Стань на хвилинку на моє місце». Атлант повірив, а Геракл, щасливий, пішов своєю дорогою.

Як спогад про цю пригоду Геракла лишився в мові крилатий вислів «золоті яблука Гесперид». Він означає щось омріяне, бажане, що дуже важко дістати.

ІКАР.

Ікар – син Дедала, легендарного митця. Батько з сином  прожили на острові Кріт багато років і хотіли перебратися в інше місце, але цар Мінос їх не пускав. Тоді Дедал і надумав утекти. Він зробив собі і своєму синові дві пари крил, схожих на крила птахів: поскріплював пташині пера нитками і воском. І ось уже знялися в повітря і назавжди покинули осоружний острів.

Батько попереджав Ікара, щоб не летів занадто низько, бо хвилі намочуть крила, та й зависоко не треба підніматися, бо сонце розтопить віск, і крила розпадуться. Не послухав батька Ікар, високо злетів в небо, розтопили сонячні промені віск… Надаремно кликав батько Ікара. Побачив Дедал пера на воді і зрозумів : Ікар загинув.

Ім’я Ікара стало загальною назвою людей відважних, але безрозсудних.

ЛІХТАР ДІОГЕНА.

Відомий грецький філософ Діоген жив у ІV ст. до н.е. Якось удень він засвітив ліхтар і пішов з ним вулицями міста.

- Що ти робиш? – питали його знайомі.

- Я шукаю людину, - відповів Діоген.

Своєю дивною відповіддю він хотів сказати, що справжню людину треба шукати вдень з вогнем.

От і став «ліхтар Діогена» виразом його заповітного бажання: знайти

людину, байдужу до багатства, чесну і благородну.

НАРЦІС.

Гордий юнак Нарціс не любив нікого,  крім себе. Якось одна німфа, з якою він не захотів навіть розмовляти, попрохала богиню Афродіту, щоб юнак покохав когось, але не діждався відповіді на своє почуття. І Афродіта виконала прохання.

Переслідуючи звіра на полюванні, Нарціс підбіг до струмка, щоб напитися. Та що це?  Він побачив на спокійній поверхні води своє зображення й закохався в нього. Сів Нарціс над струмком, не їв, не пив, а тільки дивився на дзеркальну поверхню води. Так і помер над струмком. А на тому місці, де він розлучився з життям, виросла квітка смерті, яку назвали нарцисом.

Ім’я Нарціса стало крилатим словом. Його вживають, коли мова заходить про самозакоханих людей, егоїстів, які зневажають усіх, крім себе.

НИТКА АРІАДНИ.

На острові Кріт був палац Лабіринт, який побудував майстер Дедал. Кожні дев’ять років афіняни мусили посилати на Кріт семеро дівчат і сімох юнаків, яких у Лабіринті пожирав потвора Мінотавр.

Тесей, син афінського царя Егея, вирішив звільнити Афіни від страшної повинності.

Він вирушив на Кріт з приреченими юнаками та дівчатами і надумав потрапити в Лабіринт, щоб вбити Мінотавра. Коли прибули на острів, Тесея побачила дочка царя Міноса Аріадна і закохалася в нього.  Щоб Тесей міг вибратися з Лабіринту, вона дала йому клубочок ниток і подарувала меч.

Тесей прив’язав нитку біля входу, розправився з Мінотавром, вийшов сам і вивів супутників.

З того часу «ниткою Аріадни» називають спосіб, що допомагає розв’язати якесь складне, заплутане питання, вийти зі скрутного становища.

ПЕРЕЙТИ РУБІКОН.

У січні 49 року до н.е. легіони Цезаря перейшли річку Рубікон, яка відмежовувала Галлію від Італії. Так почалася громадянська війна.

А вислів «перейти рубікон» у багатьох мовах і тепер означає: зробити безповоротний крок, одважитися на рішучий вчинок.

ПІГМАЛІОН.

Кіпрський скульптор Пігмаліон зі слонової кістки зробив статую дуже вродливої дівчини. Годинами милувався нею, дарував коштовності, одягав у пишні шати, але вона залишалася холодною.

Коли настало свято на честь Афродіти, Пігмаліон приніс їй в жертву білу телицю з визолоченими рогами і став благати богиню дати йому дружину таку гарну, як статуя. Афродіта виконала бажання Пігмаліона. Коли він повернувся додому, його зустріла прекрасна дівчина Галатея, яка була живою!

Ім’я Пігмаліона стало крилатим. Так називають людину, закохану в своє творіння.

ПІРРОВА ПЕРЕМОГА.

Пірр був царем Епіру – держави на північному заході Греції. Цей талановитий полководець марив про підкорення світу. Перешкодою його честолюбним намірам була могутня Римська держава. У жорстокій битві Пірр розгромив римлян. Окрилений перемогою, епірейський цар пішов у глиб країни.

А римляни тим часом опам’яталися, перевчили по-новому своїх воїнів і побудували колісниці з довгими списами для боротьби з непереможеними доти слонами. П’ять тисяч воїнів Пірра полягло в бою. І він сумно сказав:

- Ще одна така перемога, і ми  б усі загинули.

Відтоді вислів «Піррова перемога» означає: сумнівна перемога, не варта своїх жертв.

ПРОКРУСТОВЕ ЛОЖЕ.

Ще перед тим, як вирушити на острів Кріт, Тесей (син афінського царя Егея) вчинив чимало подвигів. Найвідомішою стала перемога його над  розбійником Прокрустом, який клав спійманих ворогів на ліжко. Якщо воно було завелике для полоненого, він витягував йому ноги, допоки вони не доходили до краю ліжка. Коли ж мандрівник не вміщувався, то розбійник обрубував ноги.

Тесей силоміць поклав розбійника на ложе, яке виявилося для нього закоротке, і убив так само, як він убивав своїх полонених.

Крилатий вислів «Прокрустове ложе» означає штучне мірило, під яке підганяють факти.

РОЗРУБАТИ ГОРДІЇВ ВУЗОЛ.

Одного разу оракул наказав фрікійцям обрати царем першого чоловіка, який їм трапиться. Цим першим стрічним виявився селянин Гордій, що йшов берегом, підганяючи своїх волів.

Коли Гордій став царем, він пожертвував свого воза Юпітерові, поставив  його серед храму, а ярмо до дишля прив’язав хитромудрим вузлом. І оракул прорік, що той, хто розв’яже цей вузол, запанує над усією Азією.

Минуло багато часу, і Фрігію захопило військо Олександра Македонського.

Увійшовши до храму Юпітера, уславлений завойовник якусь мить дивився на вузол, а тоді вихопив меч і розрубав ним гордіїв вузол.

З тих пір вислів «розрубати гордіїв вузол» означає: знайти швидкий і несподіваний вихід з скрутного становища.

СІЗІФОВА ПРАЦЯ.

Сізіф, цар Корінфа, був хитрий і спритний, що навіть зумів самого Танатоса, бога смерті, закувати в кайдани. Люди перестали вмирати, і ніхто не приносив жертви богам. Розсердився Зевс і наказав богу війни Аресу визволити Танатоса,  і  той забрав Сізіфа в підземне царство. Сізіф перехитрив і бога  підземного царства Аїда, а  ще й висміював богів.

За його злочини боги прирекли Сізіфа на страшну кару. Він повинен вічно котити на круту гору важкий камінь. Як тільки камінь торкається вершин гори, він виривається з Сізіфових рук і летить у прірву. Тоді Сізіф, страждаючи від утоми, сходить за ним, і все починається спочатку.

«Сізіфова праця». Так кажуть про чию-небудь безплідну, важку, нескінченну роботу.

ТАНТАЛОВІ МУКИ.

Тантал, син Зевса, цар міста Сіпіла, був улюбленцем богів. І йому здалося, що він майже бог. Одного разу він захотів перевірити, чи справді боги все знають. Для цього він убив свого сина і подав його м'ясо богам, вихваляючи його смак.  Боги все зрозуміли. Вони поклали м’ясо і кістки в казан, поставили на вогонь, і Гермес оживив Танталового сина.

За цей злочин Зевс кинув Тантала в підземне царство, де його прирекли на страшну муку: поставили серед річки у чисту, прозору воду, яка доходила йому майже до рота. Та як тільки він нахиляв голову, щоб ковтнути води, як вона зникала, як і грона винограду та яблука, які висіли над ним.

Так і страждає Тантал у підземному царстві.

Крилаті слова «Танталові муки» означають страждання, які терпить людина від усвідомлення близькості бажаної мети і неможливості її досягти.

ЯБЛУКО  РОЗБРАТУ.

Богиня розбрату Ерида, яку не запросили на весілля Пелея і Фетіди  (батьків Ахіллеса), бажаючи помститися, підкинула гостям яблуко з написом: «Найпрекраснішій».  Дружина Зевса Гера, богиня мудрості Афіна і богиня краси Афродіта посварилися через це яблуко і попросили Паріса розсудити їх.

Кожна пообіцяла винагороду. Гера – владу і багатство, Афіна – мудрість і успіх у війнах,  а Афродіта пообіцяла, що найпрекрасніша жінка на землі стане його дружиною. Паріс віддає яблуко богині краси, і вона допомагає викрасти Прекрасну Єлену, дружину царя Спарти – Менелая. Це викрадення поклало початок Троянській війні.

Вислів «яблуко розбрату» означає предмет суперечок, ворогування.

Грецька міфологія – невичерпне джерело для літератури і мистецтва

Всім відома істина, що античність – колиска європейської культури і літератури.

А давньогрецькі міфи є найважливішим джерелом сюжетів і образів у всі часи розвитку мистецтва.

Міфи та антична література взагалі вабили і ваблять всіх до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми.

«З античної літератури письменники запозичують історії, сюжети для своїх творів, поетичні образи, багатство поетичних фігур і тропів. Наприклад, Вільям Шекспір написав на сюжети античної історії міфології та літератури поеми «Лукреція» та «Венера і Адоніс», драми «Антоній і Клеопатра», «Корі лон». В інших творах Шекспіра часто зустрічаємо античні імена персонажів, образи з міфології і історії.

Антична література покликала до життя такі художні напрями, як класицизм та просвітницький класицизм, для представників яких антична література була взірцевою класикою, станом прекрасного. Французькі драматурги Корнель, Мольєр переробляли твори Еврипіда і Пловта, використовували міфологічні сюжети, античні образи» [Інтернет-ресурс 2].

Найяскравішими представниками веймарського класицизму були Гете і Шиллер. Вони розглядали античність як царство ідеальної краси і гармонії, як прекрасне людство, що уособлює «чисту людяність», мріє про гармонійну єдність особи і суспільства, вірить у виховну силу мистецтва, здатного сформувати гармонійно розвинену особистість.

Яскравим прикладом звернення Гете до давньогрецьких міфів є гімн «Прометей», який написаний у формі монологу самого титана. Він зробив його символом протесту проти змертвілих традицій та авторитетів, символом справжньої любові до людей.

Прометея називають найблагороднішим святим і мучеником, бо саме в його образі найяскравіше втілено дух борця, прагнення віддати своє життя заради щастя інших людей. Не випадково до образу Прометея зверталося багато письменників усіх часів і народів – Байрон, Шеллі, Гете. Використовували образ Прометея у своїй творчості й українські письменники, зокрема Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, А.Малишко тощо.

Міфи, використані тим чи іншим письменником у  творах набувають нових рис і значення. Вони відображають уявлення греків про світ, добро і зло, життя і смерть, природні явища, а також містять роздуми про людину, її призначення, заставляють задуматися над проблемами сьогодення, моделюючи дійсність за законами міфологічного мислення.

Художники різних століть часто зверталися до міфічних сюжетів. Твори живопису, графіки, скульптури також  присвячувалися античності. Митці іноді зверталися до алегорії – інакомовності . образ плодючої Землі чи Правосуддя могли зобразити у вигляді жінки, а водяну стихію – у вигляді чоловіка. Так, давньогрецький бог Марс означав війну (адже він був богом війни), бог Посейдон чи наяди – водну стихію. Правосуддя й досі символізує Феміда – богиня з терезами, зав’язаними очима і мечем.

Античні образи особливо були популярними в ХV-ХVІ ст. Вони надавали натхнення Ботічеллі та Рафаелю, Мікеланджело та Тиціану.

В академіях мистецтв, що виникли в європейських країнах, протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. міфологічний жанр вважали «піднесеним», «ідеальним», що втілював уявлення про гармонію і красу. До цього жанру зверталися видатні художники минулого : Веласкес, Рубенс, Рембрандт.

Сюжети античності трапляються і в українських художників, чиє життя було пов’язане з Санкт-Петербурзькою академією мистецтва. Вони є у творчості Т.Г.Шевченка. Героїв античних міфів можна також знайти у творчості художників, скульпторів ХХ ст.

І в музичному мистецтві міфологічні сюжети Стародавньої Греції займають значне місце. Композиторів різних країн надихали не тільки боги і герої, а й те, яку важливу роль грала музика у вихованні, освіті і суспільному житті греків.

На міфологічні сюжети написана велика кількість творів, особливо оперних. Першими італійськими операми кінця ХVІ ст. є «Дафна» і «Еврідіка». Твори ХVІІ ст. – це: Персела – «Дідона і Еней»; Ліллі – «Тезей», Монтеверді – «Орфей», Глюка – «Паріс і Єлена», а російський композитор Фомін створив трагічну мелодраму «Орфей» та ін.

Отже, давньогрецька історія і культура надихали митців будь-якого профілю втілити сюжети і образи   в своїх творах, щоб прославити високі гуманістичні принципи, героїзм, гармонійний розвиток людини.

Антична література, зокрема давньогрецькі міфи, - це вічне, цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад – еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному грунті, завжди допомагала і допомагатиме нам будувати культуру сучасну і прийдешню.

Міф, його літературне переосмислення, дає змогу торкнутися фундаментальних проблем людського існування і шукати відповіді на вічні та нові питання, що ставить нам невмолиме та мудре життя.

Мудре життя вимагає мудрості від людини. А у чому мудрість? В тому числі і у багатстві мови. У чому ж полягає справжнє багатство мови?

Як писав Н.М.Карамзін, воно полягає не в великій кількості звуків чи декількох слів, а в можливості передати тонкі моральні поняття і почуття.

Одним із засобів вираження цього можна вважати крилаті слова, які яскраво, ємко і точно визначають ставлення, почуття і емоції мовця.

«Усі віки й усі народи несуть золоті зерна в скарбницю мудрості людства. І крилаті слова долають безмежні віддалі простору і часу, даючи людям дорогоцінні іскри істини»[ 3, стор.3].

Знання крилатих слів є ознакою високої мовної культури, збагачує і прикрашає людину. Їх історією і тлумаченням цікавляться і діти, і дорослі.

Більше того їх походження, зміст, образний лад, поетику вивчають серйозні вчені, у працях яких досліджуються закони розвитку суспільства, виникнення релігій, розквіту і занепаду цивілізацій.

Крилаті слова  для кожного з нас – невичерпне джерело інформації, що дозволяє проникнути в таємниці минулого і убезпечити майбутнє. Вони дають можливість відтворити в уяві певні картини світу і визначити в ній місце людини.

Крилаті слова не втратили актуальність і в наші дні. Їх вживають пересічні громадяни, школярі і студенти, журналісти і політики.

«Титанами» називаємо людей виняткового розуму і обдарування, коли наша праця не мала сенсу, називаємо її «сізіфовою», коли розв’яжемо надскладне завдання, з гордістю говоримо, що “перейшли Рубікон», а коли наші мрії після довгого очікування нарешті збулися, зазначаємо: «Отримали золоті яблука Гесперід»

Крилаті слова допомагають нам краще уявити яку-небудь людину чи подію, роблять наше мовлення яскравим и образним, свідчать про рівень нашої ерудиції. Вони вічні і назавжди залишаться скарбницею людської  мудрості.

Для написання дослідницької роботи (проєкту) на тему "Крилаті слова античного походження" з української мови ученицею 8 класу була вивчена література, яка пов’язана з  античною міфологією, з історією виникнення давньогрецьких легенд і міфів.

Найбільше нас цікавило, як саме виникли крилаті вислови античного походження, які, як золотинки піску , яскраві та багаті за змістом, осідали в мовах світу.

Ніхто не залишиться байдужим до мудрих тлумачень крилатих слів, і найважливіші з них, на наш погляд, ми представили в роботі.

Ніхто не буде заперечувати, що наша мова без стійких сполучень, фразеологізмів та крилатих слів, стає бідною і невиразною.

Крилаті слова збагачують наше мовлення, розкривають для нас таємниці історії, існування всесвіту.

Якщо ви прагнете, щоб ваша мова була багатою, емоційною, ясно і чітко виражала своє ставлення, почуття і думки, свідчила про вашу ерудицію, використовуйте крилаті слова  античного походження – найціннішу скарбницю людської мудрості.

1. Вартаньян Э.А. Из жизни слов. Предисл., научн. и лит. ред.. Л.В.Успенского. – М.: «Детская литература», 1973. – 288 с.
2. Коваль А.П. Крилате слово. – Київ: «Радянська школа», 1983. – 222 с.
3. Коптілов В.У. Усвіті крилатих слів. – Київ: «Веселка», 1976. – 200 с.
4. Кун М.А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. – Тернопіль: АТ «Тарнекс». – 1993. – 416 с.
5. Міфи Давньої Греції. Передмова А.Білецького. – Міфи Еллади. – Київ: «Веселка», - 1977. – 198 с.
6. Парандовський Ян. Міфологія. – Київ: «Молодь». – 1977. – 231 с.
7. Словник античної мітології. – Тернопіль: Навчальна книга «Богдан».-2006. – 312 с.
8. Інтернет-ресурси