Дослідницька робота "Магія вишиванки Придніпров'я"

Автор пошуково-дослідницької роботи на тему "Магія вишиванки Придніпров'я" вивчає історію розвитку вишивки, розглядає, які варіанти вишивки популярні серед українців та чому вишиванки не втрачають актуальності навіть у гардеробі сучасних парубків та дівчат.

Докладніше про роботу:

У процесі дослідницького проєкту на тему "Магія вишиванки Придніпров'я" учениця 8 класу вивчила теоретичний матеріал про витоки української вишиванки, а також дізналася, чому скіфське шиття вважаєтьсяе прадавніми вишиванками Дніпропетровщини. У роботі розглядаються українські традиційні техніки вишивання нитками на полотні.

У ході краєзнавчо – дослідницької роботи "Магія вишиванки Придніпров'я" автор вивчає колекцію музею етнографії "Україно, краю рідний" та розповідає, чим відрізнялися повсякденні, святкові та весільні вишиванки, а також яке місце вишиванки займають у гардеробі сучасних українців. Учениця описує свою зустріч з Тамарою Мочаловою – носієм народних традицій з вишивки.

Зміст

Вступ
1. Вишиванка з глибини віків.
1.1. Витоки української вишиванки.
1.2. Скіфське шиття – це прадавні вишиванки Дніпропетровщини.
2. Справжня краса з полотна і ниток.
2.1. Вишиванки в колекції музею етнографії "Україно, краю рідний".
2.2 Тамара Мочалова – носій народних традицій з вишивки.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки

Кожен  українець, мабуть, знає, що таке вишиванка, адже це не просто одяг, а  частина душі. Вихованці  гуртка «Народні витоки» у цьому теж переконалися, коли  відвідали  Зразковий  музей етнографії «Україно, краю рідний», який  діє на базі КЗШ № 90 м. Кривого Рогу. Зацікавившись зразками  вишитих жіночих сорочок, вирішили знайти майстриню вишиванки, яку вона раніше подарувала  музею. Виявилося, що це була бабуся учня 6 класу цієї школи -  Тамара Мочалова. Вихованці гуртка вирішили використати спогади  майстрині та матеріал  музею етнографії  для  написання пошукової роботи.

Тема роботи: «Магія  вишиванки Придніпров'я»

Актуальність дослідження полягає  в тому, що українська  вишиванка знайшла своє відображення в сучасному житті, бо це народне ремесло об'єднує цілі покоління, є пам'яттю родоводу.

Об'єктом дослідження став процес вивчення духовної спадщини Дніпропетровщини − особливості вишивки  жіночих сорочок нашого краю.

Предметом дослідження є використання української вишивки, яка зберігає традиції  минулого і сьогодення.

Метою роботи є вивчення  історії  виникнення  української  вишивки на  жіночих  сорочках.

Завдання дослідження:

• ознайомитися з історичними  джерелами  щодо  виникнення  вишивки та  вишиванки  давніх українців;
• здійснити пошукову експедицію  до музею етнографії для зібрання краєзнавчого матеріалу;
• провести зустріч з майстринею вишивання;
• створити фото зібраного матеріалу;
• на основі проаналізованих джерел систематизувати матеріал для написання роботи;
• сформулювати висновки  щодо здійсненого дослідження;
• виховувати в учнів повагу до духовних і культурних цінностей українського народу.

Методи дослідження: метод  аналізу, пошуковий  метод, порівняльний метод, дослідження, спостереження, інтерв'ювання, експедиційний пошук.

Стратегія дослідницької роботи:

• робота з джерелами історичної інформації;
• дослідження розвитку вишивки талановитих майстрів;
• зустріч з майстринею  декоративно-ужиткового мистецтва − носієм українських традицій;
• популяризувати краєзнавчий матеріал на сайті школи та під час проведення методичних заходів, на ТРК "Рудана".

Очікувані результати:

• опанувати  методи  дослідницької  роботи в умовах екскурсії;
• навчитися методам збору краєзнавчої інформації з місцевим населенням;
• навчитися досліджувати об'єкти духовної спадщини Дніпропетровщини;

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, чотирьох  підрозділів, висновків, списку  використаних  джерел  та літератури, додатків.

Історія національного вбрання українців сягає глибокої давнини. Наші працьовиті пращури вміли створити справжню красу з полотна і ниток. Достеменно невідомо, коли ж вишиванка почала розвиватись як галузь мистецтва. Дослідники стверджують, що розвиток вишиванки відбувався протягом  багатьох  століть.  

В одному вони суголосні:  в добу палеоліту вишиванка вже була популярною та високо шанувались серед наших пращурів. З року в рік  предки  збагачували  ремесло  новими  орнаментами та техніками. Поблизу села Мізин, що  розташоване  на Чернігівщині, археологи знайшли  лляні сорочки, прикрашені унікальними вишитими візерунками.

Ці залишки вишитих сорочок вважаються найдавнішими зразками   цього  ремесла. Згодом  у  Миколаївській  області  були проведені розкопки  могили  знатної  та заможної  сарматки. Курган Соколова Могила залишився чи не  єдиним не пограбованим. У ньому археологам вдалось  розкопати вовняний одяг, ймовірно, сорочку, оздоблену  стародавнім вишиттям. Цей факт доводить важливість вишитого одягу для людей, адже  клали  його  в  могилу разом із золотом.

Серед  вишиванок, знайдених у Києво-Печерській  лаврі, вирізняються ті, які вишивала черниця Марія-Магдалина Мазепина – мати відомого гетьмана. Ці  факти зайвий раз доводять, що вишиванка пройшла тернистий шлях крізь віки, щоб залишитись взірцем патріотизму для мільйонів українців  і зараз.

Доктор мистецтвознавства Кара - Васильєва Т.В. виникнення української вишивки пов`язує з скіфською епохою , високохудожніми витворами скіфських майстрів, які зберегли зображення одягу і його декоративне оздоблення [2]. Матеріали розкопок скіфських курганів , які проводилися на території Дніпропетровської області, вона називає цінним джерелом для вивчення культури і побуту цих племен. Зображення на знайдених предметах з скіфських курганів дають змогу дослідити одяг і найдавніше скіфське шиття, яке застосовувалось ще в IY- III ст. до н.е.

Святкові костюми скіфів щедро орнаментувалися золотими нашивками із зображеннями грифонів, левів, різноманітними аплікаціями з кольорової шкіри, декоративними швами (додаток 1). Літнім одягом скіф`янок була довга вільна сорочка з широкими рукавами, яку на плечах, по низу рукавів та по подолу прикрашали золотими нашивками. Розкопки Товстої могили дали змогу археологові Мозолевському Б.М. дослідити скіфські старовини та реконструювати чоловічий і жіночий одяг.

Убрання скіфської цариці виявилося найрозкішнішим з усіх відомих доти зразків зі скіфських курганів. Воно було щедро розшите золотими нашивками із зображенням лева, що роздирає лань, крилатих грифонів, рослинними пальметками. Культура скіфської епохи ще раз засвідчує те, якими високодуховними були наші предки ,які змогли створити шедеври вишивки , започаткувати моду на сорочку. Можна сміливо стверджувати , що наші предки продовжили традиції скіфів, втілюючи вишивку та сорочку в повсякденне життя.

Стародавніми  класичними  техніками  Дніпропетровщини  було вишиття  низзю та ажурними мережками. Вишивки  хрестиком  здебільшого геометричні, а також  рослинні, що набули геометричного  характеру. Дослідники, які  розглядали найстаріші  колекції вишивок Дніпропетровського  краю , говорили: «Такого  розмаїття  ромбів, хрестів, косих  хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх  поєднання, вписування одних елементів  в другі , важко  собі уявити» [5]. Мешканці Придніпров`я мали  різні вишиті сорочки. Більше того, орнаменти та вишивка на сорочках вважалися оберегами та  символізували  багато явищ з життя людей, тому для багатьох  подій існували особливі вишиванки.

В музеї  етнографії «Україно, краю рідний»  є багато старовинних речей, серед яких почесне місце займає колекція  чоловічих та жіночих вишитих  сорочок. Переважна більшість  з  них  відображає  різні техніки вишивки , що використовувалися на території Дніпропетровщини. Все в ній, здавалося б, простій  сорочці  цінувалося. Техніка виконання, тканина, колір і візерунок – усьому  надавалося особливе, і  навіть  сакральне, значення. В музейній  колекції  є сорочки  повсякденні, святкові і пожнивні. Але особливе місце займає весільна вишиванка.

Вона одягалася лише  один раз за все життя, а потім ховалася в скриню і повинна була зберігатися, аби захистити  сім`ю  від негараздів. Жіночі сорочки  виготовлені з рослинного волокна – конопель та льону. Вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір і  її  ще  ненароджену дитину. Наші пращури вірили, що прилегла до тіла сорочка – це  провідник магічної сили, яка оберігала свого власника від усього поганого.

Яка ж техніка  вишивки  переважає  на  цих  сорочках?

В давнину вірили, що біле полотно сорочки  було як життєве поле, на якому  снувалось  прядиво життя. Найпоширеніша  техніка  вишивки  жіночих сорочок музейної колекції  є хрестик, який використаний у рослинному орнаменті  переважно чорно – червоної колористики. В рослинній орнаментиці  переважають квіткові мотиви, композиція яких  формується поєднанням пишних, вільно розташованих, гнучких гілочок із площинними п`ятипелюстковими  квітами, трипелюстковими  пуп`янками  та дрібними листочками.

Майже на всіх сорочках трапляється зображення троянди, яка вишивалася на рукавах сорочки, манжетах, комірі [1] . Серед чоловічих сорочок вирізняється  крій  "чумачок" ( додаток 5). Це розповсюджена в нашому краї лоцманська сорочка, яка мала пряме, вільне викінчення розширених до низу рукавів.

Такий крій був зручний, якщо треба швидко лізти в воду або швидко зняти сорочку. Краї рукавів, комір, манжети  та манишка оздоблені вишивкою. Головними мотивами вишивки виступали виноград, дубове листя.

З Тамарою  Мочаловою  пошуківці  гуртка  «Народні витоки» познайомилися   під час зйомок  передачі ТРК  «Рудана», присвяченій дню вишиванки. Зйомки  проводилися в музеї етнографії «Україно, краю рідний», де серед  колекції  вишиванок  жінка побачила свою вишиту сорочку, яку двадцять років тому подарувала музею. Пошуківці Варвара Криловська та Віолетта Фартушна  вирішили  дізнатися про цікаві факти  цієї  вишиванки.

Тамара Григорівна поділилася спогадами про своє життя. Вона розповіла про свою бабусю  Самарець Н.А.  Ця  жінка прищепила внучці любов до вишивки, ділилася деякими секретами, її магічним значенням. Головний секрет у роботі – це гарний настрій, позитивні думки.

Також Надія Андріївна  розповіла про забобони та повір`я, пов’язані з вишитою сорочкою. Перед  шлюбом  дівчина  вишивала  майбутньому  чоловікові сорочку та пояс, який  на знак згоди віддавала сватам. Якщо жених був не до душі, то підносила гарбуз. А сорочку для майбутньої свекрухи  обов’язково перед  тим, як  сісти  вишити, потрібно було  вимочити в дуже  солоній  воді, щоб уникнути  бід  і  сліз  у майбутній  сім`ї.

Всі  вишиті  речі дівчина зберігала у скрині, в яку ніхто не мав права заглядати , аби не  зурочити. Також бабуся говорила  внучці, що величезне значення надавалося орнаменту на вишитих сорочках. Не можна було переймати малюнок, наприклад, у подруги або родича, так  як  це означало, що людина ніби  "забирає" або "повторює" чужу долю. Свою вишиванку мати завжди віддавала доньці. Ця  сорочка слугувала  оберегом роду.

Тамара Григорівна дослухалася порад бабусі  і запам’ятала їх на все життя. Тому і зараз любить вишивати, але більше для душі. Даруючи музею свою вишиванку, вона залишила часточку своєї душі – душі українського народу.

Під час проведення пошукової роботи нами було проаналізовано літературні джерела, за якими ми визначили, що мистецтво слов`янської вишивки сягає корінням в дохристиянський період. Також дослідили, що мешканці Придніпров`я мали різні вишиті сорочки. Більше того, орнаменти та вишивка на сорочках вважалися оберегами та символізували багато явищ з життя людей, тому для багатьох подій існували особливі вишиванки.

У вересні 2020 року здійснили пошукову експедицію до Зразкового музею етнографії «Україно, краю рідний» для зібрання краєзнавчого матеріалу.

Пошуковці гуртка "Народні витоки " зустрілися з майстринею з вишивання – Тамарою Мочаловою, для якої ця справа стала родинною традицією.

Інтерв'юер Варвара Криловська записала інтерв'ю з цією майстринею, щоб зрозуміти і донести нам, як треба цінувати і берегти українські традиції.

Фото зібраного матеріалу використано при написанні краєзнавчо - дослідницької роботи.

У подальшому ми плануємо співпрацювати з майстрами ввишивки м. Кривого Рогу, відвідувати їх майстер - класи, аби долучитися до духовної спадщини українського народу.

Вивчення літературних та інтернет- джерел, знайомство з майстринею з вишивки дозволяють зробити висновок про те, що культура українського народу є унікальною,яку ми повинні зберігати і вивчати.

Практична значущість пошукової роботи:
У квітні 2020 року на базі музею етнографії «Україно, краю рідний» КЗШ №90 ТРК «Рудана» проводила зйомку передачі «Цей день», присвячену дню вишиванки, на яку була запрошена Тамара Мочалова.

Матеріал експедиції висвітлюватиметься також на сайті школи та в соціальних мережах. Зібраний і узагальнений краєзнавчий матеріал буде використано в освітньому процесі: при проведенні тематичних виховних годин, на уроках українознавства, під час засідань гуртка «Народні витоки», при проведенні тематичних екскурсій у музеї етнографії «Україно, краю рідний».

1. Бабенко В.А. Этнографический  очерк  народного быта  Екатеринославского края. Издание Губернского земства к XIII Археологическому сьезду. Екатеринослав , 1905 – 142 с.
2. Мозолевський  Б.М. Скіфський  степ - К: Наук. думка, 1983 – 197 с.
3. Супруненко  В.П.  Ми − українці. Енциклопедія  українознавства. У  2 кн. - Дніпропетровськ: "Дніпрокнига", 1999. Кн.2 -  144с.: іл.                                              
4. Січеславський  альманах: Зб. наук. праць – Дніпропетровськ, НГУ, 2009 –Вип.4 – с. 24 – 32.
5. Зустріч з Тамарою Мочаловою – носієм  народних  традицій, мешканцею          м. Кривого Рогу.

Додаток

Весільна  жіноча  вишиванка  в  музеї  етнографії  "Україно, краю  рідний"

Рослинний  орнамент  червоно – чорної  колористики  на  вишиванках

Чоловіча   сорочка   крою  «чумачок»

Зустріч  Тамари  Мочалової  з пошуковцями  гуртка  «Народні  витоки»