Оголошення

Тема втраченого покоління у творчості Еріха Марії Ремарка

| nikolay
Тема втраченого покоління у творчості Еріха Марії Ремарка
Автор роботи:
Куренко Валерія Олександрівна
Керівник проєкту:
Сергієва Євгенія Олександрівна
Навчальний заклад:
Криворізької спеціалізованої школи № 9 з поглибленим вивченням економіки, права та іноземних мов
Клас:
9

У запропонованному дослідницькому проекті з зарубіжної літератури на тему "Тема втраченого покоління у творчості Еріха Марії Ремарка" автор з’ясовує та окреслює характерні особливості "втраченого покоління" на прикладі творчості Ремарка. Для дослідження були використані твори Ремарка, написані не лише до 1939р., а й після періоду Другої світової війни.

Докладніше про проект:

Автор проекту з зарубіжної мови "Тема втраченого покоління у творчості Еріха Марії Ремарка" проаналізувала та класифікувала джерела та наукову літературу з досліджуваної теми, а також дослідила історію виникнення теми втраченого покоління  у творчості Еріха Марії Ремарка та визначила її вплив на загальноєвропейський культурний розвиток.

У рамках дослідницької роботи з зарубіжної літератури автор проводить ретельний аналіз і встановлює постать Еріха Марії Ремарка у світовій літературі, вівчає його творчий та життєвий шлях. Перед аналізом творів Ремарка ученицею було вивчено соціальне-політичне становище повоєнної Німеччини. Автор спробувала охарактеризувати причини та передумови появи літератури «втраченого покоління» та на прикладі романів Ремарка дослідила коло життєвих явищ, представлених у творах в органічному зв’язку з проблемою, яка потребує осмислення.

Зміст

Вступ   
1. Виникнення теми  втраченого покоління  у творчості Еріха Марії Ремарка та її вплив на загальноєвропейський культурний розвиток.
1.1. На світанку модерної європи: причини та передумови появи літератури «втраченого покоління».
1.2. Постать Еріха Марії Ремарка: творчий та життєвий шлях.
2. Правдивий та досі актуальний Еріх Марія Ремарк про війну, кохання та життя.
2.1. Тема  «втраченого покоління» у творчості Е. М. Ремарка.
2.2. Інтерпретація  романів  «втраченого покоління»  Е. М. Ремарка «На західному фронті без змін», «Повернення», «Три товариші».
Висновки          
Список використаних джерел
Додатки

Вступ

Актуальність роботи дослідження обумовлюється рядом факторів: Тема „втраченого покоління” у творчості Ремарка є й на сьогодні актуальною та перспектабельною. Найперше треба переосмислити не лише декілька перших романів німецького прозаїка, а й усю здебільшу творчість, оскільки в час радянський всі без винятку дослідження скрупульозно писалися не так крізь призму літературознавчого, як з політичного контексту. А що стосується українських досліджень, то їх й не так багато. Левова частка публікацій належить Д.Затонському, тільки окремі Денисовій Т., Хом’як Т., Олексієнко О., Журавській І.

Тема роботи: Тема втраченого покоління у творчості Еріха Марії Ремарка

Об'єкт роботи: Творчість Еріха Марії Ремарка

Предмет роботи: Тема втраченого покоління у творчості Еріха Марії Ремарка на основі інтерпретації його романів «На Західному фронті без змін», «Повернення», «Три товариші»

Мета роботи: полягає у з’ясуванні та окресленні характерних особливостей „втраченого покоління” на прикладі творчості Ремарка. Ми використали твори Ремарка, написані на лише до 1939р., а й після періоду другої світової війни.

Завдання роботи:

  • проаналізувати та класифікувати джерела та наукову літературу з досліджуваної теми;
  • простежити соціальне-політичне становище повоєнної Німеччини;
  • дослідити творче життя Еріха Марії Ремарка;
  • охарактеризувати причини та передумови появи літератури «втраченого покоління»;
  • на прикладі романів Ремарка дослідити коло життєвих явищ, представлених у творах в органічному зв’язку з проблемою, яка потребує осмислення.

Методи дослідження: метод діалектики, метод аналізу та синтезу, порівняльний, описовий та кількісний, історичний, системно – структурний.

У своїй роботі ми дослідили причини та передумови появи  літератури «втраченого покоління» та її вплив на творчість Еріха Марії Ремарка, щодо загальноєвропейського культурного розвитку суспільства, нормативно – правову базу, порівняли офіційні джерела з приватними спогадами очевидців подій,  проаналізували та узагальнили існуючу інформацію. Робота складається з плану, вступу, основної частини з двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Практичне значення полягає у отриманні важливих висновків, які можуть бути застосовані при подальшій науковій роботі (написання статей, рефератів, дипломів тощо). Значення отриманих результатів дослідження полягає і в тому, що найважливіші положення дослідження можуть бути застосовані у процесі викладання навчального курсу «Зарубіжна література». Окремі положення дослідження мають дискусійний характер і можуть стати підґрунтям  для подальшого наукового дослідження.

На світанку модерної Європи: причини та передумови появи літератури «втраченого покоління»

«Втрачене покоління» – це ті, хто не повернувся з фронту або повернувся духовно фізично покаліченим.
Е. М. Ремарк

1920-ті роки – період в літературі Європи і США, який характеризується, як різностороннім осмисленням історико-культурного контексту, так і появою нової літературної генерації, остання асоціюється з образом „втраченого покоління”. Відомо, що термін цей ввійшов у широкий вжиток майже випадково, з легкої руки Хемінгуея. Людиною „втраченого покоління” власник паризького гаража назвав свого механіка, колишнього солдата, який вчасно не відремонтував машину письменниці Гертруди Стайн. Остання одразу ж надала його словам широкого значення і сказала Хемінгуеєві, який прийшов з нею в гараж: „Усі ви –втрачене покоління”. 

Проте смислові цієї, здавалось би епохальної характеристики, суджено було перерости „гамлетизм” молодих людей і „втраченість” в широкому сенсі – це розрив із системою цінностей, які сягають коріннями пуританства, із довоєнним уявленням про те, якими повинні бути тематика і стилістика художніх творів.

Поряд з особливостями історичними, політичними не останню роль відігравали й особливості суто воєнні. Війна 1914-1918 років була переважно позиційною. Армії не вели широких наступальних операцій, не маневрували; вони закопалися в землю, роками не залишаючи розгрузлих глинистих окопів. Захоплення гектара занедбаного кукурудзяного поля видавалося за велику перемогу; заради того, щоб відстояти п’ять-шість напівзруйнованих міст.

І правда про війну нагромаджується тут завдяки контрасту між справжнім станом речей і їх „ідеалізованим” баченням, через відчутний, майже наочний між ними розрив.

Навпаки, у творах письменників „втраченого покоління” розрив цей не лежить на поверхні й не завжди добачається у сфері стилю. Адже світ там звичайно виявляє себе у формі глибоко особистого переживання героя. Твори про війну у Ремарка – це сповіді, подані у формі репортажів, і репортажі, що є, власне, сповідями, своєрідні химерні сплави того й того. Оповідь у таких творах ведеться найчастіше від першої особи, від особи героя, який, проте, страшенно схожий на самого автора, переймає в нього риси характеру і багато фактів біографії. Не дивно, що життя, яке оточує цього героя-автора, виступає переважно як збудник чи каталізатор внутрішніх реакцій і вимірюється їхньою інтенсивністю.

Війну можна критикувати по-різному. Тут війна критикується переважно з огляду на те, що вона зробила з людиною, з людьми: „Ми обпеклися на фактах, ми розрізняємо речі, як гендлярі, й розуміємо необхідність, як різники. Ми вже не безжурні, ми страшенно байдужі. Можливо, ми зостанемося живі, але чи будемо насправді жити?” Складається відповідна до обставин лінія поведінки, виникає згідна з ними мораль: солдат покладається на мудрість інстинкту, ловить мить, не замислюється над тим, що випадає з поля зору, зважає лише на голу, насущну необхідність. 

Образ літератури „втраченого покоління” в основному накладається на роман Ремарка „На Західному фронті без змін”. Протагоніст роману Пауль Боймер – бувалий солдат. І він мало не двійник автора: так само, як і той, потрапив на фронт з гімназійної лави; так само, як і той, не раз був поранений. Їх навіть звуть однаково (адже справжнє ім’я Ремарка не Еріх Марія, а Еріх Пауль). 

Література «втраченого покоління» була дуже популярною в 1920-і рр., але в другій половині 30-х втрачає свою гостроту і знаходить друге народження після другої світової війни (1939-1945).

Постать Еріха Марії Ремарка: творчий та життєвий шлях

«Я народився у часи гасових ламп. Якщо проживу 10-15років, то дочекаюся польоту на Місяць».
Еріх Марія Ремарк

22 червня 2018 року виповнилося 120 років з дня народження видатного німецького письменника минулого століття.

Еріх Марія Ремарк (Додаток А) народився 22 червня 1898 року в провінційному містечку Оснабрюці, в Нижній Саксонії. Батько письменника Петер Франц Ремарк походив із династії ремісників середнього достатку, був палітурником. Мати Анна Марі займалася вихованням дітей.

Справжнє ім'я письменника – Еріх Пауль Ремарк. Ім'я Марія він взяв на честь своєї матері, яка померла, коли майбутньому письменнику було 20 років. Ремарк служив в армії та брав участь у Першій світовій, де отримав поранення в ногу, руку та шию. Через поранення Ремарк не втілив мрію про серйозні заняття музикою, до якої мав хист. Тому у міжвоєнний час працював спочатку вчителем, а потім кілька разів змінював професію: працював продавцем надгробних пам’ятників, недільним органістом у каплиці при шпиталі для душевнохворих. Усі ці події його життя пізніше знайшли відображення в його творах.

Найвідоміші його романи, серед яких "На Західному фронті без змін", "Три товариші", "Тіні в раю", "Чорний обеліск", настільки популярні і досі, що важко повірити, що Ремарк соромився першого свого опублікованого оповідання. Через це письменник навіть викупив увесь його тираж.

Роман "На Західному фронті без змін", написаний Ремарком під враженням власного досвіду на війні, був створений всього за 6 тижнів. У Німеччині всього за рік він розійшовся тиражем у півтора мільйона примірників. Через роман у Німеччині письменника назвали "зрадником батьківщини".

У житті письменника було три головні жінки. Важко не помітити, наскільки схожі між собою вони були. Ремарк був у нетривалому шлюбі з Юттою Замбоною, яка стала прообразом Пат у романі "Три товариші". Письменник розлучився з нею після 4 років спільного життя, але в 1938 році знову вступив у шлюб, для того щоб врятувати жінку та вивезти її з нацистської Німеччини. До кінця життя він виплачував їй грошову допомогу, а після смерті заповів $50 тис. І це попри те, що в письменника був роман з актрисою Марлен Дітріх, а також ще один шлюб.

Марлен Дітріх залишила глибокий слід у серці Ремарка. Їхній роман закінчився великим розчаруванням для Ремарка: у відповідь на пропозицію вийти за нього заміж Дітріх розповіла, що нещодавно зробила аборт від відомого актора. Тим не менше вони листувалися до самої смерті письменника.

З другою офіційною дружиною – американською актрисою Полетт Годар – Ремарк познайомився в еміграції в США. Подружжя було нерозлучним до смерті письменника. Він зізнавався, що Годар вилікувала його від важкої депресії.

Творчість Е.-М. Ремарка (1898-1970) стала популярною ще за його життя. Його книги було перекладено на 50 мов і видано надзвичайно великими для того часу тиражами. Видатний письменник належав до "втраченої генерації" і представляє саме таку літературу. Головна тема творчості - показ життєвої долі молодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни, "втраченою генерацією" для людства.

Еріх Марія Ремарк - яскрава, талановита, дотепна і романтична особистість. Його називали "Лицар честі і пера". На біографію митця наклала відбиток уся історія XX століття: дитинство і юність у кайзерівський час, Веймарська республіка і, нарешті, роки вигнання, проведені в США та Швейцарії. Його доля нагадувала долю славетного Данте, який теж більшу частину життя провів за межами батьківщини, усім серцем вболіваючи за неї.   

Значення творчості Ремарка:

  • сила художньої творчості письменника - у ліричній прозі;
  • його твори - твори-сповіді, подані у формі репортажу;
  • оповідь велася від першої особи;
  • сповідальна проза характеризувася схожістю головного героя і автора твору рисами характеру і деякими фактами біографії, життя героя-автора вимірювалося через світогляд героя;
  • герой-автор - бувалий солдат, який гостро ненавидів війну, пристрасно її заперечував;
  • світ війни подано у формі глибоко особистого переживання героя; яскраво відчутне проникнення автора в психологію колишнього солдата-фронтовика, його емоційний внутрішній світ;
  • герої - виразно окреслені постаті, наділені індивідуальністю;
  • рушієм сюжетної лінії стала трагедія людської долі, трагедія покоління, цілого народу - трагедія людства;
  • одна з наскрізних тем творчості - тема самотності;
  • час втручався у саму фабулу роману;
  • особлива увага надавалася страхітливому, протиприродному, гротескному фронтовому "побуту";
  • більшості його творів характерна гротескність описів та ідеалізація героїв, широке використання внутрішнього монологу.

Ремарк прожив довге життя, яке увібрало в себе всі переживання, біль та надію минулого століття, що відобразилося в його творах. Його романи сповнені песимізму, але реалістичні, навіюють сум та відчай, але водночас дають надію. Противник війни, пацифіст Ремарк став її жертвою, як і мільйони його сучасників.

Він яскравий представник втраченого покоління. Герої його творів, як і він сам, пережили дві війни, з раннього віку були вимушені вбивати, а після війни так і не змогли адаптуватися до мирного життя. Абсурдність війни, страх самотності та жага спокою та простого щастя – теми творів письменника, який вже друге століття залишається улюбленцем мільйонів читачів по всьому світу

Тема  «втраченого покоління» у творчості Е.М. Ремарка

У темні часи добре видно світлих людей.
Еріх Марія Ремарк

Одним зі своїх героїв Е. М. Ремарк висловив сутність світосприймання ровесників – людей “втраченого покоління”, – тих, хто прямо зі шкільної лави йшов в окопи першої світової війни. “Ми хотіли було воювати проти всього, усього, що визначило наше минуле, – проти неправди й себелюбності, користі й безсердечності; ми озлобилися й не довіряли нікому, крім найближчого товариша, не вірили ні в що, крім таких сил, що ніколи нас не обманювали, як небо, тютюн, дерева, хліб і земля; але що ж із цього сталося? Усе валилося, фальсифікувалося й забувалося. А тому, хто не вмів забувати, залишалося тільки безсилля, розпач, байдужність і горілка. Пройшов час великих мужніх людських мріянь. Торжествували ділки. Продажність. Убогість.”

Тоді вони по-дитячому наївно й беззастережно вірили всьому, чому їх учили, що чули, що прочитали про прогрес, цивілізацію, гуманізм; вірили дзвінким словам консервативних або ліберальних, націоналістичних або соціал-демократичних гасел і програм, усьому, що їм втолковували в рідному домі, з кафедр, зі сторінок газет.

Але що могли значити будь-які слова, будь-які мовлення в гуркоті й смороді ураганного вогню, у смердючому бруді траншей, що заливають туманом ядушливих газів, у тісноті лазаретних палат, перед нескінченними рядами солдатських могил або купами розтерзаних трупів, – перед всім страшним, виродливим різноманіттям щоденних, щомісячних, безглуздих смертей, каліцтв, страждань і звірячого страху людей – чоловіків, юнаків, хлопчиків.

Всі ідеали розлетілися в порох під невідворотними ударами дійсності. Їх спопеляли вогненні будні війни, їх палили в бруді будні післявоєнного років. Тоді, після декількох коротких спалахів і довгого вгасання німецької революції, на робочих окраїнах тріскотіли залпи карателів, що розстрілювали захисників останніх барикад. Тоді в суспільному житті й у всьому побуті німецьких міст і городків, які ще так недавно тішили бездоганною охайністю, строгим порядком і бюргерською добропорядністю, запанували вбогість, розпуста, наростали розруха й безладдя, спустошувалися сімейні скарбнички й людські душі.

Раптово виявилося, що війна й перші післявоєнні роки знищили не тільки мільйони життів, але й ідеї, поняття; були зруйновані не тільки промисловість і транспорт, але й найпростіші розуміння того, що добре, а що погано; було розхитане господарство, знецінювалися гроші й моральні принципи.

Їх усіх називали “втраченим поколінням”. Однак це були різні люди – різні були їхній соціальний стан і особисті долі. І літературу “втраченого покоління”, що виникла у двадцяті роки, створювало творчість також різних письменників – таких, як Хемінгуей, Олдінгтон, Ремарк…

Спільним для цих письменників було світовідчування, що визначалося жагучим запереченням війни й мілітаризму. Але в цьому запереченні, щирому і шляхетному, відчувалося повне нерозуміння соціально-історичної природи, природи горя і каліцтв дійсності: вони викривали суворо й непримиренно, але без якої б те не було надії на можливість кращого, у тоні гіркого, безвідрадного песимізму.

Однак розходження ідейного й творчого розвитку цих літературних “ровесників” були досить вагомі. Вони позначилися в наступних долях письменників “втраченого покоління”. Хемінгуей вирвався за межі трагічно кола його проблем завдяки участі в героїчній битві іспанського народу проти фашизму. Незважаючи на всі коливання й сумніви письменника, живий, гарячий подих боротьби за волю додало нові сили, новий розмах його творчості, вивело його за межі одного покоління.

Ремарк довше за інших намагався триматися в руслі, наміченому на самому початку його творчого життя, і зберегти в роки нових великих потрясінь хитку рівновагу трагічного світовідчування своєї молодості.

Інтерпретація  романів  «втраченого покоління»  Е. М. Ремарка «На Західному фронті без змін», «Повернення», «Три товариші»

Лише в лазареті бачиш на власні очі, що таке війна.
Еріх Марія Ремарк

20-ті роки стали для Ремарка переломними. Він заробляв собі на життя журналістикою і літературними працями. Усе це було лиш етапом для переходу до справжньої прози. Переломним моментом став вихід роману "На Західному фронті без змін" - життєвий біль автора.

Видавництво Фішера відмовилося ще раз нагадати читачам про Першу світову війну. Минуло три місяці, і роман "На Західному фронті без змін" було прийнято до другу. Твір вийшов у газетній версії, а через два місяці побачила світ і книга. Через одинадцять місяців потрібен був додатковий тираж - щодня продавали по 20 тисяч примірників. Через два роки права екранізації придбав Голівуд, а Ремарк став найбільш популярним письменником у світі.

На перших сторінках роману подано опис буднів Першої світової війни очима рядового солдата Пауля Боймера. Пауль пішов на війну добровольцем, захищати німецьку культуру. Герой згадував, що до війни писав поезії та розпочав драму "Саул". Він переконаний, що старше покоління міцніше зв'язане з минулим, у них був ґрунт під ногами: дружини, діти, фах та інтереси, і війна не змогла їх розірвати.

А у таких як він - 20-річних - були лише батьки, та у деяких - дівчина. Це не так вже й багато.  Юнаки стали незалежними від батьків, а дівчина ще не займала головного місця у житті: "Окрім того, ми майже нічого не знали: у нас були свої мрії, захоплення і школа, більше ще нічого не встигли пережити. І від цього нічого не залишилося. Ми ще не встигли пустити коріння - війна нас знищила".

У романі наявні автобіографічні моменти. Письменник показав переживання героя через смерть своїх товаришів Кеммеріха, Вольфа. Пауль пригадав фронт, який порівняв із  злим водоворотом: "Ще далеко від його центру, у спокійних водах вже починаєш відчувати ту силу, з якою він вбирає в себе, повільно, майже повністю паралізуючи будь-який тиск.

Оповідь у романі велась від імені Ернста Біркхольца, в якому продовжував жити Пауль Боймер. Саме з його вуст ми дізнались історію розпаду фронтового товариства. Один за одним залишили життя герої Ремарка: учорашній бойовий командир стріляв у свого солдата, який опинився на іншому боці барикади. Дехто наклав на себе руки, збожеволів, інших кидали за ґрати, а дехто вибився в інфляційні мільйонери. Повернення до миру і щастя не відбулося. Гроші та майнова нерівність розклали фронтову дружбу. Тепер кожний з них сам по собі. У глибині душі хлопці сподівались, що їхні страждання не безплідні. А виявилося, що їх зраджено.

Життя видавалось сумнівним і знеціненим. Так чи варто від нього чогось чекати? Це питання і вирішували герої роману, які, залишившись в живих, не знайшли свого місця у мирний час, тому що бачили тільки "фальш, пихату нікчемність і безпомічне самовдоволення". Через увесь твір Е. М. Ремарк провів невидиму лінію, яка відмежувала "наших" від "не наших", фронтовиків від тих, хто не був на полі бою. Такий розподіл аж ніяк не означав неприязні прозаїка чи його героїв до тих, хто "не нюхав пороху", він означав лише відстань, глобальну різницю у досвіді одних і других.

Ернст Біркхольц, здавалося би, знайшов сенс існування. Він, повторюючи справжній життєвий шлях Ремарка, став вчителем у маленькому селі, сподіваючись навчати дітей нового, істинного поняття "батьківщина", любити природу, землю. Але й учитель з нього не вийшов: "Чого я можу навчити вас? Показати вам, як зривають кільце з ручної гранати й кидають її у людину? - думає він. - Крім цього я нічого не навчився!".

Біркхольц бачив, що молодь як і раніше виховувалась у мілітаристському дусі. Після довгих поневірянь і злигоднів Ернст здобув спокій у радощах самого буття: "Може я ніколи не буду щасливий, може, війна цю можливість розбила, - міркував Біркхольц, - Але, гадаю, ніколи я не відчую себе безнадійно нещасливим, бо завжди буде щось таке, що підтримає мене, - хоч би й мої власні руки, або зелене дерево, або подих землі". Гору взяв оптимізм людини, слабенький і сором'язливий, що пізнала гіркоту життя і жах війни і не втратила віри у свої сили, зберегла міцність духу і твердість волі.

Звичайно, переконання письменника не могли не позначитися і на його творчості. Митець звинуватив війну не тільки у фізичному знищенні людини, а й у тому, що чоловіки, які уціліли, мусили пройти нелегкий шлях повернення до мирного життя, бо вони "втрачене покоління".

У романі "Повернення" (1931) автор показав солдатів, яких повернула батьківщині війна живими. Тема роману "втрачена генерація". Ремарк показав, як юнаки з вогненного пекла війни опинилися у пеклі буржуазної дійсності. Гроші та майнова нерівність сприяли розпаду і фронтової дружби. У глибині душі хлопці сподівалися, що їхні страждання не безплідні. А виявилося, що їх зраджено. Це твердження висловив один із героїв - Брайєр: "Батьківщина - загарбницькі плани, честь - жадоба до влади, нація - сверблячка діяльності у генералів".

Роман "Три товариші" (1938) належав до тих творів, що вплинули на душу людини, її почуття. Герої цього антивоєнного твору - люди, морально скалічені війною, "втрачене покоління" для суспільства. "Три товариші" - останній із трьох романів про "втрачену генерацію" (перші два "На Західному фронті без змін", "Повернення"), написаних протягом одного десятиліття і об'єднаних ідейно і художньо.

Усі вони спрямовані проти війни, її антилюдської суті, та жахливих наслідків. Дія у романі відбувалася після Першої світової війни, у "час, який пройшов по людях, наче по рейках". У творі автор порушив ряд проблем: війни і миру, життя і смерті, дружби і кохання, боротьби з насильством і наслідками війни. Письменник виступив на захист людини-борця.

З головним героєм Робертом (Роббі) читач познайомився у день його 30-річчя. Це вік, коли чоловік уперше підвів підсумки прожитого. У героя, як і у його друзів Гофріда Ленца і Отто Кестера, не залишилося ніяких спогадів, окрім війни. Проте вони не втратили головного - людяності і дружби.

Товариші не байдужі до чужого горя, гуманно поводяться зі звичайними жінками, а якщо якість прояви жорстокості у них і траплялися, то це швидше маска, за якою чоловіки приховали свої зранені душі. Незважаючи на спільну воєнну долю герої Ремарка доволі різні. Веселий і відчайдушний, романтичний Ленц, багатослівний, стриманий і надійний Кестер. Про Роберта автор навмисне нічого не розповів. Герой став оповідачем, і про нього ми дізналися з його вчинків.

Порожнеча минулого життя, сповнена лише страшними спогадами і безнадією прийдешнього, змінилася розумінням необхідності жити для іншої людини. В образі Роберта ми побачили, як можна віддано і щиро кохати. Коли чоловік знайомився з Пат, то переживав свою "невідповідність" їй, нервувався, коли чекав дівчину у власній вбогій кімнаті, позичаючи крісло і світильник у сусідів.

Стосунки Роберта і Патриції - це справжній прояв високих почуттів, а кохання здатне подолати все. Їхнє кохання пройшло через жорстокі випробування і витримало їх. Роберт самовіддано намагався врятувати кохану і зробив усе можливе, щоб полегшити її останні дні. Тоді ж на допомогу прийшли друзі: "Я вже був не один. За туманом блідо-сірою дорогою мчала допомога, фари розбризкували яскраве світло... і дві руки стискували кермо, два ока холодним впевненим поглядом свердлили пітьму: очі мого друга".

У своїй дружбі герої Ремарка вірні до кінця. Читача змушують задуматися слова Ремарка: "Чоловік не може жити лише задля кохання. Але жити задля іншої людини може".

Висновки

Культура в першій половині ХХ століття зазнала, мабуть, найбільшої поразки, тому й не дивно, що дослідники вважаю цей період – одним із найбільш драматичніших не тільки історичного, духовного й культурного розвитку Німеччини, але й багатовікової історії німецької літератури [20, 58].

Економіко-політичні причини, а також зруйнування духовного світу внаслідок першої світової війни спричинили до появи категорії „втрачене покоління”.

Самобутній митець Е.М.Ремарк у своїй творчості зумів гостро акцентувати на епосі і створити не лише один образ повоєнного солдата, а цілого покоління, яке так і змогло віднайти себе. В перших романах автор змальовує персонаж простого солдата, який тільки закінчив школу, а вже змушений вчитися життя, розуміти його в окопах, під пострілами.

Вони постаріли, не знаючи юності, їм дуже важко жилося й пізніше: у роки інфляції, “стабілізації” і нової економічної кризи з його масовим безробіттям і масовою вбогістю. Їм важко було скрізь – і в Європі й в Америці, у більших містах шумних, строкатих, метушливих, гарячково діяльних і байдужих до страждань мільйонів маленьких людей, що кишіли в цих залізобетонних, цегельних і асфальтових лабіринтах. Не легше було й у селах або на фермах, де життя було більше повільної, монотонної, примітивної, але такий же байдужої до лих і страждань людини.

І багато хто із цих мислячих і чесних колишніх солдатів із презирством недовірою відверталися від всіх більших і складних суспільних проблем сучасності, але вони не хотіли бути ні рабами, ні рабовласниками, ні мучениками, ні мучителями.

Вони йшли по життю душевно спустошені, але завзяті в дотриманні своїх простих, суворих принципів; цинічні, грубі, вони були віддані тим деяким істинам, до яких зберегли довіру: чоловічій дружбі, солдатському товариству, простої людяності.

Глумливо відстороняючи пафос відвернених загальних понять, вони визнавали й шанували тільки конкретне добро. Їм вселяли відразу пишномовні слова про нації, батьківщину, державу, і вони так і не доросли до поняття класу. Вони жадібно хапалися за будь-яку роботу й трудилися завзято й сумлінно, – війна й роки безробіття виховали в них надзвичайну жадібність до продуктивної праці. Вони були бездумними гульвісами, але вміли бути й сурово-ніжними чоловіками й батьками; могли скалічити випадкового супротивника в шинкарській бійці, але могли без зайвих слів ризикувати своїм життям, кров’ю, останнім майном заради товариша й просто заради людини, що пробудила миттєве почуття приязні або жалю.

“На західному фронті без змін”, “Повернення” і “Три товариші” – перші книги Ремарка – з’явилися своєрідним художніми документами епохи, поетичними літописами й маніфестами „втраченого покоління”. У них відбилося світовідчування письменника, стримано жагучого, соромливого й тому суворого у своїй ніжності, сумного у веселій насмішкуватості, цинічного в доброті. Найбільше він уникає красномовства, риторики, бридливого відстороняється від дзвінких патетичних слів. Його мовлення скупе, шорстке, але тепле, як солдатська шинель; уривчасте й грубувато-глузливе, але задушевне, ласкаве, як некваплива бесіда старих друзів-фронтовиків за пляшкою рому.

В наступних творах герой еволюціонує, у нього більше формується світогляд, інколи героєм навіть стає інтелігент-емігрант, однак почуття самотності в суспільстві невіддільне. Тому й можемо стверджувати, що тема „втраченого покоління” лейтмотивом проходить не лише крізь так звану трилогію („На Західному фронті без змін”, „Повернення”, „Три товариші”), а пізніші всі творі. Війна немилосердно наклала свій відбиток на духовній світ героїв і не важливо, чи це перша, чи друга світові війни.

Список використаних джерел

  1. Бергельсон Г. Бернгард Келлерман. – М.-Л.,1965.
  2. Великі письменники XX століття. Склад, загальна редакція, пролог, післямова П.В. Васюченко. – М., 2002. – 463 с.
  3. Венгеров Л. Зарубіжна література 1871–1973. Огляди і портрети. – К., 1974. – С. 138 – 142.
  4. Вільгельм фон Штернбург. Начебто в останній раз. // Іноземна література. 2000. – № 10.
  5. Віппер Б.Р. Кризис мистецтва і культура наших днів // Питання методології. 1991. – №2.
  6. Всесвітня література. Ч. 2. XIX і XX століття / Головна. ред. В. Володін. – М., Аванта, 2002. – 656 с.
  7. Георгієва Т.С. Історія  німецької літератури. XX століття. М.: Юніта, 2002. – 562 с.
  8. Денисова Т. Літературний процес ХХ сторіччя // Вікно в світ. – 1999.– № 4 (8). – С. 5-74.
  9. Життя і творчість Е. Ремарка. // Електронний сайт „Ремарк”. Internet. Звєрєв А. // Лєхаім. – 2002. – №6.
  10. Журавська І. Зарубіжний антифашистський роман. – Київ, – 338с.
  11. Коріненко П.С. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945). – Тернопіль, 2002. – 295 с.

Додаток

Е. М. Ремарк

ремарк 1

Ютта Замбона. Перша дружина Ремарка

ремарк 2

Марлен Дітріх

ремарк 3

Полетт Годдар – Ремарк. Друга і остання дружина Ремарка

<ремарк 4

Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться у соціальних меражах:

Банер сайту

Сайт Обучонок містить дослідницькі роботи і творчі проєкти учнів шкіл України, теми дослідницьких робіт, проєктів і міні-проєктів з різних предметів, правила і вимоги оформлення.
Будемо вдячні, якщо встановите на своєму сайті наш банер!

Банер нашого сайту
Код банера:

<a href="https://obuchonok.com.ua" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/obuchua.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і проєкти учнів України"></a>

Інші банери...

Статистика