Проєкт "Пейзаж у творчості українських письменників"

Автор індивідуального дослідницького проєкту з української літератури на тему "Пейзаж у творчості українських письменників" вивчає творчість українських письменників, які відображали в своїх творах культуру та природні багатства нашої рідної країни.

Докладніше про проєкт:

У процесі роботи над дослідницьким проєктом з української літератури про опис пейзажів у творчості українських письменників учениця 9 класу розглядає твори таких авторів, як Тарас Шевченко, Іван Котляревський і Олена Пчілка, Панас Мирний і Микола Гоголь, Леся Українка, Іван Франко та інші.

У ході дослідницької роботи з української літератури на тему "Пейзаж у творчості українських письменників" було продемонстровано в рамках проєкту, що пейзаж це важливий компонент національної культури у творчості українських письменників. В роботі розглядаються образи і описи природи видатними українськими поетами і письменниками.

Зміст

Вступ

1. Пейзаж у творчості Т. Шевченка
2. Зображення природи у творах І. Котляревського
3. Образи природи, створені М. Гоголем
4. Відтворення природи у творчості Олени Пчілки
5. Опис природи, як елемент передачі емоцій у творах Панаса Мирного
6. Інтерес до природи у творчості І. Франка
7. Природні пейзажі у творах Лесі Українки

Висновок

Україна славиться неперевершеною красою своєї природи: високогірними Карпатами, безмежними полями на Поліссі та чарівними річками, які розпливаються на наших просторах. Пейзаж, як частина природи, завжди був важливим компонентом творчості українських письменників. Цей елемент літератури стає відображенням національної ідентичності, культурних особливостей та сприйняття світу.

Українська література, збагачена неповторною красою рідного краю, віддзеркалює глибоке зв'язок письменників із природою. Українські письменники завжди були зорієнтовані на власну культуру та природні багатства, і це відображається в їх творчості.

Пейзаж у літературі стає не лише мальовничим фоном для розвитку подій, але й глибоким символом. Одним із найвизначніших аспектів використання пейзажу у творчості українських письменників є його роль у формуванні національної ідентичності та культурної спадщини.

Одним із визначних представників української літератури є Тарас Григорович Шевченко, чиї твори неодмінно пронизані любов'ю до природи. Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії, наповнені описами широких просторів, стають відображенням величі та безмежності української землі. У поезії «Сон» він оспівує «широкий шлях Дніпрові» та «зелений хребет Уралу», намагаючись вловити велич та неповторність українських степів.

Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!

Вірш «Садок вишневий коло хати» витончено передає красу природи, викликає відчуття спокою та гармонії, а також вносить мотиви українського національного кольору через згадки про вишні, журавлі, та інші елементи. «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть» (Т.Г.Шевченко). У цих рядках Шевченко створює образ природного оточення, зазначаючи сад з вишнями, а хрущі, які гудуть, можуть бути сприйняті як символ гармонії і природного порядку.

У «Катерині» автор підносить красу українського пейзажу як втілення волі та віри у майбутнє. Для Шевченка природа – це не лише краса, але й символ великої історії та духовності народу.

Піде за водою,
Щоб вороги не бачили;
Прийде до криниці,
Стане під калину,
Заспіває Гриця.
Виспівує, вимовляє,
Аж калина плаче

Тарас Шевченко є не тільки видатним українським поетом та письменником, але він є ще й видатним художником XIX століття. В своїх картинках він майстерно передавав українську природу. На його полотнах можна знайти широкі степи, золотаві поля та зелені ліси, що відзеркалюють багатство і різноманіття українського ландшафту.

Його картини розкривають не лише зовнішню красу природи, але й вражають глибоким емоційним звучанням, вказівниками на духовність та зв'язок людини з природою.

Таким чином, Тарас Шевченко залишає невід'ємний слід в історії української літератури та мистецтва як митець, який вміло відтворював красу та глибину природи, роблячи її частиною свого виразного та багатогранного світу поезії. 

Іван Петрович Котляревський, видатний український письменник першої половини XIX століття, вважається засновником нової української літературної мови. Його твори часто відзначаються яскравим зображенням природи, а сам письменник майстерно використовує фольклорні елементи та народну мову.

В епічній поемі «Енеїда», яка є пародією на класичну римську «Енеїду» Віргілія, Котляревський створює живописні описи пейзажу. У оповіданні «Москаль-чарівник» Котляревський описує природу Карпат. Пейзажі гір та лісів вживаються для створення таємничого та фантастичного фону подій. У своїй знаменитій комедії "Наталка

Полтавка" Котляревський докладно зображує сільські пейзажі, що відзначаються весняною красою та свіжістю. Письменник використовує образи природи для створення атмосфери і враження про чистоту та простоту сільського життя.

Котляревський у своїх творах намагався відтворити дух та красу українського життя через яскраве зображення природи та використання народної мови. Він вдало поєднав фольклор і реалізм у своїх описах, що робить його твори важливими для української літератури.
 

Микола Гоголь, видатний український письменник XIX століття, у своїх творах вміло використовує образи природи для створення атмосфери, вираження настрою та відтворення емоцій.

В оповіданні «Тарас Бульба» велику роль відіграє природа, яка стає не лише тлом для дій персонажів, але й важливим фактором визначення їхнього характеру. Описи степового ландшафту, різних пір року та природних явищ допомагають створити героїчну та емоційно насичену атмосферу. М. Гоголь каже: «Степ що далі, то все прекрасніше… Нічого в природі не могло бути краще.

Вся поверхня землі представлялася зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави проглядали голубі, сині й лілові волошки; біла кашка своїми шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці наливався в гущавині… Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!…».

В таких творах Гоголя, як «Ніч перед Різдвом» та «Вечір на Івана Купала», природа використовується для створення фантастичних образів та чарівних сцен. Веселе, але водночас містичне зображення природи створює атмосферу казки та надзвичайності.

Гоголь майстерно описує природу: «Вгорі, тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепела пролунає в степу»; «Ліниво й бездумно, ніби гуляючи без мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі удари сонячного проміння запалюють цілі мальовничі маси листя, кидаючи на інші темну, як ніч, тінь, на яку тільки при великому вітрі бризкає золото.»; «Смарагди, топази, яхонти ефірних комах сиплються над барвистими городами, обрамованими стрункими соняшниками.»; «Сірі скирти сіна й золоті снопи хліба табором розташовуються в полі й кочують по його безкрайності».

У комедії "Вій" Гоголь створює яскравий образ Києва, використовуючи описи природи міста та його мешканців. Це дозволяє авторові створити атмосферу гумору та підкреслити особливості героїв.

Загалом, у творах Гоголя опис природи виконує різноманітні функції: відображає емоційний стан персонажів, створює атмосферу реалістичності або фантазії та допомагає передати особливості культурного та історичного контексту. 

Олена Пчілка, відома українська письменниця, поетеса та громадська діячка, в своїх творах теж часто зверталася до зображення природи. Її творчість пов'язана з різноманітними аспектами українського життя, включаючи природу, яку вона відтворює з великим відчуттям ніжності та любові.

Вірш «Як швидко літо проминуло!» Олени Пчілки передає перехідність природи, відзначає осінь як пору змін, сповнену спокоєм та ностальгією. Поетеса вдало використовує образи природи, щоб виразити свої власні відчуття та викликати в читача емоційні реакції. Вона говорить: «Садок марніє потихеньку, пожовклі падають листки, вітрець не віє вже тепленько, жене понурії хмарки».

У вірші «Гай-гай, мій гаю красний!» Олена Пчілка використовує природні образи для того, щоб символізувати власні емоції, переживання та відношення до часу та змін. «Замість краси — повитий ти журбою! Вже навіть сльози-листоньки не рониш, журбу свою вже нишком ти хорониш, - безлистий, порожній, млистий…” (О. Пчілка)

Природа у творах Олени Пчілки стає живим образом, який не лише служить декором для подій, але також виконує символічну функцію, виражаючи різні аспекти життя та відносин між людьми та природою. 

Панас Мирний - це український письменник XIX століття. У його творах відчуття природи є не тільки фоном, але й важливим елементом створення атмосфери та передачі емоцій. У творах класика наявні всі пори року і доби, майже всі погодні явища: сніги, дощі, грози, метелиці, ясна й хмарна днина, подощова година, передгроззя, морози, хуги, заморозки.

Ось декілька прикладів описів природи у творах Панаса Мирного: «Скрізь розвернулося. Розпустилося, зацвіло пишним цвітом;скільки зглянеш — розіслало зелений килим; з неба ллється на землю блискучий світ сонця; легенький вітерець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку»; «Бачить вона гору високу, покриту рідким лісом, заслану, наче зеленим килимом, густою травою; під горою синіє річка, мов хто блакитною стежечкою оповив гору. Ген за річкою розіслалася долина, рівна та довга, очима не схопиш того зеленого простору, далеким краєм тоне вона у синій блакиті неба».

Пейзажи у Мирного допомагають глибше розуміти думки й почуття героїв твору, допомагають у розкритті ідейного спрямування всього твору. Панас Мирний зумів майстерно вплітати описи природи в свої твори, роблячи їх не лише частиною зовнішнього світу персонажів, але й важливим елементом їх внутрішнього життя та емоційного стану. 

Іван Франко, видатний український письменник, поет, громадський діяч і філософ, проявляв глибокий інтерес до природи в своїй творчості. Природа в його творах часто не просто виступає як тло чи декорація, а має важливий символічний та філософський зміст.

Іван Франко велику увагу приділяв опису природи у своїх творах, особливо в поезії. Він вміло використовував природні образи та живопис для того, щоб виразити свої емоції, думки та почуття. Природа для Франка була не лише фоном для подій, але й важливим елементом, який взаємодіяв з почуттями героїв та відображав їхні внутрішні стани.

У поезії Франка часто зустрічаються описи природи, що виражені яскравими образами та метафорами. Він звертав увагу на красу рідної землі, підкреслюючи її велич та неповторність. У своїх творах Франко зображував гірські пейзажі, ліси, річки та інші природні об'єкти. У «Веснянки» Франко описує розцвіт природи під впливом весняного тепла і розтанення снігів. «Зелена дiброво! Оживає помертвiла. Природа наново. Оживає, розриває, пута зимовiї, обновляєсь в свiжi силий свiжiї надiї. Зеленiйся, рiдне поле» (І. Франко). У творі “Захар Беркут” Автор детально описує красу та велич Карпатських гір, різноманіття лісів та долин.

Природа в творі стає своєрідним символом сили та вічності, а також віддзеркалює дух національної ідентичності. Описи гір, лісів і різних природних явищ створюють враження, що природа сама є живою та могутньою силою, яка впливає на життя героїв. «Опір однаково миють її рінисті, зелені узберіжжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел-беркут, як і перед давніми віками.» (І. Франко).

«Що давно ліси густі, непрохідні закривали майже весь її простір, окрім високих полонин, сходили вдолину аж над самі ріки,— тепер вони, мов сніг на сонці, стопилися, зрідли, змаліли, декуди пощезали, лишаючи по собі лисі облази; інде знов із них остоялися лише пообсмалювані пеньки, а з-між них де-де несміло виростає нужденна смеречина або ще нужденніший яловець»; «…на полонині гейкають воларі, а в ярах і дебрях галюкають рубачі, трачі й гонтарі, ненастанно, мов невмирущий черв» (І. Франко).

Описи природи в творах Івана Франка сприяють не лише відтворенню живописних картин, а й збагачують та поглиблюють смисловий зміст оповідань, роблячи природу неодмінною складовою національного культурного досвіду. 

Леся Українка, видатна українська поетеса і драматургиня, у своїх творах часто вміло описувала природні пейзажі, використовуючи багатий мовний апарат та символіку. Її описи пейзажів мають глибокий філософський підтекст та співвідносяться з героїко-патріотичними темами її творів.

Описи природи у творах Лесі Українки не лише розкривають її талант як поетеси, а й виконують важливу роль у розкритті тем національної самосвідомості та патріотизму. У вірші «Красо України, Подолля» Леся Українка настільки гарно описує навколишню середу, що читачу здається ніби він сам бачить ті картини своїми очима.

Поетеса пише: «хати, садками вкриті, срібним маревом повиті», «бори величаві, густії провадять таємну розмову», «хвилюються лани золотії». У творі «Лісова пісня» Леся Українка створює образ природи, який наповнений красою, життям та різноманіттям:

«Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим престарим дубом. Галява скраю переходить в куп' ята очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка», «Узлісся наче повите ніжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою.», «Озеро стоїть повноводе, в зелених берегах,— як у рутвянім вінку».

Ці маленькі приклади з твору “Лісова пісня” показують наскільки Леся могла дивовижно описати прості луги, озера,галявини, узлісся. В уривку «В небі місяць зіходить смутний, поміж хмарами вид свій ховає, його промінь червоний, сумний, поза хмарами світить-палає» з вірша «В небі місяць зіходить смутний» Леся Українка описує місяць і його світіння в небі, використовуючи образи смутку та таємничості.

У творі «Заспів» письменниця каже:
Південний краю! Як тепер далеко
Лежиш від мене ти! За горами крутими,
За долами розлогими, за морем,
Що вже тепер туманами густими
Укрилося, бурливе. Та не страшно
Моїм думкам осінньої негоди
На Чорнім морі. Швидше тої чайки
Вони перелетять за темні води.
Вони перелетять у ту країну,
Де небо ще синіє, як весняне,
Де виноград в долині зеленіє,
Де грає сонця проміння кохане.

У цьому творі Леся Українка зображує красу та різноманіття української природи, вражаючи багатством мови та глибиною відчуттів. 

У висновку роботи над дослідницьким проєктом з української літератури "Пейзаж у творчості українських письменників" можна сказати, що пейзаж в українській літературі часто виступає як віддзеркалення соціокультурного контексту. Історичний пейзаж стає важливим елементом в засвоєнні національної пам'яті через слово письменників.

Письменницький погляд на природу дозволяє читачеві відчути різні сторони рідного краю. Від описів українських степів та гір до життя у селі чи в місті – кожен письменник створює власний світ, в якому природа стає не тільки тлом, але й активним учасником подій.

Необхідно також враховувати, що українська література не обмежується лише описами краси природи. Письменницьке слово активно взаємодіє із соціальними проблемами та політичним контекстом. Пейзаж стає своєрідним кодом, який розкриває не лише зовнішню красу, але й внутрішній світ героїв, їхні думки та почуття.

Зрештою, пейзаж у творчості українських письменників є не лише засобом створення образів, але й важливим компонентом національної культури. Від Шевченка до сучасних авторів, природа в їхніх творах стає частиною колективної пам'яті, що допомагає розуміти та цінувати багатства українського краю. Це поєднання любові до природи, глибокого розуміння історії та власного місця в світі робить український пейзаж унікальним і невід'ємним елементом літературної традиції.