Проєкт "Сакральний оберіг українського народу"

Автор творчого проєкту з дизайну і технологій на тему "Сакральний оберіг українського народу" вивчає історію виникнення ляльки-мотанки, розглядає особливості мистецтва виготовлення ляльок-мотанок, аналізує спосіб їх виготовлення, розробляє ескіз свого майбутнього виробу. Усі етапи роботи над лялькою-мотанкою перелічені у технологічній картці роботи над виробом.

Докладніше про роботу:

У процесі творчого проєкту з технологій про виготовлення ляльки-оберігу учень розглядає усі можливі варіанти виготовлення ляльки-мотанки та зупиняється на варіанті ляльки з ниток. Перед початком роботи автор здійснює розробку власної конструкції оберіга, а вже потім згідно підготовленного ескізу та розмірів виробляє та збирає майбутній виріб.

У ході творчого проєкту на тему "Сакральний оберіг українського народу" було продемонстровано, як можна виготовити з підручних засобів ляльку-мотанку. Усі етапи роботи над виробом зафіксовано у технологічній карті виготовлення мотанки, де можно ознайомитися з кресленнями, розрахунками та фотографіями процесу роботи і готового продукту. У роботі перелічені особливості та традиції створення ляльки–мотанки, ознаки справжньої української ляльки–мотанки та з'ясовується, яке значення мають ляльки–оберіги.

Зміст

Вступ
1. Історія ляльки–мотанки.
2. Мистецтво виготовлення  ляльки-мотанки, її сакральне значення.
2.1. Особливості та традиції створення ляльки – мотанки.
2.2. Ознаки справжньої української ляльки – мотанки.
2.3. Значення  ляльки –оберега.
3. Технологія виготовлення ляльки –мотанки.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

В українській родині з давніх-давен одним із сакральних оберегів була лялька-мотанка. Її можна було бачити в будь-якій селянській хаті. Такі ляльки  виконували різні функції: охороняли житло, дітей, сон, берегли господарство. Малеча   любила  нами бавитися. Матеріалами для виготовлення ляльок   служили: сіно, солома, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерна. Секрети їх виготовлення  передавались в родині від матері до дочки.

Вважають, що лялька є посередником між живими і тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається , що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею ще й з хрестом замість обличчя.  Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомого ниток, стрічок, шляхом намотування.

Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це сакральний символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Актуальність: У наш час на прилавках магазинів можна побачити велику кількість різних іграшок: дешевих, дорогих, ексклюзивних, які затінили народну. Але фабричні іграшки не несуть тепла душі своїх творців. Тому вважаємо, що в ХХІ столітті діти повинні бачити та гратися не лише іграшками магазинними,  а й вміти робити їх власними руками. Прикладом такої іграшки є лялька – мотанка з її сакральним значенням.          

Ляльки -  мотанки  дають змогу не загубити прадавню культуру рідної землі та зберегти її для майбутніх поколінь. 

Мета: дослідження традицій виготовлення народної ляльки,  ролі ляльки – мотанки  у  житті українців та її  магічно- обрядове значення.

Завдання:

• Відшукати, систематизувати та проаналізувати  літературу з даної теми.
• Вивчити  та застосувати  на практиці технології виготовлення різних видів ляльок.
• Виготовити  сувенірну  ляльку – мотанку, яка була поширена на Поділлі.
• Показати актуальність проведених досліджень.

Об'єктом дослідження є українська лялька.

Предметом дослідження виступають історична та художня література,  чисельні Інтернет джерела, власні дослідження.

Новизна: при проведенні дослідження були отримані нові факти по виготовленню ляльки-мотанки на Поділлі.

Методи дослідження: дослідження джерел інформації.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати в подальшому можна використовувати для вивчення фольклорної спадщини рідного народу та  при проведенні майстер-класів по виготовленню  ляльки - мотанки.

Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри.

Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом. Їй вже майже 5000 років. Вона з’явилася з тих пір, як почали вирощувати льон. Це була не просто іграшка, а оберіг. Головне призначення якого – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну.

Навіть городні опудала, що їх ще й сьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, на початку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

У деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного врожаю.

Є лялька, яку в тій чи іншій формі знають на всіх континентах. Це мотана або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації.  Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті.

В Україні народні іграшки можна поділити на кілька видів залежно від матеріалу: дерев’яну, глиняну, з трав’янистих матеріалів (лоза, рогоза, солома, листя кукурудзи тощо), сирну, з тканини, паперову іграшки. Відпо­відно до регіону та авторських задумів іграшки відмінні за кольором, фор­мою, візерунком, оздобленням, технікою виготовлення.

У ХІХ ст. виділи­лись регіони виготовлення дитячих забавок – це Прикарпаття (Косів, Кути), Львівщина (Яворів, Стара Сіль), Полтавщина (Опішня, Хомутець), Дніп­ропетровщина (Петриківка), Волинь (Ковель). Одним з них є Поділля, котре, як історико-етнографічний регіон, включає Вінницьку, Хмельницьку (крім північних районів) та східну частину Тернопільської області.

З прийняттям християнства у Київській Русі почалось викорінення язичницьких культів, а з ним їх ідолів. Фігурки людей та тварин, що вважались наділеними магічними функціями, зберігались людьми, а зви­чай носити прикраси-обереги побутує і досі.

Розповсюдженою на Поділлі була  лялька-“мотанка”, яку робили зі шматків тканини. Вона складається зі стовпчика-основи – це тулуб, ноги, руки, голова. Окрім тканини, ляльку робили  із трісочок, з полінця, але основа залишалась завжди однаковою. Лялька з тканини – найпростіше зображення жіночої фігури. Кількість ознак, за якими тканина і нитки перетворювались на людську подобу, незначна. Є тіло – туго скручена, замотана в “качалку” тканина, – поділене лініями (перев’язаною ниткою) шиї і пояса на основні частини.

Звідси й назва ляльки – “мотанка”, змо­тана з тканини. Обличчя тривалий час залишались безликими, оскільки люди не бажали уподібнювати ляльку собі. Вважалось, що лялька з “об­личчям” ніби оволодівала душею і могла нашкодити дитині, а безлика лялька, за народними повір’ями, не дозволяє злу творити лихо там, де вона (лялька) знаходиться.

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була.

В Україні ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти.

А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою») і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки.

Раніше в Україні ляльку-мотанку робили, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.

Саморобні ляльки робили безликими: обличчя замінював узор у вигляді хреста, ромба, квадрата. Ляльки поблизу Канева, Переяслава – Хмельницького, Золотоноші, Решетилівки   на Полтавщині мають на обличчі  хрести із чорних ниток; трохи нижче по Дніпру, у районі Чигирина та Кременчука, хрести набираються з кольорових ниток.

Історія ляльки-мотанки захоплює своєю своєрідністю та  красою. В культурі українського народу виготовлення цієї дитячої забавки посідає значне місце. Вона стає на рівні з мистецтвом вишитих рушників, ткацтвом, мистецтвом кераміки та багатьма іншими прекрасними українськими ремеслами. Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька, виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколінням, є запорукою добробуту, щасливого родинного життя, захисту від злих сил.

Традиції виготовлення ганчіркових ляльок на території, де проживали слов'янські народи, існували з сивої давнини і аж до початку ХХ століття.

Загалом процес створення ляльки майстрині називають «кутанням» і це не дивно, адже він дуже схожий на сповивання маленької дитини. Задля того аби готова лялька виглядала гарно та яскраво в давнину шматки тканини підфарбовували та розмальовували натуральними барвниками. Основа мотанки символізує дух та мудрість предків.

Якщо подивитися на загальний вигляд таких іграшок, то мотанки мали гарно виражену голову, а тулуб, руки та ноги мають більш схематичний вигляд. Разом з тканиною використовували й інші натуральні матеріали, наприклад, льняні нитки, з них виготовляли волосся. Як такого виразу та звичних рис обличчя лялька не мала. На лицях деяких вишивали або викладали нитками хрест – давній символ сонця у слов’ян.

Точного визначення чому ляльки-мотанки не мали виражених облич немає, однак більшість вчених та дослідників сходяться в думці, що очі - такі собі «двері» між реальним та потойбічним. Недоброго ока завжди боялися, а ще побутувало переконання, що саме через очі в ляльку може підсилитися усяка нечисть. Лялька-мотанка - чи не єдина представниця світу іграшок, яка ніколи не мала власного імені.

Вважалося, що даючи ім’я ляльці можна або потривожити душі померлих родичів, або накликати нечисть в будинок. В українській культурі мотанка виступає символом родючості, достатку та оберегом для родини. Такі ляльки дуже часто ставали справжніми сімейними реліквіями та передавалися з покоління в покоління. Також такі ляльки часто використовуються в весільних обрядах та дійствах.

В сучасних умовах мотанки, на жаль, втрачають той глибокий, трошки магічний та сакральний зміст. В переважній більшості їх використовують як  звичний сувенір. Вплив новітніх технологій спостерігається у сучасних ляльках-мотанках та більшість майстрів починають використовувати різноманітні матеріали, орієнтуючись лише на власні вподобання.

Справжня мотанка виготовляється без використання швів. Виготовляючи ляльку, майстри її  намотують або закутують, а для кріплення використовують стрічки та нитки, якими просто обмотують деталі та фіксують їх вузликами. При виготовленні дотримуються головного правила - лялька повинна мати хрестоподібний вигляд.

Голову ляльки формують з невеличкого клаптика тканини, в середину якого вкладають кульку з ниток, інших клаптиків чи вати. Таку заготовку голови обмотують хрест на хрест нитками, символічно зображуючи лице ляльки. Тулуб з головою з’єднують також нитками, туго обмотуючи ними тільце ляльки від голови до низу та перпендикулярно тулубу, формуючи тим самим руки мотанки. З підручних матеріалів виготовляється одяг, прикраси та головні убори чи зачіски.

Колись жінки виготовляли такі іграшки, виголошуючи різні побажання, і таким чином наділяли їх певними символічними значеннями. Ляльки-мотанки обов’язково несли в собі позитивну енергетику.

Хатня мотанка є оберегом, захисником дому,  в якому  знаходиться та родини, якій вона належить. Вона пов’язана з ідеєю материнства, родючістю, хлібом. Навіть, коли жінка робила ляльку своїй дитині для гри, вона вірила у магічний засіб викликати появу на світ ще однієї дитини.  Також українці вірили у магічну здатність ляльки прилучати до дівчини судженого, якого вона покохала.

Перевага жіночих зображень над чоловічими з давніх часів пов’язана із уявленнями про богиню родючості. Образ молодої дівчини, не жінки, характерний для давніх слов’ян не тільки щодо родючості, а і взагалі життя.

Найважливіший етап — намотування хреста на обличчі ляльки. Підбирали нитки, виходячи із значення кольорів: зелений — колір здоров'я та багатства; червоний — колір життя, вогню, кохання; жовтий — колір сонця, пшениці, землі, фізичного світу; синій — колір творчості та саморозвитку; фіолетовий — колір мудрості; золотий — колір Божої любові.

Кожна людина на землі мріє мати оберіг, який захистить від зла та біди, який допоможе виконати найзаповітніше бажання та дасть сили побороти усі негаразди сьогодення. У нашого народу здавна такий оберіг існував – це лялька-мотанка.

Така люлька буває  різної форми – великою й маленькою.  Обличчя вона немає, воно досить символічне.  Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Народна лялька, зроблена власноруч, сповнена позитивної енергії, любові та тепла.

Серед ляльок-оберегів виділяються ляльки-зерновушки (крупенічки). ( додаток 1). Це символи, які за народним  повір'ям, приносять в дім достаток, благополуччя, допомагають досягти успіхів у роботі. При їх виготовленні використовується зерно. Основне правило при виготовленні - заборона застосовувати подрiбнену крупу або пластівці, обов'язково лише ціле зерно різних видів злаків: пшеницю, перловку, гречку, рис, пшоно, горох.

За старих часів кожна маленька дитина, дівчина і жінка робили собі особливу ляльку, слов'яни називали її Бажальницею (додаток 2).  Витовляючи таку ляльку, не скупились на яскраві тканини, намиста, стрічки. Лялька мусила обов’язково бути з руками. З нею спілкувались і робили їй подарунки - нові хусточки, намистини, стрічки.

Мотанка–Матуся (додаток 3)  – одна з найдобріших і найулюбленіших  ляльок. Основні принципи виготовлення ляльки-Матусі такі ж, як і для всіх мотанок. Особливість такої ляльки в тому, що  вона тримає в руках  ляльку-немовлятко (пеленашку). Лялька з діточками нагадує іконописний образ Богородиці. Її дарують новоствореним сім'ям.

Ганчіркову ляльку – берегиню, вироблену власними руками, мати дарувала донечці перед весіллям, благословляючи таким чином на щасливе заміжжя. Гості теж дарували ляльок з побажанням, щоб в них народилося багато діточок.

Берегиня (додаток 4).  Її зображують із руками, піднятими вгору в молитовному жесті або з опущеними вниз. Коли руки підняті вгору – Богиня закликає небо допомогти засіяти ниву, зачати нове життя на землі. Коли руки опущені вниз – Богиня благословляє землю на народження, принесення плодів, дарів.

Лялька – Багаторучниця (додаток 5). Вона отримала свою назву за наявність великої кількості рук (п`ять пар рук). Таку ляльку полюбляли господині, її підвішували над прялкою чи піччю для того, щоб господиня встигала робити всю хатню роботу. А лялька допомагала їй у цій справі . Народ вірив, що в мотанці знаходиться дух предків і що вона може передавати досвід з покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх.

Весільна лялька (додаток 6). Найретельніше готували ляльку для нареченої та напередодні народження дитини. Таку мотанку вбирали дуже гарно.

Кожна  лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечк. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи - минулий, теперішній і майбутній; обов'язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір - очіпок, стрічка чи хустка,  що символізує зв'язок з небом.

З ляльками, які зроблені з ниток, у більшості людей пов'язані теплі спогади з дитинства. Лялька з ниток своїми руками робиться просто і швидко. Для роботи не потрібно використовувати багато матеріалів, а також виготовляти складні конструкції. Маленьким діткам обов'язково припаде до душі таке заняття, яке може стати улюбленим. Ляльки з ниток можуть стати відмінним варіантом для талісмана або подарунка в якості сувеніра

Згідно численним віруванням, коли людина хворіла, їй давали спеціально виготовлену ляльку-мотанку. Після того, як хвороба проходила, ляльку спалювали, вважаючи, що вона перейняла на себе всю негативну енергію. Також досить часто виготовляли окремі ляльки для проведення численних ритуалів, у які вплітали всі ті предмети або речі, яких людина прагнула позбутись. Як результат, такі ляльки топили у воді або спалювали на багатті.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Як зазначалось в теоретичній частині нашого дослідження кожна  лялька –мотанка має  свою особливість виготовлення.  Ми обрали для виготовлення ляльку –мотанку «Берегиня». Намалювали  ескіз, склали опис моделі  та провели аналіз даного виробу.

Лялька вбрана у довгу  сорочку,  вишиту на рукавах. До сорочки одягається поясний одяг у вигляді найдавнішого вбрання – плахти. Плахта зшита з 2-х частин і має картатий малюнок, що відображає прадавній землеробський культ родючості.

Розріз плахти спереду закривається фартухом. Плахта і фартух підперезані поясом, який несе оберегову функцію. Лялька має нагрудний одяг у вигляді безрукавки – керсетки. Обов’язковим атрибутом дівочого вбрання є прикраси – намисто. Головний убір – очіпок.  Матеріал: натуральні тканини,  тіло з кукурудзи. Розмір: 30 см.

Користуючись інформаційними джерелами,  я разом із керівником науково- дослідницької роботи розробили економічні розрахунки  витрат на виготовлення ляльки-мотанки.

Економічні розрахунки витрат на виготовлення ляльки-мотанки «Берегиня»:

• шматок льняного рушника для голови (15х30 см.) – із старих запасів,
• тканина біла для тулуба та рук (50х30см) – 7грн.,
• тканина для сорочки з мереживом  (0,25м) – 5 грн.,
• нитки для намотування («Ірис» 0,5 мотка) – 3 грн.,
• кольорова тканина для верхньої спідниці та очіпка  – зі старих запасів бабусі,
• тканина з вишивкою для рукавів (30х20 см.)  – 5грн.,
• вишиваний фартушок (10х10см.)  -3 грн.,
• намисто з бісеру (1 пак.) – 2 грн.
• Загальна вартість матеріалів  –    25 грн.
• Собівартість (20%) - 5 грн.                                   
• Вартість виробу -  30 грн.

Отже, як видно із розрахунків,  за тридцять гривень мої однолітки можуть виготовити ляльку – мотанку, яка  буде їх сакральним оберегом.   А ще можуть  навчити її виготовленню  своїх друзів, батьків. Такий сувенір може бути  вишуканим подарунком для найвибагливіших поціновувачів мистецтва.

Перед тим, як розпочати роботу, розробляємо технологічну карту виготовлення ляльки –мотанки «Берегиня».

№ з/п	Технічні умови виконання	Технологічна операція	Зображення операції
1.	Виготовлення голівки	Моток тканини розміщується вертикально в квадратний шматок тканини, обмотується ниткою  і зав’язується вузлом.
2.	Виготовлення хреста на голівці ляльки	Різнокольоровими нитками намотується на обличчі ляльки хрест.
3.	Виготовлення тіла ляльки	Звисаючі кінці тканини обмотують ,щоб утворилося тіло ляльки, до якого на наступному етапі прив’язується одяг.
4.	Виготовлення одягу ляльки	Одягти ляльку в спеціально вишитий і пошитий одяг в традиціях українського національного костюма: сорочечку, плахту, безрукавку,хустку
5.	Оформлення голівки ляльки	Накласти на головку волосся з ниток, заплести косу. пошити  головний убір-очіпок

В додатках ми подаємо   інструкцію (див додаток 8)  з виготовлення ляльки  - мотанки «Берегиня»

Під час виконання навчально-дослідницької роботи ми  здобули   нові  знання про наш народ, його звичаї та обряди, а головне-  дізналися  про такий  сакральний  оберіг українського народу,  як лялька-мотанка.

Працюючи над  роботою, ми виконали мету, яка  включала ряд завдань, а саме: було відшукано, систематизовано та проаналізовано  різні джерела інформації з даної теми, вивчено технологічні карти виготовлення різних видів ляльок- мотанок та виготовлено сувенірну ляльку- мотанку «Берегиня».

Проаналізувавши матеріали з власних історико-краєзнавчих  досліджень з даної проблематики, було зроблено висновок, що народна українська лялька сприяла формуванню дитини, як особистості, а також гармонійно доповнювала спадщину української культури, несла в собі сакральне значення для її користувачів.

Робота з інформаційними джерелами показала, що мистецтво авторської ляльки набуває все більшої  популярності в Україні з кожним роком. Важливу роль в його розвитку відіграють виставкові салони, ярмарки та фестивалі. Найбільш значущим заходом, присвяченим мистецтву авторської ляльки в Україні є Міжнародний Салон авторської ляльки «Київська казка», який збирає у своїй виставковій програмі понад 100 найкращих авторів з різних країн світу та цілу низку майстер-класів і лекцій від визначних авторів.

Під час дослідження ми дізналися, що ляльки –мотанки на Поділлі були оздоблені хрестами з ниток чи стрічок темного кольору.

Цікавим для нас  стало й те, що сучасні ляльки-мотанки, виготовлені  як етнічні сувеніри, демонструються на вернісажах Києва та ярмарках Прикарпаття.

Думаємо, кожен погодиться, що українська лялька  - це віддзеркалення культурної пам’яті народу, в якій збереглися прадавні магічні знаки-образи, символіки різних кольорів, які знайшли своє осмислення та оновлення в сучасності.

Ляльки-берегині є незабутнім й неперевершеним українським національним сувеніром, сакральним оберегом для своїх господарів, ну і зрештою, вишуканим подарунком для найвибагливіших поціновувачів мистецтв

1. Богуш А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі / Алла Михайлівна Богуш, Неллі Василівна Лисенко. – К. : Вища школа, 1994. – 398 с.
2. Етнопедагогічний та культурологічний потенціал народної іграшки: матеріали всеукр.наук.- метод.семін. (Хмельницький, 17 квіт. 2007 р.). – Хмельницький, 2007. – 166 с.
3. Найден О. С. Українська народна лялька / О. С. Найден. – К. : ВД «Стилос», 2007. – 240 с.
4. Напиткіна Г. П. Українська лялька-оберіг / Галина Напиткіна. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 32 с.
5. Українське народознавство / С. П. Павлюк, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. – Львів : Фенікс, 1994. – 608 с.
6. Українська народна іграшка. Альбом-каталог / автор-упоряд. : Є. Шевченко, В. Корнієнко. – К. : Народні джерела, 2011. – 96 с. : іл.
7. Фіголь Д. І. Українська народна іграшка / Д. І. Фіголь. – Львів, 1994. – 217 с.
8. Лялька-мотанка від Трипільської цивілізації: [Електронний ресурс]. Лялька-мотанка - просто лялька, чи оберіг? [Електронний ресурс].
9. Лялька-мотанка – берегиня роду: [Електронний ресурс].
10. Лялькове диво: [Електронний ресурс].

Додаток 1. Лялька –зерновушка (крупенічка)

Додаток 2. Лялька – бажальниця

Додаток 3. Лялька–матуся

Додаток 4. Лялька–берегиня

Додаток 5. Лялька –берегиня

Додаток 6. Лялька–багаторучниця

         

Додаток 7. Весільна лялька–нерозлучники

Додаток 8. Інструкція з виготовлення ляльки – мотанки  «Берегиня»

1. Для формування голови ляльки-мотанки беремо шматок білої тканини, складаємо у смужку шириною 4-5 см. і скручуємо смужку «руликом».  «Спіраль», що утворюється з боків –  символ безконечності буття і вічності.

2. Найважливіший етап – намотування хреста на обличчі ляльки. Голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Мотанки не мали обличчя, а замість очей, рота - хрест з ниток. Підбираємо нитки, аби вони личили до обраних кольорів майбутнього одягу  мотанки. Крім того, треба виходити зі значення кольорів. Під час намотування сакрального хреста, голову ляльки-мотанки тримаємо лівою рукою, а намотуємо нитки правою, і тільки за годинниковою стрілкою. Взагалі, будь-які частини ляльки намотуються тільки за годинниковою стрілкою.

Завести нитку з протилежного від личка боку і зверху покласти на ньому вертикаль. Так два рази. Тепер черга горизонталі. Теж два витки-мотки ниткою. Беремо кінчик нитки другої котушки і зафіксувавши його на «шийці» поряд (! Не зверху!) з «намальованими

» вертикаллю і горизонталлю кладемо наступні вертикаль і горизонталь. Потім – знову першою ниткою, потім – знову другою ниткою і ось – вимальовується райдуга. Зафіксувати нитки на шийці. Нарешті відрізати їх і запхнути кінчики під намотану ниткою шийку.

3. Далі змотуємо. «тулуб-ручки» з шматочка тканини, що залишився. «Тулуб-ручки» краще зробити продовгуватими. Підкладаємо їх під тканину під голівкою. Знову фіксуємо ниткою, тільки тепер уже на талії. «Тулуб-ручки» зробити гарними і пишними. А тепер робимо груди, які закріплюємо ниткою хрест-навхрест на «тулубі-ручках», закінчивши обмотуванням нитки знову на талії.

4. Тепер пора одягти нашу лялечку. Спочатку зробимо їй сорочечку з мереживного полотна. Сорочечку примотуємо на талії.

5. Призбируємо на талії верхню  спідничку з кольорової тканини, примотуємо її.

6. Лишилось одягнути хустку. Зав’язуємо ляльці очіпок.

7. Для завершення примотуємо вишиваний фартушок і підперізуємо лялю поясом. Наостанок даруємо лялечці намисто.

Лялька-берегиня має стояти на видному місці.  В жодному разі не можна підвішувати її за голову. Найкраще ставити  на підставку, так, щоб вона оглядала кімнату. В крайньому разі  можна почепити на стіну за спеціальну петельку ззаду на поясі.

Не варто у присутності ляльки-берегині лаятися або з’ясовувати стосунки. І не варто ляльку, зроблену для вашого дому, передаровувати іншим людям. Разом з нею може піти ваша домашня гармонія.

Потрібно запам’ятати головне правило від  творців ляльок – мотанок, що  лише та іграшка, яка зроблена з любов’ю, буде надійним оберегом та нестиме радість.