Дослідницька робота "Рідна мова в житті українців"

У індивідуальній науково-дослідницькій роботі з української мови на тему "Рідна мова в житті українців" учениця 11 класу вивчає, що таке "мова", "літературна мова" та "правильність мовлення", а також розглядає творення української літературної мови в історичному аспекті.

Докладніше про роботу:

Навчальна науково-дослідницька робота (проєкт) на тему "Рідна мова в житті українців" з української мови виконана ученицею 11 класу, яка розглянула основні теоретичні дані щодо формування української мови у її сучасному вигляді, а також визначила місце української мови у світі, її поширенність. У рамках проектної роботи була визначена кількість етнічних українців у світі.

У представленному проєкті на тему "Рідна мова в житті українців" було розглянено мовну проблему української і не тільки мови в Україні. Під час власного дослідження учениця 11 класу школи провела опитування однолітків та дослідила ресурси мережі Інтернет і з'ясувала, на якій мові підлітки розмовляють вдома, яка мова є рідною, яку мову вони обрали для навчання та яку мову використовують у якості спільної під час розмови з росіянином. Відповіді на ці питання можна побачити на графіках та схемах, що наведені нижче у роботі.

Зміст

Вступ
1. Українська мова.
1.1. Що таке мова?
1.2. Творення української літературної мови.
1.3. Правильність мовлення.
2. Українська мова у світі.
2.1. Поширеність української мови.
2.2. Кількість етнічних українців.
3. Мовна проблема в Україні.
3.1. Мовна проблема в Україні.
3.2. Власне дослідження.
3.2.1. Дослід у мережі Інтернет.
3.2.2. «Якою мовою Ви користуєтеся вдома?».
3.2.3.  Мова користування на роботі, навчанні.
3.2.4. Спілкування з росіянином.
3.2.5. Яка мова рідна?
3.3.  Одна з проблем – книговидавництво.
3.4. Думка людей щодо мовної проблеми.
Висновки
Список використаних джерел

“Рідна мова в житті українці”, – так звучить тема моєї наукової роботи. Цю тему обрав тому, що вона є для мене доволі цікавою. Люблю цифри, люблю прямі факти – тому моя робота побудована на цьому. Мені хотілося дізнатися реальні показники щодо мовної ситуації в Україні.

Сьогодні ця тема актуальна як ніколи. У нашій державі офіційна є єдина державна мова, але насправді ситуація сильно відрізняється. На рівні з державною мовою існують також російська, і що ще жахливіше – “суржик” – суміш української і російської мов. Ця проблема загострюється надалі, держава зовсім не культивує розвиток української мови. Українська мова практично не є необхідною для депутатів, державних службовців, міліціонерів. А саме “зверху” починається розвиток мовлення серед народу.

Сам народився у Росії, тому не можу сказати, що українська мова є для мене рідною. Але зараз проживаю на території Україні і вважаю, що головною мовою спілкування повинна бути українська мова. Ніколи не вважав себе патріотом, але в даному випадку підтримую використання однієї  історичної мови українського народу.

У ході свого дослідження використовую багато власних матеріалів, відомостей. Провів декілька власних цікавих опитувань, досліджень. Результати в багатьох випадках не збіглися з офіційними. Можливо діло в психологічному факторі. Офіційні опитування ставлять людину в “офіційне становище”  і людина в такому випадку не завжди каже правду. Мої ж дослідження були проведені у неформальному вигляді, тому мені здається, отримали більш правдивий результат.

Зовнішні джерела використав лише для порівняння та для отримання філологічних визначень. Вся структура роботи побудована на власних думках, дослідах, твердженнях. Хочу провести власне дослідження даної теми, а не скопіювати дані інших досліджень.

У ході роботи над темою з’являлися нові ідеї, думки, які намагався реалізувати. Після кожного мого дослідження є наглядна таблиця, діаграма чи малюнок, щоб максимально реально представити ситуацію. Хочеться сказати не тільки цифри, а й те, що стоїть за ними. Реальні настрої якою панують серед українців.

Актуальність роботи полягаю є у тому, що мовна ситуація сьогодні насправді серйозна. Українці ж у цілому не бачать цієї проблеми. Але мовна проблема насправді є.

Предмет дослідження – мова в житті українських громадян.

Об’єкт дослідження – використання рідної мови серед українців. Реальні дані отримані за допомогою моїх власних досліджень. На мою думку, такі результати є максимально реальними.

Мета дослідження – дізнатися реальну мовну ситуацію в Україні.

Основні завдання дослідження:

• ознайомити оточуючих з власними даними соціологічних досліджень;
• дізнатися думку українців під час дослідження;
• підсилити свої власні знання щодо даної теми.

Наукова новизна полягає у тому, що дані моїх досліджень є унікальними.

Практичне використання моєї роботи полягає у тому, що отримані результати можна використовувати на шкільних уроках української мови, київщинознавства, суспільствознавства і сучасної історії.

Надіюсь на те, що моя робота буде цікавою для всіх хто з нею ознайомиться.

“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування” (Панас Мирний).

Люди спілкуються між собою за допомогою мови. Обмін думками, життєвим досвідом здійснюється в процесі мовлення.

Немає майже нічого, чого б людина не могла розповісти. Тому мова – це найкращий засіб спілкування. Ми навчаємося мові від тих, хто нас оточує. Суспільство вчить кожного з нас мови.

Мова є основою національної культури і першоосновою літератури. Вона характеризується насамперед єдністю, взаємозалежністю всіх одиниць, що входять до її складу.

“Віками народ витворював собі цю мов, витворив її, одну із багатших мов серед слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шани серед народів близьких і далеких” (О. Гончар).

Українська мова формувалася на основі середньо-наддніпрянських говорів, які були раніше від інших. Перша українська граматика була побудована саме на цих говорах, її автор О. Павловський, написав її аж у 1805 році. Величезну роль у формуванні української літературної мови відіграв Іван Котляревський – автор перших серйозних художніх творів українською мовою (“Енеїда”, “Наталка Полтавка”).

1. Пентилюк. М. І // Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій гуманіт. Пройілю. – К.: Вежа , 1994. – 3 ст.
2. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій гуманіт. Пройілю. – К.: Вежа , 1994. – 6 ст.

Він повномасштабно використав народні розмовні багатства полтавських говорів. Також, першими творцями літературної мови були: Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемівський, Є. Гребінка, М. Шашкевич та І. Вагилевич.

Сучасна українська літературна мова оброблена і відточена вченими, письменниками та іншими культурними діячами.  За своїм походженням вона зв’язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі.

Українська мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не було байдужим до мови. Нам усім потрібно дбати про високу культуру нашої мови у повсякденному житті. Тільки тоді вона досягне досконалого еталону української мови.

Мова регулює відносини між людьми, впливає на них. Все це виявляється в нашому мовленні, при певних життєвих обставинах. Щоб ми розуміли один одного, наша мова повинна бути якісною.

Правильність мовлення є дуже складною ділянкою культури мовлення. Щоб забезпечити його правильність нам необхідно досконало володіти його нормами. А нормами є загальноприйняті звичаї вимовляти, змінювати, записувати слово, будувати речення, текст відповідно до стилю мовлення.

Правильне мовлення передбачає користування усіма мовними правилами, уміння побудувати своє висловлювання, що відповідає типу і стилю мовлення. Щоб говорити правильно, треба добре знати усі розділи української мови і її діючі норми, і головне, вміти їх правильно використовувати! На жаль, саме це є однією з мовних проблем в Україні.

“Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших серед них – мова. Здається, ми знаємо якесь слово, немовби розуміємо його.  Проте все, що закладено в нього упродовж віків, нерідко не можемо повною мірою видобути. Потрібно докласти чимало зусиль, щоб заховане у слові повстало перед нами у всій красі, глибині і неповторності.

З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою.

Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дарить нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель – мова” (І. Вихованець).

Розмовний стиль, яким ми користуємося кожного дня, один із найдавніших стилів, відіграє надзвичайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок. Мовлення людини, особливо побутове, часто зазнає шкідливих впливів жаргонного, діалектного мовлення або іншої мови. Поширеним є користування сумішшю двох мов, так званим суржиком. 

В. О. Сухомлинський назвав суржик “одним з найтривожніших явищ загальнодидактичного характеру”. Тому культура нашого мовлення багато в чому залежатиме від опанування розмовного стилю, та його функції у мовленні. Знання особливостей розмовного стилю впливає на якість нашого усного і писемного мовлення.

Нормативність мови включає такі якості як точність, ясність, чистота,  доречність, правильність.

Мові, що має високу культуру, властиві: багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня виразність, логічна форма викладення думок. Все це є в українській мові.

Мова – величезний дар для людей. Вона одночасно є засобом спілкування, мислення, засобом інтелектуальної діяльності людей й оволодінням суспільно-історичним надбанням людства.

Поза межами України українська мова побутує серед українського за походженням населення західної (понад 2 млн. чоловік) та східної (6,8 млн. чоловік) діаспор.

У західній діаспорі українською мовою в усній і писемній формах послуговуються етнічні українці США, Канади, Великобританії, Бразилії, Аргентини, Австралії, Австрії, Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини, Литви, Латвії та багатьох інших країн. Вони видають рідною мовою книжки, газети, журнали, проводять богослужіння, телепередачі.

Окрім того, українські громади США і Канади організували мережу осередків української культури — бібліотеки, архіви, музеї, театри, хорові, музичні, танцювальні ансамблі, наукові товариства. Україністика викладається в 28 університетах і коледжах США, кафедри української мови створено в 12 університетах Канади.

Україномовні загальноосвітні школи діють в Канаді, Австралії, Польщі, Молдові, Литві. Докладаються зусилля щодо відновлення шкіл з українською мовою навчання в Румунії та деяких інших країнах.

Східна українська діаспора чисельніше в Росії, але у колишньому СРСР, де майже завжди провадилась насильницька русифікація населення, вона не мала належних умов для задоволення своїх культурних запитів. Сприятливі умови були створені тільки в 20-х роках XX століття. . Кількість росіян, що жили в той час в Росії.

Тоді лише в Російській Федерації діяло близько 2,5 тис. україномовних шкіл, 16 педтехнікумів, педінститутів, працювали видавництва, театри, видавались книжки, газети. Але невдовзі все це було ліквідовано. Внаслідок асиміляційних процесів кількість етнічних українців у східній діаспорі різко скоротилася, а українська мова продовжувала тут функціонувати лише в усній формі.

Розпад СРСР і відродження державності в Україні дали поштовх піднесенню етнічної свідомості українців східної діаспори. В Москві, Алмати, Єревані, Таллінні, Вільнюсі, Ризі відкриваються недільні школи для українського населення, створено культурно-громадські товариства й осередки, земляцтва тощо.

Нині наші громадські організації докладають чимало зусиль для зміцнення зв’язків з нашими громадянами за кордоном, що сприяє відродженню й духовному збагаченню українського народу, зростанню мовної культури, взаєморозумінню між народами.

Українська мова є рідною мовою етнічних українців поза межами України: у Росії (там нею володіє 1,8 млн. осіб), Молдові (без врахування Придністров'я українська є рідною для 181 тис. осіб), мовою щоденного спілкування українська є для 130 тис. осіб, Канаді (володіє 174 тис. осіб), США (129 тис. мовців), Казахстані (говорять українською 128 тис. осіб), однак володіють меншою мірою до 732 тис. осіб), Білорусі (рідною називає 116 тис. осіб), Румунії (57 тис. мовців), Польщі (23 тис. осіб, що постійно проживає на території Польщі та від 20 до 450 тис. осіб з числа трудових мігрантів), Бразилії (щонайменше 17 тис. мовців), Словаччині (11 тис. осіб, які назвали свою мову українською та 24 тис. осіб, які назвали своєю мовою «русинську») та інших країнах.

Українська мова займає за кількістю її носіїв, відповідно до різних джерел, 25 або 22 місце у світі. Вона є також другою або третьою за поширеністю серед слов'янських мов. За різними оцінками загалом у світі українською мовою говорить від 41 млн. до 45 млн. осіб.

Більшість етнічних українців пишаються своєю рідною мовою. Вони організовують різні спілки, де вони намагаються зберігати і розвивати українську мову.

Якщо подивитися на мовну ситуацію в Україні зараз, то можна зауважити немало проблем.

Офіційно, в Україні державною мовою є українська, але чи так виглядає ситуація насправді? Згідно останнього перепису населення (у 2001 році), своє рідною мовою вважають українську лише 67.5% населення України.  Але і ця цифра,  на мою думку, далека від реальності.

По-перше, дані сильно застаріли, по-друге, дані отримані таким шляхом часто залишаються офіційними. По-третє, зазначена офіційна похибка в 4%. А це на загальнодержавному рівні багато значить.

Українці не дуже цінять свою власну мову. Використовується російська мова, іноді навіть частіше ніж рідна.

Посилення процесів русифікації України викликано не тільки і не стільки кризою українського села, новими реаліями відкритого суспільства і ринковою конкуренцією, скільки неспроможністю пострадянської влади здійснювати послідовну і системну мовну політику. За минулі роки влада не спромоглася ні схвалити Концепцію державної мовної політики, ні розробити і здійснити ефективної програми мовного планування, ні створити дієвого механізму відродження і підтримки української мови.

За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України близько 80 % ефірного часу теле- і радіостанцій заповнено не україномовним продуктом. Обмеженою є присутність у телерадіоефірі україномовних програм. Не на користь Україні склалося і використання частотного ресурсу. Більшість прикордонних районів мають значно кращі умови для прийому іноземних програм, ніж вітчизняних. Подекуди вітчизняне мовлення там відсутнє.

Засилля в українському інформаційно-культурному просторі іншомовної продукції призвело не лише до різкого скорочення українського мовного простору, але й призводить до руйнації способу думання і деформації ментальності громадян України, прищеплення їм чужих стереотипів, навіювання їм почуття упослідженості та меншовартості.

Внаслідок цього відбувається ерозія ідентичності української нації, так і духовне нищення людського резерву, з якого формується українська еліта. Особливо небезпечною є мовно-культурна експансія Росії, яка супроводжується потоками ненависті і зневаги до української мови, української нації, української державності і має на меті виплекати з українського громадянина російськомовного українофоба.

Співвідношення української і російської мов в інформаційно-культурній сфері не відповідає реальному поділові населення за етнічною ознакою і порушує права його україномовної частини. При цьому нехтується факт психологічної готовності значної частини російськомовних українців до зміни мовної ситуації на користь державної мови. Цей факт періодично засвідчують соціолінгвістичні опитування.

Стан фактичної дискримінації українців у їх власній країні створює напруженість у міжмовних відносинах, яка посилюється через необґрунтовані домагання окремих політиків надати російській мові статус другої державної мови нарівні з українською і, таким чином, вибороти для чиновника право не опановувати і не використовувати українську мову в офіційному вжитку. Ці домагання спрямовані не на захист мовних прав росіян і російської мови, якій в Україні ніщо не загрожує, вони працюють проти відродження української мови.

В умовах існуючої в Україні деформованої мовної ситуації спроби надання російській мові статусу державної (офіційної) носять дискримінаційний характер. А надання такого статусу здатне різко підвищити потужність цього конфліктогенного чинника, який буде використовуватися антиукраїнськими силами для перманентного провокування міжетнічних конфліктів, дестабілізації політичної ситуації та розхитування підвалин української державності.

Саме тому вирішив провести своє невелике дослідження, яке б не кидалося людям у очі, результати якого вийшли б максимально природніми. За 2 тижні мені вдалося поспілкуватися приблизно з двома сотнями людей. Ці люди з різних верств населення, різного віку, мають різний соціальний статус. Територія дослідження Києво-Святошинський район. Просто прогулюючись, ставив незнайомим мені людям повсякденні запитання. Із самого початку не сподівався отримати втішні дані, але результат перевищив усі мої сподівання. Ось, що з цього вийшло…

Спочатку вітався з людьми…

На моє привітання українською мовою, лише 65 людей із 200 відповіли мені цією ж мовою. 113 людей із 200 відповіли російською мовою, а 22 осіб із 200 взагалі проігнорували моє привітання.

Тобто, на початку експерименту 37% заговорили на державній мові, 63% відповіли російською. З офіційними даними результати не збігаються. Далі було ще гірше.

Продовжуючи розмову, ставив прості запитання, наприклад: “Як дістатися залізничного вокзалу?”, “Яким з маршрутів можна дістатися пункту Б ?” і т.п.

Відповіді одразу ж записував (тобто, на якій мові вони прозвучали). Далі приведу результати того, що вийшло.

52 із 178 продовжили розмову вже на українській мові, 67 осіб із 178 “рассказали” на російській. І тут з’явилася вже “нова мова”, – суржик. 44 особи з 178 “гаварілі” зі мною сумішшю двох мов. Тут відсіялося ще 15 з 178 співрозмовників. Вони чи потиснули плечима, чи сказали “не знаю” (зрозуміти на якій мові сказано “не знаю”, мені не вдалося).

Далі приведу відсоткове співвідношення досліду:

• 31.9% – відповідь українською.
• 40.9% – російською.
• 27.2% – суржиком.

Результати кажуть самі за себе. Російська, в розмовному стилі,  переважає державну, а суржик йде майже на рівних з українською. Так, саме така ситуація з мовами, принаймні в моєму районі. Але якщо чесно, я  не впевнений, що ситуація по Україні сильно відрізняється. Тим паче, якщо подивитися на офіційні дані, то Київська область має один із найвищих показників українськомовного населення. А що ж тоді у інших областях, де цей показник іще менший?

Сенсом мого досліду було дізнатися реальну ситуацію, не ту, яка на паперах, а та, яка є насправді. Із практики стає зрозуміло, що офіційна інформація часто залишається офіційною, а насправді ситуація зовсім інша. Моє невелике опитування тільки підтвердило це.

На цьому етапі не зупинився, мені було цікаво дізнатися вживання  української мови буквально всюди! У всіх ситуаціях, які тільки можливі.

Далі вирішив провести невеликий дослід в мережі Інтернет. В одній із українських груп в соціальній мережі створив тему, в якій коротко розповів про себе і запропонував поспілкуватися. Моє повідомлення було написано українською.

Після тижня такого спілкування підрахував кількість людей, які мені написали. Написало мені 59 осіб. Із них 18 написало українською, решта – російською. Варто зазначити, що 56/59 осіб проживає на Україні! Виходить, що у моєму дослідженні в мережі інтернет, українською скористувалося лише 32% українців.

Це ще більш згасило мій ентузіазм. Ціллю моєї роботи було лише дослідити мовну ситуацію в Україні, а виходить, що вона є дуже печальною і всі факти в моєму дослідженні носять песимістичний характер.

Отримані результати сильно не схожі на офіційні, державні. Чомусь думаю, що саме в такому вільному і анонімному просторі можна отримати правдиві результати. Тут ще можна додати дані пошукової системи «Яндекс», там результати ще гірші.

Наймаштабніше з досліджень на тему “Рідна мова в житті українців” проводилося мною з 12 вересня по 16 листопада 2017 року. У ньому взяло участь 2500 українців. Через соціальну мережу були розіслані запитання, з декількома варіантами відповідей. Людей зацікавили ці запитання. Багато людей розпитувало про мотиви цієї розсилки.

Багато хто з опитуваних попросили поділитися результатами після закінчення опитування. Питання розсилалися довільно. Наприклад, вік учасників коливався від 15 до 68 років, місце проживання також було різним, учасниками стали майже усі області України. Всі відповіді були анонімними. (Саме анонімне опитування було створено, бачив тільки сумарний відсотковий і кількісний результат).

Величезну кількість часу ми проводимо серед сім’ї, ми спілкуємося, обмінюємося думками, обговорюємо повсякденні справи. Але як ми це робимо, на якій мові? Ми навіть не замислюємося про це. Все відбувається автоматично, на півсвідомому рівні. Повністю контролювати себе не можливо.

Одне з питань, яке мене цікавило: “Яка ж мова більше використовується в сімейних відносинах, і яка доля інших?”

“Якою мовою ви користуєтесь вдома?” – так звучало перше питання.

Ось, що з цього вийшло…
Варіант “українською” обрало 34% (840 опитуваних).
Варіант “російською” 40% (1005).
Використовують обидві мови 26% (655).
Нижче графічно показано результати.

Причин того, що російська мова так вклинилася у сімейні розмови, на мою думку, є декілька.

Двомовні шлюби. Не має нічого проти таких шлюбів, але дуже часто буває, що в сім’ї саме по цій причині розмовляють двома мовами. Чи що гірше  – ці мови перемішуються. Також буває, що чоловік чи дружина підлаштовуються під свого російськомовного партнера і російська – стає єдиною мовою у сім’ї. Чомусь частіше поступаються саме українською мовою.

Величезну кількість часу ми проводимо на навчанні чи на роботі. Там проходить третина нашого життя. Саме тому вирішив дослідити використання мов на роботі і навчанні українців. Там ми спілкуємося з колегами, одногрупниками та безліччю інших людей, що нас там оточують. Часто ми обмінюємося словами на російській мові. Подробиці моїх результатів приведені далі.

“Якою мовою Ви користуєтесь при спілкуванні з колегами, одногрупниками, однокласниками під час перерв між роботою та навчанням?” – таким було друге питання.

Далі відсоткове і кількісне співвідношення усіх варіантів відповідей:

• Варіант “українською” обрало 33% (835).
• Варіант “російською” вибрали 29% (715 опитуваних).
• “Двома” мовами користуються 38% (950 респондентів).

Знову російська використовується майже на рівні з українською, більшість опитаних використовують дві мови. Причиною таких результатів,  на мою думку, являється велика кількість вихідців із Росії, мала пропаганда державної мови від самої держави, а в результаті від керівників і викладачів.

Усі ми переважно зустрічаємося і спілкуємося з людьми, які розмовляють на інших мовах. У даному випадку з російськомовним населенням. Це може статися будь-де: на вулиці, у магазині, чи навіть на прийомі у державного службовця. Як ми ведемо себе у таких ситуаціях? Продовжуємо говорити рідною українською мовою, чи переходимо на російську? Це третє питання, яке мене цікавило. Тому далі результати щодо цього.

“Ви зустріли російськомовну людину. Вам необхідно поговорити з нею. Якою мовою ви будете вести бесіду?” – так звучало третє питання.

1. “Як і почав – виключно українською”, – обрало 25% (630).

2. “Як і почав – виключно російською”, – 28% (695 респондентів).

3. “Буду спілкуватися мовою співрозмовника, якщо це необхідно”, – цей варіант обрало 47% (1175 опитуваних).

Звісно добре, що українці так чуйно відносяться до російськомовних громадян, але в своїй більшості росіяни розуміють українську. Я вважаю, що переходити на російську  необхідно тільки в крайньому випадку, коли людина дійсно не розуміє.

Які висновки можна зробити з усіх цих результатів? У двох із трьох дослідів російська мова була в лідерах серед використання, хоча і не з великим відривом. У третьому випадку мови йшли на рівних. Двома мовами постійно користуються приблизно 40% українців. Російська активно витісняє державну – українську мову, історичну мову нашого народу.

Отож, яка мова є рідною для українців? Яке ставлення самих українців до рідної мови? Це четверте питання, яке мене цікавило в моєму дослідженні. Результати були помітно кращими. Але вважати українську рідною мало, важливо її активно розвивати і заохочувати.

Четверте, фінальне запитання звучало так: “Чи є для Вас українська мова рідною?” Результати дослідження далі:

1. Варіант “Так” обрали 55% (1372 респондентів).
2. Варіант “Ні” – 25% (616 людей).
4.  І 20% (512) обрали варіант “Вагаюсь відповісти”.

І знову дані моїх досліджень відрізняються від офіційних. Нагадаю, що 67,5% вказали своєю рідною мовою українську, згідно з останнім переписом населення. У моїх результатах лише 55% підтвердили це. 12,5% в національному масштабі – це мільйони громадян.

Навіть якщо взяти нижчу цифру (55% – результат моїх досліджень), то і вона не відповідає поведінці і настрою українців. Згідно з дослідами вище, реально українською користується набагато менший відсоток людей. Це підтверджують деякі фахівці. На думку багатьох експертів (наприклад, Arel–Khmelko 1996, Гриценко ред. 2007, Хмелько 2004), населення України розподіляється на три етномовні групи:

• українці, які говорять українською (приблизно 40–45% населення);
• українці, які говорять російською (30–34% населення);
• росіяни, які говорять російською (близько 20%).

Українськомовні книжки, як виявилося, справжня рідкість на українському ринку. Основна маса товарообігу – книги на російській мові. Вони у 8,5 разів більш розповсюджені ніж українськомовні.

Це справжня проблема для усіх українців. Саме літературна мова є фундаментом творення народної розмовної мови. Книги українською – рідкість, державою зовсім не стимулюється вироблення таких книжок. Згідно з офіційними даними процентне співвідношення таке:

– Лише 13% книжок в Україні видаються українською мовою.

– 87% російською мовою. Це буквально знищує на корені українське книговидавництво. Потрібно поступово збільшувати частку українських книг, в іншому випадку і наступні покоління будуть рости в Україні на російськомовних книгах.

Вирішив поспілкуватися з своїми знайомими на тему так званої “мовної проблеми”, яка сьогодні яскраво виражена в Україні. Мені було цікаво дізнатися думки людей щодо причини непопулярності української мови. Цитати будуть вказані з максимальною точністю. Приведу особливо цікаві думки.

Основне питання звучало так: “Які причини того, що державна  українська мова, не є основною мовою українців?”

Далі відповіді:

– “…однією з проблем є те, що ще з раннього віку українцям не прив’язується рідна мова. Суспільно не придає значення на якій мові ти спілкуєшся: російській чи українській…”

– “…держава ніяк не підтримує державну мову, головні керівні посади займають люди, які взагалі не знають української!”

– “…у більшості в цьому винні самі люди, ми не хочемо щось змінювати, людей задовольняє те становище української мови, яке воно є сьогодні…”

– “…тому, що російська існує нарівні з українською. У цьому немає нічого дивного, так сталося історично”.

– “А що тут дивного, якщо продавці, касири, поліцейські… і навіть державні службовці розмовляють російською”

– “…неважливо на якій мові спілкуватися, тим паче, що обидві мови дуже схожі”.

– “…державна мова протягом багатьох століть була під забороною, тому навіть сьогодні ми бачимо наслідки цього. Історично ми живемо фактично на території, яка постійно ділилася, тому маємо  великий вплив російської мови, яка постійно нав’язувалась українцям. Але потрошку українська мова реабілітовується і я думаю, що в майбутньому вона стане більш розповсюдженою серед українців”.

Це лише деякі з відповідей. В основному багато із них збігаються між собою. Це версії людей різного віку і статусу. В більшості я згоден з цими людьми. Якщо б прибрати усі причини “мовної проблеми”, то ситуація могла б бути зовсім іншою.

Досліджуючи дану тему, звертався до багатьох статистичних даних. Також зробив багато власних досліджень, результати яких доволі сильно відрізняються від офіційних. У моїх дослідженнях  взяло участь приблизно 3000 українців. Згідно з цими результатами українська мова існує нарівні з російською. Досліди показують, що російською в конкретних ситуаціях користується більший процент людей ніж державною.

У мережі Інтернет рідну мову використовують лише 32% людей.

У спілкуванні на роботі чи навчанні здебільшого користуються двома мовами. На даний момент це більш практично. Виключно українською користуються лише третина громадян.

У спілкуванні з родичами переважає російська, також, активно використовуються обидві мови. Причиною цього є тісні історичні зв’язки з Росією на сході, а також те, що українці часто поступаються своєю рідною мовою.

При спілкуванні з росіянином більшість українців (47%) намагаються переходити на мову співрозмовника. Похвально, що українці так чуйно відносяться до іншомовних громадян. Але своїй більшості росіяни, якщо не можуть говорити, то хоча б прекрасно розуміють співрозмовника. Тому я вважаю, що дотримуватися рідної мови буде і коректно, і правильно.

Згідно останніх даних (2001 року) українську мову рідною вважають 67.5% людей, що проживають на Україні. Я ж отримав результати відмінні від офіційних. У моєму дослідженні українську рідною обрало 55% людей. На мою думку, ці дані точніші, тому що отримані в неформальній обстановці.

Трохи більше половини українців вважають рідною мовою українську. Це не є правильним! І державі, і усім нам треба вже сьогодні треба серйозно задуматись про культивування, розвивання української мови серед молодшого покоління вже з раннього віку.  Тоді, можливо через років 20, українська мова буде рідною для більшості українців насправді.

А зараз Україна ще не вийшла з пост-радянського впливу СРСР. Зараз ми відчуваємо наслідки терору проти історичної мови українського народу. Терору, який прагнув винищити “малоруську” мову. Сьогодні ситуація стабілізувалася, але ставлення до української мови схоже.

Чому після двадцяти п’яти років незалежності Україна не прищепила новим поколінням любові до рідної мови?

Дослідивши думку українців я виділю декілька причин мовної проблеми.

По-перше, Україна в минулому завжди знаходилися на розломі серед багатьох держав. Всього сотню років назад майже вся сучасна Україна знаходилася під владою царської Росії, де українська мова просто не існувала. Тому сьогодні російська так вклинилася в життя українців.

По-друге, державними органами в Україні зовсім не стимулюється розвивання рідної мови. Навіть вищим чинам зовсім не обов’язково знати державну мову. А саме зверху народ керується і бере приклад.

По-третє, самі українці байдуже відносяться до своєї мови. Вона часто заміняється російською там, де в цьому немає потреби. Українська, на жаль, залишається лише офіційною мовою.

Усе моє дослідження було дуже цікавим для мене. Уважно слідкував за своїми опитуваннями, мені було цікаво дізнатися їх результати. Дослідження в прямому сенсі захопило мене. Не шкодую жодної хвилини витраченої на роботу, тому що дізнався багато нової, цікавої інформації. З новою інформацією з’явилися і нові питання, які хочу дослідити.

Сподіваюсь, що дані моїх досліджень будуть корисними і цікавими.

Вся інформація, яку я накопичив, допомогла мені досягнути головної мети – дізнатися реальну мовну ситуацію в Україні. І я можу виділити декілька моментів, які можуть змінити ситуацію з мовної проблеми. Вже сьогодні кожному з нас не залежно від віку та статусу потрібно зробити зміни хоча б у собі. Наприклад, я помітив за собою, що інколи використовую “суржик” у спілкуванні. Часто переходжу на російську, коли зустрічаю російськомовних осіб. Тому, поставив для себе мету виправити свої мовні помилки і більше використовувати українську мову під час спілкуванні.

1. Пентилюк. М. І // Культура мови і стилістика: Пробний підруч. Для гімназій гуманіт. – К.: Вежа , 1994. – 240 с.
2. Вишняк. О // Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи (соціологічний аналіз). – К.: Інститут соціології НАН України, 2009. – 176 ст.
3. Мельник Світлана, Черничко Степан. Етнічне та мовне розмаїття України. Аналітичний огляд ситуації. Монографія. Ужгород: ПоліПрінт, 2010 – 164 с.
4. Українознавство: навч. посібник. – К.: Заповіт, 1994. – ст. 320.
5. ПРЕС-РЕЛІЗ. // ПРОЕКТ «МОВИ СПІЛКУВАННЯ УКРАЇНЦІВ» Research & Branding Group
6. ДУМКИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЩОДО ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА МОВНОГО ПИТАННЯ // КИЇВСЬКИЙ МІЖДУНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ.
7. Кресіна І. – Горбатенко В. 2008. Основні напрями правового регулювання мовної політики. // Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом, 335–342. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
8. Гринів О. 2005. Мова і проблеми політичної ідентичності в Україні. Українознавство 2005/4: 46–49.
9. Заремба О. – Римаренко С. 2008. Роль зовнішніх чинників у політизації мовних проблем.// Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом, 258–280. Київ: ІПіЕНД ім. І. Ф.Кураса НАН України.