Проєкт з психології "Бар’єри в спілкуванні"

Автор дослідницького проєкту з психології на тему "Бар’єри в спілкуванні" розкриває основну інформацію щодо проблем у спілкуванні людей поміж собою, дає пояснення значення поняття "спілкування" та "бар'єри спілкування", наводить характеристику кожного з типів бар’єрів спілкування.

Докладніше про проєкт:

Науково-дослідницька робота з психології на тему "Бар’єри в спілкуванні" містить цікаву інформацію про бар’ери, які виникають під час спілкування з людьми, які мають обмежені можливості, та описує доступні способи подолання бар’єрів спілкування, які поділяються на психологічні та мовні перешкоди.

Студентка коледжу в рамках дослідницького проєкту з психології про бар’єри в спілкуванні провела вивчення і узагальнення літератури та досліджень за цією темой, відокремила у підтеми психологічні прийоми подолання бар’єрів спілкування та способи подолання мовних та логічних перешкод у спілкуванні, розглянула маніпуляцію, як наслідок неефективного спілкування та способи уникнення маніпуляцій. На цій базі студенткою були розроблені спеціальні вправи для учні, які можна використовувати у якості профілактики та подолання комунікативних бар'єрів.

Зміст

Вступ
1. Поняття спілкування та бар'єрів спілкування.
1.1. Типи бар’єрів спілкування.
1.2. Бар’ери спілкування з людьми, які мають обмежені можливості.
2. Способи подолання бар’єрів спілкування.
2.1. Психологічні прийоми подолання бар’єрів спілкування.
2.2. Подолання мовних та логічних перешкод у спілкуванні.
3. Маніпуляція, як наслідок неефективного спілкування та способи уникнення маніпуляцій.
4. Профілактика та подолання комунікативних бар'єрів.
Висновок
Список використаних джерел

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання і розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Люди, як правило, починають спілкуватись з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Мета спілкування – це взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення життєвих, соціальних, ділових та інших питань. Сфера, способи і динаміка спілкуавння визначаються соціальними функціями його учасників, їх становищем у системі суспільних або виробничих відносин. Вони регулюються характером взаємин, виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами у суспільному житті, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами.

У спілкуванні здійснюється своєрідна «презентація» внутрішнього світу особистості, саме тому спілкування, виступаючи своєрідною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.

Та пристосуватися до оточення, в якому доводиться жити і працювати, не завжди легко. Від чого залежить поведінка людини під час спілкування з іншими? На культуру поведінки та спілкування впливає те, з чим людина стикається кожного дня: події в світі, прийняті парламентом закони, особистісні цілі, власні знання та вміння, прагнення до співробітництва та порозуміння.

Під час спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять «однією мовою» й прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами культури їхнього спілкування є етичні норми – загальнолюдські цінності, в основі яких лежить загальнолюдська мораль. Упродовж усієї історії людства цінувалися такі чесноти, як правдивість, співпереживання, ввічливість, підтримка інших, повага до старших за віком і статусом та ін. Водночас засуджувалися брехливість, брутальність, нечесність, жорстокість, байдужість, агресивність, нетерпимість.

Дана дослідницька робота (проєкт) якраз і присвячена вивченню питання про бар’єри спілкування. 

Актуальність даної теми полягає в дослідженні бар’єрів спілкування, їх природи  виникнення та у визначенні шляхів їх усунення і подолання для покращення процесу спілкування.           

Об'єкт дослідження - бар'єри в спілкуванні. 
Предмет дослідження – причини виникнення бар'єрів між суб'єктами. 

Мета дослідження – визначення способів усунення бар’єрів спілкування.           

Завдання дослідження:

1. виділити особливості бар'єрів спілкування;
2. розробити  серію занять для студентів щодо профілактики та подолання психологічних бар'єрів.

Перш, ніж приступати до питання про бар’єри спілкування, необхідно відповісти на питання, що таке, власне, спілкування?

Спілкування – це  процес взаємодії принаймні двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, надання взаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньої спільної діяльності.

Спілкування — це форма творчості, яка допомагає виявити та розкрити найкращі сторони особистості. Водночас це процес виховання і самовиховання, коли люди впливають одне на одного. Тому таким необхідним для досягнення успішної взаємодії у спілкуванні є усвідомлення ролі моральних цінностей, розумне використання моральних принципів і норм.

Дуже важливим у спілкуванні є перше враження. Звичайно, перше враження -  це не завжди остаточний висновок про співрозмовника, але важливо, що із самого початку саме на його основі будується спілкування. У кожного із собою є багаж, що складається з уявлень і суджень про людей, про світ, про себе, зі спогадів, із планів, які треба здійснити в майбутньому і ще з багато чого іншого.

Саме з цього багажу і виникає образ партнера. Тим самим усе, що є в багажі, може певним чином відбитися в першому враженні про іншу людину. Звичайно, багаж у кожного свій, і тому люди звертають увагу на різні риси і якості навколишніх, використовують різні риси своїх загальних представлень і свого досвіду й одержують різний результат.

У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються

співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування.

Перешкоди в спілкуванні можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користуватися.

У цілому основними умовами будь-якого практичного спілкування є уміння і навички людини у користуванні прийомами реагування при взаємодії з іншими людьми. Ефективне спілкування повинне містити в собі розуміючі і директивні прийоми реагування і по можливості виключати агресивні і принизливо-поступливі реакції при взаємодії з іншими людьми.

Але усі ці види спілкування, хочуть цього співрозмовники чи ні, можуть і, не рідко, включають в себе найрізноманітніші бар’єри спілкування.

Що ж таке бар’єри спілкування?

Бар'єри спілкування - це психологічні труднощі, що виникають в процесі спілкування, які служать причиною конфліктів або перешкоджають взаєморозумінню і взаємодії. Вони можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування.

Не слід представляти собі бар'єри в комунікації як результат свідомого, довільного і спрямованого захисту від впливу. У реальному спілкуванні бар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту.

Систему бар'єрів можна уявити собі як автоматизовану охорону - при спрацьовуванні сигналізації автоматично перекриваються всі підступи до людини. Однак можливі й інші варіанти - помилкова тривога і відключення сигналізації.

Навіть якщо комунікація відбувається на тлі довіри до співрозмовника, захист все одно  може мати місце, але вже не як зовнішній бар'єр, а як спосіб зниження значимості неприємної інформації.

Бар'єри спілкування з'являються в нашому житті з різних причин – як правило, це тісне сплетення особливостей наших характерів і ситуацій. І вже, буває, не розберешся, хто або що цьому є причиною. З проблемами  в різних ситуаціях спілкування стикалася практично кожна людина, незалежно від свого, віку, соціального статусу, цінностей і установок.

Це може означати лише одне – причини, з яких виникають бар'єри в спілкуванні, різні, і присутні вони в житті кожної людини. Дані причини можуть усвідомлюватися або не усвідомлюватися людьми, що спілкуються. Від цього багато в чому залежить те, наскільки швидко  людиусвідомлять, що у них є проблеми, зрозуміють, якого вони роду і нарешті зможуть їх вирішити.

Ми означимо основні типи бар’єрів спілкування.

Захист від впливу іншої людини в спілкуванні може приймати вид уникнення, заперечення авторитетності чи джерела нерозуміння. В усіх випадках результатом спрацьовання того чи іншого бар'єрного механізму буде неприйняття впливу - воно не буде сприйняте і, отже, не зробить ніякого впливу – зовнішні бар'єри:

Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Визначивши партнера як небезпечного в якомусь відношенні, "чужого", людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитися неможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його повідомлення.

З боку цей "захист" дуже добре помітний - людина неуважна, не слухає, не дивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися, використовує будь-який привід для припинення розмови. Уникнення як вид захисту від впливу виявляється не тільки в уникненні людей, але й у відхиленні від визначених ситуацій, таких, у яких може виникнути небезпека "шкідливого" впливу. Таким чином, найпростіший спосіб захисту від впливу - уникнути зіткнення з джерелом цього впливу.

Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям виявляється повна довіра, а зате всім іншим, кому в авторитетності відмовлено, довіри немає ніякої, і, отже, те, що вони говорять, не має ніякого значення.

Таким чином, довіра і недовіра "залежать" не від особливостей переданої інформації, а від того, хто її подає. У зв'язку з такою дією авторитету дуже важливо знати, відкіля цей бар’єр береться, від чого залежить присвоєння конкретній людині авторитету. Очевидно, тут можна знайти багато різних "основ". Це може бути і соціальний стан (статус) партнера, його перевага по важливому в даний момент параметру, приналежність даного партнера до реальної "авторитетної" соціальної групи, чи його привабливість у визначених ситуаціях, добрі стосунки, приналежність до важливих груп, яким безумовно довіряє його співрозмовник.

Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці.

Крім зовнішніх бар'єрів, існують ще якісь внутрішні захисти, що визначають відношення людини до вже прийнятної і зрозумілої, але в той же час неприємної, небезпечної інформації, якісь внутрішні перешкоди проти інформації, що загрожує сильній перебудові всіх уявлень людини, її поведінки – внутрішні бар'єри:

- бар'єр негативних емоцій - один з найбільш часто зустрічаються в практиці спілкування, і пов'язаний він з тим чи іншим емоційно-психічним станом особистості.

- бар'єр страждання (горя). З ним стикався майже кожен чоловік. І фізичний, і душевний біль настільки приковує до себе думки людини, що важко в цей момент розраховувати на увагу та підтримку.

Бар'єр у спілкуванні, створюваний стражданням і горем, спотворює сприйняття оточуючих: чужа радість нерідко викликає біль і заздрість, породжує егоїзм (через жалість до себе) або, навпаки, альтруїзм як спосіб заглушити в собі почуття провини перед ким-небудь. Іноді страждання призводить до агресивності. Зіткнувшись з цим бар'єром, напевно, найкраще хоча б на час "залишити людину в спокої".

-бар'єр гніву подолати особливо важко. Він виникає від образи, незадоволеності, несправедливості, грубості. У цій ситуації людина, особливо вразливий, часто "зациклюється" на першопричину свого гніву, ні про що іншому не може й не хоче говорити. Комунікація з нею утруднена: до людини важко "достукатися", і будь-яка спроба встановити контакт породжує нові негативні емоції ("моральна агресія").

Гнів буквально подвоює фізичну і психічну енергію, надає надзвичайну сміливість. Тому, якщо ви зустрілися з розгніваним людиною, не підливайте масла у вогонь", не випробовуйте в цей час запаси його витримки!

- бар'єр огиди, відрази пов'язаний з психофізіологічними особливостями поведінки людей: неприємними манерами, відразливими звичками, порушенням правил особистої гігієни, недотриманням "дистанції в спілкуванні".

Тому, щоб не викликати такого бар'єру по відношенню до себе, людина повинен стежити за своїми манерами, охайністю, звичками:

- бар'єр презирства часто є результатом забобонів, наприклад расових, національних, професійних. Якщо людини докоряють за те, що він неї не залежить, він зазвичай платить тією ж монетою - презирством.

-бар'єр страху - самий труднопрохідний у спілкуванні. Сучасна людина частіше всього боїться не впоратися з дорученою справою, не виконати виробничий план або провалитися на іспиті, відчуває страх за здоров'я і благополуччя близької людини, страх самотності, покарання і т. д. Страхи затьмарюють життя людини і часом штовхають до безпринципності, підлещування, брехні.

- бар'єр сорому і провини. Він знайомий кожному. Особа заливається фарбою, голос стає невпевненим, важко підняти голову і подивитися в очі співрозмовнику. Сором виникає відчуття недоречності того, що відбувається і сорому за себе і іншого, як щось пов'язане з почуттям провини. Сором найчастіше охоплює людину при критиці, але іноді і при недоречною похвалу.

Тому не дивуйтеся, коли співрозмовник замість того, щоб розплився в радісній усмішці у відповідь на дифірамби, ховає очі, червоніє, прагне якнайшвидше попрощатися. Сором оберігає від аморальних вчинків, змушує прислухатися до критики по відношенню до себе та інших. Щоб уникнути цього неприємного почуття, людина змушена подумки "програвати", продумувати ситуацію, оцінювати можливість негативного ставлення до себе з боку оточуючих і в крайніх випадках використовувати засоби психологічного захисту.

Тому слід навчитися:

1. вселяти собі, що той чи інший момент не повинен викликати почуття сорому, оскільки "так" роблять багато;
2. не слухати того, хто систематично критикує, перемикаючись на більш приємну тему;
3. підшукувати виправдувальні мотиви ("нехай я це не вмію робити, зате я чудово роблю інше").

Тим, хто страждає надмірною сором'язливістю і соромливістю, не завадить знати ці варіанти захисту:

- бар'єр настрою. Може бути різного ступеня тяжкості (від просто "встав не з тієї ноги" до глибокої депресії) і мати різні причини. Основні з них - це, звичайно ж, міжособистісні конфлікти, сварки, небажання піти на зустріч іншому, образи один на одного, коли визнається лише власна правота, нездійснені очікування, обмануті надії, відмова в чому-те, на що розраховував, і т. д. Враховуючи, що настрій у спілкуванні з іншими відіграє особливу роль - воно дуже заразливо і має "ефектом бумерангу", тобто повертається до нас, - діловій людині варто освоїти мистецтво емоційної саморегуляції.

- бар'єр мови. По суті своїй це подвійний бар'єр – бар'єр "говоріння" і бар'єр "слухання". Комунікація - це вплив, і в разі успіху комунікації має статися якась зміна в уявленнях про світ того, кому вона адресована. Між тим не кожна людина хоче цих змін, адже вони можуть порушити його уявлення про себе, його образ думок, його відносини з іншими людьми, його душевний спокій. Природно, що людина буде захищатися від такої інформації, і буде робити це твердо і рішуче.

Людина повинна вміти якимось чином відрізняти "хорошу" інформацію від "поганий", "пропускати" першу і "зупиняти" другу. Яким чином це відбувається?

Цікаве і оригінальне розуміння механізмів, які створюють бар'єри, запропонував видатний психолог Б. Ф. Поршнєв. Він прийшов до висновку, що мова є способом навіювання чи сугестії, найпотужнішим з засобів впливу, наявних в арсеналі людини. Про це він писав так: "Хоча всякий, хто говорить вселяє, однак далеко не всяке словесне навіювання сприймається як таке, бо в переважній більшості випадків наявності і зустрічна психологічна активність, звана контрсуггестія,"противовнушением", яка містить у собі способи захисту від невблаганного дії мови"'.

До людей з особливими потребами ( обмеженими можливостями) потрібно проявляти милосердя, доброту і чуйність. Вони потребують розуміння, терпіння та любові оточуючих. Адже те, що для здорової людини є звичним для цих людей може обернутися проблемою: неогороджена яма на тротуарі, відсутність пандуса біля входу в аптеку, дрібно надрукований розклад роботи магазину. У подібних ситуаціях може знадобитися стороння допомога.

Не лише дорослі, але й діти можуть мати особливі потреби. Через хворобу, спадковість, сильне нервове потрясіння, травми, одержані через власну обережність чи небезпечну поведінку інших, вони опинилися в складних умовах та потребують лікування, піклування дорослих, спілкування з ровесниками й дуже страждають від непорозуміння, байдужості здорових людей. Діти з особливими потребами гостріше сприймають нетактовні розпитування, недоречні розглядання.

Тому при спілкуванні з людьми які мають особливі потреби потрібно пам’ятати:

1. У всіх них є власні потреби, здібності й таланти якими вони можуть поділитися з іншими.
2. Співчувати, бути толерантними до них, але не виявляти надмірної жалісності.
3. Уважно стежити за поведінкою та сигналами. Допомога має бути доречною. Надмірне піклування може привести до нездорової залежності та нерівності у стосунках.
4. Дії стосовно такої людини повинні бути такими, щоб люди відчули себе повноправними членами колективу. Необхідно створювати відповідні можливості, заохочувати до спільних справ.
5. Ставлення  до всіх повинно бути пронизано повагою, а життя в злагоді. Дружба має давати відчуття потрібності, посилювати почуття гідності і самоповаги.

Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому, важливо знати способи подолання бар'єрів.

У спілкуванні завжди беруть участь, принаймні, двоє. Кожен одночасно і впливає і піддається впливу. Умовно розділимо ці функції і відзначимо, що кожний у спілкуванні одночасно є і слухаючим, і тим, хто говорить. Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефективності спілкування.

Подолання уникнення. Боротьба з цим видом бар'єрів містить у собі керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою. Залучення уваги. Психологічні дослідження показують, що увага може залучатися зовнішніми і внутрішніми факторами. Зовнішні - це новизна (несподіванка), інтенсивність і фізичні характеристики сигналу, внутрішні - це ті, котрі визначаються актуальністю, значимістю, важливістю сигналу для людини в залежності від її намірів і цілей у даний момент.

Першим з найбільш ефективних прийомів залучення уваги є - прийом "нейтральної фрази". Суть його зводиться до того, що на початку виступу вимовляється фраза, прямо не зв'язана з основною темою, але зате напевно з якихось причин маюча значення, зміст для всіх присутніх і тому "збираюча їх увагу".

Другим прийомом залучення уваги є - прийом "залучення". Суть його полягає в тому, що промовець спочатку вимовляє щось таким чином, що важко почути, наприклад, дуже тихо, незрозуміло, занадто чи монотонно нерозбірливо. Слухачу доводиться прикладати спеціальні зусилля, щоб хоч щось зрозуміти, а ці зусилля і припускають концентрацію уваги. У результаті промовець  "затягує" слухаючого "у свої тенета". У цьому прийомі той, хто говорить, як би провокує слухаючого самого застосувати способи концентрації уваги і потім їх використовує.

Ще одним важливим прийомом "збору" уваги є встановлення зорового контакту між тим, хто говорить і слухає. Встановлення зорового контакту - прийом, широко використовуваний у будь-якому спілкуванні, - не тільки в масовому, але й в особистому, інтимному і т.д. Пильно дивлячись на людину, ми залучаємо її увагу, постійно "втікаючи" від чийогось погляду, ми показуємо, що не бажаємо спілкуватися.

Підтримування уваги. Уміння підтримувати увагу пов'язане з усвідомленням тих же факторів, що використовуються при залученні уваги, але цього разу - це боротьба для того, щоб увага іншого відволікалась якимись "чужими", не від нас вихідними стимулами.

Увага слухача може бути відвернена будь-якою стороннім стосовно даної взаємодії стимулом - голосним стукотом у двері, власними міркуваннями не по темі і т.д. Перша група прийомів підтримки уваги по суті зводиться до того, щоб по можливості виключити всі сторонні впливи, максимально "ізолюватися" від них. Тому цю групу можна назвати прийомами "ізоляції". Якщо, з погляду того, хто говорить, максимум, що він може зробити - це ізолювати спілкування від зовнішніх факторів, то для слухаючого актуально й уміння ізолюватися від внутрішніх факторів.

Найчастіше перешкоди виражаються в тому, що співрозмовник, замість того, щоб уважно слухати того, хто говорить, зайнятий підготовкою власної репліки, обмірковуванням аргументів, додумуванням попередньої думки співрозмовника чи ж просто чеканням кінця його мови, щоб вступити самому. У кожному з цих випадків результат один - увага слухаючого відволікається на себе, "усередину", він щось пропускає, і ефективність спілкування падає. Тому прийомом "ізоляції" для слухаючого є навички власного слухання, уміння не відволікатися на свої думки і не втрачати інформацію.

Ще одна група прийомів підтримки уваги - це прийом "нав'язування ритму". Увага людини постійно коливається, і якщо спеціально не додавати зусиль до того, щоб увесь час її відновлювати, то вона неминуче буде вислизати, переключатися на щось інше. Особливо сприяє такому відволіканню монотонний, одноманітний виклад. Подолання такого роду перешкод покладено в спробі того, хто говорить "взяти у свої руки" коливання уваги слухаючого. Саме тут і застосовуються прийоми "нав'язування ритму". Постійна зміна характеристик голосу і мови найбільш простий спосіб задати потрібний ритм розмови.

Наступна група прийомів - "прийоми акцентування". Вони застосовуються в тих випадках, коли треба особливо звернути увагу партнера на визначені, важливі, з погляду того, хто говорить, моменти в повідомленні, ситуації і т.п. "Прийоми акцентування" умовно можна розділити на прямі і непрямі. Пряме акцентування досягається за рахунок вживання різних службових фраз, зміст яких і складає залучення уваги, таких, наприклад, як "прошу звернути увагу" і т.д. і т.п.

Непряме акцентування досягається за рахунок того, що місця, до яких потрібно привернути увагу, виділяються із загального "ладу" спілкування за рахунок контрасту - вони "організуються" таким чином, щоб контрастувати з навколишнім фоном і тому "автоматично" привертати увагу. Увага в спілкуванні - важлива задача не тільки для того, хто говорить, але і для слухаючого.

Використання феномена авторитету. За критерієм авторитетності людина вирішує питання про довіру до співрозмовника. Якщо він визнається неавторитетним, його вплив не буде мати успіху, якщо ж авторитет є - тоді комунікація буде ефективною. Звичайно прийнято вважати, що авторитетність джерела інформації може встановлюватися після визначення таких його параметрів, як надійність, компетентність, привабливість, щирість, повноваження, об'єктивність.

Надійність джерела - це власне і є авторитетність. Чим більше людина довіряє співрозмовнику, тим більше його надійність. Цей показник складається з компетентності й об'єктивності, обумовленої як незацікавленість - чим менше слухаючий думає, що його хочуть переконати, тим більше він довіряє тому, хто говорить.

Якщо слухаючий довіряє тому, що говорить, то він дуже добре сприймає і запам'ятовує його висновки і практично не звертає уваги на хід міркувань. Якщо ж довіри менше, то і до висновків він відноситься прохолодніше, зате дуже уважний до аргументів і ходу міркування. Очевидно, що при різних цілях комунікації необхідно по-різному керувати довірою слухаючого. Так, при навчанні краще мати "середній" авторитет, а при агітації - високий.

Що стосується привабливості і статусу того, хто говорить, а також згоди, то ці характеристики дозволяють визначити соціальне походження людини, визначити, "свій" він чи "чужий", і, звичайно ж, чим більше "свій" той, хто говорить, тим ефективніший його вплив.

Таким чином, не тільки зовнішні умови важливо враховувати в пошуках основ довіри слухаючого до того, що говорить, але і те, наскільки слухаючий співвідносить говорючого із собою, наскільки вважає його своїм, представником своєї групи.

В основі ефективного спілкування лежить методика ефективного слухання й говоріння з таких  компонентів, як емпатія, валідація, усвідомлення, узагальнення, що виступають і як навички  і як умови запобігання бар’єрам спілкування.

Подолання фонетичного бар'єру. Навряд чи кого-небудь здивує порада: для того щоб бути правильно сприйнятим, треба говорити виразно, розбірливо, досить голосно, уникати скоромовки і т.д. Для кожного цілком ясно, що виконання такого роду умов поліпшує "прохідність" інформації, оптимізує комунікацію.

Однак, крім перерахованих загальних положень, можна вказати і деякі цілком конкретні закономірності сприйняття мови іншого. Такого роду закономірності виявлені в численних експериментах, присвячених вивченню порівняльної ефективності в спілкуванні різних фізичних характеристик комунікації - темпу і швидкості мови, якості дикції і вимови і т.д.

У цілому результати подібних досліджень свідчать про те, що у відношенні кожного фонетичного параметра існують верхня і нижня межа сприйняття, що визначаються психофізіологічними можливостями людини. Скажемо, для швидкості мови можна знайти таку швидкість (верхню межа), при якій сприйняття неможливе при будь-яких зусиллях слухаючого, тому що мова того, хто говорить зливається для нього в один потік, і таку швидкість (нижню межу), коли проміжки між словами стають настільки великими, що неможливо встановити між ними зв'язок.

Точно такі ж межі можна вказати і для інших параметрів. Однак комунікація рідко проходить на межі, звичайно принципова можливість розуміння існує. Швидкість мови залежить від багатьох перемінних. Від ступеня знання мови; від ступеня знайомства зі змістом. На сприйняття швидкої чи повільної мови впливають: освіта, прийняті норми (у різних країнах говорять з різною швидкістю), вік, індивідуальні особливості.

Крім того, для подолання фонетичного бар'єру надзвичайно важливий зворотний зв'язок. У конкретному спілкуванні оптимальну швидкість мови чи дикцію можна встановити по ходу справи, спираючись на реакцію слухача.

Подолання семантичного бар'єру. Семантичний бар'єр є наслідком розбіжності тезаурусів людей. У силу того, що кожна людина має неповторний індивідуальний досвід, вона має і неповторний тезаурус(сукупність змістових одиниць мови з описом семантичних стосунків між ними).

Що ж дозволяє перебороти цей бар'єр? Це можливо при більш повному представленні про тезаурус партнера. У сутності в цьому немає нічого неможливого - ми постійно враховуємо тезаурус партнера в спілкуванні, хоча і робимо це мимоволі. Численні помилки в комунікації зв'язані саме з недооцінкою різниці тезаурусів. Ми постійно недооцінюємо різницю тезаурусів, виходячи з презумпції "усі все розуміють як я". Тим часом правильно зворотне "усі все розуміють по-своєму".

Подолання стилістичного бар'єру. Для подолання стилістичного бар'єру необхідно вміти правильно структурувати передану інформацію, що буде легше розумітися, краще запам'ятовуватися. Існують два основних прийоми структурування інформації в спілкуванні: правило рамки і правило ланцюга.

Суть першого правила полягає в тому, що вся призначена для запам'ятовування інформація в спілкуванні, будь-то розмова, лекція, чи доповідь навіть просто ефектна поява, повинні бути укладені в рамку, що саме і задає структуру. Рамку в спілкуванні створює початок і кінець розмови. На початку повинні бути зазначені цілі, перспективи, передбачувані результати спілкування, наприкінці повинні бути підведені підсумки, показані ретроспектива і відзначена ступінь досягнення цілей.

Необхідність використання правила рамки насамперед пояснюється простим психологічним законом роботи пам'яті, відкритим наприкінці ХІХ ст. Саме тоді німецький психолог Герман Еббінгауз встановив так званий фактор ряду: початок і кінець будь-якого інформаційного ряду, з чого б він не складався, зберігається в пам'яті людини краще, ніж середина. Виходить, дотримуючи правила рамки, той, хто говорить, може бути впевнений, що сама рамка запам'ятається, а в ній саме головне.

Правильно побудована рамка дозволяє організувати інформацію так, щоб структура відповідала установкам слухаючого, його представленням.

Структурування повідомлення може здійснюватися за рахунок застосування правила ланцюга. Правило ланцюга визначає "внутрішнє" структурування, задаючи будівлю спілкування "зсередини". Застосування даного правила зв'язане з тим, що зміст спілкування не може бути безформною купою різноманітних повідомлень, воно повинно бути якимось чином вибудовано, з'єднано в ланцюг.

Причому якість ланцюга може бути різною: простим перерахуванням "по-перше, по-друге:"; ланцюг може бути ранговим - "спочатку про головне: і, нарешті, менш істотне"; логічним - "якщо це, то тоді – то і то, раз ми згодні з цим, отже, це теж вірно". Будь-який ланцюг, упорядковуючи, зв'язуючи, організувати зміст, як і рамка, виконує відразу дві роботи. По-перше, він дозволяє поліпшити запам'ятовування, і, по-друге, допомагає структурувати інформацію відповідно до сподівань співрозмовника.

Подолання стилістичного бар'єру. Логіка, як відомо, буває різна, виходить, при побудові впливу важливо врахувати й улюблену логіку партнера.

Подолання логічного бар'єру пов'язано зі знанням ефективності різних аргументів і способів аргументації. Виділяється два основних способи побудови аргументації: висхідна і низхідна. Висхідна аргументація - це така побудова послідовності аргументів, при якій їхня сила зростає від початку до кінця повідомлення. При спадній аргументації, навпаки, сила аргументів спадає до кінця повідомлення. Необхідно підкреслити, що поняття "сила аргументу" - суб'єктивне, що визначається суб'єктивною значимістю аргументів для даної чи людини групи людей, що ще раз підтверджує роль саме нерозуміння - у даному випадку логічного.

Образ особливостей слухаючого уточнює загальні положення безліччю поправок. У тому випадку, якщо слухаючий не надто зацікавлений темою повідомлення і метою того, хто говорить є розбудити увагу слухачів, то найбільш сильний і важливий аргумент варто представити на самому початку. Для людей з високою зацікавленістю і високим освітнім рівнем найбільш ефективна висхідна система аргументації, а для людей, не зацікавлених у тому, про що піде мова, і низьким освітнім рівнем, - спадна.

Таким чином, спосіб найкращої побудови аргументації прямо зв'язаний зі сприйняттям логіки різними людьми - людям з високою зацікавленістю і високим інтелектуальним рівнем ефективніше не підказувати висновку - вони зроблять його самостійно, у випадку ж низького рівня освіти висновки необхідні.

До проблеми побудови логічної структури повідомлення відноситься і дослідження порівняльної ефективності однобічної і двосторонньої аргументації.

Двостороннє аргументоване повідомлення переважаюче і більш ефективне:

• в освітніх аудиторіях;
• коли відомо, що аудиторія розходиться в думці з комунікатором;
• коли є імовірність контрпропаганди в майбутньому.

Однобічна аргументація краще, коли позиції реципієнта і комунікатора подібні і надалі не передбачається контрпропаганди. Двостороннє аргументоване повідомлення в групах з низьким освітнім рівнем не тільки неефективне, але навіть викликає негативні ефекти.

У спілкуванні важливо вміти керувати і "напрямком" мислення партнерів. Ефективність спілкування істотно залежить від того, наскільки партнери глибоко затягнені в спілкування. А це останнє тісно зв'язано з тим, наскільки свідомо підходить людина до рішення тих чи інших питань, чи просто вона слухає, а чи не тільки слухає, але й обмірковує те, що чує і бачить. Для підвищення ефективності спілкування важливо мати можливість чи хоча б шанс "включити" і направити мислення співрозмовника в "потрібному" напрямку.

Один з найбільш відомих прийомів керування мисленням іншого - це риторичне питання. Суть його зводиться до того, що той, хто говорить і слухає використовують питання, на які вони не чекають відповіді, а припускають відповідати на них самі. Навіщо ж задається таке питання? Справа в тому, що саме із питання починається міркування, питання – пусковий момент розумового процесу, і, задаючи риторичне питання, той, хто говорить, так чи інакше сподівається "включити" мислення співрозмовника і направити його в потрібне русло. Для того, щоб бути зрозумілим співрозмовником, треба по можливості враховувати логіку партнера. Для цього необхідно приблизно представляти собі позиції, а також індивідуальні і соціально-рольові особливості, тому що прийнятність чи неприйнятність тієї чи іншої логіки для партнера в основному залежить від його вихідної спрямованості.

Прийоми успішного слухання. Розуміння партнера, адекватне уявлення про його точку зору, цілі, індивідуальні особливості - головна умова для подолання усіх без винятку бар'єрів, тому що чим більше той, хто говорить, рахується з особливостями слухаючого, тим більш успішною буде комунікація. Однак і від слухаючого багато що залежить.

"Слухати" і "чути" - це не те саме. Від чого залежить якість слухання? Очевидно, від того, наскільки слухаючий зацікавлений в успішному взаєморозумінні партнерів. Очевидно, що, коли ми "хочемо" досягти взаєморозуміння, ми слухаємо якось по-іншому, ніж у випадку, якщо ми не зацікавлені в розумінні.

Американський дослідник спілкування Келлі виділяє два основних види слухання: спрямоване, критичне слухання і емпатичне. Бажана мета в обох видах слухання одна - зрозуміти партнера і віднестися якось до його повідомлення. Однак шляхи досягнення цієї мети різні. У першому випадку слухаючий спочатку критично аналізує повідомлення, а потім уже його "розуміє".

У випадку емпатичного слухання все відбувається навпаки. При емпатичному слуханні канали впливу відкриті і захисти відключені, а при спрямованому слуханні, навпаки. В основі типу слухання лежить загальна позиція стосовно партнера, і тому при емпатичному слуханні послабляються всі бар'єри, а при критичному - усі підсилюються. Однак можливо і таке слухання, коли сприймаюче повідомлення певним чином керує собою і партнером, регулюючи окремі бар'єри.

Разом з тим емпатичне слухання ще не дає повного правильного взаєморозуміння. Для цього необхідно не тільки не поспішати з критикою й оцінкою, але і вміти так побудувати спілкування, щоб партнер міг як можна більш повно розкрити зміст свого повідомлення. Позитивний результат у взаємодії по організації розуміння досягається активним, чи рефлексивним, слуханням.

Виділяють чотири види активних відповідних реакцій у спілкуванні, що забезпечують рефлексивне слухання:

• з'ясування;
• перефразовування;
• відображення почуттів;
• резюмування.

З'ясування являє собою просте звертання до співрозмовника за уточненням його слів, власного розуміння і т.д.

 Перефразовування - це переформулювання того, що повідомляють своїми словами також з метою перевірки розуміння чи ж з метою напрямку розмови в потрібну сторону (тому що перефразування може торкатися не всього повідомлення, а тільки його частини).

Резюмування - це підсумування основних ідей і почуттів того, що говорить.

Таким чином, необхідним фундаментом для підвищення ефективності спілкування "з боку слухаючого" є його бажання слухати і чути, що, у свою чергу, сильно залежить від того, якою бачиться йому ситуація спілкування.     Отже, слухач дійсно може відчутно вплинути на ефективність комунікації - або збільшити, або зменшити її. Причому для нього, так само як і для того, хто говорить, важливо мати знання про бар'єри - свої і партнера. Тільки таким чином можна сподіватися на повноцінне спілкування.

Маніпуляція – це спосіб впливу на людей, через програмування її поведінки. Способи маніпуляцій різні.

Ми розглянемо способи маніпулювання людьми та протидію ним.

Помилкове перепитування. Даний спосіб маніпулювання використовується для того, щоб змінити загальний зміст сказаного, змінюючи його значення собі в догоду. Маніпулятор начебто б з метою з'ясування, перепитує, повторюючи вами сказане лише на початку, далі підміняє слова і в цілому сенс.

Спосіб подолання: Уважно вслухатися в те, що вам говорять. Почувши спотворений сенс, тут же поправляйте.

Показна байдужість і неуважність. Коли одна людина намагається довести свою правоту, переконати в чомусь іншу, той показує свою байдужість і до співрозмовника, і до того, що він говорить.

Маніпулятор розраховує на прагнення опонента у щоб то не стало довести свою значимість, використовувати ті факти, ту інформацію, яку раніше він не збирався розголошувати. Тобто попросту вивідує потрібна інформація.

Захист від маніпуляції - не піддаватися на провокацію.

Поспішність перескакування на іншу тему. Озвучивши одну тему, маніпулятор стрімко переходить до іншої, тим самим не даючи можливості співрозмовнику опротестувати першу або якось в ній засумнівається. Робиться це з метою фіксації цієї інформації (не завжди правдивої) в підсвідомості співрозмовника. Це спосіб маніпуляції можна характеризувати як навіювання з подальшим використанням.

Спосіб подолання: Слід уважно ставитися до почутого і піддавати все аналізу.

Цитування слів опонента. У даному випадку маніпулятор цитує, причому несподівано, слова опонента. У більшості випадків слова частково спотворюються.

Спосіб подолання: Захищаючись, можна відповісти тим же, вигадати фразу і видати її за слова маніпулятора, колись їм сказані.

Уявна ущербність. Маніпулятор показує свою слабкість, домагаючись поблажливого до себе ставлення. У такі моменти маніпульований перестає всерйоз сприймати людину як конкурента і суперника, його пильність притупляється.

Спосіб подолання: Не піддатися цьому прийому маніпуляції можна тільки у випадку, якщо завжди будь-яку людину сприймати серйозно і бачити в ньому, сильного суперника.

Помилкова закоханість. Дуже поширений прийом маніпулювання. За рахунок визнання в любові, в повазі, можна домогтися куди більшого, ніж просто попросити.

Спосіб подолання: Тут на допомогу «холодний розум».

Шалений гнів і лютий натиск. Невмотивованим гнівом маніпулятор викликає у людини бажання заспокоїти свого співрозмовника і розраховує, що той піде на певні поступки. Так само, як і попередній, цей спосіб маніпуляції досить поширений.

Спосіб подолання: Не звертайте уваги на лють співрозмовника, не починайте його заспокоювати, а покажіть свою байдужість до його поведінки, це зіб'є його з пантелику; або навпаки, торкаючись маніпулятора (не важливо, руки або плеча) і дивлячись йому прямо в очі, почати різко роздувати свій агресивний темп, відповідаючи йому. За допомогою одночасного впливу візуального, кінестетичного і аудиального подразника маніпулятор вводиться в транс. І вже ви можете ставити йому свої умови, вводити в його підсвідомість свої установки.

Можна підлаштуватися, викликати в собі подібне розташування духу і поступово почати заспокоюватися, заспокоюючи і маніпулятора.

Поспіх і швидкий темп. Маніпуляція можлива за рахунок нав'язування дуже швидкого темпу мови і проштовхування своїх ідей. Маніпулятор, прикриваючись поспіхом і відсутністю часу, заговорює свого співрозмовника,  який, не встигаючи не те щоб відповісти, а навіть подумати, тим самим демонструє свою мовчазну згоду.

Спосіб подолання: Балакучість і багатослівність маніпулятора можна припинити питаннями і перезапитування. Збити темп допоможе, наприклад, такий прийом як - «Вибач, мені треба терміново подзвонити. Почекаєш? »

Висловити підозрілість і викликати виправдовування. Цей спосіб маніпулювання використовується для ослаблення захисного бар'єру психіки людини. Роль маніпулятора - в якомусь питанні розіграти підозрілість, реакцією у відповідь на яку буде бажання виправдатися. Цього він і добивається. Захисний бар'єр ослаб, можна «проштовхувати» потрібні установки.

Спосіб подолання: Захистом тут виступає усвідомлення себе впевненою в собі особистістю. І вам все одно, якщо на вас ображаються, і ви не побіжите наздоганяти, якщо він захоче піти.

Несправжня втома. Маніпулятор дає зрозуміти, що сильно втомився і не в змозі, що-небудь доводити і вислуховувати заперечення. І тоді маніпульований швидше погоджується з його словами, і, йдучи у нього на поводу, не стомлює його запереченнями.

Спосіб подолання: Не піддавайтеся на провокації.

Подавлення авторитетом. Тонкощі  цього способу маніпуляції полягають в специфіці психіки людини - поклоніння і сліпа довіра авторитету в якій-небудь області. Маніпулятор, користуючись своїм авторитетом, тисне на людину, і часто думка, рада або прохання, лежать поза межами його авторитетності. Як же можна відмовити від прохання або не погодитися з такою людиною?

Спосіб подолання: Вірте в себе, у свої здібності, у свою індивідуальність і винятковість.

Несправжня закоханість. Маніпулятор, якби по секрету, мало не пошепки, прикриваючись уявною дружбою, радить маніпульованому діяти певним чином. Запевняє в вигоді і користі цього вчинку, але переслідує свої інтереси.

Спосіб подолання: Не слід забувати, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці, за все треба платити.

Викликати опір. Відомо, що заборонений плід солодкий, і психіка людини влаштована так, що їй часто цікаво саме те, що знаходиться під забороною, або для досягнення мети необхідно докласти зусиль. Маніпулятор, користуючись цими особливостями людської психіки, викликає у об'єкта свого впливу такі бажання. Звичайно собі в догоду.

Спосіб подолання: Завжди пам'ятати свої інтереси. Приймайти рішення, добре подумавши, зваживши всі «за» і «проти».

Звертання уваги на помилку. Маніпулятор звертає увагу об'єкта маніпуляцій лише на одну деталь, не дозволяючи розглянути картину в цілому, і змушує його на підставі цього зробити висновки. Застосування цього способу маніпулювання людьми широко поширене в житті. Багато людей роблять висновки і судять про який-небудь предмет або подію, не володіючи докладною інформацією і не маючи в своєму розпорядженні фактами, парою навіть не маючи власної думки з цього питання, вони судять, грунтуючись на думках інших. Маніпулятори цим користуються і таким чином нав'язують свою думку.

Спосіб подолання: Розширити власний  кругозір, працювати над підвищенням рівня власних знань.

Іронія з усмішкою. Маніпулятор, як ніби сумніваючись у словах опонента, спеціально вибирає іронічний тон розмови, провокуючи його на емоції. В емоційному стані, в гніві людина впадає в змінений стан свідомості і більш схильна до навіювання.

Спосіб подолання: Ефективним захистом проти цього способу маніпуляції служить повна байдужість.

Збити з думки. Маніпулятор, щоб направити розмову в потрібне йому русло, постійно перебиває думки співрозмовника.

Спосіб подолання: Не звертати на це увагу, чи, використовуючи мовні психотехніки, спробувати висміяти маніпулятора.

Несправжнє визнання вигідних умов. У даному випадку йде натяк від маніпулятора на більш вигідні умови, в яких нібито знаходиться об'єкт маніпуляції. Маніпульований починає виправдовуватися і відкривається для навіювання.

Спосіб подолання: Не варто виправдовуватися, навпаки треба визнати свою перевагу.

Імітація упередженості. Маніпульований ставиться в такі умови, коли йому треба відвести підозру в упередженості до маніпулятора. І він сам починає його нахвалювати, говорити про його добрі наміри, тим самим дає собі установку не реагувати критично на слова маніпулятора.

Спосіб подолання: Спростувати свою упередженість, але не нахвалюючи маніпулятора.

Ввести в оману специфічною термінологією. Маніпулювання здійснюється за рахунок застосування маніпулятором в розмові невідомих термінів. Маніпульований потрапляє в незручне положення, і боячись здатися неграмотним, стає безпорадним, що відкриває шлях до маніпуляції.

Спосіб подолання: Уточнити не зрозуміле для слово.

Нав'язування хибної дурості. У хід йдуть натяки на його безграмотність і дурість, що призводить об'єкт маніпуляцій в стан тимчасового замішання. Тоді маніпулятор і робить кодування психіки.

Спосіб подолання: Не звертати уваги, не приймати натяків.

Нав'язування думки повторюваністю фраз. При цьому способі маніпулювання, за рахунок кількаразового повторення фраз, маніпулятор закріплює в свідомості об'єкту будь-яку інформацію.

Спосіб подолання: Не фіксувати увагу на тому, що говорить маніпулятор. Можна поміняти тему розмови.

Оманлива неуважність. Маніпулятор грає на власній нібито неуважності. Домігшись потрібного результату, він ніби зауважує, що зробив щось неправильно, ставлячи маніпульованого перед фактом - «Ну що тут поробиш, не побачив, не почув, не так зрозумів ...»

Спосіб подолання: Треба чітко з'ясовувати і доносити сенс досягнутих домовленостей.

Скажи «так». Подібний прийом маніпуляції здійснюється за рахунок побудови діалогу таким чином, коли маніпульований весь час (не менше 3-х разів) погоджується зі словами маніпулятора. Так маніпулятор підводить об'єкт впливу до прийняття своєї ідеї.

Спосіб подолання: Змінити напрямок бесіди.

Спостереження і пошук схожих рис. Маніпулятор вигадує або знаходить якусь схожість між собою і маніпульованим, ненароком звертає на це увагу, тим самим підвищує довіру до себе і послаблює захист. Можна діяти, просувати ідею, вселяти думку (використовуючи інші способи і прийоми маніпулювання), просити.

Спосіб подолання: Захист - різко сказати маніпулятору про свою з ним несхожості.

Нав'язування вибору. Маніпулятор ставить питання так, що не дає об'єкту іншого вибору варіанту окрім як з тих, які він запропонував. Наприклад, офіціант у ресторані, питаючи, підійшовши до вашого столика - «Яке вино ви сьогодні будите пити - червоне або біле?», змушує вас замислитися над вибором із запропонованого їм, а ви, припустимо, планували замовити собісік.

Спосіб подолання: Не забувати про свої інтереси і плани, чого б це не стосувалося.

Як зрозуміти, що тобою маніпулюють? Про те, що людиною маніпулюють, можуть сигналізувати його емоції. Найчастіше у відповідь на маніпуляцію у людини виникають змішані, взаємовиключні і дивні емоції, в яких людина не може відразу розібратися, наприклад, одночасне почуття гордості і провини. Саме емоції можуть служити надійним показником дій маніпулятора.

З метою сприянню осмисленню студентами коледжу сутності комунікативних бар’єрів, а також забезпечення  набуття умінь та навичок профілактики і подолання комунікативних бар’єрів ми розробили чотири заняття, які можна проводити в рамках годин спілкування в академічних групах.

Мета: сприяти осмисленню студентами сутності комунікативних бар’єрів,а також забезпеченню набуття умінь та навичок профілактики і подолання комунікативних бар’єрів.

Основні завдання:

1. Аналіз змісту комунікативних бар’єрів та чинників, які впливають на  їх виникнення.
2. Набуття умінь та навичок профілактики і подолання комунікативних  бар’єрів під час самопрезентації, різних форм формального та неформального спілкування.
3. Набуття умінь та навичок попередження і подолання комунікативних бар’єрів в контексті міжособистісної взаємодії:

• проявів емпатії, вміння слухати, розуміння невербальних засобів спілкування;
• підвищення рівня толерантності, зниження агресії та управління емоціями;
• подолання стереотипного ставлення у процесі спілкування;
• розвитку комунікативної креативності;
• зміцнення групової єдності.

Заняття 1.

Тема: «Поняття про комунікативні бар’єри, їх види та причини виникнення».

Вправа 1. Стати в ряд залежно від кольору волосся, при цьому біля тренера має стояти людина з найбільш темним волоссям, замикати шеренгу — з білявим.

Вправа 2. Роздаються картки з назвами тварин (по дві з однаковими назвами). Учасники групи зачитують те, що написано па їхній картці, причому напис не повинні бачити інші гравці. Завдання кожного — знайти свою пару, користуючись невербальними виразними засобами. Знайти пару, потім розповісти, хто ви.

Вправа 3.  Один з учасників виходить з приміщення за двері. Решта поділяється па дві групи за певною ознакою (наприклад, за якоюсь деталлю гардеробу). Учасник, який повертається до аудиторії, визначає, за якою ознакою група розподілилася.

Повідомлення. «Комунікативні бар’єри: їх зміст, основні види та причини виникнення».

Мозковий штурм: «Комунікативні бар’єри в нашій групії: які вони?».

Робота в малих групах: «Як можна попередити та долати комунікативні бар’єри?»

Вправа 4. Сісти в коло. Кожний учасник по черзі оголошує побажання групі на сьогодні.

Рефлексія заняття.

Заняття 2.

Тема: «Подолання комунікативних бар’єрів під час самопрезентації, формального та неформального спілкування в групі».

Вправа. 1. Учасники групи створюють фігурку бінго, потім на місці «футболки» створюють напис  спереду і ззаду. По завершенню роботи кожний розповідає про свої написи — гасла чи малюнки.

Вправа 2. Учасники групи створюють коло. Кожний по черзі називає своє ім’я, а також одне зі своїх реальних хобі і одне бажане в майбутньому. Наступний презентант повторює те, що сказав попередній учасник і оголошує свої. Так, усі учасники групи знайомляться з захопленнями та інтересами інших.

Вправа 3. «Інтерв’ю». Кожний учасник обирає собі певну соціальну роль (наприклад  «студента, який спізнився на заняття», «ледачого працівника», «студента-трудоголіка», тощо). Решта учасників ставлять п’ять запитань щодо цієї соціальної ролі.

Вправа 4. («Я люблю...Я ненавиджу...»). Написати по п’ять тверджень, які починаються словами: «Я люблю... Я ненавиджу...». Учасники по черзі читають свої твердження.

Вправа 5. Пройти повз уявну лінію по-різному (змінюючи ходу, стрибаючи на одній нозі, танцюючи тощо. Всього пройти треба тричі).

Повідомлення: «Важливість подолання комунікативних бар’єрів під час самопрезентації в колективі».

Робота в парах:Аналіз комунікативних ситуацій. Роздаються картки з прописаними різними комунікативними ситуаціями — загальні збори колективу, корпоративна вечірка, зустріч зарубіжних гостей тощо. Завдання: проаналізувати, які комунікативні бар’єри можуть виникнути за цих обставин і як їх долати?

Рефлексія заняття.

Заняття 3.

Тема: «Розвиток емпатії, вміння слухати, розуміти невербальні засоби комунікації як важлива умова профілактики та подолання комунікативних бар’єрів».

Вправа 1. Учасники створюють коло. Тренер просить пересісти всіх тих, у кого є сестри, хто вміє водити машину, хто любить класичну музику, хто займається командними видами спорту тощо. Потім тренер просить скласти невеличке оповідання про групу, користуючись цією інформацією.

Вправа 2. Учасники створюють коло. Кожний каже наступному: «Я такий, як ти, тому що...... Проговорюється по колу тричі. Потім вони кажуть: «Я не такий, як ти, тому що.....».

Вправа 3. Учасники діляться на команди. Кожній з них надається доручення розподілити між гравцями фразу з відомого твору (вірша чи пісні). Потім кожна команда повинна вигукнути одночасно свої слова, інші команди здогадуються, що саме мала на увазі команда-гравець .

Вправа 4. Учасники стають у коло. Кожний каже про себе свій настрій, вподобання фразою з відомого поетичного чи пісенного твору. Наприклад: «я не здамся без бою…»

Вправа 5. Учасники діляться па групи по 4 особи. Завдання: першому гравцю «розповісти» про якусь подію в житті невербальними засобами. «Розповідь» записати па папірці. Наступний «розповідає» цю саму історію своєму сусідові, теж записує те, що побачив. І так далі. Всі почергово зачитують зміст побаченого.

Групова дискусія: «Що таке «чути серцем» і як цьому навчитися?».

Повідомлення: «Сутність емпатії та її роль в організації спілкування».

Мозковий штурм (в парах): «Які ознаки свідчать про те, що ми уважно слухаємо іншу людину?»

Рефлексія заняття.

Заняття 4.

Тема: «Підвищення рівня толерантності, зниження агресії та управління емоціями як чинник попередження та подолання комунікативних бар’єрів».

Вправа 1. Учасники обэднуються в дві команди. Посеред кімнати проводиться лінія. Представники команд по черзі по одному підходять до лінії, уважно дивляться один одному у вічі, проголошують «Ха-гу!», повертаються один до одного спиною і йдуть на місця. Сміятися можна всім, крім безпосередніх учасників парних діалогів. Якщо хтось засміявся, його забирає інша команда. Виграє та команда, в котрій найбільша кількість «завойованих» учасників.

Вправа 2. Учасники групи обэднуються в команди по четверо. Представники кожної групи витягують картки з написаними на них назвами емоційних станів - «гнів», «розгубленість», «радість», «роздратування», «печаль». Завдання: користуючись невербальними засобами, показати емоцію, а інші команди повинні вгадати її .

Вправа 3. За методом незакінчених речень учасники продовжують вислови:

Мені сумно від того, що..............

Мене дратує те, що........................

Мені заважає.............................

Я б хотів змінити .......................

Я стомився від того, що................

Потім учасникам пропонується порвати ці папірці та покласти в корзину для сміття.

Вправа 4.  Викопується за допомогою фотографії гірського пейзажу  Всі учасники сідають в коло. Тренер показує фотографію.

Інструкція. «Прошу вас подивитися уважно па цей пейзаж. Тут тихо, спокійно, піхто і ніщо вас не турбує. Дихайте спокійно та повільно. Ви відчуваєте подих свіжого гірського повітря, чуєте монотонний гуркіт води в річці, іноді розпізнається спів птаха, віддалений брязкіт дзвоників отари, що пасеться на схилах. І ви бачите старця в білому одязі, мудрого та дуже доброго й уважного до вас. Ви підходите до нього. Він дивиться на вас. Ви питаєте: «Навіщо я прийшов у цей світ?» Той відповідає. Послухайте його.

Учасники розповідають, що вони відчували під час виконання вправи — чи почули вони відповідь, чи була вона несподіваною для них, які ускладнення були під час виконання вправи.

Повідомлення: «Сутність комунікативної толерантності та її роль у спілкуванні».

Групова дискусія. «Які шляхи підвищення толерантності кожного з нас, а також в суспільстві загалом?»

Мозковий штурм. «Як можна уникнути агресії в організації?»

Вправа 5: Написати по три риси, які об’єднують нас з іншими членами групи.

Творче завдання. З довільного допоміжного матеріалу (канцтовари, рослинні компоненти, насіння, елементи декору) створити  талісман групи.

Рефлексія заняття.

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Дослідження показало, що спілкування з оточуючими людьми, задовольняє одну з основних соціальних потреб, причому необхідність у задоволенні потреби у спілкуванні збільшується з віком, досягаючи максимуму в ранній юності. Але незалежно від віку, статі, соціального статусу, людина часто стикається з бар’єрами в спілкуванні,  через які можна і треба переступати.

По-перше, манера спілкування повинна відповідати ситуації і людям, що вступають в комунікацію. Демонстрація поваги до партнера, відкритості та чесності значно покращують ефективність спілкування.

По-друге, розвинена емпатія – вміння стати на місце партнера і зрозуміти його точку зору, переживання та прагнення, допоможуть узгодити очікування партнерів.

По-третє, зовнішність людини повинна викликати симпатію. Цьому сприяє акуратність, охайність і уміння носити ті речі, які їй дійсно пасують.

Спілкування є важливим чинником формування особистості, але відбуваючись стихійно та під впливом маніпуляцій, цей процес може суттєво деформувати загальноприйняті норми і загальнолюдські цінності прийняті в демократичному суспільстві. Уміння правильно побудувати процес спілкування має особливе значення. Для розуміння цього процесу украй важливо знати особливості, які були розглянуті в роботі. Тільки тоді спілкування буде допомагати знаходити спільну мову, а не штовхати до конфліктів.

1. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений. - М.: Аспект Пресс, 1998.
2. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком.— М., 1982.
3. Зимняя И.А. Психология. – М., 1991.
4. Зеркин Д.П. Основы конфликтологии. - Ростов-н\Д: "Феникс", 1998.
5. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. - 2-е изд. –
6. М.: "Смисл", "Академический проект", 1999.
7. Марченко А.І. Проблеми успішного спілкування. – Львів, 1990.
8. Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского,
9. М. Г. Ярошевского.— 2-е изд. — М., 1990.
10. Психология и этика делового общения: Учебник / Под ред.
11. В. Н. Лавриненко. — М., 1997.