Харківський період творчості Васильківського
Харківський період творчості майстра (1888-1917) був найбільш плідним. Художник не був стороннім спостерігачем, захопленим ідилічними картинками народного побуту. В об'єктах його натхнення - околицях Харкова, ближніх і далеких селах - не було нічого екзотичного. Саме в простих мотивах знаходив він відраду й свій ідеал гармонії.
Але його картини стали класичними зразками українського пейзажу - "Козачий пікет" (1888), "Козача левада" (1893), "Побачення" (1894), "Ловлять снігура", "Коропів хутір";, "На стражі", "Село над річкою" (всі бл. 1900), "Козак у степу. Тривожні прикмети" (бл. 1905), "До млина. Вітряки на пагорку"; (1910) і пізній пейзаж у стилі імпресіонізму "Блакитна зима. Мерефа" (бл. 1915).
Більшість цих робіт - свого роду мініатюри. Пам'ятаючи делікатну манеру та віртуозність свого друга Івана Похитонова, харківський пейзажист теж віддавав перевагу невеликому масштабу. Але, незалежно від розміру, композиції Васильківського відрізняються епічним настроєм.
Такою є пейзажна мініатюра "Село над річкою" побудову якої визначають контраст високого неба з рухливими хмарами, що клубочаться угорі, й земним планом з низькими хатками, розкиданими уздовж тихої й широкої річки. Безліч конкретних і тонко виписаних деталей: дзеркальна гладь води, зелень верб, плавні лінії берега -органічно включені в загальний величний ритм.
Часто пейзажі С. Васильківського збагачувалися жанровими мотивами. При цьому він уникав фігур великого плану, делікатно вписуючи їх у загальне середовище. У картинах "Козачий пікет" і "Сторожі запорізьких вольностей" люди й коні повністю зливаються із природою. Легкий серпанок ранкового туману, волога роса на траві, рожевий схід або пишний захід, похмура негода або м'яке сяйво зимового сонця, біг хмар - тонко передають співзвуччя природи настрою й думкам людини.
Справжній шедевр - "Козача левада" - відрізняється тонкою майстерністю й тяжіє до рівня глибокого символічного узагальнення. Уособленням краси й щедрості став скромний куточок природи Слобожанщини. Особливість картини — її своєрідне, сріблясте звучання. В одному із епізодів сільського життя автор нібито розмірковує про долю народу.
Повністю в дусі стоїчної народної етики він говорить про невичерпні духовні ресурси свого народу, його здатність до вічного відродження. Іноді Васильківський писав портрети, він створив також для приміщення Полтавського земства три великих панно. Із задоволенням брав участь у культурному житті Харкова. Став одним із засновників місцевого літератур но-художнього гуртка, а потім і художнього музею, якому наприкінці життя заповідав солідну суму грошей і 1340 своїх робіт.
Помер він в 1917 р. у Харкові, не доживши кілька днів до чергового дня народження. Значна частина робіт художника перебувала в музеях і при ватних колекціях. На жаль, багато з них загинули або були викрадені в часи воєнні.
Художник Сергій Васильківський залишив майже 3000 робіт, в останні дні життя півтори тисячі з них він передав Харківському художньому музею. На жаль, велика частина з них загинула під час Великої Вітчизняної війни, і сьогодні в музеях і приватних зібраннях знаходиться близько 500 його творів.
Сергія Васильківського називають Шевченком в живописі. Ознайомитись з його творчістю означає — познайомитись з Україною.
Типовий сюжет Васильківського — озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку( «Козачий пікет», 1888, «Вартові Запорозьких Вольностей» («Козаки в степу»), близько 1890, «На варті», близько 1890, «Козак в степу. Тривожні ознаки»). До цієї групи творів близькі й краєвиди, в назвах яких народна пам'ять зберегла інформацію про історичне минуле («Козача левада», близько 1890).
Картина «Вартові Запорізьких Вольностей» вважається найзначнішим твором митця на історичну тему. Два вершники, зупинивши коней, вслухаються в тишу безлюдного, випаленого сонцем степу. В міцних постатях - впевненість і гідність. Зображені зі спини, в легкому повороті вліво; попереду, на горизонті, блищить смуга Дніпра, справа - курган; над ними високе небо з хмарами: невід'ємні від пейзажу вони підсилюють його значимість.
Крім того, Сергій Василькіський був відомим портретистом — йому належать портрети Івана Гонти та Конашевича-Сагайдачного.
Цікавою є картина «Козачий пікет». У центрі картини - три коні на лузі вдосвіта; праворуч, біля багаття, сидять козаки, що несуть варту в степу. Простір неба і глибина неозорих далей, оповитих блакитно-ліловим туманом, соковитість степових трав і вологість повітря передаються тональними градаціями колірних відтінків. Жанрова сцена виступає невід'ємною частиною світу природи, тому картина, позначена рисами історичного полотна, по суті залишається пейзажем.
А ось картина «Сторожа Запорозьких Вольностей», вважається самим значним твором митця на історичну тему. Два вершники, зупинивши коней, вслухаються у тишу безлюдної, випаленої сонцем степу. В міцних фігурах - впевненість і гідність. Зображені вони зі спини, в легкому повороті вліво. Попереду, на обрії, блищить смуга Дніпра, праворуч - курган; над ними високе небо з хмарами. Козаки невіддільні від пейзажу, вони підсилюють його значимість. Вершники - на сторожі.
Їх статичність - тимчасова, і в будь-який момент вона може перейти в рух. У загальній світлій колірній гамі зеленувато-вохристих і голубуватих тонів стриманим акцентом виступає контраст червоного і білого в козацькому одязі. Спрямоване вглиб, до горизонту, рух хмар, плавні, спокійні ритми просторових планів передають нескінченність світло-повітряного середовища, епічність пейзажу. Відмовившись від зовнішньої розповідності, художник досягає внутрішньої глибини простого сюжетного мотиву, основною ідеєю якого є ідея патріотизму.
