Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="https://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...
Ральченко
Тематика проекту: 
Українська література
Автор проекту: 
Пацановська Оксана Володимирівна
Керівник проекту: 
Пацановська О. В.
Найменування навчального закладу: 
КЗ "Вільшанський ліцей"

У даному дослідницькому проекті з української мови та літератури на тему "Поетичний світ Павла Ральченка" автор наводить теоретичне обґрунтування та дослідження поетичного таланту митця рідного краю - Павла Сергійовича Ральченка.

Докладніше про проект:


Автор міні-проекту з української мови та літератури "Поетичний світ Павла Ральченка" вивчає літературу рідного краю, завдяки чому осмислює історію регіонального краєзнавства, його духовне життя, національні традиції. Об’єктом представленного учнівського дослідження є вивчення життєвого та творчого шляху поета–земляка та аналіз його поетичних збірок.

У межах дослідницької роботи з українскої мови і літератури автор розглядає життєвий і творчий шлях поета П.С. Ральченка. У проекті розповідається про розквіт поетичного таланту Павла Ральченка, його дитячі роки та перші спроби складання віршів. Для аналізу творчості літератора під час дослідження було розглянуто поетичні збірки Павла Ральченка «Зимова вишня», «Жовтий вітер», «Ватра на отчім подвір’ї». Учениця 10 классу проаналізувала поєднання творчої долі поета з Житомирщиною, а також визначила мотиви останніх збірок поета – «Осінній спалах горобини», «На землю падала сльоза».

Зміст

Вступ
1. Розквіт поетичного таланту Павла Ральченка.
1.1. Чарівне дитинство Павла Сергійовича.
1.2. Перші спроби пера.
1.3. Робота на шинному заводі Черкащини.
2. Поетичний світ Павла Ральченка.
2.1. Перша збірка Павла Ральченка «Зимова вишня».
2.2. Поява збірки «Жовтий вітер».
2.3. Вихід третьої поетичної збірки «Ватра на отчім подвір’ї».
2.4. Поєднання творчої долі поета з Житомирщиною.
2.5. Мотиви останніх збірок поета – «Осінній спалах горобини», «На землю падала сльоза».
2.6. Твори Павла Ральченка – глибинне джерело життя.
Загальні висновки
Список використаних джерел

Вступ


Актуальність дослідження. Вивчення літератури рідного краю сприяє осмисленню історії регіонального краєзнавства, його духовного життя, національних традицій, формуванню національної свідомості, патріотизму і є могутнім виховним засобом, що стимулює самовдосконалення і саморозвиток особистості учнів, для яких приклад вихідця з рідного краю слугує дієвою моральною школою.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування, дослідження поетичного таланту митця рідного краю Павла Сергійовича Ральченка.

Маркіян Шашкевич зазначав: «Література будь-якого народу є відображе-нням його життя, його способу мислення, його душі …»

На мою думку, література рідного краю має світоглядне, інтелектуальне й естетичне спрямування.

Об’єктом  дослідження є вивчення життєвого та творчого шляху поета –  земляка,  аналіз його поетичних збірок, визначення методів дослідження.

Методи дослідження полягають у пошуках і збиранні інформації, вивченні й
аналізі зібраного матеріалу, його систематизації та класифікації.

Висновки. Література – це храм, до якого входять із чистою совістю. Як сказав

Д. Г. Байрон:  “Життєва казка, хоч вона й мала і сто разів розказана була, а все ж розповідатись буде вічно”.

Література приходить у наше життя ще з дитинства. На мою думку, однією з перших речей, яку дитина взяла до рук, коли тільки-но почала пізнавати світ, була книжечка. Але це вже – Література.

Література – це мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність. Саме вона є одним із проявів духовного досвіду й духовної діяльності людини. Щоб зрозуміти мистецтво й митця, літературу й письменника, потрібно ввійти в його світ, вступити у співтворчість з автором.

Твори Павла Сергійовича житимуть вічно, бо в них живе мудрість, що йде з глибин самого життя. Вони – гаряче глибинне джерело, з якого можна черпати вогонь любові, чари життя. Адже у поезіях митця відчуваєш чарівні звуки, безмежний пшеничний лан, що видзвонює колосом, звучить симфонія трудівничим рукам, простим людям, що живуть на цій чудовій землі.

Розквіт поетичного таланту Павла Ральченка


Багато століть над Тетеревом стоїть наш районний центр – древнє, як самий світ, містечко з дивною і загадковою назвою – Чуднів. Із людей відомих і невідомих, видатних і звичайних складається все те, що зветься гордістю району. Це ті, хто своїм життям, творчістю створюють його історію.

Чуднівська земля дала злет у художню літературу для Остапа Демчука та Софії Демчук, Климентія Савчука, Михайла Рубашова і Прокопа Канавського. Звідси родом представники польської літератури – Ян Комарницький і Генріх Ржевуський, Ян Барщевський і Леонард Совінський. Виходцем із Старого Чуднова є сучасний поет Анатолій Сірик – член Спілки письменників України – живе і творить у місті Житомирі.

Усім добре відоме ім’я лікаря-терапевта за фахом та віршотворця за покликом душі Анатолія Беха. Але літературна карта нашого краю збідніє, якщо я не назву поета Павла Ральченка, який багатьма нитками свого життя і творчості був пов'язаний із Чуднівщиною.

Це й обумови-ло вибір мого невеличкого літературно-критичного дослідження про основні мотиви лірики цього талановитого поета  – виходця з Черкащини, а мистецький його хист до віршування розвинувся вже на Чуднівщині. Він був автором п’яти збірок поезій: “Зимова вишня” (1999р.); “Жовтий вітер” (2001р.); “Ватра на отчому подвір’ї” (2003р.); “Осінній сполох горобини” (2009р.) та  “На землю падала сльоза” (2009р.).  

Дивна, чарівна і захоплююча мистецька муза поета Павла Ральченка, бо сплелися в ній воєдино любов до безмежних просторів святої Черкащини й ніжність до величних просторів Чуднівщини. Поетичний голос митця відразу ж улився в барвистий поетичний вінок співців поліського краю. Лунає той неповторний спів у душах людських, озивається серпанком радості, любові, ніжності, бринить музикою життя, гомоном вічності.

Тож звідки набрався він сил і наснаги, де забрунькував і розквітнув поетичний талант Павла Сергійовича Ральченка?!

Хто ніколи не бував на шинному заводі у Білій Церкві, тому навіть із розповідей робітників важко уявити робочий ритм його цехів, безперестанну гуркотливу мелодію верстатів. У гарячих, в повному розумінні цього слова, цехах і зрозумієш: таки нелегко дається робітникові «народження взуття» для автомобілів. Мабуть, саме у такт обертів вальців «народжувалися» перші вірші  Павла Ральченка, машиніста-гумозмішувача.

І серед цього величного сучасного виробництва такою малою видавалася йому рідна Ковалівка,село, заблукане в роздоллі Черкащини, - закучерявлене вербами та каштанами. Згадки про нього вилились у рядках: «Все пам’ятаю до дрібниць найменших: і як до школи з мамою йдемо, і як дозволив мені батько вперше в руках тримати трактора кермо».  «Звичайно, нічого не забулось, та й як воно забудеться, оте, що відлетіло й знову повернулось, мого дитинства літо золоте».

Роки дитинства у Павла й справді були щасливими, не захмареними війною. Хоча рубці свої вона залишила і в родині Ральченків: двоє батькових братів не повернулися з війни. І всі болі від війни для односельчан будуть відображені в поезії Ральченка [8, с.5].

Непросто було майбутньому поету знайти свою дорогу у житті, не відразу він обрав собі професію.

Пощастило Павлові на мудрих учителів життя. У сім’ї – батько й мати, у школі – директор, уже тоді відомий і чудовий поет Черкащини, депутат обласної Ради народних депутатів Михайло Кирилович Масло. Захоплення хлопчика літературою швидше пішло від нього, тодішнього його викладача.

Перші спроби пера

Пробував сам писати  поезії  у старших класах. Вчився добре. «Тягнув», як кажуть, на золоту медаль. Та на випускних екзаменах сталася подія, якої в історії школи ще ніхто з учителів не пам’ятав. Павло Ральченко, без дня «золотий» медаліст, екзаменаційний твір написав… віршами.

Це нібито було порушення інструкції про випускні екзамени. Як бути вчителям? Хоч і грамотно написав, може, дещо з огріхами віршування ( ще ж не поет, а десятикласник ), але ж державний екзамен. Запропонувала комісія переписати. Відмовився: чи характер показав, чи, може, вчинком відкривав собі дорогу в літературу. І все ж  на випускному вечорі вручили йому срібну медаль.  

А потім спроба навчатися на факультеті журналістики в університеті, не пощастило хлопцеві вчитися. Мабуть, передумав. Того ж літа з документами переступив поріг будівельного інституту.  Студент-будівельник між заняттями, кресленнями знайомиться із Києвом, а вечорами читає збірки поезій Шевчен-

ка, Симоненка, вірші Михайла Масла, свого колишнього вчителя. Пробував знову писати вірші. Друкуватися не пробував. Лише в Тюмені, коли був у студзагоні, у місцевій багатотиражці  надрукував свій перший вірш.

Згодом служба в армії, звідки дуже часто солдатські листи приходили до дружини і рідних, написані віршами. Навіть у найтяжчі хвилини життя йому допомагала поезія. А життя не стояло. Був виконробом, інженером у будівельних організаціях м. Білої Церкви, старшим інженером проектного інституту. Але відчував, що душа лежала до поезії.

Робота на шинному заводі Черкащини

А коли став робітником підготовчого цеху шинного заводу, приніс на суд працівників редакції багатотиражної газети «Робітнича слава» те, що протягом багатьох років складалося і писалося у зошити. Шинники були першими цінителями віршів свого поета. У них достоту вже відчувалися і розважлива мудрість, і роздум про сенс життя людини на землі, тобто від життєвих витоків ішло осмислення поняття малої і великої Вітчизни [10, с.3].

Життя поета Павла Ральченка було насичене радощами й печалями, злетами й падіннями, здобутками й втратами. Він був у цьому житті різним. Та, головне, ніколи не був байдужим. Йому боліло все: і Чорнобильська трагедія, і афганська війна, і становлення самостійної України, і втрата батьків, і філософія юності й старості, життя і смерті, і шляхетності в інтимних стосунках.

Правдивість, чесність, відвертість – ось найкращі друзі поета; фальш і брехня – найзапекліші вороги. Інтелігентність, щирість, вірність – найяскравіші чесноти Павла Сергійовича, якими він приваблював людей [7,с.185]. Добродійників він не шукав, вони самі знаходили його і за свій кошт видавали Ральченкові вірші. Бо була поезія по-справжньому талановита, професійна, мелодійна …

Є в Павла Ральченка цикли віршів, що написані російською мовою – «Весна гения», «Военным кореспондентам», «Укротителя огня» та інші. Вони  були опубліковані в заводській та районній газетах м. Білої Церкви.

Власними роздумами, заповітами батьків досліджує і перевіряє добу молодий автор: «Говорил мне дед: «Внук, работай честно, труд приносит хлеб, хлеб приносит песню… Если в жизни хочешь быть ты счастливым, постарайся жить просто и красиво»[10,с.4].

Висновок з І розділу. Славна літературними талантами наша чуднівська земля. Із її теренів вийшли відомі митці слова.

Перша збірка Павла Ральченка «Зимова вишня».

Твори Павла Ральченка – глибинне джерело життя


Задушевна поезія у Павла Сергійовича. В ній немає пещеної надуманості, є вона близькою людям праці, шанувальникам слова, котрі знайомі з його поки що небагатою творчістю. Раді вони бачити поета-початківця на тематичних ве-чорах, у робітничих гуртожитках,  школах, де  читав свої вірші. Зустрічався він із поетами та прозаїками, які приїздили до Білої Церкви. Павло Сергійович - студієць білоцерківського літоб’єднання «Заспів», спілкується з місцевими поетами, що допомагали розширити діапазон творчих знахідок.

Поет був вимогливий до себе і виважено ставився до слова, бо ж для нього поезія і таїна душі нерозривно близькі. Через поезію Павло Ральченко знаходив однодумців, друзів, шанувальників. Він писав:

…Бо ж Всевишній дав мені перо і ліру,
Щоб я писав, співав поля і луки,
Єднання рук, сердець, людей єднання,
Себе прирікши на щоденні муки.

У його віршах відбито чиюсь долю, якусь надзвичайну ситуацію, роздум людини про своє існування і призначення на землі, про завтрашній день. Читаєш рядки  поезій і пізнаєш: це мій край, моя Вітчизна з ромашковими полями, мої трударі батько й мати… Дивуєшся, звідки поет бере такі слова!

Ви бачили, як квітне жита колос,
А голос жайвора, той неповторний голос?
Ви чули? Коли ні – велика втрата,
Бо місць таких не так уже й багато.
А витоки життя мого і долі
У жайворовій пісні, в житнім полі.
А в лузі тім, що за моїм селом,
Живе мого натхнення джерело.
А з гаю, де всміхається калина,
Берем початок – я і Батьківщина.
(«Ви бачили, як квітне колос»  ) [4,с19.]

… Хліб поета, на мою думку, ще тяжчий від хліба тракториста, будівель-ника, робітника заводу, хоча б тому, що поет може працювати за верстатом, зводити дім, сісти за кермо трактора, але не кожний із тих, хто володіє переліченими професіями, може подарувати людям високу поезію. Я недарма  вдалася до переліку спеціальностей, бо кожна з них залишила мозолі на його руках. 

Шлях митця до першої збірочки видався нелегким. Завдяки  зусиллям меценатів і прийшла до читачів перша його збірка – «Зимова вишня».

Немало рядків у ній присвячено людині зі званням – робітник. Вірші збірочки позначені граничною щирістю, ліризмом, природністю викладу думок. Поет пише про вічне і не може не думати з болем і з надією про день сьогоднішній.

Поезія збірки «Зимова вишня» Павла Ральченка – це хвилююче слово про Вітчизну, любові до рідної матері, вірність дружбі, про чесність і порядність. Його глибокий і тонкий ліризм здатний розбудити серце навіть байдужої до поезії людини. І це, мабуть, тому, що кожне його слово «вистраждане» і «народжене» душею і серцем.

Люблю я своє місто, як весну,
За тиху Рось, за парк «Олександрію»,
Багатоповерхову білизну,
І за людей, що люблять, творять, мріють.
Люблю його за крани-журавлі,
За тихі сквери і дзвінкі проспекти,
За те, що збудували на землі,
За те, що креслимо в проектах.
Радію, зачарований, красі,
Що так хвилює, надихає, кличе …
О Біла Церкво – місто на Росі,
Люблю тебе всім серцем робітничим.
(«Люблю я своє місто» ) [9,с.6 ]

Поет вболіває за долю України, майбутнє її громадян. Павло Сергійович витворив  прекрасну, довершену й високо художню поезію любові до рідної

України. У своїх творах заявляє чітку визначену позицію громадянина-патріота. У вірші “Я все сказав” Ральченко пише:

Чого ми з вами добивались,
Чого хотіли врешті-решт,
Нових вождів на п’єдестали,
Старих – посмертно під арешт?

Павло Ральченко не брав участі у показній політичній метушні останніх двох десятиліть, бо бачив, як багатьом байдужа доля України.

… Розвал всього – вінець перебудови …
… Серед України – замки та руїни …
… Серед України – злидарі й пани …

Висловивши своє кредо, поет із гордістю стверджує, що змушений говорити слова, гіркіші за полин:

Я все сказав, що міг сказати
І про сьогодні, й про колись.
Прости мене, Вкраїно-мати,
Коли я в чомусь помиливсь [7,с.188].

Павло Сергійович створив, на мою думку, ліричний образ «непокірної України», який оживає в нашій уяві як вільнолюбна Запорізька Січ. Читаючи поезію мовою Тараса, всотуєш українську пісню далеких забутих дідів, шум пшеничного колоска.

Анафора «Люблю Україну» робить його вірш композиційно завершеним. Поезія написана  амфібрахієм, який є одним із засобів для висловлення патріотичних почуттів поета.

Люблю колосок і червону калину,
З любов’ю іду по стежині земній.
Люблю Україну, люблю Україну,
Люблю Україну за все, що на ній …

Як глибокий і тонкий лірик, Павло Сергійович торкається і проблем сучасного життя. Ось лише кілька рядків: «Я боюсь, що в базарній пожежі/ Спалять душу твою і мою»; «Стою над згарищем людських думок»; «Завій мене снігами, білий грудне,/ В колючу кригу розум  мій закуй …» Чи, навпаки, такі світлі, як «білий світ весна завесенила», «Дивиться з білих завіс/ в Рось зачарований ліс», «Квітниця мрій і маминих жоржин»…

Поява збірки «Жовтий вітер»

Поет цілісної натури, яка не дає йому спочити у повсякденному житті, автор дошукується дороги всіх доріг. Його турбують негаразди нинішнього суспільства. І тому друга поетична збірка «Жовтий вітер» відкриває нові грані його світобачення і світовідтворення. Автор несе до читача своє схвильоване слово, стверджуючи, що і в час великих переломів та потрясінь є поняття, які не підлягають девальвації: Батьківщина, Мати, Кохана, Друг, вірність слову і обов’язку, чесність, порядність …

Поезія збірки зібрана у чотири тематичні цикли: «Жайворова моя сторона», «Привид спокути», «Жовтий вітер», «Двоє». Вірші цієї збірки чарують читача красою слова. Хочу навести цитату заслуженого працівника культури України, члена правління Українського фонду культури Анатолія Кульчицького: «… він поет від землі, від буремного сьогодення з його болями й радощами.

Глибокий і тонкий лірик, поет цілісної натури, яка не дає йому спочити у повсякденному житті. В поетичних рядках Павла Сергійовича, виношених у душі й зігрітих серцем, чується свіжий голос, - голос особистості і, безумовно, таланту».

У першому розділі збірки «Жайворова моя сторона» з ніжністю, чистою синівською любов’ю говорить поет про свою батьківщину,  маму й тата, про русяву Ковалівку, друга дитинства. Рідній Ковалівці адресує митець усю свою любов, відданість і ласку  ліричного героя.

Селяночко русява, Ковалівко!
Стежки твої ще зберегли сліди,
Де я босоніж ранками ходив,
Збираючи пахучі чари літа.
(«Уклін тобі, русява Ковалівко!» ) [4,с.11]

У своїх поезіях автор використовує, на мою думку, епітети  «мальовничім, дитиннім, ласкава й сонячна», метафори «гаї шумлять, співають, ранки дарують, тумани ніжать став», порівняння для того, щоб глибше передати красу рідної землі, красу душі односельчан, використавши риторичне запитання: «Ви знаєте, які там люди милі, а в криницях яка водиця там?!»

В краю моїм дитиннім, мальовничім,
Де пахнуть хлібом руки у селян,
Де ненькою сини матусю кличуть,
Така ласкава й сонячна земля …
( «В краю моїм» ) [4,с.14]

У другому розділі  збірки «Привид спокути» вірші автора – це конкретне осмислення реалій, свідками яких є його сучасники. Вони закликають людей задуматися над усим, що діється у суспільстві. Поет уболіває за долю України, з ненавистю ставиться до тих, хто злочинно розпоряджається долею Вітчизни та її народом.

Продаєм, продаєм Україну,
Продаєм її радість і щем,
Чорне море й червону калину
Продаєм, продаєм, продаєм … 
( «Продаєм Україну» ) [4,с.36]

Також Павло Ральченко висловлює думки про призначення людини на Землі, сенсу її життя, про талановитих людей, які віддали своє життя за краще майбуття.

Прожити нам дано по разу,
Як і померти лише раз.
Кипить в душі моїй образа
За Україну і за нас.
Я бачу мрійників-поетів
(Над ними демон прошумів),
Кого – в Колимському заметі,
Кого – в Лук’янівській тюрмі.
(«Живемо раз і раз вмираємо») [4,с.40]

А з яким болем у серці говорить поет про трагедію ХХ сторіччя – Чорнобиль, що приніс велике горе на українські землі, і відлуння якої ще сьогодні ми відчуваємо. У вірші «Привид спокути» поет прохає нас не забувати про минуле: «Згадувать минулого не треба,/ Бо його повік нам не забути».

Як тонкий майстер-живописець, Павло Сергійович малює живі картини природи, відтворює соковиті кольорові гами, озвучені мелодійним співом птахів, гомоном дібров, піснею заводських гудків. Його пейзажі завжди одухотворені, художня палітра свіжа й самобутня: «Сипле осінь листом позолоченим».

Серпень, крила розпростерши,
Знявся в далеч з лона нив,
Вересень сторінку першу
В книзі осені відкрив. 
(«Передосіннє» ) [4,с.73]
Заметіль, жовтнева заметіль
Розгулялась сріблом і багрянцем,
А у клена давнє на меті:
Запросити вишеньку до танцю.
(«Заметіль…» ) [4с.75]

Інтимна лірика неабияке місце займає у творчості Ральченка. Темі кохання поет присвятив цілий розділ другої збірки «Двоє». Кожен рядок вірша «Свіча любові і добра» полонить нас сердечним виявом інтимних почуттів людини.

Серце, сповнене кохання, відтворює всю красу почуттів ліричного героя. У своєму зворушливому освідченні він упевнений, що «ти не зможеш забути мене». Рефрен «Коли б навіть» висловлює схвильовані настрої закоханої людини, з великою ніжністю говорить про свою любов та про любов коханої:

Ми удвох на любов захворіли,
І вона в наших душах болить.
Коли б навіть цього ми хотіли,
Коли б навіть ми дуже хотіли,
Ми не зможем без неї прожить.
(«Свіча любові і добра») [4,с.83]

Відчуваєш сильне биття серця, коли читаєш вірші, присвячені жінці. Особливо яскраві серед них «Квітневій моїй дружині», «Як мало нам для щастя треба», «Не кохати тебе не можливо», «Люблю жінок», «Цілуй мене на заздрість молодим».

Цілуй мене на заздрість молодим,
Цілуй супроти літ, що білять скроні,
Бо ти без мене – крапля на долоні,
А я без тебе – річка без води.
(«Цілуй мене на заздрість молодим») [4,с.96]

Вихід третьої поетичної збірки "Ватра на отчім подвір’ї"


Із роками людину тягне саме на отче подвір’я, а тому більшість віршів Павло Ральченко присвятив батьківщині у третій збірці «Ватра на отчім подвір’ї». У цій збірці автор також залишається вірним обраній ще на початку свого творчого шляху тематиці: минуле й сьогодення, болі й тривоги великого народу, який після більш ніж трьохсотлітнього поневолення, нарешті здобув волю і розгублено зупинився на роздоріжжі між Європою та Азією.

Коли читаєш поезію Павла Ральченка, згадуються слова незабутнього Андрія Малишка: «Поезія – це не просто собі римування. Це, коли хочете, склад думання, духовний світ людини, уміння дивитися на сучасне з погляду вічності». Слово поета вражає своєю образністю й гармонійністю, безпосередністю і в деякій мірі незвичним поетично-музичним та тембровим поєднанням. Воно, слово, - і небо, і космос, воно – найглибше проникнення в сутність людини, в сенс її земного існування, в душу України.

Там, в лісі, народилось слово
Й окріпло силою землі.
Мої турботи і жалі
Влилися віршем в рідну мову.
(«Народилось слово» ) [2,с.3]

Поєднання творчої долі поета з Житомирщиною

Поет поєднав свою життєву і творчу долю з Житомирщиною, проте його щира й чутлива душа тягнеться на Білоцерківщину, на річку Рось, до неповторної «Олександрії». Саме тут він мужнів, творчо зростав, мав багато друзів і шанувальників свого таланту. Тут же народжувалися його перші пісні.

Цілу ніч не давали заснути думки,
Цілу ніч нудьгували і плакали тихо.
Ні моєї душі, ні моєї руки
Не минули ні смуток, ні відчай, ні лихо.
( «Цілу ніч не давали заснути думки»)[1,с.3]

Переїзд на Житомирщину не зіпсував його «народовольську» принципову вдачу. На мою думку, Яна Яківна (дружина Павла Сергійовича) відіграла не останню роль у створенні шедеврів митця. Не одну поезію присвятив поет своїй дружині.

Шпаки летять, Яніно, Яно, Янко!
Шпаки, дивись, із вирію летять.
Радій, блакитноока полісянко,
Бо нам, як і колись, по двадцять п’ять.
Жартую, звісно. Хто не любить жартів?
Ми в жартах молодієм і ростем.
Співає серце – значить, жити варто
Коли мовчить – це, значить, щось не те.
Сьогодні нам не спати вже до ранку,
Пригадувати юність – що співать.
Шпаки летять, Яніно, Яно, Янко!
Шпаки летять, із вирію летять!  
(«Квітневій моїй дружині») [2,с.86]

Усі поезії  кожної збірки – то поетична вдячність своїй  коханій дружині. Адже вони разом пройшли розмаїтий життєвий шлях. Зустрілися та одружилися у студентській аудиторії Київського інженерно-будівельного інституту, та за сорок років не розгубили любові і поваги одне до одного. Можливо, саме і тому усі без винятку вірші поета просякнуті любов’ю до дружини, дітей, внучки. А це переростає любов до Батьківщини.

Я не просто вам вірш,
Я вам витворю ціле віршище.
Тільки сонце мені
Не затьмарюйте словом гірким.
Бо не просто вірші –
Їх ціна буде золота вища –
Я весь світ покладу
В поримовані мною рядки.
(«Милі друзі мої…») [2,с.108]

Поезія Павла Ральченка вишукана і ошатна в найменших художніх деталях і водночас щира й відверта. В ній – почуття любові, патріотизму, занурення в духовний світ дорогої людини, бо вона втішає і облагороджує поета, рятує своїм розумним світлом.

Україна, мати, жінка, рідна земля, навколишня природа постійно присутні в творчості поета. Найбільше привабливі вони постали в  поетичній книзі «Ватра на отчім подвір’ї». Основне кредо поета виражене в таких рядках:

Лиш одне мене тішить, як сина,
По життєвій дорозі веде:
Ще не вмерла, живе Україна
В душах чесних і добрих людей.
(«Лише одне мене тішить…» ) [2, с.4]

Його вірші «Білій Церкві», «Гімн Чуднову» - то любов до прекрасного, музики, мови, до швидкоплинного Тетерева і його славнозвісної Шабалянки,
рідної Білої Церкви, що величається на річці Рось. 

…Над Россю світить місяць величаво,
Сіріє сніг, немов стара печаль,
А погляд мудрий князя Ярослава
Освячує білоцерківську даль…
…Повз древній храм стежки ведуть до річки.
Чумацький Шлях зірчасту сипле сіль.
Зайду до церкви і поставлю свічку
За всіх, хто жив у місті на Росі
(«Білій Церкві») [1,с.5]

І тут же присвячено згадку про землю дитинства його дружини.

Чуднівський край – материнська колиска,
Одвічна, як пісня, дарована Богом.
Линуть здалека і чуються близько
Скорбота небесна й земна перемога.
Чуднів, мій Чуднів – селище рідне,
Славне здобутками з прадіда-діда,
Гордий, мов Тетерів, в свята і будні,
Милий, як дівчина, в травні і в грудні.
(« Гімн Чуднову» ) [6, с.45]

На мою думку, автор у даних поезіях використовує такі художні тропи, як порівняння, метафори, епітети, щоб висловити свою палку любов до близької серцю рідної землі.

Мотиви останніх збірок поета – «Осінній спалах горобини», «На землю падала сльоза»

Останні дві поетичні збірки « Осінній спалах горобини» і « На землю падала сльоза » вийшли друком посмертно, були підготовлені і видані його рідними, друзями та шанувальниками поета.

Вірші збірки «Осінній спалах горобини» - то чистий подих світанкових ранків, росяних вечорових зорепадів, то – біль за минулим,  радість надії і віра в майбутнє, то – безмежна любов до всіх і до всього. У своїй поезії Павло Ральченко оспівував кохання і працю, захоплювався природою і ніжним пташиним співом, переживав за сьогодення.

Читаючи вірш «Знов на крилах лине осінь журавлина», відчуваєш настрій ліричного героя – то емоційно піднесений, то заспокійливий. Використовуючи метафоричні вислови «на крилах осінь лине», «б’ють на сполох верби золотом журби», «чорноброві квіти гладить жовтий вітер», поет говорить про прихід золотої осені, а також змальовує все багатство її настроїв. Хоча «все ще дише літом, сонцем обігрітим, все ще допиває радощі земні», але осінь тривожить дні, вплітаючи в свої коси росянисті ранки, ранні приморозки.

У поезії «Я всім казав, що родом я із осені», на мою думку, відчувається гармонійне поєднання поета і природи. Автор бачить незвичайну красу, добирає наповнені поетичним баченням зорові образи: казкової, п’янкої, стоголосої красуні на червоному коні. А  з осені багряної, безлистої і мокрої, хвилить вода сивий Тетерів. Поет, на мою думку, інколи грається словом, пестить його, використовуючи метафоричні вислови: порівняння, епітети,  хоче наголосити на тому, що роки спливають так, як осінь, але він не шкодує за втраченим, а дивиться на світ із наближенням «другої осені» для людини.

Я всім казав, що родом я із осені,
Із тої золотої, ніби в сні …
Казкової, п’янкої, стоголосої
Красуні на червоному коні.
Спливли роки – і помінялось бачення.
Мій кінь червоний зник в чужі краї.
І не шкодую я за тим, що втрачено,
І не радію знахідкам своїм.
Дивлюсь на світ тепер з другої осені,
З безлистої і мокрої, як сум….
(«Я всім казав, що родом я із осені» ) [6,с.16]

Про любов до другої батьківщини – Чуднова, до того мальовничого куточка,  талановитих людей, які прославили жителів на всю Україну, говорить поет у вірші «Я гордий тим, що в Чуднові живу». Метафори, епітети, порівняння, елементи рефрену свідчать про щиру любов ліричного героя до малої батьківщини його коханої.

Люблю, як спіють яблука в садах,
Люблю, як колос наливає поле,
Бо тут мій рід і мій надійний дах,
Бо тут мій біль, моя єдина доля.
(«Я гордий тим, що в Чуднові живу») [6,с.10]

До останньої збірки Павла Ральченка «На землю падала сльоза» увійшли неопубліковані вірші, окремі тексти пісень і поетичні рядки, присвячені друзями.

Павло Сергійович вдячний долі за те, що у нього був такий товариш-баяніст, відомий працівник культури України, поет-пісняр, композитор – Анатолій Кульчицький

Літа, літа, а Вам, як солов’ю,
Немає неба і немає краю,
Я Ваш баян від сотень відрізняю,
Я голос Ваш між тисяч пізнаю.
Бо де ще отаких мені знайти?
А Вам, мій друже, буть, кажу, по праву,
Душею молодим, як легінь-травень,
Як вересень – піснями золотим. 
(«Анатолію Кульчицькому») [5,с.118]

Поетесі з українського села родом із Стовпова, якій «долею відведено було виняньчувать дітей і пестить вірші», Зої Чумак присвячено цикл віршів під назвою «Поетесі з українського села Зої Чумак».

Давно мене в свою абетку,
У вірші Муза повела.
Сьогодні я читав поетку
Із українського села.
По віршах бачу – не кокетка,
І гумор має, і талант.
І то нічого, що поетка
Із українського села [5,с.115].

Усім своїм шанувальникам поезії, однодумцям присвятив Павло Сергійович вірші, які зібрані й опубліковані  в останній збірці поета під рубрикою «Присвяти».

У доробку поета є вірші, які написані наймолодшим його читачам. На жаль, їх невелика кількість.

Зайчик
Завітав до нас в оселю
Зайчик сонячний, веселий,
Зупинився, посміхнувся,
І сказав: «Привіт, Маруся».
Ці поетичні рядки присвячені його онучці Марійці. [10,с.5]

Поезія Павла Ральченка позначена  ритмічною мелодикою, а тому деякі вірші поета були покладені на музику і знані в нашому районі. Це такі: «Женский праздник», «Чуднівчаночка», «Блакитний сніг», «Свіча любові і добра» та інші. Значна кількість їх зібрана  в останній збірці поета під рубрикою «Мелодія слова».

Твори Павла Ральченка – глибинне джерело життя


Життя – коротке … Гіркий присмак того знання дедалі більше, мабуть, відчув Павло Сергійович із віком. І тому квапив себе, хотів багато чого устигнути.  І, дійсно, написав значну кількість поезій, що вийшли в трьох поетичних збірках, які зачаровують, захоплюють читача. Та життя обірвалося на четвертій книзі віршів.

На життєвому шляху поета було всього: троянди й колючки, злети й падіння – все, як у кожного сущого на цій землі. Павло Сергійович прожив розмаїте життя, яке не вмістиш у загальні поняття «щастя» чи «нещастя».

Доля, в яку, безумовно, він вірив, однією рукою його обдаровувала, іншою – обкрадала. Та поет любив життя в усіх його барвах і відтінках, тому що воно було у нього в якійсь мірі щасливе. Бо не кожному дано щоранку по-новому, з розхристаною душею зустрічати на схилах Тетерева схід сонця, по-своєму, як тільки міг будівельник за професією і лірик за покликанням, відчувати радість прийдешнього дня.

Він умів жити і ділився своїми радощами з сусідами, друзями, знайомими. Був добрим, щирим, але не для всіх відвертим.

Як у житті, так і в поезії Павло Ральченко жив реальністю, не гонився за ефемерними цінностями. Проникливий лірик мав справжній талант. Вірші Ральченка місткі, психологічні, емоційно насичені енергетикою добра, єдністю людини з природою.

Поетична майстерність Павла Ральченка зростала з кожним наступним написаним віршем. Можливо, він написав би ще багато, ще досконаліше. Та не встиг .. Немов передчуваючи, що відміряно цього життя йому не так багато, поет написав:

Я не дослухав пісню солов’їну,
Не виплакав очей солоних сліз,
Не долюбив жінок і Україну,
Хреста свого на гору не доніс.

Твори Павла Сергійовича житимуть вічно, бо в них живе мудрість, що йде з глибин самого життя. Вони – гаряче глибинне джерело, з якого можна черпати вогонь любові, чари життя. Мені приємно читати і любити його поетичний ужинок. У його поезіях відчуваєш чарівні звуки, безмежний пшеничний лан, що видзвонює  колосом, звучить симфонія трудівничим рукам, простим людям, що живуть на цій чудовій землі.

Жаль, що так трагічно і раптово обірвалася земна дорога  цього прекрасного поета, дзвінкого пісенного солов’я Білоцерківщини та Чуднівщини.

Висновок з ІІ розділу. Поезія Павла Ральченка вишукана й ошатна в найменших деталях і водночас щира і відверта, вона облагороджує, бо піднесена і чиста, порядна і чесна. А ще – мелодійна, тому стала близькою багатьом композиторам, котрі написали низку пісень на слова Павла Сергійовича.

Висновки

Збираючи матеріал про Павла Сергійовича, до моїх рук потрапило відео вечора-пам’яті, коли вже посмертно презентувались останні збірки поета «Осінній спалах горобини», «На землю падала сльоза». На цьому заході  звучали щирі спогади про поета від його друзів, колег по перу.

Самодіяльні артисти Чуднівського районного будинку культури виконували пісенні номери на слова Павла Сергійовича. На вечорі лунала поезія митця з вуст його друзів. Окремо прозвучали вірші друзів про незабутнього майстра поезії. Ось уривок із вірша «Реквієм» Івана Гирича, що присвячений пам’яті Павла Сергійовича Ральченка:

Чи правда, що вмерлі відходять
В потойбічний світ назавжди?
О, ні! Бо ночами приходять
У наші тривожнії сни …
Чи правда, вони забирають
Усе, що в житті в них було?
О, ні! Вони нам залишають
Надію й домашнє тепло.
(«Реквієм») [5,с.161]
Це про нього його товариш по перу Іван Гирич написав такі рядки:
Чи правда, що слово поета
Іде разом з ним в небуття?
О, ні! Воно зоряним злетом
Зове нас в нестримне життя!
І ватра на отчім подвір’ї,
В якому ми з вами живем,
Засвітиться в новім сузір’ї
Й горітиме вічним вогнем!

Ось уривок вірша «Хто ж нам витворить вірш» Зої Чумак, присвячений пам’яті майстра слова:

Хто ж нам витворить вірш,
Та не віршик, віршище,
Хто ж словами збере
Зорі чуднівські в райський букет,
Коли Всесвіт за мить став порожнім,
Безбарвним та нищим
І потухла трава на стежині,
Де мріяв Поет [5,с.162].

…Лише з часом ми усвідомили, яку людину, якого Поета втратили…

Список використаних джерел

  1. Антоніна Момот «Коли народжується вірш, серед зими цвіте калина…». // «Життя Чуднівщини». – 2009 - № 25.
  2. Павло Ральченко «Ватра на отчім подвір’ї». – Київ, «Культура». – 2008. – 136с.
  3. Павло Ральченко «Жовтий вітер». – Біла Церква, «Буква». – 2001. – 104с.
  4. Павло Ральченко «Зимова вишня». – 1999. – 118с.
  5. Павло Ральченко «На землю падала сльоза». – Київ, «Культура». Біла Церква, «Буква». – 2009. -168с.
  6. Павло Ральченко «Осінній спалах горобини». – Житомир, «Полісся». – 2009. – 52с.
  7. Редакторський практикум: Літературні портрети сучасних українськиї письменників: студентські дослідницькі роботи // Упоряд. В.І.Башманівський. – Випуск2. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка. – 2012. – 249с.
  8. Тетяна Книш «Труд приносить пісню». // Біла Церква, «Робітнича слава».- 1999 - № 5.
  9. Тетяна Книш «Цвітіння «Зимової вишні». // Біла Церква, «Робітнича слава». – 2000 – № 5.
  10. Тетяна Книш «Поет і лірик від землі». // Біла Церква, «Робітнича слава». – 2002 - № 7.


Статистика