Концепт "Душа української нації" в казках Сашка Лірника

У науково-дослідницькій роботі з української мови та літератури на тему "Концепт "Душа української нації" в казках Сашка Лірника" учениця 9 класу виявила й проаналізувала такі складові концепту «душа української нації» у казках Сашка Лірника, як безмежна відданість українського народу рідній Вітчизні; мужність, героїчна звитяга українців; особливе ставлення до праці; звичаї, реалії побуту; гострий розум та дотепний гумор як провідні риси вдачі української нації.

Докладніше про роботу:

Авторка дослідницького творчого проєкту на тему "Концепт "Душа української нації" в казках Сашка Лірника" вивчає в 9 класі українську мову та літературу за темою, завдяки чому встановлює роль концепту «душа української нації» як одного з найвизначніших виразників української ментальності в аналізованих казках.

У межах дослідницької роботи з українскої літератури ученицею 9 класу зроблено висновки, що концепт «душа української нації» в казках Сашка Лірника розкриває духовні ідеали української народу: добро і честь, безмежну любов до рідної Вітчизни, мужність у боротьбі за волю, самовіддану працю і є одним з найвиразніших ментально-специфічних утворень, що естетично наснажує художній текст, виокремлює майстерність, специфіку стилю Сашка Лірника.

Зміст

Вступ
РОЗДІЛ І Поняття концепт у сучасному літературознавстві
РОЗДІЛ II Концепт «душа української нації» та специфіка його розкриття в казках Сашка Лірника
2.1. Складові концепту «душа української нації»
2.2. Жанр казки у творчості Сашка Лірника
2.3. Безмежна відданість українського народу рідній Вітчизні
2.4. Мужність, героїчна звитяга українців
2.5. Особливе ставлення до праці
2.6. Звичаї, реалії побуту
2.7. Гострий розум та дотепний гумор як провідні риси вдачі української нації
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

У процесі репрезентації традиційної ролі пам’яті особливе значення відіграє художня національна література, здатна трактувати прочитання минулого, орієнтованого і на історичну науку, і на зв’язок з минулим. Нація найяскравіше виявляє себе, засвідчує розквіт через самобутню національну культуру, передовсім літературу. Серед визначальних прикмет української літератури – посилена увага до національної проблематики, боротьба за збереження й утвердження нації, державності. Сьогодні як ніколи є важливим вивчення й усвідомлення культури, історії нашої Вітчизни з метою відродження і становлення світоглядних принципів українського народу, його національної гідності й самодостатності. «Бо саме український народ, – на думку І. Квасниці, автора-упорядника книги «Традиції та звичаї українців», – являє собою духовну й матеріальну основу великої української нації. Ми є спадкоємцями великого культурного народу, продовжувачами його традицій та звичаїв. І щоб виконати своє призначення, повинні ґрунтовно вивчати основи культурної спадщини, передавати їх молоді і пам’ятати, якого роду-племені ми діти» [15, стор. 4].

Саме з цією метою об’єктом дослідження ми обрали казки патріота рідної землі, талановитого письменника – Олександра Івановича Власюка, за збіркою «Казки Лірника Сашка» [19]. Твори Сашка Лірника є скарбницею мудрості українського народу, його духовних надбань. «Ми – українці, – зазначає письменник. – І ми не гірші від сусідів. Ми – кращі. І земля наша найгарніша… Але головне – дітки наші найкращі у всьому світі. Тому і казок для них треба теж найкращих і найвеселіших… Слухайте, співайте з нами, радійте та мову вчіть (хто ще не вивчив), щоб дітки любили весь рід наш український, гордий, хоробрий і веселий!» [21]. «Ім’я Олександра Власюка, – зазначає А. Колодко, – можна поставити в один ряд з такими українськими митцями художньої літератури, як Всеволод Нестайко, Анатолій Костецький, Дзвенислава Матіяш, Леся Вороніна, Галина Кирпа та інші» [17, с. 98]. О. Власюк – казкар‐лірник, учасник київського гурту «Вій», фестивалів «Країна Мрій», «Шешори», у 2000 році дитячим журі його обрано «кращим дитячим письменником України» [5].

«У 2003 році диск «Казки Лірника Сашка для дорослих і дітей» визнаний кращим альбомом України (опитування журналу «Політика і культура»), а в 2009 році Указом Президента України Олександру Власюку було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культур України» [5]. У 2010 році митець отримав приз глядацьких симпатій і став лауреатом кінофестивалю «Відкрита Ніч» за найкращий сценарій (мультсеріал «Моя країна – Україна», який сам і озвучував). З 2010 року – автор і ведучий програми для дітей «Світанок» на каналі ICTV, Сашко Лірник брав участь у багатьох музичних фестивалях як казкар-лірник. У 2011 році рішенням дитячого читацького журі став першим лауреатом номінації «Золоте перо».

У 2014 року написав і поставив «Зірковий Новорічний Вертеп» на Майдані Незалежності в Києві, найкраще новорічне шоу в Україні 2014 року [6]. У 2014 році О. Власюка нагороджено відзнакою «200 років з Дня народження Т. Г. Шевченка» за внесок у розвиток української культури. Книга «Казки Лірника Сашка» (видавництво «Зелений Пес», 2014) стала лідером в рейтингу українських книжок. Сашко Лірник – постійний організатор, сценарист-постановник і учасник дитячих свят на Миколая в Києві, Відні, Варшаві, Празі. У 2015 році очолив рейтинг найпопулярніших блогерів України на SITE.UA [6].

Творчий доробок митця до цього часу залишається малодослідженою сторінкою в літературознавстві й потребує, на нашу думку, ретельного осмислення й неупередженого поцінування. Істотно, що для індивідуального мистецького почерку сучасного казкаря Сашка Лірника характерні закоріненість у національну свідомість, легендарні образи та їх народну мотивацію, велика шана до культури й традицій нашої Вітчизни, незламна віра в її силу й процвітання, що яскраво розкриваються засобами концепту.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що казки Сашка Лірника не були об’єктом глибокого й усебічного дослідження, а вони вчать любити свою Вітчизну, рідну Україну, бути справжнім її патріотом, примножувати силу й міць нашого народу.

Предметом дослідження ми обрали концепт, адже саме він естетично наснажує художній текст, виокремлює специфіку авторського стилю Сашка Лірника, є «найяскравішою одиницею ментальності, спрямованою на комплексне вивчення мови, свідомості, культури нації» [27, с. 85].

Мета роботи – з’ясувати особливості концепту «душа української нації» у казках Сашка Лірника та вияву специфіки його художнього мислення. Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

• визначити теоретичну базу дослідження (сутність поняття концепт, його структура та наявні класифікації);
• розглянути складові концепту «душа української нації» та специфіку їх осмислення у казках Сашка Лірника;
• з’ясувати роль концепту «душа української нації» як однієї з найвиразніших одиниць української ментальності.

Методи роботи: для досягнення поставленої мети й розв’язання конкретних завдань дослідження використано описово-аналітичний, метод добору й типізації матеріалу та цілісно-системний.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані на уроках української літератури при вивченні творчості вітчизняних письменників в 5-9 класах, зокрема художнього доробку Сашка Лірника, розширити поняття про українську народну та літературну казку, її виховне значення, поглиблюючи знання учнів з аналізу художнього тексту.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено дослідження національних особливостей концепту «душа української нації» в казках Сашка Лірника («Казки Лірника Сашка» [19], [20]), проаналізовано складові концепту як найвиразнішої риси ментальності української нації.

Література в усі часи залишається найважливішим засобом характеристики етносу. Ще Піфагор для виокремлення рис того чи іншого народу найголовнішу роль відводив вивченню його мови й літератури, яка тісно пов’язана з його культурою й традиціями. Поняття концепт, що є предметом нашого дослідження, важливе, на думку В. Сулими, при вивченні «взаємозв’язку літератури і культури, літератури й етносу, літератури і народного менталітету» [27, с.1]. У сучасному літературознавстві поняття концепт активно осмислюється провідними науковцями Л. Міллером, Ю. Степановим, В. Масловою, М. Піменовою та іншими. Це термін неоднозначний і складний.

«Великий тлумачний словник сучасної української мови» за редакцією В. Бу- села трактує його як «формулювання, загальне поняття, думка» [4, с. 452]. У науковий обіг цей термін запровадив російський філософ та літературознавець С. Аскольдов-Алексєєв (стаття «Концепт і слово», 1928 р.), зазначивши, що концепти разом з «психологічною складністю» характеризуються «художньою асоціативністю», містять «невизначеність можливостей», вони – образні, символічні, оскільки означають більше поданого в них змісту. За теорією вченого, концепт – це «мислене утворення, що заміщує в процесі думки невизначену кількість предметів одного й того ж типу» [1, с. 45].

Використовуючи міркування свого попередника, Д. Лихачов у статті «Концептосфера російської мови» уточнював, що концепт постає як «наслідок зіткнення значення слова з особистим та народним досвідом людини», а не утворений із безпосереднього лексичного значення й залишає можливості для домислювання [1, с. 45]. Вживання концепту залежить від сьогочасного контексту та конкретного концептоносія.

Концепт, за І. Голубовською, – це комплекс культурно детермінованих уявлень про предмет, певне культурно зумовлене ментальне утворення [7, с. 108 – 110]. В. Жайворонок прив’язує концепт до мовної проекції: «мовна одиниця функціонує часто не просто як слово-номінація з одним чи кількома лінгвістичними значеннями, а як слово-концепт – вмістилище узагальненого культурного смислу (сенсу), що дає підстави вважати мовну одиницю культурним концептом» [12, с. 10]. В інтерпретації О. Кубрякової, концепт – це «термін, що слугує для пояснення одиниць ментальних та психічних ресурсів нашої свідомості і тієї інформаційної структури, що виражає знання і досвід людини; оперативна змістова одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку, всієї картини світу, відображеної у людській психіці» [18, с. 90]. О. Селіванова трактує концепт як «інформаційну когнітивну структуру свідомості, певним чином організовану та вбудовану до колективної чи індивідуальної концептосистеми» [37, с. 318].

Л. Міллер розглядає концепт як універсальний художній досвід, зафіксований у культурній пам’яті і здатний бути будівельним матеріалом під час формування нових художніх смислів [31, с. 39-45]. На переконання Ю. Степанова, концепт – це згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого вона входить у ментальний світ, за допомогою чого пересічна людина, не творець культурних цінностей, сама входить у культуру, і впливає на неї [38, с. 560]. Схожу думку висловлює мовознавець С. Лобода: «Концепт пов’язаний з національною ментальністю, є комплексом культурно детермінованих уявлень про предмет, має відбиток тієї культурної системи, у межах якої сформувався» [25, с. 15].

Літературознавець Н. Єсипенко розглядає структуру концепту як сукупність узагальнених ознак, необхідних для ідентифікації предмета чи явища як фрагмента картини світу, зазначаючи, що «художній концепт виступає як складне ментальне утворення, як універсальний художній досвід, зафіксований у культурній пам’яті і здатний виступати в якості ферменту і будівельного матеріалу при формуванні нових художніх смислів» [11, с. 85]. Професор В. Вандишев у праці «Методологічні аспекти концептології» проаналізував особливості теоретико-методологічного підходу до визначення феномену концепту, як однієї з форм відображення загального в літературно-художньому процесі [3, с. 12-15]. Науковець М. Марусяк з’ясувала смисловий потенціал концептів “любов”, “біль” в епістолярних текстах В. Стефаника і визначила їхнє місце в мовній картині світу письменника [26, с. 238-244].

Серед досліджень, присвячених концепту, необхідно також згадати праці мовознавця М. Піменової, яка під концептом розуміє сукупність ознак, що представляють у мовних знаках фрагмент світу або частину такого фрагменту [34, с. 161]. За її висновками, кожному концепту притаманний власний набір ознак, тому описати концепт можливо, виокремивши ознаки, що формують його структуру (під структурою концепту розуміється «…сукупність узагальнених ознак, що необхідні і достатні для ідентифікації предмета або явища як фрагмента картини») [34, с. 17]. Це положення є важливим у нашому дослідженні.

У роботі «Міфологічний концепт лірики М. Вінграновського» Л. Фоміна розкривала особливу роль образу степу і зорі як індивідуального стильового маркера міфологічної парадигми М. Вінграновського й проаналізувала різноплановий асоціативний ряд концепту [39, с. 1-7]. В. Колєсов приділяє увагу концептуму (або концепту), що на певних засадах протиставляється концептусу (або поняттю) [16].

Найбільш глибоким і цікавим є осмислення поняття «концепт» білоруською дослідницею В. Масловою, яка на основі аналізу різних визначень концепту виокремила його такі інваріантні ознаки концепту: 1) це мінімальна одиниця людського досвіду в його ідеальному уявленні, що вербалізується за допомогою слова; 2) основні одиниці обробки, зберігання та передачі знань; 3) концепт має рухомі межі й певні функції; 4) концепт за своєю природою є соціальним [27]. В. Маслова трактує концепт як «семантичне утворення, позначене лінгвокультурною специфікою, таке, що характеризує носіїв певної етнокультури.

Концепт, відображаючи етнічне світобачення, маркує етнічну мовну картину світу і є цеглинкою для побудови «оселі буття» (за М. Хайдеггером). Водночас, – зазначає далі В. Маслова, – це певний квант знання, що відображає зміст усієї людської діяльності. Концепт не безпосередньо виникає із значення слова, а є наслідком зіткнення словникового значення слова з особистим і народним досвідом людини (за Д.С. Лихачовим). Він оточений емоційним, експресивним, оцінним ореолом» [27, с. 36].

За твердженням науковця Т. Монахової, «термін концепт вживається при творенні художнього твору і стає інтелектуальним стрижнем, що з’єднує твір у формі образних знаків, а водночас є побудником творення символів, метафор, поєднуючи невідповідні поняття в несподіваному ракурсі і тим наповнюючи твір поглибленим змістом; це свідоме оперування культурним спадком попередніх епох через використання загальноприйнятих, загальнолюдських і національних смислів» [30, с. 91].

У «Літературознавчому словнику-довіднику» за ред. Р. Гром’яка, дефініція концепт трактується як «смисловий знак, тобто концепт (лат. соnceptus – думка, поняття)», термін вживається і «для позначення головного задуму, провідної ідеї наукової праці, художнього твору» [23, c. 383−384]. За визначенням «Літературознавчої енциклопедії» (авт.-укл. Ю. Ковалів), це «формулювання, розумовий образ, загальна думка, поняття, що домінують у художньому творі чи літературознавчій статті» [24, c. 521]. Отже, проблема функціонування та існування концепту в літературознавчій науці є надзвичайно актуальною.

Структуру, види концептів вивчало багато науковців. Розглянемо деякі класифікації. Так, П. Мацьків пропонує розрізняти предметні (вербалізовані словами з конкретним значенням), концепти-ґештальти (об’єктивовані абстрактною лексикою), типологічні (репрезентовані лексикою з просторовим значенням), емоційні концепти (їх презентують назви почуттів та емоцій) [29, с. 17]. За ознакою актуальності концепти бувають провідні / ключові (широко представлені у пареміологічному фонді, фольклорі, художній літературі) і другорядні (менш актуальні, їхні репрезентанти менш частотні) [36, с. 82 – 84]. А. Мороз зазначає, що «за типами концепти поділяють на уявлення; схему; поняття; фрейм; сценарій (скрипт); гештальт» [32, с. 20]. А. Загнітко у праці «Класифікаційні типології концептів» розмежував предметні, ознакові, подійні концепти, розглянув особливості сучасного тлумачення поняття концепт, з’ясував закономірності класифікаційних підходів, напрями співвідношення / неспіввідношення концепту й поняття, концепту і значення, запропонував їх класифікацію з урахуванням низки ознак й встановленням типології концептів з виявом їхнього співвідношення з відповідними рівнями концептів [13, с. 13].

У студії В. Карасика «Языковой круг: личность, концепты, дискурс» (2004 р.) подана цікава спроба класифікувати концепти в змістовому плані на такі типи: ментальнооцінні вияви предметів, дій, подій і якостей [14, с. 390]. Значну популярність здобула класифікація лінгвокультурних концептів А. Бабушкіна, що базується на семантико-структурному принципі й поділяються на лексичні та фразеологічні [2, с. 75].

За теоретичну основу своєї роботи ми обрали класифікацію концептів, запропоновану науковцем В. Масловою, яка виділяє три його складових: 1) понятійну, що відображає його ознаки й структуру; 2) образну; та 3) значеннєву, що пояснюється місцем, яке займає ім’я концепту в лексико-граматичній системі мови, куди входять також етимологічні й асоціативні характеристики цього імені [27].

Дослідниця розглядає кожну із складових окремо.

1. Концепт-поняття. Характерною ознакою, на думку В. Маслової, є принципова безобразність, «чиста раціональність» цього типу концепту: його не можна сприймати органами чуття – побачити, торкнутися, почути і т. д. Із ряду понять виключаються так звані «загальні поняття», тобто абстракції середнього рівня (людина, дерево, птах та ін.) [27]. Ключовим, на думку В. Маслової, у сучасному культурологічному й лінгвокультурологічному підході до розуміння концепту є, перш за все, поняття духовних цінностей: справедливості, історії і ролі в ній людини, співчуття. Вони не тільки осмислюються, але й емоційно переживаються суб'єктом, будучи предметом його симпатій і антипатій. Іншим різновидом концептів є мовні синоніми, тематичні ряди й поля, приказки й прислів’я, фольклорні й літературні сюжети, ритуали, що пояснюється їх важливою роллю в житті людини [27].
2. Концепт-уявлення. Відрізняється від концепту-поняття передусім суб’єктивністю й образністю. Уявлення в класичній психології – це образи предметів, сцен, подій, що виникають на основі їх пригадування або ж фантазування, (ті, що можна побачити, почути, відчути тощо). «Поняття в першу чергу відрізняється від уявлення тим, що його зміст не можна безпосередньо відчути й уявити: людина не може думками «намалювати» тисячокутник, швидкість світла, але вона здатна все це зрозуміти» [27], − так пояснює цей тип дослідниця. За В. Масловою, концепт визначається як основна одиниця національного менталітету як специфічного індивідуального й групового способу світосприйняття, викликаного сукупністю когнітивних і поведінкових стереотипів: установок, головною характерною рисою якого є особливість мислення й поведінки індивіду або соціальної групи [27].
3. Концепт-значення (сенс). За своїм гносеологічним статусом мовне значення, на думку В. Маслової, − це проміжне утворення між уявленням як формою образного знання і поняттям як формою абстрактного мислення. Значення імені – це предмет (денотат), що носить дане ім’я, а сенс − концепт цього денотату, інформація, завдяки якій можна співвіднести ім’я з цим предметом. Під денотатом мають на увазі як одиничний предмет, так і клас предметів. Сенс – це загальна співвіднесеність і зв'язок всіх явищ. Він завжди ситуативний, зумовлений контекстом, належить мовленню і першорядний по відношенню до значення, яке, в свою чергу, позаконтекстне, належить мові [27].

Простежимо складові концепту «душа української нації» у казках Сашка Лірника та специфіку його вживання.

Людство споконвіків мало єдиний спільний надідеал – людинолюбство, добротворення, свободу, духовну і фізичну досконалість, красу, справедливість, щастя. Це загальнолюдські цінності. Але кожна нація наближається до цього ідеалу своїм неповторним шляхом. Визначальною прикметою української культури є глибока духовність народу, його непереборне прагнення до волі, незалежності, тому ознайомлення з літературою треба починати перш за все з вивчення душі української нації, її ментальності.

У праці «Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями» М. Грушевський розкриває риси ментальності нашого народу. Найхарактернішим було святе ставлення українців до землі-годувальниці: «українське населення займалося землеробством повсюдно і здебільшого ним жило. Це відбилося і в мові: слово жито, яким називали зерновий хліб, власне, означає те, чим живуть люди» [9, с. 30]. Також учений виділяє побожне ставлення до всього живого, бо, українці займалися і розведенням худоби, бджільництвом, звіроловством, що розкриває їх неабияку любов до праці. Не менш важливою рисою ментальності, за М. Грушевським, є «щирість та приязнь», а також прагнення до волі: «Дуже люблять волю і нікому не хочуть служити або бути під чиєюсь владою» [9, с. 33].

Також українцям притаманні сила духу, життєрадісність. «Любили повеселитися, − зазначає дослідник, − і потішитися, попити й погуляти. Без пісні, танців, гри, не обходилася ніяка подія» [9, с. 33]. Наступною рисою є любов до рослинного світу: «Ясним поглядом дивилися і на навколишню природу; не знали темних суворих богів, які заздрили щастю людини. Найвище славили і шанували світло й сонячну теплоту, яка проявляла себе в сонці, в теплі, у рясній рослинності, у всьому житті природи» [9, с. 34].

Проблеми українського менталітету досліджувало багато вчених, серед них історик І. Грабовська, яка наголошує на шанобливому ставленні до землі і праці на ній, оскільки «українські селяни, особливо жінки, наділяють увесь світ здатністю бути живим. І це язичницьке, міфологічне сприйняття допомагає вижити в тих найтяжких умовах, в яких українці існували протягом віків своєї історії» [8, с. 64]. Л. Горбоніс доводить, що шанобливе ставлення до землі сягає давніх часів. «Любов, повага, чесність підкреслюють специфіку взаємин персонажа з землею. Сакральна земля зі своєю мораллю визначає спосіб життя, думання, формує характер праці» [10, с. 66].

В. Пахаренко зазначає, що риси ментальності українського народу можна зобразити у вигляді певної піраміди, де кожний наступний блок пов'язаний з попереднім. В основі цієї піраміди – 1) особливий зв'язок із землею; 2) обожнення матері, жінки; 3) панівна емоційність; 4) магічне мислення наших предків; 5) філософський склад мислення, глибока, самобутня релігійність; 6) шанобливе ставлення до батьків, культ родини» [33, с. 20 – 24].

Ми спробуємо доповнити цю структуру іншими складовими – рисами української нації, а саме: 1) безмежна відданість українського народу рідній Вітчизні; 2) мужність, героїчна звитяга українців; 3) особливе ставлення до праці; 3) звичаї, реалії побуту; 4) гострий розум та дотепний гумор – провідні риси вдачі української нації, що є виразними показниками національного характеру нашого народу, які ми спостерігаємо у казках Сашка Лірника, що яскраво розкривається за допомогою концептів.

Найсвятіша мета вітчизняних письменників – це не просто осягнути й художньо втілити українську душу, а творчістю, громадським служінням пробудити, зцілити її. То ж Сашко Лірник у своїх казах зробив все, щоб наша душа, душа кожного українського читача відродилася, здобула омріяну гармонію у світі любові та краси. Бо «Казка, – переконаний Сашко Лірник, – це найголовніше, що є в житті. Це щось велике, те, на чому формується культура людей, те, що формує наше мислення. Казка – це найсильніше, що може бути, сильніше за всі пісні й танці, бо вона діє на підсвідомість. Оце покоління, яке тепер воює за незалежність України, виросло на моїх казках» [6].

В Україні, мабуть, немає дитини чи дорослого, які б не чули казок Сашка Лірника, і його власних, і переказів уже відомих творів, і легенд. Оповідка в його виконанні – це завжди імпровізація й неочікуваний поворот сюжету. У казках автора присутній героїчний епос, балади, дитячий фольклор, історичні оповіді та фантастичні сюжети. Йому вдалося зробити неймовірне – відродити в Україні зниклий уже жанр розмовної оповіді, яку він називає «українська химерна казка». «Це жанр, який я сам вигадав, – говорить Сашко Лірник, – і в ньому кожен знаходить щось для себе. Хтось – цікаву оповідь, хтось – гумор, хтось – дивовижні пригоди, ще хтось – романтику, або й народний характер і побут» [22].

За тлумаченням літературознавчого словника-довідника за редакцією Р. Гром’яка, «Казка – жанр народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний художній твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні» [23, с. 321]. Літературна казка – особливий різновид цього жанру, створений фантазією письменника. В українському та російському літературознавстві літературна казка стала предметом досліджень Л. Брауде, О. Гарачковської, В. Проппа, Ю. Ярмиша, та інших. Дослідник сучасної української казки Ю. Ярмиш визначає літературну казку як «жанр літературного твору, в якому в чарівно-фантастичному або алегоричному розвитку подій і, як правило, в оригінальних сюжетах і образах у прозі, віршах або драматургії розв’язуються морально-етичні або естетичні проблеми» [40, с. 8].

Особливе місце займають казки, створені фантазією письменни- ка. Ю. Ярмиш пропонує виділяти такі групи літературних казок: 1) художній переказ народного сюжету; 2) казка за фольклорними мотивами; 3) власне авторська казка, яка використовує основні закони жанру, але до фольклорних сюжетів, образів може й не вдаватися [41, с. 22].

Для того щоб передати автентичний дух казки, пісні, легенди на фестивалях та творчих зустрічах, Сашко Лірник виступає з такими музичними інструментами, як колісна ліра, дримба, варган, бубон, барабан, гітара. Митець часто в процесі розповідей казок торкається календарно-обрядової, родинно-побутової творчості. За словами ілюстратора Інокентія Коршунова, казки Сашка Лірника дуже живі. «Теми, які вони піднімають, важливі для сучасного українця як ніколи. Ті чесноти, які допомагають героям перемагати… нам усім би таких чеснот», – наголошує митець [17].

Як було нами з’ясовано в попередньому розділі (на основі класифікації В. Маслової), концепт-поняття, концепт-уявлення і концепт-значення (духовний сенс) тісно взаємопов’язані між собою [27]. Поняття викликає уявлення, а разом вони означають певний сенс того чи іншого явища, почуття тощо. Спираючись на теоретичне твердження про тричленну структуру концепту: поняття, уявлення, значення, – ми у своїй роботі розглянемо концепт «душа української нації» як найбільш виразний у казках Сашка Лірника та визначимо його складові – ті важливі поняття-орієнтири (Україна, любов до рідної землі, особливе ставлення до праці, мужність, героїчна звитяга, відчайдушна боротьба за волю і свободу, щира вдача, сильний дух і гострий розум), які визначають життя й поведінку українського народу, що яскраво показано на прикладі доль персонажів у казках Сашка Лірника, та уявлення про ці категорії героїв. Третьою структурною складовою концепту є значення самого поняття (духовний сенс), тому ми спробуємо його розкрити, аналізуючи художній текст казок, значення виділених нами понять.

2.3. Безмежна відданість українського народу рідній Вітчизні

Як уже йшлося, Вітчизна, воля, народ – ось основні ланки зацікавлень Сашка Лірника. Казки його глибоко патріотичні, актуальні особливо зараз, бо розповідають про мужність і героїзм не тільки козаків Запорозької Січі, а й сучасних героїв, що боронять нашу Вітчизну від підступного ворога на сході України. Саме такі натури, сильні, мужні, вольові, котрі понад усе у світі люблять рідну землю і вміють самовіддано захищати її, приваблюють автора. Такими яскравими особистостями є головні персонажі його казок. Розглянемо приклади, в яких розкривається одна з найвизначніших рис ментальності української нації – безмежна відданість українського народу рідній Вітчизні. Так, безмежно люблячи рідну землю, Сашко Лірник у казці «Про село Легедзине, козацьку волю і чотири станкові кулемети» з великою шаною і гордістю говорить про силу і міць сучасної України, її воскресіння й становлення, про відродження духу козацького: «Піднялася земля наша, скільки років спала. Знов воскресла й полетіла козацькая слава!» [20, с. 4].

Про сакральне ставлення наших захисників до України, їх міцний духовний зв'язок з козацьким родом розповідає автор і в наступних прикладах казки «Про село Легедзине…»: «А дід Чабанюк, дарма що оселедця козацького не носив і сорочку мав просту засмальцьовану, та себе справжнім козаком вважав і казав, що вишиванка у кожного козака-українця під шкірою вишита і назовні візерунками виходить, коли ворог козакові груди шаблею січе» [20, с. 3]. Про велику силу і мужність українського козака-воїна, віру в перемогу над підступним ворогом говорить Сашко Лірник в наступному прикладі казки: «А як військо вороже в купу збилося, то заговорили кулемети з Легедзиного.

З чотирьох кутків луплять. Від попового кутка — як вогнем шмаляє, від кривої Ганьки — як ураганом косить, від діда Чабанюка — як каменюками зносить, а з четвертого кутка безіменного ніби дощем січе» [20, с. 4]. Наведені рядки переконують, що Вітчизна для кожного українця є уособленням волі, братерства, зміцнених і завойовних прадідами в чесному бою, рідної землі, образ якої в пам’яті назавжди. Це можна зобразити у вигляді схеми №1 (див. додаток А).

Для українського народу споконвіків Батьківщина й ненька – два рівнозначно святих поняття. Адже, що може бути дорожче за них?! І, на думку кошового з казки «Про Гандрея і яничарський скарб», всього чесного козацтва, боронити їх потрібно до останнього подиху: «Ну, дітки мої, в останній бій ідемо! Не за багатство прокляте, не за ставочок зариблений, пасіку добру, чи хутірець порядний! А за славу козацьку і в оборону люду нашого!» [19, с. 60].

Сашко Лірник глибоко переконаний, що козаки українські вміють любити свою Батьківщину всім серцем, як рідну матір, вміють відстоювати її в нерівному бою з ворогом. Так, у казці «Про дівчину Варочку, козака із запроданою душею та срібний грошик» автор доводить: «Ото ж недарма козаки оселедця на голові мають — за те що грудьми землю свою боронять, за гроші не продаються та любові не зраджують, ангели їх за чуприну на небо і витягають» [19, с. 16]. Отже, з наведених рядків бачимо, що для українського козака рідна Вітчизна, земля батьківська – найдорожчі, святі поняття. Розглянемо схему №2 ( додаток А).

Тісний взаємозв’язок між поколіннями, що зміцнюється від роду до роду пам'яттю про мужність козаків, їх безмежною відданістю Вітчизні, що є духовною сутністю українського воїна-визволителя, його кодом честі й гідності, розкривається й у наступному прикладі: «А воно так з роду-віку в українців заведено — як поле орати, то зранку до ночі, як дівчину кохати — то з вечора до рання, а як воювати — то допоки ворога впень не втяти» [20, с. 2].

У наступних висловах Сашко Лірник допомагає кожному з нас пізнати вічні істини, навчаючи вмінню боротися за Вітчизну, любити її понад усе, бути гідними нащадками славного роду козацького: «Бо той народ, який армію свою підтримує, зброю в руках міцно тримає, смерті не боїться і перед ворогом єднається і сварки забуває, того перемогти і здолати неможливо нікому. Хай який загарбник військо має незліченне, зброї силу-силенну і нахабства злого неміряно, але проти хоробрості і честі козацької не втримається.

Бо він за чуже воює, а ми — за свободу, рід і землю свою. З тобою, іроде поганий, землею і водою битися будемо, вітром і вогнем воювати! Не страшно нам загинути, а страшно перед ворогом скоритися. Тож не буде такого на землі нашій українській від нині до віку! Бо рабів до Раю не пускають!» [20, с. 5] або: «Скочив на коня свого вірненького – і гайда додому на Вкраїну – на чистії води, на яснії зорі» [ 19, с. 19]. Так автор показує нерозривний взаємозв’язок воїна-визволителя з землею – праматір’ю життя, яка є початком усього сущого, адже Україна, святе й шанобливе ставлення до неї українського народу є найбільшою чеснотою нації, утілює його безмежну самовідданість рідній землі, прагнення безкорисно відстоювати волю і свободу рідної Вітчизни. Це можна подати схемою №3 (див. додаток А).

У казках Сашка Лірника концепт «душа української нації» розкривається й за допомогою концепту-поняття мужність, героїчна звитяга українців, що виявляє світобачення українського народу, його одвічне прагнення до волі. З'ясуємо, як виражає це автор перш за все за допомогою яскравих образів воїнів-захисників українського народу. Ось з якою шаною й повагою говорить він про кожного з них у своїх казках: «І в гулянці, і в бійці завжди перший. А що вже у бою себе показав, то мало хто на всій Січі міг з ним зрівнятися…»[ 19, с. 17], а за допомогою наступних образів, що є уособленням сили характеру українця, його талановитої вдачі, працьовитості на благо рідної землі, митець зазначає: «Василя до вогню тягнуло — ніби само собою все у нього загоралося. Лиш кресне кресалом разок — то самі мокрі дрова палають аж іскри летять… За Олексієм вітри ніби на мотузочку ходили — як засвище, то звідки той вітер береться? Вітрякам крила крутить і стріхи кошлатить… Ну а Федір — то до землі і каменю здатний. Криниці і рови сам копає, як ціла артіль, а камені хоч цілі вергає, хоч на друзки розбиває з одного удару [20, с. 2].

Про небачену спритність воїнів-захисників українського народу, їх завзятість, спритність, вміння володіти всіма видами зброї з неприхованою повагою говорить Сашко Лірник у наступних рядках казки «Про вдову Ганну-Шулячку, Чорного козака і страшне закляття»: «А козарлюга колесом носиться, лином звивається, вітряком крутиться, від стріл шаблею відмахується, аркани на списа ловить, ногами ятагани вибиває. Закрутив, завертів татар кругом себе — один з десятком справляється! Побив-положив усіх, а мурзу їхнього на списа підняв» [19, с. 8]. А в казці «Про дівчину Варочку, козака із запроданою душею та срібний грошик» так зазначає автор про бойову майстерність козаків: «А той тільки засміявся, та як закрутить своєю домахою, як звинеться в’юном поміж шляхтою — тому шаблю вибив, тому зуби, тому ґудзика зрізав, тому перо з шапки відчикрижив» [19, с. 12] або: «Знали всі в степу, що Микита бився не навкулачки, не голоблею, як інші отамани, а бився Микита арапником — довжелезним батожищем. То ще здалеку як махне ним — аж кожуха до живого тіла розсікає» [19, с. 47]. У цих рядках Сашко Лірник надав головним персонажам незвичайної чарівності, непереможності, рис справжніх легендарних героїв. Наведені приклади узагальнюємо в схемі №1 (див. додаток Б).

У казці «Про силу характерницьку, богатиря Ахмеда і Грицька Кобилячу Смерть» Сашко Лірник наголошує також і на тому, що українські воїни володіли майстерно не лише бойовим мистецтвом, а й були неабиякими чаклунами-характерниками, що завдавало великого лиха ворогу, адже вони були «сильними чаклунами, серед здібностей яких – вміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, ставати невидимим, гіпнозувати, з'являтися в кількох місцях водночас та викликати панічний жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води» [28].

То ж недаремно кожний козак мріяв володіти таким чарівним мистецтвом, щоб завзято й безпощадно бити ворога і гнати його з рідної землі: «От якби уміти шаблюкою так вертіти, щоб дощ голови не замочив, - мріяв головний герой казки Грицько, - чи бойового гопака так садити, щоб ляхів-гусарів з коней ногами збивати» [19, с. 64-65], «От би тої науки характерницької вивчитися! Щоб і він міг ворогам очі відводити, на вовка обертатися чи кулі рукою ловити, як отой Федір Вовк-характерник січовий» [19, с. 65] або: «Силу чарівну відчув у собі Грицько. Побачив у темряві найменше каміння, почув, як миша у траві шарудить, відчув те, що вовки і ли¬сиці у степу чують, і так ніби сама земля з ним розмовляти почала» [19, с. 67]; «Ко¬ли це вітер зі степу повіяв — піт висушив. Роса на губи Грицькові впала — напоїла. Вовк з кущів вискочив — Грицькові сили своєї вовчої передав. Кабан із корчів духу хороброго Грицеві в серце влив, та ще й їжачок із трави викотився та гадюку колючками вколов» [19, с. 69]. Це можна зобразити у вигляді схеми №2 (див. додаток Б).

Неабияку мужність і сміливість у бою з ворогом проявляв український воїн. Ось як переконливо говорить про це Сашко Лірник у казці «Про Гандрея і яничарський скарб» : «А Гандрей добру силу в руках має, лопатою ворогів гарненько пригощає! Десятками на землю валить-побиває, до панка дорогу прочищає!» [19, с. 62] або у творі «Про силу характерницьку, богатиря Ахмеда і Грицька Кобилячу Смерть»: «Шугнув Грицько по стовпу на гору, як вивірка. Не встигли татари ще раз луки нап’ясти, аж загорілося полум’я, загуготіло, дим до неба піднявся» [19, с. 66].

Хоробрість і відчайдушність, незламна віра у перемогу, щира любов до свого роду, Вітчизни – ось ті риси вдачі українців, що виражали їх національну гідність, були основою української ментальності. У цьому глибоко переконують нас наступні рядки казок Сашка Лірника: «Ніколи нічим Сабайдон не журився, нічого не боявся — йому або у шинку горілку пити, або ворогів бити, а все без діла не сидіти» [19, с. 17]; «Гарно тоді хлопці-запорожці з батьком Сірком погуляли в Туреччині,Стамбул і Скутар підпалили, братів-невільників визволили, здобичі і зброї коштовної набрали, та ще й галери турецькі з собою прихопили» [19, с. 19]; «Шаровари червоні по землі волочаться, шабля бряжчить, підбори срібними підківками дзенькають, курява за ним аж до неба! Чи пан, чи старшина зустрінеться — ні перед ким шапки не ламає, на дівчат і молодиць вусом чорним моргає» [19, с. 11]; «Ні шабля, ні куля їх не взяла, нагороди на грудях видзвонюють, картузи набакир заломлені, вуса догори закручені, підківки на каблуках брязкають, дорожню пилюку догори здіймають!» [20, с. 2].

Отже, спираючись на наведені приклади, можна зробити висновок: волелюбність, незламне прагнення до щастя, бажання кращого майбутнього своїм нащадкам завжди визначали характер української нації упродовж віків, якими б важкими вони не були. Дружба, взаємодопомога, повага до козацьких звичаїв – головні пріоритети у житті українського воїна-визволителя. Наведені приклади узагальнюємо в схемі №3 (див. додаток Б).

Розглянемо приклади, у яких концепт «душа української нації» розкривається через наступну важливу ментальну рису українського народу – особливе ставлення до праці, яка характерна для героїв казок Сашка Лірника. Про споконвічне прагнення до мирної праці українських чумаків автор казки «Про чумака Микиту, сокиру і халепу» пише: «… тільки-но весна настає та сонечко трошки землю підсушить — отут уже, чумаче, не дрімай та не ледачкуй! Ні дня і ні ночі не спочинуть чумаки: треба і воликів відгодувати, і ярма підтесати, і осі, і занози, і вози-мажі підрихтувати та шкурами напнути, та й дьогтю гарненько у мазниці поналивати» [19, с. 46]. А про тяжку працю коваля, значення її для добробуту всієї української родини, громади в цілому так говорить головний персонаж казки «Про Гандрея і яничарський скарб»: «Та куди ж тому золоту проти лопати доброї, у кузні кованій, у воді джерельній гартованій і з держаком із ясена тесаного!» [19, с. 62].

Працьовитість українського народу, вміння завзято й наполегливо господарювати, відчувати всією душею радість від щедрого достатку розкривається і в наступній казці: «А що ще робити чесним людям довгими зимовими вечорами, коли в господарстві все давно пороблено, сіяти-орати вже не треба, воли собі сіном ремиґають, а височенні вози мажі гарно змащені дьогтем і поставлені у клуні дожидатися тепла і нової дороги. Це жіноцтву роботи і взимку вистачає: і напрясти, і корову подоїти, і в ополонці шмаття випрати, і борщ з квасолею та затертим салом зварити, та щоб укипів добре, та сметани туди, та ще й скоринку житнього хліба часником натерти… От де розкіш, от де смакота!» [19, с. 40]. Наведені рядки переконують, що праця для кожного української родини, її берегині – жінки, це уособлення щедрості, достатку, міцного духовного єднання з традиціями народу. Приклади узагальнено за допомогою схеми №1 (див. дод. В).

Концепт-поняття особливе ставлення до праці розкривається в казках Сашка Лірника й за допомогою такої риси характеру українського господаря, як злагодженість у всьому, взаємодопомога, висока дисциплінованість, відчуття радості, глибокого духовного задоволення від зробленого. Так, у казці «Про село Легедзине» митець зазначає: «Палій вогонь палить, Вітрогон міхами роздмухує, Вернигора вугілля кам’яне і залізо підкидає, а Варивода у воді сталь гартує. А кують і майструють разом — стукіт, грім і дзвін по всьому селі йде» [20, с. 3].

Образом вільного козака автор розкрив одну з найважливіших рис українця – взаємодопомога, уміння працювати на благо іншого щиро й натхненно: «Приїхала вдова додому, та все дивується — хто поле виорав? А вдома дивиться — за ніч хтось тин підправив, ще через ніч хтось дрів нарубав» [19, с. 3].

Праця завжди надихала українця не тільки відповідально ставитися до своїх обов’язків, а й уміти самовіддано мріяти про щасливе майбутнє своєї родини, рідної Вітчизни, про незвідані світи. Так, у казці «Про Гандрея і яничарський скарб» за допомогою образу маленького хлопчика Сашко Лірник розкриває таємниці багатої і щедрої душі українця: «Все ото робить птахів якихось, вітрячки або коліщатка. До купи складе, а зверху вітрильце маленьке із ганчірочки вчепить. Ка¬же: «Хочу такого возика зробити, щоб сам їздив. Поїду на ньому за край землі, подивлюсь, які там чудеса бувають» [ 19, с. 53].

Отже, святе ставлення українця до праці уособлює вічний духовний зв'язок із пращурами, є сенсом буття, мрією, за яку варто боротися. Наведені приклади узагальнено в схемі №2 ( додаток В).

Духовна культура – звичаї, обряди, релігійні свята, як і матеріальна – господарювання, творення житла, ужиткові речі є виявом національної душі. У казках Сашка Лірника концепт «душа української нації» втілюється й за допомогою описів своєрідного побуту українців, показу їхньої любові до оселі, хати, до України в цілому. Колоритним у творах постає опис житла. Так, у казці «Про старого козака, рудого чорта, чотири роги і козацький рід» Сашко Лірник розкриває традиції українця в оздобленні власної оселі: «Біленька, чепурненька, синьою фарбою підмальована, свіжою соломою вкрита, новеньким тином обгороджена» [19, с. 38], а в творі «Про Степана Сороку, його жінку і відьомське кодло» – одну з найвизначніших традицій українського народу, уміння прикрашати помешкання вишитими рушниками, гаптованими килимами, запашним зіллям на добро і щастя родині: «Приходять до хати, а хата як лялечка! Вся біленька, чепурненька, квітами помальована. А всередині немов палати панські — так очі й розбігаються. Лавки різьблені, рушники на стінах золотом гаптовані, всюди килими гарненні розвішані, підлога зіллям татарським притрушена» [20, с. 24-25].

Зазвичай, всі житла українців будувались для захисту й безпеки від ворога, щоб можна було швидко й легко попередити всіх сусідів про насування біди. Ось як про це йдеться у казці «Про силу характерницьку, богатиря Ахмеда і Грицька Кобилячу Смерть»: «А поки що вартують Федір з Грицьком на степовій хвігурі-вежі — стежать, чи нейде орда на Україну. Тільки побачать, зразу ж підпалять бочки смоляні на високих стовпах. І потягнеться до неба дим чорнезний. Далеко його в степу видно. На сусідній хвігурі побачать, теж смолу запалять. На наступній - теж. Зразу ж запорожці про напад дізнаються і приготуються, щоб орду відбити» [19, с. 65]. Оселя для українця є не чим іншим, як оберегом, уособленням духовного єднання з Вітчизною, з традиціями й культурною спадщиною народу, що передавалась від роду до роду. Приклади узагальнено у схемі №1 (див. додаток Г).

Багато уваги відводить Сашко Лірник у своїх казках опису народних повір’їв. Так, у творі «Про парубків, Тимоша і квітку Папороті» автор за допомогою образу головного героя розкриває віру народу в чародійні властивості квітки папороті, яку за традицією шукають молоді хлопці й дівчата в ніч на свято Івана Купала для щасливої долі: «Слід взяти з собою скатертину, на якій сім літ паску святили, ножа, яким хліб ріжуть, та ще й освячену хлібину. Скатертину треба розстелити перед собою в лісі там, де росте папороть, покласти на неї хліб та ніж і чекати [19, с. 26].

А у казці «Про шевця Віника, смерть, золотий перстень і долю» автор нагадує читачеві про важливість повір’я, якого дотримувалися українці при народженні дитини й нареченні її ім’ям: «А як подивитись у вікно, коли дитина народжується, то можна побачити долю цієї дитини» [20, с. 6]; «А, кажуть, як назвеш людину, так вона і проживе» [20, с. 7]. Про чарівну силу хрестика, свяченої води, про щире дотримання православної віри так говорить письменник у казці «Про те, як козак з відьмою одружився»: «А пустельник дав Сабайдону хрестик кипарисовий та пляшечку води свяченої. — Оце, — каже, — умиєш дівчину водою і одягнеш хрестика їй на шию — то вже вона і розвідьмачиться» [19, с. 22] або у казці «Про вдову Ганну-Шулячку, Чорного козака і страшне закляття»: «Візьми, доню, в руку затисни великодню крашанку, що у церкві святила, то й не візьмуть тебе чари і ти не заснеш»[ 19, с. 4]. Висновок можна проілюструвати за допомогою схеми №2 (див. додаток Г).

Концепт-поняття колоритний побут українців у казках Сашка Лірника розкриває наступний його компонент – традиції українського народу. Так, за допомогою образу діда Тимоша в казці «Про парубків, Тимоша і квітку папороті» автор звертає особливу увагу на найголовніші складові української душі – щирість, гостинність, щедрість, безмежну сердечність до будь-якого подорожнього, до кожного, хто завітає до господи: «І не крали у нас, і двері на замки-колодки не замикали, а так — патичком підіпруть, щоб ку¬ри в сіни не захо¬дили. А на столі завжди паляниця і глечик з молоком стоять, рушничком накриті. Іде подорожній через село — у будь-яку хату заходь, поїж-попий, рушничком утрись, знов патичком двері підіпри, та й мандруй собі далі» [19, с. 30-31]. Також митець у цьому творі з добрим гумором згадує про давні традиції в день св. Андрея: «Вночі на Андрея хлопці в селі бешкетують. Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть, кому дрова розкидають, а кому і воза на хату витягнуть [19, с. 24].

Вміли українці не тільки добре працювати, а й весело відпочивати. Ось як говорить Сашко Лірник про кращі традиції вечорниць у казці «Про дівчину Марусю, чорта в червоних чоботях, чорну церкву та чарівну квітку»: «От якось зібралися хлопці з дівчатами на вечорниці — пісні співають, байки розказують, танці затинають, одне до одного клинці підбивають» [20, с. 9] або у творі «Про Степана Сороку, його жінку і відьомське кодло»: «Сам собі і сопілку вистругав, і скрипку зробив, і бубна натягнув, і кобзу з лірою змайстрував [20, с. 23]. Узагальнимо наведені приклади за допомогою схеми №3 (див. додаток Г).

Концепт-поняття колоритний побут українців у казках Сашка Лірника розкриває наступний його компонент – національний одяг. Наприклад, в описі вбрання козака Сабайдона в казці «Про те, як козак з відьмою одружився» особливу увагу наголошено на ролі пояса та шапки козацької в боротьбі з підлою відьмою: «Тільки пояс на ньому лишився, бо з поясом ніяка відьма справитись не в змозі, та ще шапка козацька зі шликом червоним на одному вусі повисла, бо козак ніколи шапки не покине» [19, с. 18]. А у творі «Про вдову Ганну-Шулячку, Чорного козака і страшне прокляття» митець через колір вбрання головного героя розкриває його внутрішній стан, вольовий характер і мужність: «Козак весь у чорному — шапка на ньому чорна, кирея чорна, шаровари чорні, тільки лице біліє та очі горять» [19, с. 4]. Вбрання заможного українця Сашко Лірник зображує розповідає теж яскраво і виразно: «А панок у жупані червоному, пояс золотом карбованим міниться, перо на шапці самоцвітом прикрашене.

Всім панам пан!» [19, с. 56]. Неабиякого колориту надає опис національного одягу запеклого ворога козацького роду – чорта у казці «Про дівчину Марусю, чорта в червоних чоботях, чорну церкву та чарівну квітку»: «Лапсердак на ньому синій, ґудзики золоті, чоботи червоні» [20, с. 9]. Особливу увагу автор приділяє опису національної сорочки-вишиванки, що розкриває в головному герою казки «Про Степана Сороку, його жінку і відьомське кодло» любов до Вітчизни-неньки, тісний духовний зв'язок з пращурами, із споконвічними традиціями українського народу: «Сорочка на ньому завжди чистенька, білого полотна, а ви¬шив¬ка аж очі вбирає — все дубові листочки та барвінок» [20, с. 23]. Наведені приклади узагальнимо за допомогою схеми №4 (див. додаток Г).

Отже, концепт «душа української нації» яскраво розкривається у казках Сашка Лірника й за допомогою описів національного одягу, житла, традицій та давніх повір’їв українців підкреслює їх самобутню культуру, колоритний побут.

Концепт «душа української нації» у казках Сашка Лірника розкриває також характерна риса українського народу – гострий розум та дотепний гумор, глибоке розуміння сенсу життя людини, її призначення на землі. Розкривають мудрість відважних захисників Вітчизни, вказують на пошанування ними моральних цінностей у творі прислів’я й приказки. Незнищенний дух українського народу загартований насамперед у великому терпінні й силі духу, у священній боротьбі з ворогом за волю й справедливість, у всеперемагаючій любові до рідної землі.

То ж славний козак, головний герой казки «Про вдову Ганну-Шулячку, Чорного козака і страшне закляття», навчає козаків славних, всіх українців понад усе любити рідну Вітчизну: «Бо хто крові своєї за людей не шкодує, хто за правду грудьми встає, хто землю свою боронить, та ще й любить вірненько, того шабля не тне, чари не беруть і кулі від того відскакують! Ой ти станеш з шабелькою, а я з кулаками, ой щоб слава не пропала межи козаками!» [19, с. 9]. А у творі «Про Гандрея і яничарський скарб» Сашко Лірник виражає щиру подяку, доземний уклін всьому Запорозькому війську, народу українському за честь, звитягу у боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини: «Вклоняюсь наперед Господу Богу і батькові отаману кошовому, і всьому Війську славному Запорозькому, і всім слухаючим головам на многії літа!», переконує кожного з нас, що «Слава козацька не вмре — не поляже віднині до віку!» [19, с. 63]; або у казці «Про старого козака, рудого чорта, чотири роги і козацький рід»: «А хто чув, то передайте усьому народу, що не буде переводу козацькому роду!» [19, с. 39].

Багатими на думку, на мудрий вислів, зокрема на прислів’я й приказки, й інші твори Сашка Лірника. Так, у казці «Про шевця Віника, смерть, золотий перстень і долю» ось як навчає козак українців життєвим істинам: «Хто живе весело, той і у вогні не горить, і у воді не тоне» [20, с. 9], у творі «Про парубків, Тимоша та про квітку Папороті: «Щедра душа усім радість дарує, а жадібний — і собі не гам, і людям не дам!» [19, с. 31] або у казці «Про чумака Микиту, сокиру і халепу»: «Отож голова у людини не тільки для того, щоб шапку носити!» [19, с. 52]. Образи цих славних воїнів у казках Сашка Лірника є уособленням козацької мудрості, кмітливості, заповзятого характеру, переконання: здоровий гумор і гостре слово – запорука перемоги над огидним ворогом. Наведені приклади узагальнено в схемі №1 (див. додаток Д).

Мудрості кожного українцякозака від діда-прадіда навчали вірні побратими, героїчний досвід, здобутий в боях, а найбільше – життя. Розуміли українці: щоб подолати огидного ворога, потрібно, перш за все, – любити рідну землю, а також бути ситим, щоб мати силу і міць в руках. Тому так влучно говорить головний герой казки «Про жида Лейбу, Пудика й нечищений оселедець»: «Черево не дерево – далі сорочки не піде!» або: «Як їв — то впрів, а як ро¬бив — то змерз! [19, с. 45]; у казці «Про дівчину Варочку, козака із запроданою душею та срібний грошик»: «А все ж хоч сухар та кулеш, а з голоду не помреш» [19, с. 11] або у творі «Про парубків, Тимоша та про квітку Папороті»: «Ой не їв я і не пив — Тільки грошики любив! Не пожив, не погуляв — А з собою не забрав!» [19, с. 31]. Наведені приклади узагальнимо у вигляді схеми №2 (див. додаток Д).

Наші предки вміли долати труднощі з жартами на вустах, вміли протистояти лиху, кривді, жорстокості, захищаючи правду, справедливість. Отже, використані прислів’я та приказки, заповзяті історії про козаків вдало розкривають концепт-поняття гострий розум та гумор українців, засвідчують, що пріоритетним для головних героїв казок, простих козаків, є перемога добра над злом, совісті й честі над брехнею та підлістю, любові − над ненавистю.
 

Художня література сприяє розширенню історичного досвіду й відіграє важливу роль у процесі переходу від індивідуальної до культурної пам’яті. Сьогодні як ніколи важливим є вивчення й усвідомлення культури, історії нашої Вітчизни з метою відродження і становлення світоглядних принципів українського народу, його національної гідності й самодостатності. Саме з цією метою об’єктом свого дослідження ми обрали казки патріота рідної землі, талановитого митця – Олександра Івановича Власюка за збіркою «Казки Лірника Сашка» творчість якого є скарбницею мудрості українського народу, його духовних надбань, патріотизму.

Аналізуючи казки Сашка Лірника, ми з’ясували, що концепт «душа української нації» розкривається в текстах за допомогою таких провідних рис ментальності:

1. безмежна відданість українського народу рідній Вітчизні;
2. мужність, героїчна звитяга українців;
3. особливе ставлення до праці;
4. звичаї, реалії побуту;
5. гострий розум та дотепний гумор як провідні риси вдачі української нації.

У сучасному літературознавстві поняття концепт активно осмислюється науковцями Л. Міллером, Ю. Степановим, В. Масловою, М. Піменовою, Н. Єсипенком та іншими. За основу роботи ми взяли обґрунтування концепту, запропоноване дослідницею В. Масловою, яка виділяє три його складових: понятійну, образну (пояснює предмети, сцени, події, які виникають на основі їх пригадування або фантазування) та значеннєву, що тісно взаємопов’язані між собою.

Розглядаючи поняття відданість українського народу рідній Вітчизні та уявлення про неї героїв казок Сашка Лірника як складову концепту «душа української нації», ми виділили такі концепти-уявлення: сила і міць України, її воскресіння й становлення, тісний взаємозв’язок між поколіннями, безмежна відданість Вітчизні, духовна сутність українського воїна-захисника, честь і гідність, що розкривають шанобливе ставлення головних героїв до рідної Вітчизни, почесного обов’язку захищати її від ворога. Найчастіше ці складові зустрічаються в казках Сашка Лірника «Про село Легедзине і чотири станкові кулемети», «Про Гандрея і яничарський скарб», Про дівчину Варочку, козака із запроданою душею та срібний грошик» та ін. У такий спосіб письменник підкреслив значення Вітчизни, закоріненість у генетичну пам’ять народу, довів нерозривний взаємозв’язок воїна-визволителя з землею, праматір’ю життя, початком усього сущого. Святе й шанобливе ставлення до України, її народу є найбільшою чеснотою нації, утілює його безмежну самовідданість рідній землі, прагнення безкорисно відстоювати волю і свободу.

У казках «Про вдову Ганну-Шулячку, Чорного козака і страшне закляття», «Про силу характерницьку, богатиря Ахмеда і Грицька Кобилячу Смерть», «Про Гандрея і яничарський скарб» та ін. Сашка Лірника ми виокремили мужність, героїчну звитягу українців, що уособлюють риси характеру нашого народу, пов’язані з такими поняттями, як сини України, братерство, завзятість, згуртованість, бойова майстерність і розкривають мужність у боротьбі з ворогом за незалежність рідної землі, хоробрість і відчайдушність, незламну віру в перемогу, щиру любов до України.

Отже, волелюбність, незламне прагнення до щастя, бажання кращого майбутнього своїм нащадкам завжди визначали характер української нації упродовж віків. Дружба, взаємодопомога, повага до народних звичаїв – головні пріоритети в житті українського воїна-визволителя.

Важливою ознакою ментальності української нації є особливе ставлення до праці, що розкривається в казках: «Про чумака Микиту, сокиру і халепу», «Про Гандрея і яничарський скарб», «Про село Легедзине…» та ін. за допомогою таких понять, як: мирна праця, вміння наполегливо господарювати, достаток, злагодженість, взаємодопомога, щедра душа українця. В уявленнях героїв ці риси пов’язані з відчуттям радості, глибоким духовним задоволенням від зробленого, що підкреслюють значення мирної праці на землі для кожного українця, є уособленням щедрості, достатку, духовного єднання з нею, вічного зв'язку із пращурами, є сенсом буття, мрією, за яку варто боротися.

Не менш важливим, на нашу думку, є зображення звичаїв, реалій побуту українців. Досить часто вони зустрічаються в таких казках Сашка Лірника, як: «Про старого козака, рудого чорта, чотири роги і козацький рід», «Про Степана Сороку, його жінку і відьомське кодло», «Про те, як козак з відьмою одружився», «Про шевця Віника, смерть, золотий перстень і долю» та ін. через описи житла, які, зазвичай, будувалися українцями для захисту і безпеки від ворога. Помешкання українців прикрашалися вишитими рушниками, гаптованими килимами, запашним зіллям на добро і щастя в родині. Вони розкриваються за допомогою таких концептів-уявлень: гостинний, щедрий, відкритий для гостей, безпечний. Оселя для українця є оберегом, уособленням духовного єднання з Вітчизною, з традиціями й культурною спадщиною народу, що передавалась від роду до роду. Колоритний побут українського народу у казках Сашка Лірника розкривають народні повір’я. Автор за допомогою головних героїв розкриває віру народу в чародійні властивості квітки папороті, яку за традицією шукають молоді хлопці й дівчата в ніч на свято Івана Купала для щасливої долі; доводить важливість повір’я, якого дотримувалися українці при народженні дитини і нареченні її ім’ям; чарівну силу хрестика, свяченої води, щире дотримання канонів православної віри.

Колоритний побут українців у казках Сашка Лірника розкрито за допомогою традиції українського народу. Автор акцентує увагу на найголовніших складових української душі – щирості, гостинності, щедрості, безмежній сердечності до подорожнього, до кожного, хто завітає до господи. З добрим гумором митець згадує про давні традиції вечорниць, особливо в день Святого Андрія тощо. Багато уваги відводить Сашко Лірник опису національного одягу (пояс, шапка козацька зі шликом, кирея, шаровари, жупан червоний, лапсердак тощо). Особливої уваги автор надає опису національної сорочки-вишиванки.
Отже, концепт «душа української нації», поданий автором в описах національного одягу, житла, традицій та давніх повір’їв українців, підкреслює їх колоритний побут, самобутню культуру, що є духовним сенсом буття.

У казках Сашка Лірника концепт «душа української нації» доповнює така ментальна риса українського народу, як гострий розум та дотепний гумор. Розкривають мудрість українців, вказують на пошанування ними моральних цінностей – прислів’я й приказки. Багаті на паремії такі твори митця: «Про вдову Ганну-Шулячку, Чорного козака і страшне закляття», «Про чумака Микиту, сокиру і халепу», «Про жида Лейбу, Пудика й нечищений оселедець» та ін. Моральні цінності українського народу пов’язані з щирістю, совістю, правдою, хоробрістю, безмежною любов’ю до Батьківщини. Запорукою щасливого життя людини є любов до ближнього, терплячість, сила духу.

Сашко Лірник виражає щиру подяку, доземний уклін всьому Запорозькому війську, народу українському за честь, звитягу в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини. Наші предки вміли долати труднощі з жартами на вустах, вміли протистояти лиху, кривді, жорстокості. Використані прислів’я та приказки, заповзяті історії про козаків вдало розкривають гострий розум та гумор українців, засвідчують, що пріоритетним для головних героїв його казок, простих козаків, є перемога добра над злом, совісті й честі над брехнею та підлістю, любові над ненавистю.

У дослідницькій роботі (проєкті) з української літератури на тему "Концепт "Душа української нації" в казках Сашка Лірника" учениця 9 класу схематично подала структуру концепту «душа української нації», який є домінуючим у казках Сашка Лірника, а в процесі аналізу творів довела, що він розкривається за допомогою концептів-понять (відданість Україні, героїчна звитяга українців, особливе ставлення до мирної хліборобської праці, колоритний побут українців, їх гострий розум і гумор) та розглянула осмислення їх героями, оцінку митцем, який не тільки художньо осягнув душу української нації, а й своєю творчістю, громадським служінням прагне пробудити й зцілити її.
 

1. Аскольдов С.А. Концепт и слово / С.А. Аскольдов // Русская словесность: антология / Под общ. ред. В.П. Нерознака. – М.: Academia, 1997. – С.45-48.
2. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / А.П. Бабушкин. – Воронеж: Изд-во Воронежского государственно- го университета, 1996. - 103 с.
3. Вандишев В.М. Методологічні аспекти концептології / В. М. Вандишев // Гуманітарний вісник ЗДІА, 2012. – № 50. – С. 12-15
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
5. Власюк Олександр: Про мене / Казки Лірника Сашка [Електронний ресурс].
6. Власюк Олександр [Електронний ресурс].
7. Голубовская И.А. Этнические особенности языкових картин мира: [монография] / И.А. Голубовская. – К. : Издательско-полиграфический центр «Киевский університет», 2002. – 293 с.
8. Грабовська І. Проблема дослідження засад українського менталітету та національного характеру // Сучасність, 1998. − №5. – С. 35-40.
9. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями / Укл. Й.Й. Брояк, В.Ф. Верстюк. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 736 с.
10. Горбоніс Л. Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики / Л. Горбоніс // Українська мова і літера- тура в школі. − 2004. – №3. − С. 24-28.
11. Єсипенко Н.Г. Концептуальна структура художнього тексту. Н.Г. Єсипенко // Вісник Житомирського державного університету. − 2009. − Вип. 45. – С. 48-57.
12. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: словник-довідник / В. В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.
13. Загнітко А. П. Класифікаційні типології концептів / А. П. Загнітко // Кла- сифікаційні типології концептів / А. П. Загнітко // Лінгвістичні студії: зб. наукових праць / Донецький нац. ун-т; наук. ред. А. П. Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2010. – Вип. 21. – С. 12-21.
14. Карасик В. Языковый круг: личность, концепты, дискурс / В. Карасик. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
15. Квасниця І.Ю. Традиції та звичаї українців: В 2 т. Т. 1 / Авт.упоряд. І. Ква- сниця. – К. : Гнозіс, 2007. – 407 с.
16. Колесов В.В. Философия русского слова / В. В. Колесов. – СПб.: Юна, 2002. – 448 с.
17. Колодко А. Зразки пісенної народної творчості та розповідного фольклору на телеканалі «Перший-UA» на прикладі культурно-мистецьких передач «Фольк-мюзік» та «Казки Лірника Сашка» // Аркадія. Мистецтвознавчий та культурологічний журнал. – 2015. - №4 (45) – С. 26 – 32.
18. Кубрякова Е.С. Краткий словарь когнитивных терминов / Е.С. Кубрякова, В.З. Демьянков, Ю.Г. Панкрац, Л.Г. Лузина; [под общей редакцией Е.С. Ку- бряковой]. – М., 1997. – 245 с.
19. 19. Казки Лірника Сашка / Сашко Лірник. – К. : Гамазин, 2014. – 72 с.
20. Лірник Сашко [Електронний ресурс].
21. Лірник Сашко [Електронний ресурс]: Казки Лірника Сашка. Публікації.
22. Лірник Сашко розповідає казки просто неба [Електронний ресурс].
23. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю. І. Ковалі- ва, В.І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 728 с.
24. Літературознавча енциклопедія: У 2 т. / Авт.-укл. Ю.І. Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 608 с.
25. Лобода С.М. Просторові слова-концепти в художній картині світу М. Гумільова та Й.Бродського: автореф. дисертації. – Сімферополь, 2001. – 20 с.
26. Марусяк М. Концепти «любов», «біль» в епістолярних текстах Василя Стефаника / М. Марусяк // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка – Вип. 46. – Ч. 1. –Л. : ЛНУ, 2009. – 244 с.
27. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика / В.А. Маслова. – 3-е изд.– Минск : Театр Система, 2005. – 256 с.
28. Махун С. «Справний і щасливий вождь». Іван Сірко у полоні багатовекторності / С. Мархун // Дзеркало тижня. — 2005. — 14 травня.
29. Мацьків П. Концептосфера БОГ в українському мовному просторі: [монографія] / Петро Мацьків. – Дрогобич : Коло, 2007. – 332 с.
30. Монахова Т. Концепти «дім» і «дорога» у творах Валерія Шевчука: Коментар письменника / Т. Монахова // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. − №1. – С. 90 – 91.
31. Миллер Л. В. Художественный концепт как смысловая и эстетическая категория / Л. В. Миллер // Мир русского слова. – 2000. − №4. – С. 39-45.
32. Мороз А. А. Концепт у російській, англійській і французькій культурно-мовних традиціях (на матеріалі романів Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови», Д. Голсуорсі «Сага про Форсайтів» і О. Дюма «Графиня де Монсоро»): автореферат канд. філологічних наук. − Донецьк, 2010. – 20 с.
33. Пахаренко В. І. Українська література: підручник для 9 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2009. – 356 с.
34. Пименова М. В. Методология концептуальных исследований / М. В. Пименова // Антология концептов / Под ред. В.И. Карасика, И.А. Стернина. – Волгоград: Парадигма, 2005. Т. 1. – С. 15-20.
35. Пименова М. В. Душа и дух: особенности концептуализации / М. В. Пименова. – Кемерово: Графика, 2004. – 386 с.
36. Пименова М.В. Коды культуры и проблема классификации концептов / М.В. Пименова // Язык. Текст. Дискурс: Научный альманах Ставропольского отделения РАЛК. – Вып. 5 / [под. ред. проф. Г. Н. Манаенко]. – Ставрополь : Изд-во ПГЛУ, 2007. – С. 79 – 86.
37. Селіванова О.О. Світ свідомості в мові: [монографічне видання] / Олена Селіванова. – Черкаси : Ю. Чабаненко, 2012. – 488 с.
38. Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры / 3-е изд., испр. и доп. – М.: Языки русской культуры, 2004. – 992 с.
39. Фоміна Л. Г. Міфологемний концепт лірики Миколи Вінграновського / Л. Г. Фоміна // Вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – 2007. – С. 56-70.
40. Ярмиш Ю. Казка стукає у двері: казки, байки, фантаст. новели, казк. повісті / передм. Д. Головка; худож. С. Лук’яненко. – К. : Дніпро, 2004. – 351 с.
41. Ярмиш Ю. Усвіті казки: Літературно-критичний нарис / Ю. Ярмиш. – К.: Рад. письменник, 1975. – 144 с.