Публікація на сайті

Банер сайту

Ми будемо вдячні, якщо Ви встановите на своєму сайті наш банер!
Банер нашого сайту
Код банера:
<a href="https://obuchonok.com.ua/" target="_blank"> <img src="https://obuchonok.com.ua/banners/obuchonokua1.gif" width="88" height="31" alt="Обучонок - дослідницькі роботи і творчі проекти учнів"></a>
Усі банери...
лелека
Тематика проекту: 
Українська література
Автор проекту: 
Йорж Вероніка
Керівник проекту: 
Маздор Л.І.
Найменування навчального закладу: 
КЗШ № 105 м. Кривий Ріг

У даному дослідницькому проекті з української літератури на тему "Птахи - символи українського народу" автор вивчив та з’ясував,  які птахи найчастіше зустрічалися в легендах та міфах нашого народу, що кожен з них символізував та як використовувався в народних обрядах, яке значення ця пташка має в народній культурі сьогодні.

Докладніше про проект:


Автор міні-проекту з української мови та літератури "Птахи - символи українського народу" у ході роботи над проектом зібрав та опрацював літературу щодо об’єкту дослідження, вивчив народні міфи та легенди, провів практичні спостереження щодо одного з птахів-символів – солов’я, ознайомив друзів та гуртківців з зібранним матеріалом.

У рамках дослідницької роботи з літератури автор визначає, скільки видів птахів налічує сучасна орнітофауна України та з'ясовує, чому тількі деякі з них так прижилися у народному фольклорі: лелека, ластівка, голуб, жайворонок, лебідь та соловейко. Аналізує портрет цих птахів в українській народній творчості. Свій проект учениця завершила зібранням прислів'їв та приказок про птахів, а також народних прикмет, пов'язанних з ними.

Зміст

Вступ
1. Птахи в фольклорі українського народу.
1.1 Лелека.
1.2 Ластівка.  
1.3 Голуб.
1.4 Жайворонок.
1.5 Лебідь.
1.6 Соловейко.
2. Практичні спостереження за життєдіяльністю голуба сизого.
Висновки
Використані джерела
Додатки

Вступ


Птахи в міфології багатьох народів є творцями всесвіту. Ніким не народжені, вони вже існували, коли не було ще ні неба, ні землі, а лишень одне “широке море” (яке було завжди). Птахи символізують повітряну стихію, а повітря, як відомо, легке й може проникати всюди.

Птахи сполучають світ земний і небесний (а водоплавні — аж три світи: ще й водну стихію на додачу) Вони володіють таємницями чарівного зілля, живої та мертвої води, знають напрямок грозових і градових хмар. Прилітають на подвір’я, де щойно народилася дитина, й віщують немовляті. майбутню долю. Як душі Пращурів, вони знають усе.

Сучасна орнітофауна України, налічує 416 видів птахів, з яких 265 регулярно гніздяться на її території, але зовсім невелика кількість птахів зустрічається в українських народних легендах та міфах.

Мета моєї роботи: вивчити та з’ясувати  які птахи найчастіше зустрічалась в легендах та міфах нашого народу, що кожен з них символізував та як використовувався в народних обрядах.

Об’єкт:  птахи України.

Завдання:

  1. зібрати та опрацювати літературу щодо об’єкту дослідження
  2. вивчити народні міфи та легенди
  3. провести практичні спостереження щодо одного з цих птахів – солов’я
  4. ознайомити  друзів та гуртківців з зібранним матеріалом

Методи роботи: вивчення матеріалу, спостереження.

Птахи в фольклорі українського народу


Сила людини у ії корінні, у знанні та збереженні ії оберегів, традицій та звичаїв своїх предків. У наших предків новий рік починався навесні, з прильотом птахів, коли пробуджувалася і оновлювалась природа, оживала матінка Земля.

Предки  вважали, що весну приносять на своїх крилах птахи, тому зустрічали їх з обрядовим печивом та круглими калачами, символізуючи ми сонце. Неможливо собі уявити весни без співу жайворонка чи соловейка.

Усьому людству відомий міф про виникнення світу з яйця. Далекий відгомін цього міфу маємо в улюбленій дитячій казці про Курочку-Рябу. Зазвичай казка подається для малят скорочено. Повний текст розповідає, яка драма розігралася через розбите яйце: "Дід плаче, баба плаче, в печі палає, внучка з горя повісилася.

Дяк побіг на дзвіницю й побив дзвони, піп розірвав усі книги..." В одному з варіантів прямо пояснюється причина тяжких наслідків такої, здавалося б, незначної події: "Бо то була перша курка і перше яйце у світі". В українських колядках часто зображується світове древо або древо життя, на верхівці якого сидить птах або два чи три птахи. Птах пірнає на дно моря й виносить із води золотий пісок.

З нього постає земля, й на ній з'являється життя. Два птахи на верхівці древа символізують божественну пару — сонце й місяць. Хоча типовішою для українських колядок є картина явора з трьома птахами: "А серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки",— або: "На тім яворойку на горі гніздойко. А на тім гніздойку три соколойки".

Три птахи уособлюють астральні світила — небесну родину, якій відповідає родина земна: "Ясен місяць — пан господар, ясне сонце — його жона, дрібні зірки — їхні дітки". Світове древо з птахами зображується на писанках, вишивках та килимах, у народному малярстві. Птах символізує людську душу. Існує повір'я, ніби душа прилітає пташкою до новонародженої дитини. Нею вона й відлітає, коли людина мре.

Птахи—вісники, вони приносять людям різні повідомлення (й хороші, й погані), переважно здалеку або з чужини. Одна жінка розповідала, як помер на чужині її чоловік — тієї ночі прилетіла птиця і тричі крикнула під її вікном: "Ганько!" У журливій пісні молода жінка, котра, вийшовши заміж, опинилася далеко від рідних, просить качку:

Ой попливи, вутко, проти води хутко
Та розкажи мому роду, що я помру хутко!

В іншій пісні розповідається про козака, який поїхав на чужину і там загинув. Він просить насипати високу могилу, а в головах посадити червону калину: Будуть пташки прилітати Калиноньку їсти, Будуть мені приносити З України вісти. Вважається, що весну із вирію приносять птахи. Із цим віруванням пов'язаний звичай, коли на свято Сорока мучеників або на Благовіщення (22 або 25 березня) господині печуть обрядове печиво пташиної форми — "жайворонків" та "буслові лапки".

Інші птахи (здебільшого казкові) символізують мрію, долю, щастя. Легенда розповідає про двох братів — багатого й бідного. Якось бідний брат заночував на своєму полі. Під ранок прокинувся та й бачить: бігає полем якийсь птах. Неначе щось підніме, а тоді перебіжить на братове поле й кине. Підкрався чоловік до птаха і вловив його. "Що ти робиш?" — питає. А птах відповідає: "Я Доля твого брата.

Я з твоєї ниви збираю зерно та переношу на ниву твого старшого брата, щоб у нього уродив хліб гарний". Свійська птиця й досі є ритуальною стравою в найзначніші дні родинного життя. А пташине яйце символізує життя, відродження, сонце, тому воно має таке значення у Великоднє свято, на Провідний тиждень. Людину завжди вражала таємниця народження з "мертвого" яйця. Ця таємниця підтримує і віру в її власне безсмертя.

Лелека


Лелеку шанують різні народи. Вважається, що він приносить людям добро: дітей, щастя, весну. Багато вірувань пов'язані з його "вірністю у шлюбі".

Лелека (бусол, чорногуз) в українців — святий птах. За легендами, він походить від людини, яка згрішила колись проти Бога і тепер, у пташиній подобі, старанно спокутує свою провину.

Перед вирієм лелеки вчиняють суд і закльовують до смерті птаху, яка зрадила своєму подружжю: "Один самотній бусол полюбив чужу буслиху. І відбив таки її, забрав з чужого гнізда, і полетіли вони на нове місце до лісу. А через якийсь день, коли бусол прилетів на луг, його великим колом оточило пташине товариство й щось почало вичитувати своїм клекотом.

Стоїть посередині самотній бусол. Ось він підняв опущену голову, важко підняв крила, тріпнув ними і піднявся угору. Там він раптом здригнувся всім тілом і, згорнувши крила, каменем полетів донизу. Так і закінчилася буслина любов".

Лелеки, за повір'ям, мають риси і звички, притаманні людям. Вони розуміють людську мову (адже колись і вони говорили). Як і люди, шукають собі пару, турбуються про дітей і через ревнощі можуть покінчити життя самогубством. Якось люди недобре пожартували й підмінили яйце лелеки качиним.

Лелека-мати вигрівала яйця, а батько носив їжу. Настав день, коли на світ з'явилися малята. Разом із малим лелекою в гнізді вилупилось і каченя. Коли лелека його побачив, він високо злетів у небо і каменем упав на гніздо. Мертвими на землю впали пташенята й мати-лелека... А садиба того господаря незабаром пішла з димом.

Як і людина, лелека може плакати: "Бузьок дуже нудиться за хижею, в якій жив, ще як був чоловіком, — розповідається в одній легенді. — Тому він і гніздо в'є на дахах, і сам живе близько коло людей. Ми часто можемо видіти, як бузьок журиться. Годинами на одному місці з опущеним дзьобом: він плаче й думає про своє людське життя". Сумує лелека й тоді, коли бачить чвари між людьми: "стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко... А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє".

Лелеки належать до віщих птахів. Люди по них гадають на врожай, погоду, здоров'я, заміжжя та на інші житейські речі. Вважається, що добре бачити лелеку, коли він летить або ходить, погано — коли стоїть нерухомо на одній нозі.

Широко побутує повір'я, ніби чорногуз приносить дітей. За давніми уявленнями, поява потомства асоціюється з водою. Малюків бусол знаходить у воді, виловлюючи їх своїм довгим дзьобом, і приносить матерям.

І досі широко побутує повір'я, згідно з яким у родині буде Щастя, коли бусол зів'є гніздо на подвір'ї. Люди й самі допомагали в цьому птахам: лаштували на хатах або деревах хрестовини, колеса від возів. Вірили, що пернаті оберігають обійстя від пожежі й блискавки, що разом із ними приходять у господу злагода, добробут і здоров'я. Щовесни лелеки повертаються на свої гнізда. Коли ж, ображені на людей, птахи покидали хату, все добро йшло за ними.

За повір'ям, скривджені лелеки могли й підпалити будівлю, принісши у дзьобі жарину. Вбивати птахів або руйнувати їхні гнізда вважалося великим гріхом. За це винного було суворо карано — хворобою, злиднями, а то і смертю.

Ластівка

Це символ весни, провісниця доброго. Вірять, що там, де ластівка зліпить собі кубельце, — буде щастя.

В українській весільній пісні, яка співається на дівич-вечорі, йдеться про міфічну ластівку, яка "вивела діток-одноліток" — молодого й молоду; обрядовою піснею "малюються" три стіни камінні, четверта — золота:

А на тій стіні да теремочок. На теремочку — да маківочка. На маківочці — да ластівочка. Ізвила гніздечко із чорного шовку. Да вивела діток да одноліток. Що перше дитятко — да красний Іванко! Що друге дитятко — молода Маринка!

Ластівка в обрядових текстах є істотою, яка несе гарні вісті, пророкує то кохання, то багатство. Так, у купальських піснях ластівка є знаком народження кохання:

Там ластовочка купалася. На бережечку сушилася, Дівка Марія журилася. Іще й рушників не наткала, А вже Івана сподобала.

У щедрівці ластівка віщує господарю добробут і всілякі статки:

Щедрик-щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати. Вийди, вийди господарю, Подивися на кошару...

А в тій кошарі — багатство: овечки покотились, ягнятка народились.

Відома легенда, в якій пояснюється, чого люди так шанують ластівку: бо як розпинали Христа, то ластівки крали цвяшки.

Яєць ластівки не можна чіпати, а то буде ластовиння. А якщо воно вже є, а людина хоче, щоб зійшло, то треба, побачивши першу ластівку, обмити собі обличчя водою. Або сказати: "Ластівко, ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!"

Згідно з повір'ям, ластівки на зиму не летять у вирій, а мерзнуть у воді. 26 вересня (за старим стилем) вони залазять у воду, зчіплюються лапками й так зимують. Аж як навесні розтане лід і зігріється вода, вони тоді вилітають із води.

Багато ластівок сняться до звістки. Бачити уві сні ластів'яче гніздо — знак, що в домі буде щастя. Сниться ластівка у гнізді — буде радість; залітає до хати - чекайте на добру новину.

Голуб


Згідно з народними уявленнями, голуб — пташка чиста, свята, божа. За християнською традицією, голубом Дух Святий зійшов із неба під час хрещення Ісуса Христа. Тому в народі вірять, що голуб — улюблена пташка Господа і що він освячує воду, готуючи цим хрещення. Голуб — птах миру й любові, пара голубів символізує кохання та вірність у шлюбі. У давнину голубів забороняли вживати в їжу.

Вважали: хто вб'є цю птицю, в того помиратимуть діти, не вестиметься худоба. В історії Київської Русі існував жорстокий оповитий легендами епізод, до якого причетні голуби. Княгиня Ольга, щоб помститися древлянам за смерть свого чоловіка Ігоря, обложила місто Іскоростень. Довго протримавши його в облозі й не здобувши, взяла данину — "по троє голубів і по троє горобців... од кожного двору".

Древляни радо погодились. Те, що княгиня попросила такої необтяжливої данини, не викликало в них підозри, адже у східних слов'ян здавна на жертву богам віддавали саме птахів. Княгиня ж, пороздававши своїм воям голубів та горобців, наказала прив'язати до лапки кожного трут, а коли смеркне — підпалити його й пустити птахів на волю. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. Від вогню зайнялися кліті й одрини — й не було двору, де не горіло б. Люди почали тікати з міста, княгиня наказала хапати всіх.

Взявши ж Іскоростень, спалила його дощенту. На весіллі з коровайного тіста випікали голубки, що призначені були для коровайниць — як подарунок. У болгар голуба зображають на весільному та великодньому хлібі. В деяких тлумаченнях снів голуби — ознака приходу сватів, або ж голуб — майбутній наречений. На Закарпатті вважали: якщо дати дівчині і хлопцю по половині серця голуба, вони вічно любитимуться. В українців надзвичайно поширене звертання "голубе", "голубко".

Голубкою називають бідну сиротину ("А бідная сиротина, як сива голубка"), милу чи милого ("Десь мій милий, голуб сизий"). У весільній пісні голуб — це староста ("Старосто старесенький, голубе сивесенький"), добрі сусіди — теж голуби ("Ой сусідоньки, ви голубоньки мої!"), для матері — доньки-голубоньки, синочки-голубочки. Навіть в історичних піснях та думах козаків, отамана порівняно з голубами ("Отаман іде, як голуб гуде").

В голосіннях голубом чи голубкою прилітає до родичів померлий. Символіка ця стає прозорою, якщо згадати про вірування, поширене в усій Україні, що душа після смерті відлітає птахом. "Мамко моя, голубко моя", — голосить за померлою матір'ю дочка. "Голубе мій дорогий, одлітаєш ти од мене далеко", — тужить за чоловіком дружина. Уявлення про душу в образі голуба підтверджує звичай сілезьких поляків годувати жінку одразу після пологів голубом.

Думають, що в цей момент вона "порожня", бо душу в неї забрало немовля. Жайворонок Жайворонок вважається чистою, божою пташкою. В українських легендах розповідається, що жайворонки, як і ластівки, витягали колючки з тернового вінка Христа або ж приносили вісті Богородиці про її Сина.

Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів.

Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: "Биймося, Боже, хто кого зможе!"... Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: "Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!" А тоді каменем падає вниз із криком: Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток наведу..."

В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни. 22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх.

Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. Іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч. Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.

Лебідь


Назва цього птаха означає «білий», що відповідає його символіці, як білого денного світла (сонячний птах). У багатьох народів лебідь – Божественний птах, символ богів; цнотливої наготи та незаплямованої білизни; повноти задоволення бажань; відродження; самотності; смерті; краси, вірного кохання; вродливої дівчини; щасливого дитинства.

Порівняймо священне ставлення до лебедів у слов’янських народів. Лебідь у давніх русів – символ вірності, любові до рідної землі.

Стародавній слов’янський фольклор знає прекрасні образи дів-лебедів. Поширеними мотивами було перетворення лебідки-королівни у дівчину-красуню і навпаки.

Давньоруський переказ знає могутню Білу лебідь, що володіла живою водою, молодильними яблуками. Праукраїнська легенда про заснування Києва, окрім Кия, Щека та Хорива, називає ще й сестру їхню, Либідь.

Досить часто лебідь виступає символом душі, яка літає по небу в образі цього благородного білого птаха. Відомий вислів «лебедина пісня» означає останній вияв таланту чи героїчний вчинок у кінці життя. Він грунтується на уявленні про те, що лебідь перед смертю злітає високо в небо, ніби лине до сонця, і співає останню пісню, схожу на срібний мелодійний дзвін. Пара лебедів зберігає подружню вірність усе життя.

А втративши свою пару, лебідь, проспівавши прощальну пісню, каменем падає на землю, розбиваючись насмерть. «Лебедина вірність» стала зразком любові і відданості закоханих, породила безліч поетичних, музичних та інших мистецьких творів, а сам вислів став крилатим.

Білому лебедю (символу сонячного дня) у казках протиставляється чорний лебідь (символ чорної ночі). Відомий також мотив перетворення білих лебедів на сірих гусей – символ обманутих надій, несправжності, брехні.

Соловейко

Соловейко - Свята і вільна Божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і волі, високого натхнення і неперевершеного таланту. Виконати свою роботу так, як виконує свою соловейко, не здатен жоден інший птах: соловейко — найдосконаліший співочий талант пташиного світу. Навіть люди рівняються на нього, тому і кажуть про талановитого співака: «Співає, як соловейко!».

Його спів настільки високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується душевно і втішається чуттями. Він - передвісник справжньої весни в лісах та гаях, але тільки тоді розпочинає оспівувати весну, коли нап'ється води з березового листя, і співає доти, поки не перецвітуть сади.

Обсипається цвіт - поступово стихає солов'їний спів. Має соловейко і свою магію: якщо співає він у пізню пору літа, треба готуватись до великої біди... Цього співучого птаха настільки люблять всі, що назва «соловей» поступилася лагідному слову «соловейко»!

Назва цієї маленької співочої пташки походить, як вважають мовознавці, від давньоруської славій – той, хто співає пісню-славу Богам. Недаремно соловей, як і інші великі птахи, вважається віщим пташком, про свідчить пісня:

Соловейко маленький,
В тебе голос тоненький,
Скажи, де мій миленький?

Віщий співець Боян у «Слов о полку Ігоревім» названий «соловієм старого часу». Про те, що соловей здавна вважався символом співучості та красномовства, свідчить ім’я новгородського жерця Богомила, який “сладкоречия ради наречен Соловей» (Іоакимивський літопис).

Соловей – провісник Богині Весни: його спів (давньоруське щекот) завжди сприймається як щасливий Божий знак, а відсутність співу солов’я свідчить про передчуття біди.

Шевченкове «соловейко в темнім гаї сонце зустрічає» має глибинну народно-світоглядну основу, яка пов’язує солов’я з сонячним Божеством. Соловей називається «птицею рахманнною» (від рахманів, брахманів), тобто птахом жрецької верстви, «Божою», «святою пташкою». Усі слов’янські народи шанували солов’я, весняними вечорами виходили на вулиці, в садочки, щоб послухати спів цього улюбленця Богинь Лади і Лелі, співця любові і щастя.

В Україні соловейко починає співати на початку травня, коли розцвітають сади. Про це в народі кажуть, що він починає співати, «як нап’ється води з березового листя».

Практичні спостереження за життєдіяльністю голуба сизого


У моєї бабусі на балконі ось вже кілька років поспіль живуть  голуби (фото 1). Завжди, коли я приходжу до неї, то ми вдвох любимо спостерігати за ними.  Восени ми побачили, що голуби почали будувати гніздо прямо на підлогі балкону ы, навіть там голубка вже знесла перше яйце (фото 2), тому ми вирішили допомогти  нашим маленьким друзям-сусідам.

Знайшли стару коробку, намостили туди  ганчірок  переклали туди обережно звите птахами гніздечко з першим яйцем і невдозі голубка знесла ще одне. Про свої спостереження  я записала в щоденнику  та розповіла керівнику гуртка отак і з явилась ця тема роботи. Щоденник спостережень.

Кладка – 1-яйце 18 жовтня, друге – 20-го жовтня 2013р. ( розмір приблизно 38/27мм, білі, з гладенькою шкаралупою)  Насиджування- насиджують  обоє, поперемінно. Вилуплення пташенят- 4 і 6  листопада, 2013р ( народились сліпі, вкриті жовтим пухом) Виліт з гнізда- 12-го грудня 2013 р.

Висновки Людина і птахи  завжди були тісно пов’язані один з одним, і з цієї причини птахи не могли залишитись осторонь у культурній спадщині нашого народу. Наприклад, згідно з Книгою Буття, священним писанням в іудаїзмі і християнстві, Ной зі свого ковчега тричі випускав голуба, сподіваючись на те, що той принесе звістку про закінчення всесвітнього потопу.

Вперше голуб повернувся ні з чим, вдруге приніс у дзьобі оливкову гілку, а втретє не повернувся зовсім, що означало, що «вода зійшла з землі» (Буття 8:8—12)… З цікавістю вивчала та пізнала  багато нового з стародавніх традицій  та звичаїв  нашого  народу, вела спостереження за життям сизих голубів.

Висновки щодо розмноження голубів

  • спаровуванню голубів передує шлюбна церемонія (як і практично у всіх птахів)самка знесла 2 яйця з інтервалом у 2 доби
  • яйця білі, середнього розміру, з гладенькою шкаралупою
  • насиджують обоє, поперемінно
  • через 19 днів вилупились пташенята, сліпі, вкриті  ріденьким жовтуватим пухом
  • через 38 днів малеча вилетіла з гнізда

На заняттях гуртка поділилась набутими знаннями з товаришами та хочу і надалі вивчати та досліджувати різних тварин у природі.

Використані джерела

  1. Інтернет-джерела.
  2. Воїнственський М.А. Птахи Київ, «Радянська школа, 1984
  3. Гальченко «Пернаті друзі» Київ, «Урожай», 1978

Додаток. Прислів'я та приказки про птахів, народні прикмети

  • Видно птаха по пір'ю.
  • Видно птаха по польоту.
  • Всяка пташка свої пісні має.
  • Кожна птиця знайде свого Гриця.
  • Ліпше пташці на зеленій вітці, ніж у пана в золотій клітці.
  • Ранні пташки росу п'ють, а пізні слізки ллють.
  • У всякої пташки свої замашки.
  • Всяка пташка своє гніздо знає. Кожна пташка своє гніздо хвалить. Погана та пташка, якій своє гніздо не миле.
  • Добра птиця свого гнізда не каляє.
  • Свого гнізда не цурайся.
  • Своє гніздо найтепліше.
  • Воля пташці краща від золотої клітки.
  • Гарна клітка не нагодує пташки.
  • Від ворон одстала, до пав не пристала.
  • Вліз межи ворони, кракай, як і вони.
  • Ворона вороні око не виклює.
  • Ворона й за морем літає, та дурна вертається.
  • Вороні і мило не поможе - все чорна буде.
  • Лякана ворона куща боїться.
  • Де стерво, там і круки.
  • Круки сідають, а пани на людську душу чигають.
  • Крук крукові ока не видзьобає.


Якщо сторінка Вам сподобалась, поділіться у соціальних меражах:

Статистика