Мак – символ пам'яті полеглих в Україні

Автор проєкту з образотворчого мистецтва "Мак – символ пам'яті полеглих в Україні" досліджує встановлення символу маку та спрямован на те, щоб привернути увагу української громадськості до вшанування пам’яті жертв тероризму та війни.

Докладніше про проєкт:

У роботі школярка досліджує рослинний символ маку та його справжнє місце у традиційній культурі українців та у час героїчно-трагічних подій для України. У ході дослідження було проаналізовано та систематизовано відомості про мак як символ пам’яті за загиблими від міфології до сьогодення.

Міні-проєкт з образотворчого мистецтва "Мак – символ пам'яті полеглих в Україні" розкриває поняття про те, що мак - рослинний образ в світовій та українській міфології. Автор проєкту з'ясовує имволіку маку в українському фольклорі та мистецтві, та у контексті традиційної обрядовості українців. Також у роботі дається довідкова інформація про День червоних маків в Україні.

Зміст

Вступ
1. Мак – рослинний символ України.
1.1. Мак – рослинний образ в світовій та українській міфології.
1.2. Символіка маку в фольклорі та мистецтві.
2.  Мак у контексті традиційної обрядовості українців.
2.1. Мак на покуті, або Мак у колообігу календаря.
2.2. Обрядові дійства на Святвечір .
2.3. Весняні дівочі співочі ігри, пов’язані з маком.
2.4. Найшанованіше свято Маковея та «Маковійки».
3. Червоний мак – символ європейський та український.
3.1. Історично червоний мак – символ пам’яті жертв усіх військових та цивільних у збройних конфліктах.
3.2. День червоних маків в Україні під європейським та українським символом.                                                                                 Висновки
Список використаної літератури

Мак є одним із образів світової міфології, який символізує зв'язок із потойбічним світом, є знаком неприродного спокою, смертельного сну. Мак – символ безмежності зоряного світу, Сонця, світанкової зорі, плодючості, заспокоєння, швидкоплинного життя, гарної дівчини, безневинно пролитої крові (у християнстві), надійного оберегу від нечисті.

Найпереконливішим доказом давності маку в Україні є його повсюдна присутність. У народних піснях та переказах маки є символом пам'яті за полеглими у бою і зацвітають там, де пролилася козацька кров. Мотив маківки, як символ вічного сну, зустрічається в монументальній надгробній скульптурі 19 ст. Г. Вітвера та А. Шимзера. Пломеніють маки на картинах відомих українських художників П. Хоми, А. Рак, М. Приймаченко, К. Білокур... Особливо улюбленим мотивом є мак на вишитих рушниках і сорочках.

Завдяки ідеї плодючості мак використовується як обрядовий атрибут у родинних та календарних святах українців: приготування ритуальної страви – куті, випікання «книша»… . І до сьогодні мак освячують двічі на рік – на Маковея і Спаса.

У слов'янських дитячих примовках мак був частиною ритуалів ушановування предківських духів. До нас залишки цієї обрядовості дійшли у вигляді ігор, супроводжуваних спеціальними пісеньками, діалогами, примовками.

Кожна українська родина прагне посвятити на церковно-народне свято Маковія (14 серпня) голівки городнього маку та зерна дикого маку. Посвячену «Маковійку» затикають за образи і так зберігають цілий рік.

За результатами науково – дослідницької роботи можемо визначити, чому саме Червоний мак прийняли за символ пам'яті загиблих. З 1962 року, у другу неділю вересня започатковано відзначати Міжнародний день пам’яті жертв фашизму, день пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в Другій світовій війні.

У 2014 році у Києві було вжито європейську символіку пам’яті полеглих у війні - Червоний мак дизайнера Сергія Мішакіна. Разом з Європою та світом Україна 8-9-го травня почала вшановувати пам’ять полеглих в Україні під європейським та українським символом.

Мета роботи: дослідити встановлення символу маку та привернути увагу української громадськості до вшанування пам’яті жертв тероризму та війни.

Завдання наукового досліджень:

• дослідити літературу про рослинний образ маку в світовій та українській міфології;
• ознайомитися з народними легендами та оповідками про походження маку;
• проаналізувати та систематизувати відомості про символіку маку в фольклорі та мистецтві;
• дослідити використання маку у традиційній обрядовості українців;
• привернути увагу української громадськості та влади до вшанування подвигу і пам’яті полеглих в Україні.

Об'єкт дослідження: квітка мак – рослинний символ України.

Предмет дослідження: червоний мак як символ вшанування пам'яті за загиблими.

Актуальність полягає у дослідження рослинного символу маку та його справжнє місце у традиційній культурі українців та у час героїчно-трагічних подій для України

Висновки: У ході дослідження було проаналізовано та систематизовано відомості про мак як символ пам’яті за загиблими від міфології до сьогодення.

Практична цінність роботи:практичне застосування роботи визначається тим, що опрацьований матеріал та зроблені висновки можуть бути використані на уроках мистецтва, історії та народознавства в школі, ліцеї, а також в публікаціях про Червоний мак як символ пам’яті за загиблими.

Перспективи дослідження – матеріал роботи довів доцільність популяризації цього символу та використання його у подальшому під час вшанування пам'яті полеглих в Україні

Мак – рослинний образ в світовій та українській міфології. Існує до ста видів маку, однак в Україні найбільше відомі та вживані мак городній та мак дикий, самосійний (видюк). Мак самосійний тримали в кожній оселі, як ліки та як оберіг для знешкодження впливу злих духів і всілякої нечисті. До нашого часу дійшло багато міфів, легенд, повір'їв про мак, де ця рослина символізує родючість або ж є оберегом від нечистої сили. Мак є одним із найпопулярніших образів світової міфології.

Він символізує зв'язок зі світом потойбіччя, є знаком неприродного спокою, смертельного сну. Великий інтерес до цієї рослини легко пояснити її природними особливостями: яскравими квітами, незвичною формою плоду (макової коробочки), надзвичайно дрібним насінням, що має своєрідний гіркуватий смак та наркотичною дією на людину.

У міфології давніх греків ця квітка була присвячена Гіпносу — богові сну, братом-близнюком якого був Танатос — бог смерті у вигляді юнака з вінком з маку, з чорними крилами та в чорному вбранні. Прекрасний юний бог Гіпнос, з білими крилами, весь час літав над землею з маковими голівками в руках, на голові у нього був вінок із червоних маків. Гіпнос виливав із ріжка снотворний напій, і ніхто – ні смертні, ні боги – не в силах були суперечити йому, навіть могутній бог Зевс.

Всі, кого торкається Гіпнос квіткою маку, поринають у солодкий сон, бо в кожному маці покояться легкі сни. Навіть житло Гіпноса, царство сну, зображували засадженим квітками маку. Маки, згідно з міфом, приспали Деметру богиню земної родючості, коли вона шукала свою доньку, викрадену богом підземного царства. Страждання нещасної матері викликали співчуття у бога Зевса і він повелів зробити так, щоб за кожним кроком Деметри виростала квітка маку. Богиня, назбиравши великий букет, нарешті заспокоювалась і на деякий час засинала. З того часу мак вважається символом родючості, а богиня Деметра зображується у вінку з колосків злаків та квіток маку.

Давньоримська легенда розповідає, що коли з’явились на Землі перші люди, Природа попіклувалася про те, щоб вони не лише полювали, промишляли і добре працювали, але й спокійно відпочивали. Для відпочинку вона подарувала людям Ніч, Сон та Сновидіння (діти). Але одного разу не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон – людина не спала. Знесилівши, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув у землю царський жезл і полетів геть. Сновидіння закутали жезл повітряними мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І жезл пустив корені, зазеленів і розкрився чарівними квітами. Так з’явився на Землі Мак...

У древніх слов’ян існувало божество на ім’я Макоша (Мокош, Макеш) – покровителька жіночих робіт, прядива та ткацтва, мати врожаю, богиня достатку (23 жовтня). Ім’я богині утворилось від п’янкого, як любов, маку, який дівчата вишивали на весільних рушниках. Макоша – божество жіночої життєвої сили. Її єдиний ідол стояв на вершині пагорба у пантеоні князя Володимира.

У християнській міфології походження маку пов’язують із кров’ю невинно вбитої людини. Кажуть, ніби вперше мак виріс із крові розіп’ятого Ісуса Христа. Християни наділяли образ цієї квітки філософією самопожертви Христа, смертельного сну, в який він занурився перед воскресінням. Криваво-червоний мак уособлює страждання Христа і сон смерті. В християнстві мак постає символом невинно пролитої крові. Відтоді й росте там, де пролилось багато крові.

Символ — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.

Народні українські символи використовуються в обрядах і звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках тощо. Мак в українців належав до рослинних символів, і ще М. Костомаров відмічав, що мак, як і калина є улюбленою рослиною в народі.

Мак – символ безмежності зоряного світу, Сонця, світанкової зорі, сну і смерті, плодючості, заспокоєння, швидкоплинного життя, дівочої вроди, безневинно пролитої крові (у християнстві), надійного оберегу від нечисті.

В Україні зерна маку були виявлені на території дитинця Райковецького городища. У Києві княжої доби згадуються лаврські городи, на яких вирощували мак. Про хліби з медом та з маком мовиться і в Києво-Печерському патерику. Найпереконливішим доказом давності маку в Україні є його повсюдна присутність: у поетичній творчості, піснях, замовляннях, обрядовості нашого народу та творах мистецтва.

Символіка квітки маку пов'язана з ідеєю молодості і краси: «Гарна дівка, як маківка», «Гарне, як мак городній», «Дівчина, як маків цвіт», «Як мак процвітає». В народній поезії він є символом не тільки прекрасного, а й дівочої вроди зокрема. Мак символізував й світанкову зорю «Ой, зацвіла маківочка, зачала бриніти». Вважалось також, що квітка червоного маку повстала символом поєдинку любові й ненависті. Червоні пелюстки – це любов, чорна серцевина – ненависть. Квітки маку – символ печалі і туги, водночас, надії на краще.

В українській загадці описано, на перший погляд, звичайний процес проростання й дозрівання цієї рослини: «Крізь землю пройшов, червону шапку знайшов. Шапку зняв — дітей приспав». Проте, замислившись глибше, можна зрозуміти, що тут сказано ще й про незвичайну, приховану від стороннього ока сутність. У загадці аж три деталі вказують на підземне походження рослини, а значить, і на її зв'язок із культом предків. «Крізь землю пройшов» — тобто вийшов не із землі як із ґрунту, що розділяє нижній та верхній світи, а саме з підземного світу. Знайшов шапку кольору підземного вогню — деталь, що часто зустрічається в описах зовнішності демонічних істот. «Шапку зняв — дітей приспав», — ідеться про стан неприродного сну, в якому, за народними повір'ями, перебувають душі небіжчиків.

Вираз «спить як після маківки» означає міцний сон подібно до «спить як убитий», «спить як мертвий». Ще один вираз, де ця рослина означає непорушність, мертвотність, статичність, — «маком сісти» (це про довічне дівування, тобто неможливість перейти з одного стану в інший). Інший вислів, «розсипатися на дрібний мак», означав безвихідне становище, загибель і також міг бути побажанням ворогові. Тут метафора пов'язана із дрібним насінням маку. Часто в казках та легендах про смерть героя мовиться «посікли його на дрібний мак» — тобто на маленькі шматочки. Вираз «розсипатися на дрібний мак» слід розуміти таким чином: хай твоя справа загине, розсиплеться, щоб її не можна було зібрати, як не можна зібрати дрібного маку.

Мак здавна використовується в українських оберегах – він має чарівну силу і захищає від зла. Таку ж силу має вишите на сорочці зображення маку - жіночий символ чистоти, цнотливості, дівочої вроди. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим берегти й продовжити свій рід.

У піснях маків цвіт прирівнюється до швидкоплинного людського життя: «Пройшов мій вік, як маків цвіт. / Що вдень цвіте, а вночі опаде». В багатьох баладах мак часто згадується за найтрагічніших обставин: «….Взяли мою Марисеньку в дрібний мак сікати / А вже ж єї доріженьки більше не пізнати!» Легендарний Олекса Довбуш перед смертю заповідає побратимам: «На дрібен мак посічіте,/ Та й по горах рознесіте…»

Очевидно, мак небезпідставно пов’язується в піснях зі смертю. Вираз «Маком сісти» означає загинути.

В народно-поетичному образі маківка виступає символом матері, а то й цілого роду: «Да нема цвіту світлішого / Над маківку, / Да нема роду раднішого над матінку».

Символом роду маківка вважалася, либонь, тому, що в ній, за народними повір'ями, міститься сімсот, сімсот дві, чи сімсот чотири мачини (зернини). Про це йдеться у загадках «Стоїть стріла серед двора, а в тій стрілі сімсот і дві»; «Під одним ковпаком сімсот козаков»; «Сімсот воєвод, на стрільці город». Число сімсот (як і сімсот два і сімсот чотири) є сакральним. Згадані числа, пов’язані з маком, зустрічаємо у весільних піснях, веснянках, колядках.

Український письменник Михайло Стельмах переповів в легенді «Мак цвіте» про козака Мака, який від ординців рятував дівчат і був знищений ворогами. Вороги покрошили його на мак. Думали, що вже про нього ніколи пам’яті не буде, а навесні в тих полях розквітли маки: «Ординці воїна скришили, / На землю впало тіло біле, / І, наче зерно проросло, /А влітку маком зацвіло». Дійсно, цей символ є пам’ятним для всіх загиблих українців у різні часи, різних війн.

Молодий поет Степан Будний, що відійшов на зорі життя, за кілька місяців до смерті, передчуваючи трагічну неминучість, записав у щоденнику: «Часто мені сниться долина червоних маків. Я йду по ній, а маки доторкуються аж до колін і обпікають. Такі гарячі. Над головою дзвенить небесний дзвін. Він став білим од розпеченого сонця. І ллється згори музика білого світла. Воно затоплює мене. А стежка під ногами тепла-тепла. Коли це було? В дитинстві чи минулого літа? Але і досі сняться мені червоні маки. Гарячі, як справжня поезія, народжена великим серцем. І я забуваю про свою недугу, про свої фізичні і душевні болі...».

Про дивну силу макового цвіту написав у своїй поезії «Мачинка» Іван Драч: «Мороз вже сивий доцвітає, / Вже день од холоду закляк, / А тут, де падолист витає, / Між листом жовтим сяє мак».

Мотив маківки як символ вічного сну зустрічається в орнаментах гаптування 17 – 18 століть, зокрема на речах культового призначення: плащаницях, фелонах, надгробних хоругвах тощо; в монументальній надгробній скульптурі ГартманаВітвера та Антона Шимзера 19 – початку 20 століть (Личаківський цвинтар). З-поміж майже двох десятків пам'ятників, створених А. Шимзером для Личаківського цвинтаря, вирізняється надгробок трьох міщанських родин: Брауерів, Транклів та Вайґлів.

Алегоричні три постаті символізують смерть, смуток і біль: крилатий бог сну Гіпнос у правій руці тримає гілку з трьома головками зрілого маку, лівою рукою веде за собою молоду жінку, гарно одягнену зі старанно сплетеним волоссям, її сумне обличчя одночасно виражає довіру. За ними крокує юнак, похилений ніби під тягарем, адже в руках він тримає лакримарій – спеціальну ємність вщент наповнену слізьми… . Маківки з висипаними зернятами поряд з квітами і пташками трапляються в композиціях килимів, зокрема на килимах 18 – 19 століть з Полтавщини. Це й зрозуміло, коли врахувати, яке місце займав килим у похоронному обряді.

Зображення квітки чи плоду маку є джерелом творчої наснаги для письменників і композиторів. Пломеніють маки на картинах відомих українських художників  Параскеви Хоми (декоративний розпис), Анастасії Рак (малярство на склі), Марії Приймаченко (живописні квіткові натюрморти), Катерини Білокур (декоративний живопис) та в народних майстрів петриківського розпису Тетяни Пати, Ганни Павленко, Надії Білокінь… Образ маку знаходимо у всіх жанрах народного мистецтва минулих століть і сьогодення: ткацтві, розписах (стін, меблів, кераміки, скла), писанкарстві, витинанках, оздобленні одягу… Особливо улюбленим мотивом є мак на вишитих рушниках та сорочках.

Макові зерна, як символ безмежності зоряного світу й його астральної сили й досі зберігають своє значення. Завдяки ідеї плодючості мак використовується як обрядовий атрибут у родинних та календарних святах українців. І до сьогодні мак освячують двічі на рік – на Маковея і Спаса.

Мак є символом господарського і родинного розмноження, про це свідчить і така обрядодія: перед Святою вечерею господар обходить з хлібом свою оселю, не минаючи жодного закутка. Обкурює ладаном та посипає все самосійним маком. Мак-видюк тут виступає водночас і оберегом проти нечистої сили. Перед купальською ніччю господині обсіюють зернятами самосійного маку-видюка господу — аби нечиста сила не потурбувала (жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернята).

Мак був ритуальною стравою, пов'язаною з культом мертвих, отже, розсипане макове насіння сприймалося мерцями як жертовна їжа. Хоча у прислів'ях мак зазвичай позначає відсутність чогось, зокрема їжі:«і макової росинки у роті не мав»; «одержав дулю з маком», «сім літ мак не родив, а голоду не було», але, за міфологічним мисленням, на тому світі все навпаки. Саме тому, що на цьому світі мак міг бути лише одним із компонентів страви, у світі мерців він сприймався як повноцінна їжа.

В українській народній кухні мак давали в ті страви, які первісно вважалися ритуальними: кутя, пиріжки, вареники, коржі, бублики з маком. Подекуди з маку робили хрестик на пасці. Усі ці страви у давні часи приносили в жертву духам померлих предків. Вироби з тіста, посипані чи наповнені маком, пов'язувалися з поховальними обрядами. З давніх-давен це була жертовна страва, присвячена духам землі, тобто предкам. Хліб, печиво, пиріжки символізували самого небіжчика. Колективне споживання такої страви мало відродити померлого в тілах інших людей і в такий спосіб, через його посередництво, поєднати людську спільноту зі світом предків.

До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами, за які затикали макові голівки. Його освячували в церкві на Маковія чи Спаса, зберігали в коморі, на горищі. Цей сніп вносили до хати в надвечір’я Різдва Христового. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда»… . Сама назва говорить про його символіку: дідух – дідів дух. Дід уособлює померлого пращура, який мав бути присутнім на свята, пошанованим. А за це, як вірили давні українці, дух допомагатиме родині. Вважалося, що душі померлих родичів мають зв'язок з явищами природи. Сьогодні цей обряд плетіння «дідуха» відновлюється народними умільцями.

Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви (корун, крачун, крайчун, керечун, книш, калач, струцля і просто хліб) та форми, залежно від місцевості, і випікався з різного борошна, міг бути прісним або скоромним (його під час вечері не споживали, а просто клали на столі). Різдвяний хліб був символом новонародженого Ісуса, і в деяких місцевостях до нього додавали трішки свяченої води. Обов’язковим на святковому столі мав бути «книш» – кругла паляниця з малесеньким хлібенятком зверху – для душ померлих. Подекуди перед випіканням цей хліб позначали голівкою маку. Книші символізують єдність поколінь роду і заступництво-опіку предків.

Найяскравіше значення символу виявляється в різдвяному обряді приготування ритуальної страви – куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту. На Святвечір, коли відбувалася спільна вечеря роду, на яку збиралися духи всіх померлих кревних, варили кутю (кашу з пшеничного або ячмінного зерна, приправлену товченим маком, який був посвячений на Маковія). Вважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, ставили страви і клали ложки, слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Поетично-схвильовані слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».

Обряд поминання померлих присутній в усіх регіонах. Господар називав імена небіжчиків, приказуючи: « Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами. Царство їм небесне, хай легко лежиться, а нам легко живеться». Спеціально для душ кутю й узвар ставили колись на підвіконнях. По одній ложці куті разом з іншими стравами роздавали всім тваринам, що були в господі, це мало принести їм здоров'я в новому році.

У численних слов'янських дитячих примовках мак згадується у зв'язку із птахами: зозулею, вороном, шулікою, орлом тощо. Птаство єднає світи живих та померлих, а тому знає чимало недосяжних людині таємниць. Отож і мак, згадуваний поряд із пернатими, має стосунок до культу мертвих. Колись дитячі примовки були частиною ритуалів ушановування предківських духів. До нас залишки цієї обрядовості дійшли у вигляді ігор, супроводжуваних спеціальними пісеньками, діалогами, примовками, зміст яких без знання ритуалу важко зрозуміти.

З прадавніх релігійних обрядодійств дійшли до нас весняні дівочі співогри, пов'язаних із маком. Можливо, мак у них символізував природу, яку людина намагалася пробудити від зимового сну. Приміром, довкола Маківки (великого опудала, вбраного стрічками й квітами, або ж найкрасивішої дівчини гурту) зі співами водили хоровод. Характерно те, що протягом гри обрана Маківкою дівчина має нерухомо сидіти в центрі кола. Лише після того, як мак «дозрів», Маківка «оживає», але це відбувається з допомогою інших гравців. Про вродливу людину кажуть: «Цвіте як маківка». Хоча надзвичайна краса вважалася в народі явищем нечистим (як і надзвичайний талант, розум чи багатство), саме тому відьом та чаклунок народна уява, буває, зображує чарівними красунями.

В іншій весняній співогрі — «Чижик» (або «Соловейко») в центрі кола стоїть дівчина (чижик), у якої всі інші учасники гри запитують, співаючи: «Чижику, чижику, пташечко маленька, / Скажи нам, скажи нам, як у полі сіють мак?». Існують й інші варіанти співогри: «Соловеєчку-спадку, спадку! / Чи бував же ти в садку, в садку? / Чи видав же ти, як мак сіють? / Ой так-так сіють мак!». Дівчата, ходячи колом, співають: «Соловеєчку-спадку, спадку! Чи бував же ти в садку, в садку?», додаючи кожен нове запитання – «чи видав же ти, як росте мак?»; «як мак полять?»; «як мак рвуть?»; «як мак їдять?»… Дівчина в колі показує , як сіють, як полють, як рвуть та їдять мак приспівуючи: «Ось так, ось так...».

Очевидно, ці танки супроводжували в правіки сівбу маку та навіть інших культур. До слова: маківкою у таких веснянках часто називають красиву дівчинку, яку під кінець співогри підкидають угору, імітуючи тим витрушування маку. Імітуючи сівбу, вирощування та збирання маку, дівчата немовби заворожували добрий майбутній урожай за допомогою пісень та магічних рухів.

Влітку, на церковно-народне свято Маковія, що відзначається 14 серпня (вшановують Спасителя, а також святих мучеників Маковіїв). Значною мірою цьому, очевидно, посприяла цікава біблійська оповідка про сім святих мучеників-синів Маковеїв та їхньої матері Соломії. Всі вони з благословення неньки загинули за свою віру. Народ каже: де капала їхня кровця, сходила велика полум’яна квітка, яка одразу зацвітала. То були маковіївські квітки, що згодом скоротилися у мак… .

Така героїчна святописна історія була духовно близькою для українських жінок, сини яких також вмирали на бранному полі за волю й національну незалежність. Звідси, отже, й той особливий пошанівок до свята, хоч серед нашого народу воно у давніші, дохристиянські часи приурочувалось освяченню криниць, городини та квітів (чорнобривці, чебрець, рута-м’ята, лугова материнка, волошки та інші) й мак. Кожна українська родина й сьогодні прагне посвятити голівки городнього маку та зерна дикого маку (у вузлику, бо з маківок він висипається). Посвячену «Маковійку» затикають за образи і так зберігають цілий рік.

Мами, що мали на той час синів-вояків, несли той букет відразу до родового дуба (посадженого на честь сина), клали між гіллям, прив’язували червоної стрічкою: « На тобі, дубе, за то, що мені любе, би його кулька не взяла, би легко десь жив, би силу мав твою, та й твою моць (міць). Даю тобі, а ти дай моїй дитині…» .

Свято Маковія має свій ігровий арсенал. Подекуди ще багровів маковий цвіт (дикий мак-видюк) і дівчата уквітчували ним голівоньки. А хлопці, знайшовши видюкову квітку, старалися затикнути за капелюха… Щоб не лилася цівками кров, щоб не дай Бог не було війни маковим цвітом не соромилися прикрасити себе навіть діди і бабусі. Маковійська Квітка мала чарівні властивості. Зіллям маковійським підкурювали хворих при лихих недугах, а відвар з нього пили і вживали до купелі.

Клали маковійське зілля біля породіллі, щоб легше переносила пологи. Супроводжувало воно і на той світ. Набиваючи покійникам подушку (з сіна) додавали маковійського зілля.       Таким чином, завдяки ідеї плодючості мак використовується як обрядовий атрибут у родинних та календарних святах українців. І до сьогодні мак освячують двічі на рік – на Маковея і Спаса. Найяскравіше значення символу виявляється в різдвяному обряді приготування ритуальної страви – куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту.

У слов'янських дитячих примовках мак, згадуваний поряд із пернатими, має стосунок до культу мертвих. Колись дитячі примовки були частиною ритуалів ушановування предківських духів. До нас залишки цієї обрядовості дійшли у вигляді ігор, супроводжуваних спеціальними пісеньками, діалогами, примовками.

Червоний мак — символ пам'яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, починаючи із 1914 року.

Історія червоного маку, як символу вшанування пам'яті полеглих на війні, почалася з вірша «В полях Фландрії» (1915), написаного канадським військовим лікарем Джоном Маккреєм, що починається словами: «На полях Фландрії поміж хрестами / Гойдає вітер мак рядами…». У вірші розповідається про червоні маки, що виросли на могилах солдат, яких було поховано на півночі Франції та у Бельгії під час Першої світової Війни. Саме він надихнув американську гуманістку Міону Майкл прикрасити маком свій одяг на знак вшанування пам’яті загиблих солдат. У листопаді 1918 року під враженням від поеми Маккрея вона написала власний вірш «Ми збережемо Віру», де заприсяглася завжди носити червоний мак у пам'ять за загиблими

За кілька днів до припинення війни, пані Майкл почала роздавати квіти маку колишнім військовим службовцям з Асоціації молодих християн у Нью-Йорку, де вона на той час працювала. Два роки по тому на міжнародній конференції мак був офіційно визнаний Американським легіоном. Одна з учасниць цієї ж конференції запропонувала організувати продаж маків, щоб зібрати гроші на підтримку сиріт та жінок, чиї чоловіки загинули на війні.

З того часу мак став міжнародним символом вшанування загиблих солдат, особливо у країнах Співдружності націй. Проте традиція носити маки о цій порі року не є суто британською. Її дотримуються у багатьох країнах по всьому світі, здебільшого - країнах Співдружності, відомої раніше як Британська Співдружність. Три мільйони червоних квітів щороку доправляються у 120 країн за межами Великої Британії. Ці маки призначаються британцям, які оселилися в Іспанії, Німеччині та Франції.Щороку під час благодійної акції PoppyAppeal британці вшановують загиблих військових та збирають гроші на підтримку ветеранів. Маки набувають поширення і в Південній Африці. Це пов’язано із нещодавнім приїздом принца Чарльза. Під час візиту петлицю принца прикрашав яскраво-червоний мак, після чого до Південноафриканського легіону почали звертатися люди із питанням, де можна дістати таку червону квітку.

Не оминув маковий бум і Канаду до Поминального Дня продають 18 мільйонів маків. У Новій Зеландії також відзначають День Маківки. Він припадає на п’ятницю напередодні Дня ветеранів. 11 листопада День Ветеранів святкують і в США, проте тут більш поширеним символом вшанування загиблих є червоні, білі та блакитні стрічки. Утім в деяких регіонах країни, маками досить часто прикрашають свій одяг та кладуть на могили загиблих солдат під час святкування Дня пам’яті у травні.

З 1962 року, у другу неділю вересня, започатковано відзначати Міжнародний день пам’яті жертв фашизму, день пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в Другій світовій війні. Саме на цей період часу припадають дві пов’язані з Другою світовою війною дати - день її початку і її повного завершення.

У 2014 році у Києві на офіційних заходах з нагоди річниці Перемоги над нацистською Німеччиною вперше було вжито європейську символіку пам’яті полеглих у війні - Червоний мак.

Дизайн українського червоного маку розроблено за сприяння Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін, роботу передано для вільного використання з некомерційною метою. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку, червоного маку, з іншого — кривавого сліду від кулі, передає глибину смислу війни, розповідає про страждання, про смерть, про героїзм, про мільйони загиблих — головне, що є у війні.

Поруч з квіткою зазвичай розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни (1939 та 1945) та гасло «Ніколи знову», адже саме в наших руках не допустити повторення жахіть війни та роки воєнного лихоліття. Разом з Європою та світом Україна почала вшановувати загиблих 8 травня — у день підписання капітуляції нацистською Німеччиною — і продовжує традиційно 9-го. Отже, 8-9-го травня «День червоних маків» вшанування пам’яті за загиблими в Україні під європейським та українським символом.

Отже, Червоний мак — символ пам'яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів. Міжнародний день пам’яті жертв фашизму, день пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в Другій світовій війні започатковано відзначати у другу неділю вересня з 1962 року. У 2014 році у Києві вперше було вжито європейську символіку пам’яті полеглих у війні - Червоний мак дизайнера Сергія Мішакіна. Разом з Європою та світом Україна 8-9-го травня почала вшановувати пам’ять полеглих в Україні під європейським та українським символом.

Ми вважаємо, що у своїй роботі намагалися розкрити одну із найактуальніших тем кожної сучасної людини- про символіку маку та його справжнє місце у традиційній культурі українців та у час героїчно-трагічних подій для України.

Працюючи над даною темою, ми дізналися дуже багато про рослинний символ України - квітку мак, про мак як символ пам’яті за загиблимивід міфології до сьогодення. Ми відвідали місцевий краєзнавчий музей, працювали з архівами, збирали відомості серед односельців, в результаті чого дізнались багато нового, цікавого та надзвичайно повчального.

У ході дослідження було проаналізовано та систематизовано відомості про мак як символ пам’яті за загиблимивід міфології до сьогодення.Актуальність та новизна теми дослідження полягає у поглибленні знань про символіку маку та його справжнє місце у традиційній культурі українців та у час героїчно-трагічних подій для України.

Матеріал роботи довів доцільність популяризації цього символу та використання його у подальшому під час вшанування пам’яті жертв тероризму та війни.

Отже, Червоний мак — символ пам'яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів. Міжнародний день пам’яті жертв фашизму, день пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в Другій світовій війні започатковано відзначати у другу неділю вересня з 1962 року. У 2014 році у Києві вперше було вжито європейську символіку пам’яті полеглих у війні - Червоний мак дизайнера Сергія Мішакіна. Разом з Європою та світом Україна 8-9-го травня почала вшановувати пам’ять полеглих в Україні під європейським та українським символом.

Червоні маки — символ пам’яті про тих, хто загинув на сході України у боротьбі за незалежність. Для нас, українців, квітка червоного маку ще з козацьких часів була символом пролитої у боях козацької крові, не раз оспівана у народних піснях та думах. А тепер червоний мак набуває символічного значення й в Україні, особливо після прийняття Указу Президента про вшанування в Україні 8 травня Дня пам’яті та примирення.

Та за всіх обставин для України саме День пам’яті і примирення з червоними маками як його символами є найкращою формою вшанування всіх борців із тоталітаризмом і жертв тієї страхітливої війни, з якої час вертатись додому.

Настав час, коли нам потрібно шукати ті ідеї, які об’єднують усю нашу державу, нашу націю. Ми пам’ятаємо, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

Практичне застосування роботи визначається тим, що опрацьований матеріал та зроблені висновки можуть бути використані на уроках художньої культури, історії та народознавства в школі, ліцеї, а також в публікаціях про Червоний мак як символ пам’яті за загиблими.

1. Мифологическийсловарь. – М., 1991. – с.365
2. Братко-Кутинський О. Символіка світобудови // Людина і світ. –1991. - № 11. – с.39
3. Словар української мови / За ред., Б.Грінченка. – К., 1958. – Т.2. – с.392
4. Словник символів культури України.К., - «Міленіум», 2002. – с.138-139.
5. Руснак І. Є. Український фольклор : навч. посіб. / Ірина Руснак. –К.: К.: ВЦ «Академія», 2010. –304 с.
6. Золотницький М.Ф. Квіти в легендах та переказах. – К., 1992.
7. Воропай О. Звичаї нашого народу//Етнографічний нарис. – К., 1993.
8. Українське народознавство: Навч.посібник. – Львів: Фенікс, 1994.
9. В. Т. Скуратівський. Свята українського народу /– К. : Освіта, 1995. – 272 с.
10. В. Т. Скуратівський. Святвечір./ - К. : Освіта,1994. – 145 с.
11. О. Таланчук. 100 найвідоміших образів української міфології. –К. : Освіта, 2002. – 292с