Міні-проєкт "Українці - нація нескорених"

У індивідуальному дослідницькому міні-проєкті з історіі України на тему "Українці - нація нескорених" учениця 5 класу школи досліджує сучасну історію країни до сьогодення, вивчає події Помаранчевої революції (Майдану) та Революції Гідності (Євромайдану).

Докладніше про проєкт

У ході роботи над дослідницьким міні-проєктом з історії України учениця 5 класу показала становлення українців, як нації нескорених, протягом подій Помаранчевої революції, Революції Гідності та боротьби за свободу і незалежніть під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

У дослідницькому міні-проєкті (рефераті) з історії України 5 класу відображається відстоювання власної свободи та цілісності нашої держави в умовах агресії з боку росії, доведення того, що українці - незламний і незалежний народ. На жаль, гинуть наші військові, але завдяки патріотам укріплюється віра в українську державність.

Зміст

Вступ

1. Помаранчева революція (Майдан).
2. Революція Гідності (Євромайдан).
3. Повномасштабне вторгнення РФ на територію України.

24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши у ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

01 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі українці підтвердили своє прагнення жити в незалежній державі, зробивши її незворотнім фактом історії.

28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.

В листопаді – грудні 2004 року відбулася Помаранчева революція – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів . Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов’язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових революцій».

Найновіший приклад в історії України – Революція Гідності, що відбувалася з 30 листопада 2013 року до лютого 2014 року, та початок воєнних дій на сході України. Тоді тисячі звичайних українських громадян, кинувши власні справи – навчання, роботу, бізнес, родини – пішли на майдани країни, висловлюючи протест проти протиправного розгону мирної акції студентів та громадських активістів, що розпочалася 21 листопада 2013, а потім зі зброєю в руках першими протистояли озброєній до зубів російській армії…

Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в новітній історії України. Вона змінила нашу ментальність, розпочала і продовжує формувати нову політичну ідентичність.

Цей день – не лише чергова пам’ятна дата в календарі. День Гідності та Свободи символізує відданість України ідеалам і принципам побудови демократичної держави та ідеям свободи.

Ми вшановуємо героїв Помаранчевої революції, Революції гідності, а також віддаємо шану нинішнім героїчним захисникам незалежності та територіальної цілісності України, геополітичного вибору нашого народу.

Усі ці історичні події підтверджують споконвічні прагнення українців до гідності, свободи та життя в європейській спільноті, готовність захищати свою державу та своє право самим визначати майбутнє.
Перші намети, які з’явилися на Майдані восени 2004 року, дали початок великій та переможній боротьбі свідомого українства проти тогочасного режиму, старт розвитку громадянського суспільства в Україні, його готовності обстоювати базові демократичні цінності та брати на себе відповідальність за власний вибір.

У свою чергу масовий громадянський протест – Євромайдан, дав українцям новий шанс для цивілізаційного вибору, руху до демократії, очищення від рудиментів тоталітарного комуністичного минулого. Завдяки Революції Гідності Україна відстояла та утвердила свій європейський вектор розвитку, а українці стали більш солідарні та відповідальні.

Однак, на відміну від подій Помаранчевої революції, обстоювання власної гідності та свободи під час Євромайдану коштувало Україні життя та здоров’я багатьох патріотів. Так само, як і зараз відстоювання кордонів незалежної України вартує життів її синів та дочок.

Саме завдяки їм, мужнім, сміливим патріотам своєї країни, які у різні періоди української історії відстоювали демократичні цінності та свободу, ми сьогодні вільні творити своє майбутнє. Ми показали всьому світові, що ми – нація нескорених, сильних духом, гідних, вільних нащадків славного козацького роду.

Українці за всю свою тисячи річну історію вже не один раз доказували, що ми достойні своєї землі та свободи. Ми доказали, що українці нескорені. Нашу жагу доволі, до вільної думки, лють до ворога не зламати ніколи. І з року в рік українці це доказують. У нас вже не один раз забирали волю. Українці десятки років жили під окупацією,під тотальною де українізацією. Українці жили у часи голодомору та висилок до Сибіру. Але навіть протягом цих жахів, українці досі не забули своєї мови. Українці не припинили чинити супротив, українці не припинили їсти свою їжу, танцювати свої танки та колядувати на Різдво.

В нас лишилося все це, всередині нас ціною тон крові та смертей. У 1917 році, коли почалася російська революція, чимало українців поїхали на лінію фронту, щоб скинути царя та утворити свою вільну, незалежну Україну. А до цього часу, України, як суверенної країни не існувало вже дуже і дуже довго. Це один з прикладів, як з плином сотнів років зберігається національна ідея українців.

Та поїхало на фронт не 3 українця, а тисячи, десятки тисяч. Правда, після цього прийшли до влади більшовики, які почали чинити з українцями навіть гірше, ніж це було до цього, спробували придушити силою любі ідеї за незалежність. Так і почалася війна за незалежність, в якій поклали голови тисячі найкращих синів України. Навіть звичайні студенти, у яких було ще все життя попереду, могли вчитися, завести родини та народити дітей віддали своє життя за нашу країну.

Це момент із битви під Крутами. Завдяки героїзму студентів, Росія зазнала поразки і їй довелося відкласти напад на Київ на декілька днів. За цей час український бік зміг підготуватися до нападу та відбити напад. Тому саме перша війна стала переможною для України. Тоді Україна, як незалежна країна під назвою УНР вперше здобула суцільну незалежність.

Під час другої війни із більшовиками УНР зазнала поразки і наша територія була окупована 70 років. За цей час СРСР чинила де українізацію, забороняла українську культуру, мови та чинила масовий геноцид українського населення,який ставив під загрозу повне знищення нації. Не дивлячись на все це, ми влаштовували партизанські війни, продовжували воювати із загарбниками в наших лісах. І навіть ховаючись, ми продовжували боротися та підтримувати українські традиції.

Помаранчева революція (Майдан) — кампанія загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно яких переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004.
Основною базою об’єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів. Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

22 листопада 2004 року — наступний день після другого туру голосування, у ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем’єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Скориставшись цим, прихильники Ющенка та іноземні спостерігачі з Європи й США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата.

Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Уже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення Центральною виборчою комісією попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь Віктора Януковича. Президент Росії Володимир путін першим вітає Віктора Януковича з перемогою.

23 листопада в містах Західної України, у Києві й ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестувальників з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради — українського парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком демонстрантів став помаранчевій колір — колір передвиборної кампанії Ющенка. Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент.

На сьогодні Помаранчеву революцію трактують по-різному. Від масштабного впливу народовладдя, краху авторитарного режиму, до – «змови Заходу». Останню оцінку підтримують російські кремлівські сили та ліві радикали у світі. Мирна революція була зумовлена насамперед зловживанням в електоральній сфері, що стало поштовхом до розгортання народного опору, який набув організованих форм і висунув нову ідеологічну платформу.

В історико-політологічній літературі Помаранчева революція розглядається як четверта хвиля європейської демократизації. На думку п’ятого Президента України П.Порошенка – «Помаранчева» революція зламала багато стереотипів про Україну загалом і про нашу націю та менталітет зокрема. Безумовно, квінтесенцією усієї революції був Майдан. Хоча більш правильно було б сказати – майдани, адже в мирних акціях протесту зухвалого режиму брали участь майже всі центральні площі держави».

Позитивними наслідками Помаранчевої революції, насамперед є завоювання політичних та громадянських свобод, здійснення істотних кроків на шляху демократизації країни, поліпшення іміджу України на міжнародній арені, зрушення у соціальному рівні життя людей, зростання економічної свободи, започаткування процесу формування української нації, зростання національної свідомості. Негативні зміни пов’язані із незавершеністю, нереалізованістю її завдань та поляризацією суспільства на «Схід» і «Захід».

Фактично наслідком Майдану 2004 р. став прихід до влади В.Ющенка. 23 січня 2005 р. відбулася урочиста інавгурація новобраного Президента України, на яку прибули численні посли іноземих делегацій. Проте, розкол в середині «помаранчевої команди» призвів до фатальних наслідків. Як згодом у своїй автобіографічній книзі напише В.Ющенко: «Кожен процес, який відбувається у суспільстві не є відокремленим від історичного процесу, на нього впливає низка чинників. Чи не найзгубнішим фактором, який призводить до розконфронтації, що в свою чергу веде до втрати демократичних ідеалів та реалій на побудову ідеального суспільства є внутрішня боротьба. Я із великим жалем спостерігав розгортання боротьби між різними групами в помаранчевій команді. Спочатку серед учорашніх соратників сформувалися різні групи, а потім між ними почалася боротьба, насамперед — через пресу. Інформаційну війну вони вели через окремі статті, через заяви, через коментарі телебаченню, і все це щоденно руйнувало командний дух, розхитувало помаранчевий човен. Це стосувалося як найвищих ешелонів влади, так і нижчих ланок».

Незважаючи на низку нереалізованих завдань, одним із найбільших досягнень В.Ющенка на зовнішньополітичній арені можна вважати участь у Дванадцятому саміті Україна – Європейський Союз 9 вересня 2008 р. та досягнення домовленостей на вищому політичному рівні про укладення нової посиленої Угоди Україна – ЄС на принципах асоціації, а також започаткування діалогу щодо умов запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до держав – членів Євросоюзу.

Помаранчева революція та подальші події викликали цілий вибух творчої активності серед українських митців. В 2004—2006 роках з’явилася ціла низка творів у різних видах і жанрах мистецтва, так чи інакше присв’ячених подіям або персоналіям помаранчевої революції. Значна частина таких творів носить сатиричний характер, причому об’єктом сатири стали як лідери біло-блакитного табору, так, пізніше, і самі лідери Помаранчевої революції.Протягом всіх днів Революції «голосом Майдану» був актор Євген Нищук (наразі вже заслужений артист України).

Найяскравішою подією поч. XXI ст., що хвилею мирних акцій протесту протягом листопада — грудня 2004 р. прокотилася Україною, стала Українська помаранчева революція, названа так за кольором символіки претендента на президентську посаду В. Ющенка. Вона пробудила українців, змусила їх поважати себе, викликала у мільйонів людей почуття національної гідності, гордості, само-ототожненвя з поняттям «громадянин України».

Поштовхом до революції стали масові фальсифікації з боку влади під час президентської виборчої кампанії 2004 яка стала найбруднішою за всю історію державної незалежності. Претендентами на президентську посаду було зареєстровано 24 особи, серед яких найбільшу Довіру мали лідер найчисленнішої парламентської фракції «Наша Україна» В. Ющенко та прем’єр-міністр і кандидат від владної коаліції В. Янукович.

Прагнучи перемогти будь-якою ціною, провладна команда організувала інформаційну блокаду опозиції, вдавалася до тиску на виборців та журналістів, застосовувала брудні технології, чинила провокації. Най ганебнішою подією президентської кампанії було отруєння В. Ющенка, яке сталося за досі нез’ясованих обставин.

Помаранчева революція матиме глибокі наслідки для відносин ЄС та США з Україною. Події після другого туру президентських виборів засвідчили силу бажання України бути плюралістичною демократією. Важливо, щоб відповідь Заходу і надалі відповідала рівневі амбіцій, виявлених народом України.

Помаранчева революція чітко виявила бажання української нації стати частиною Заходу: громадяни поводили себе у повній відповідності з тим, як чинять у подібних ситуаціях європейці, захищаючи права та принципи, які складають ціннісний фундамент Євроатлантичної спільноти.

Революція Гідності стала визначальною подією у новітній історії України. Спонтанні і мирні акції протесту, які почалися восени 2013 року після відмови тодішнього керівництва держави підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, швидко перетворилися на всенародний здвиг і справжнє пробудження української нації, на кількамісячну боротьбу українців за своє право на людську гідність і свободу. А також на справжню війну народу зі злочинною системою, що поставила собі за мету встановити авторитарний поліцейський режим із реальною перспективою поглинання Росією України як незалежної держави.

Мало хто в 2013-му році сумнівався в тому, що в Україні назріває черговий Майдан. У лютому 2015 року мали відбутися президентські вибори, і ситуація, яка склалася в країні впродовж трьох років перебування при владі Віктора Януковича, неприховано вказувала, що просто так він з посади не піде. Досвід фальсифікації виборів 2004 року, що зрештою призвів до Помаранчевої Революції, яскраво демонстрував, що повністю підконтрольна владі ЦВК «намалює» саме ті результати, які були потрібні президенту Януковичу і його оточенню.

Очевидною була узурпація влади членами так званої «сім’ї» та представниками найближених до В. Януковича бізнесових і політичних кіл. Велику загрозу існуванню незалежної української держави ніс проросійськи налаштований уряд, залежний від фінансової підтримки Кремля.

Репресії і тиск з боку влади, обмеження свободи слова і спроби запровадження цензури в свою чергу дали відчутний поштовх для згуртування усіх опозиційних політиків, громадських активістів, журналістів і звичайних небайдужих громадян. Усіх, хто не бажав миритися із дедалі більшим обмеженням демократичних свобод і мовчки спостерігати за побудовою авторитарного режиму в державі.
Впродовж весни і літа 2013 року в Києві і різних містах України проходить акція «Вставай, Україно!».

Опозиція виводить на вулиці тисячі людей, протестуючи проти політики тогочасного уряду.
18 травня в Києві на одному з таких мітингів найняті владою бандити у спортивних костюмах напали на журналістів Ольгу Снісарчук і Владислава Соделя, намагаючись перешкодити їхній діяльності. Цей факт був зафіксований іншими фотокореспондентами, а прізвище одного з цих бандитів - Вадима Тітушка з того часу стало синонімом для позначення так званих «тітушок» - представників переважно кримінального і спортивного середовищ, яких наймали для провокацій і зриву опозиційних акцій. Під час подій на Майдані тітушки, діючи у тісній зв’язці з міліцією, нападали на майданівців, залякували, били, викрадали, катували і навіть вбивали протестувальників. За таку діяльність вони отримували винагороду.

Зрештою, напруження, яке зростало в країні впродовж останніх років, поглиблене розчаруванням втрачених можливостей після Помаранчевого Майдану, всепоглинаюча корупція, сваволя міліції, беззаконня, рейдерство і загальне обмеження громадянських свобод стало каталізатором, який призвів до вибуху народного гніву. Останньою краплею стала несподівана заява прем’єр-міністра М. Азарова про відмову підписувати угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

На знак протесту проти відмови уряду продовжувати підготовку до підписання угоди про асоціацію з ЄС, пізно ввечері 21 листопада люди вийшли на Майдан Незалежності в центрі Києва. Вони відгукнулися на пост журналіста Мустафи Найєма у Facebook і самоорганізувалися за допомогою соцмереж.
Опівночі біля стели на Майдані Незалежності зібралося майже 2 тисячі осіб. Було багато громадських активістів, журналістів, представників мистецького середовища, студентів. Підтримати активістів прийшли також опозиційні політики: лідери "Батьківщини" Арсеній Яценюк, "Удару" Віталій Кличко, "Свободи" Олег Тягнибок та екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.

В різних регіонах України, обурені призупиненням підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС, люди теж виходять на мітинги в ніч з 21 на 22 листопада, зокрема у Львові, в Ужгороді, Харкові, Донецьку, Івано-Франківську та Луцьку.

Студенти Львова під час нічного Євромайдану оголосили про створення координаційної ради "Львівський Євромайдан" та оголосили про початок акцій громадської непокори. Ніч біля стели на Майдані Незалежності в Києві провели близько 150 протестувальників.

На Майдан люди виходили з різних причин, доводячи, що українці - незалежний народ. Для когось першопричиною був захист проєвропейського вектору розвитку України і недопущення подальшого входження до сфери впливу Кремля. Для багатьох, передусім представників громадянського суспільства, основним мотивом став захист загальнолюдських цінностей і свобод, людської гідності, права демократичним і чесним шляхом обирати і контролювати владу, права говорити і робити, так як думаєш, не боячись за своє життя і свободу. Хтось із самого початку прагнув зміни влади, яка на той час вже давно втратила легітимність в очах значної частини суспільства.

Опозиція вбачала у протестах свій шанс і сподівалась на політичні зміни у державі. А більшість просто дістала сваволя міліції, шалена корупція, несправедливість і відсутність будь-якої перспективи і впевненості у завтрашньому дні.

Відбулася хода "За Європейську Україну!" і велике віче на Майдані Незалежності, найбільше з часів Помаранчевої Революції. Участь у ньому прийняли за різними оцінками від 60 до 150 тисяч людей.
На мітингу, що відбувся на Європейській площі, одноголосно прийняли наступні рішення:

• вимагати відставки уряду М. Азарова за зраду національних інтересів та ухвалення рішення про відмову від курсу на європейську інтеграцію;
• вимагати від Віктора Януковича негайно скасувати рішення уряду Азарова про відмову від підписання угоди про асоціацію з ЄС;
• припинити політичні репресії, звільнити Юлію Тимошенко;
• відновити курс на європейську інтеграцію та підписати угоду про асоціацію на саміті у Вільнюсі.

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на до та після. О п'ятій ранку російські війська здійснили масовану повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ. За вісім років терору Донбасу та окупації Криму людоїдський апетит країни агресора зріс.

Армія РФ завдає підступні удари по цивільним об'єктам, медзакладам та школам, знищує вщент українські міста, обстрілює «зелені» евакуаційні коридори, регулярно нехтує нормами Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни та скоює воєнні злочини, цинічно вбиваючи українців. За даними ООН, на кінець березня 60% українських дітей були змушені покинути свої рідні домівки через воєнні дії російської сторони.

Розраховуючи на швидку перемогу «взатридні», війська загарбників наштовхнулися на потужний супротив українців, які завзято боронять свою землю, волю та незалежність попри те, що звичне життя руйнується на очах.

Сьогодні українці об'єднані як ніколи — голими руками зупиняють танки та БТРи, виходять на мітинги в окупованих містах, бо покірно мовчати не вміють. Кожен українець на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як волонтер, журналіст, хакер, кухар, водій, митець тощо. Війна стерла усі хиткі насадженні конструкти, що вносили роз'єднання, усвідомлення української ідентичності невідворотно викристалізовується в кожному громадянині України.

За рік повномасштабного вторгнення Росії на територію України життя українців докорінно змінилось. Постійні обстріли, повітряні тривоги, вимушене покидання домівки та багато інших негативних чинників стали справжнім випробуванням для багатьох людей.

Однак, усі ці проблеми дуже об’єднали українців, мотивуючи їх ставати на захист своєї країни та допомагати їй боротись із ворогом.
Люди, які не взяли зброї до рук, допомогають наближати перемогу в інший спосіб. За рік благодійність в Україні дуже розвинулась, а до волонтерства долучились мільйони українців.
Рік повномасштабного вторгнення показав, що українці здатні гуртуватись, допомагати та піклуватись один про одного. Важкі часи вимагають важких рішень та дій, з якими люди справляються. І навіть роблять більше, чим можуть. З такою жагою до боротьби країну неодмінно чекає перемога. Бо країна – це люди. А люди готові боротись далі.

У порівнянні з 2021 роком (коли на українців впливала пандемія коронавірусу), у березні 2022 року суттєво —більше ніж удвічі — виросло відчуття згуртованості. Можна припустити, що саме відчуття згуртованості забезпечило збереження емоційної стійкості та оптимізму українців на довоєнному рівні. І цілком можливо, що саме згуртованість у найскладніший для країни час є магічним кодом української нації, що надає їй сили та незламності. Так було і в 2014 році, і в 2004-2005 роках. Бо (пам’ятаєте?) «разом нас багато, і нас не подолати».

З початком війни попри небезпеку для життя помітно виросла готовність українців діяти, змінювати своє життя, готовність допомагати іншим, бути волонтером та бажання залишатися в Україні.
Поки Збройні сили України мужньо захищають нашу землю, українці та бізнес гуртуються, щоб допомагати військовим і тим, хто постраждав внаслідок російської агресії.
Лише за два дні клієнти одного державного банку перерахували 1 млрд 200 млн гривень на спеціальний рахунок Нацбанку, призначений для допомоги армії.
З них 785 млн грн — це гроші з особистих карток громадян, а 375 млн — з єПідтримки.

У багатьох мiстах городяни зібралися плести маскувальні сітки й підтримувати одне одного щирою піснею, та влаштували збір одягу та взуття для евакуйованих з зони бойових дій. Волонтери кажуть, що мішків з речами годі й порахувати — місцеві несуть і несуть все, чим можуть допомогти.

Цілями крилатих ракет і безпілотників-камікадзе стали електростанції, газовидобувні об'єкти і, в першу чергу, трансформаторні підстанції, що зв'язують енергосистему в єдине ціле та забезпечують постачання енергії споживачам. Внаслідок ударів у багатьох регіонах України відбувалися відключення енергопостачання, подачі води та опалення від ТЕЦ , траплялися перебої зі зв'язком.

Незважаючи на регулярний обстріл, українська енергосистема зберегла стійкість, а інженерам вдавалося в короткий час усувати завдані збитки. Далося взнаки те, що енергетична система України — одна з найбільших у Європі з найбільш розгалуженою мережею ЛЕП та диверсифікованими джерелами енергії — АЕС, ГЕС, станціями на традиційних та альтернативних джерелах енергії.

Після розпаду СРСР звільнилися потужності, що йшли на забезпечення радянського ВПК [4] . Після початку вторгнення частина електростанцій виявилася окупованою або пошкодженою, але падіння енергоспоживання на 30—40 % через переїзд мирних жителів до Європи та зупинення підприємств компенсувало втрати.

На півночі України для захисту трансформаторів електропідстанції зведено стіну з бетонних блоків. На іншій підстанції встановлені габіони – клітини циліндричної форми, наповнені піском чи цементом. За інформацією Financial Times, по всій Україні невеликі об'єкти, один удар по яких може знеструмити безліч об'єктів, захищають мішками з піском.

Об'єкти, які можуть працювати без вентиляції, переносять під землю. Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль називає це пасивним захистом. За його словами, Україна набагато краще готова до ударів по об'єктах енергетики, ніж у 2022 році. Хоча захист і не ефективний у 100% випадків, у 80-90% випадків захист працює, особливо щодо безпілотників або їх уламків, що відхилилися від курсу після перехоплення.

Проте війна не перекреслює все життя, вона завжди буде лише частиною нашої історії, нашого унікального та неповторного життя. Єдиного, яке в кожного й кожної з нас є, та яке ми будуємо щодня, щотижня, щороку.

Тож, так! Це нормально ставити цілі та будувати плани за межами війни, пам’ятаючи, що війна — лише ще один етап, ще одна сфера нашого життя в цей період.

За майже 2 роки війни ми навчилися : хоробрості, підтримці, гнучкості. Саме по собі це питання вже є терапевтичним, адже фокусує увагу на тому, який позитивний сенс для себе ми знаходимо, обираємо, створюємо в цих подіях. Багато кого війна підштовхнула до самого себе, до кращого розуміння себе. Багато хто свідомо почав вчитись новому, бо знання та навички не зможе забрати в нас жоден загарбник. Люди почали додатково вивчати багато іноземних мов та культур, розуміння військової справи, геополітики, постійних тренувань критичного мислення через ворожу пропаганду та як підтримувати бізнес в умовах, коли все йде, м’яко кажучи, не за планом.

Знаходити сенс та зберігати оптимізм, відчувати єдність та підтримувати одне одного навіть на відстані — це те, чому ми активно навчаємось кожен день протягом війни. Багато з нас навчились стійкості та вже набагато сильніші, ніж були. Та один із найбільших викликів зараз — вчитись порозумінню між собою. Бо наші вороги вкладають неймовірні зусилля, щоб стимулювати всі потенційні “зони можливих конфліктів” та актуалізувати всі питання, які можуть нас розколювати.

Нині, в умовах агресії з боку росії, Україна продовжує відстоювати власну свободу та цілісність держави. На жаль, гинуть наші військові, але завдяки патріотам укріплюється віра в українську державність.

Щира вдячність та низький уклін усім, хто творив і творить історію України, хто відстоює ідеали гідності та свободи, хто сьогодні безстрашно захищає кордони нашої держави.