Фейкова інформація як елемент розбалансування медіаосвіти

Мета готового дослідницького проекту учениці 11 классу - з’ясувати, що таке «фейк», класифікувати його, виявити фейкову інформацію в українських соціальних медіа, оцінити вплив фейкових повідомлень на користувачів соціальних мереж, запропонувати методи боротьби з поширенням  фейкової інформації в українському медіапросторі.

Докладніше про роботу:

Дослідницька робота з інформатики "Фейкова інформація як елемент розбалансування медіаосвіти" містить визначання поняття «фейк», визначення його видів, а також класифікацію інструментів впливу фейку на аудіторію. У своєму проекті школярка виявила фейки у матеріалах ЗМІ і провела дослідно-експеріментальну роботу з формування у підлітків ХЛ№107 критичного ставлення до впливів ЗМІ.

У результаті проекту з інформатики "Фейкова інформація як елемент розбалансування медіаосвіти" учениця 11 класу запропонувала методи боротьби  з неправдивою інформацією в українському медіапросторі, а також визначила, фейки якого характеру зустрічаються найчастіше і з чим це пов'язано.

Зміст

Вступ  
1. Фейкова інформація в українських медіа.                 
1.1. Поняття «фейк» та його види в українських ЗМІ.
1.2. Фейкова інформація в соціальних мережах: механізм розповсюдження та  впливу на аудиторію.
1.3. Виявлення та протидія фейковій інформації.
2. Медіаосвіта як актуальний компонент нової школи.
3. Дослідно-експериментальна робота з формування у підлітків критичного ставлення до інформації.
Висновки
Література

Одна з перших фейкових новин датується 1835 роком, коли видавництво New York Sun опублікувало серію статей про британського вченого Джона Гершела, котрий нібито зібрав неймовірно потужний телескоп і з його допомогою відкрив життя на Місяці. Тим не менше, розквіт популярності фальшивих матеріалів пов'язаний з повсемісним розповсюдженням Інтернету й вступом сучасної людини в так звану епоху пост-правди, коли об'єктивні факти менш впливають на формування суспільної думки, ніж звернення до емоцій та особистих впевненостей.

І користувач прагне шукати альтернативні джерела інформації, не довіряючи традиційним засобам масової інформації. Крім того, за ствердженням дослідників, серед яких директор з міжнародних досліджень проекту з підвищення медіаграмотності й боротьби з дезинформацією First Draft Клер Уордл, основною причиною популярності фейкових новин є відсутність у користувачів  медійної грамотності.

Донедавна тема фейкової інформації ЗМІ вважалася неактуальною та була мало досліджуваною, але у сучасних українських реаліях проблема поширення неправдивої інформації у ЗМІ тісно пов’язана з конфліктом  на Сході Украіни, а тому переважно це питання розглядають у контексті методів  ведення та протистояння інформаційній війні. Вперше аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника у своєму  « Трактаті про військове містецтво» Сунь-цзі.

Проблематику впливу на масову свідомість людей розглядали К.Юнг, Г.Тард, Е.Фром та інші. Вплив на масову свідомість людей крізь призму інформаційних війн досліджували Г.Почепцов[1], С.Кара-Мурза[2], Г.Шиллер[3], Е.Доценко[4], О.Рябоконь[5], О.Пригорницька[6], І.Панарін[7], С.Расторгуєв[8] та інші.

В Україні технології ведення інформаційних війн активно досліджує Г. Почепцов. У праці «Сучасні інформаційні війни» системно викладено історію виникнення й розвитку методології інформаційних війн і детально досліджено зміни в інформаційному просторі в процесі інформаційного протистояння [9].

Актуальність: в сформованій  нещодавно медіасфері феномен фейкової інформації є новим та маловивченим для наукового, медійного й правового простору. Фейкові повідомлення заполонили всі джерела інформації в українському медіапросторі, і в результаті мають значний негативний вплив на користувачів, зокрема, підлітків.

Мета роботи - з’ясувати, що таке «фейк», класифікувати його, виявити фейкову інформацію в українських соціальних медіа, оцінити вплив фейкових повідомлень на користувачів соціальних мереж, запропонувати методи боротьби з поширенням  фейкової інформації в українському медіапросторі.

Дослідження даної мети передбачає вирішення наступних задач:

• Дати визначання поняттю «фейк», визначити його види;
• Класифікувати інструменти впливу фейку на аудіторію;
• Виявити фейки у матеріалах ЗМІ;
• Провести дослідно-експеріментальну роботу з формування у підлітків ХЛ№107 критичного ставлення до впливів ЗМІ;
• Запропонувати методи боротьби  з неправдивою інформацією в українському медіапросторі

Об’єкт дослідження: контент українських соціальних медіа;

Предмет дослідження: фейкова інформація в контенті українських соціальних медіа.
Щодо конкретно фейкової інформації у ЗМІ, то наукові доробки на цю тему практично відсутні. Пізнавальними у цій сфері є публіцистичні матеріали, розміщені на сайтах «Медіакритики», «Mediasapiens» та журналу «Ї».

«Дезінформація - це спосіб психологічного впливу, що полягає в поданні споживачеві такої інформації, яка вводить його в оману та створює викривлену реальність. Це поширення свідомо неправдивих відомостей для досягнення пропагандистських, військових (введення противника в оману), комерційних або інших цілей. Натомість фейк за своїм походженням має інший семантичний відтінок.                       

До розпалу українсько-російського конфлікту українські ЗМІ та реципієнти часто сприймали фейк як жарт — навмисне перекручення фактів, яке мало ціль-викликати позитивні емоції, сміх тощо. Однак тепер дедалі частіше фейк перетворюється на справжню дезінформацію, яка вводить в оману».

Термін «фейк» (англ. fake - підробка) має багато значень. У найширшому розумінні — це будь-яка підробка, яку хтось намагається видати за оригінал. Як приклад, всім відомі знімки НЛО вважаються фейками, проте не завжди це можливо довести. Фейком може бути аккаунт в соцмережі, сайт в Інтернеті, одяг (підробки під відомі бренди) чи аксесуари, ліки в аптеці (в кращому випадку вам продадуть той самий препарат меншої концентрації, в гіршому — взагалі не той, проте з тією етикеткою), продукти в магазині (найчастіше — дорогі алкогольні напої) тощо. Проте найстрашніший і найбільш загрозливий вид фейку — новини в ЗМІ.

Термін «фейкові новини» Вікіпедія трактує так: «Повністю або частково вигадана інформація про суспільні події, певних осіб, явища, яка подається у ЗМІ під виглядом справжніх журналістських матеріалів. Часто мають гумористичний або сатиричний характер і створюються з метою висміювання або привернення уваги до важливих суспільних проблем чи тенденцій».

Відповідно до цього визначення, фейкова інформація має благородну мету — викликати позитивні емоції або допомогти у розв’язанні суспільно важливої проблеми. Проте у сучасних українських ЗМІ та соціальних медіа фейкова інформація спрямована на дезінформацію, введення в оману аудиторії, що в результаті викликає не позитивні, а навпаки, негативні емоції. Часто фейк трактують як синонім до поняття «неправдива інформація». Проте ми вважаємо таке тлумачення не зовсім коректним.

Адже фейк передбачає навмисне перекручення, вигадування, дезінформування, а неправдива інформація може бути подана у ЗМІ випадково — через халатність журналістів, неуважність, недостатню перевірку інформації. Неправдива інформація може бути спростована засобом масової інформації, у якому вона була подана, а отже, дезінформаційний вплив на аудиторію буде не таким вагомим.

Тому, на нашу думку, фейк є видом неправдивої інформації, а не її ототожненням. Отже, предметом нашої розвідки є фейкова інформація, яку ми визначаємо як навмисно оприлюднену в ЗМІ та соціальних медіа неправдиву інформацію, яка має на меті дезінформувати, ввести в оману споживачів для заздалегідь передбаченого впливу на масову свідомість.

В українському медіапросторі соціальні медіа — явище доволі нове. За допомогою соціальних мереж такі медіа можуть миттєво набувати популярності та велику кількість користувачів. Проте не всі соціальні медіа є добросовісними та правдивими.

З’явились так звані медіа громадських організацій та об’єднань, груп активістів та волонтерів. Частина з таких соціальних медіа навмисне поширюють фейкову інформацію. Не треба бути журналістом чи власником якогось медіа, для того щоб  інформація потрапила в Інтернет. Варто лише запостити цю інформацію у соцмережі, на Твіттері, у блозі тощо та відзначити правильним тегом, щоб пост дістався до цільової аудиторії. Зробити це може будь-хто.

І саме тому в Інтернет потрапляє неймовірно багато інформації, яка є неправдою. Фейки поширюються дуже швидко та просто, як і будь-що в Інтернеті. Неправдивою інформацією засмічують інформаційне поле за допомогою коментарів (найчастіше з фейкових акаунтів), хештегів (в години, коли цей хештег є найпопулярнішим і люди шукають інформацію, спамери починають свою інформаційну атаку). Часто творці фейкової інформації імітують цитування авторитетного джерела, внаслідок чого мережею розгулюють скріншоти з начебто цитатами відомих людей. Виглядає ця інформація правдоподібною, проте такою не є.

Фейки різні за формами, методами передачі,змістом,тому виникла  потреба  їх класифікувати.

За методом поширення фейки є: масмедійні фейки (які створюють спеціально для ЗМІ  й через них поширюються); мережеві чутки (поширення чужої вигадки через соціальні мережі.

За формою розрізняють:фотофейк, відеофейк і фейковий журналістський матеріал.

Фейкову інформацію пишуть з певною метою. Відповідаючи на запитання «для чого поширювати брехню?», можна виділити декілька типів фейків у соціальних медіа залежно від їхнього завдання:

• фейки, які сіють паніку серед людей;
• фейки, які розпалюють міжнаціональну (расову, релігійну тощо) ворожнечу;
• фейки, які поширюють хибні думки для того, щоб заплутати нас, відвернути від правди;
• фейки, які маніпулюють свідомістю;
• фейки, які рекламують когось або щось;
• фейки, які  приносять прибуток ЗМІ, що його поширює («жовта пресса»)
• фейки, які плямують чиюсь репутацію (найчастіше – фото,добре опрацьовані у Photoshop).

Отже, фейки є різними і активно поширюються через соціальні мережі та масмедіа.

Демократія (від лат. «воля більшості ») – політичний  режим, в основі котрого лежить метод колективного прийняття рішень з однаковим  впливом  учасників на результат  процессу або на його важливі  етапи. Важливою умовою  функціонування демократичних механізмів є вільна циркуляція  соціально значущої інформації,  що забеспечує  формування суспільної думки.

Але в останні роки  з'явилось и стало предметом особливого інтересу таке явище, як fake news або фейкові новини, тобто,  інформаційна містифікація й спеціальне поширення дезинформації в соціальних медіа и традиційних  ЗМІ  з метою  введення в оману, заради  отримання  фінансової чи політичної вигоди.

Важливо брати до уваги ту обставину, що в зв'язку з розвитком  Інтернет-технологій суспільний запит на отримання інформації про оточуючий світ  все частіше задовольняються  в мережі  Інтернет, зокрема, в соціальних мережах. Соціальні інтернет-мережі  - це зовсім інше  середовище: тут, порівнюючи з традиційними ЗМІ, немає суворих  принципів і правил розповсюдження інформації, існує  значний інформаційний  плюралізм, а обсяг деяких, ні від кого не залежних, медіаперсон налічує  аудиторії  як у провідних стрічок новин.

Дослідження, проведені не так давно,виявили, що 62 % американців регулярно слідкують за новинами в соціальних мережах  і для 14 % з них соціальні медіа – приорітетне джерело новин, до того ж їх число зростає з кожним роком. В 2016 році активні користувачі Facebook досягли 1,8 міліарда, а Twitter – 400 мільйонів [14]. Інтернет-технології, як правило, нейтральні в відношенні достовірності інформації, але  вони могуть дати можливість інформації за лічені секунди розлетітися по всьому світові. Заголовки фальшивих новин  викликають дуже велику зацікавленість користувачів, забеспечуючи значний дохід від рекламних платформ.

Як бачимо, крім політико-ідеологічної функції фейкові новини є засобом збагачення[14]. Саме подвійна вигода замовника й розповсюджувача робить такий маніпулятивний інструмент, як фейкові новини, надзвичайно популярним й доступним засобом досягнення політичних та економічних цілей. Однак одних лише кричущих заголовків недостатньо для того, щоб фейк набув  розповсюдження. Модель попиту й пропозиції інформаційних ресурсів передбачає, що типовий користувач новин бажає отримувати  достовірну інформацію,знати об’єктивну істину про світ,і в той же час схильний мати діло з інформацією, що узгоджена з тим, чому він віддає перевагу.

Споживачі хочуть знати точні новини, але вони так само задоволені тими новинами, що підтверджують їх звичне бачення цієї проблеми. При цьому інформаційне агенство отримує вигоду головним чином від реклами,яка напряму залежить від численності аудиторії. І в даній моделі наявні два стимули, що спонукають стрічки новин казати неправду: перший- коли зворотній зв’язок з істинним станом навколишнього світу є неможливим; другий- бажання відповідати  перевагам суспільства.

У агрегаторів фейкових новин не стоїть ціль відповідати перевагам аудиторії та розповсюджувати правдиву інформацію.Вони не намагаються заробити  довгострокову репутацію, головне для них- отримати короткостроковий прибуток від залучення кліків в початковий період. Фальшиві новини - низькоавторитетний тип інформації, тому джерелом поширення чуток є блоги з малою аудиторією. Дослідження показали: потік фейкових новин йде від користувачів з маленькою аудиторією до більшої.

Тривалість існування сайтів і блогів, що поширювали фейкові новини під час виборів президента США  2016 року, не перевищувала трьох місяців [14]. Але як за такий короткий період часу нікому не відомі новинні сайти привернули увагу настільки широкої аудиторії? На відміну від традиційних засобів масової інформації головний канал поширення фейкових новин - лайки і репости. 

Репост і лайк сьогодні не тільки показник соціального схвалення, а й специфічний і дуже значимий канал комунікації, який крім залучення найширших і різноманітних громадських груп служить психологічним інструментом, який дає змогу будувати певне ціннісно-емоційне сприйняття об'єкта [17]. Поведінка друзів і кумирів в мережах має колосальний вплив на споживача інформації: ймовірність того, що окрема людина поділиться або лайкне той чи інший рекламний запис, різко зростає, якщо хоча б один друг проявив інтерес до запису, і починає підвищуватися в міру того, як багато друзів взаємодіяло з цим записом.

Але лайк і репост - це не завжди схвалення контенту окремим індивідом, сьогодні на ринку присутня величезна кількість сервісів, що пропонують послуги з просування блогів, окремих записів, акаунтів, лідерів громадських думок і т.д. Наприклад, китайська компанія  «Boryou Public Opinion Influencing System» пропонує своїм клієнтам методом обробки даних, використовуючи будь-коли залишені коментарі, пости, картинки і фотографії, а також інформацію, розміщену на своїй сторінці, знаходити цільову аудиторію.

Для накручування голосів, лайків, репостів і поширення записів організації використовують як ботів (акаунти неіснуючих людей), так і віруси. У другому випадку активні (реальні) користувачі можуть і не підозрювати, що їх сторінка була використана для поширення будь-якої ідеї .Навіть не дивлячись на те, що лайк був поставлений вірусним шляхом, у друзів використаного аккаунта висвічується оголошення: «Вашому другу сподобався цей запис», що статистично викликає підвищений інтерес і надає імпульс до поширення новини [18].

Пропагандисти фейкових новин активно і успішно використовують ці прийоми. Без поштовху у вигляді залучення спеціальних сервісів кампанія з поширення фейкової новини не приносить очікуваних результатів. Патерни поширення фейкових новин завжди будуть відрізнятися від спонтанного природного поширення актуального для суспільства контенту.   

Існують певні закономірності, притаманні поведінці ботів-розповсюджувачів, що дає можливість відрізнити фейкові новини від справжніх:

• Ідентичний запис одночасно з’являється в не пов’язаних між собою  або маючих доволі слабкий зв'язок аккаунтах.
• Запис, який  піддають «ретвіту»  й  комментують не пов’язані між собою  аккаунти за умови відсутності хештегів також сигналізує про те, що інформація запущена через фейк.
• Одномоментний ретвіт більшості учасників (буде помітним різкий стрибок в переглядах та ретвітах ).
• Аналіз контенту користувачів,що взаємодіють  один з одним: якщо їх контент не відрізняється–це група ботів.

Виявлення хоча б однієї з вищеперелічених ознак дозволяє думати про те , що даний контент розповсюджується штучним, автоматизованим шляхом. Але в випадку, коли рекламні кампанії використовують вірусний шлях розповсюдження,або краудсорсинг, фейкову новину можна ідентифікувати,проаналізувавши зв'язок  джерела й отримувача: якщо між ними немає зв'язку або він є слабким,але новина була розділена – це автоматизована пропаганда[19].

Дані методи використовуються всіма соціальними мережами для боротьби з ботами, але так само можуть бути використані всіма зацікавленими особистостями,так як більшість соцмереж не приховують софт програмного забеспечення, що дозволяє проводити аналіз мереж.

Таким чином, у соціолога є всі можливості для того, щоб визначити, чи є активне розповсюдження конкретного запису суспільною думкою, що склалася спонанно, або перед нами ретельно спланована акція, направлена на вплив на цю думку.Але по мірі того, як посилюється контроль за аномальною активністю в соціальних мережах,сервіси вигадують все більш хитрі  засоби просування контенту.

Сьогодні вже ні один грамотний сервіс не допустить такої примітивної помилки, як 10 тисяч лайків, поставлених під одним записом одночасно.Запис обов'язково матиме популярні хештеги, що забеспечать  алібі всій пропагандистській кампанії.Таким чином, пропагандист має шанс не бути розсекреченим чи пійманим за руку[20].

Ми детально обговорили канали розповсюдження фейкових новин, методи іх продвигу. Подвійна вигода, ефективні та дешеві засоби розповсюдження, анонімність –все це робить такий маніпулятивний інструмент, як фейкові новини, надзвичайно популярним та доступним засобом для досягнення власних цілей. Але виникає питання: наскільки ефективним є цей інструмент?  

Ще в 1977р. вчені Стенфордського университету відкрили так званий «truth effect» (ефект довіри). Дослідники стверджують, що повідомлення, які люди вже чули, викликають у них більше  довіри, ніж нова інформація [21]. Але останні дослідження  в області психології  виявили, що людина схильна  сприймати в якості правдоподібної ту інформацію, яка частіше  йому зустрічаеться, незалежно від того, чи протирічить вона істинним, первинним знанням.

Ігнорування знань відбувається  навіть тоді, коли індивіда просять критично осмислити запропоновану інформацію. В повсякденних реаліях, коли інформаційний потік є бесчисленним, критично проаналізувати його здається неймовірним. Це говорить  про те, що та інформація, яку людина почує першою  і яка буде повторена поряд з іншою,скоріше за все, буде сприйнята, як істина.

Крім того, в процесі розвитку соціальних мереж виявляються нові комунікаційні ефекти. По-перше, з'являються тенденції до створення так званих луна-камер, які представляють ситуацію, в якій певні ідеї, переконання посилюються або підкріплюються шляхом передачі повідомлення або його повторенням всередині закритої системи, такої як дружній колектив, когорта за різними ознаками або навіть територіальне поселення. По-друге, пошукові системи, такі як Яндекс, Google, Yahoo, виводять на екран результати пошукових запитів, грунтуючись на інформації про місце розташування, минулих натисканнях і переміщеннях миші, перевагах і історії пошуку всередині  мережі.

Це відкриває кампаніям фейкових новин можливості  впливу на найрізноманітніші групи серед громадян.

 Як висновок,хотілося б ще раз підкреслити, що соціальні мережі створили умови, при яких інформація сумнівної якості може вільно і швидко поширюватися. Поряд з цим, психічні властивості, а також поведінкові патерни людини в Інтернеті роблять суспільну свідомість вразливою перед обличчям дезінформації. І фейкові новини сьогодні - це не безневинні промисли розважальних спільнот, це надзвичайно ефективний вид комунікативної технології, і він потребує особливої ​​уваги.

Прикрим є те, що люди не завжди можуть відрізнити фейк від дійсності, спотворене повідомлення від правдивого.

Фотофейк поширений і в той же час найбільш легкий для спростування тип фейків. Для розпізнання фотофейку є кілька способів. Якщо ви використовуєте браузер Google Chrome, вам достатньо лише клікнути по підозрілому зображенню правою кнопкою миші і вибрати пункт «Знайти це зображення в Google». Якщо ви користуєтеся іншим браузером, в якому за замовчуванням немає функції пошуку по зображеннях, можна встановити для цього спеціальний плагін. Наприклад, плагін Who stole my pictures (в українському варіанті-«Хто вкрав мої картинки?»). Плюс цього плагіна в тому, що він вміє шукати не тільки по Google, але і по Яндексу, Tineye або по всіх трьох одночасно [22].

Відеофейк. Працювати з таким фейком складніше, ніж з картинками. Якщо ви запідозрили, що знайдене вами відео неправдиве, спробуйте наступні способи. По-перше, якщо ви дивитеся вбудоване вікно YouTube на якомусь сайті, перейдіть на сам YouTube, щоб отримати про ролик більше інформації (для цього клацніть на логотип відеосервісу в правому нижньому куті). Якщо очевидних ознак відеофейка немає, радимо звернути увагу на наступне.

Якщо в самій назві відео вказана нова дата і, до того ж, цей ролик багаторазово заливається на YouTube протягом короткого періоду часу, є висока ймовірність того, що це фейк.Треба вибрати ролик з найбільшою кількістю переглядів і почитати під ним коментарі – висока ймовірність того, що відео подивилися люди, які бачили оригінал і навіть розмістили на нього посилання. Крім того, звертайте увагу на деталі на відео – назви об’єктів, автомобільні номери, вуличні таблички. За ним часто можна визначити, про що насправді йдеться [22].

Фейковий журналістський матеріал. Часто у фейкових журналістських матеріалах посилаються на авторитетні ЗМІ або перекручують повідомлення чи коментарі. Використовується цей прийом часто для посилення правдоподібності або авторитетності того чи іншого повідомлення. Тим не менше, серед таких повідомлень величезна безліч вигадок маргінальних сайтів, які треба перевіряти. Для того, аби перевірити чи правдива інформація, потрібно знайти подану новину у ЗМІ, на яку посилаються. Буває, що фейкові журналістські матеріали спеціально створюють під якусь вигадану новину і розробляють до неї підґрунтя- випадок з А.Яценюком, який ніби воював у Чечні. Під цю нісенітницю вибили зізнання у в’язня.

Часто фейки можуть створювати проти однієї людини (Дмитро Ярош перемагає на президентських виборах, Арсеній Яценюк воював у Чечні), групи людей (проти Уряду), певного регіону чи області (Закарпатська область хоче від’єднатися від України), армії (розіп’ятий хлопчик) та навіть держави та нації (укри викопали Чорне море).

Однак є приклади так званої позитивної фейкової інформації. Наприклад, такі соціальні медіа, як «Хвиля» [23] та «Патріоти України» [24], постійно публікують і поширюють через соціальну мережу «Фейсбук» неправдиву позитивну інформацію для українців. Зокрема, це інформація про невиліковну хворобу російського президента В. Путіна, постачання Україні летальної зброї від США та НАТО тощо. Така інформація спочатку викликає позитивні емоції у читачів, обнадіює їх. Частина аудиторії вірить у неіснуюче та має викривлене сприйняття сучасної картини світу. Інші ж користувачі перевіряють інформацію з різних джерел та дізнаються про введення їх в оману вказаними сайтами. У результаті в них виникають негативні емоції, агресія, невдоволення реальними подіями.

З фейками не потрібно боротися, їх варто спростовувати і висміювати. Але у жодному разі не поширювати. Соціальний психолог Олег Покальчук вважає: «Такі новини, їх обговорення та боротьба із ними створюють «інформаційний шум», що відволікає українців від більш важливої роботи та від більш важливих повідомлень. Саме для цього їх і створюють»[25]. Інформаційним атакам слід протистояти.

Суспільство використовує будь-які можливості для боротьби з поширенням неправдивої інформації. У Європейському Союзі у квітні 2015 р. на підставі прийнятого на зустрічі 19–20 березня 2015 р. рішення про необхідність протистояти дезінформаційним кампаніям, було створено експертну оперативну робочу групу зі стратегічних комунікацій (East StratCom Task Force). Група, покликана надавати підтримку делегаціям Європейського Союзу в Азербайджані, Вірменії, Білорусі, Грузії, Молдові, Україні, Росії, щотижня публікує збірник дезінформаційних матеріалів26].

23 листопада 2016 р. депутати Європарламенту ухвалили Резолюцію «Стратегічні комунікації ЄС як протидія пропаганді третіх сторін», у якій містяться положення про протидію ворожій Євросоюзу пропаганді.

Один із засновників «Вікіпедії» Д. Вейлз створив новинний сайт, покликаний боротися з фейковими новинами. Як повідомляє The Verge, сайт, який отримав назву WikiTribune, об’єднає професійних журналістів і спільноту читачів для створення новин [27].

У Сполучених Штатах Америки з’явилася Firstdraft News – коаліція провідних світових медіа, які об’єдналися заради кращого фактчекінгу. Серед найбільш відомих учасників -CNN, Washington Post, The New York Times, Al JAzeera, Facebook, Google і Twitter [28].

В Україні вже понад три роки команда сайту Stopfake.org займається пошуком фальшивих новин і їх спростуванням, а також неодноразово доводила неправдивість повідомлень, абсурдних, аморальних, нелогічних, що не лише поширювалися в нашій країні, а й формували уявлення про українські події й українців у міжнародної аудиторії. За підсумками 2017 р. було оброблено понад 300 повідомлень, а за весь час існування зроблено понад 1 тис. спростувань [28].

Не останню роль у боротьбі з фейковою інформацією в Україні й підвищенні медіа-грамотності населення відіграють міжнародні й українські громадські організації. Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX/Україна), яка впроваджує з 2009 р. програму «Бібліоміст», у 2015 р. розпочала впровадження програми медіа-грамотності для громадян за підтримки Міністерства закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади (DFATD Canada) у партнерстві з Академією української преси та громадською організацією «Центр медіа-реформи» (StopFake).

Метою програми є посилення стійкості громадян проти дестабілізуючої сили впливу неправдивої інформації через підвищення спроможності громадян встановлювати надійність своїх джерел інформації та новин і підвищення попиту населення на правдиву інформацію в 14 областях. Проект працював пліч-о-пліч з бібліотеками й місцевою консультативною групою, до якої входили українські медіа-експерти, журналісти, активісти, соціологи, представники громадянського суспільства. На цьому проекті було підготовлено 428 тренерів з медіаграмотності громадян, які в свою чергу за кілька місяців навчили 14 тис. 803 осіб відзрізняти правдиву інформацію від пропаганди [29].

Будь-яка інформація, отримана із соціальних медіа, характеризується певним ступенем вірогідності. І, щоб переконатися в достовірності повідомлення, фахівцям інформаційно-аналітичних служб бібліотек необхідно застосовувати різноманітні підходи до аналізу текстів з метою виявлення маніпулятивної й недостовірної інформації.

Для того щоб запобігти поширенню фейкових новин у соцмережах, видання The Huffington Post склало перелік простих правил, як їх розпізнавати:

• Читати більше, ніж назву. Якщо проглянути новину до кінця, можна виявити, що назва ніяк не пов’язана з текстом новини або ж у ній немає жодних даних, які підтверджують її правдивість.
• Оцінити надійність джерела повідомлення – незнайомі сайти, заповнені оголошеннями й назвами, повинні викликати скепсис. Перевіряти через пошукові системи тексти, які були опубліковані раніше (це дасть уявлення про те, чи є джерело надійним), а також URL сторінок, які виглядають підозріло, аби переконатися в тому, що це не фальшивка, що маскується під надійне джерело.
• Звертати увагу на дату публікації й час. Поширений елемент фейкових новин – видавати старі публікації за нові. Якщо в новині є посилання на інші джерела, проглянути їх, звертаючи увагу на те, коли вони були опубліковані та як у них описується подія, особливо коли йдеться про час.
• Хто автор? Ознайомитися з попередніми публікаціями автора – його бекграунд допоможе зрозуміти, чи дійсно автор є журналістом, чи не писав він фейкових статей до цього.
• Ознайомитися з джерелами, на які посилається новина. Відсутність посилань або джерел, з яких були взяті ті чи інші заяви, є очевидним сигналом того, що пост, скоріше за все, є фейком. Будь-які заяви або цитати посадовців мають бути підкріплені надійними джерелами.
• Звертати увагу на сумнівні цитати і фотографії. Скептично ставитися до шокуючих або підозрілих цитат і опублікованих фотографій з місця подій.
• Не варто поширювати новини лише тому, що поділяєте точку зору автора або ж приймаєте одну із сторін конфлікту.
• З’ясувати, що інші видання пишуть з цього приводу. Якщо жодне інше надійне джерело не повідомляє про дані події, скоріше за все, новина є фейковою.
• Замислитися, перш ніж робити перепублікацію. Новинні сайти, які поширюють дезінформацію, працюють з розрахунком на те, що читачі поширюватимуть їхні новини [30].

Підсумовуючи, зазначимо, що будь-яка, навіть позитивна, фейкова інформація в результаті має негативний вплив та є шкідливим явищем в українському медіапросторі. Боротись із нею потрібно як на державному, так і на індивідуальному рівнях. Зокрема, варто не забувати про самоконтроль.

Для того щоб протистояти поширенню та спростовувати вже оприлюднену фейкову інформацію, треба дотримуватись кількох правил. По-перше, потрібно перевіряти ту інформацію, яку самі поширюєте. Варто пам’ятати, що інформація вважається достовірною тільки тоді, коли вона була підтверджена офіційними джерелами. Якщо заголовок повідомлення має двозначний зміст, краще перед поширенням прокоментувати, пояснити зміст інформації, адже багато користувачів соціальних мереж читають лише заголовки повідомлень.

У разі поширення інформації користувач стає своєрідним джерелом, громадським журналістом, а в мережі автор повідомлення є відповідальним і за коментарі під публікацією [31, с. 66]. Варто також аналізувати отриману інформацію, перевіряти, чи є ця інформація на офіційному сайті або на офіційній сторінці особи, про яку пишуть, і не поширювати тих новин, які викликають сумніви в їхній правдивості.

На державному рівні потрібно підвищувати рівень медіаграмотності усіх категорій населення, поширювати через ЗМІ різну соціальну рекламу, здійснювати моніторинг соціальних медіа та інформувати громадськість про виявлену фейкову інформацію. Зростає важливість підготовки аналітиків, інформаційних працівників до сучасних тенденцій у висвітленні новин, підвищення їхнього фахового рівня й готовності до глибокого аналізу контенту при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів на базі інформації із соціальних медіа.

Набуває також актуальності питання пошуку інформаційно-аналітичними структурами бібліотек  нових форм і методів виявлення фейкової інформації та розробки способів мінімізації її впливу. Аналітик повинен володіти навичками грамотного пошуку інформації, аналізу джерел, уміти критично відбирати й оцінювати її, перевіряти факти, адже мета бібліотеки – дати не лише максимально повну, а й ретельно перевірену інформацію.

Також варто залучати населення до викриття фейків. Певні напрацювання у цій сфері вже є. Зокрема, активно працює у цьому напрямі громадська платформа «Stop.Fake» [32]. Таких проектів має бути якнайбільше, вони повинні бути спрямовані як на українську аудиторію, так і на закордонну. Зацікавити громадськість могли б різноманітні конкурси, наприклад «Стоп, фейк» (за зразком «Лови джинсу»), які б передбачали певні винагороди особливо активним пошуковцям у цьому напрямі.

Зміни, які відбулися в світі,починаючи з п'ятдесятих років минулого століття, змушують замислитися  над завданнями, які стоять сьогодні перед сучасною освітою. Стрімкий розвиток у сучасному світі інформаційно-комунікаційних технологій та системи мас-медіа нагально потребує цілеспрямованої підготовки особистості до вмілого і безпечного користування ними.

Майбутнє суспільство все більше спиратиметься на інформаційно-комунікаційні технології: web-технології, хмарні обчислення і big data, смартфони та інтернет «розумних речей», штучні інтелекти та інші ґаджети. На взаємодію з різноманітними медіа (книги, преса, радіо, кіно, телебачення, інтернет) припадає все вагоміша частка в бюджеті вільного часу громадян України, чим зумовлюється значний вплив медіа на всі верстви населення, передусім на дітей і молодь.

Медіа потужно й суперечливо впливають на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, стихійного соціального навчання, стають засобом дистанційної і джерелом неформальної освіти. До цього додаються недосконалий захист дитини від медіаконтенту, що може шкодити її здоров’ю та розвитку, відсутність механізмів ефективної саморегуляції інформаційного ринку, які не допускали б недоброякісної медіапродукції, низькоморальних ідеологій та цінностей, інших соціально шкідливих інформаційних впливів.

29вересня 2010 року була прийнята Концепція впровадження медіаосвіти в Україні. 21 квітня 2016 року Презідія Національної академії педагогічних наук схвалила нову редакцію Концепції впровадження медіаосвіти в Україні. «Концепція спрямована на підготовку і проведення широкомасштабного поетапного експериментального і подальшого інтенсивного масового впровадження медіаосвіти в педагогічну практику на всіх рівнях; започаткування шкільної та позашкільної медіаосвіти стане головною інтеграційною ланкою формування цілісної системи медіаосвіти»[33].

Медіаосвіта сьогодні є необхідною частиною освіти і актуальною для сучасних дітей та молоді. Для цього, саме у освітніх закладах, необхідно впроваджувати заходи, які знайомлять дітей та молодь з різними медіа. Згідно вислову Крістофера Ворснопа – одного з лідерів медіаосвіти у Канаді, – медіа стало нашим довкіллям і нерозумно ігнорувати те, що нас оточує. [34]. У освітніх закладах багатьох країн Європи до обов’язкових предметів включають такі, що навчають медіаграмотності, впроваджують програми та спеціальні тематичні курси за вибором.

В Україні, в умовах стрімкого розвитку інформатизації сучасного суспільства, розробка медіапрограм є актуальною проблемою, яку необхідно вирішувати вже сьогодні. Шкільні та позашкільні навчальні заклади освіти мають усі можливості реалізовувати такі програми. Це гурткова робота, тренінги, заняття додаткової освіти. Навчання, особливо гуманітарним дисциплінам, все частіше набуває риси не тільки отримання нового матеріалу від керівника гуртка, а й обмін інформацією та її обговорення.

Під час навчання діти та молодь мають можливість використовувати отримані знання щодо медіа та їх різноманіття, визначати дійсні факти від надуманої або замовної інформації. Соціальні мережі дають можливість налагоджувати взаємодію між молодими людьми різних країн світу та отримувати нові дані з першоджерел. Сучасна молодь сьогодні формує власну думку на основі фактичних подій. Крім того, є можливість отримати знання онлайн, використовуючи різні медіаресурси. Тому актуальним є вміння дітей та молоді взаємодіяти з різними медіа без шкоди для себе.

Школа має можливість готувати своїх вихованців до життя у інформаційному суспільстві, отримати навички, які допоможуть  критично сприймати навколишню інформацію, усвідомлювати наслідки її впливу, розвивати творчість та культуру сприйняття. В системі освіти є усі фактори для розвитку медіакомпетентності, яка необхідна для сучасної молоді. Особливо розвиваються креативність та медіатворчість, критичне мислення та самовираження [35]. Саме освіта спрямована на творчий розвиток особистості і має різні форми щодо їх розвитку. Доброю практикою залучення вихованців до розвитку медіакомпетентностей є створення власної медіапродукції: мультфільми, сайти, блоги, соціальні відеоролики.

Це перехід від рівня споживача на рівень створення медіаконтенту. Під час навчально-виховного процесу діти та молодь, спільно з педагогами, мають можливість використовувати різні цікаві форми роботи, а саме: лекції, семінари, тренінги, перегляд та обговорення відео, організація та проведення акцій, конкурсів, флеш-мобів, квестів.. Учні набувають навичок безпечного Інтернету, інформують однолітків про важливість використання безпечних медіаресурсів,вчать розрізняти правдиву інформацію від фейкової.

Можливість орієнтуватись у різнопланових та багатоманітних медіа надає впевненості підліткам та основу для їх всебічного розвитку, впевненості та послідовності. Саме у рамках медіатворчості відбувається інтелектуальний розвиток особистості, їх здібностей та самостійного мислення. Вихованці закладів освіти, володіючи підвищеним рівнем медіаграмотності, орієнтуються в сучасному інформаційному світі, критично сприймають різні медіатексти, аналізують одержувану інформацію. Під час такої плідної роботи вирішуються і виховні завдання освіти. І ,звичайно, медіаосвітні уроки мають бути спрямовані на запобігання ризикам, які притаманні підліткам 15-16 років.

«Європейська дослідницька асоціація» за підтримки Internews Network здійснила комплексне дослідження «Впровадження медіаосвіти та медіаграмотності в загальноосвітніх школах України» і дійшла до висновку, що « медіаосвіта в загальноосвітніх школах України впроваджується завдяки вдалому поєднанню зусиль Академії української преси, та Інституту соціальної та політичної психології АПНУ, розробником концепції експерименту, в якому взяли участь школи з десяти областей України.

Поширення експерименту одночасно на національному та регіональному рівнях, а також самостійне впровадження медіаосвіти в деяких школах є підтвердженням того, що медіаосвіта починає виходити за рамки початкового експерименту. Водночас, забезпечити повноцінний перехід від експерименту до широкого впровадження медіаосвіти можна, якщо перейти до навчання з медіаосвіти майбутніх вчителів і включити курс медіаосвіти до обов’язкової програми навчання студентів педагогічних коледжів і університетів»

Підсумовуючи, зазначимо, що медіаосвіта починає виходити за рамки початкового експерименту. Учні набувають навичок безпечного Інтернету, інформують однолітків про важливість використання безпечних медіаресурсів. Можливість орієнтуватись у різнопланових та багатоманітних медіа надає впевненості підліткам та основу для їх всебічного розвитку, впевненості та послідовності.

Саме у рамках медіатворчості відбувається інтелектуальний розвиток особистості, їх здібностей та самостійного мислення. Вихованці закладів освіти, володіючи підвищеним рівнем медіаграмотності, орієнтуються в сучасному інформаційному світі, критично сприймають різні медіатексти, аналізують одержувану інформацію. Під час такої плідної роботи вирішуються і виховні завдання освіти. І звичайно, медіаосвітні уроки спрямовані на запобігання ризиків, які притаманні підліткам.

До свого дослідження ми залучили 25 респондентів(учнів ХЛ №107).

Учням треба було ознайомитись з наданою інформацією і вказати, яка заслуговує  на довіру, а яка ні. Учні отримали дві фотографії й три новини, наведені нижче:

1. Президент України у своєму виступі з нагоди Дня Конституції заявив: «Орієнтація на Євросоюз та Північноатлантичний альянс підтримуються абсолютною більшістю громадян, про що переконливо свідчить динаміка української думки». Виходячи з цього, Петро Порошенко має намір ініціювати зміни до Основного Закону та закріпити у ньому дві цілі - вступ до НАТО та ЄС.

2. В Україні планують запровадити кримінальну відповідальність за спілкування іншими мовами.  Юрій Бершидський, для The Insider Денний випуск новин на «Першому каналі»   повідомляє про ухвалений у першому читанні Верховною Радою законопроект  «Про забезпечення функціонування української мови як державної». «Розмовляти українською (якщо документ вступить в силу) повинні будуть усі. А за нехтування цим правилом буде введена кримінальна відповідальність», – стверджує ведуча Олена Лапшина.

3. Зображення квітів, які мутували під впливом витоку радіоактивних елементів після аварії на атомній електростанції Фукусіма(дод.А).

4. Фото найкрасивішої дівчини(дод.Б).

5. Менеджер спецпроектів AIN.UA Олександр Лінник опублікував у Facebook жарт про свою перемогу на "олімпіаді мемі.

Результати дослідження

На питання, чи вважають респонденти новину №1 достовірною,15 учнів з 25 дали позитивну відповідь. Нами була здійснена перевірка, чи є ця новина правдивою, або ж навпаки, фейковою.

Отже, перевіривши,чи справді абсолютна більшість українців прагне до ЄС та НАТО,за результатами фактчекінгу, наведеними у табл.1, ми можемо спростувати цю новину, та визнати її недостовірною.

ТАБЛ.1

На питання щодо достовірності новини №2,11 опитанних респондентів з 25 дали позитивну відповідь, 14 інших повністю заперечили правдивість даної новини.

Перевіривши дану новину, ми можемо сказати, що вона є недостовірною.

На питання щодо новини №3, 9 опитаних учнів з 25 визнали фото незвичайних квітів правдивим, не дивлячись на те, що не було вказано першоджерело фото та була відсутня прикріплена геолокація цього знімку.

З наведених вище причин фото можна вважати фейковим.

На питання щодо достовірності новини №4, 20 учнів з 25 визнали наданий фотоматеріал фейковим.

Найцікавішою виявилася новина №5. Після проведення опитування було встановлено, що 16 опитаних старшокласників вважають дану новину достовірною, і лише у 9 з 25 дана новина викликала сумніви.

Менеджер спецпроектів AIN.UA Олександр Лінник опублікував у Facebook жарт про свою перемогу на "олімпіаді мемів" і за декілька днів отримав понад 20 тисяч репостів. Про свій експеримент Лінник написав в АIN.UA.

Коли Олександр опублікував у себе на сторінці цю веселу картинку, її "для затравки" репостнули двоє його колег.

Потім "перемогу у конкурсі мемів" репостнули його родичі, далі підключились знайомі та незнайомі.

За добу кількість репостів почала рости швидше, а за дві доби лічильник показував уже 10 тисяч репостів.

Встановлено,що дана новина є фейковою, так як у світі немає такої великої кількості країн, та сам Олександр довів ,що ця новина була жартом.

Як висновок, ми можемо сказати, що довіра та безпорадність перед маніпуляціями не долається загальною цифровою грамотністю.Варто вміти не тільки отримувати інформацію, а й оцінювати її. І цьому треба вчити в школі.

Сьогодні ми спостерігаємоне тільки навалу фейкової  та неперевіреної інформації в медіа чи на сторінках соціальних мереж. Фейк став частиною  заробляння грошей на сайтах, що відкрито  пропагандують поширення  недостовірних даних.Фейки є різними і активно поширюються через соціальні мережі та масмедіа.  

Соціальні мережі створили умови, при яких інформація сумнівної якості може вільно і швидко поширюватися. Поряд з цим, психічні властивості, а також поведінкові патерни людини в Інтернеті роблять суспільну свідомість вразливою  перед обличчям дезінформації. І фейкові новини сьогодні - це не безневинні промисли розважальних спільнот, це надзвичайно ефективний вид комунікативної технології, і він потребує особливої ​​уваги.

Зазначимо, що будь-яка, навіть позитивна, фейкова інформація в результаті має негативний вплив та є шкідливим явищем в українському медіапросторі. Боротись із нею потрібно як на державному, так і на індивідуальному рівнях. Зокрема, варто не забувати про самоконтроль. Для того щоб протистояти поширенню та спростовувати вже оприлюднену фейкову інформацію, треба дотримуватись кількох правил.

По-перше, потрібно перевіряти ту інформацію, яку самі поширюєте. Варто пам’ятати, що інформація вважається достовірною тільки тоді, коли вона була підтверджена офіційними джерелами. Якщо заголовок повідомлення має двозначний зміст, краще перед поширенням прокоментувати, пояснити зміст інформації, адже багато користувачів соціальних мереж читають лише заголовки повідомлень.

У разі поширення інформації користувач стає своєрідним джерелом, громадським журналістом, а в мережі автор повідомлення є відповідальним і за коментарі під публікацією. Варто також аналізувати отриману інформацію, перевіряти, чи є ця інформація на офіційному сайті або на офіційній сторінці особи, про яку пишуть, і не поширювати тих новин, які викликають сумніви в їхній правдивості.

На державному рівні потрібно підвищувати рівень медіаграмотності усіх категорій населення, поширювати через ЗМІ різну соціальну рекламу, здійснювати моніторинг соціальних медіа та інформувати громадськість про виявлену фейкову інформацію. Зростає важливість підготовки аналітиків, інформаційних працівників до сучасних тенденцій у висвітленні новин, підвищення їхнього фахового рівня й готовності до глибокого аналізу контенту при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів на базі інформації із соціальних медіа.

Набуває також актуальності питання пошуку інформаційно-аналітичними структурами бібліотек  нових форм і методів виявлення фейкової інформації та розробки способів мінімізації її впливу. Аналітик повинен володіти навичками грамотного пошуку інформації, аналізу джерел, уміти критично відбирати й оцінювати її, перевіряти факти, адже мета бібліотеки – дати не лише максимально повну, а й ретельно перевірену інформацію.

Також варто залучати населення до викриття фейків. Певні напрацювання у цій сфері вже є. Зокрема, активно працює у цьому напрямі громадська платформа «Stop.Fake» [10]. Таких проектів має бути якнайбільше, вони повинні бути спрямовані як на українську аудиторію, так і на закордонну. Зацікавити громадськість могли б різноманітні конкурси, наприклад «Стоп, фейк» (за зразком «Лови джинсу»), які б передбачали певні винагороди особливо активним пошуковцям у цьому напрямі.

Медіаосвіта починає виходити за рамки початкового експерименту. Учні набувають навичок безпечного Інтернету, інформують однолітків про важливість використання безпечних медіаресурсів. Можливість орієнтуватись у різнопланових та багатоманітних медіа надає впевненості підліткам та основу для їх всебічного розвитку, впевненості та послідовності.

Саме у рамках медіатворчості відбувається інтелектуальний розвиток особистості, їх здібностей та самостійного мислення. Вихованці закладів освіти, яки володіють підвищеним рівнем медіаграмотності, гарніше орієнтуються в сучасному інформаційному світі, критично сприймають різні медіатексти, аналізують одержувану інформацію. Під час такої плідної роботи вирішуються і виховні завдання освіти. І звичайно, медіаосвітні уроки спрямовані на запобігання ризикам, які притаманні підліткам.

Медіаграмотна людина має навички  критичного мислення, уміє аналізувати  складну інформацію, робити висновки та узагальнення. Це ідеальна  формула  успішної протидії масовим маніпулюванням, що спостерігаються в умовах гіпербалізованого інформаційного суспільства, адже сучасний учень не завжди готовий аналізувати вплив медіа й пов язані з їхньою  діяльністю маніпуляції, а також протистояти небезпекам, які можуть чекати на дітей в Інтернеті.

Довіра та безпорадність перед маніпуляціями не долається загальною цифровою грамотністю. Варто вміти не тільки отримувати інформацію, а й оцінювати її. І цьому треба вчити в школі.              

Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни / Г. Почепцов. — К. : Вид. дім: Києво-

1. могилянська акад., 2015. — 468 с.
2. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием / Cергей Кара-Мурза. – Москва : Медиа Книга, 2005. – 500 с.
3. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Г. Шиллер ; пер. с англ. ; науч. ред. Я. Н. Засурский. – Москва : Мысль,1980.
4. Доценко Е. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита / Е. Доценко. – Москва : ЧеРо. – 1997.
5. Рябоконь О. Маніпуляції масовою свідомістю в політичному сегменті соціальних мереж [Електронний ресурс] / О. Рябоконь // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Асоц. б-к України. – Київ, 2012. – Вип. 33. – С. 543–553.
6. Пригорницька О. Регіональні ЗМІ як інструмент для маніпуляції громадською думкою [Електронний ресурс] / О. Пригорницька // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Асоц. б-к України. – Київ, 2015. – Вип. 41. – С. 588–600.
7. Панарин И. Н. СМИ, пропаганда и информационные войны / И. Н. Панарин. – Москва : Поколение, 2012. – 336 с.
8. Расторгуев С. П. Информационная война / С. П. Расторгуев. – Москва : Радио и связь, 1999. – 416 с.
9. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни / Г. Почепцов. — К. : Вид. дім: Києво-могилянська акад., 2015. — 468 с.
10. Кіца М. О. Фейкова інформація в українських соціальних медіа: поняття, види, вплив на аудиторію [Електронний ресурс] / М. О. Кіца.
11. Фейкові новини [Електронний ресурс]
12. Мудра І. Поняття «фейк» та його види у ЗМІ [Електронний ресурс]
13. Кіца М. О. Фейкова інформація в українських соціальних медіа: поняття, види, вплив на аудиторію [Електронний ресурс] / М. О. Кіца.
14. Allcott H. Social media and fake news in the 2016 election [Электронный ресурс] / National Bureau Econimic Research ; H. Allcott, M. Gentzkow. – Режим доступа: доступа: свободный. – Яз. Англ
15. Gentzkow М., 2006 Media Bias and Reputation, M. Gentzkow, J. Shapiro: [Электронный ресурс] // Journal of Political Economy.-2006.-№ 114,-С. 280-316.
16. Kwon S., Aspects of Rumor Spreading on a Microblog Network, [Электронный ресурс] / Korea Advanced Institue of Science and Technology ; S. Kwon, M. Cha, K. Jung, W. Chen, Y. Wang,
17. Самосват О.И. Лайк в социальных сетях как показатель социального одобрения // Казанский педагогический журнал.-2015.- №6.-148-1507.
18. Bakshy E., Social Influence in Social Advertising: Evidence from Field Experiments, [Электронный ресурс] / Stanford University & Facebook; E. Bakshy, D. Eckles, R. Yan, I. Rosenn.
19. Gu L. The fake news machine: how propagandists abuse the internet and manipulate the public.
20. Funke D., Here’s why fighting fake news is harder on WhatsApp than on Facebook: [Элеткронный ресуср]
21. Каминский В.С. Трансформация общественно-политических воззрений в контексте электорального поведения населения [Электронный ресурс]
22. Журналісти дали пораду, як „вирахувати” Фейкові новина [Електронний ресурс] // Обозреватель.
23. Хвиля [Електронний ресурс].
24. Патріоти України [Електронний ресурс].
25. Горбань Н. Інформаційна війна триває. Топ-5 фейків про Львів [Електронний ресурс] / Наталія Горбань
26. Оперативная рабочая группа по стратегическим коммуникациям East StratCom Task Force в вопросах и ответах [Электронный ресурс]
27. Борьба с фейками в Интернете: основатель «Википедии» запускает сайт достоверных новостей [Электронный ресурс] // Бизнес-портал.
28. Контргра. Як зупинити російські фейки [Електронний ресурс] // Тиждень. – 2017. – 7.02. – Назва з екрана.
29. У Києві підбили підсумки проекту «Програма медіа-грамотності для громадян» [Електронний ресурс] // Media Sapiens. – 2016. – 11.03. – Режим доступу:Назва з екрана.
30. Як розпізнати фейкову новину в соцмережах – рекомендації The Huffington Post
31. Потятиник Б. Інтернет-журналістика / Б. Потятиник. — Львів : ПАІС, 2010.
32. StopFake [Електронний ресурс]. — Режим доступу.
33. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні. –Київ, 2016.