Дослідницька робота "Шевченко і Луганщина"

У запропонованій науково-дослідницькій роботі з української літератури на тему "Шевченко і Луганщина" учениця 11 класу (студентка коледжу) досліджує основні об’єкти, пов’язані з життям та творчістю Т.Г. Шевченка у Луганській області та втілення образу Т. Шевченка в творчості луганських письменників.

Докладніше про роботу:

Учениця 11 классу у дослідницькій роботі над проєктом з української літератури (краєзнавства) на тему "Шевченко і Луганщина" розглядає такі місця у Луганську, які мають відношення до життєвого або творчого шляху видатного поета, серед яких Луганський національний університет імені Т.Г. Шевченка, населені пункти (в т.ч. вулиці, площі), заклади і установи, названі на честь Т.Г. Шевченка. Дуже цікаво у роботі представлена історія спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку в Луганську.

У рамках дослідницької роботи (творчого проєкту) з українскої літератури про Тараса Григоровича Шевченка і Луганщину вивчає, як ім'я Тараса Шевченко пов'язане з літературним життям Луганщини, а також з'ясовує, яким образ Кобзаря представлений у творчості луганських письменників, визначає, наскільки сьогодні актуальне шевченкознавство, та як воно розвивається в Луганській області.

Зміст

Вступ
1. Стислий огляд об’єктів, пов’язаних з життям та творчістю  Т.Г. Шевченка у Луганській області.
1.1. Про Луганський національний університет імені Т.Г. Шевченка. 
1.2. Історія спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку в Луганську. 
1.3. Населені пункти (в т.ч. вулиці, площі), заклади і установи,  названі на честь Т.Г. Шевченка.
2. Т. Шевченко і літературне життя Луганщини.
2.1. Розвиток шевченкознавства.
2.2. Образ Кобзаря у творчості луганських письменників.
2.3. "Освячені Шевченковим ім'ям...".
Висновки
Список використаних джерел
Додатки       

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і в нашого народу — Тарас Шевченко. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі й думи, переймаючись його долею.

Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, суворість і ніжність його лірики, гострота і пристрасність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу складають феномен Шевченка.

Коли мова заходить про Тараса Шевченка та його вплив на українську культуру, то жодне порівняння не здається перебільшенням: «батько нації», «національний геній», «творець нової модерної нації»... Власне, саме Шевченко сформував український національний світ, його творча реалізація настільки органічна національній культурі, що стала не лише невід’ємною складовою, а й визначила напрями її розвитку на цілі століття. 

2014 рік у нашій державі оголошено Роком Тараса Шевченка, і урочистості, що відбулися повсюди в Україні  з нагоди 200-річчя з дня народження Великого Кобзаря,  чи не найкраще підтверджують той факт, що на сьогодні саме  постать Тараса Шевченка  стала чи не визначальним формотворчим елементом  української нації, яка почала об’єднуватися в новітній історії довкола його імені та його ідей. Усвідомлення й прийняття цього факту наразі є дуже важливим для поширення національної ідеї на Луганщині.

Специфіка національної самосвідомості в нашому регіоні багато в чому визначається існуючим більш 500 років російсько-українським двомовністю. Подібна специфіка обумовлена ​​історично. Але необхідно зазначити, що попри  поліетнічний характер культури і літератури регіону життя українського слова на Луганщині ніколи не припинялося.

У цьому сенсі робота з популяризації творчості українських письменників, вивчення літературного краєзнавства, встановлення зв'язків видатних українських діячів з нашим краєм є невід'ємною частиною виховання громадян суверенної демократичної держави,  сприяє формуванню та розвитку високоінтелектуальної особистості з чітко вираженою громадянською позицією, виховує патріотизм, формує культурну пам'ять, почуття причетності до розвитку культури свого міста, області,  країни, що зумовлює актуальність нашої роботи.

І хоча життєві дороги не приводили Тараса Шевченка на Луганщину, однак його творчість завжди там, де живуть українці, ті народи, які шанують поетичне слово Великого Кобзаря.

Об’єктом дослідження наукової роботи є матеріали, пов’язані з життям та творчістю Т.Г. Шевченка, у Луганській області.

Предметом дослідження є  огляд об’єктів, пов’язаних з життям та творчістю Т.Г. Шевченка, у Луганській області, вплив постаті Т.Шевченка, його творчості на літературне життя Луганщини.

Метою даної роботи є дослідити основні об’єкти, пов’язані з життям та творчістю Т.Г. Шевченка, у Луганській області, втілення образу Т.Шевченка в творчості луганських письменників,  узагальнити та систематизувати поданий матеріал.

Історія вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка  невіддільна від історії духовного життя України, адже Шевченко для українців ніколи не був тільки пересічним поетом. Передусім, він уособлював у собі силу й енергію українського народу, його спроможність до боротьби й утвердження серед інших. І тому традиції вшанування пам’яті  Кобзаря започаткувалися відразу після смерті поета.

Однак, творчість поета і сама пам’ять про нього  довгий час залишалася предметом нещадних цензурних переслідувань і заборон. Лише внаслідок революційних подій 1905 – 1907 рр. відбулися певні послаблення репресивного тиску і все частіше з ініціативи найбільш свідомої частини населення, передусім інтелігенції, відбуваються заходи з вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка.

Громадський рух за увічнення пам’яті великого Кобзаря набув широкого розмаху після повалення царського самодержавства. Шевченківські дні в Україні стали відзначатися вільно і розкуто. 6 березня 1918 року Рада народних Міністрів УНР прийняла рішення про те, що день 27 лютого [9 березня] (Шевченківське свято) святкується як національне свято".

З того часу вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка в Україні набуло масового і всенародного характеру. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

До 200-річчя з дня народження поета у березні 2014 року телеканал «Інтер» та інформаційний портал «Подробиці» створили інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку. На інтерактивній карті проекту «Світ Шевченка» відзначено 1060 пам'ятників Кобзарю, міста, села, вулиці, музеї, навчальні заклади, театри, названі на його честь. Ці об'єкти знаходяться в 32 країнах на різних континентах.

У Луганській області діє Луганський національний університет імені Тараса Шевченка та його відокремлені підрозділи: Ровеньківський і Стаханівський факультети, Лисичанський педагогічний коледж ЛНУ ім. Тараса Шевченка, Луганський професійний торгово – кулінарний ліцей при ЛНУ ім. Тараса Шевченка. Майже в кожному місті області є школа, названа його ім’ям.

Пам'ятники Т.Шевченку встановлено в 9 містах і селищах нашої області, зокрема у Луганську, Кремінній, Старобільську, Сіверськодонецьку тощо. Також на  честь поета названо багато вулиць, кварталів, скверів, парків,  установ по всьому світу. Так, у 74 населених пунктах Луганської області є вулиці й площі, названі на честь Т.Шевченка.

Отже, уже цей стислий огляд об’єктів, споруджених або названих на честь вшанування пам'яті славетного сина України  Тараса Шевченка, якнайкраще підтверджує слова Івана Франка:  "Найкращий, найцінніший дар доля дала  Шевченкові  аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець". Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей - світочів, що  стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

Бути гідними ймення Тараса Шевченка означає тепер постійно збагачуватися духовно, берегти рідне слово, вірити в незалежну державу і працювати для добра в Україні.     Із 1939 року один із найстаріших вищих навчальних закладів східноукраїнського краю — Луганський національний університет носить ім’я Тараса Шевченка. В Указі Президії Верховної Ради УРСР від 26 квітня 1939 року зазначалося: “Задовольнити прохання громадських організацій Ворошиловградського педагогічного інституту і присвоїти Ворошиловградському педінституту ім’я Т. Г. Шевченка”.

Треба сказати, що, зважаючи на певне ідеологічне спрямування цієї події, адже образ Тараса Шевченка та його творчість використовувала тодішня пропаганда, в педагогічному виші 1939 року намагалися різнобічно підійти до відзначення Шевченківського ювілею, тобто 125-річчя від дня народження. Тоді на художній виставці експонувалися навіть оригінали малярських полотен (імовірно з Галереї картин Тараса Шевченка в місті Харкові), а також ілюстрації художників до його творів.

Викладачі та студенти літературного факультету прочитали понад сто лекцій у робітничих і сільських клубах області. На березневій науковій сесії викладачі кафедри української літератури О. С. Пулинець і Н. Г. Ясько виступили з доповідями. У рукописному альманасі було вміщено дослідження викладачів і студентів, а також переклади поезій Т. Шевченка російською мовою.

Тоді у виші навчалося на денному відділенні 2225 студентів, а на заочному — 4723 студенти. 1939 року випуск склав 675 учителів. Діяли сім факультетів: історичний, літературно-лінгвістичний, географічний, фізико-математичний, природничий, іноземних мов і робітничий (тобто довишівської підготовки), а також дворічний учительський інститут. Тут працювало 96 викладачів. Бібліотека нараховувала 150 тисяч томів.

Поезії про Тараса Шевченка студента літературного факультету Миколи Упеника (згодом відомий український письменник) друкувалися в обласній газеті “Луганська правда”, як і вірші Андрія Онищенка, Григорія Савченка, переклади Павла Євтєєва. Із 1947 року на кафедрі української літератури почав працювати

О. А. Міхно, для якого шевченківська тематика стала однією з провідних у науковій і навчально-виховній діяльності. Він брав участь у республіканських наукових Шевченківських конференціях, керував студентським гуртком шевченкознавства, зібрав численний матеріал для краєзнавчої експозиції  “Ім’я Шевченка на карті Луганщини”, яка багато років прикрашала кабінет шевченкознавства. Щороку майбутні вчителі-словесники готували літературні вечори, які відбувалися в березневі дні, здійснювали екскурсії шевченківськими місцями України.

21 вересня 1998 року на базі Луганського державного педагогічного інституту імені Т.Г.Шевченка постановою Кабінету Міністрів України   було створено Луганський державний педагогічний університет. У постанові, зокрема, зазначалося: «Зберегти за створеним університетом ім’я Т.Г.Шевченка». Згодом, у 2003 році, університет отримав статус національного, у квітні 2008 року його переведено на класичний, і сьогодні Луганський національний університет імені Тараса Шевченка є одним з провідних вищих навчальних закладів України.

Пам’ятники Великому Кобзареві встановлено в усіх обласних центрах України, багатьох містах і селах, а також за кордоном, наприклад, в Америці, Аргентині, Білорусі, Казахстані, Канаді, Польщі, Росії, Туркменістані, Узбекистані, Угорщині. Загалом, в Україні й світі близько 1100 пам’ятників поету. Це найбільша кількість монументів, установлених одній особі.

Пам’ятник Тарасу Шевченку в Луганську на площі Героїв Великої Вітчизняної війни було відкрито 22 травня 1998 р. у дні Міжнародного літературно-мистецького свята „В сім'ї вольній, новій…”, названого іменем великого поета. Монумент створено народним художником України, лауреатом Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, почесним громадянином Луганська Іваном Чумаком у співавторстві з архітекторами А. Довгополовим та В. Житомирським. Скульптуру відлито на базі Київського художньо-промислового комбінату.

За задумом автора, у Луганську зображено 45-річного Шевченка – за два роки до смерті, коли він з болем в серці востаннє покидав Україну. Поет у сюртуці поверх якого – розстебнутий плащ, з непокритою головою. Ліва рука лежить на серці, у правій – капелюх. На постаменті накладними літерами – напис: “Т. Шевченко.”В образі поета відбито велич і біль за свою

Україну та власну долю вигнанця. 5-метрову бронзову фігуру встановлено не на високому гранітному постаменті, як планувалося, а на тимчасовому низькому мармуровому блоці, на якому вона стоїть дотепер.

Головну роль в історії спорудження монумента Кобзарю в Луганську відіграло створене тут 1995 року Луганське обласне Братство шанувальників творчості Тараса Шевченка.  Ще в травні 1992 року Луганський міськвиконком прийняв рішення встановити монумент на Красній площі, де й було закладено пам’ятний камінь. 1995 року оголосили конкурс проектів пам’ятника, й за результатами двох турів найкращим було визнано проект Івана Чумака.

Скульптор одержав замовлення на виконання роботи. У зв’язку з тим, що пам’ятник за проектом Чумака не можна було встановлювати на Красній площі через геологічні умови, у березні 1996-го новим рішенням міськвиконкому остаточне місце спорудження пам’ятника перенесено у сквер на площі Героїв Великої Вітчизняної війни. Кошти на встановлення пам’ятника збирали усім світом -  благодійні внески Луганської і Одеської міськради, української діаспори Канади та США, пожертви місцевих спонсорів.

Несподівано проти спорудження пам’ятника Кобзарю на площі Героїв Великої Вітчизняної війни стали протестувати ветерани й ліві політичні сили міста.   Недавно призначений на посаду глави Луганської облдержадміністрації Олександр Єфремов опинився в скрутному становищі, але все-таки зміг заспокоїти ветеранів, запевнивши їх, що площу не перейменовуватимуть і з часом на ній буде встановлено новий монумент на вшанування полеглих воїнів, що невдовзі й було зроблено.

У Луганській області пам’ятники Тарасові Шевченку споруджено також у Антрациті, Старобільську, Сєверодонецьку, смт Білокуракіне, селі Свистунівці Сватівського району, селі Осинове Новопсковського району.

Шевченко – це уособлення духовності українського народу. Тож пам’ятники геніальному поетові, який незламністю свого духу врятував і продовжує врятовувати український народ від морального занепаду й знищення, має стояти на центральних вулицях та майданах Луганщини, аби люди чистої совісті могли вклонитися Великому Кобзареві.

Багато в нашому краї вулиць, площ, закладів і установ, названих на честь великого поета Тараса Григоровича Шевченка.

Майже в кожному районі Луганської області є міста й села, в яких вулиці  названі на честь поета - усього в 74 населених пунктах. Найданішими з них можна вважати вулиці у м. Красний Луч (1920 р.), с. Павлівка м. Свердловська (1929 р.), с. Прохладне м. Свердловська (1924 р.), с.Білолуцьк Новопсковського району (1930 р.).

Наприклад,  у місті Алчевську Луганської області   вулиця ім. Т.Шевченка отримала свою назву в 1939 році на честь 125-річчя з дня народження великого Кобзаря.  Вулиця Шевченка відома тим, що на ній розташована колишня середня школа, в якій навчалися Герої Радянського Союзу Бабанін П.А. і Ліповенко П.А..  Є подібна вулиця і в обласному центрі.

До того ж 13 закладів і установ в області названо на честь. Крім вищезгаданих навчальних закладів варто зазначити наступні.

У м. Старобільську 6 листопада 1959 року був відкритий перший будинок культури у Луганській області і він мав ім'я Т.Шевченка.  Етнографічний музей в селі Свистунівська Сватівського району Луганської області був створений у 2007 році за ініціативою голови Сватівської райдержадміністрації В.В.Мормуля силами педагогічного та учнівського колективу Свистунівської ЗОШ (нині НВК «Свистунівська ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ»).

Музей налічує близько 2-х тисяч експонатів.  У с.Білолуцьк Новопсковського району в 1997 році за ініціативи директора гімназії Бутенка В.Л. створено музей-світлицю, а на її базі почав працювати і гурток з однойменною назвою. За роки існування світлиця підтримує зв’язок з Київським державним музеєм Т.Шевченка, історичними музеями Яготина, Переяслова.

Щороку в Луганську відбувається Міський фестиваль творчої молоді "Іду з дитинства до Тараса", організаторами якого є Департамент освіти та молоді Луганської міської ради, КЗ "Луганський навчально-виховний комплекс спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №42", участь у ньому беруть  учні понад з 50 загальноосвітніх навчальних закладів міста Луганська.

Конкурс  проводиться на базі зазначеного навчального закладу з 2011 року під час традиційних шевченківських тижнів. Мета фестивалю – вшанування пам'яті Тараса Шевченка, розвиток в учнів пізнавального інтересу до творчої спадщини Великого Кобзаря, розвиток творчого потенціалу школярів, сприяння ефективній реалізації їх інтелектуальних здібностей тощо.   

Також на Луганщині плідно працюють міські, районні осередки організації "Просвіта", які постійно з метою вшанування пам'яті Т.Шевченка проводять наукові конференції і читання, літературно-мистецькі конкурси, презентації різноманітних експозицій, тематичні екскурсії та інші заходи тощо. Наприклад, під патронатом РОВУТ «Просвіта» ім.. Т.Шевченка разом із  Сватівською райдержадміністрацію щороку в травні  до роковин перепоховання праху Т.Шевченка проходить Свистунівський фестиваль поезії Т.Г.Шевченка, перший  відбувся 22.05.2009 р.  

Шевченко виступає сьогодні духовним будівничим нашої держави, тому невипадково, що саме його ім'я на кожному кроці слугує нам за своєрідний  орієнтир, на який маємо звертати увагу, долаючи духовне невільництво і відкриваючи для себе чіткі перспективи розвитку рідної держави.

Не тільки териконами, шахтами, великими промисловими підприємствами знана наша Луганщина. З давніх-давен тут розвивається найдорожче — духовна національна культура українського народу. Саме українська література представлена іменами видатних митців — лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, що є красномовним запереченням якоїсь особливої “культури Донбасу”  чи навіть якоїсь регіональної літератури.

Широковідома творчість письменників-земляків — лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка — Володимира Сосюри, Григора Тютюнника, Миколи Руденка, Івана та Надії Світличних, Владислава Титова. До цих імен варто додати Василя Голобородька — випускника факультету української філології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, Івана Дзюбу та Василя Стуса, випускників Донецького національного університету, які також відзначені Шевченківською премією.

1973 року лауреатами Шевченківської премії стали чотири скульптори-луганці: В. Х. Федченко, В. І. Мухін, В. І. Чумак, І. П. Овчаренко — за створений монумент у бронзі й граніті  “Україна — визволителям”, що споруджений у селищі Мілове на Луганщині.      І хоча життєві дороги не приводили Тараса Шевченка на Луганщину, однак його творчість завжди там, де живуть українці, ті народи, які шанують поетичне слово Великого Кобзаря.

Українські поети луганського краю теж висловили свої сердечні почуття до Тараса Шевченка в багатьох поетичних творах. Тому його образ стає ближчим, ріднішим. Поезії сучасних митців навчають кращого розуміння вічного Кобзаревого слова. Творча спадщина Тараса Шевченка унікальна тому, що вона не лише відображає національний світогляд українців середини ХІХ століття, а й поєднує минуле з майбутнім, а Україну з усім світом.

У березні 1961 року в Луганському державному педагогічному інституті імені Тараса Шевченка відбулася перша наукова Шевченківська конференція кафедр історико-філологічного факультету, на якій виголосили вісім доповідей, зокрема “Шевченко і його епоха” (В. Г. Мотренко), “Естетичні погляди Т. Шевченка (А. К. Косінов), “Образ Т. Шевченка в українській народній поезії” (О. А. Міхно), “Шевченко в російських перекладах” (М. П. Діченсков), “Т. Шевченко в болгарській прогресивній критиці” (Г. М. Гончарук).

До шевченківських днів при кафедрі української літератури створено науково-методичний кабінет Т. Г. Шевченка, де розгорнуто виставки-експозиції: “Життя і творчість Т. Г. Шевченка”, “Т. Шевченко і наша сучасність”. Кабінет придбав рідкісні видання творів Великого Кобзаря: перше видання “Кобзаря” 1840 року і перше повне видання Кобзаря (1907 р.).

До 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка організовано другу наукову Шевченківську конференцію. Тоді в ювілейний 1964 рік на сторінках “Літературної газети” опубліковано статтю “З його ім’ям”, де розповідь про Луганський педагогічний інститут завершувалася стверджувально-оптимістично: “Так, це справді шевченківський вуз — найсхідніший у нашій республіці храм української культури”.

Її автор — Микола Ташаненко. Таким був газетний псевдонім літературного працівника редакції, а незабаром видатного українського письменника Григора Тютюнника. 1988 року колектив інституту висунув його на здобуття Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, яка й була присуджена наступного 1989 року.

Серед пам’ятних подій 90-х років дві наукові Всеукраїнські шевченківські конференції (1994, 1998), коли в Луганську збиралися шевченкознавці з усієї України. Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій» відбулося у травневі дні 1998 року в Луганській області.

15 січня 2014 року департаментом освіти і науки Луганської облдержадміністрації разом із ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» та Луганським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти проведено обласну науково-практичну конференцію «Феномен Тараса Шевченка: погляд крізь віки» з нагоди святкування 200-річного ювілею  Кобзаря.

Із доповідями виступили провідні викладачі та науковці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: завідувач кафедри української мови,  професор Олена Горошкіна; завідувач кафедри теорії літератури, професор Олександр Галич; професор, доктор філологічних наук Олена Бровко; кандидат філологічних наук Ірина Бойцун; кандидат філологічних наук Надія Тарас. Як підсумок, конференція відзначила надзвичайну актуальність спадщини Тараса Шевченка для виховання сучасної молоді та залучення її до визначення власної морально-етичної позиції в житті.

У Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулася презентація літературознавчих роздумів письменника Олексія Неживого, доктора філологічних наук, професора ЛНУ.  Його книжка: «Із ім'ям Тараса Шевченка» розповідає про шевченкознавчі традиції на Луганщині, творчість письменників-земляків, лауреатів Шевченківської премії Володимира Сосюри, Григора Тютюнника, Миколи Руденка, Івана та Надії Світличних, Василя Голобородька.  

Отже, шевченкознавство  на Луганщині стрімко розвивається,  набирає нової якості, насамперед щодо інтерпретації життя і творчості поета з   національного ракурсу сприйняття, дедалі більше зростає увага до осягання унікальності творчого здобутку Шевченка невіддільно від осмислення певних віх його життя, творчість Шевченка входить у систему цінностей світових літератур завдяки навертанню до неї,  насамперед, провідних митців світових літератур, це забезпечує дослідженням новий  чинник осягання творчості Шевченка.

Багатогранна творчість Т. Шевченка завжди була й залишається невичерпним джерелом творчості для багатьох письменників. Художні твори українських митців дали можливість світові глибше пізнати творчість поета, його трагічну долю. Образ народного поета постає зі сторінок прозових і драматичних творів, живописних полотен і скульптурних робіт, оспіваний у поемах і кантатах. Важко назвати ім’я письменника, музиканта чи художника, у творчості якого так чи інакше не звучала б шевченківська тема.

Поети луганського краю свої сердечні почуття до Тараса Шевченка висловили в  багатьох поетичних творах [див. додатки]. Тому його образ стає ближчим , ріднішим. Поезії  сучасних митців  навчають  кращому розумінню та відчуттю вічного Кобзаревого слова. 

Докладніше зупинимось на висвітленні образу Тараса Шевченка в творчості Миколи Чернявського (1868-1938). Кобзареве слово справило великий вплив на М.Чернявського ще в юності, надихнуло його на багатолітнє самозречене служіння Україні.

Найперший Шевченків твір, котрий потрапив до рук хлопця, здався йому малозрозумілим і викликав негативну реакцію. "Попалась мені якось до рук поема Шевченкова "Катерина". Я почав був читати її й кинув: не подобалось. Я не зрозумів мови". Але під впливом ознайомлення з українським театром корифеїв,  з непростими долями П.Куліша, П.Кореницького та інших відомих діячів М.Чернявський поступово змінює своє ставлення до національної культури та історії. Він починає ототожнювати себе з українцями, а далі   шукає свого місця в лавах борців за відродження України.  

1886 рік - знаменний для М.Чернявського переходом до написання творів українською - змусив його вже іншими очима поглянути на постать Т.Шевченка.  "Немов новий, ніколи не бачений, український світ постав перед мої очі. Світ надзвичайного трагізму й мученства. Світ дивної вроди й поезії... Отут я побачив силу Шевченка, тут почув огонь його душі, отут з його очей безсмертних перебігли на мої очі його світлі сльози.

Я плакав. Стискав кулаки й плакав..." - записав поет після прочитання "Кобзаря". Завдяки цій книжці поет-семінарист знайшов довго шуканий "об'єкт для того почуття, що так владно й невідступно кликало", - ним стала Україна, її народ - мученик і волелюбець.

Образ Тараса Шевченка став наскрізним у творчості письменника і репрезентований і в прозі, і в поезії, і в публіцистиці та мемуарах - вірші "Шевченко" (1889), "Великі слова" (1890), оповідання   "Напередодні" (1913), "Vае victis",  нарис "Чого плакали люде?" (1917), мемуарно-публіцистичні твори "Шевченкова могила", "Під знаком Великого Духа" ("Шевченко - герой", "Патос Шевченка", "Трагедія Шевченка", "Геній Шевченка", "Свідки життя Шевченка"), спогади "Коли тюрми розчинялись" (1927).

Автор приділяє увагу важливим моментам з життя Кобзаря та його оточення, вияскравлює багатий духовний світ митця, болючі роздуми над долею рідного краю,  причетність до проблем, що хвилюють усе людство.

Шевченкіана М. Чернявського - це вагомий внесок у справу вшанування пам'яті геніального сина України. Яскравим виявом всенародної любові до Шевченка стало встановлення найвищої мистецької національної нагороди - національної премії імені Т.Г Шевченка.

Премія встановлена для нагородження за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР. Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії. Першими Диплом та Почесний знак лауреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина,  Олесь Гончар в галузі літератури і Платон Майборода в галузі  музики.

Від 23 квітня 1969 Республіканська премія отримала назву „Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка”. 22 червня 2000 року, згідно з Указом Президента України  № 808/ 2000,   найвища нагорода в України в галузі культури набула нового статусу: „Національна премія України імені Тараса Шевченка”.

Національна премія присуджується авторові чи виконавцеві один раз за життя. Кожного року, 9 березня, в день народження Кобзаря, - Україна дізнається про нові імена лауреатів. Цим не лише підсумовуються культурні заходи року, а й віддається світла данина нашому великому Кобзареві – Тарасу Григоровичу Шевченку.

Красномовним підтвердженням того, що літературний процес на Луганщині - складник історії вітчизняної літератури в ії найдосконаліших, найталановитіших виявах,  і є українські письменники Луганщини - лауреати Державної премії України імені Тараса Шевченка.

У 1963 році Володимира Сосюру за збірки «Ластівки на сонці», «Щастя сім’ї трудової», куди увійшли найкращі поетичні твори письменника, вшановано Державною премією України імені Тараса Шевченка.

У 1973 році лауреатами  Шевченківської премії стали чотири скульптори-луганці- В. Х. Федченко,  В. І. Мухін, І. М. Чумак , І. П. Овчаренко- за створений монумент у бронзі й граніті „Україна  визволителям”,  споруджений у селищі Мілове.

У 1981 році цією високою нагородою було вшановано нашого земляка,  легендарного Владислава Тітова  за повісті „Всем смертям назло...”,  „Ковыль – трава степная”. В образі головного героя повісті „Всем смертям назло...” гірничого майстра Сергія Петрова впізнаємо самого автора. Як і його герой, В. Титов вистояв у боротьбі за право жити справжнім, активним життям.

У 1989 році за поданням колективу Луганського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка видатний український письменник Григір  Тютюнник був удостоєний звання лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка.

У 1993 році за роман «Орлова балка» та поетичну збірку «Поезії» Микола Руденко, який народився з селі Юр’ївка Лутугінського району, став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Вихід у світ хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ століття „Українське слово” (1994рік) та вузівського підручника історії літератури ХХ століття засвідчують, що творчість лауреата Державної  премії імені Тараса Шевченка (1994 рік, книга „Серце для куль і для рим”) Василя Голобородько (народився в селі Адріанополь Перевальського району)  стала складником шкільного та вузівського вивчення.  

„Маленька сестра  великого брата” – так називали Надію Світличну – молодшу сестру луганського поета, „шістдесятника” Івана Світличного. Вона завжди залишалася в тіні його імені, хоча була видатною жінкою. Відоміша як громадський діяч, у тому ж таки 1994 році Надія Світлична була удостоєна Шевченківської премії  „За активну публіцистичну журналістську діяльність”.

Життєвим ідеалом для Івана і Надії Світличних завжди були справедливість і честь за будь-яких обставин, а ще – патріотизм, який передусім виражався в щоденній роботі на благо України, в ім’я національної ідеї.

Лауреатами Національної премії ім. Тараса Шевченка 2013 року стали письменник Леонід Горлач (за книгу поезій "Знак розбитого ярма"),  режисер - постановник Дмитро Богомазов (за вистави "Гамлет" У. Шекспіра Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька;  "Гості прийдуть опівночі" А. Міллера Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра ; "Щуролов" за О. Гріном Київського театру "Вільна сцена") і художник Петро Печорний (за серію декоративних тарелів за мотивами творів Т. Шевченка).

Список Шевченківських лауреатів із року в рік поповнюється. Це ті, кому безсмертний Кобзар:   "...Благовістив їм слово нове, Любов, і правду, і добро...".

На сьогодні саме постать Тараса Шевченка  є чи не визначальним формотворчим елементом української нації, яка почала об’єднуватися в новітній історії довкола його імені та його ідей. Усвідомлення й прийняття цього факту наразі є дуже важливим для поширення національної ідеї на Луганщині, бо специфіка національної самосвідомості в нашому регіоні багато в чому визначається існуючим більш 500 років російсько-українським двомовністю. Подібна специфіка обумовлена ​​історично. 

У цьому сенсі науково-дослідницька робота над проєктом з української літератури "Шевченко і Луганщина" з популяризації творчості українських письменників, вивчення літературного краєзнавства, встановлення зв'язків видатних українських діячів з нашим краєм є невід'ємною частиною виховання громадян суверенної демократичної держави,  сприяє формуванню та розвитку високоінтелектуальної особистості з чітко вираженою громадянською позицією, виховує патріотизм, формує культурну пам'ять, почуття причетності до розвитку культури свого міста, області,  країни. 

І хоча життєві дороги не приводили Тараса Шевченка на Луганщину, однак його творчість завжди там, де живуть українці, ті народи, які шанують поетичне слово Великого Кобзаря.

Історія вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка невіддільна від історії духовного життя України, адже Шевченко для українців ніколи не був тільки пересічним поетом. Передусім, він уособлював у собі силу й енергію українського народу, його спроможність до боротьби й утвердження серед інших. І тому традиції вшанування пам’яті  Кобзаря започаткувалися відразу після смерті поета.

Шевченко виступає сьогодні духовним будівничим нашої держави, тому невипадково, що саме його ім'я на кожному кроці слугує нам за своєрідний  орієнтир, на який маємо звертати увагу, долаючи духовне невільництво і відкриваючи для себе чіткі перспективи розвитку рідної держави.

У Луганській області діє Луганський національний університет імені Тараса Шевченка та його відокремлені підрозділи: Ровеньківський і Стаханівський факультети, Лисичанський педагогічний коледж ЛНУ ім. Тараса Шевченка, Луганський професійний торгово – кулінарний ліцей при ЛНУ ім. Тараса Шевченка. Зокрема 13 закладів і установ в області названо на честь Кобзаря. Майже в кожному місті області є школа, названа його ім’ям.

Пам'ятники Т. Шевченку встановлено в 9 містах і селищах нашої області, зокрема у Луганську, Кремінній, Старобільську, Сіверськодонецьку тощо. Найвідоміший з них - пам’ятник Тарасу Шевченку в Луганську на площі Героїв Великої Вітчизняної війни, який було відкрито 22 травня 1998 р. у дні Міжнародного літературно-мистецького свята „В сім'ї вольній, новій…”.     

Також на  честь поета названо багато вулиць, кварталів, скверів, парків,  установ по всьому світу. Так, у 74 населених пунктах Луганської області є вулиці й площі, названі на честь Т.Шевченка.

Щороку в Луганську відбувається Міський фестиваль творчої молоді "Іду з дитинства до Тараса" з метою вшанування пам'яті Тараса Шевченка та розвитку в учнів пізнавального інтересу до творчої спадщини Великого Кобзаря, розвитку творчого потенціалу школярів.

Стрімко розвивається  на Луганщині шевченкознавство.  У березні 1961 року в Луганському державному педагогічному інституті імені Тараса Шевченка відбулася перша наукова Шевченківська конференція кафедр історико-філологічного факультету, яка відтоді стала подією систематичною. Серед пам’ятних подій 90-х років дві наукові Всеукраїнські шевченківські конференції (1994, 1998), коли в Луганську збиралися шевченкознавці з усієї України. Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій» відбулося у травневі дні 1998 року в Луганській області.

Багатогранна творчість Т.Шевченка завжди була й залишається невичерпним джерелом творчості для багатьох письменників. Поети луганського краю - М.Чернявський, В.Сосюра, В.Голобородько,І.Світличний, І.Савич, Ганна Гайворонська,  Геннадій Довнар, Антоніна Листопад, Раїса Лук'янчук, Микола Ночовний, Олег Орленко, Григорій Половинко,  Олександра Самарцева свої сердечні почуття до Тараса Шевченка висловили в багатьох художніх творах. Тому його образ стає ближчим , ріднішим. Поезії  сучасних митців  навчають  кращому розумінню та відчуттю вічного Кобзаревого слова. 

Національна премія України імені Тараса Шевченка (Шевченківська премія) — державна нагорода України, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Красномовним підтвердженням того, що літературний процес на Луганщині - складник історії вітчизняної літератури в ії найдосконаліших, найталановитіших виявах,  і є українські письменники Луганщини - лауреати Державної премії України імені Тараса Шевченка: — Володимира Сосюри, Григір Тютюнник, Микола Руденко, Іван та Надія Світличні, Владислав Титов, Василь Голобородько, Леонід Горлач,  до цього переліку додамо   Івана Дзюбу та Василя Стуса, випускників Донецького національного університету. 

Лауреатами Шевченківської премії стали чотири скульптори-луганці: В. Х. Федченко, В. І. Мухін, В. І. Чумак, І. П. Овчаренко; режисер - постановник Дмитро Богомазов; художник Петро Печорний. Отже, не тільки териконами, шахтами, великими промисловими підприємствами знана наша Луганщина. З давніх-давен тут розвивається найдорожче — духовна національна культура українського народу.

Таким чином, уже цей стислий огляд об’єктів, споруджених або названих на честь вшанування пам'яті славетного сина України Тараса Шевченка, якнайкраще підтверджує слова Івана Франка:  "Найкращий, найцінніший дар доля дала  Шевченкові  аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець". Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей - світочів, що  стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

1. О. Бабишкін. Шевченкова слава. – К., 1989.
2. Боліла Алла. З іменем Шевченка - по життю / А. Боліла// Вісник Книжкової палати. - 2011. - № 3. - С. 48-51.
3. Бучнєва, Тетяна.Образ Т. Шевченка у творчості письменників Луганського краю : 9-й кл. / Т. Бучнєва// Українська мова та література (Шкільний світ). - 2012. - № 4. - С. 17-21.
4. Зародження та розвиток традицій вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка.
5. Інформація щодо наявності об’єктів, пов’язаних з життям та творчістю Т.Г. Шевченка у Луганській області.
6. Козоріз, С. О. Вшановуємо Великого Кобзаря / С. О. Козоріз.
7. Розкажіть онуку. - 2007. - № 2. - С. 4-7.
8. Кононенко, В. О. Скарби безсмертного Кобзаря: до 196-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка та 170-річчя з дня виходу "Кобзаря"/ В. О.
9. Кононенко // Календар знаменних і пам'ятних дат. - К., 2009. - № 1, 2010. - С. 110-125.  
10. Лугарі. Збірник поезій.  - Луганськ, 1998.
11. Марко В. Наближення до Шевченка : аналітичні етюди / В. Марко// Дивослово. - 2012. - № 5. - С. 44-47.
12. Муки i радощi Iвана Чумака.
13. Поліщук, Ярослав. Від правди до істини Шевченка / Я. Поліщук.
14. Українська мова та література. - 2010 - № 7. - С. 3-9.
15. Смілявська В. Святим огненним словом. – К., 1990.
16. Статті про Шевченка.
17. Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського | Просвіта Херсонщини.
18. Утвердження української правди. - Луганськ, Знання, 2000. - 116 с.