Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="https://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...
оруелл
Тематика проекту: 
Українська література
Автор проекту: 
Кузнюк Кароліна Владиславівна
Керівник проекту: 
Біленко Леся Дмитрівна
Найменування навчального закладу: 
Боярська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1

У запропонованному дослідницькому проекті з зарубіжної літератури на тему "Алегоричність образів антиутопії на прикладі повісті «Колгосп тварин» Дж. Оруелла" автор досліджує мотиви написання твору, розширює та систематизує відомості про його автора, розкриває алегоричність образів повісті, аналізує прийоми алегорії як художнього засобу у прозі.

Докладніше про проект:


Автор проекту з зарубіжної мови "Алегоричність образів антиутопії на прикладі повісті «Колгосп тварин» Дж. Оруелла" досліджує історію написання твору, знаходить важливі розбіжності у перекладі, звертає на них увагу і з’ясовує причини та мету написання твору саме у жанрі алегоричної антиутопії, дає характеристику образів героїв твору.

У рамках дослідницької роботи з зарубіжної літератури автор проводить ретельний аналіз образів тварин - свиней та інших тварин - і людей у повісті "Колгосп тварин". У роботі наведено аналіз абстрактних образів та пояснюється, чому цей твір залишається актуальним у двадцать першому сторіччі.

Зміст

Вступ
1. Дж. Оруелл – творець високого мистецтва.
2. Характеристика образів повісті Дж. Оруелла «Колгосп тварин».
2.1 Образи тварин.
2.1.1 Образи свиней (основні герої).
2.1.2 Образи інших тварин.
2.2 Образи людей (люди в повісті є другорядними персонажами, вони символізують цілі країни).
2.3 Абстрактні образи.
3. Актуальність образів твору в ХХІ ст.     
Висновки
Список використаних джерел    
Додатки

Вступ


Майстер антиутопії та водночас геніальний алегорист, Джордж Оруелл один із тих письменників, що хотіли удосконалити світ шляхом гіперболізації найжорстокіших його аспектів. Такий шлях для своєї творчості він обрав через власне бажання писати “живі” твори, ті, що могли б принести людству користь. Але цензура жодної країни не пропустила б такі твори. Що ж робити? Залишився лише один шлях – алегорія.

Повість “Колгосп тварин” – це історія СРСР часів встановлення комунізму та правління Сталіна. Майстерне зображення кожного образу робить цей твір унікальною алегорією, неповторною та єдиною у своєму роді. Адже у ній змальовується не можливе майбутнє, що чекає на наше суспільство, а реальні події, що відбувалися одночасно з написанням твору. Автор для більшого розуміння опустився при їх змалюванні на “тваринний рівень”. І знайшлося місце у його творі кожному: від Сталіна до звичайнісінького пролетаріату.

Об’єкт дослідження: повість-антиутопія “Колгосп тварин”.

Предмет дослідження: образи та події, зображені у казці “Колгосп тварин”, їх алегоричність, а також історія написання твору.

Мета дослідження: дослідити мотиви написання твору, розширити та систематизувати відомості про його автора, розкрити алегоричність образів повісті, проаналізувати прийоми алегорії як художнього засобу у прозі.

Актуальність дослідження: твір зображує етапи переродження революції, а отже, є історичною цінністю для народів світу.

Завдання дослідження:

  • дослідити історію написання твору;
  • віднайти важливі розбіжності у перекладі, звернути на них увагу;
  • з’ясувати причини та мету написання твору саме у жанрі алегоричної антиутопії, охарактеризувати образи героїв твору.

Новизна дослідження полягає у введенні до наукового обігу нових наукових джерел та систематизації зібраної інформації.

Практичне значення дослідження: матеріали  роботи можуть бути використані при вивченні курсу зарубіжної  літератури Англії ХХ ст., у спецкурсах і спецсемінарах із вивчення творчості Дж. Оруелла у вищих навчальних закладах, а також у школах, ліцеях, гімназіях.

Висновки:даний твір був спрямований безпосередньо на громадян СРСР, але містить у собі соціальну цінність для людей будь-якого часу.

Джордж Оруелл писав про українців, не знаючи ані їх побуту, ані звичаїв. Проте бажання допомогти спонукало його висвітлити проблему тоталітарного режиму через алегорію. І нехай прообразом для неї став саме СРСР, проте подібності можна знайти з будь-яким іншим режимом тотальної влади. Варто було лише змінити назви речей, залишивши сутність, “опуститися до тваринячого рівня”, і читач з легкістю та жахом починає розуміти, якої помилки припускається просто зараз, у цю хвилину. Як своїм мовчанням народ розв’язує руки злодіям, що дориваються до влади.

Джордж Оруелл (справжнє ім'я - Ерік Артур Блер) – англійський письменник і публіцист середини ХХ століття. Більш відомий як автор культового антиутопічного роману “1984” і повісті “Колгосп тварин”.

Він жив у епоху великих політичних і соціальних потрясінь (Перша світова війна, Велика Жовтнева революція, активізація робітничого руху в післявоєнній Європі, економічна криза та ін.). Тому найвідоміші твори Джорджа Оруелла тісно пов’язані з політикою. В них можна знайти безліч цінних аналогій – як очевидних, так і прихованих.

Хоч його родина й була аристократичного походження, але ошатності та слави письменник не знав. Родина була бідною, батька до 8 років хлопчик навіть не бачив. Він сам пізніше стверджуватиме, що жив у самотності, намагався розважити себе власними вигадливими розповідями, казками і монологами. Це і спричинило розвиток його таланту. Будучи дорослим, він, коли взявся за перо, хотів писати лише з користю. Його творам притаманна деталізація, звивистість фраз та численні епітети.

Його описи природи чи людського щастя надзвичайно вишукані, але мертві – так він вважав. Лише політична актуальність оживлювала його твори, лише такі твори дарували йому самому “естетичний екстаз”. Бідність та робота у поліції розчарували його, збудили в ньому ненависть до влади і змусили усвідомити саме існування пролетарського класу. Його найкращі твори мають за фундамент саме життя, динаміку, ціль.

“Колгосп тварин”, “Ферма тварин”, “Свійський хутір” – твір має багато назв [Додаток А]. Утім, це не впливає на його зміст. Твори Оруелла завжди мають місце для революції у різному світлі. Більшість його художніх творів пронизані болем, внутрішніми конфліктами головних героїв, духом протесту і водночас атмосферою безвиході. Дана повість не стала виключенням ще й у тому, що вона не має щасливого кінця: тварини не отримали визволення, не покращили умови свого існування.

Проте, на мою думку, кінець твору – це перемога. Можливо, коло тиранії вже замкнулося, можливо, тваринам не стане духу для нової революції або ж вона буде придушена, але найголовнішим результатом є те, що вони нарешті побачили своїх катів по-справжньому. Не лише перестали їх возвеличувати та обожнювати, але й осягнули саму переміну, її результат.

Твори Оруелла – це уроки. Це жорстке висвітлення тогочасних проблем та попередження для прийдешніх поколінь. Особливу увагу письменник надавав системі управління СРСР. Один з небагатьох – він не вірив офіційним відомостям з іншої половини континенту. Оруелл довірявся лише свідкам подій і знав, що правда прямо протилежна оголошеним відомостям. Знав, що уряд СРСР намагається виправдати себе в очах світу, зокрема Європи та США. Навіть союзницькій Німеччині Сталін брехав (як і Наполеон господарям сусідніх ферм). Недарма до 1988 року на території СРСР на твори письменника було накладено табу, а вперше “Колгосп тварин” українською мовою був надрукований у Мюнхені, без відома радянської влади [Додаток Б].

У творі добре продумані і точно висвітлені найрізноманітніші образи. Є місце молодому поколінню і мудрагелям, що пам’ятають часи революції, хитрим чиновникам і примітивним звичайним людям, що стали жертвами, утілена й Німеччина і навіть церква. Виділені Ленін, Троцький, Сталін, Молотов. Тільки  от назвавши імена Оруелл спричинив би ще більший опір і закритість власним творам, та й людські думки  щодо нього розділилися б. А от спустившись до “тваринного” рівня письменник зробив усі події болісно очевидними.

Я думаю, Оруелл хотів просто допомогти: Європі – дізнатися і зрозуміти правду, громадянам СРСР – чіткіше показати правду.

Присутнє і послання сьогоденню, з якого можна винести такі попередження:

  • не допускати повного виховання дітей урядом – це робить їх ворогами своїх батьків;
  • розвиватися і вивчати, щоб не стати жертвами маніпуляцій;
  • пам’ятати минуле і порівнювати – тільки так можна пізнати добро і зло;
  • не бути байдужими, покращувати власні умови життя, не чекаючи подачок;
  • іти за тими, хто бажає покращень, а не виключно за владою;
  • бачити і спостерігати, а не лише слухати;
  • вірити вчинкам, а не самим словам;
  • передавати історію дітям;
  • не  боятися змін;
  • не відмовлятися від особистих моральних принципів.

Дж. Оруелл – творець високого мистецтва


Творчість Оруелла пронизана змістовністю, його слово живе і завжди актуальне, його талант почав проявлятися фактично з дитинства. Принаймні з ранніх років життя він вже знав, що обов’язково стане письменником. Звісно, перші літературні спроби не можна назвати вдалими, але вони були, а це вже можна назвати початком творчого шляху.

Ерік Артур Блер починав поетом, хоча вірші свої вважає невдалими. Перший свій вірш написав у чотири або п’ять років, як вказує сам письменник. Надалі він періодично писав патріотичні та недовершені вірші пейзажної лірики. Але як у ньому зародилася ідея писати на політичні теми? Чому саме вони? Та і з біографії автора ми можемо побачити, що більша частина його життя аж ніяк не була пов`язана із серйозною літературною діяльністю. Як же так сталося?

У своєму есе “Чому я пишу?” Оруелл зазначає причини, що спонукали його до творчості, а також свій шлях становлення  як письменника. Фактично це опис його життєвого шляху, тісно переплетений із шляхом до слави й визнання. Власне, неможливо знати мотивів творчості письменника, не знаючи його власних мотивів. Приблизно з 17 років, з якоїсь причини у свідомості письменника сформувалася думка, що література – це скоріше хобі, а життєве призначення в нього зовсім інше.

Тим не менш, зі шкільних років, і досить тривалий час потому він “писав у голові повість про себе”. Уявляв себе Робін Гудом чи іншим героїчним персонажем та складав різні історії у своїй голові, уявляв себе переможцем у певній життєвій ситуації. Пізніше, як розповідає сам письменник, ця повість втратила певне спрямування. Тоді він зрозумів, що отримує “естетичний екстаз” від самих слів, від їх сполучень, звучання та художнього значення. Це був просто художній опис  його власних дій: “Протягом декількох хвилин я розкручував у голові такий пасаж: “Він рвучко відчинив двері й зайшов до кімнати. Жовте сонячне проміння, проникаючи через муслінові фіранки, мандрувало столом, де поруч із чорнильницею лежала напіввідкрита коробка сірників. Тримаючи праву руку в кишені, він підійшов до вікна. Внизу на вулиці смугаста кішка ганялася за листям, яке опало”.

Отже, література жила в його голові, і попри все, його письменницькі  здібності розвивалися. Нарешті, в тридцятирічному віці він виклав на папері свій перший роман, який існував у його свідомості задовго до того. 

Оруелл прагнув, щоб його творчість була для людей корисна і повчальна, він хотів творити високе мистецтво, посередні твори його не цікавили. Власне, він мріяв перетворити політичну літературу в мистецтво. Його стилеві притаманний детальний опис. Умови, в яких він ріс і жив, виховали у ньому ненависть до влади та імперіалізму.

Ні, він не повставав проти влади, але бажав розкрити людям очі, показати проблеми сучасного світу. Кожний написаний всерйоз його рядок був проти тоталітарного режиму та за демократичний соціалізм. Так з’явилися його найвідоміші твори: “1984”, “Колгосп тварин”, “Нехай квітне аспідистра”, “Лев та єдиноріг: соціалізм та англійська геніальність”, – у кожному з яких звучить мотив свободи та справедливості.

Письменник писав не лише на політичні теми, але в кожному чується його життєва позиція: Оруелл не визнавав будь-якої влади, вбачав помилки у провідних європейських політичних ідеологіях та засуджував їх.

Автори антиутопій, спираючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики передбачували небезпечні наслідки існуючого порядку або утопічних ілюзій.

В антиутопії містився опис більш-менш віддаленого майбутнього, проте завжди була присутня дійсність, яка дихала тому в потилицю, бо страшні картини життя, створені письменником в антиутопії, стали похідними від реальної дійсності, деякі риси і соціальні тенденції якої фантастично перебільшувалися і полемічно загострювалися. Саме тому антиутопії часто сприймалися як соціально-критичні, іноді з використанням сатиричного елемента, викриттям буржуазного способу життя.

Дуже своєрідним жанром є алегорична антиутопія. Найбільш точно її можна порівняти з байкою. Саме у цьому жанрі тварини уособлюють ті чи інші людські якості: недоліки і чесноти. Алегорична антиутопія підхоплює цю функцію образів тварин, однак доповнює специфічним навантаженням, реалізуючи інтереси тих чи інших суспільних груп, стає впізнаваною пародією на відомих діячів чи соціальні стереотипи. Пародія надала антиутопії історичної конкретності і сприяла широкому, узагальненому розумінню образів та ситуацій.

Характеристика образів повісті Дж. Оруелла “Колгосп тварин”. Образи тварин

Образи тварин у літературі - це свого роду дзеркало людської душі. Характеристика кожної людської душі визначається в порівнянні з рисою другої людини.

Кожна тварина у повісті “Колгосп тварин” символізує або певну історичну особистість того часу, або цілий прошарок радянського суспільства.

Образи свиней (основні герої)

Основними образами казки-притчі Дж. Оруелла “Колгосп тварин”є образи свиней. Найбільша увага приділяється чотирьом з них: Майору (Old Major), Наполеону (Napoleon), Сноуболлу (Snowball) і Верескуну (Squealer).

Сноуболл

За найпершим українським перекладом – Білан. Даний образ відповідає Троцькому Леву Давидовичу. Обидва, кожен у своєму світі (книжковому та реальному), відстоювали ідеї розповсюдження революції та працювали над її поширенням. Троцький ігнорував, заперечував буржуазні ідеї, Сноуболл викинув до вогнища стрічки кобилки Моллі разом із вуздечками, ярмами та іншими предметами керування над тваринами, як символ рабства і поневолення, символ самої присутності людей. Сноуболл разом із Наполеоном вивели 7 принципів анімалізму, 7 тез із величної промови Майора. Так само Троцький співпрацював зі Сталіним на благо країни, так само перший залишився у свідомості людей вірним цим принципам, які вважав за особистісні, тому у творі саме Сноуболл записував на стіні.

Розпочату в кінці 1920-х років промислову індустріалізацію Троцький пропонував фінансувати коштом посиленого оподаткування заможного селянства – заклик Сноуболла до збору більшого урожаю швидшими термінами, ніж за господарювання містера Джонса.

Для більшого поширення ідеї Революції необхідно зробити цю ідею ясною і доступною всім – так Сноуболлом був розроблений лозунг, який спрощував принципи анімалізму: “Чотири ноги – добре, дві – погано”.

Не можна стверджувати, що Сноуболл цілком позитивний персонаж. Адже якби він дійсно турбувався про благо свого народу – не терпів би корупції з боку Наполеона та інших свиней (молоком, яке забиралося в корів, користувалися лише свині), адже робити їх привілейованим класом не було ніяких серйозних підстав. Ця деталь краще розкриває, що дві  свині-лідери мали схожі цілі, що й допомогло їм спочатку співпрацювати. Але потім, коли спільні цілі були досягнуті (за твором через рік) і починали загострюватися суперечності між ними – сильніший та жорстокіший просто витіснив суперника заради тотальної влади.

Засновником Червоної Армії часто називають Льва Троцького, народного комісара військових і військово-морських справ 1918–1924 рр. Йому вдалося створити дисципліновану військову силу з різношерстих добровольців раннього періоду. Сноуболл, знайшовши стару книгу про галльську кампанію Цезаря, успішно підготувався до нападу людей, організованого сусідніми фермами задля повернення Джонсу його власності. Так само білогвардійці виступали проти становлення більшовицької влади. Поранення Сноуболла говорить про те, що Троцький безпосередньо брав участь у битвах Громадянської війни.

Автор наділив Сноуболла блискучим ораторським мистецтвом. Виступаючи зі своїми промовами, він часто переконував слухачів стати на його бік. Так само діяв і Троцький. Найбільшою прихильністю він був наділений серед пролетаріату – найнижчого прошарку: “Особливо він подобався овечкам. Часом на Асамблеях, хай там що відбувалося, вони починали хором або ж кожний окремо мекати: “Чотири ноги – добре, дві ноги – погано!” – і на цьому все кінчалося. Було помічено, що ця самодіяльність часто збігалася із найпатетичнішими промовами Сноуболла”.

Індустріалізація ферми почалася з планів про млин. Троцький, що навчався у декількох вищих учбових закладах, був освіченішим за Сталіна, який мав знання лише з духовної семінарії. Принаймні саме Троцький пустив світом міф про неосвіченість та, відповідно, некомпетентність конкурента. Це описується у творі через читання Сноуболлом безлічі журналів та книг задля численних нововведень, що поліпшили б якість  та швидкість праці, Наполеон же в цьому участі не брав, тому складається враження, що він зовсім “темний”.

Сноуболл розробив детальний план побудови млина: виконав креслення, підібрав правильне місце, – бажаючи полегшити життя тварин. Плани Наполеона не відповідали цьому, він зі зневагою ставився до плану механізації ферми, як і Сталін не підтримував Троцького. З цього млина і почалася відкрита боротьба за владу над фермою між Сноуболлом і Наполеоном. І от, коли план будування млина був повністю завершений, Наполеон з допомогою собак вигнав суперника за межі ферми, як Сталін змусив Троцького покинути СРСР.

Пізніше Сноуболла оголосили зрадником та підроблювали історичні факти, аби лише висвітлити Сноуболла за поганця, який завжди працював на людей. Так Троцького звинувачували у шпигунстві для Європейських держав та численних убивствах відомих діячів.

Після цього і в книзі, і в реальності з’являються уявні прибічники Сноуболла-Троцького, які “добровільно” зізнавалися в уявних злочинах. Саме так Сталін усував ненадійних людей та потенційних бунтарів.

Майор

Даний образ є збірним, адже містить риси двох відомих особистостей ХХ століття: Карла Маркса та Володимира Леніна. Основоположник комунізму та зачинатель ідеї революції в СРСР об’єдналися в одну найбільш шановану на фермі тварину, котру беззаперечно всі слухалися: “Старий Майор (так його звали, хоч на ярмарках представляли під іменем Краса Уілінгдона) зажив на фермі такої поваги, що тварини без вагань згодилися пожертвувати годиною сну, аби почути його оповідь”[[3]].

“Майор чекав, як завжди, затишно влаштувавшись на своїй солом’яній підстилці…” – я вважаю, що це речення характеризує саме Карла Маркса. Адже відомий публіцист діяв лише теоретично, тоді як Ленін на практиці здійснював революцію. На цю особистість вказує ще один на перший погляд непримітний факт: “Через три дні Майор заснув і не прокинувся. Його поховали в саду. Сталося це на початку березня” [[4]]. Зв’язок полягає у тому, що дата смерті Карла Маркса – 14 березня.

Ленін у даному персонажі зображується через характерні закликальні промови та чітко сформована мета – революція. В той час, як Карл  Маркс лише сформував теорію, сухо констатуючи факти.

Верескун

Підстилка Наполеона і найближчий його помічник. Втім, не цурався він і допомагати Сноуболлу деякий час, але про зраду “батька” не йшлося мови в нього жодного разу. Прекрасний оратор і людина без принципів Молотов, якого зображує дане порося, шукав собі тепле місце і знайшов його. До його обов’язків входило брехати людям правду, тобто фальсифікувати історію, запевняючи людей, що вони мають неправильні спогади [Додаток В].

Так само Верескун виконував будь-яке доручення Наполеона, підкріпляючи свої доведення авторитетом самого Наполеона та почтом агресивних собак: “Траплялися години, коли  тваринам починало здаватися, що вони і трудяться важче і їдять гірше, аніж за Джонса. Але одного недільного ранку перед ними з’явився Верескун, затискаючи в ратиці папірець, і зачитав їм, що виробництво продукції всіх видів за цей час зросло на 200, 300 і навіть 500 відсотків, порівняно з попередніми роками. У тварин не було підстав йому не вірити, тим більше вони вже надто невиразно пам’ятали, які, власне, були умови життя до Повстання” [[5]].

Наполеон

Наполеон був агресивним кабаном, який утримував владу за допомогою вихованих ним же собак. Власне, за допомогою цього образу, Оруел хотів показати жорстокість і підлість більшовицької влади, яку на той момент уособлював Йосип Сталін. Людям, які не занурювалися в історію, важко уявити справжні масштаби трагедії, яка відбувалася в ті часи, в тому числі й на наших українських землях. І найстрашніше в цій трагедії не мільйони загублених душ, а овече бекання сотень мільйонів, які за цим спостерігали.

Твір просто кишить місцями, які демонструють цинічність тієї системи:

“Окрім того треба було діставати гас і свічки, цукор для наполеонівського спецстолу (іншим свиням він був шкідливий, бо вони від нього занадто товстіли)...” Така ж ситуація відбувалася і в реальності. Звичайні люди “занадто товстіли”, поки Сталін жив ні в чому собі не відмовляючи. Втім, таке було завжди і скрізь, навіть зараз.

“Наполеон розпорядився, щоб раз на тиждень відбувалися так звані Стихійні Демонстрації з метою уславити досягнення та перемоги Скотохутора”.

Цей епізод чудово демонструє виявлення самолюбства Наполеона, бо на демонстраціях уславлювався він сам, а не “досягнення і перемоги”. Ні чим не відрізнявся і Сталін. Демонстрації з портретами, пісні, вірші. Поросятком Мінімусом була навіть складена пісня, де Наполеон іменується “батьком”. Так само й Сталіна називали батьком слов’янських народів.

Але не лише вівці були сліпими. Абсолютно всі підкорилися Наполеону і звеличували свого лицемірного вождя: “Увійшло в звичку дякувати Наполеонові за кожне досягнення, за кожну усмішку долі. Можна було почути, як одна курка казала другій: “Під керівництвом нашого Вождя, Товариша Наполеона я відклала шість яєць за п’ять днів”. Або як дві корови, стоячи біля водопою, вигукували: “Спасибі Товаришу Наполеону за те, що під його керівництвом вода стала такою смачною!” [[7]] То хто ж винен: злочинець, чи натовп, який йому аплодує?

“Одного недільного ранку Наполеон з’явився в стодолі і заявив, що він ніколи не збирався продавати колоди Фредерику, бо взагалі має за недостойне для порядної свині діло вести переговори з таким негідником”. Така заява мала місце на існування, адже кому, як не вождю знати господаря сусідньої ферми та мати про нього якесь власне враження. Але наступна подія повністю суперечить даному і викликає у читача певні підозри:  “Через два дні відбулися позачергові збори в стодолі. Тваринам аж мову відібрало, коли вони довідалися, що Наполеон продав деревину Фредерику і взавтра по неї приїде вантажівка”. Ця подія чи не найяскравіше демонструє абсурдність і брехливість систем. Обох систем: і наполеонівської, і сталінської.

У обох цих персонажів є схожа прихована риса. І Сталін, і Наполеон починали досить спокійно. Урівноважено поводився Йосип у час, коли ще правив Ленін. Навіть фото свідчать про те, що він не був дуже близьким вождю революції. Так само і Наполеон не рвався до самісінької верхівки на початку. Але з часом влада почала одурманювати їх обох. І не було б проблеми, якби не один цікавий фактор: повна, тотальна апатія народу. Людям просто чхати було на те, що відбувається навколо. У них на очах творять страшенні злочини, а все, на що вони здатні – завчені безглузді лозунги.

За кінцівкою твору ми бачимо, що результати революції звели до нуля. Тварини працювали більше, їли менше і жилося їм гірше, ніж за правління Джонса. Сталін перетворився на царя, Наполеон – став Джонсом. Тотальна влада затьмарила розум і про благо тварин він давно вже не думав, як Сталін – про людей.

Образи інших тварин


Для донесення основної ідеї твору дуже важливими виявляються образи інших тварин. Створюючи їх такими різними, Джордж Оруелл показує драматичні долі представників різних соціальних прошарків, які стали матеріалом грандіозного соціального експерименту.

Моллі

За першим українським перекладом – Марічка. Легковажна й граціозна красуня, яка дбає лише про власний комфорт. Уособлює буржуазію, яка прагнула розкоші та не підтримувала ідеї революції. Адже конячці було добре і за панування людей: нетяжка робота, а часом навіть цукор. І раптом її улюблені стрічки стали символом рабства. Та тварина на це не зважала, вона прагнула красивого життя.

Аби не стати жертвою нової революції інтелігенція мусила втекти до Європи: “Через три дні Марічка зникла, декілька тижнів місце її перебування залишалося невідоме, аж нарешті голуби довели до відома, що бачили її на другому кінці Уілінгдону. Вона була запряжена у чепурну розмальовану на червоно та чорно бідку, що стояла перед корчмою. Товстий, червонолиций чоловік у клітчатих штанях і гетрах, схожий на корчмаря, гладив її по носі та годував цукром. Її шерсть була видно недавно підстрижена, а гриву прикрашала їй багряна стрічка. Голуби казали, що вона неначе дуже задоволена собою. Ніхто із тварин не згадував більше про Марічку”.

Боксер

Найсильніша тварина ферми та найбільш віддана принципам анімалізму. Уособлює пролетарський клас, робітників, заради яких почалася революція. “Найвідданішими були тяглові коні – Кловер та Боксер. Думалось їм вкрай сутужно, тож, раз і назавжди визнавши свиней за поводирів, вони вбирали в себе все, що ті казали, а потім втовкмачували його іншій худобі” [[11]].  Така безмежна наївність нашкодила Боксерові. Він беззаперечно вірив усім словам своїх поводирів та виконував будь-які накази.

Йому не було часу навіть подумати про те, що відбувається щось неправильне, адже він постійно працював. Проте в ньому збереглися стійкі моральні принципи, які були небезпечними для Наполеона, могли нашкодити його репутації та позбавити влади.

Він не міг прибрати Боксера, адже той виконував найважчу роботу і витрачав на неї кожну вільну хвилину, це призвело б до сповільнення прогресу та можливого бунту серед тварин. Боксер, розуміючи це, закривав очі на деякі неприпустимі для анімалізму речі та незмінно втішав себе самостійно винайденими принципами, завдяки яким Наполеон ставив Боксера всім іншим у приклад: “Я працюватиму ще більше” та “Наполеон завжди має рацію”. А більше йому нічого не лишалося.

Ось сталася трагедія: Боксера залишили сили. Його легені хворі і загалом сили вже не ті. Не дивно, адже кінь досягнув пенсійного віку. Пасовисько, призначене спочатку для пенсіонерів, засіяне ячменем, та і взагалі зайвий рот, що не приносить жодної користі. До того ж, Боксер зберіг свою людяність, якщо можна так сказати про коня, що є потенційною небезпекою для тотальної влади Наполеона. Сталіна не бентежили проблеми людей, він просто скрізь шукав безпечну вигоду. Керуючись тими ж принципами, Наполеон у прагненні поживи продає Боксера мародерам. А щоб не виникло протесту серед тварин, запевняє їм, що кінь помер щасливим на лікарняному ліжку.

З цього ми бачимо, що чесним та відданим людям жилося вкрай важко, та вигоди з цього вони не мали. Жили в достатку лише хитрі, лицемірні та безпринципні люди, які готові були вбивати і брехати лише задля власної вигоди.

Кловер

У перекладі – Конюшина. Конячка-матір, вірний компаньйон для Боксера. Вона – натяк на розкуркулене селянство, а також збірний образ жіночого населення. Їй притаманна шляхетність, її інтелект можна назвати посереднім. Конячка розумніша за Боксера: знає всю абетку та повільніше за більшість тварин забуває події революції. Хоч повноцінно навчитися читати вона так і не змогла, вона вивчила напам’ять принципи анімалізму не розумом, а серцем. Конюшина щиро сподівалася на краще майбутнє і плакала, коли зрозуміла, що слова Майора зробили фальсифікатом, і замість вільних тварин ферма просто здобула жорстокіших господарів.

Проте вона мовчала, частково з тих же причин, що й Бенджамін: “Що я можу?” А більшою мірою через те, що вона дійсно не змогла б організувати повстання, надто багато клопоту в неї було. Не дивно, адже єдина кобила ферми, вона стала матір’ю для всіх поколінь ферми, і про кожного не забувала дбати.

Також можна сказати, що даний персонаж втілює у собі саму землю, Батьківщину тварин – СРСР. У той час, як свині розкошували, вона знаходилася у катастрофічно занедбаному стані. Але тварини ферми завжди вірили її словам, особливо молоде покоління. Бо вона була доброю і чи не наймудрішою з усіх. Про її щирість нам кажуть спроби донести іншим істинні принципи анімалізму: “Окрім Кловер було ще три коняки. Чесні робітниці, надійні товариші, вони, проте, відзначалися рідкісною тупістю: ніхто з них не освоїв алфавіт далі літери В. Вони охоче підтримували принципи анімалізму, надто коли їх тлумачила Кловер, до якої вони ставилися з великою повагою, але навряд чи щось у тому петрали” [[12]].

Бенджамін

Існував у СРСР такий прошарок населення, який був на боці людей, але тримався осторонь будь-якої політичної позиції: “Бенджамін був найстаршою твариною на хуторі, з найгіршим від усіх настроєм. Він зрідка відзивався, хіба тільки на те, щоб висловити якесь цинічне зауваження. Так, наприклад, часто казав, що дійсно Господь дав йому хвіст на те, щоб відганятися від мух, але що він би був більш радий, коли б міг обійтися без хвоста і без мух. Єдиний з усіх тварин на хуторі, він ніколи не сміявся. Коли ж його питали чому це так, він, звичайно, відповідав, що не бачить нічого такого з чого можна було б сміятися. А в тім він був щиро відданий Боксерові, хоч до цього явно не признавався”.

Можливо саме ослом автор зробив даний образ, щоб показати впертість таких людей, які як ніхто інший розуміли ситуацію з допомогою свого освіченого розуму, але мовчали, бо: “справи ніколи не стояли (та й не могли стояти) набагато ліпше, чи набагато гірше, бо голод, невигоди і розчарування – це незмінний життєвий закон”.

Він краще за всіх на фермі вмів читати, саме він знав, що Заповіді та історію фальсифікують, бо “пам’ятав кожну подробицю свого довгого життя”, перший здогадався про підрив млина та перший кинувся рятувати Боксера. Проте що може старий осел проти цілої зграї свиней та собак? Деякою мірою він був навіть розумнішим за Наполеона, якому влада та зажерливість виїли мозок. Проте пасивна життєва позиція, покірливість та терплячість не давали йому виступити з протестом та підбурити тварин до бунту. Може, воно й на краще. Адже осли живуть ще довше за свиней, а хтозна, чи не засліпила б влада очі і йому?

Мозус

Ручний ворон пана Джонса, який був його улюбленцем. Він частенько перехоплював ласі шматочки з панського столу. Цей образ показує нам становище церкви під час складного часу революції та у подальшому. Ворон був створінням ледачим і завжди “відлинював” від роботи, як і церква ніякої користі економічному зростанню країни не приносила. Про таку аналогію свідчить навіть ім’я тварини, англійською “Moses” – біблійний персонаж Мойсей, що вивів ізраїльський народ з рабства.

Церква втратила свій вплив разом з поваленням царизму в країні, оскільки марксизм не визнавав церкву та важливість її впливу, тому ворона вигнали з ферми під час повстання. Але пізніше, під час Другої Світової війни, влада побачила, що не може знищити віруючих, тому дозволила Російській православній церкві відправляти служби, проте з численними обмеженнями. Оскільки народ був виснажений тиранією Сталіна, постійними нестатками та війною, люди почали більш м’яко ставитися до віруючих. Дозволялися навіть служіння протестантських церков, а деякі з них об’єднувалися.

І ось, коли Наполеон оголосив себе Президентом, з’являється ворон, який, як і раніше, розповідає про чарівну країну, де він і сам бував: “Мозус поширював чутки про існування таємничої гори Смоктунців, куди тварини потрапляють після смерті. Вона – за хмарами на небі, й там неділя сім разів на тиждень, конюшина квітує цілий рік, а грудки цукру та макухи виростають просто на кущах”.

Каченята

Непримітний, але дуже символічний образ, який з’являється декілька разів у творі. Вони з’являються у творі разом з усіма іншими основними персонажами під час перших зборів у сараї, коли був ще живим кнур Майор: “Обоє коней тільки що полягали, як у клуню ввійшов черідкою виводок качат –  сиріт, що втратили матір; вони стиха пікали і перекочувалися то сюди, то туди, шукаючи місце, де б їх ніхто не роздушив. Конюшина так поклала свою велику ногу, що збудувала неначе мур довкола них. Качата укублилися за цією охороною і швидко позасинали”.

Ці маленькі безпорадні створіннячка дають тепло душі кобили Кловер, дають мрію і розуміння, що сталося щось жахливе, коли собаки розірвали на шматки перших “зрадників”. “Того вечора, коли старий Марко вперше підбурив  їх до бунту, вони раділи думкою про інше майбутнє, а не про різні жахливі сцени. Якщо вона мала тоді якийсь образ майбутнього, то це був образ суспільства тварин визволених від голоду і канчука, усіх рівних між собою, де кожен працював би відповідно до своїх здібностей, брав під захист слабого, так як вона захищала малих качат-сиріт передньою ногою того вечора, коли промовляв Марко” [[17]].

Утретє і востаннє качата у творі згадуються при описанні того, як тварини почали обожнювати Наполеона: “Про Наполеона тепер ніколи не говорили прямо як про Наполеона. Про нього згадували завжди в урядовому стилі як про “Нашого Вождя, Товариша Наполеона”; свині кохалися у вишукуванні для нього таких титулів як Батько Усіх Тварин, Пострах Людства, Опікун Кошари, Друг Качат і таке інше” [[18]].

Згадаймо поширений у СРСР лозунг: “Спасибі товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!”

Качата – це діти, загублені острівці щастя, нікому не потрібні, кинуті на поталу жорстокому світові. Саме в дітях зберігається щирість і доброта, яка показала Кловер усю фальш вибудуваного свинями світу, саме через це вона плакала.

Собаки

У творі фігурують декілька собак. Перші згадані троє: Блюбелл, Джессі та Пінчер. У реальному житті це неосвічені злодійкуваті особистості, які постійно лишаються в тіні, щоб простіше знайти легку здобич. І що б не сталося, їм потрібно було приховувати власні злочини, бути хорошими для суспільства, щоб не втрапити на гачок. Такого висновку можна дійти з наступних слів твору: “Собаки знали літери, та, окрім Семи Заповідей, їх ніщо не цікавило” [[19]]. Логічно, адже злодіям завжди треба знати власні злочини. Також моя думка може підтверджуватися тим, що злодії мало дбають про своїх дітей, або й не пильнують їх зовсім: коли в Джессі та Блюбелл з’явилися щенята, щойно вони припинили вживати материнське молоко, як Наполеон забрав їх із наміром особисто турбуватися про виховання молодого покоління. Протесту не висловив ніхто.

Надалі у творі фігурують лише ці щенята, які вже стануть кровожерними псами. Вони стали прообразом чекістів та загальним уособленням органів влади, які усували непотрібних Сталіну (Наполеону) людей та самою своєю присутністю придушували повстання. Діти злодіїв, цим уже дорослим людям були невідомі такі поняття як любов, честь, відданість, моральні принципи. Вони лише сухо виконували накази і потай вели жорстоку конкуренцію одне з одним, щоб влаштуватися “у Бога за пазухою”. Так само у творі собаки постійно супроводжували Наполеона, харчувалися з його руки, рвали на шматки тих, на кого він вказував, в цілому ні з ким на фермі не спілкувалися, навіть не мали власної думки чи просто не висловлювали її – у творі немає жодної фрази, що їм належала б.

Кури

Доволі простий образ селянства. Активні, хоча далеко не головні учасники революції, кури як ніхто інший відчували на собі усі примхи влади. Вони виступали за вигнання Джонса, адже в них забирали найголовніше їх життєве надбання – яйця, до того ж вони отримували мало харчів. За царського панування в Російській імперії селяни зазнавали найбільшого гніту, влада просто їх розоряла, вони не мали власних земельних володінь та майже жодних особистих прав. І коли після Жовтневої революції з’явилися явні покращення, раптово Сталін починає нахабно “доїти” селянське населення, забираючи в нього всі надбання задля промислового розвитку та синтезуючи Голодомор: “Ось так одного разу Верескун оголосив, що кури, які традиційно розсілися навколо нього, віднині зобов’язані віддавати свої яйця. Через Уімпера Наполеон уклав контракт на експорт чотирьох сотень штук щотижня, аби на виручені гроші купити збіжжя. Це дасть можливість усім протриматися до літа, коли умови поліпшаться.

Почувши це, кури зчинили страшенний лемент. Так, їх попереджували, що від них можуть зажадати жертви, але ж не аж такої. Вони вже приготувалися висиджувати курчат на весну, і саме тепер забирати в них яйця – те саме, що вбивати. Вперше після вигнання Джонса на фермі спалахнуло щось подібне до  бунту. Кури, котрих очолили три молоді чорні конорки, вирішили не дати здійснитися наполеонівським планам. Яйця вони нестимуть на бантинах, щоб ті звідти падали й розбивалися. Та не на такого натрапили! Наполеон наказав не годувати бунтарок і карати на горло кожного, хто посміє поділитися з ними бодай зерниною, а виконавчі обов’язки покласти на собак” [[20]].

Вівці

Звичайні люди, які бажали собі добра, та мали замало розуму, аби зрозуміти проблему та її масштаби. Вся їх грамотність зводилася до єдиного афоризму: “Чотири ноги – добре, дві – погано!” Часто саме цими викриками вони закінчували зібрання в сараї та припиняли суперечки, у чому б не полягала їх причина. Таких легко обдурити, бо вони й так нічого не розуміють. Сліпо йдучи за своїм вождем вони вірять будь-якому його слову. Екстаз самої думки єднання засліплює їм очі на реальне життя. Вони бачать катастрофу, але нічого не роблять. І не тому, що не можуть, а тому що бояться чи не бачать у цьому успіху. Саме овець автор обрав для цього образу, щоб показати, наскільки покірно люди сприймали тиранію, та наскільки вперто брехали самим собі, день у день переконуючи себе, що краще сидіти тихенько, поки тебе не схопили чекісти, краще день у день кричати один і той самий лозунг, терпіти голод і завчасно помирати від тяжкої праці, зате тебе не розірвуть собаки. Наприкінці твору овець вчать нового лозунгу: “Чотири ноги – добре, дві – краще!”

Роки рабства привчили людей покірно зносити труднощі та дискримінацію. Їм нічого не варто трошки змінити слова, бо вони не надають жодного значення їм, як і тому, що відбувається з ними ж.

Образи людей (люди в повісті є другорядними персонажами, вони символізують цілі країни)

Майже всі образи людей в повісті-притчі “Колгосп тварин”зображені в досить негативному світлі. Кожен з них має якусь або всі шкідливі звички - вживання алкогольних напоїв, куріння, азартні ігри. Для характеристики образів людей використовуються такі принизливі метафори і епітети, як idle thieving human beings, the root cause of hunger and overwork, enemies, tormentors, worthless parasitical human beings, grudging, idle and dishonest, envious. Образи людей у сатиричній повісті-притчі “Колгосп тварин”є радше засобом для більш повного розкриття образів тварин.

Уімпер

“Одного недільного ранку, коли всі зібралися, щоб вислухати завдання на тиждень, Наполеон оголосив, що він запроваджує нову економічну політику. Віднині Скотохутір торгуватиме з сусідніми фермами: звичайно не задля комерції, а щоб мати життєво потрібні товари… Ніхто з тварин не повинен вступати в контакт з людьми, котрі варті лише зневаги, – він бере цей тягар на себе. Містер Уімпер, юрист із Уілінгтона, згоден стати посередником між Скотохутором та іншим світом; щопонеділка вранці він приходитиме на ферму для інструктажу” [[21]].

Саме посередником у творі виступає даний образ: його не можна назвати остаточно позитивним чи негативним. Хто ж він – цей адвокат із міста? Хто був ним у реальності та яку відігравав роль у житті СРСР?

Експерти вважають, що прототипом даного образу може бути Арманд Хаммер. Добре відомий старшому поколінню американський підприємець, – син Юліуса Хаммера, народженого в Одесі емігранта до Америки. “Дружба” з радянським керівництвом (від В. Леніна до М. Горбачова) відкривала двері, як пізніше стало відомо, збанкрутілому мільйонеру до “есесерівських” багатств.

З опису самого Уімпера у творі ми чудово бачимо збіги, за виключенням зовнішності: “Це був хитренький чоловічок з великими бакенбардами, адвокат, який не потерпав від великого на нього попиту, однак швидше інших збагнув, що на Скотохуторі можна заробити непогані комісійні”. Так само Хаммер, побачивши, що в Америці його бізнес (канцелярські товари) матиме досить велику конкуренцію, розпочав його у СРСР, ставши таким чином монополістом, на чому і розбагатів.

Джонс


Доволі специфічний образ, думки щодо якого в різних критиків та істориків розходяться. Дехто вважає, що тут зашифрований Микола ІІ, з чим я не погоджуюсь, адже останнього царя Російської імперії розстріляли після Лютневої революції, а Джонс фігурує у творі ще кілька разів.

Більш правдивою я вважаю версію, що цей персонаж є символом старого порядку. Адже комуністи закликали не повертатися до нього, таким чином, що згадка про нього ще жила деякий час у СРСР.

Але моя особиста думка схиляється до того, що це збірний образ численних персонажів. І Миколи ІІ також. Адже успіху Лютневої революції сприяли гостра політична криза у верхах, різке невдоволення ліберально-буржуазних кіл одноосібною політикою царя, спричинене невдачами на фронті, величезними втратами, розрухою, голодом.

Джонс дійсно стає у творі уособленням старого порядку, порядку Російської імперії. Його повернення на ферму конфігурує у промовах свиней, як найбільш страшна з усіх можливих подій. Також пізніше, вже близько до завершення твору тварини не можуть згадати, як жилося їм за старих часів, за панування пана Джонса.

Саме Джонс організував загін із фермерів та пішов зі зброєю на “Колгосп тварин”, аби повернути собі владу. Так з’являється подія “Битва біля короварні”, яка відповідає у дійсності громадянській війні. Тут у образі Джонса втілений Денікін, який, зібравши армію з добровольців, визнав свою вірність Тимчасовому уряду та почав війну проти більшовиків, яких утілюють свині. Я вважаю, слабкий натяк на Денікіна присутній і у назві трактиру (“Червоний лев”), де Джонс спершу спустив усі свої гроші, а потім спився остаточно. Справа в тому, що на момент видання твору автор жив на узбережжі Шотландії. В шотландській версії британського королівського герба на верхівці його зображений саме червоний лев, у той же час історія каже нам, що Денікін емігрував до Європи на борту саме англійського міноносця.

Містер Фредерік – господар ферми “Пінчфілд” та містер Пілкінгтон, господар ферми “Фоксвуд”

Містер Фредерік – хазяїн однієї із сусідніх ферм. Агресивна і зла людина. Прототипом цього героя виступав лідер нацистської Німеччини Адольф Гітлер. Як і реальні прототипи, Наполеон і Фредерік співпрацювали одне з одним, вели переговори щодо торгівлі.

Містер Пілкінгтон символізує керівництво західних країн (Англію і Францію).

“Тим часом за допомогою Уімпера Наполеон вступив у складні торгові стосунки з Фредеріком та Пілкінгтоном” [[22]].  Цей уривок повноцінно демонструє не тільки подвійні стандарти політики того часу, а й політики взагалі всіх часів. Сталін вів хитку гру, співпрацюючи з Гітлером, якому потрібна була не дружба, а ресурси.

Але страшніше не сама ця гра, а те, як ця політична картина висвітлювалася тваринам. Утім, таку ж саму ситуацію ми можемо бачити в реаліях тих часів, та й теперішньої буденності теж. Нічого нового немає під сонцем.

“Він шмагав стару конячину, доки та не померла,  він кинув собаку у вогонь, він морить голодом корів, а вечорами розважається півнячими боями, прив’язавши до когутячих лап леза” [[23]]. Такі новини приходили із сусідньої ферми. Такі ж новини були і з Німеччини на початку тридцятих років минулого століття. Автор вкотре точнісінько скопіював радянські реалії.

Наполеон усіх запевняв, що “мати діло з такими шахраями – нижче його гідності”, в той час, як продовжував вести переговори. Що ж, якщо довго дивитися в безодню, безодня почне дивитися на тебе. Так і сталося. Загравання з тим, хто сильніший за тебе, завжди призводить до катастрофи.

“Через два дні відбулися позачергові збори в стодолі. Тваринам аж мову відібрало, коли вони довідалися, що Наполеон продав деревину Фредерику і взавтра по неї приїде вантажівка. Отже, дружні стосунки з Пілкінгтоном були нещирі” [[24]].

За весь час своєї удаваної дружби з Пілкінгтоном, Наполеон був направду у таємному  зговорі з Фредеріком. Цей уривок нічим не вирізняється в загальній кількості аналогій. Але відсилається він до події, яка змінила хід історії – пакт Молотова-Ріббентропа. Апогей загравання з дияволом, який призвів до найвеличнішої катастрофи скотного двору та історії людства.

Наполеон (як і Сталін) припустився страшенної помилки, за яку втім все одно платили інші.

“З апартаментів Наполеона долинув жахливий рев, і на фермі зчинився такий рейвах, ніби її охопила пожежа. Банкноти виявилися фальшивими! Фредерік не заплатив за колоди й шилінга!” [[25]] Сусід обманув дурних і самовпевнених свиней. Фредерік виявився хитрішим, як і Адольф Гітлер. Він просто їх використав для своїх цілей.

Самі стоси дров, ці колоди зображують таємну угоду, за якою СРСР та Німеччина взаємно забезпечували одне одного ресурсами. Але за 2,5 місяці до нападу на СРСР Німеччина припинила постачання. Ілюстрацію цього у творі ми бачимо в описаних вище подіях.

Далі Фредерік напав на ферму. Як і Гітлер, напав віроломно і жорстоко. “Нічого в них не вийде! – вигукнув Наполеон. — Наші стіни, вистоять! Не вдавайтесь у відчай, товариші!” [[26]] Цей не дуже примітний момент демонструє пропаганду часів 1941 року в СРСР. Пафосні величні фрази про непереможну країну виявилися просто побрехеньками. Вітряк Фредерік підірвав. Так само, як і Гітлер підірвав економіку СРСР. Хоча тварини і перемогли його, їм довелося заплатити страшенну ціну. І в реальності ціна життя була жахливою. Це була піррова перемога.

З містером Пілкінгтоном тварини теж до початку війни з Фредеріком вели своєрідну брехливу гру. Але він не став нападати. Як і в реальності, західним союзникам були вигідні хороші стосунки зі Сталіним. Пілкінгтон закривав очі на переговори свиней із Фредеріком, як французи та англійці. І закінчилося все, як у реальності. Він пив, грав у карти зі свинями за одним столом. Багато хто звертає увагу на те, що свині стали такими, як люди. Я ж покажу це з іншого боку. Західні лідери чудово знали, що відбувається в СРСР. Вони знали про вбивства і голод, про ГУЛАГи і каторжників, але замість того, щоб щось робити з цим, вони робили вигляд, що нічого не бачили. Вони, якщо зберегти лиш сутність, як і Пілкінгтон, пили і гуляли зі звіром на ймення Сталін.

Я вважаю, що не свині стали, як люди, а люди на чолі з Пілкінгтоном стали свиньми. Брудними свиньми, що нахабно брешуть.

Абстрактні образи

У казці-притчі Дж. Оруелла ми знаходимо елементи утопії. Не цілісний образ, але натяк на ідеальний, на думку Оруелла, суспільний устрій – демократичний соціалізм – міститься у сні Ватажка. Однією з алегорій, що втілюють образ світлого майбутнього в повісті-притчі, є млин, з будівництвом якого повинні були здійснитися веселкові мрії тварин.

Також  поряд з образом ідеального суспільства, присутній образ революції, яка в ім'я благої мети встановлення рівності і братерства, принесла стільки горя її борцям. Це ще раз підтверджує думку, що Дж. Оруелл песимістично сприймав все, що відбувається в Радянському Союзі.

Абстрактні образи займають важливе місце в образній системі твору “Колгосп тварин”. Вони є символами революції, змін, надій на майбутнє, але в той же час втрат і горя.

Млин

Змальовуючи у своєму творі даний об’єкт, автор мав на увазі промисловий переворот, індустріалізацію у Радянському союзі, яка була першим кроком Сталіна після отримання влади. Власне, у творі будування млина виступає першим розпорядженням Наполеона після вигнання з території ферми Сноуболла.

Таким чином уже єдиний лідер намагався привести ферму до автономії, вивести на новий рівень розвитку та зробити власну ферму передовою серед інших, шляхом виробництва власного електроструму, борошна, та виконанням механічної праці, яка полегшила б тваринам працю та зменшила б їх обов’язки. Так само в СРСР основними завданнями індустріалізації було забезпечення економічної самостійності та незалежності СРСР, розвиток нових галузей промисловості та стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Одна з особливостей радянської індустріалізації полягає у тому, що важка промисловість розвивалася за рахунок легкої та харчової, що у подальшому викликало дефіцит продуктів харчування. Прогрес здійснювався за рахунок фактично неоплачуваної праці селян, крім того – надто великими темпами, що було невиправдано для країни, спустошеної війною.

До того ж трудовий ентузіазм людей експлуатувався, вони ніби змагалися одне з одним за більший відробіток. У цей час люди, як і тварини у творі, мали ненормований робочий день. Також тварин стали менше годувати, вони кожну вільну хвилину витрачали на будівництво, а в коня Боксера навіть з’явився особистий девіз: “Я працюватиму ще більше”, – що своєю алегоричністю відповідає усьому вище сказаному.

Що ж сталося з млином? Маючи тонкі стіни, він повалився від невеликого вітру, загасивши водночас ентузіазм жителів ферми. Так само зазнала краху індустріалізація в СРСР, адже вона не мала достатніх ресурсів для цього.

Останки старого Майора (Ватажка)

Ще одне підтвердження тому, що даний образ уособлював В.І. Леніна – історія його останків: “Череп Майора викопали з могили й встановили на пеньку поруч з прапором та револьвером, і тепер усі тварини мали вшановувати його, проходячи церемоніальним маршем” [[27]].

Отже, пеньок був таким собі мавзолеєм, який беріг пам’ять про засновника комунізму (у книзі – анімалізму) у країні (фермі).

Мавзолей Леніна був перетворений на головне культове місце Радянського Союзу, біля якого проводилися ритуали і масові заходи. Аналог даному ми бачимо у вище вказаному уривку.

Також мавзолей використовувався як трибуна на головній площі країни. Так само у творі пень з черепом стояли у центрі ферми, на відкритій ділянці, яка й була своєрідною площею. Там проходили масові заходи, марші та вшановувалася пам’ять героїв ферми, особливо Наполеона та раз на рік – Майора.

Корчма “Червоний лев”

Я вважаю, що даний образ надзвичайно узагальнений і уособлює арену світових відносин. Адже саме так автор зображував ставлення сусідніх ферм (цебто держав) до “Скотохутору”: “Тепер, коли перед Скотохутором розгорнулися нові обрії, люди почали ненавидіти його ще дужче. Всі були переконані, що ферма от-от збанкрутує, вітряк завалиться, а коли й вистоїть, то однаково не працюватиме ніколи. Та не поважати трудову звитягу, з якою тварини втілювали в життя свої задуми, вони не могли. Ознакою цього було те, що сусіди визнали назву ферми “Скотохутір”, забувши, що колись на її воротах були написані інші слова” [[28]].

Справді, сусіди Союзу бачили і знали, що відбувається всередині країни, хоча далеко не повною мірою. Вони не знали про страждання людей, але розуміли, що плани Сталіна надто амбіційні і не мають під собою фундаменту, так би мовити, твердого ґрунту. Але тим не менш, спостерігаючи за успіхами СРСР, вони не могли не ставити його до уваги при плануванні якихось взаємних відносин.

Я вважаю, що у цьому узагальненому образі Оруелл втілив трошки своєї поетичності, зробивши прообразом для корчми власну країну, у якій довгий час проживав, та у якій закінчив свій життєвий шлях – Шотландію. Такий висновок можна зробити, поглянувши на герб Шотландії, на якому згори намальовано саме червоного лева.

Символіка ферми

Погляньмо на прапор ферми після того, як на ній встановилася влада свиней. Ми бачимо копито, що намальоване поверх рогу на зеленому тлі. Не потребується якихось особливих зусиль для того, щоб побачити схожість прапора комуністів-трударів. І в цьому Оруелл провів витончену алегорію, що не дає сумнівів у прообразах до даного твору.

Також гімн вказує на те, що “Колгоспом тварин” у реальності був СРСР. Адже світовий гімн свободи – “Інтернаціонал” – було замінено віршем та музикою посіпак Наполеона, які возвеличували його у своїх творах. Як же тут не прославляти великого вождя, коли він може наказати своїм собакам розірвати на шматки ту чи іншу тварину, і цей наказ буде виконано миттєво. І в реальності люди, що мали надзвичайно велику кількість державних нагород та були в милості у Сталіна, склали гімн нахабної реклами. Щоправда, прославлявся вже не сам Сталін, а Ленін – основоположник комунізму в країні. Але можна сказати напевно, що це було зроблено лише для того, щоб замилити людям очі, щоб вони не звертали уваги на тиранію влади. Хоча не помітити її за даних умов здавалося неможливим.

Революція

Саме з промови Майора починається революція та виникає сама ідея звільнитися від царського (у творі – панського) гніту та від впливу буржуазії. З’являється новий гімн – гімн вільних тварин, давно забутий сучасниками.

Революційна діяльність за твором розпочинається на початку березня після смерті старого кнура. Історія розповідає нам, що головна революційна партія (КПРС) була утворена вперше під назвою Російська соціал-демократична радянська партія саме на початку березня, хоча Ленін був тоді ще живим.

Актуальність образів твору в ХХІ ст.

На перший погляд може здатися, що у творі описується виключно радянський тоталітарний режим. Епоха становлення Сталіна, методи його правління і смерть  свободи, якої так прагнули люди.

У сучасному світі часто можна побачити, як, прикриваючись благородною метою, людина насправді задовольняє власні пожадливості, досягаючи своїх, цілком егоїстичних цілей. Подібні персони існують постійно і деякі з них займали почесні посади в кожен період існування людства. Починаючи римським Сулою і закінчуючи корейською династією Кім, що править і понині.

Аналізуючи історичний досвід всієї планети та нашої країни зокрема, можна припустити, що цей твір знайшов би свого читача будь-якої епохи, від античності до ХХІ століття.

Отже, і для українців новітнього часу цей твір актуальний. Сталін та його прибічники давно мертві, як і основоположники комуністичних ідей. Мине ще кілька років, не лишиться навіть людей, які пам'ятають його правління. Але рід людський завжди був і є егоїстичним, і зрідка думає про інших – хіба що про близьких та рідних, кількох друзів. А стороння людина

повинна бути катастрофічно обмеженою у чомусь, щоб мати шанс отримати допомогу. Хоча й таким людям вона не завжди надходить.

Часом людині відбирає силу волі через владу і вона не може нею вдовольнитися. Тоді вона втрачає розум і готова вбивати безвинні й непричетні мільйони душ, лише щоб комусь щось довести, щоб мати вигоду, щоб жити у розкоші. Такі люди будуть існувати завжди. Змінюються лише імена.

Головне завдання людей, які читали цей твір чи мають уявлення про те, що в ньому написано, бути здатними протистояти таким тиранам-правителям, які не вважають свій народ і тим більше народи інших держав за достойних та гідних людей, які заперечують, що мета їхнього панування – забезпечувати достаток та благоустрій країні, громадяни якої віддали їм свою довіру, ризикнувши власними долями. Життя стабільним не буває, ми навіть не можемо знати, що з нами буде через годину.

Хочу звернутися читача цих рядків, який, можливо задоволений економічним та соціальним устроєм у своїй державі чи вважає, що за ним спостерігати не обов'язково, адже на те і обирають президента, парламент та міністрів. Усе починається з малого і тим самим малим викривається велике, тому цікавитися політикою важливо для здійснення якомога свідомішого вибору верхівки держави. Адже на зміну процвітанню й розвитку з легкістю може прийти такий самий “Наполеон”. Він, нібито динамічно слідуючи модерним та актуальним принципам, зведе країну до вигрібної ям. І вже на межі прірви звичайні люди побачать, кого вони обрали і які в нього принципу.

Оруелл своєю повістю “Колгосп тварин” подарував світові можливість і водночас поклав на нього обов'язок розпізнавати таку тиранію ще на початкових стадіях. Аби можна було усунути псевдоальтруїстичні наміри правителя і слідувати до вершин шляхом всебічного істинного прогресу.

Обов'язком громадянина будь-якої держави є намагання не допустити таких свиней до годівниці – до влади над іншими. Богом людині дана свобода. Свобода слова, свобода думки та дій. І її треба відстоювати щомиті, навіть у незначних своїх кроках, навіть якщо її ціна здається завеликою – рабство, на яке людина прирікає себе та своїх дітей обійдеться значно дорожче.

Але важливо також не забувати, що кожен з нас є людиною, а отже, в першу чергу необхідно слідкувати за собою. За власними бажаннями та вчинками. Необхідно бути чесним перед самим собою та не давати можливості отримати вигоду знецінювати справедливість.

Висновки


Чому саме СРСР? Хіба в самій Британії не було численних проблем, що могли б звернути на себе увагу Оруелла? Чому не Німеччина? Чому не Гітлер? Адже в даному випадку проблема тотальної влади була ще більш глобальною та навіть викликала Світову війну, і не одну. З якої причини об’єктом алегорії “Колгоспу тварин” став Радянський Союз і найбільше розкривається час правління Й. Сталіна? 

Оруелл пише багато антиутопій [Додаток Г]. Певною мірою вигадує власний світ, але я більш схильна до думки, що він намагався пророкувати, роблячи більш жорсткими теорії подальшого розвитку та існування людства. Утопія – це за сутністю своєю змалювання своєрідного раю, де існують ідеальні умови для будь-якого з аспектів благополуччя людини. Але Джордж Оруелл просто таки геніально розкриває початкову частку “анти”. У своїх творах він не дає людині шансу виправитися, не припускає іншого, щасливого кінця. І цим ще більше викриває несправедливість, яка панує в нашому світі.

Письменник мав достатньо специфічну позицію, яка викликає багато суперечок та додаткових запитань. Він не сприймав жодної політичної влади над собою, проте все ж мирився з нею, визнавав необхідність самого її існування. Так з’явилися його головні герої: особистості з тяжкими внутрішніми суперечливостями, які мусять відмовитися від власного “Я” та змиритися з принципами, які нав’язує влада, незалежно від того, які вони: високоморальні, суто егоїстичні чи й надзвичайно жорстокі. Так і з’явилися його шедеври.

Оруелл знав, що за продовження такої політики в СРСР, народ стане маріонеткою в руках влади, адже йому просто не стане сил на опір. Тому головними героями повісті вважаються тварини: свині та ті, над якими вони владарюють. Проте я б виділила звичайних колгоспних тварин, які сліпо вірили лозунгам, не зважаючи на їх невідповідність дійсності. Майстерно зображене фальсифікування історії та приховування правдивих фактів від народу – надзвичайно поширені у Союзі методи.

Якщо звернути увагу на передмову до першого українського видання, то можна побачити, що, власне, звертається він до пригнобленої нації, до самих українців, “про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене”. Автор не знав нашого побуту, звичаїв чи національних страв.

Але він розумів, що ми не маємо право голосу. Цензура Радянського Союзу не пропустила б такої жорстокої критики на адресу влади. Тому варто було лише змінити назви речей, залишивши сутність, “опуститися до тваринячого рівня”, і читач з легкістю та жахом починає розуміти, якої помилки припускається просто зараз, у цю хвилину. Як своїм мовчанням народ розв’язує руки злодіям, що дориваються до влади.

Список використаних джерел

  1. Арлен Блюм “Англійський письменник у країні більшовиків” // Зірка. – 2003. – № 6.
  2. “Великий універсальний словник української мови”, випускаючий редактор Т.С. Дорошенко. Київ, 1974. – 865 с.
  3. Джордж Орвелл: “Хутір тварин” (вільний переклад з англійської Ірина Дибко, передмова Р. Кухара). – Балтімор; Торонто: Укр. вид-во “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1984. – 98 с.
  4. Джордж Орвелл, А. Кестлер. “Ніч ополудні”. “Скотоферма” / Переклад з англійської О. Дроздовського. – Київ: РВО “Заповіт” МГП “Інформ ОТ сервіс”, 1991. – 272 с.
  5. Джордж Орвелл. “Скотский хутор”, сказка, авторизованный перевод с английского Марии Кригер и Глеба Струве, третье проверенное и исправленное издание.: Посев, – 1971.
  6. Джордж Оруелл “Скотохутір”. Перекладач невідомий, передмова написана Наталією Околітенко // Київ: Вітчизна. № 9, с. 38-39.
  7. Зубков М. Г. Довідкове видання “Російсько-український і українсько-російський словник” Видавництво: ШКОЛА, – 2006
  8. “Словник літературознавчих термінів” В.М. Лесин, О.С. Пулинець. К.: Радянська школа, 1965.
  9. “Ферма животных”: Джордж Оруэлл – Москва, Римис, 2010 г.  – 112 с.
  10. Чернятинський І. “Колгосп Тварин”. Перше українське видання у перекладі: Прометей, – 1947.
  11. George Orwell “Animal farm”.


Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться у соціальних меражах:

Статистика