Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="http://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="http://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...

1. Лесь Курбас:людина, митець,знакова постать української історії та культури

Лесь Курбас - знакова постать українського модерну,засновник театру та режисерс­тва. Народився Олександр-Зенон Степанович Курбас 25 лютого 1887 року в місті Самборі на Львівщині в родині галицьких акторів, відомих за псевдонімами Степан та Ванда Яновичі.


Навчався в Тернопільській гімназії, потім – у Львівському універ­ситеті, де брав активну участь у громадському житті, боротьбі за українізацію уні­верситету. На знак протесту проти політики полонізації перевівся до Відня, який був на той час одним із найбільших осередків світової культури. Там навчався на філо­софському факультеті, слухав лекції зі славістики, захопився театральним експери­ментаторством, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.

2017-й — рік знакової дати для постаті Леся Курбаса: 130 років від дня його наро­дження,цей день відзначили у Львові . Курбас —засновник театральної галактики. Ми маємо цілий космос, який потрібно відкрити для себе. Юність Курбаса збіглася з бурхливими часами доби модерну. У «великому світі» щось було явно негаразд. Гамлети «не лише на сцені, а й серед пу­бліки», Треплєви, що стрілялися через неможливість ідеалів досконалості.

Нафанта­зоване, вигадане не вміщалося в рамки дійсності. Згубна спокуса театральних ілюзій жила в Курбасовому серці ,разом із доволі скептичного чоловіка він не перетворився на особу ,що живе самою надією. Все це заводило від життя до книжки, від реальної матерії світу — до духовного скиту. Вирішення конфлікту сучасники Курбаса вба­чали то у відмові від недосконалості людини на користь безвідмовної маріонетки;то у несприйнятті предметного світу, який обманув людину; то в ностальгійній увазі до минулого, до мистецтва древніх, коли художники черговий раз зверталися до ідеалів Греції і Стародавнього Єгипту.

Моріс Метерлінк пропонував поринути в суто сим­волістське існування, а Дункан співала оду діонісійству й культові оголеного тіла. Хтось проповідував простоту, хтось молитовно чекав на чудо, звернувши свій пог­ляд до містики і магіки. Світ був строкатий. На клаптиках старих романтичних зна­мен поети писали свої відчайдушні вірші про майбутню війну, світову катастрофу, — театр, малярство, музика кричали, борсались, благали спасіння і кликали його.


Образ цілісного життя подрібнювався. Відновити розірвану «нитку часу» — озна­чало знайти соціальні, моральні, національні орієнтири. Курбас це розумів. Як і ба­гатьом у ті роки, йому здавалося, що змінити світ може лише мистецтво. Йому хоті­лося, щоб ідеальним світом майбутнього були правила культура.

Двадцятирічний ідеаліст і майбутній режисер уперто шукав свою точку опори, якою б він, як Архі­мед, перевенув світ. А розпочалося все у Відні 1907—1908 років. ...До того була ро­дина — дід священик, батько — відомий актор, якого класик Іван Франко назвав «головною силою» галицького театру. Гімназія.... У Відні Курбас, записавшись «на германістику і славістику», обирає філософські та теологічні студії, само собою — вивчає мови: німецьку й польську він уже знав, займається старослов’янською й са­нскритом ,ще в шостому класі гімназії вивчав англійську, щоб читати в оригіналі Шекспіра, а у восьмому засів за норвезьку заради Ібсена.

Але головне — повна відк­ритість інтелектуальному і духовному началам як Заходу, так і Сходу. В його біблі­отеці того часу були книги написані — німецькою мовою есеї та розвідки з персид­ської, арабської, індійської, китайської літератур; старонімецька поезія і проза; есеї Георга Брандеса про російську літературу від Аввакума до Достоєвського і багато робіт із давньогрецького театру й драми, психологічні портрети Шекспіра, Гете, Во­льтера; нарешті — Плавт, Теренцій, Лукіян, «Махабхарата» і «Рамаяна». Певний час захоплюється моралістикою Льва Толстого.

Вабить тибетська медицина і давньоін­дуські «Веди». Але потаємним «манком» був театр. Вставши о п’ятій ранку, Лесь поспішав разом із товаришами в нічну чергу до театральної каси, щоб за годину-другу одержати квитка й весь день перебувати у солодкому передчутті зустрічі з прекрасним — з Моїссі—Ромео або неперевершеним Кайнцем—Фердинандом чи Річардом. Лесь пізнавав Відень «доби трагічного розуму», як визначив Європу пер­шого десятиліття ХХ ст. Б.Райх.

Саме тепер у підґрунтя духовного пошуку Курбаса закладається «непідвладна безконечність» — етико-філософський пошук спирається на фігури Франциска Ассізького та Якова Беме, якими на той час захоплювалася Європа, а ще — виникає гаряче зацікавлення містикою та фантастичними картинами світу. Життя було просякнуте романтикою і католицизмом. Відкривалися нові сто­рінки потаємних знань, і Європа, якій знані були багато славетних імен, виявилась особливо чутливою до кумира європейського студентства швейцарця Рудольфа Штайнера.


У його статтях про світовідчуття Гете і Шіллера, в театральних оглядах, роздумах про Вагнера, Ібсена, Достоєвського приваблювало торжество духу й «фі­лософії свободи». Штайнер, що у своїй антропософії спирався на нові природничі відкриття, був близький молодому Курбасові — в рухові через ці знання до надчут­тєвого він відчував великі потенції. Антропософія віщувала «друге пробудження», не знане побутовою, «простою», «лінійною» свідомістю.

На противагу зовнішнім вимірам життя і «зовнішнім» станам душі, Штайнер кликав до «інспірації» — до та­кого стану «чистої порожнечі» свідомості, коли її «пильність» дозволяє увійти в неї лише духовному (сучасне мистецтво, як ви помітили, продовжує користуватися цією коморою). Штайнер наполягав на «глибокій тиші-мовчанні людської душі» як передумові цього, на «духовному слуханні». Так народжується головне — те, що потім мистецтво «перекладає» на мову чуттєвого і надчуттєвого.

Саме це «друге пробудження» встановлює нову ієрархію і нові стосунки зі світом реальних фізич­них речей: їхнє місце — похідне, другорядне. Інколи воно дорівнює сну, галюцина­ції, міражу. У своїх лекціях про природу сновидінь Штайнер вказував, що така нова ієрархія цінностей у житті душі і духу змінює навіть образи сновидінь, які стають одкровеннями про сутності, про природу головних законів буття і перестають бути комбінаціями елементів із побутового досвіду.

Все це імпонувало Курбасу ,так як пізніше буде імпонувати іншому великому художникові — російському акторові Михайлу Чехову, який у 1924 році спеціально поїде до Європи на студії Штайнера. «Людина є мікрокосм, що несе в собі всі тайни макрокосму», — стверджував Штай­нер услід Сковородою. (Але Курбас про Сковороду ще не здо­гадується). Пропонується «співпраця», «співтворчість» людини із всесвітом, пі­знання не лише інтелектуальне, а й через піднесення духу, екстаз, через мобілізацію підсвідомого, яке постійно формує людину.

За Штайнером, митцеві належало вести себе до стану особливого духовного піднесення, в якому він бачить усе довколишнє ніби заново, новими очима, — це нове бачення і веде до преображення (перетво­рення) людини і світу. Таке своєрідне світоглядне «очуднення», «відчуження». Дос­ліди такого роду приваблювали Курбаса не лише як теоретик. 1913 року в Берліні Штайнер створив Антропософське товариство і розвивав саме цю духовну науку. 1907 року на Мюнхенському конгресі свого товариства продемонстрував постав­лену ним «Елевзинську драму» Едварда Шюре з Марією Сіверс у ролі Деметри . Це була своєрідна містерія, що стала наслідком духовних експериментів із самопі­знання, досліджень із «надчуттєвим», інтуїтивним, напружено образним («імагітив­ним»).

Курбас був захоплений штайнерівською ідеєю повернення до колискових форм театру, коли театр був «таким різновидом дійства, у якому беруть безпосере­дню участь усі, хто зійшовся його правити». У товаристві таких мислителів, як Анд­рій Бєлий та Вячеслав Іванов, Штайнера більше шанували як теософа і містика — Курбаса ж більше цікавив театральний бік справи, спроба поєднати свідомість гля­дача зі свідомістю та переживаннями героя.


Беручи участь у виставах Штайнера, Курбас переконувався в можливості повного злиття сцени і залу й доходив висно­вку, що і актори, і глядачі повинні сповідувати одну й ту ж моральну релігію. За та­кої єдності світорозуміння творчість актора здатна межувати з ясновидінням, а театр може стати містерією майбутнього дня, що перетворює людину психологічно, зсе­редини, через творчість душі.

Одне слово, кожна доба має своїх кумирів. Уракурсі Відня сучасні Курбасові сюжети українського театрального життя видавалися над­мірними і драматичними. Втім, міраж віденського свята не обманював. Юнацьке захоплення Курбаса Штайнером засвідчувало щільність зв’язку Курбасових ідей та ідей часу, пошук моральних абсолютів, характерних для європейського мистецтва початку століття. 1920 року Курбас запише у щоденнику: «Мистецтво, особливо те­атр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту.

Воно... в суті своїй — акт релігійний. Порівняй — Штайнер — поняття мистецтва як люциферичного начала. Порівняй — Ед. Шюре. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, під­йому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому». «Як для Гете, театр для Кур­баса був ретортою, в якій він, наче алхімік минулих часів, шукав філософського ка­меня, котрий здатен перетворювати буденщину людських душ на золото...» .

Першою спробою щасливої утопії став Молодий театр (1916—1919) у Києві. Кур­бас починав як «людина келії». Він ніби був готовий продовжити Гоголя, містичну тишу його начал. Усамітнення, німота, спокій — Курбас з самого початку був схи­льний до цього. І не випадково наприкінці творчого життя, в передчутті трагічного фіналу, його думка знову, як і в роки юнацтва, кружляла навколо теми відходу — у монастир, у келію, на маяк, у тишу самотності. Повної і цілковитої.

Але це потім... Зараз же «людина келії» потрапляє у відчайдушний вир пристрастей. Молодий театр стає початком нового модерного українського театру, театру авангарду. Так починалася нова сторінка української культури після доби знаменитого театру корифеїв. Отже,Л.Курбас визначна особа для українського народу,у якої підгрунттям духовного пошуку є етико-філософське становлення Франциска Ассізького , Якова Беме ,а особливо повпливали статті Рудольфа Штайнера про світовідчуття Гете і Шіллера, в театральних оглядах, роздумах про Вагнера, Ібсена, Достоєвського,його приваблювало торжество філософії та свободи.

Статистика