Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="http://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="http://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...

Художник Сергій Васильович Васильківський
(1854-1917)

У 1887 р. у художньому житті Па­рижа стався безпрецедентний випа­док - знаменитий Салон дозволив мо­лодому живописцеві з далекої Росії, Сергію Васильківському, виставляти роботи поза конкурсом. Чим же поко­рив вимогливих парижан випускник Санкт-Петербурзької академії мис­тецтв, що перебував у Європі в пен­сіонерській поїздці? Відповідь на це питання дали самі члени журі, які відбирали картини для експозиції в Салоні, назвавши їх "чудовими".


Український живописець-пейзажист Сергій Васильківський народив­ся 7 (19) жовтня 1854 р. в Ізюмі, на Харківщині. Тонка поетична натура дитини формувалася серед прекрас­ної слобожанської природи, у патрі­архально-розміреній атмосфері тихо­го містечка. Оточення, у якому ріс Васильківський, було благодатним середовищем для формування твор­чої особистості.

Його родина - дворян­ського роду, але скромного статку, й безтурботне життя було в ній не прийнятне. Дід Федір у молодості служив в Ізюмському козачому пол­ку, не потерпів несправедливості: побив офіцера й пішов у чумаки. Батько дослужився до прапорщика, подав у відставку і працював писарем у лікарні. Можливо, саме він розкрив синові естетичну виразність каліграфічної лінії.

У 1861 р. родина переїхала в Хар­ків, у той час - великий культурний центр. Перші навички в образотвор­чому мистецтві Сергій одержав у гім­назії, його вчителем був Д. І. Безперчий (1825-1913), колишній кріпак, однокласник Тараса Шевченка по майстерні К. Брюллова. Він зрозумів, що у хлопчика є талант і підтримав його в бажанні одержати академічну освіту. У той час Сергій мав можли­вість користуватися бібліотекою сво­го родича, поета В. Александрова.


Там вихідці з України, і творчі задуми - прагнення писати високе небо, вільні степи, колорит рідної природи. Під впливом Орловського він прагнув передати сонячне світло, щоб досягти враження свіжості колірних рішень. У результаті митець одержав наго­роди за два етюди з натури - "Бєжин луг" і "Занедбаний ставок у парку" Однак справжнє натхнення художни­

кові могла дати лише українська при­рода. На канікулах він завжди їхав додому. Але не тільки ностальгія тяг­ла його. З дитячих років Сергій дру­жив з дочкою свого наставника - Со­нею Безперчею. Ця дружба переросла у велике почуття. На жаль, Соня по­мерла від туберкульозу, а С. А. Ва­сильківський так і залишився одина­ком на все життя.

У 1883 р. С. А. Васильківський по­дорожує по Україні, створює ряд відомих пейзажів: "Улітку", "Кам'яна балка", "На околиці", "Весна на Україні" що дозволило йому взяти участь у конкурсі на золоту медаль і у всеросійській академічній виставці. У них Васильківський уже знайшов свою інтонацію у створенні образу України - гарної і вбогої, героїчної і знедоленої, образ, що зворушує простотою мотиву й красою живопису. Приклад ранніх пейзажів художника - "Весна на Україні" - строго продума­на композиція.

Це надає образам при­роди відчуття значимості, стабільно­сті, непідвладній швидкоплинності часу. Динаміку життя навколишнього середовища художник відчував насамперед у просторі неба, що виступало найважливішим елемен­том його поем про природу. У поїздку С. Васильківський відбув разом із М. Самокишем. У європей­ських столицях було чому повчитися. Васильківський відвідав художні музеї й галереї Англії, Німеччини, Іспанії, Італії, побував у Північній Африці.


Але основний час проводив у Парижі, вивчаючи творчість фран­цузьких пейзажистів. У той період саме Франція стала визнаним цент­ром європейського художнього жит­тя, де народжувалися нові напрями живопису. Тоді паризькі художники захоплювалися роботою на пленері. По-справжньому освоїти суть нового реалістичного живопису Васильків­ському допомогло знайомство з українським пейзажистом Іваном Павло­вичем Похитоновим. Сам І. П. Похитонов був добре відо­мий французьким аматорам живо­пису і мав право виставлятися в Сало­ні, минаючи журі.

Яким ж був подив Сергія Андрійовича, коли таке право надали і йому! З великим інтересом Васильківський знайомився з кар­тинами барбізонців, які були близькі йому в художньому сприйнятті при­роди. Він, безсумнівно, багато чого у них почерпнув, тому що саме у фран­цузький період його живопис став яскравіше, соковитіше, значно збага­тилася палітра картин. Його полотна наповнило сонячне світло, на них за­струменіло повітря, з'явилося марево. Так писати в той час могло небагато, не дарма ж друзі стали називати С. Васильківського "сонячним худож­ником".

Роки відрядження виявилися для художника плідними. Його пейзажі"Полювання на куріпок у Нормандії", "Типова бретонська садиба", "Вид у Піренеях", "Після дощу (Іспанія)", "Околиці Сан-Себастьяно", "Збір яблук для сидру", "Зимовий вечір у Піренеях", "Алжирське село" (усе - 1888-1889 рр.) одержують широку популярність.

У 1888 р., вважаючи, що в плані художньої досконалості Європа йому більше нічого дати не може, Сергій Васильківський повернувся на батьківщину. Успіх у Європі відкривав перед ним чудові можливості для кар'єри в Петербурзі, але Васильківський вирі­шив оселитися в Харкові, де облаштував гарну майстерню.

Для останнього академічного звіту він відправив свої пейзажі, написані в передмістях Харкова, Запоріжжя, Катеринослава: "Запорізький сторо­жовий пункт. XVIII століття", "Село Куряж", "Село Покровське";, "Загата Г. Квітки-Основ'яненка" та ін. Талант С. Васильківського високо цінували колеги: І. Рєпін, М. Нестеров, І. Левітан, поет М. Вороний, письмен­ник М. Коцюбинський, композитор М. Лисенко. Його шанувальниками були меценат П. Третьяков, банду­рист Г. Хоткевич, історик Д. Яворницький. Постійно розширювалося коло замовників.

Статистика